Вплив функціонування складових адаптаційного потенціалу особистості на її асертивність в процесі соціальної реадаптації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра практичної психології та соціальної роботи

Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля

Вплив функціонування складових адаптаційного потенціалу особистості на її асертивність в процесі соціальної реадаптації

Завацька Наталія Євгенівна - доктор психологічних наук, професор

Сафонов Артем Юрійович - аспірант

Побокіна Галина Миколаївна - кандидат психологічних наук, доцент

Смирнова Олена Олександрівна - кандидат психологічних наук, доцент

Шелест Олена Василівна - старший викладач

У статті розкрито вплив функціонування складових адаптаційного потенціалу особистості на її асертивність в процесі соціальної реадаптації. Показано, що процес повторного включення особистості в суспільний контекст передбачає формування у неї компенсаторних соціальних навичок. Зокрема, у зрілому віці необхідність такого процесу реадаптації виникає у тому разі, коли відбувається різка зміна умов життя: після повернення з місць позбавлення волі, після участі у збройних конфліктах, звільнення у запас або у відставку, після позбавлення узалежнення від психотропних речовин. Вплив цих змін часто перевищує наявний адаптаційний потенціал особистості, що призводить до різноманітних порушень в її соціальній сфері, виникнення нервово-психічних та психосоматичних розладів, девіантної поведінки. Підвищення адаптаційного потенціалу особистості є основним чинником процесу соціальної реадаптації. Переосмислення поняття адаптаційного потенціалу особистості дозволяє представити його як інтегральне утворення, яке об'єднує інтраперсональні складові адаптаційного потенціалу (соціально-психологічні та індивідуально-типологічні властивості і якості), що актуалізуються особою для створення і реалізації нових програм поведінки в змінених умовах життєдіяльності, та інтерперсональні складові (особливості соціальної підтримки та соціальної інтеграції). Критерії зниження адаптаційного потенціалу осіб зрілого віку включають такі показники інтраперсональних складових: неадекватність самооцінки, незбалансованість локусу контролю, підвищену агресивність, фрустраційну напруженість, емоційну нестійкість, перевагу егозахисного типу реакцій на ситуацію фрустрації у поєднанні з екстрапунітивною спрямованістю, дезінтеграцію між потребою в досягненні головних життєвих цінностей та можливістю їх досягнення в реальності, перевагу уникаючої мотивації, наявність акцентуацій або психопатії. Показниками інтерперсональних складових, які знижують адаптаційний потенціал особистості є: недостатність психологічної (емоційної, когнітивної) та інструментальної підтримки, обмежена соціальна мережа підтримки, низький рівень соціальної інтеграції. Показники цих критеріїв дозволяють виокремити рівні адаптаційного потенціалу осіб зрілого віку з різним ступенем соціальної адаптації. На основі отриманих емпіричних даних, визначених критеріїв та рівнів адаптаційного потенціалу у відповідності з теоретичною моделлю реадаптації особистості, було побудовано систему соціальної реадаптації особистості зрілого віку. Результати апробації зазначеної системи показали високий рівень валідності попередньо розроблених діагностичних процедур та ефективність застосованих методів формувального впливу щодо підвищення адаптаційного потенціалу особистості зрілого віку.

Ключові слова: особистість, адаптаційний потенціал, соціальна реадаптація, асертивність, соціально-психологічна допомога.

Zavatska N.Ye., Safonov A.Yu., Pobokina H.M., Smyrnova O.O., Shelest O.V.

The influence of the functioning of the components of personal adaptation potential on its assertiveness in the process of social readaptation

The article reveals the influence of the functioning of the components of the individual's adaptive potential on his assertiveness in the process of social readaptation. It is shown that the process of re-inclusion of the individual in the social context involves the formation of compensatory social skills. In particular, in adulthood, the need for such a readaptation process arises when there is a sharp change in living conditions: after returning from places of deprivation of liberty, after participating in armed conflicts, release into reserve or retirement, after getting rid of addiction to psychotropic substances. The impact of these changes often exceeds the individual's existing adaptive potential, which leads to various disturbances in his social sphere, the emergence of neuropsychological and psychosomatic disorders, and deviant behavior. Increasing the adaptive potential of the individual is the main factor in the process of social readaptation. Reinterpreting the concept of the adaptation potential of the individual allows us to present it as an integral formation that unites the intrapersonal components of the adaptation potential (social-psychological and individual-typological properties and qualities), which are actualized by the person to create and implement new programs of behavior in changed life conditions, and interpersonal components (features of social support and social integration). The criteria for reducing the adaptive potential of mature-aged persons include the following indicators of intrapersonal components: inadequacy of self-esteem, imbalance of the locus of control, increased aggressiveness, frustration tension, emotional instability, the preference of ego-protective type of reactions to the situation of frustration in combination with an extrapunitive orientation, disintegration between the need to achieve the main life values and the possibility of achieving them in reality, the advantage of avoidant motivation, the presence of accentuations or psychopathy. Indicators of interpersonal components that reduce the adaptive potential of an individual are: insufficient psychological (emotional, cognitive) and instrumental support, limited social network of support, low level of social integration. The indicators of these criteria make it possible to single out the levels of adaptation potential of persons of mature age with different degrees of social adaptation. Based on the received empirical data, determined criteria and levels of adaptation potential in accordance with the theoretical model of personality readaptation, a system of social re-adaptation of the personality of mature age was built. The results of the approbation of the specified system showed a high level of validity of the previously developed diagnostic procedures and the effectiveness of the applied methods of formative influence in increasing the adaptive potential of a mature person.

