Детермінанти виникнення іпохондричної поведінки щодо попередження і контролю загроз для здоров’я і безпеки населення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Детермінанти виникнення іпохондричної поведінки щодо попередження і контролю загроз для здоров'я і безпеки населення

Пугач Сергій Сергійович, доктор педагогічних наук, професор кафедри правознавства і гуманітарних дисциплін Вінницького навчально-наукового інституту економіки, Західноукраїнский національний університет,

Візнюк Інесса Миколаївна, доктор психологічних наук, професор, професор кафедри психології та соціальної роботи, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського,

Долинний Сергій Сергійович,доктор філософії (PhD), старший викладач кафедри психології та соціальної роботи, Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського,

Анотація

У статті зазначено, що іпохондрична поведінка, як наслідок порушення психологічної стійкості особистості, є предметом сучасних досліджень. Ця поведінка, як і інші відхилення чи професійна дезорієнтація, може виникати під час стресу та психологічного напруження, породжуючи неконструктивні стратегії. Дослідження показують, що іпохондрична поведінка є наслідком сукупності стресових ситуацій, які розкриваються лише через аналіз реальної біографічної хронології. Зокрема, учасники контрольної групи виявляють більшу соціальну активність та когнітивну активність порівняно з учасниками експериментальної групип, що підтверджує значення психологічної стійкості для успішного функціонування в суспільстві.

У сучасних умовах виникає нова форма захворювання - кіберхондрія, яка проявляється нав'язливим бажанням користуватися Інтернетом як джерелом медичної інформації. Хоча спочатку це може здаватися способом знайти спокій, в результаті лише збільшується тривога та страждання. Лікування іпохондрії вимагає обачності та розуміння з боку лікарів, які повинні уникати безпідставних медичних процедур, що можуть зробити пацієнтів хронічно хворими. Замість цього, важливо встановити реальну причину їхнього емоційного напруження та надати відповідну психологічну підтримку. Такий підхід може допомогти у подоланні іпохондрії та покращенні якості життя пацієнтів.

Іпохондрична поведінка відображає невпевненість в собі та переживання уявних страхів, зокрема страху смерті. Ця проблема вказує на психологічну незрілість, яку можна виправити за допомогою психотерапії. Важливо розрізняти уявне від реального і не підсилювати хворобу. Медичне обстеження може допомогти позбутися сумнівів щодо власного здоров'я. У разі тривалої ситуації іпохондрії рекомендується терапія, спрямована на зниження рівня тривоги та страху. Немає радикальної специфічної терапії для іпохондрії, проте позитивні результати можуть бути досягнуті за допомогою бальнеотерапії та психотерапії.

Ключові слова: особистість, іпохондрична поведінка, психологічна стійкість, кіберхондрія, психосоматичного порушення.

Abstract

Pugach Serhii Serhiyovych, Doctor of Pedagogical Sciences, Professor of the Department of Jurisprudence and Humanitarian Disciplines of Vinnytsia Educational and Scientific Institute of Economics, West Ukrainian National University,

Vyznyuk Inessa Mykolaivna, Doctor of Psychological Sciences, Professor, Professor of the Department of Psychology and Social Work, Mykhailo Kotsyubynsky Vinnytsia State Pedagogical University,

Dolynyny Serhii Serhiyovych, Doctor of Philosophy (PhD), Senior Lecturer of the Department of Psychology and Social Work, Mykhailo Kotsyubynsky Vinnytsia State Pedagogical University,

DETERMINANTS OF THE OCCURRENCE OF HYPOCHONDRIC BEHAVIOR REGARDING THE WARNING AND CONTROL OF THREAT TO THE HEALTH AND SAFETY OF THE POPULATION

The article states that hypochondriac behavior, as a result of a violation of the psychological stability of the individual, is the subject of modern research. This behavior, like other deviations or professional disorientation, can occur during times of stress and psychological strain, giving rise to non-constructive strategies. Research shows that hypochondriac behavior is the result of a combination of stressful situations, which are revealed only through the analysis of the actual biographical chronology. In particular, the participants of the control group (CG) show greater social activity and cognitive activity compared to the participants of the experimental group (EG), which confirms the importance of psychological stability for successful functioning in society.

