Соціально-психологічні особливості самообмеження особистості та його зв'язок із психологічним віком та часовими децентраціями в умовах професійної кризи
Встановлення дихотомічності самообмеження особистості в умовах професійної кризи. Вплив самообмеження на становлення особистості, визначення ціннісних пріоритетів та особливості проявів часових децентрацій. Аналіз чинників формування самооцінки віку.
Рубрика | Психология |
Вид | статья |
Язык | украинский |
Дата добавления | 25.10.2024 |
Размер файла | 46,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля
СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ САМООБМЕЖЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ТА ЙОГО ЗВ'ЯЗОК ІЗ ПСИХОЛОГІЧНИМ ВІКОМ ТА ЧАСОВИМИ ДЕЦЕНТРАЦІЯМИ В УМОВАХ ПРОФЕСІЙНОЇ КРИЗИ
Турбан Віталія Віталіївна - кандидат психологічних наук
Волошин Володимир Миколайович - кандидат психологічних наук,
Завацька Наталія Євгенівна - доктор психологічних наук, професор,
Сафонов Артем Юрійович аспірант
Київ
Анотація
У статті розкрито соціально-психологічні особливості самообмеження особистості та його зв'язок із психологічним віком та часовими децентраціями в умовах професійної кризи. Встановлено, що самообмеження особистості в умовах професійної кризи відрізняється дихотомічністю і може проявлятися як у негативній, так і позитивній формах. Негативним проявом самообмеження є, зокрема, відчуження, крайня форма якого - самозаперечення. Позитивним проявом самообмеження є самоорганізація особистості; критичне оцінювання нею соціальних навіювань та експектацій, а також здатність мобілізувати актуальні форми соціальної активності відповідно до пріоритетів професійної діяльності. З'ясовано, що формування позитивних практик самообмеження можливе завдяки спрямованості особистості на реалізацію актуальних завдань; за відсутності мети самоактуалізації особистість не здатна перейти до позитивного самообмеження. самообмеження особистість вік самооцінка
Визначено, що самообмеження є регулятивною функцією, яка впливає на становлення особистості та корелює з процесом визначення ціннісних пріоритетів й особливостями проявів часових децентрацій. Сферою, в якій найактивніше проявляється самообмеження, є психологічний час. Констатовано, що шляхом осмислення людиною свого психологічного часу. Відношення до часу - природного, соціального, метафізичного тощо - впливає на психологічний вік особистості, породжує певну «концепцію часу», яка опосередковує фізіологічні, психологічні, соціальні та інші характеристики віку. Ступінь реалізованості психологічного часу особистості є інтегральним суб'єктивним чинником формування самооцінки віку. Показано, що психологічний вік визначається, насамперед, часткою реалізованих зв'язків між подіями; він може бути змінений особистістю шляхом реконструкції цих зв'язків - перегляду майбутньої життєвої перспективи й переосмислення ролі минулих подій, їх впливу на сьогодення та майбутнє у професійній сфері. Обґрунтовано концепцію рівнів психологічного часу: фізіологічний, побутовий, індивідуальної діяльності, соціально-політичний, метафізичний. Встановлено, особливості психологічного часу кожного з рівні являють соціально-психологічні чинники сприйняття й організації життєдіяльності. Наголошується, що самообмеження є необхідною умовою діяльності особистості, спрямованої на подолання професійної кризи.
Ключові слова: особистість, професійні кризи, психологічний вік, часові децентрації.
Annotation
Turban V.V., Voloshyn V.M., Zavatska N.Ye., Safonov A.Yu. SOCIAL-PSYCHOLOGICAL CHARACTERISTICS OF
PERSONALITY'S SELF-LIMITATION AND ITS RELATIONSHIP WITH PSYCHOLOGICAL AGE AND TEMPORARY DECENTRATION IN THE CONDITIONS OF A PROFESSIONAL CRISIS
The article reveals the socio-psychological features of the self-limitation of the individual and its connection with psychological age and temporary decentrations in the conditions of a professional crisis. It has been established that the selflimitation of an individual in the conditions of a professional crisis is dichotomous and can manifest itself in both negative and positive forms. A negative manifestation of self-limitation is, in particular, alienation, the extreme form of which is self-denial. Self-organization of the individual is a positive manifestation of self-restraint; her critical evaluation of social suggestions and expectations, as well as the ability to mobilize current forms of social activity in accordance with the priorities of professional activity. It was found that the formation of positive practices of selfrestraint is possible due to the orientation of the individual to the realization of actual tasks; in the absence of the goal of self-actualization, a person is not able to move to positive self-limitation.
