Соціально-психологічний супровід процесу ресоціалізації особистості у конфліктних ситуаціях міжособистісної взаємодії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД ПРОЦЕСУ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ У КОНФЛІКТНИХ СИТУАЦІЯХ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ВЗАЄМОДІЇ

Ахтирська Юлія Ігорівна - кандидат психологічних наук Завацька Наталія Євгенівна - доктор психологічних наук, професор, Родченкова Ірина Валеріївна - кандидат психологічних наук, докторант Петренко Максим Олегович - кандидат філософських наук, Федоров Андрій Юрійович - аспірант Каламайко Дмитро Юрійович - аспірант

м. Київ

Анотація

міжособистісний взаємодія саморегуляція психологічний

У статті розкрито особливості соціально-психологічного супроводу процесу ресоціалізації особистості у конфліктних ситуаціях міжособистісної взаємодії. Визначено принципи побудови та зміст комплексної соціально-психологічної програми розвитку саморегуляції особистості та підвищення її конфліктної компетентності (за ресурсно-операційною, когнітивно-прогностичною, функціонально-діяльнісною та особистісно-регулятивною складовими) у міжособистісній взаємодії. Ефективність програми доведена статистично значущим зростанням рівнів конфліктної компетентності, саморегуляції та особистісної зрілості; прагненням обирати конструктивні стратегії поведінки у конфлікті; наявністю зрілого особистісного підходу до конфлікту, зокрема відмовою від агресивної взаємодії; зниженням схильності до фрустрованості соціальним середовищем і подоланням комунікативних бар'єрів у спілкуванні; усвідомленням і прийняттям необхідності задіяння вольових процесів у регуляції поведінки у конфліктній ситуації міжособистісної взаємодії із застосуванням дієвих прийомів саморегуляції і самоконтролю; наявністю активних дій щодо вирішення конфлікту та здатністю оцінювати його наслідки; орієнтацією на пошук ресурсів саморозвитку у вирішенні проблем з використанням ефективних механізмів психологічного захисту, що підвищує культуру міжособистісної взаємодії особистості в цілому.

Ключові слова: особистість, саморегуляція, конфліктні ситуації, міжособистісна взаємодія, соціально-психологічні засоби корекції, ресоціалізація.

Annotation

Akhtyrska Yu.I., Zavatska N.Ye., Rodchenkova I.V., Petrenko M.O., Fedorov A.Yu., Kalamayko D.Yu.

SOCIAL-PSYCHOLOGICAL SUPPORT OF THE PROCESS OF RESOCIALIZATION OF PERSONALITY IN CONFLICT SITUATIONS OF INTERPERSONAL INTERACTION

The article reveals the peculiarities of social and psychological support of the individual in conflict situations of interpersonal interaction. The principles of building and the content of a complex social-psychological program for the development of self-regulation of the individual and the increase of his conflict competence (according to resource-operational, cognitive-prognostic, functionalactivity and personal-regulatory components) in interpersonal interaction are determined. The effectiveness of the program is proven by a statistically significant increase in the levels of conflict competence, self-regulation and personal maturity; striving to choose constructive strategies of behavior in conflict; the presence of a mature personal approach to the conflict, in particular the refusal of aggressive interaction; reducing the tendency to be frustrated by the social environment and overcoming communicative barriers in communication; awareness and acceptance of the need to involve volitional processes in the regulation of behavior in a conflict situation of interpersonal interaction with the use of effective methods of selfregulation and self-control; the presence of active actions to resolve the conflict and the ability to assess its consequences; orientation towards the search for selfdevelopment resources in solving problems with the use of effective mechanisms of psychological protection, which increases the culture of interpersonal interaction of the individual as a whole.

Key words: personality, self-regulation, conflict situations, interpersonal interaction, socio-psychological means of correction, resocialization.

Постановка проблеми

Конфлікт - одна з найбільш поширених форм взаємовідносин на різних рівнях міжособистісної взаємодії. З'ясовано, що науковці досліджують онтологію конфлікту, особливості поведінки особистості у конфліктній ситуації (В. Бочелюк, С. Гарькавець, Г. Ложкін, К. Томас та ін.). Виокремлено основні методологічні принципи вивчення конфлікту: детермінізму; розвитку; загального зв'язку; діалектичної єдності теорії, практики і експерименту; системного і конкретно-історичного підходу; об'єктивності [2; 5; 6; 7].

