Соціально-психологічні основи розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціально-психологічні основи розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії

Волченко Євген Євгенович - кандидат психологічних наук, м. Київ;

Завацька Наталія Євгенівна - доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри практичної психології та соціальної роботи Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, м. Київ;

Завацький Юрій Анатолійович - доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри здоров'я людини та фізичного виховання Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, м. Київ;

Гєтта Олена Миколаївна - кандидат медичних наук, доцент кафедри здоров'я людини та фізичного виховання Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, м. Київ;

Мірошникова Наталя Сергіївна - старший викладач кафедри здоров'я людини та фізичного виховання Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, м. Київ

Анотація

У статті розкрито соціально-психологічні основи розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії. Проведено теоретико-методологічний аналіз системного, суб'єктно-діяльнісного, особистісно-компетентнісного, інтегративного підходів до вивчення проблеми конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії, у контексті яких така компетентність розглядається з точки зору цілісності, структурності, ієрархічності, динамічності і гуманістичності. Враховуючі зазначені підходи та узагальнене визначення поняття компетентності у науковому психологічному просторі, конфліктологічну компетентність фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії розглянуто як регулятивну підструктуру їх професіоналізму і професійної діяльності, як інтегральну якість особистості і інтегральну когнітивну здатність, яка визначає темп формування та напрямки розвитку ситуації конфлікту, форми поведінки у конфліктній взаємодії і результати конфлікту, та має взаємозв'язок із соціально-перцептивною, ауто-психологічною, соціально- психологічною, адміністративно-правовою компетентностями, формування кожної з яких сприяє розвитку конфліктологічної компетентності фахівця- медика загалом. Розроблено інтегровану соціально-психологічну програму розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії, яка включала інформаційний блок (настановний та активізуючий модулі) щодо надання інформації про конфлікти, конфліктні форми взаємодії та ефективні стратегії поведінки у конфлікті в умовах професійної взаємодії фахівців-медиків; рефлексивний блок (практичний та асоціативний модулі) щодо актуалізації рефлексивних процесів у проблемно- конфліктних ситуаціях професійної медичної взаємодії, моделювання конфліктних ситуацій і групових рефлексивних процедур з метою накопичення метакогнітивного досвіду; розвивальний блок (стратегічний та моніторинговий модулі) щодо підвищення конфліктостійкості, формування навичок довільної саморегуляції психоемоційного і функціонального станів фахівців-медиків в умовах професійної взаємодії та оцінки ефективності програмних заходів. Дієвість розробленої програми доведена статистично значущим зростанням показників саморегуляції і самоконтролю, планування і прогнозування, мобілізації та адаптації у конфлікті; покращенням психоемоційного та функціонального станів; орієнтації на пошук ресурсів саморозвитку у вирішенні проблеми, особистісної зрілості, соціального інтересу та самодетермінації, рефлексивності та емпатії. Підвищилась конфліктостійкість фахівців-медиків, що сприяло розширенню просторово- часових меж сприйняття конфліктної проблеми в умовах професійної взаємодії, умінню ефективно використовувати конструктивні технології та стратегії запобігання конфлікту та його вирішення.

Ключові слова: фахівці медичної галузі, професійна взаємодія, конфлікт, конфліктологічна компетентість, розвиток конфліктологічної компетентності. соціальний психологічний конфліктологічний

Volchenko Ye.Ye., Zavatska N. Ye., Zavatskyi Yu.A., Getta O.M., Myroshnykova N.S.

SOCIO-PSYCHOLOGICAL BASIS OF THE DEVELOPMENT OF CONFLICT COMPETENCE OF MEDICAL INDUSTRY SPECIALISTS IN THE CONDITIONS OF PROFESSIONAL INTERACTION