It was determined that self-restraint is a regulatory function that affects the formation of a personality and correlates with the process of determining value priorities and features of the manifestations of temporal decentration. The sphere in which self-limitation is most actively manifested is psychological time. It was established that through a person's understanding of his psychological time. The relationship to time - natural, social, metaphysical, etc. - affects the psychological age of an individual, gives rise to a certain "concept of time", which mediates physiological, psychological, social and other characteristics of age. The degree of realization of the individual's psychological time is an integral subjective factor in the formation of self-esteem of age. It is shown that psychological age is determined, first of all, by the share of realized connections between events; it can be changed by the individual by reconstructing these connections - reviewing the future life perspective and rethinking the role of past events, their impact on the present and the future in the professional sphere. The concept of levels of psychological time is substantiated: physiological, household, individual activity, socio-political, metaphysical. It has been established that the peculiarities of the psychological time of each level represent socio-psychological factors of perception and organization of life activities. It is emphasized that self-restraint is a necessary condition for an individual's activity aimed at overcoming a professional crisis.
Key words: personality, professional crises, psychological age, temporary decentrations.
Постановка проблеми
Самообмеження особистості є важливим складником життєдіяльності. В акті самообмеження простежується важливий етичний складник: певні форми поведінки особистість вважає прийнятними, інші ж - табуйованими; одні вчинки, висловлювання та почуття заохочуються суспільством, інші ж - піддаються осуду. Відтак, ми бачимо, що проблема самообмеження є вкрай важливою для соціальної психології, адже саме соціум, шляхом встановлення певних норм, визначає рамки належної та неналежної поведінки. Таким чином, ми звертаємося до фундаментальної теми соціальної психології. Конкретизуючи актуальність означеної проблеми, слід акцентувати увагу на тому, що у нових реаліях сучасного соціуму спостерігається трансформація соціальних норм, відбувається переоцінювання цінностей і зміна ціннісних орієнтацій. Зокрема, має місце і зміна ставлення суспільства до трудової діяльності, а отже, - неминучою є й зміна проявів самообмеження особистості та професійних криз.
Аналіз останніх досліджень і публікацій
Самореалізація в професійній діяльності є одним із найважливіших факторів розвитку особистості (В.Й. Бочелюк, Л. С. Пілецька, О. В. Шевяков та ін.). Як і всякий процес діяльності, професійна самореалізація пов'язана з кризовими проявами. У науковій психологічній літературі докладно висвітлено різноманітні аспекти професійних криз. Зокрема, вказується на взаємозв'язок процесів професійної адаптації та соціалізації особистості (В. Й. Бочелюк, Л. В. Боярин, А. О. Кононенко та ін.). Предметом дослідження й є фактор стресу, який пов'язний із професійною кризою і може виступати як чинником поглиблення кризи, так й стимулом для розв'язання кризових ситуацій (В. Л. Зливков та ін.). Дослідники акцентують увагу на тому, що професійна криза, в разі її подолання, є важливим фактором подальшого професійного й особистісного розвитку (А. С. Борисюк, Ю.О. Бохонкова, Н. Є. Завацька, З. Я. Ковальчук, О. М. Кокун, Т. І. Щербак та ін.), який неможливий без самообмеження, процес якого передбачає спрямованість, цілезумовленість, соціальну самоактуалізацію, високий ступінь самоорганізації особистості [1-5].
Мета статті - розкрити соціально-психологічні особливості самообмеження особистості та його зв'язок із психологічним віком та часовими децентраціями в умовах професійної кризи.
