Формування професійної компетентності майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування професійної компетентності майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності

Агій Ярослав Юрійович -

кандидат економічних наук, доцент, проректор з науково-педагогічної роботи, інноваційно-методичного забезпечення освітнього та наукового процесів Комунального закладу вищої освіти «Академія культури і мистецтв» Закарпатської обласної ради

У статті здійснено спробу дослідити основні компоненти формування професійної компетентності майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності у сфері «Культура та мистецтво». З цією метою уточнено зміст дефініції «професійна компетентність», обгрунтовано компоненти, які позитивно впливають на формування професійної компетентності майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності, з-поміж яких: аксіологічний, гносеологічний, комунікативний, синергетичний та праксеологічний.

Ключові слова: професійна компетентність, менеджери соціокультурної діяльності, аксіологічний, гносеологічний, комунікативний, синергетичний та праксеологічний компоненти.

професійна компетентність соціокультурний

AHIY Yaroslav Yuriyovych. FORMATION OF PROFESSIONAL COMPETENCE OF FUTURE MANAGERS OF SOCIOCULTURAL ACTIVITIES

7he professional competence of future managers of socio-cultural activities is determined by their orientation to cultural-artistic and cultural-educational activities with a certain category of participants and implies the presence of public communication skills, a set of organizational relationships outlined by certain socio-cultural activities, improvisation and creative self-expression. This requires future managers of socio-cultural activities to have methodological and theoretical knowledge, mastery of organizational forms and methods of building management actions, possible ways and means of achieving the set goal. Thus, the unity of methodological, theoretical and technological knowledge combined with practical experience give birth to and accumulate abilities and skills, as well as professional experience as the basis of professional skill.

The article attempts to investigate the main components of the formation of professional competence of future managers of socio-cultural activities in the field of «Culture and Art». For this purpose, the content of the definition of «professional competence» was clarified, the components that positively influence the formation of professional competence of future managers of socio-cultural activities, including: axiological, epistemological, communicative, synergistic and praxeological, were substantiated.

The professional competence of future managers of socio-cultural activities as a general scientific phenomenon reveals signs of openness and transparency, the formation of the mentioned phenomenon in the conditions of the educational environment of a higher education institution involves the following processes and qualities: assimilation of a certain system of knowledge from psychological-pedagogical, professional and selective disciplines; acquisition of transcultural and interdisciplinary knowledge and skills necessary for productive socio-cultural activities; the formation of motives, attitudes, values in the process of professional training and the openness of future managers of socio-cultural activities to the influence of this process.

This will make it possible to reveal the essential characteristics of the process of forming the professional competence of future managers of socio-cultural activities during the educational process and will positively affect the further dynamics of the development of the phenomenon under study.

Keywords: professionalcompetence,managersofsocio-culturalactivities,axiological,epistemological,communicative, synergistic and praxeological components.

Постановка та обґрунтування актуальності проблеми. Входження України до Європейського освітнього простору вимагає розробки та впровадження європейських норм в науці, освіті, культурі. Свідченням цього є глобалізаційні процеси, які відбуваються на початку ХХІ століття, і які певним чином впливають на переосмислення загальнолюдських і національних цінностей, проєктування стратегічних напрямів розвитку соціокультурної сфери, що вимагає визнання особистістю провідної ролі інтелектуального ресурсу, необхідності саморозвитку та самовдосконалення в професійній діяльності. У зв'язку з цим гостро постає проблема формування професійної компетентності майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проведений аналіз зарубіжних і вітчизняних наукових джерел свідчить про те, що за останні десятиліття вивченню проблем професійної компетентності у тих чи тих галузях діяльності було присвячено низку досліджень. Дана проблематика знайшла своє відображення у працях С. Александрова, В. Андрущенка, Ф. Бацевича, О. Бон- даревської, В. Бурдун, Н. Вольської, Д. Гринь, С. Гаркуші, О. Дубасенюк, Ю. Євтушенка, С. Ка- расєвича, О. Коваленка, С. Кострюкова, Н. Кочубей, А. Кузьмінського, С. Кульневича, В. Ку- тішенко, Е. Лузік, В. Лутая, Т. Новаченко, Н. Попової, Є. Проворової, О. Романишиної, В. Шарко та інших учених.