In modern conditions, a new form of the disease is emerging - cyberchondria, which is manifested by an obsessive desire to use the Internet as a source of medical information. While this may seem like a way to find peace at first, it only results in increased anxiety and suffering. Treating hypochondria requires caution and understanding on the part of physicians, who must avoid unnecessary medical procedures that can make patients chronically ill. Instead, it is important to establish the real cause of their emotional stress and provide appropriate psychological support. This approach can help in overcoming hypochondria and improving the quality of life of patients.

Hypochondriacal behavior reflects self-doubt and the experience of imaginary fears, in particular the fear of death. This problem indicates a psychological immaturity that can be corrected with psychotherapy. It is important to distinguish the imaginary from the real and not to aggravate the disease. A medical examination can help to get rid of doubts about one's own health. In the case of a long-term situation of hypochondria, therapy aimed at reducing the level of anxiety and fear is recommended. There is no radical specific therapy for hypochondria, but positive results can be achieved with the help of balneotherapy and psychotherapy.

Keywords: personality, hypochondriac behavior, psychological stability, cyberchondria, psychosomatic disorder.

Постановка проблеми

У становленні психологічно здорової особистості важливу роль відіграють як характерологічні та темпераментальні якості, так і психосоматичні особливості. Перші є стійкими параметрами психологічної індивідуальності, тоді як другі можуть змінюватися залежно від життєвих умов і досвіду особистості.

Гармонійний розвиток особистості є результатом покращення психоло - гічної стійкості та вольового контролю над поведінкою, а також усвідомленого використання моральних пріоритетів, світоглядних поглядів, схильностей і соціальних інтересів. У процесі професійної діяльності формуються професійно значущі особистісні якості, що відрізняють фахівця однієї галузі від іншої. Аналіз розвитку деструктивної поведінки свідчить про вразливість особистості до ризику іпохондрії та відсутність культури безпеки в життєдіяльності. Хоча детально досліджено "фактори ризику" для психосоматичних деструкцій, іпохондрія може бути одним із провокуючих чинників. В сучасних умовах іпохондрічні розлади виступають як один із факторів деформації цілісності творчої організації в українському суспільстві.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Дослідження, проведені І. Візнюк, С. Долинини, К. Волохата, О. Ромащук, Г. Бреславська, М. Драчук, С. Пугач, а також загальні дані офіційних джерел, свідчать про значне зниження рівня психологічного здоров'я. Особливості психологічних проблем сьогодення зумовлені рольовою позицією особистості у соціальній групі, її статусом і потребою у визнанні, яке надає можливість користуватися повагою та підтримкою оточення. Іпохондричні розлади часто пов'язані з особистісними аномаліями у поведінці. Наше дослідження спрямоване на виявлення та уточнення взаємозв'язку між психологічною стійкістю та іпохондричними розладами особистості [1-4].

Метою статті є обґрунтування індивідуально-психологічних детермінант виникнення іпохондричної поведінки за наслідками порушення психологічної стійкості особистості.

Виклад основного матеріалу

Іпохондрія спершу описана Гіппократом ще в ІІ столітті до нашої ери. Первісно припускали, що її виникнення пов'язане з розладом у ділянці правого підребер'я, під хрящовими відділами ребер, яку називали "гіпохондріоном". На початку XVII століття іпохондрію пов'язували з меланхолічними особливостями характеру, спричиненими порушеннями в роботі органів шлунково-кишкового тракту, і лише у XIX столітті почали розглядати її як функціональний розлад, а не структурну патологію [1, 2].

На сучасному етапі іпохондрія характеризується підвищеною тривогою щодо власного фізичного здоров'я, що викликає страх мати певне захворювання, навіть після завірень лікарів щодо його відсутності. Часом людина може переконуватися в наявності в себе серйозного захворювання, що значно ускладнює її життя. За статистикою, перший прояв хвороби зазвичай спостерігається у віці від 10 до 30 років, а найвища частота захворювання реєструється після 30 років у жінок і 40 років у чоловіків.