Виклад основного матеріалу і результатів дослідження
Життєдіяльність особистості перебуває під впливом об'єктивних факторів, які завжди присутні в житті людини і лише постають у вигляді кризових ситуацій. Таким найістотнішим фактором є час - це і час діяльності, яким людина мусить управляти (С. І. Калінін, Т. О. Нестік), і вік людини, сприйняття якого спричиняє кризові прояви (О. Л. Солдатова). Дослідники привертають увагу до управління часом, а також вказують на важливість фактора самообмеження (В. Й. Бочелюк і Н. Є. Завацька). Як доводять Є. І. Головаха й О. О. Кронік, час завжди трансформується свідомістю й постає як «психологічний час особистості». У свою чергу, К. О. Абульханова-Славська та Т. М. Березіна наголошують на тому, що будь-які корекційні заходи мають включати й актуалізацію рефлексії психологічного часу. Час - це є «екзистенціальна даність», якій людина здатна протиставити лише символічну відповідь (Р. Мей, І. Ялом), що й спонукає до рефлексії та діяльності (Г. О. Балл, С. Д. Максименко, В. Франкл). Символічна відповідь являє собою насамперед наратив - артикуляцію життєвого шляху, ситуації буття та майбутнього (Н. В. Чепелєва).
Узагальнюючи найпоширеніші психоаналітичні практики, І. Ялом відзначає, що всі вони мають на меті інсайт, якого доходить людина. У психології діяльності, у свою чергу, особливого значення надається вчинку особистості (В. А. Роменець, Ю. М. Швалб та ін.). Утім, і осягнення людиною певних сенсів, і усвідомлення необхідності здійснення вчинку - ведуть як до позитивного, так і до негативного цілевизначення. Виокремлення певних пріоритетів має наслідком позитивний вибір і заперечення неактуальних альтернатив. Тож, вчинок, який здійснює особистість, - це є й акт утвердження, й одночасно заперечення тих практик і цілей, які вже виходять за рамки нових пріоритетів життєдіяльності. Отже, очевидним є, що розвиток особистості неможливий без цілезумовленого самообмеження.
Показано, що перебіг професійної кризи нерозривно пов'язаний із ситуативними факторами та загальним розвитком особистості. Екстремальні життєві умови - це найпоширеніші фактори переживання не лише професійних, а й екзистенціальних криз (В. Б. Шапар). Утім (за Ю. М. Швалбом), кризові ситуації, що завжди розпочинаються з певної події, мають завершуватися вчинком, який веде до трансформації особистості; відповідно, й соціально-психологічна підтримка особистості в кризовій ситуації, зокрема корекційні заходи, завжди мають бути спрямовані на стимулювання вчинку.
З'ясовано, що переосмислення досвіду в ситуації професійної кризи можливе завдяки предметній та особистісній рефлексії. Передумовою рефлексії є усвідомлення ситуації діяльності як, власне, кризової. Без такого усвідомлення суб'єкт не має потреби в рефлексії, а отже й активності, яка була б спрямована на подолання кризової ситуації. При цьому професійне вдосконалення, яке актуалізується проблемною ситуацією, залежить від усвідомлення необхідності професійного розвитку. Серед бар'єрів на шляху рефлексії, спрямованої на подолання проблемної ситуації, постають особливості Я-концепції, зокрема завищені уявлення особистості про свій статус у певній сфері діяльності.
Констатовано, що істотним чинником, який позначається на усвідомленні та переживанні криз, є екзистенціальна тривога (Р. Мей, І. Ялом). Подальший розвиток концепції екзистенціальної тривоги, представленої в працях Р. Мейя та І. Ялома, полягає в доцільності розгляду екзистенціальних даностей через їх діалектичні протилежності.
Зазначається, що професійна криза, як і будь-який психологічний процес, розгортається в часі. На прояви професійних криз завжди накладаються кризи вікові та спричинені екзистенціальною тривогою. Ключовим поняттям, що уможливлює когнітивну фіксацію цих кризових проявів є психологічний час особистості та часової децентрації - суб'єктивне, з позиції актуальної діяльності, оцінювання минулого, теперішнього та майбутнього (Є. І. Головаха, О. О. Кронік).