Виявлено, що вивчення конфлікту пов'язане з визначенням і аналізом ситуації як конфліктної, поглядом на учасників конфліктної взаємодії як на активних суб'єктів, які не лише функціонують у ситуації протиріч, що виникли, а «конструюють» конфлікт, вибудовують його відповідно до власних ціннісно - нормативних характеристик. Підкреслюється, що в основі будь-якого конфлікту лежить проблемна ситуація, яка включає протилежні позиції, думки сторін; протилежні цілі і засоби їх досягнення в даній ситуації, виходячи з обставин, що склалися; протилежні інтереси, мотиви, потяги [1; 3; 4; 8].

Встановлено, що особливо значущою виступає така складова структури конфлікту, як образ конфліктної ситуації. Це суб'єктивна реальність, яка забезпечує орієнтацію особистості у конфліктній ситуації.

Показано, що міжособистісний конфлікт - це динамічний процес, який відбувається між взаємозалежними сторонами, які відчувають негативні емоційні реакції на сприймані розбіжності і втручання у досягненні власних цілей (Н. Barki, J. Hartwick); тобто він існує тільки тоді, коли всі його компоненти (незгода, втручання і негативні емоції) присутні у конфліктній ситуації.

Розглянуті підходи до означеної проблеми дослідження показують, що конфлікт є, перш за все, формою комунікації, до якої залучаються процеси міжособистісної інтеракції і перцепції. Відзначається, що безконфліктна міжособистісна взаємодія можлива лише за умов орієнтації на діалогічну комунікацію, оскільки саме довіра, повага, інтерес до особистості та потреб партнера лежать в основі згоди і взаєморозуміння (Л. Боярин, Н. Завацька, І. Попович та ін.).

Поряд із очевидними досягненнями у вивченні процесу саморегуляції, у недостатній мірі виявилися дослідженими її особливості у молоді в конфліктних ситуаціях міжособистісної взаємодії (вплив інваріантних і динамічних характеристик на процес саморегуляції, зокрема з урахуванням специфіки психозахисної поведінки та ступеня схильності до фрустрованості соціальним середовищем, комунікативних бар'єрів і рівнів конфліктності та саморегуляції; складових конфліктної компетентності та специфіки їх функціонування тощо). Крім того, у наявних наразі дослідженнях (О. Катасанов, О. Смирнова, В. Чуловський та ін.) недостатньо повно розкриті специфічні ознаки конфліктних ситуацій міжособистісної взаємодії у молоді. Потребує конкретики виявлення детермінант виникнення конфліктних ситуацій і визначення характеру їх впливу на життєдіяльність молодої людини. Необхідним є обгрунтування соціально-психологічних умов, що сприяють ефективній саморегуляції молоді та її конфліктній компетентності у міжособистісної взаємодії. Вивчення цих проблем важливо не тільки у практичному значенні, а й в інтересах подальшого розвитку теорій конфлікту та саморегуляції особистості.

Отже, проблема саморегуляції особистості у конфліктних ситуаціях міжособистісної взаємодії вимагає поглибленого наукового аналізу, узагальнення та систематизації, зокрема у соціально-психологічному вимірі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

З'ясовано, що системно-функціональний підхід до діагностики причин конфліктів у молодіжному середовищі дозволяє комплексно та цілісно підійти до вирішення даної проблеми; класифікувати і типізувати причини конфліктів; орієнтуватися у різноманітті причин, що викликають конфліктні ситуації у міжособистісній взаємодії.

Розкрито структуру культури міжособистісної взаємодії молоді та розглянуто проблему її розвитку. Визначено основні критерії (когнітивний, емоційно-мотиваційний, діяльнісно-практичний, регулятивний) і показники культури міжособистісної взаємодії у молоді. Підкреслюється, що проблема культури міжособистісної взаємодії передбачає розвиток у молоді здатності вільно керувати своєю поведінкою і вчинками, контролювати власні емоції, тобто пов'язана з необхідністю формування умінь і навичок саморегуляції.

Показано, що під саморегуляцією розуміють системно-організований процес внутрішньої психічної активності особистості щодо ініціації, побудови, підтримки та управління різними видами і формами довільної активності, що безпосередньо реалізує досягнення прийнятих цілей. Саморегуляція є провідним і визначальним психічним процесом будь-якого виду життєдіяльності особистості, вирізняється складністю, багатомірністю й неоднозначністю.

Наголошується, що системно-функціональний підхід до аналізу структури регуляторних процесів є найбільш адекватним для побудови загальної концептуальної моделі процесу саморегуляції у структурі безконфліктної міжособистісної взаємодії молоді. Це означає, що процес саморегуляції має бути відображений як цілісна, замкнута за структурою, інформаційно відкрита система, реалізована взаємодією функціональних складових, підставою для виділення яких є властиві або специфічні регуляторні функції, системна взаємодія яких реалізує цілісний процес регуляції, що забезпечує досягнення поставленої мети (О. Конопкін). Вибір методу саморегуляції залежить від рівня актуальності і продуктивності того психічного процесу, який характерний для суб'єкта у певній ситуації життєдіяльності і більшою мірою представлений у даному методі.