Іпохондрія включена до різних класифікацій. Згідно з Міжнародною класифікацією хвороб 11-го перегляду (МКХ-11), вона відноситься до соматоформних та іпохондричних розладів і характеризується стійким переконанням в наявності більше ніж одного основного симптому певного структурного захворювання, навіть якщо повторні обстеження не підтвердили причину його появи. Згідно з Діагностичним і статистичним посібником із психічних розладів Американської психіатричної асоціації (DSM-5), іпохондрія розглядається як тривожний розлад і характеризується переживанням, пов'язаним з ідеєю набуття серйозного захворювання за відсутності або низької інтенсивності симптомів, характерних для патології, та високою стурбованістю та тривогою пацієнта щодо свого стану, які тривають понад 6 місяців [2, 4].

У 70% випадків поява перших проявів іпохондрії пов'язана зі стресовими обставинами, хоча її конкретне походження залишається невизначеним. Розвиток цього розладу пов'язують зі спотвореною інтерпретацією сигналів від внутрішніх органів або з порушенням роботи вегетативної нервової системи. Вплив соціальних факторів значно сприяє виникненню іпохондрії. Наприклад, гіперопіка батьків може призвести до надмірного контролю дитиною свого фізичного стану в дорослому віці, тоді як гіпоопіка може породити в дитини занадто велику відповідальність за власне здоров'я через недостатню увагу з боку близьких. Також іпохондрія може бути спровокована складними хірургічними втручаннями чи захворюваннями через страх повторного відчуття "на межі життя та смерті". Іноді цей розлад може виникнути як симптом інших психічних захворювань, включаючи маячні розлади чи ПТСР [1, 3].

Головними структурами мозку, які мають значення у виникненні іпохондрії, є мигдалевидне тіло, поясна звивина та вентромедіальна ділянка префронтальної кори. Зазвичай, при стресовому впливі активізується мигдалевидне тіло, яке передає сигнали про "небезпеку" до поясної звивини, але після припинення стресора цей потік імпульсів пригнічується за рахунок регулюючого впливу з боку префронтальної кори. Згідно з дослідженням Debbie Mezels та її колег, у людей з підвищеною схильністю до іпохондрії інформація про небезпеку може застрягати між мигдалевидним тілом і поясною звивиною, що призводить до посилення формування хибного кола і сприяє розвитку невротичної захищеності особистості. Цей захисний механізм полягає в тому, що визнання у собі хвороби допомагає згладжувати первинний безпідставний страх і тривогу, що виникають внаслідок неусвідомленого внутрішнього конфлікту. Крім того, іпохондричний симптомокомплекс обумовлений певним станом полегшення, оскільки при прийнятті ролі хворого людина звільняється від численних неприємностей повсякденного життя і може перекласти багато обов'язків за доглядом на інших [2, 3, 4].

Іпохондрична поведінка є наслідком порушення психологічної стійкості особистості. Вона, як і будь-яке відхилення чи професійна дезорієнтація, виникає у людини під час стресу, психологічного напруження. Не усвідомлюючи свій постстресовий стан, людина породжує невідредаговані переживання, загострює особистісний конфлікт, що призводить до неконструктивних поведінкових стратегій. Нашаровуючись одна на одну, численні стресові ситуації виявляються тільки при аналізі реальної біографічної хронології. Проте за адекватного рівня психологічної стійкості перепони та перешкоди - нормальні явища життя, конструктивне значення яких полягає у тому, що вони викликають активність суб'єкта, спрямовану на їх подолання, породжують потребу шукати і знаходити способи оволодіння перешкодами, виробляти стратегії їх подолання, що має надзвичайно важливе значення для успішного професійного процесу.

Основні прояви іпохондрії включають [2, 3]:

1. Страх перед типовими функціями організму (наприклад, серцебиття, пітливість тощо, які можуть здається симптомами серйозного захворювання).

2. Страх перед незначними порушеннями (наприклад, незначною нездужаністю, легким набряком лімфатичних вузлів).

3. Постійний пошук різних ознак захворювання (особа може фокусуватися на одному органі або захворюванні, або переключатися з одного захворювання на інше).

4. Часті й надмірні розмови з іншими людьми про свій стан здоров'я.

5. Часті візити до лікарів або повне їх уникнення через страх отримати діагноз.

6. Сумніви щодо правильності висновків лікарів.

7. Недовіра до результатів лабораторних та інших обстежень.