Визначено, що на поведінковому рівні ставлення особистості до криз полягає у самообмеженні, яке може розгортатися в позитивному і в негативному напрямках. Позитивним проявом самообмеження є самоорганізація особистості: здатність визначати пріоритети діяльності; розподіляти функції та приймати обов'язки; управляти часом діяльності; залишати за рамками життєдіяльності неактуальні соціальні експектації та навіювання тощо. Негативний прояв самообмеження полягає у відчуженні: заперечення власних бажань; витіснення прагнення соціальної активності, або ж, навпаки, - жорстке і некритичне слідуванням соціальним нормам; розрив комунікативних зв'язків тощо.
Відзначені концепти (екзистенціальна тривога, психологічний час особистості тощо) являють собою важливі складові для визначення особливостей самообмеження особистості в ситуації криз, зокрема в професійній діяльності.
Програма дослідження складалася з чотирьох етапів: пілотажне дослідження, констатувальний етап дослідження, розробка та апробація соціально-психологічних заходів корекційного впливу, повторні діагностичні зрізи, їх аналіз та узагальнення.
Для проведення пілотажного дослідження були сформовані три групи досліджуваних, до яких увійшли чоловіки та жінки віком від 19 до 29 років. Принципом формування груп слугувала типологія кризових ситуацій: перша група (120 осіб): криза, спричинена зіткненням із проблемною ситуацією (всі учасники групи перебували на етапі професійного вибору); друга група (80 осіб): криза, спричинена дисонансом між досвідом і професійними завданнями (всі учасники групи вважали, що володіють більш високою кваліфікацією, аніж це потрібно для виконання їхніх професійних обов'язків); третя група (149 осіб): криза, спричинена зіткненням із екзистенціальними даностями (професійні негаразди інтерпретувалися ними через призму питань смерті, нонсенсу, свободи, ізоляції).
З метою дослідження використано: модифіковані опитувальники, розроблені Р. Мейєм для виявлення фокуса тривоги: «Тривога, пережита в дитинстві», «Тривога, яку я наразі переживаю», «Тривога в майбутньому»; методика М. Рокіча «Ціннісні орієнтації особистості», адаптована М. Гоштаусом, О. Семеновим, В. Ядовим; методика «Кола життя» (інтерпретація результатів здійснювалася за схемою, запропонованою М. Л. Смульсон); модифікований опитувальник «Час і події» (за шкалою часової віддаленості), розроблений Є. І. Головахою й О. О. Кроніком.
За допомогою зазначених методик ставилося за мету виявити рівні тривожності досліджуваних, а також домінантні фокуси тривожності - зв'язок тривожності з минулим, теперішнім чи майбутнім; розподіл термінальних та інструментальних цінностей; концепції часу (час як цикл, час як «дерево» альтернатив, час як вектор), визначення часової локалізації актуальних подій, що трактувалась як тотожні часовій децентрації.
На етапі пілотажного дослідження виявлено ступінь інформативності низки емпіричних методів, а також оптимальні форми корекційного впливу. Зокрема, підтверджено теоретичні положення, висловлені Ю. Ж. Шайгородським, про принципову відмінність ціннісних орієнтацій чоловіків і жінок, у тому числі їхнього ставлення до професійної діяльності та професійних криз. Відповідно, встановлено, що корекційні заходи в роботі з чоловіками та жінками мають містити істотні відмінності, визначені ціннісними орієнтаціями й особливостями психологічного часу. Крім того, корекційні заходи, відповідно до типу професійних криз, повинні мати специфічну спрямованість. Встановлено, якщо суб'єкт переживає професійну кризу, спричинену зіткненням із проблемною ситуацією (перший тип професійної кризи), то ефективна форма роботи - це групові тренінги, учасники яких мають тотожну сферу діяльності. У разі переживання професійної кризи, спричиненої оцінкою сфери діяльності як такої, що не відповідає кваліфікації суб'єкта (другий тип професійної кризи), то використання згаданої форми корекційної роботи є вкрай неефективним; натомість, акцент має робитися на індивідуальних формах роботи, а предметом виступати - мотиваційна сфера суб'єкта. Тому подальше емпіричне дослідження проводилося з жінками (88 осіб), які переживали професійну кризу третього типу, спричинену зіткнення з екзистенціальною тривогою. При цьому ми виходили з того, що в умовах конфронтації особистості з екзистенціальними даностями має проявлятися тривожність, а також усвідомлення, по-перше, неузгодженості уявлень про доцільний спосіб життя і самою життєвою ситуацією; по-друге - матиме місце «конфронтація» з теперішнім часом, що, напевно, проявлятиметься у спробах вийти за його рамки - суб'єктивній актуалізації або минулого, або майбутнього часу, тобто матимуть місце часові децентрації.