Мета статті - дослідити основні компоненти формування професійної компетентності майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Професійна компетентність майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності визначається їхньою орієнтацією на культурно-мистецьку та культурно-просвітницьку діяльність з певною категорією учасників і передбачає наявність здібностей до публічної комунікації, сукупність організаційних відносин, окреслених певною соці- окультурною діяльністю, імпровізацію і творче самовираження. Це вимагає від майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності методологічних та теоретичних знань, володіння формами організації і методами побудови управлінських дій, можливих способів і засобів досягнення поставленої мети. Таким чином, єдність методологічних, теоретичних і технологічних знань в сукупності з практичним досвідом народжують і накопичують вміння і навички, а також професійний досвід як основу професійної майстерності.

Поняття «професійна компетентність» у науковому середовищі інтерпретується як «складне особистісне утворення, яке складається зі знань, умінь і навичок, що дозволяє людині успішно функціонувати в суспільстві та інтегруватися в нього» [4, с. 97], тобто це соціальна зрілість особистості, психічна готовність до певного виду діяльності. До того ж професійна компетентність є важливою складовою якісної підготовки майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності і характеризує вміння менеджера мобілізувати в конкретній ситуації отримані знання, уміння та навички, здатність успішно вирішувати проблемні ситуації, адаптуватися до змін, освоювати та застосовувати новітні технології, а також професійне навчання протягом усього життя для досягнення високих результатів у соціокультурній діяльності.

Професійна компетентність майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності як загаль- нонауковий феномен виявляє ознаки відкритості та прозорості. Формування зазначеного феномена в умовах освітнього середовища закладу вищої освіти передбачає такі процеси і якості, як-от: засвоєння певної системи знань з психолого-пе- дагогічних, фахових та вибіркових дисциплін; опанування транскультурними та міжгалузевими знаннями та вміннями, необхідними для здійснення продуктивної соціокультурної діяльності; формування мотивів, ставлень, цінностей у процесі професійної підготовки і відкритість до впливу цього процесу.

Основними компонентами формування професійної компетентності майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності в галузі «Культура та мистецтво» є: аксіологічний, гносеологічний, комунікативний, синергетичний, праксеологічний.

Аксіологічний компонент розглядається як теорія цінностей і характеризується істотним переміщенням уваги на загальнолюдські цінності, які визначаються в свідомості людей сучасними реаліями буття. Аксіологія (грец. ахіа - цінність, logos - слово, вчення) визначається як «філософське дослідження природи цінностей» [2, с. 62]; «як філософська дисципліна, що займається дослідженням цінностей як змістовно створюючих основ людського буття, які задають спрямованість і мотивацію людського життя, діяльності та конкретних дій і вчинків» [6, с. 14].

Ключовим поняттям в аксіологічному підході є поняття цінностей, яке характеризує соціокуль- турне значення явищ дійсності, включених у ціннісні відносини. Аксіологічний підхід властивий соціокультурному напряму, оскільки людина розглядається в ньому як найвища цінність суспільства і самоціль суспільного розвитку. Саме в цьому підході й знаходить своє відображення різноманітність ставлення до людини, суспільства, духовних цінностей, діяльності, що і визначає зміст соціокультурної сутності особистості.

Стрімкий розвиток соціального і технічного прогресу в суспільстві сприяє запровадженню аксіологічного підходу спрямованого на формування гармонійно розвиненої особистості в сучасному соціокультурному просторі. Моральний, інтелектуальний, науково-технічний, духовно-культурний і економічний потенціал будь-якого суспільства безпосередньо залежить від рівня розвитку соціокультурної сфери, яка сьогодні спрямована на реалізацію гуманістичних ідеалів в суспільстві. Саме ставлення до людини як найвищої цінності повинно стати метою формування професійної компетентності майбутніх менеджерів соціокультурної діяльно сті під час навчання у закладі вищої о світи мистецького спрямування.

Гносеологічний компонент пов'язаний із оволодінням необхідною соціокультурною компетентністю, пізнанням своїх потенційних здібностей і задатків, інтересом до вивчення різних технологій соціокультурної діяльності. Гносеологія (від грець. уто'юіс -- «пізнання» і Xoyoq -- «вчення, наука») - це теорія пізнання, категорія філософії. Нам імпонує визначення цього терміну, подане С. А. Карасєвич, як «знання, наука, навчання, як розділ філософії, який вивчає джерела, форми та методи наукового пізнання, умови його істинності, здатності людини пізнавати дійсність» [5, с. 34].

Гносеологічний компонент ґрунтується на системі загальних та професійних знань, культурі професійного мислення, проявляється у здатності до адекватної самооцінки, особистісному ставленні до власних емоцій, почуттів та проблем. Суть гносеологічного компоненту полягає у засвоєнні системи знань як взаємопов'язаних елементів, головними ознаками яких є гнучкість, цілісність, варіативність, динамічність тощо.