Key words: personality, adaptation potential, social readaptation, assertiveness, socio-psychological assistance.

Вступ

Постановка проблеми. Актуальність вирішення проблеми соціальної реадаптації особистості зумовлена численними перешкодами в процесі вторинної соціалізації, що наявні в разі кардинальної зміни життєвої ситуації, зокрема у осіб, які повернулися з місць позбавлення волі, які щойно позбулися адикції від психотропних речовин та ін. Якщо вплив таких змін перевищує наявні адаптивні можливості особистості і процес вторинної соціалізації блокується чи відбувається невдало, виникає необхідність у реадаптації. Пошук засобів підвищення здатності особистості до адаптації в нових життєвих обставинах є актуальним напрямом соціальної реадаптації осіб зрілого віку, оскільки це може значною мірою попередити та виправити негативні тенденції, що супроводжують процес реадаптації [1-4].

Недостатня ефективність заходів, спрямованих на соціальну реадаптацію дезадаптованих осіб, пояснюється як відсутністю системного підходу, так і тим, що ці заходи не розкривають дійсних соціально-психологічних причин реадаптації. Психологічний аспект вирішення означеної проблеми стосується самої її сутності, оскільки базується на визначенні особистісних особливостей реадаптантів, які проходять процес вторинної соціалізації [5-8]. Необхідність дослідження саме психологічних основ соціальної реадаптації полягає у тому, що цей підхід дає можливість розробити систему соціальної реадаптації особистості відповідно до їх адаптаційного потенціалу [8].

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У загально-теоретичному аспекті найкраще вивчено процеси соціальної дезадаптації та реадаптації у підлітковому віці. Науковці наголошують на особистісному підході до вивчення соціальної дезадаптації, який орієнтує на розгляд її як результат відхилення у розвитку особистості внаслідок негативного впливу різних факторів. Так, одні автори вказують на роль соціально-психологічних чинників у формуванні дезадаптації', інші - дотримуються концепції індивідуально-типологічних чинників. У працях Н.Ю. Максимової обґрунтовано, що особистісна деформація провокує соціальну дезадаптацію, а процес реадаптації підлітків має спиратися на показники особистісних дисфункцій.

Можна констатувати, що проблема соціальної реадаптації' осіб у зрілому віці розроблена недостатньо і в теоретико-методологічному, і в практично-впроваджувальному аспектах. Дослідження за цією проблематикою майже виключно були пов'язані з медико-психологічними аспектами, - переважно з особливостями постравматичної реабілітації учасників бойових дій (Л.Ф. Шестопалова та ін.) чи медико-соціальною реабілітацією осіб з алкогольною або наркотичною залежністю, або з соціальними аспектами реадаптації' дезадаптованих осіб, які повернулися з місць позбавлення волі

Лише порівняно недавно вчені почали досліджувати психолого-педагогічні умови адаптації осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, особливості соціально-психологічної реабілітації хворих на алкоголізм чи наркоманію, які перебувають у стадії ремісії.

При цьому процес реадаптації здебільшого розуміють як заходи, пов'язані або з корінною перебудовою функціональних систем організму в цілому при екстраординарних обставинах, або у особистості в зв'язку з новими життєвими обставинами, що відрізняються від попередніх умов життя й діяльності. Отже, при такому підході поза увагою вчених залишається такий фактор соціальної реадаптації як адаптаційний потенціал особистості, відсутність якого може зробити неефективними заходи, що спрямовані на оптимізацію психофізіологічних станів чи соціально-психологічної складової. Слід відзначити також відсутність чітких критеріїв, за якими можна було б оцінити рівень соціально-психологічної деформації дезадаптованої особистості та її оточення, а відтак, і розробити ефективну систему соціальної реадаптації. Тому наукова проблема дослідження психологічних засад соціальної реадаптації особистості є актуальною як з соціальної, так і з наукової точки зору.