Жінки, які взяли участь у дослідженні, поєднували навчання у ВНЗ, або ж професійну діяльність із доглядом за дітьми; усі учасниці дослідження не перебували у шлюбі. Виявлено ознаки професійних криз: труднощі зі складанням екзаменаційних сесій 20,5% осіб, небажання продовжувати навчання у ЗВО 25% осіб, небажання продовжувати трудову діяльність з повною зайнятістю 38,6% осіб, небажання взагалі продовжувати трудову діяльність за відсутності інших джерел матеріального забезпечення 15,9% осіб. З'ясовано, що всім учасницям дослідження були властиві негативні форми самообмеження: уникання спілкування з батьками; спілкування з близькими друзями відбувалось лише за ініціативи останніх; відсторонення від нової інформації, зокрема й професійної; емоційне відчуження від інформації соціокультурного змісту; прагнення звести професійну (або ж навчальну) діяльність до можливого мінімуму.
Встановлено особливості розподілу фокусів тривоги. Високий рівень тривоги, пов'язаний із минулим, переживали 19,3% учасниць дослідження; помірно високий 4,5% осіб, помірно низький 5,7% осіб, низький 6,8% осіб. Високий рівень тривоги, пов'язаний із теперішнім часом, переживали 19,3% учасниць дослідження, помірно високий рівень 9% осіб, помірно низький - 3,4% осіб, низький рівень не виявлений. Високий рівень тривоги, пов'язаний із майбутнім, переживали 15,9% учасниць дослідження, помірно високий - 3,4% осіб, помірно низький - 6,8% осіб, низький - 5,7% осіб.
За методикою «Кола життя» ми виявили три представлення, проінтерпретованих як форми циклічного сприйняття часу; всі інші представлення - мали характер векторного сприйняття. Відповідно до інтерпретації, запропонованої Є. І. Головахою й О. О. Кроніком, розмір кіл відображає сприйняття умовного «резервуару часу». 2,7% учасниць дослідження, які вдалися до циклічного зображення часу, мали помірно високий рівень тривожності щодо теперішнього часу, 1,1% осіб - помірно низький. 11,4% опитаних зобразили «кола минулого життя» більшими, аніж кола теперішнього, кола майбутнього також були більші за кола теперішнього. 11,4% респонденток мали високий і помірно високий рівні тривожності щодо минулого. В інших учасниць дослідження кола минулого та теперішнього були приблизно однакового розміру, а кола майбутнього дещо більшими.
Використання опитувальника часових інверсій уможливило виявлення низки особливостей часових децентрацій. Респондентки з високим рівнем тривоги, пов'язаним із минулим (19,3% осіб), вдавалися до максимального наближення минулих подій. Зокрема, визначивши ряд подій як таких, що відбулися «дуже давно» та «давно», в наступній бесіді вони вдалися до інших суджень - змістили події ближче до теперішнього часу: події характеризувались як «нещодавні», як такі, що відбулися, «ніби вчора», а емоційність і метафоричність висловлювань свідчила про глибоке переживання цих подій. Говорячи про минулі події, респондентки доволі часто переходили до обговорення теперішнього або майбутньо часу. Досліджувані з помірним рівнем тривоги щодо минулого (4,5% осіб) вдавалися до подібної мовної стратегії. Такі наративні особливості, безперечно, відображали часову децентрацію в минуле. Досліджувані з помірно низьким (5,7% осіб) і низьким (6,8% осіб) рівнями тривожності щодо минулого відтворили під час бесіди ті часові інверсії, які були визначені ними початково. Учасниці дослідження з високим рівень тривоги, пов'язаним із теперішнім часом (19,3% осіб), засвідчили тенденції до децентрації в минуле (11,4% осіб) і майбутнє (8% осіб). Подібні децентрації властиві й респонденткам із помірно високим рівнем тривожності (децентрація в минуле - 5,7% осіб, в майбутнє - 3,4% осіб). Респондентки з помірно низьким рівнем тривоги відтвори попередні інверсійні судження. Високий рівень тривоги, пов'язаний із майбутнім, що був властивий 15,9% опитаних, супроводжувався децентрацією в минуле у 10,2% осіб і децентрацією в майбутнє у 5,7% осіб. Судження про минуле відзначалися емоційністю та метафоричністю, очевидним був ігровий характер уявлення про майбутнє. За показниками помірно високого рівня тривожності щодо майбутнього, 2,3% осіб мали тенденцію до децентрації в минуле, 1,1% осіб - в майбутнє. За показниками помірної тривоги, незначні децентрації в минуле були виявлені у 2,3% осіб, у майбутнє - у 4,5% осіб. За показниками низького рівня тривожності у 5,6% осіб виражені часові децентрації не спостерігалися.