До складу гносеологічного компоненту майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності належать знання сучасних концепцій соціокультурної діяльності, знання інтерактивних технологій необхідних для забезпечення соціокультурної діяльності, сучасних інформаційно-комп'ютерних технологій, знання психолого-педагогічних особливостей учасників комунікативного процесу, володіння методиками соціокультурної діяльності.

Комунікативний компонент - це комплекс комунікативних умінь майбутніх менеджерів соці- окультурної діяльності, що відображає комунікативну культуру та комунікативну компетентність. Комунікація походить від (лат. communicatio - єдність, передача, з'єднання, повідомлення), процес обміну інформацією між двома або більше особами, спілкування за допомогою вербальних і невербальних засобів з метою передавання та одержання інформації. Науковці поняття «комунікація» розглядають як «сукупність знань про спілкування в різноманітних умовах і з різними комунікантами, а також знань вербальних і не- вербальних засад інтеракції, умінь їх ефективного застосування в конкретному спілкуванні в ролі адресанта й адресата» [3, с. 124], як «здатність людини встановлювати й підтримувати необхідні контакти з іншими індивідами» [1, с. 14].

Така компетентність не лише складається із сукупності знань, умінь і навичок, що забезпечують ефективне спілкування, а й припускає вміння змінювати глибину й коло спілкування, розуміти й бути зрозумілим партнерами по спілкуванню. Комунікація або культура спілкування є, на наш погляд, однією з базових характеристик професійної компетентності фахівців соціокультурної сфери. Лише завдяки ефективній комунікації майбутні менеджери соціокультурної діяльності можуть досягти поставленої мети.

Як доводить досвід, найбільш значущими показниками комунікативного компоненту є вміння висловлювати власні думки, вміння організувати спілкування в колективі, вміння створювати сприятливий психологічний клімат, уміння слухати співрозмовника, уміння вести діалог. На кожному етапі комунікативної взаємодії, під впливом різних чинників, може виникнути недостовірне подання інформації, нечітке формулювання висловлюваних думок. Тому не менш важливим показником, на наш погляд, є вміння долати комунікативні бар'єри.

Соціокультурне комунікативне середовище є стрижневою умовою становлення та розвитку майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності, розглядається як складне системне утворення, що ґрунтується на суб'єкт-суб'єктних відносинах між усіма учасниками освітнього процесу та передбачає таку організацію навчання, коли професійна підготовка майбутніх менеджерів соціо- культурної діяльності відбувається безпосередньо у реальній або змодельованій комунікативній діяльності.

Синергетичний компонент забезпечує стратегію теоретико-методологічної підготовки майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності. Синергетика (англ. synergetics; від грецького. син - «спільне» і ергос - «дія») - міждисциплінарна наука, що займається вивченням процесів самоорганізації, означає сприяння, співробітництво. Термін «синергетика» запропонував німецький вчений Г. Хакен та охарактеризував його як «співробітництво, спільну дію» (узгодженість взаємодії окремих частин для створення цілісної структури). Синергетичний підхід застосовується при вивченні такої складної і неструктурованої системи, як мережний інформаційний простір.

Варто зазначити, що синергетика, як новий науковий напрям, є цікавою з філософської точки зору тому, що вона дозволяє дати адекватне сучасному науковому пізнанню філософське уявлення та тлумачення процесів розвитку складних нелінійних систем, що відпрацьовуються окремими науками. За твердження Н. О. Кочубей «Відбувається це завдяки виокремленню спільної для окремих наук проблеми самоорганізації, підходи до вирішення якої докорінно змінюють традиційні уявлення. Як наслідок, ми маємо не просто інтеграцію або об'єднання ідеї, а виокремлення спільної концепції, завдяки якій можуть бути роз'яснені різні форми самоорганізації» [7, с. 70].

Отже, синергетика - це галузь знання, яка вивчає як поєднуються об'єкти один з одним. За умов інформаційного перевантаження синергетичний підхід забезпечує розвиток пізнавальних стратегій, які виводять майбутніх менеджерів со- ціокультурної діяльності на вищий рівень саморегуляції їхньої професійної діяльності. Окрім того, синергетика дозволяє методологічно підсилити процес формування індивідуальності суб'єкта, де центром уваги постає особистість майбутнього менеджера соціокультурної діяльності, який займає при цьому активно-творчу позицію та демонструє волю до пошуку індивідуальної стратегії.