Мета статті: розкрити вплив функціонування складових адаптаційного потенціалу особистості на її асертивність в процесі соціальної реадаптації.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

Згідно з гіпотезою дослідження необхідність у соціальній реадаптації виникає у осіб, які мають знижені показники адаптаційного потенціалу. Тому необхідно дослідити, які з цих показників обумовлюють різні рівні адаптаційного потенціалу досліджуваних з метою подальшого урахування цих даних у розробці системи соціальної реадаптації осіб з різним ступенем соціальної адаптації.

Як показав проведений аналіз, умови мікросоціального середовища, життєвий досвід та природні особливості впливають на формування особистісних рис досліджуваних, їх самооцінку та рівень домагань, можливості прогнозу життєвого шляху. В разі нормального перебігу соціалізації особистості формується адекватна, диференційована самооцінка. Ця особистісна якість є необхідним компонентом соціально адаптованої поведінки та умовою успішної соціальної реадаптації. Тому емпіричне вивчення параметрів адаптаційного потенціалу досліджуваних почали з оцінки стійкості і адекватності самооцінки, локусу суб'єктивного контролю та ступеню самосприйняття.

Аналіз вивчення самооцінки показав, що 32% досліджуваних мають адекватну самооцінку. Неадекватно високу самооцінку мають 22,8% осіб, неадекватно низьку - 23,6% осіб. Проте, зазначені показники значно коливалися в межах визначених груп. Так, найбільша кількість (17,4%) обстежуваних з адекватною самооцінкою - в групі соціально адаптованих осіб, найменша кількість (2,7%) - в групі осіб з тотальним ступенем соціальної дезадаптації (ф=1,64; р<0,05) (значущість відмінностей між відсотковими показниками перевірялась за допомогою критерію кутового перетворення Фішера).

У групі осіб з частковою соціальною адаптацією адекватна самооцінка виявилася у 11,9% досліджуваних, занижена у 4,8% осіб, завищена у 4,4% осіб, інші досліджувані мають нестійку самооцінку. У групі досліджуваних з тотальним ступенем соціальної дезадаптації переважає занижена самооцінка - 10,1% осіб, у 2,7% осіб - адекватна самооцінка, у 8,8% осіб - неадекватно завищена самооцінка, решта досліджуваних мають нестійку самооцінку. Наприклад, респонденти так висловлюються про себе: «Я впевнений, що нічого не вартий в житті» та ін. У групі досліджуваних з деструктивним ступенем дезадаптації здебільшого неадекватна та нестійка самооцінка; адекватної самооцінки по цій групі осіб не виявлено. Частіше за все це пояснюється таким: самооцінка є нестійкою унаслідок невпевненості у власних силах і можливостях, неадекватною - унаслідок нездатності дати собі адекватну самооцінку через поблажливе ставлення до своїх недоліків, а поєднання некритичності до себе з відчуттям невпевненості у собі вказує на те, що самооцінка є і нестійкою і неадекватною.

Результати вивчення локусу контролю надали можливість диференціювати досліджуваних вказаних груп за параметром ставлення до себе як до суб'єкта своєї життєдіяльності. В групі соціально адаптованих осіб та осіб з частковою соціальною адаптацією переважає інтернальний локус контролю (відповідно 19,9% та 12,1% обстежуваних), який є показником їх особистісної зрілості, оскільки детермінує відповідальність за свої вчинки, здатність прогнозувати наслідки своїх дій. Серед досліджуваних з тотальним ступенем соціальної дезадаптації переважає екстернальний локус контролю - 20,1% осіб (ф=1,82; р<0,03). Зауважимо, що по цій групі у тих піддослідних, які повернулися з місць позбавлення волі, здебільшого інтернальний локус контролю. Це, на нашу думку, обумовлює той факт, що, незважаючи на кримінальну субкультуру, елементом якої є споживання психотропних речовин, далеко не всі колишні злочинці стають алкоголіками чи наркоманами. У групі досліджуваних з деструктивним ступенем соціальної дезадаптації значно більше осіб мають екстернальний локус контролю, тобто відповідальність за події переноситься ними на оточуючих, обставини, долю (ф=1,92; р<0,02).