Виявлено, що на процес саморегуляції, використання її засобів і методів впливають індивідуально-психологічні особливості суб'єкта (типологічні властивості нервової системи, темпераменту і характеру), а її ефективність залежить від складових свідомості: рефлексії, образу бажаного і актуального станів, мотивації та особистісного смислу. При цьому поза увагою дослідників залишаються соціально-психологічні особливості саморегуляції молоді у конфліктних ситуаціях міжособистісної взаємодії, що потребують системного аналізу та емпіричного вивчення.

Мета статті: розкрити особливості соціально-психологічного супроводу процесу ресоціалізації особистості у конфліктних ситуаціях міжособистісної взаємодії

Виклад основного матеріалу і результатів дослідження

Соціально-психологічний супровід молоді у конфліктних ситуаціях міжособистісної взаємодії передбачав визначення принципів побудови та зміст комплексної соціально-психологічної програми розвитку саморегуляції молоді у міжособистісній взаємодії та підвищення її конфліктної компетентності (за ресурсно-операційною, когнітивно-прогностичною, функціонально-діяльнісною та особистісно-регулятивною складовими) та проведення аналізу результатів й оцінки ефективності дослідно-експериментальної роботи на формувальному етапі дослідження.

Обсяг розробленої програми склав 68 годин, з них 40 годин аудиторної роботи і 28 годин самостійної роботи. При цьому заняття були складені таким чином, що на кожному з них використовувався ресурсний потенціал тільки однієї складової конфліктної компетентності, що дозволило виявити ефективність даного потенціалу у процесі її формування стосовно кожної складової. Програма складалася з таких блоків: інформаційного (6 аудиторних годин, 6 годин самостійної роботи) - включав необхідну теоретичну підготовку, мета якої полягала у формуванні уявлень і знань про конфлікти, їх причини, а також особливості функціонування особистості у конфліктній ситуації; регулятивного (10 аудиторних годин, 8 годин самостійної роботи) - активізація ресурсного потенціалу особистісної зрілості і її окремих властивостей у процесі формування конфліктної компетентності (усвідомлення конфліктності поведінки, відповідальності у конфлікті, конфлікту як рушійної сили саморозвитку, процесу планування у конфлікті, питань самосприйняття і прийняття опонента; необхідності розвитку саморегуляції); емпатійного (8 аудиторних годин, 4 години самостійної роботи) - включав практичні вправи, спрямовані на активізацію ресурсного потенціалу емпатії; у центрі уваги перебувало усвідомлення не тільки своїх переживань у конфліктних ситуаціях міжособистісної взаємодії, а й визначення і розуміння стану опонента; рефлексивного (8 аудиторних годин, 6 годин самостійної роботи) - включав практичні вправи, спрямовані на активізацію рефлексії з метою аналізу власного конфліктного досвіду; стратегічного (6 аудиторних годин, 4 години самостійної роботи) - усвідомлення і зміна власної стратегії поведінки у конфліктних ситуаціях міжособистісної взаємодії; підсумкового (2 аудиторних години).

Серед провідних принципів побудови програми слід відзначити принципи активності, партнерської взаємодії, конфіденційності, принцип «тут і тепер» та ін. Крім того, в основу програму були покладені принципи гуманістичного підходу, раціонально-емотивної терапії, гештальт-терапії, психосинтезу та психодрами, зокрема принципи визнання унікальності та самоцінності особистості; конструктивної критики, створення атмосфери довіри, доброзичливості та комфорту у групі; активізації потенціалу групи; зворотного зв'язку, за яким відбувається відкрите та конструктивне висловлювання всіх членів групи стосовно розгляду конфліктних ситуацій міжособистісної взаємодії.

На формувальному етапі дослідження було сформовано експериментальну групу з 44 респондентів (20 чоловіків і 24 жінки), які виявили високий і підвищений рівні конфліктності у поєднані з низьким і середнім рівнями саморегуляції, та контрольну групу з 36 досліджуваних (17 чоловіків і 19 жінок) з відповідними показниками, у якій не проводилися заходи формувального впливу. Відбір досліджуваних у групи відбувався за принципом добровільності.