8. Уникнення соціальних ситуацій, місць та видів діяльності, які вважаються загрозливими для здоров'я.

9. Постійний пошук підтримки й заспокоєння від рідних та знайомих.

В умовах сучасності виникає нова форма захворювання, відома як кіберхондрія, яка проявляється нав'язливим бажанням користуватися Інтернетом як нескінченним джерелом медичної інформації. Схильність до надмірного пошуку інформації про здоров'я або хвороби в мережі має на меті забезпечити пацієнту очікуваний спокій. Однак у результаті цього лише зростають тривога та страждання хворого. Діагноз іпохондрії є діагнозом виключення, тому для його постановки необхідно переконатися в відсутності у пацієнта структурних патологій, які могли б пояснити його скарги. Рівно так само важливою є психіатрична диференційна діагностика, яка виконується порівняно з іншими тривожними та соматоформними розладами, депресією, шизофренією, маячінням і розладами особистості [1, 4].

На констатувальному етапі емпіричного дослідження проводилось психодіагностичне обстеження осіб КГ та ЕГ за комплексом методик, валідних виявленим показникам іпохондричної поведінки. Експериментальною базою дослідження упродовж 2023 - 2024 рр. є Волонтерський центр «Шахіна» та ГО «Мольфар» при підтримці Адміністративного центру (м. Вінниця). У дослідженні взяли участь 74 учасники, серед яких 36 осіб були психосоматично здоровими (контрольна група - КГ), а 38 осіб мали певні психосоматичні порушення (експериментальна група - ЕГ). З них 16 осіб мали позитивний ревматоїдний фактор, 12 - порушення шлунково-кишкового тракту та 10 - серцево-судинні порушення. Склад експериментальної вибірки був представлений якісно і кількісно, що відображає генеральну сукупність, оскільки для формування вибірки використовувалися методи моделювання і рандомізації. Використаний експериментальний план, методи статистичної обробки, проведення дослідження та інтерпретація результатів гарантували внутрішню та зовнішню валідність. Серед методів дослідження пропоновано такий психодіагностичний інструментарій: «Вісбаденський опитувальник WIPPF» Н. Пезешкіана, тест Д. Кейрсі для визначення соціального типу особистості, опитувальник «Адаптивність» (МЛО) А.Г. Маклакова і С.В. Чермяніна, тест смисложиттєвих орієнтацій (СЖО) Д.О. Леонтьєва, «Багатофакторний особистісний тест 16-PF» Р. Кеттелла, «Самоактуалізаційний тест» (САТ) Е. Шострома.

1. За Вісбаденським опитувальником WIPPF (Н. Пезешкіана), що аналізує характерологічні риси та способи вирішення конфліктів, було виявлено ряд відмінностей, зумовлених дисгармонією та розладом психосоматичного здоров'я. Більшість учасників обох груп, як контрольної (КГ), так і експериментальної (ЕГ), мали нормативні (в межах 5-10 балів) показники особливостей - від 61,11% («справедливість») до 91,67% («товариськість») для КГ та від 65,79% («любов») до 92,11% («модель/вони») для ЕГ. Виявлено статистично значущі відмінності, з перевищенням одного стандартного відхилення (о) між КГ та ЕГ: середні значення шкал «справедливість», «чесність», «ввічливість», «обов'язковість», «бережливість», «вірність» були вищі у ЕГ, тоді як за шкалами «довіра», «надія», «сексуальність», «тіло/відчуття», «модель / пра-ми» переважали у КГ.

Значна частина учасників ЕГ мала високі показники за типом реакції, як "фантазія", а частково - "стосунки". Реакції респондентів на конфлікти включали тенденцію до ментальної пасивності, опору на уяву, фантазії та інтуїцію, а також збільшення контактів та сфери соціальної підтримки, що було більш типовим для респондентів з проблемами ШКТ. Виявлений стиль орієнтованості на фантазію та розвиток уяви передбачав створення різних домислів та містичних суджень, що зменшувало критичність респондентів у сприйнятті реальної ситуації.

2. За допомогою тесту Д. Кейрсі, спрямованого на виявлення соціального типу особистості, встановлено, що серед усіх опитуваних переважає тенденція до порядку (ESTJ), надійності (ISTJ) і комунікативності (ESFJ). Проте переріз множин розкидів психологічних типів показав суттєві відмінності між КГ та ЕГ.