Вивчення індивідуально-типологічних особливостей досліджуваних показало, що у 9,4% осіб з деструктивним ступенем соціальної дезадаптації переважають збудливість, циклотимність, застрявання, екзальтованість. У 2,7% досліджуваних цієї групи виявлена збудлива та у 2,3% осіб епілептоїдна акцентуації характеру; зі збудливою психопатією - 3,3% осіб. Серед досліджуваних з частковою соціальною адаптацією та тотальним ступенем дезадаптації також переважають означені риси характеру (ф=2,14; р<0,01). Це надає можливість констатувати схильність до імпульсивних, ризикованих, конфліктних та асоціальних дій у більшості (28,9%) соціально дезадаптованих осіб. У групах досліджуваних з тотальним та деструктивним ступенем дезадаптації визначено мозаїчні акцентуації, а саме: такі суперечливі поєднання акцентуйованих рис як застрягаючі зі збудливими рисами (20,7% осіб), або поєднання демонстративних і застрягаючих акцентуйованих рис у 11,1% осіб з тотальним ступенем дезадаптації, а також сполучення демонстративних і збудливих рис у 2,3% осіб з деструктивним ступенем дезадаптації. У соціально адаптованих досліджуваних таких мозаїчних акцентуації характеру та психопатій не виявлено (ф=2,08; р<0,01).

Про відсутність внутрішньоособистісних конфліктів, непродуктивної напруженості, нервово-психічних зривів свідчить порядок вибору кольорів у переважної більшості (21,5%) осіб в групі соціально адаптованих досліджуваних. Вибір ними кольорів тяжіє до послідовності «34250617» і за оцінкою функціональних груп є близьким до «аутогенної норми» Г. Вольнефера. Для більшості (9,8%) осіб з деструктивним ступенем соціальної дезадаптації характерним є такий усереднений ряд кольорових переваг: «20531467» (ф=1,94; р<0,02). Це вказує на тривалий стан фрустрації, опір впливам зовнішнього середовища, протест у відношенні заборон, тенденції до обмеження соціальних контактів, песимістичний прогноз на майбутнє. Досліджувані з тотальним ступенем соціальної дезадаптації показали, що для них притаманна пасивно- оборонна психологічна позиція, потреба в відстоюванні власних установок, ригідність, агресивність (ф=1,52; р<0,06). Порядок вибору кольорів у більшості (12,1%) досліджуваних с частковою адаптацією тяжіє до послідовності «02361457» і вказує на прагнення відгородити себе від неприємних ситуацій, на уникнення збудження, прагнення до емоційної незалежності, негативне ставлення до обмежень, утруднень (ф=1,61; р<0,05).

Рівень агресивності, виявлений як різниця між сумою «адаптивних» відповідей та сумою відповідей по категоріях «агресія» та «вказівка» (за показниками тесту Е. Вагнера), в групі соціально адаптованих осіб вказує на виражену стриманість у поведінці, контроль агресивних тенденцій у 26,1% досліджуваних. У порівнянні з ними у осіб з частковою соціальною адаптацією є тенденція до підвищення рівня агресивності. Зростання агресивних тенденцій та перевага над тенденціями, які стримують агресивну поведінку, виявлене у 17,4% осіб з тотальним ступенем дезадаптації (ф=1,56; р<0,05). Якісний аналіз значення і місця агресивних тенденцій в загальній системі диспозицій вказує на збільшення кількості агресивних відповідей при повній відсутності відповідей типу соціальної кооперації та високий ступінь ворожості у 9,4% досліджуваних з деструктивним ступенем соціальної дезадаптації (ф=2,25; р<0,01).

Вивчення специфіки спрямованості реакції на ситуацію фрустрації у 22,8% соціально адаптованих досліджуваних виявило перевагу інтрапунітивних реакцій (І>М>Е), а за типом реакції (у 18,4% осіб) - необхідно-наполегливі (NP>OD>ED) з бажанням і можливістю знайти конструктивне вирішення конфліктної ситуації у формі прийняття на себе відповідальності за її вирішення. У 10,9% досліджуваних з частковою соціальною адаптацією за спрямованістю реакцій переважають екстрапунітивні та інропунітивні (Е>І>М), а за типом реакції (у 16,9% осіб) - реакції з фіксацією на перешкоді (OD>NP>ED). Це означає, що перешкоди, які викликають фрустрацію, всіляко акцентуються, не залежно від того розцінюються вони як сприятливі, не сприятливі або незначні, що вірогідно вище, ніж в групі соціально адаптованих осіб (ф=1,68; р<0,05). У досліджуваних з тотальним ступенем дезадаптації за спрямованістю реакцій Е>М>І, тобто досліджувані в ситуації фрустрації з завищеною частотою (у 14,9% випадків) відповідають в екстрапунітивній, або (у 9% випадків) в інтропунітивній манері, що вірогідно нижче, ніж в групі соціально адаптованих осіб (ф=2,25; р<0,01). По цій групі досліджуваних у 19,7 % осіб за типом реакції OD>ED>NP, тобто переважають перешкоджаюче - домінантні реакції, що вірогідно вище у порівнянні з соціально адаптованими чоловіками (ф=2,09; р<0,01). Дослідження фрустраційної толерантності осіб з деструктивним ступенем соціальної дезадаптації показало, що за спрямованістю реакцій на фрустрацію Е>М>І, тобто переважає екстрапунітивна спрямованість реакцій (у 7,5% осіб) за рахунок значного зниження інтропунітивних реакцій, які виявилася лише у 1,3% випадків (ф=1,97; р<0,01). За типом реакцій по цій групі у 7,9% випадків переважають реакції з фіксацією на самозахисті (ED>OD>NP), що свідчить про активність у формі звинувачення оточуючих, заперечення чи не визнання своєї провини, спрямованість на захист свого Я і вказує на слабку, вразливу особу.