Апробація запропонованої програми показала, що ефективними виявилися інтерактивні методи, спрямовані на розвиток пізнавальної активності, отримання інформації про способи реагування на конфліктні ситуації і методи саморегуляції тощо); психогімнастика; арт-методи; використання когнітивних та ігрових технологій (розвиток особистості через аналіз конфліктних ситуацій у діяльності і спілкуванні); використання методу ситуаційних завдань та методу проектів (орієнтованих на самостійну діяльність, стимулювання самореалізації, розвиток комунікативних якостей і розширення кола спілкування, розробку власного індивідуального стилю поведінки у конфліктних ситуаціях міжособистісної взаємодії); використання широкого спектру різних методів з опорою на рефлексію. До ефективних форм групової роботи з учасниками віднесено соціально-психологічні тренінги, спрямовані на формування позитивної самооцінки, способів саморегуляції у конфлікті, саморозвитку, конструктивної побудови і ведення діалогу, вирішення конфліктних ситуацій, вміння відстоювати свою позицію та ін.

Для порівняння результатів І та ІІ діагностичних зрізів в учасників експериментальної групи був використаний критерій Вілкоксона. Виявлено статистично значущий зсув за такими показниками: «конфліктна компетентність» (Т=2,178; p=0,036); «вміння саморегуляції у конфлікті» (Т=-1,884; p=0,000), «орієнтація на пошук ресурсів саморозвитку у вирішенні проблеми» (Т=4,672; p=0,000); «прогнозування у конфлікті» (Т=3,404; p=0,001); «мобілізація у конфлікті» (Т=4,123; p=0,000); «суперництво» (Т=4,153; p=0,000); «компроміс» (Т=2,616; p=0,006); «пристосування» (Т=-3,659; p=0,000); «особистісна зрілість» (Т=4,701; p=0,000); «прагнення до саморозвитку» (Т=4,670; p=0,000); «соціальний інтерес» (Т=4,733; p=0,000); «прийняття інших» (Т=4,413; p=0,000).

Слід зазначити, що за показником «вміння саморегуляції у конфлікті» (Т=-1,874; p=0,000) підвищення рівня вираженості відбулося у 38,9% учасників експериментальної групи. З урахуванням вищезазначених позитивних змін це свідчить про те, що аналіз і самоаналіз того, що відбувається в конфлікті, а також своєї поведінки і почуттів допомагає краще контролювати себе.

Таким чином, в результаті участі у програмі відбулися позитивні зрушення у вираженості рівнів конфліктності та саморегуляції учасників. Вони стали вибирати більш конструктивні стратегії поведінки у конфліктній ситуації, а також більш ретельно аналізувати те, що відбувається, регулювати та контролювати свій емоційно-вольовий стан.

Порівняння результатів повторного виміру в учасників експериментальної та контрольної групи проводилося за допомогою критерію Манна-Уітні. Встановлено, що між групами існують значущі відмінності за показниками конфліктної компетентності, стратегій поведінки у конфлікті та саморегуляції. Учасники експериментальної групи, на відміну від досліджуваних контрольної групи, мають вищий рівень конфліктної компетентності в цілому (U=1236; p=0,001), а також таких її показників, як «орієнтація на пошук ресурсів саморозвитку у вирішенні проблеми» (U= 1112; p=0,022) і «саморегуляція і самоконтроль у конфлікті» (U=1226; p=0,001). Це означає, що учасники, які брали участь у програмних заходах, більш впевнено почувають себе у ситуації конфлікту, а також розглядають ситуацію протиріч як ресурс для саморозвитку і розвитку взаємин з опонентом. Також виявлені значущі відмінності за обраними стратегіями поведінки у конфлікті. Учасники експериментальної групи, на відміну від досліджуваних контрольної групи, більш орієнтовані на співпрацю (U=241; p=0,000), компроміс (U=221,5; p=0,000) і демонструють більш високий рівень вираженості планування життя (U=313,5; p=0,000) і саморегуляції (U=242,5; p=0,000). Це означає, що вони підходять до життя більш усвідомлено і відповідально, розуміють значимість часу життя і доцільності власних дій та поведінки. При цьому учасники експериментальної групи більш чітко розуміють свою роль у тому, що відбувається в їхньому житті, усвідомлюють, що саме їх дії є причиною тих чи інших подій.