Отже, проведене дослідження уможливило виявлення кореляції між тривожністю, ціннісними орієнтаціями та часовими децентраціями. Встановлено, що тривожність високого та помірного рівнів є пов'язною з часовими децентраціями. За показниками помірно низького та низького рівня тривожності спостерігаються часові інверсії, однак тенденції до часової децентрації особистості не мають очевидного вираження. З'ясовано, що має місце й зв'язок між рівнями тривожності та ціннісними орієнтаціями. За показниками високого та помірно високого рівнів тривожності в ієрархії термінальних ціннісних орієнтацій найвищих рангів набувають цінності, пов'язані з почуттям безпеки, турботи та матеріального благополуччя. Серед інструментальних цінностей - найвищих рангів набувають цінності, пов'язані з відповідальністю та толерантністю. Помірно низький і низький рівні тривожності пов'язані з термінальними ціннісними орієнтаціями, які відображають орієнтацію особистості на соціальну активність й активну життєву позицію загалом. Зауважимо, що респондентки з високими та помірно високими рівнями тривоги віддали найвищі ранги серед термінальних цінностей «щасливому сімейному життю», в той час як респондентки з помірним і низьким рівнями тривожності - «любові». Важливим, на наш погляд, є той факт, що серед учасниць дослідження не виявлено осіб, які не переживали б тривожності щодо теперішнього часу. Це, вочевидь, пов'язано з екзистенціальною ситуацією, в якій вони перебували.
Висновки
Встановлено, що самообмеження особистості в умовах професійної кризи відрізняється дихотомічністю і може проявлятися як у негативній, так і позитивній формах. Негативним проявом самообмеження є, зокрема, відчуження, крайня форма якого - самозаперечення. Позитивним проявом самообмеження є самоорганізація особистості; критичне оцінювання нею соціальних навіювань та експектацій, а також здатність мобілізувати актуальні форми соціальної активності відповідно до пріоритетів професійної діяльності. З'ясовано, що формування позитивних практик самообмеження можливе завдяки спрямованості особистості на реалізацію актуальних завдань; за відсутності мети самоактуалізації особистість не здатна перейти до позитивного самообмеження.
Визначено соціально-психологічні особливості самообмеження особистості та його зв'язок із психологічним віком та часовими децентраціями в умовах професійної кризи. Встановлено, що самообмеження є регулятивною функцією, яка впливає на становлення особистості та корелює з процесом визначення ціннісних пріоритетів й особливостями проявів часових децентрацій. Сферою, в якій найактивніше проявляється самообмеження, є психологічний час. Констатовано, що шляхом осмислення людиною свого психологічного часу. Відношення до часу - природного, соціального, метафізичного тощо - впливає на психологічний вік особистості, породжує певну «концепцію часу», яка опосередковує фізіологічні, психологічні, соціальні та інші характеристики віку. Ступінь реалізованості психологічного часу особистості є інтегральним суб'єктивним чинником формування самооцінки віку. Показано, що психологічний вік визначається, насамперед, часткою реалізованих зв'язків між подіями; він може бути змінений особистістю шляхом реконструкції цих зв'язків - перегляду майбутньої життєвої перспективи й переосмислення ролі минулих подій, їх впливу на сьогодення та майбутнє у професійній сфері. Обґрунтовано концепцію рівнів психологічного часу: фізіологічний, побутовий, індивідуальної діяльності, соціально-політичний, метафізичний. Встановлено, особливості психологічного часу кожного з рівні являють соціально - психологічні чинники сприйняття й організації життєдіяльності. Наголошується, що самообмеження є необхідною умовою діяльності особистості, спрямованої на подолання професійної кризи.