Аналіз результатів дослідження показав, що коефіцієнт соціальної адаптації GCR у групі соціально адаптованих досліджуваних становить 55±4,5% і відповідає нормативним даним (р<0,01). У досліджуваних з частковою соціальною адаптацією коефіцієнт GCR дорівнював 45±3,5%, тобто був зниженим, але у порівнянні з іншими групами соціально дезадаптованих досліджуваних, був вищим. По вибірці досліджуваних з тотальним ступенем соціальної дезадаптації цей показник виявився зниженим майже вдвічі - 32±4,6%, що вказує на недостатню адаптацію до свого соціального оточення. У досліджуваних з деструктивним ступенем соціальної дезадаптації дуже низький коефіцієнт GCR (23±3,5%) додатково свідчить про несприятливий прогноз соціальної реадаптації цих досліджуваних (р<0,01).

Вивчення співвідношення показників фрустраційної напруженості та емоційної стійкості надало можливість визначити індикатор ефективності адаптацій встановити статистично значущі відмінності за цим показником між виокремленими нами групами досліджуваних. Високі показники індикатора ефективності адаптації (0,45±0,75 балів) переважають у 21,1% соціально адаптованих досліджуваних та у 2,1% осіб з частковою соціальною адаптацією (ф=2,09; р<0,01). Середні показники індикатора ефективності адаптації (1,15±0,6 балів) виявлено у 16,5% частково адаптованих осіб (ф=1,64; р<0,05) та у 15,5% осіб з тотальним ступенем дезадаптації (ф=1,51; р<0,06). Низькі показники індикатора ефективності адаптації (3,25±0,85 балів) переважають у досліджуваних з тотальним (18,6% осіб) та з деструктивним (10,5% осіб) ступенем соціальної дезадаптації (ф=1,94; р<0,02). Це вказує на суттєве зниження ефективності адаптації відповідно до її ступеня і корелює з коефіцієнтом GCR соціальної адаптації цих досліджуваних (r=0,87; р<0,05).

Аналіз співвідношення між рівнем усвідомлення головних життєвих цінностей та рівнем безпосередньо доступного, показником розходження яких є коефіцієнт рівня дезінтеграції в мотиваційно-ціннісній сфері виявив два варіанти взаємозв'язку. По-перше, це перевага значимості над доступністю, що відповідає стану розриву між потребою в досягненні даних цінностей та можливістю їх досягнення в реальності. Такий стан пов'язаний з наявністю конфлікту в мотиваційній сфері відносно головних життєвих цінностей. Диференціація коефіцієнта дезінтеграції за ступенем соціальної адаптації досліджуваних виявила статистично значущі відмінності. У 22,2% соціально адаптованих досліджуваних та у 2,3% осіб з частковою соціальною адаптацією цей коефіцієнт становив 33,0±0,4 бали, що відповідало нормативним даним і означало задоволення життєвою ситуацією; категорії «цінності» та «доступності» не відрізняються по основних життєвих сферах. У таких досліджуваних, як правило, не виникали ані стійкі внутрішні конфлікти, ані «внутрішні вакууми», які гальмують загальну мотивацію (ф=2,23; р<0,01). У 11,7% досліджуваних з частковою соціальною адаптацією, у 23,6% осіб з тотальним ступенем та у 2,9% осіб з деструктивним ступенем дезадаптації категорії «цінності» та «доступності» в значній мірі розрізнялися, а середній показник коефіцієнту дезінтеграції становив 48,4±0,5 бали, що вказує на стан фрустрації і наявність значних труднощів у досягненні ціннісних об'єктів, які знаходяться в сфері матеріального добробуту, інтимно-особистісних відносин, здоров'я. У 10,5% досліджуваних з тотальним ступенем дезадаптації та у 9,4% осіб з деструктивним ступенем соціальної дезадаптації категорії «цінності» та «доступності» повністю розходилися, а відповідний коефіцієнт становив 63,9±0,2 балів, при цьому коли цінності переважали над доступністю у їх досягненні був наявний стійкий, глибокий внутрішній конфлікт, а при зворотному відношенні - стан внутрішнього вакууму, внутрішньої спустошеності, зниження потягів до діяльності (ф=1,63; р<0,05).