The article reveals the socio-psychological foundations of the development of conflict-related competence of medical specialists in the conditions ofprofessional interaction. A theoretical-methodological analysis of systemic, subject-activity, personal-competence, and integrative approaches to the study of the problem of conflict-related competence of medical specialists in the conditions of professional interaction was carried out, in the context of which such competence is considered from the point of view of integrity, structure, hierarchy, dynamism and humanism. Taking into account the mentioned approaches and the generalized definition of the concept of competence in the scientific psychological space, the conflict-related competence of medical specialists in the conditions of professional interaction is considered as a regulatory substructure of their professionalism and professional activity, as an integral quality of the individual and an integral cognitive ability that determines the pace of formation and directions of development of the conflict situation, forms of behavior in conflict interaction and the results of the conflict, and has a relationship with social-perceptive, auto-psychological, social-psychological, administrative-legal competences, the formation of each of which contributes to the development of the conflict-related competence of a medical specialist in general. An integrated social-psychological program for the development of conflict-related competence of medical specialists in the conditions of professional interaction was developed, which included an information block (instructive and activating modules) on providing information about conflicts, conflict forms of interaction and effective strategies for conflict behavior in the conditions of professional interaction of specialists- doctors; reflective block (practical and associative modules) on the actualization of reflective processes in problem-conflict situations of professional medical interaction, simulation of conflict situations and group reflective procedures with the aim of accumulating metacognitive experience; development block (strategic and monitoring modules) on increasing conflict resistance, forming skills of voluntary self-regulation of psycho-emotional and functional states of medical specialists in the conditions of professional interaction and evaluating the effectiveness of program measures. The effectiveness of the developed program is proven by a statistically significant increase in indicators of self-regulation and selfcontrol, planning and forecasting, mobilization and adaptation in the conflict; improvement of psycho-emotional and functional states; orientation towards finding resources for self-development in problem solving, personal maturity, social interest and self-determination, reflexivity and empathy. The conflict resistance of medical specialists increased, which contributed to the expansion of the spatial and temporal boundaries of the perception of the conflict problem in the conditions ofprofessional interaction, the ability to effectively use constructive technologies and strategies for conflict prevention and resolution.

Key words: specialists in the medical field, professional interaction, conflict, conflict-related competence, development of conflict-related competence.

Постановка проблеми. Глобальні інтеграційні процеси, як об'єктивна тенденція розвитку різних сфер професійної діяльності, визначила й реформування медичної галузі на новій концептуальній основі у межах компетентнісного підходу, зокрема у напрямку попередження та врегулювання конфліктів в умовах професійної взаємодії [2; 6; 7; 10].

У зв'язку з цим зростає науковий інтерес до проблеми розвитку конфліктологічної компетентності сучасного фахівця медичної галузі, адже вміння будувати стосунки на засадах співробітництва та конструктивної взаємодії у медичній сфері безпосередньо впливає на якість та продуктивність професійної діяльності фахівця-медика, сприяє покращенню психологічного клімату та гармонізації міжособистісних взаємин, створює умови для конструктивної поведінки у конфліктах [1; 3; 9].

Крім того, наявність значної кількості об'єктивних протиріч у процесі професійної діяльності фахівців-медиків робить конфліктологічну компетентність необхідною складовою їх професіоналізму. Тому пріоритетне значення набуває цілеспрямована організація соціально-психологічної роботи з розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії [4; 5; 8].

Констатовано, що проблема конфліктологічної компетентності в останні роки досліджується досить активно (І. Ващенко, А. Журба, Ю. Завацький, Г. Ложкін, С. Максименко, Л. Пілецька, Л. Ярослав та ін.). З'явилась значна кількість робіт, в яких розглядаються питання сутності, структури, закономірностей функціонування та розвитку конфліктологічної компетентності фахівця (П. Білецький, Л. Долинська, О. Катасанов, О. Лосієвська, Л. Онуфрієва,

0. Савчук, О. Смирнова, І. Шостя та ін.).

Проте, у науковій літературі відсутнє однозначне тлумачення поняття конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії, немає загальноприйнятого підходу до розкриття структури цього феномену, потребують вивчення соціально-психологічні аспекти її розвитку, має місце фактичне ототожнення поняття конфліктологічної компетентності з поняттями конфліктної компетенції, конфліктологічної грамотності, конфліктологічної підготовки таких фахівців. При цьому використання даних конструктів у синонімічному значенні значно ускладнює їх вивчення та часто призводить до неможливості застосування надбань психологічної науки у професійній діяльності фахівців медичної галузі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Констатовано, що компетентність фахівця визначають як складне індивідуально-психологічне утворення на основі інтеграції теоретичних знань, практичних вмінь і значимих особистісних властивостей, яке забезпечує ефективне виконання професійної діяльності (Г. Ложкін, О. Лосієвська, Л. Онуфрієва, Л. Пілецька, Н. Пов'якель,

1. Попович, Л. Ярослав та ін.).