Синергетичний підхід у формуванні професійної компетентності майбутніх менеджерів со- ціокультурної діяльності ґрунтується на сучасних дослідженнях синергетичних закономірностей культурно-освітньої та мистецької діяльності, забезпечуючи водночас цілісність цього процесу, сприяючи розумінню принципів самоорганізації самої системи. Така методологія дозволяє застосувати не тільки аналіз компонентів системи, але й складний синтез усіх підсистем у єдину нову цілісність, у результаті чого з'являється нове складніше утворення. Зокрема, вивчення курсу «Менеджмент соціокультурної діяльності» є запорукою запровадження сучасних підходів в організації соціокуль- турної діяльності, нових форм і методів роботи менеджерів у конкретних творчих проектах.

Саме синкретичне бачення закономірностей взаємодії різних творчих підходів, їх функціонування у маргенальних контекстах створює підґрунтя для самоорганізації отриманих знань у функціональному, нелінійному просторі. Професійний компетентнісний дискурс, окрім основи, вимагає залучення інформації, отриманої з інших дисциплін. Синергетика уможливлює об'єднання різнонаукових аспектів у єдину систему пізнання. Наголошуючи на тому, що в сучасному інформаційному суспільстві спеціалізована інформація дуже швидко знецінюється, науковці наполягають на необхідності синтетичного знання, отриманого на ґрунті міждисциплінарних зв'язків та новітніх наукових напрямів, що забезпечать актуалізацію цього процесу.

Праксеологічний компонент є одним з інноваційних концептів стосовно формування професійної компетентності, конкурентоспроможності, готовності до практичної професійної діяльності з мінімальними витратами ресурсів. У довідковій літературі «праксеологія» інтерпретується як поняття, що походить від грецького praxis (дія, практика) або латинського praxeus (дія, діяння), що означає «знання про дії». О. Я. Романишина, уважає прак- сеологію «особливою галуззю знань, що спрямована на виявлення загальних тенденцій логіки діяльності, складова методології, що намагається теоретично узагальнити величезний досвід людства в результативній діяльності, визначає якісні характеристики діяльної особистості» [9, с. 56]. Є. М. Про- ворова стверджує, що праксеологію слід визначати як загальну теорію організації будь-якої діяльності, об'єктом якої є цілеспрямована і свідома праця як невід'ємна частина діяльності; як наука про цілеспрямовані ефективні дії, що є головною ознакою повноцінної діяльності» [8, с. 90].

Варто зазначити, що праксеологічний компонент слушно розглядати як теоретично обґрунтований праксеологічний спосіб реалізації певних принципів та сукупності ідей, заснованих на цих принципах. Праксеологічна спрямованість формування професійної компетентності майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності забезпечує: підготовку майбутніх менеджерів соціокуль- турної діяльності до об'єктивної самооцінки своїх професійних досягнень; усвідомлення майбутніми менеджерами наявності чи відсутності деяких важливих професійних якостей, які є вартісними під час здійснення соціокультурної діяльності; задоволення від реалізації оптимальних, ефективних та успішних практичних дій при проведенні культурно-освітніх заходів.

Праксеологічний підхід інтегрує з іншими методологічними підходами, що уможливлює: цілеспрямовану професійну підготовку майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності з урахуванням когнітивного підходу, який дозволяє інтегрувати міждисциплінарні знання та досвід соціокультурної діяльності, інноваційні методи та засоби комунікації в створенні та запровадженні творчих проєктів міжнародного та всеукраїнського значення; формування вмінь та навичок, необхідних менеджерам соціокультурної діяльності для здійснення професійної культурно-освітньої та мистецької діяльності в контексті сучасних вимог Європейського співтовариства; порівнюючи теоретичні та практичні моделі соціокультурних дій, визначити доцільність їхнього використання у майбутній професійній діяльності, серед яких є найцінніші приклади професійного розвитку (ак- сіологічний компонент), визначення можливостей (акмеологічний компонент) для професійного зростання та ідентифікації.

Висновки та перспективи подальших розвідок напряму

Таким чином, узагальнюючи процес формування професійної компетентності майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності варто висловити припущення, що маргінальними в галузі «Культура та мистецтво» можуть бути аксіологічний, гносеологічний, комунікативний, синергетичний та праксеологічний компоненти. Це уможливить виявити сутнісні характеристики процесу формуванням професійної компетентності майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності в ході освітнього процесу і позитивно вплине на подальшу динаміку розвитку досліджуваного феномену.

Перспективи подальших наукових досліджень можуть бути пов'язані з узагальненням досвіду організації проєктної діяльності майбутніх менеджерів соціокультурної діяльності як базового компонента формування професійної компетентності.