Вивчення показників динамічного аспекту мотивації показало, що в групі соціально адаптованих досліджуваних більшість (24,1%) осіб має співвідношення показника мотивації, пов'язаної з надією на успіх та мотивації запобігання невдач, яке відповідає нормативним даним (ф=2,32; р<0,01). Неадекватно високі бали мотивації досягнення (більше 14) виявили 4,4% досліджуваних з частковою соціальною адаптацією, 9,2% досліджуваних з тотальним ступенем соціальної дезадаптації та 3,4% досліджуваних з деструктивним ступенем дезадаптації, у яких переважали збудливі риси, схильність до ризику, агресивність і конфліктність у міжособистісних контактах, неадекватно висока самооцінка. Навпаки, високі бали показників мотивації запобігання неуспіху (вище 10 при заниженій мотивації досягнення) виявилися у досліджуваних цих груп, в яких відзначалися тривожність, невпевненість у собі, низька самооцінка (відповідно у 3,1% осіб з частковою адаптацією; у 9,7% з тотальним та у 4,2% осіб з деструктивним ступенем дезадаптації) (р<0,05). Нульовий показник мотивації запобігання невдачі при підвищених балах мотивації досягнення виявлено у 10,7% осіб з тотальним та у 2,9% осіб з деструктивним ступенем дезадаптації, які відзначалися поспішністю у прийнятті рішень, імпульсивністю, низькою емоційною стійкістю. Низькі показники мотивації досягнення виявлено у 4,4% досліджуваних з тотальним та у 1,7% осіб з деструктивним ступенем соціальної дезадаптації при депресивних станах. У групі осіб з частковою соціальною адаптацією такі низькі показники виявлено у 10,2% осіб з рисами залежності, конформністю та песимістичністю.

Аналіз результатів вивчення соціальної підтримки у дезадаптованих досліджуваних свідчить про значущі відмінності по всіх параметрах соціальної підтримки в порівнянні з групою соціально адаптованих осіб. У них знижений як рівень емоційної та інструментальної підтримки, так і ступінь соціальної інтеграції в суспільство, у порівнянні з соціально адаптованими досліджуваними (ф=2,23; р<0,01). Так, у досліджуваних з деструктивним ступенем соціальної дезадаптації значно нижчий загальний показник соціальної підтримки (71,5±4,2 бали), а також показник (4,4±2,2 бали) задоволеності соціальною підтримкою (р<0,05). У досліджуваних з тотальним та деструктивним ступенем соціальної дезадаптації виявлені значущі відмінності за розміром соціальної мережі і кількістю осіб, які входять в ядро мережі (р<0,01). Значно нижче частота їх контактів з родичами у порівнянні з соціально адаптованими та частково адаптованими досліджуваними (ф=2,69; р<0,001). Крім того, у соціально дезадаптованих досліджуваних є тенденція до обмеження довірчих зв'язків з іншими людьми. Їм складніше, ніж соціально адаптованим надавати оточуючим емоційну та інструментальну підтримку, про що свідчить аналіз симетричності контактів (р<0,01). Дані інтегративного опитувальника соціальної мережі корелюють з даними опитувальника соціальної підтримки (r=0,81; р<0,05).

Враховуючи показники самооцінки, локусу контролю, характерологічні особливості, рівень агресивності, рівень фрустраційної напруженості та емоційної стійкості, індикатор ефективності адаптації, напрямок та тип реакції у ситуації фрустрації, коефіцієнт соціальної адаптації (CGR), показники функціонування мотиваційно-ціннісній сфери, а також параметри соціальної підтримки була проведена диференціація рівнів адаптаційного потенціалу досліджуваних. Це дозволило виокремити високий, середній, низький та дуже низький рівень адаптаційного потенціалу.