Висновки

Теоретико-методологічний аналіз підходів до вивчення проблеми саморегуляції особистості у конфліктних ситуаціях міжособистісної взаємодії показав, що конфліктна ситуація являє собою зіткнення протилежних тенденцій, що зачіпає когнітивну, мотиваційну, афективну сфери розвитку особистості; це соціально-психологічне явище, в якому інтегруються комунікативні, інтерактивні та перцептивні процеси, а вивчення конфліктної ситуації ґрунтується на комплексному підході, який розглядає структурні, змістовні та динамічні аспекти її розвитку. Констатовано, що конфлікт у міжособистісній взаємодії - це динамічний процес, який відбувається між взаємозалежними сторонами, які відчувають негативні емоційні реакції на сприймані розбіжності і втручання у досягнення власних цілей; тобто він існує тоді, коли наявні всі його компоненти (незгода, втручання і негативні емоції). Розкрито структуру, критерії (когнітивний, емоційно-мотиваційний, діяльнісно-практичний, регулятивний) і показники культури міжособистісної взаємодії. Показано, що проблема культури міжособистісної взаємодії передбачає розвиток здатності вільно керувати своєю поведінкою і вчинками, контролювати власні емоції, тобто напряму пов'язана з необхідністю формування умінь і навичок саморегуляції.

Згідно з рівневою концепцією саморегуляції у дослідженні було розглянуто її зовнішній блок (відкрита частина функціональної системи, що забезпечує вибір оптимальних міжособистісних відносин, поведінки, діяльності і психічного стану) і перший (найвищий рівень) системи - соціально-психологічний, в якому найбільший інтерес представляє саморегуляція, зокрема у конфліктних ситуаціях міжособистісної взаємодії.

Розкрито особливості соціально-психологічного супроводу особистості у конфліктних ситуаціях міжособистісної взаємодії. Визначено принципи побудови та зміст комплексної соціально-психологічної програми розвитку саморегуляції особистості та підвищення її конфліктної компетентності (за ресурсно-операційною, когнітивно-прогностичною, функціонально-діяльнісною та особистісно-регулятивною складовими) у міжособистісній взаємодії. Ефективність програми доведена статистично значущим зростанням рівнів конфліктної компетентності, саморегуляції та особистісної зрілості; прагненням обирати конструктивні стратегії поведінки у конфлікті; наявністю зрілого особистісного підходу до конфлікту, зокрема відмовою від агресивної взаємодії; зниженням схильності до фрустрованості соціальним середовищем і подоланням комунікативних бар'єрів у спілкуванні; усвідомленням і прийняттям необхідності задіяння вольових процесів у регуляції поведінки у конфліктній ситуації міжособистісної взаємодії із застосуванням дієвих прийомів саморегуляції і самоконтролю; наявністю активних дій щодо вирішення конфлікту та здатністю оцінювати його наслідки; орієнтацією на пошук ресурсів саморозвитку у вирішенні проблем з використанням ефективних механізмів психологічного захисту, що підвищує культуру міжособистісної взаємодії особистості в цілому.

References

1. Popovych I.S. etc. The research of the parameters, properties and types of social expectations of student youth. Modern research of the representatives of psychological sciences: collective monograph. Lviv-Tomn: Liha-Pres, 2019. P. 163 - 181. [in English].

2. Sillars A., McLaren R.M. Attribution in Conflict. The International Encyclopedia of Interpersonal Communication, 2015. 232 р. [in English].

3. Steenbergen H. etc. In the Mood for Adaptation How Affect Regulates Conflict-Driven Control. Psychological Science. 2010. Vol. 21(11). Р. 1629 - 1634. [in English].

4. Steenbergen H. etc. Reward Counteracts Conflict Adaptation Evidence for a Role of Affect in Executive Control. Psychological Science. 2009. Vol. 20(12). Р. 1473 - 1477. [in English].

5. Zavatskyi V.Yu. Personal potential as a principle of success of antipersonality anticipation. Virtus: Scientific Journal. Canada: Center of modern pedagogy «Learning without Frontiers», 2017. Issue 18. Р. 50 - 53. [in English].

6. Zavatskyi V.Yu., Zhigarenko I.Ye. Research gender features of formation of student life scenarios. Journal of Vasyl Stefanyk Precarpathian National University. Ivano-Frankivsk: Precarpathian National University of Vasyl Stefanyk, 2017. Vol. 4, No. 1. P. 53 - 58. [in English].

7. Zavatskyi V.Yu., Zavatskyi Yu.A., Spytska L.V. Subjective well-being of personality: socio-psychological aspects. Journal of Vasyl Stefanyk Precarpathian National University. Ivano-Frankivsk: Precarpathian National University of Vasyl Stefanyk, 2018. Vol. 5, No. 1. P. 114 - 120. [in English].

8. Zavatskyi V.Yu. The influence of the ability to anticipation on the subjective well-being of the individual. Virtus: Scientific Journal. Canada: Center of modern pedagogy «Learning without Frontiers», 2017. Issue 17. Р. 44 - 47. [in English].

Размещено на Allbest.ru