У психосоматично здорових осіб переважають такі особливості характеру, як: відповідальність, логічність, ґрунтовність, спокій, уважність, терпіння, сімейність (ISTJ); обов'язковість, організованість (ESTJ); волелюбність, гострота відчуття реального часу, духовно-емоційне виявлення через витвори мистецтва (ISFP); впевненість, незалежність, освіченість (INTJ); проникливість, передбачливість, турботливість, піднесеність (INFJ); оптимізм, товариськість (ENFJ).

Встановлено характерологічний конструкт ЕГ: педантичність, прискіп¬ливість, застрявання (ISTJ); впертість, ризиковість, відчайдушність, нетерплячість, допитливість, прагматичність (ESTP); збудженість, непередбачуваність, фантазійність (ENFP); образливість, перфекціонізм (ESFJ); прагнення досягати успіху, залежність, правильність, обов'язковість, нестриманість (ESTJ); тривожність, чутливість, вразливість, мрійливість, самокритичність, розсудливість (INFJ).

3. Методика для оцінки рівня розвитку адаптаційних здібностей особистості (МЛО) А.Г. Маклакова та С.В. Чермяніна висвітлює можливості активного пристосування індивіда до умов фізичного і соціального середовища на всіх рівнях функціонування організму та формування особистості. Зафіксовано суттєві міжгрупові відмінності як за загальним показником «особистісний потенціал адаптації» (t =2,129, p < 0,05), так і за його структурно-функціональними характеристиками. Провідним чинником адаптаційного потенціалу контрольної вибірки є складова «поведінкова регуляція» (7,1 стенів), а експериментальної - «морально-етична нормативність» (5,8 стенів). Отримані дані свідчать про негативні взаємозв'язки життєстій - кості в ЕГ осіб з пошуком ціннісно-смислових орієнтацій, соціальної підтримки, готовності до змін, а також про відсутність адекватного поведінкового регулювання, самоконтролю і позитивної переоцінки ситуації. Встановлено, що високий рівень психологічної стійкості осіб КГ забезпечується регуляцією поведінки, високою самооцінкою, адекватним сприйняттям дійсності, комунікативними здібностями, прийняттям та рефлексивним ставленням до моральних норм суспільства [2, 3].

4. За тестом смислових орієнтацій (СЖО) Д.О. Леонтьєва, який оцінює систему смислової регуляції життєдіяльності особистості, виявлено, за допомогою критерію Ст'юдента, що середні значення контрольної групи (КГ) статистично значуще вищі за середні значення експериментальної групи (ЕГ) за такими категоріями: "цілі в житті" (t=2,21, p < 0,05), "насиченість життя" (t=3,62, p < 0,001), "задоволеність самореалізацією" (t=3,14, p < 0,005), "локус контролю-Я" (t=2,38, p < 0,05), та "локус контролю - життя" (t=2,17, p < 0,05).

Результати дослідження ЕГ показують наступне: орієнтація на минуле (50%); песимістичність та низька емоційна насиченість життя (78,95%); незадоволеність від самореалізації (71,05%); невіра у власні сили щодо контролю подій у власному житті (52,63%); фаталізм та переконаність у відсутності вибору та непередбачуваності майбутнього (50%). Загальний показник "осмисленість життя" в ЕГ нижче нормативного, а в жінок перевищує стандартне відхилення. Особи з підвищеним ревматоїдним фактором показали найнижчі бали за шкалою "насиченість життя", досліджувані з серцево-судинними вадами - за шкалою "задоволеність самореалізацією", а з порушеннями ШКТ - за шкалами "локус контролю-Я", "локус контролю-життя" та "насиченість життя".

Представники КГ в цілому отримали високі бали за всіма вимірюваними параметрами: за шкалою "цілі в житті" (63,89%) вони мають конкретні мети на майбутнє, які надають їхньому життю осмисленість та чітку часову перспективу, вони цілеспрямовані та відповідальні щодо своїх життєвих планів; за шкалою "насиченість життя" (72,22%) вони сприймають своє життя як цікаве, емоційно насичене та наповнене змістом; за шкалою "задоволеність самореалізацією" (75%) вони задоволені результативністю свого життя; за шкалою "локус контролю-Я" (66,67%) вони вважають себе сильними особистостями, які мають достатньо свободи вибору для самореалізації; за шкалою "локус контролю - життя" (61,11%) вони впевнені у своїй здатності до подолвння труднощів [1, 3].