Список джерел

Александрова С. А. Професійно-комунікативна компетентність: Тексти лекцій / Александрова С. А. Харків: ХНАКМГ, 2008. 40 с.

Андрущенко В. П., Лутай В. С. Філософія освіти в Україні: стан проблеми та перспективи розвитку / В. П. Андрущенко, В. С. Лутай // Наукові записки АН ВШ України 2004. Вип. 6. С. 59-71.

Бацевич Ф. С. Основи комунікативної лінгвістики: підручник Ф. С. Бацевич. К. : Видавн. центр «Академія», 2004. 344 с.

Земка О. І. Формування дослідницької компетентності майбутніх учителів української мови і літератури (на матеріалі вивчення літературознавчих дисциплін) // Науковий вісник Миколаївського держ. університету: Зб. наук. пр. Випуск 20. Педагогічні науки. Том 1. Миколаїв: МДУ, 2008. С. 95-101.

Карасєвич С. А. Формування майбутнього вчителя фізичної культури вмінь і навичок фізкультурно-спортивної діяльності. / Ключові аспекти розвитку сучасної науки: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції. Одеса «Друкарик» Т 2. 2017. С. 31-36.

Кострюков С. В. Формування демократичних цінностей студентської молоді в трансформаційний період : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філософ. наук : спец. 09.00.10 / С. В. Кострюков. К. 2004. 17 с.

Кочубей Н. О. Парадигма самоорганізації в сучасній науці. Філософські пошуки. 2017. Вип.1-2. С. 68-71.

Проворова Є. М. Теорія і практика методичної підготовки майбутнього вчителя музики на засадах праксеологічного підходу: дис.д-ра пед. наук: 13.00.02. Національний пед. ун-тім. М. П. Драгома- нова. Київ, 2018. 502 с.

Романишина О. Я. Теоретичні і методичні основи формування професійної ідентичності майбутніх учителів засобами інформаційних технологій : дис. д-ра пед. Наук : 13.00.04. Вінницький держ. пед. ун-т ім. М. Коцюбинського. Вінниця, 2016. 445 с.

References

Aleksandrova, S. A. (2008). Profesiyno-komunikatyvna kompetentnist': Teksty lektsiy. [Professional and communicative competence: Texts of lectures].

Andrushchenko, V P., Lutai, V. S. (2004). Filosofiya osvity v Ukrayini: stan problemy ta perspektyvy rozvytku. [Philosophy of education in Ukraine: state of problems and development prospects]. Kyiv.

Batsevich, F S. (2004). Osnovy komunikatyvnoyi linhvistyky: pidruchnyk. [Basics of communicative linguistics: textbook F. S. Batsevich]. Kyiv.

Zemka, O. I. (2008). Formuvannya doslidnyts'koyi kompetentnosti maybutnikh uchyteliv ukrayins'koyi movy i literatury (na materiali vyvchennya literaturoznavchykh dystsyplin). [Formation of research competence of future teachers of Ukrainian language and literature (based on the study of literary disciplines)]. Mykolaiv.

Karasevich, S. A. (2017). Formuvannya maybutn'oho vchytelya fizychnoyi kul'tury vmin' i navychok fizkul'turno-sportyvnoyi diyal'nosti. [Formation of the future physical culture teacher's abilities and skills of physical culture and sports activities]. Odesa.

Kostryukov, S. V. (2004). Formuvannya demokratychnykh tsinnostey student-s'koyi molodi v transformatsiynyy period. [Formation of democratic values of student youth in the transformation period: author's abstract. thesis for obtaining sciences. candidate degree philosopher]. Kyiv.

Kochubey, N. (2017). Paradyhma samoorhanizatsiyi v suchasniy nautsi. Filosofs'ki poshuky. [Paradigm of self-organization in modern science. Philosophical searches]. Kyiv.

Provorova, E. M. (2018). Teoriya i praktyka metodychnoyi pidhotovky maybutn'oho vchytelya muzyky na zasadakh prakseolohichnoho pidkhodu. [Theory and practice of methodical training of the future music teacher based on the praxeological approach]. Kyiv.

Romanyshina, O. Ya. (2016). Teoretychni i metodychni osnovy formuvannya profesiynoyi identychnosti maybutnikh uchyteliv zasobamy informatsiynykh tekhnolohiy. [Theoretical and methodical foundations of the formation of the professional identity of future teachers by means of information technologies]. Vinnytsia.

Размещено на Allbest.ru/