Література
1. Behrens R. Ubersetzungen. Studien zu Herbert Marcuse: Konkrete Philosophic, Praxis und Kritische Theorie. Mainz, 2010. 214 s.
2. Hekman S. Beyond Identity: Feminism, Identity and Identity Politics. Feminist Theory. 2020. Vol. 1 (3).
3. Suddarth B. An investigation of dimensions of perfectionism in college students. Measurement and Evaluation in Counseling and Development. 2011. V. 34. P. 157-165.
4. Torfing J. Discourse Theory: Achievements, Arguments, and Challengers. Discourse Theory in European Politics. Identity, Policy and Governance. Palgrave Macmillan, 2015. P. 17-33.
5. Turban V. Self-restraint: a concept and a phenomenon. Fundamental and applied researches in practice of leading scientific schools, 2017. 24(6). P. 85-88.
References
1. Behrens R. Ubersetzungen. Studien zu Herbert Marcuse: Konkrete Philosophie, Praxis und Kritische Theorie. Mainz, 2010. 214 s. [in English].
2. Hekman S. Beyond Identity: Feminism, Identity and Identity Politics. Feminist Theory. 2020. Vol. 1 (3). [in English].
3. Suddarth B. An investigation of dimensions of perfectionism in college students. Measurement and Evaluation in Counseling and Development. 2011. V. 34. P. 157-165. [in English].
4. Torfing J. Discourse Theory: Achievements, Arguments, and Challengers. Discourse Theory in European Politics. Identity, Policy and Governance. Palgrave Macmillan, 2015. P. 17-33. [in English].
5. Turban V. Self-restraint: a concept and a phenomenon. Fundamental and applied researches in practice of leading scientific schools, 2017. 24(6). P. 85-88.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Сутність феномена ідентичності особистості: визначення поняття, його зміст і структура. Особливості кризи ідентичності в психодинамічній парадигмі. Принцип єдності особистості по А. Адлеру. Конфлікти як постійний фон соціального життя в сучасних умовах.
реферат [23,4 K], добавлен 11.11.2013Формування особистості дитини в початкових класах, психологічні особливості дівчаток молодшого шкільного віку. Психологічні особливості взаємин дівчаток початкової школи. Адаптованість в колективі та профілактика конфліктів у міжособистісних стосунках.
курсовая работа [772,1 K], добавлен 06.09.2013Поняття та класифікація життєвих цінностей. Сутність ціннісних орієнтацій, їх місця та роль в структурі особистості. Психологічні механізми ціннісного ставлення особистості до навколишньої дійсності. Значення справедливості для життєдіяльності людини.
статья [18,0 K], добавлен 24.11.2017Аналіз самоставлення до образу фізичного "Я" у загальній структурі Я-концепції особистості. Соціально-психологічні чинники формування феноменів, їх вплив на розвиток особистості юнацького віку. Проблеми, пов'язані з викривленим сприйманням власного тіла.
статья [22,9 K], добавлен 06.09.2017Виявлення особливостей структури й формування спрямованості особистості старшокласника, його життєвих орієнтацій та мотивів. Соціально–психологічні настановлення особистості старшокласників. Методика О.Ф. Потьомкіної на визначення мотиваційної сфери.
курсовая работа [86,4 K], добавлен 29.04.2014Дослідження проблем розвитку особистості дитини в умовах психічної депривації. Особливості депривованого розвитку особистості: сповільненість і дезорганізація розвиту психічних процесів, реформованість самосвідомості, зниженість комунікативної активності.
статья [22,1 K], добавлен 07.11.2017Аналіз проблеми спрямованості особистості у філософської, психологічної та педагогічної літератури. Формування відповідних компонентів професійної спрямованості майбутніх психологів. Методики діагностування типу спрямованості особистості студентів.