Наголошується, що процес надання медичної допомоги включає різні види взаємин у тріаді "лікар-пацієнт-суспільство" (інформаційні, фінансові, правові, етичні та ін.), а також різні типи соціальної взаємодії - конкуренція, кооперація, конфлікт, з урахуванням набору функцій кожного з них. Розкрито причини виникнення конфліктів у медичній галузі, що відбуваються на трьох рівнях (макро-, мезо- і мікро) протиріч та обумовлюють вертикальні й горизонтальні конфлікти (П. Білецький, А. Борисюк, К. Максименко, В. Осипенко, Л. Українець та ін.).

Показано, що предметом конфлікту в медицині виступають як об'єктивні причини, які не залежать від фахівця (організаційно-технічні, економічні), так й суб'єктивні причини (інформаційно-деонтологічні, діагностичні, лікувально- профілактичні, тактичні).

Виявлено, що конфліктологічну компетентність фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії слід розглядати як когнітивно-регулятивну підструктуру їх професіоналізму і діяльності, як динамічне структурно-рівневе утворення (С. Гарькавець та ін.), що характеризується наявністю знань про конфлікт, володінням широким спектром стратегій поведінки у конфлікті, емоційною саморегуляцією та значимими особистісними властивостями (конфліктостійкість, гнучкість і аналітичність мислення, рефлексивність, емпатія, самоконтроль тощо).

Обґрунтовано відмінності та взаємозв'язки між поняттями конфліктологічної компетентності, конфліктної компетентності, конфліктологічної грамотності, професіоналізму, які розширюють і поглиблюють уявлення про складність та багатогранність характеристик, що обумовлюють якість професійної медичної діяльності, сприяють її вдосконаленню.

Визначено, що конфліктологічна компетентність фахівця-медика може розглядатися як вид соціально-психологічної компетентності, що включає розуміння природи протиріч і конфліктів у професійній медичній діяльності; формування конструктивного ставлення до конфліктів; володіння навичками неконфліктного спілкування у ситуаціях професійної взаємодії; вміння оцінювати і пояснювати проблемні ситуації, що виникають; наявність навичок управління конфліктними явищами; вміння передбачати можливі наслідки конфліктів; вміння конструктивно регулювати суперечності і конфлікти; наявність навичок усунення негативних наслідків конфліктів (С. Максименко, А. Журба, Ю. Завацький, В. Чуловський та ін.).

Виокремлено структурні компоненти конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії: когнітивний та деонтологічний, які поєднані у аксіологічний блок конфліктологічної компетентності цих фахівців; антиципаційний та діяльнісно-рефлексивний компоненти, що складають особистісний блок конфліктологічної компетентності фахівців-медиків; конативно-регулятивний компонент, що утворює технологічний блок їх конфліктологічної компетентності.

Встановлено, що розвиток конфліктологічної компетентності є пріоритетним завданням для формування професіоналізму фахівців-медиків і метакомпетенцією, що забезпечує не тільки успішне виконання ними своєї професійної діяльності, а й збереження їх психологічного благополуччя та професійного здоров'я.

Показано, що у зв'язку з цим постає проблема визначення провідних соціально-психологічних чинників та умов, які сприяють розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі.

Зазначене актуалізує необхідність визначення емпіричних показників рівнів сформованості компонентів конфліктологічної компетентності відповідно до специфіки їх функціонування у блоках цієї компетентності (аксіологічному, особистісному, технологічному) з метою з'ясування її соціально-психологічних особливостей у фахівців-медиків в умовах професійної взаємодії та специфіки її розвитку.

Мета статті: розкрити соціально-психологічні основи розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії.

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження. Запропоновано інтегровану соціально-психологічну програму розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії.

На формувальному етапі дослідження взяли участь 83 досліджуваних (44 жінки та 39 чоловіків) з деструктивним типом реагування у конфліктній ситуації, які були розподілені на експериментальну (42 респонденти - 26 жінок та 16 чоловіків) та контрольну (41 респондент - 18 жінок та 23 чоловіка) групи за принципом добровільності. Досліджувані контрольної групи не залучалися до заходів формувального впливу.

Досліджувані експериментальної групи взяли участь в інтегрованій соціально-психологічній програмі розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії, основні завдання якої полягали в оволодінні знаннями про специфіку і ознаки конфліктів в медичній сфері, причини їх виникнення, динаміку та можливості вирішення; розвитку здатності до репрезентації проблемної ситуації, яка відповідає системній складності обставин, що об'єктивно склалися у медичній сфері; розвитку метакогнітивних стратегій контролю і регулювання процесу осмислення потенційно конфліктних ситуацій в умовах професійної медичної взаємодії, що відрізняються, зокрема, низькою когнітивною проникністю; розвитку навичок саморегуляції стану, тобто здібності гнучко реагувати на вимоги професійного медичного середовища з метою підтримки рівня активації, оптимального для вирішення завдань у проблемно-конфліктних ситуаціях професійної медичної діяльності; розвитку навичок надситуативного аналізу конфліктної проблемності (системне мислення) на всіх етапах професійного конфлікту; підвищенні суб'єктивної доступності системного мислення; метакогнітивного моніторингу та навичок саморегуляції стану в актуальній конфліктній ситуації професійної взаємодії.