5. За результатами багатофакторного особистісного опитувальника 16-PF Р. Кеттелла виявлено певні відмінності у характерологічних профілях учасників КГ та ЕГ, які мають статистичну достовірність (%2 =10,02, p < 0,01) і обумовлені факторами емоційно-вольового блоку. Психосоматично здорові особи характеризуються вищим рівнем емоційної стійкості, урівноваженості, витримки, спокою, постійності, реалістичності та зрілості (фактор C - емоційна стійкість); нижчим рівнем тривожності, стурбованості, депресивності, невпевненості та іпохондричності (фактор О - ступінь тривожності); напруженості, роздратованості, втомленості та нетерплячості (фактор Q3 - внутрішня напруженість); більшою уважністю, рішучістю, планомірністю та організованістю (фактор Q4 - рівень розвитку самоконтролю). Високі показники обох вибірок за фактором G - нормативність поведінки - в контексті цілісного профілю особистості інтерпретуються по-різному. Зокрема, дослідження показують, що учасники КГ виявляють велику відповідальність і соціальну активність, вони більш послідовні у своїй поведінці порівняно з членами ЕГ. Їх часова перспектива охоплює ширший проміжок як у майбутньому, так і в минулому, ніж у представників ЕГ, і в той же час цей простір насичений значною кількістю подій. Учасники КГ демонструють високу когнітивну активність і є більш послідовними та продуктивними в ситуаціях прийняття рішень і випадках, пов'язаних з ризиком, порівняно з учасниками ЕГ.

6. За більшістю шкал самоактуалізаційного тесту (CAT) Е. Шострома психосоматично здорові досліджувані показали вищі результати. Статистично значущі відмінності (тут і далі - на рівні, не нижчому від p < 0,05 за t критерієм Ст'юдента) зареєстровані за шкалами орієнтації у часі (t=3,21), підтримки (t=3,48), гнучкості поведінки (t=2,36), уявлень про природу людини (t=2,87), синергії (t=2,44) та контактності (t=2,8). Таким чином, збереженню психосоматичного здоров'я сприяють уміння бачити своє життя цілісним у часовому вимірі, свобода вибору, готовність до змін, рефлексивність та діалогічність мислення, віра в позитивну природу людини, цілісне сприйняття світу та людей, взаємопов'язаність духовного, душевного та тілесних аспектів буття. До найвагоміших чинників соматизації належать орієнтація на минуле, залежність від соціокультурних нормативів, невідрефлексована життєдіяль - ність, низька життєтворчість, недовіра до себе, до оточуючих та світу [3, 4].

Використання, в процесі констатуючих вимірів, мультимедійного профіля Лазаруса дозволило краще зрозуміти проблему хворого, яка співвимірюється диференційною діагностикою психічних розладів і дозволяє одночасно обрати варіанти психотерапевтичної допомоги щодо подолання іпохондричних проявів (табл. 1).

Проте, вивчаючи людину у всій її цілісності, необхідно пам'ятати, що середньостатистичні дані та загальні закономірності не вичерпують суті суб'єктності людини. Неможливо побудувати концепцію суб'єктності лише на основі психічних елементів та проникнути в її духовну сутність. Суб'єктні аспекти особистості не можна повністю розкрити лише за допомогою теоретичного або емпіричного пізнання; їх слід сприймати й розуміти через активний досвід. На нашу думку, вивчення психологічного статусу особис - тості в контексті генези іпохондричних розладів у ситуації психосоматичного порушення повинно базуватися на комплексному підході, що враховує прямі та побічні показники, а також їх вплив на психологічному, мотиваційному, соціальному і професійному рівнях. Це буде розглянуто у подальших розділах, де будуть описані особливості інтерпретації цієї взаємодії [2, 4].

Таблиця 1

Мультимедійний профіль іпохондрика в аспекті психосоматичних захворювань (за прикладом виразки duodenum)