автореферат [61,0 K], добавлен 19.04.2013Соціально-психологічна сутність мистецтва, як значного фактору впливу на становлення особистості в підлітковому віці. Особливості використання різних видів мистецтва в діяльності соціального педагога. Дослідження ціннісних орієнтацій старшокласників.
курсовая работа [64,4 K], добавлен 22.04.2010Сім’я як виховний інститут. Поняття соціалізації особистості. Психологічні механізми соціалізації, за допомогою яких батьки впливають на дітей. Батьківське ставлення, його вплив на формування дитячої особистості. Причини неадекватного ставлення до дитини.
курсовая работа [118,2 K], добавлен 07.10.2012Системи відліку вікових категорій: індивідуальний розвиток, стратифікація суспільства та символіка культури. Кризи в період раннього і дошкільного дитинства, підліткового та юнацького періоду. Освоєння простору та вікові етапи формування особистості.
курсовая работа [42,7 K], добавлен 02.04.2009Психологічні аспекти розвитку особистості дитини у період підліткової кризи, окреслення її впливу на особистісний розвиток дитини. Дослідження змін в характері та поведінці дитини під впливом кризи підліткового періоду. Типи кризи та шляхи їх подолання.
курсовая работа [40,8 K], добавлен 23.10.2012Концепції психологічних основ виховання в сучасній педагогічній психології. Роль дитинства в становленні особистості. Поняття виховного впливу. Ефективність психогімнастики як засобу емоційного впливу на формування особистості дитини дошкільного вiку.
курсовая работа [52,3 K], добавлен 09.02.2011Психологічна структура особистості. Головні однопорядкові підструктури особистості. Поняття про діяльність та її основні різновиди. Особливості спільної діяльності. Вплив соціального середовища на розвиток особистості. Загальний психічний розвиток людини.
контрольная работа [29,7 K], добавлен 24.08.2011Фізичний розвиток. Дозрівання організму дитини. Соціальна ситуація розвитку. Трудова діяльність. Особливості навчання. Сенсорний розвиток. Інтелектуальний розвиток. Психологічні особливості розвитку особистості дошкільника.
реферат [12,9 K], добавлен 10.04.2007Соціально-психологічні особливості студентського віку та емпіричне дослідження ціннісно-мотиваційної сфери. Специфіка навчальної мотивації студента, а також діагностика за методикою "Методика вивчення мотивації професійної діяльності" К. Замфир.
курсовая работа [68,4 K], добавлен 01.11.2012Особистість як соціологічне поняття. Психологія особистості та етапи її формування. Проблема впливу сім'ї на становлення особистості як проблема соціальної психології. Вплив неповної сім'ї, як проблематичної у виховному плані, на становлення особистості.
курсовая работа [133,5 K], добавлен 11.03.2011Теоретичні особливості формування ціннісних орієнтацій молодших школярів. Основні елементи змісту освіти, її вплив на дітей. Психологія казки та її вплив на формування особистості молодшого школяра. Критерії та рівні сформованості ціннісних орієнтацій.
дипломная работа [79,7 K], добавлен 06.10.2011Особливості психологічного розвитку учнів молодшого підліткового віку. Неповна сім’я, як можливий фактор формування дисгармонійної особистості. Відмінності між особливостями самовідношення особистості та агресивними реакціями у учнів з неповних сімей.
дипломная работа [88,0 K], добавлен 12.01.2011Розуміння понять "життєві цінності" і "ціннісні орієнтації" у літературі. Функції ціннісних орієнтацій. Вплив ціннісних орієнтацій на розвиток особистості. Гармонійний розвиток особистості. Методики "Самооцінка особистості" та "Ціннісні орієнтації".
курсовая работа [54,1 K], добавлен 06.04.2014Аналіз впливу на розвиток особистості людини таких біологічних факторів як спадковість, уроджені особливості, стан здоров'я. Вивчення поняття особистості, його структури. Характеристика індивідуальності, як неповторного поєднання психічних особливостей.
реферат [17,5 K], добавлен 16.01.2010