Особи з високим адаптаційним потенціалом (23,8%) мають адекватну самооцінку з тенденцією к завищенню, а також значущий позитивний зв'язок між Я реальним та Я ідеальним (r=0,79; p<0,05). Стійка і разом з тим досить гнучка самооцінка цих досліджуваних, яка за необхідності змінюється під впливом нової інформації, набутого досвіду, оцінок інших людей, є оптимальною як для особистісного зростання, так і для продуктивної діяльності. У досліджуваних переважає інтернальний локус контролю (p<0,05). Показники рівня агресивності виявилися низькими - у межах -0,64±0,7 балів. Високий індикатор ефективності адаптації (0,4±0,75 балів) вказує на низьку фрустраційну напруженість та високу емоційну стійкість (p<0,01). Осіб з високим адаптаційним потенціалом відрізняє відсутність явних акцентуацій характеру та психопатій (ф=2,08; р<0,01). У ситуації фрустрації переважно інтропунітивні реакції (І>М>Е) необхідно-наполегливого типу (NP>OD>ED) (p<0,05). У осіб з цим рівнем адаптаційного потенціалу високий коефіцієнт соціальної адаптації CGR - 55±4,5% (ф=1,61; р<0,05). Щодо змістовного та динамічного аспектів мотивації, то співвідношення цінностей в різних життєвих сферах і доступності щодо їх досягнення відповідає нормативним показникам (33,0±0,4), і вказує на певне задоволення життєвою ситуацією та перевагу мотивації досягнення (р<0,01). Особи з високим адаптаційним потенціалом мають високий рівень соціальної інтеграції та розвинуту соціальну мережу підтримки; відзначається висока емоційна та інструментальна підтримка (ф=1,56; р<0,05).

Досліджувані (33,9%) з показниками адаптаційного потенціалу середнього рівня мають неадекватну самооцінку, а коефіцієнт кореляції (r=0,41; p<0,05) свідчить про слабкий незначний зв'язок між уявленнями осіб про якості свого ідеалу та про свої реальні якості. Локус суб'єктивного контролю переважно екстернальний (p<0,05). Цих осіб відрізняють виражені (15±2,2 бали) акцентуації характеру (за збудливістю, циклотимністю, застряганням) (ф=1,61; р<0,05). Рівень агресивності досліджуваних підвищений (1,23±0,4 бали). У ситуації фрустрації спрямованість реакцій представлена як екстрапунітивними, так і інтрапунітивними реакціями (Е>І>М) переважно з фіксацією на перешкоді (OD>NP>ED) (p<0,01). Зниженими є коефіцієнт соціальної адаптації на рівні 45±3,5% (при нормі >60%). Середній показник індикатору ефективності адаптації (1,05±0,5 балів) вказує на середню фрустраційну напруженість та вищу за середню емоційну стійкість (p<0,01). Дані функціонування мотиваційно- ціннісної сфери виявили середній рівень (42,4±1,7) дезінтеграції між цінністю та доступністю в різних життєвих сферах, що вказує: бажання переважають над можливостями їх реалізації. Низькими є показники мотивації досягнення (6±2 бали) (р<0,05). Соціальна мережа підтримки виявилася обмеженою з низьким рівнем емоційної підтримки (ф=1,56; р<0,05).

Особи (29,5%) з низьким рівнем адаптаційного потенціалу мають неадекватну та нестійку самооцінку, що змінюється за найменших впливів та нечітке, недиференційоване уявлення про своє ідеальне Я та Я реальне (r=0,36; p<0,05). Переважає екстернальний локус контролю (p<0,01). Досліджуваних з низьким рівнем адаптаційного потенціалу відрізняють виражені акцентуації характеру (21±3 бали) та наявність психопатій (ф=1,61; р<0,05). Вищий за середній рівень агресивності (1,85±0,8 балів) вказує на нестриманість у поведінці, низький контроль агресивних тенденцій. У ситуації фрустрації переважають екстрапунітивні реакції (Е>М>І) з фіксацією на перешкоді та самозахисні (OD>ED>NP) (p<0,05). У досліджуваних майже вдвічі знижений коефіцієнт соціальної адаптації CGR - на рівні 32±4,6% (ф=2,16; р<0,01). У цих осіб вища за середню фрустраційна напруга та низька емоційна стійкість, що впливає на низький індикатор ефективності їх адаптації (2,01±0,47 балів) (p<0,01). Дані змістовного аспекту мотивації вказують на стан фрустрації і наявність значних труднощів у досягненні ціннісних об'єктів. Значно підвищений (56,2±1,2) коефіцієнт дезінтеграції в мотиваційно-ціннісній сфері (р<0,05). Дані динамічного аспекту мотивації вказують на перевагу уникаючої мотивації натомість мотивації досягнення (р<0,01). Відзначаються порушення міжособистісних стосунків, значно обмежена соціальна мережа підтримки. Наявний дефіцит близьких довірливих зв'язків, низький рівень емоційної підтримки та соціальної інтеграції (ф=1,62; р<0,05).