Технологія розвитку конфліктологічної компетентності фахівця-медика в умовах професійної взаємодії, задіяна у програмі формувального впливу, включала такі характеристики: високий ступінь готовності до інтелектуальної та емоційно-психологічної напруженості; гнучкість форм проведення занять; освоєння в процесі навчання можливих і реальних факторів загострення реальних протиріч і конфліктів; урахування можливостей появи побічних, непередбачених результатів, як-то ідеї, відносини, погляди, методики, теоретичні схеми тощо; прагнення до переходу на якісно новий рівень розвитку технологій прийняття рішень у конфліктних ситуаціях професійної медичної взаємодії. У зв'язку з цим, в якості провідних були виокремлені задачна, проблемна, диференційована, оптимізаційна, контекстна, імітаційно-ігрова, професійно-спрямована, ситуаційно-особистісна, герменевтична, текстуально-діалогічна, проєктна стратегії розвитку конфліктологічної компетентності фахівців-медків в умовах професійної взаємодії, що виступали як ресурс досягнення нової якості їх професійної діяльності.

Обсяг розробленої програми склав 74 години, з них 38 годин аудиторної і 36 годин самостійної роботи.

Розроблена інтегрована соціально-психологічна програма розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії включала такі блоки: інформаційний, який містив настановний та активізуючий модулі і був спрямований на надання інформації про конфлікти, конфліктні взаємодії та ефективні стратегії поведінки у конфлікті в умовах професійної діяльності; рефлексивний, що містив практичний та асоціативний модулі і складався з імітаційних вправ, рольових ігор та групових дискусій, спрямованих на актуалізацію рефлексивних процесів у проблемно-конфліктних ситуаціях професійної медичної взаємодії, а також моделювання конфліктних ситуацій професійної медичної діяльності і групових рефлексивних процедур з метою навчання і накопичення метакогнітивного досвіду; розвивальний блок, що містив стратегічний та моніторинговий модулі і був спрямований на підвищення конфліктостійкості, формування навичок довільної саморегуляції психоемоційного і функціонального станів учасників в умовах професійної взаємодії та оцінку ефективності запропонованих програмних заходів.

При проведенні занять використовувалися методи інтерактивного навчання, психологічний тренінг за типом психогімнастики, арт-методи, когнітивні методи; були задіяні імітаційні вправи, рольові ігри, групові дискусії та групові рефлексивні процедури, техніки безпечного відреагування агресивності та ін.

Порівняння результатів І та ІІ діагностичних зрізів в учасників експериментальної групи було проведено за допомогою критерію Вілкоксона. Виявлено статистично значущі зміни за показниками конфліктологічної компетентності (Z=2,104; p=0,038); орієнтації на вивчення і вирішення проблеми (Z=4,791; p=0,001); прогнозування у конфлікті (Z=3,512; p=0,001); мобілізації у конфлікті (Z=4,102; p=0,000); суперництва (Z=4,056; p=0,001); компромісу (Z=2,669; p=0,008); пристосування (Z=3,689; p=0,001); особистісної зрілості (Z=4,796; p=0,000); прагнення до саморозвитку (Z=4,759; p=0,000); соціального інтересу (Z=4,903; p=0,001); прийняття інших (Z=5,607; p=0,000); самодетермінації (Z=4,792; p=0,001).

Показано, що у досліджуваних експериментальної групи статистично значуще підвищилась конфліктостійкість (р<0,05), що сприяло розширенню просторово-часових меж сприйняття конфліктної проблеми в умовах професійної взаємодії, тобто вихід за межі ситуації, уміння ефективно використовувати технології запобігання конфлікту та його подолання.

Проведено оцінку вираженості таких показників конфліктологічної компетентності фахівців-медиків, як вміння самоконтролю у конфлікті (Z=5,498; p=0,001); планування і прогнозування у конфлікті (Z=4,901; p=0,000); адаптації у конфлікті (Z=4,799; p=0,001); функціонального стану у конфлікті (Z=5,607; p=0,001); ефективності поведінки у конфлікті (Z=5,612; p=0,001), за якими вони значущо відрізняються від показників учасників контрольної групи.