Досліджувані (12,8%) з дуже низьким адаптаційним потенціалом мають неадекватну та нестійку самооцінку (r=0,36; p<0,05). Їх відрізняє екстернальний локус суб'єктивного контролю (ф=2,07; р<0,01). Виражені мозаїчні акцентуації характеру та психопатії проявляються в стійкій дезадаптивній поведінці. Високий рівень агресивності (2,82±0,3) свідчить про емоційну нестабільність, конфліктність. У ситуації фрустрації переважають екстрапунітивні реакції (Е>М>І) (переважно з фіксацією на самозахисті - ED>OD>NP) за рахунок значного зниження інтрапунітивних реакцій (p<0,05). Суттєве зниження коефіцієнта соціальної адаптації (23±3,5%) вказує на низький рівень адаптивних можливостей і несприятливий прогноз соціальної реадаптації досліджуваних (ф=2,28; р<0,01). Переважає висока фрустраційна напруга та низька емоційна стійкість, співвідношення яких визначає низький індикатор ефективності адаптації (3,25±0,25 балів) (p<0,01). Показники функціонування мотиваційно- ціннісної сфери (індекс розходження між цінністю та доступністю - 66,3±2,1) вказують на стійкий, глибокий внутрішній конфлікт (при Ц>Д); або стан внутрішнього вакууму, внутрішньої спустошеності, зниження потягів до діяльності при Д>Ц. При заниженій мотивації досягнення - високі (8±2 бали) показники мотивації запобігання невдач. У досліджуваних виражені порушення соціальної інтеграції, майже відсутня соціальна підтримка (як емоційна, так і інструментальна) (ф=1,57; р<0,05).

Висновки

адаптаційний особистість асертивність соціальний

Таким чином, отримані дані підтверджують певне співвідношення між рівнем адаптаційного потенціалу та ступенем соціальної адаптації досліджуваних: переважна більшість соціально адаптованих досліджуваних мають високий рівень адаптаційного потенціалу, які не потребують спеціальної корекційної роботи; найбільша кількість досліджуваних з частковою соціальною адаптацією мають середній рівень адаптаційного потенціалу, підвищення якого на більш високий рівень дасть можливість їх успішної соціальної реадаптації; більшість досліджуваних з тотальним та з деструктивним ступенем соціальної дезадаптації мають, відповідно, низький та дуже низький рівень адаптаційного потенціалу. Зазначені особи потребують спеціальних умов перебування (постійний контроль, зовнішня організація побуту, санкціонована необхідність виконувати соціально корисну працю) та застосування психотерапевтичного впливу.

References

1. Larson M., Luthans F. Potential added value of psychological capital in predicting work attitudes. Journal of Leadership and Organizational Studies. 2006. Vol. 13. Р. 44-61. [in English].

2. Lytvynenko O. Searching Resources for Couples Using Fairytale Theraphy in Positum Approach. 6th World Congress of Positive Psychotherapy «Positive Psychotherapy: Practice, Values: Methods and techniques in Positive Psychotherapy». Wiesbaden, 2014. P. 66. [in English].

3. Lytvynenko O.D. Features ofinteraction of indicators of patent personality, health and ontogenetic reflexions. Journal of Fundametntal Applied & Experimental Research. 2018. Vol. 2 (9). Р. 48-52. [in English].

4. Luthans F., J.B. Avey, B.J. Avolio, S. Norman, G. Combs Psychological capital development: Toward a micro-intervention. Journal of Organizational Behavior. 2006. Vol. 27. Р. 387-393. [in English].

5. Hastie T., R. Tibshirani, J. Friedman The Elements of Statistical Learning. [2-nd edition]. Springer, 2009. 533 p. [in English].

6. Hosme D.W., Stanley L. Applied Logistic Regression. [2-nd ed.]. N.-Y.: Chichester; Wiley, 2002. 392 р. [in English].

7. Yan K., Berliner А., David С. Chinese international students' academic stressors in the United States. College Student Journal. 2009. Vol. 43, № 4. P. 939960. [in English].

8. Zavatska N. Adaptative Potential Students as Internal Resources Mastery Under Transformation of Society. Journal of Vasyl Stefanyk Precarpathian National University. Vol. 4, № 1. 2017. Р. 117-126. [in English].

Размещено на Allbest.ru