Встановлено статистично значущі відмінності за показниками конфліктологічної компетентності, особистісної зрілості, рефлексивності, емпатії та стратегій поведінки у конфлікті учасників експериментальної та контрольної груп (оцінку проведено за допомогою критерію Манна-Уітні). З'ясовано, що учасники експериментальної групи, на відміну від учасників контрольної групи, мають вищий рівень конфліктологічної компетентності в цілому (U=1203; p=0,001), а також таких її показників, як орієнтація на пошук ресурсів саморозвитку у вирішенні проблеми (U=1155; p=0,024), саморегуляції і самоконтролю у конфлікті (U=1089; p=0,001). Виявлено значущі відмінності за обраними стратегіями поведінки у конфлікті. Так, учасники експериментальної групи, на відміну від учасників контрольної групи, більш орієнтовані на співпрацю (U=241,7; p=0,000), компроміс (U=221,9; p=0,000) і пристосування (U=0,009; p=0,008). Учасники експериментальної групи також демонстрували більш високі показники за шкалами планування життя (U=222,4; p=0,000) і самодетермінації (U=242; p=0,001).

У досліджуваних контрольної групи за результатами діагностичних зрізів до та після формувального впливу статистично значущих відмінностей не зафіксовано.

Отже, розроблена і апробована в ході формувального експерименту програма показала свою ефективність, оскільки учасники, які взяли у ній участь, виявили більш високий рівень конфліктологічної компетентності, особистісної зрілості, здатність обирати конструктивні стратегії поведінки у конфлікті в умовах професійної взаємодії, у порівнянні з учасниками контрольної групи.

В цілому аналіз результатів формувального етапу дослідження показав, що запропонована інтегрована соціально-психологічна програма сприяє розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії.

Висновки

Розкрито соціально-психологічні основи розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії. Проведено теоретико-методологічний аналіз системного, суб'єктно-діяльнісного, особистісно-компетентнісного, інтегративного підходів до вивчення проблеми конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії, у контексті яких така компетентність розглядається з точки зору цілісності, структурності, ієрархічності, динамічності і гуманістичності. Враховуючі зазначені підходи та узагальнене визначення поняття компетентності у науковому психологічному просторі, конфліктологічну компетентність фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії розглянуто як регулятивну підструктуру їх професіоналізму і професійної діяльності, як інтегральну якість особистості і інтегральну когнітивну здатність, яка визначає темп формування та напрямки розвитку ситуації конфлікту, форми поведінки у конфліктній взаємодії і результати конфлікту, та має взаємозв'язок із соціально-перцептивною, ауто- психологічною, соціально-психологічною, адміністративно-правовою компетентностями, формування кожної з яких сприяє розвитку конфліктологічної компетентності фахівця-медика загалом. Розроблено інтегровану соціально-психологічну програму розвитку конфліктологічної компетентності фахівців медичної галузі в умовах професійної взаємодії, яка включала інформаційний блок (настановний та активізуючий модулі) щодо надання інформації про конфлікти, конфліктні форми взаємодії та ефективні стратегії поведінки у конфлікті в умовах професійної взаємодії фахівців- медиків; рефлексивний блок (практичний та асоціативний модулі) щодо актуалізації рефлексивних процесів у проблемно-конфліктних ситуаціях професійної медичної взаємодії, моделювання конфліктних ситуацій і групових рефлексивних процедур з метою накопичення метакогнітивного досвіду; розвивальний блок (стратегічний та моніторинговий модулі) щодо підвищення конфліктостійкості, формування навичок довільної саморегуляції психоемоційного і функціонального станів фахівців-медиків в умовах професійної взаємодії та оцінки ефективності програмних заходів. Дієвість розробленої програми доведена статистично значущим зростанням показників саморегуляції і самоконтролю, планування і прогнозування, мобілізації та адаптації у конфлікті; покращенням психоемоційного та функціонального станів; орієнтації на пошук ресурсів саморозвитку у вирішенні проблеми, особистісної зрілості, соціального інтересу та самодетермінації, рефлексивності та емпатії. Підвищилась конфліктостійкість фахівців-медиків, що сприяло розширенню просторово-часових меж сприйняття конфліктної проблеми в умовах професійної взаємодії, умінню ефективно використовувати конструктивні технології та стратегії запобігання конфлікту та його вирішення.

References