Соціально-психологічна підтримка посттравматичного особистісного зростання осіб із фізичними травмами внаслідок війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Соціально-психологічна підтримка посттравматичного особистісного зростання осіб із фізичними травмами внаслідок війни

Сафін Олександр Джамільович доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри психології

Умань

Анотація

У статті представлено результати дослідження якостей соціально-психологічної підтримки особистості в різні періоди після психологічної травми на прикладі респондентів із наслідками фізичної травми, отриманої внаслідок війни в Україні як психотравмувальної події. Завдання дослідження: вивчити динаміку деструктивних і конструктивних компонентів травматичного досвіду в різні періоди після травми; описати соціально- психологічний зміст посттравматичних періодів; вивчити зміст підтримува- льної взаємодії в різні періоди після травми. Аналіз відмінностей і взаємозв'язків вираженості депресії, посттравматичного стресу, посттравматичного зростання і базисних переконань особистості про себе та навколишній світ у різні періоди травми виявив залежність переживання травматичного досвіду від уявлень про навколишній світ, на формування яких впливають якості наданої постраждалим підтримки. На підставі якісного аналізу даних інтерв'ю виокремлено гострий адаптаційний, адаптаційний, інституціональний і постінституціональний періоди опанування травматичного досвіду, а також описано інтерсуб'єктивний, інструментальний і соціальний рівні підтримки. Розроблено структурно-часову модель соціально-психологічної підтримки, що описує форми підтримувальної взаємодії, які сприяють посттравматичному зростанню, у кожен період освоєння травматичного досвіду.

Соціальна підтримка, що сприяє посттравматичному зростанню, передбачає систему соціальних зв'язків, що поступово розширюється, в якій, мірою просування суб'єкта в інтеграції травматичного досвіду, мережа агентів соціальної підтримки стає більш різноманітною, диференційованою і вузькоспеціалізованою. Обмежена система підтримки зі щільними зв'язками, коли один агент підтримки виконує велику кількість функцій, необхідна й ефективна тільки в ранній період травми, надалі така система соціальних зв'язків перешкоджає посттравматичному розвитку особистості та створює умови для посилення деструктивних аспектів травми.

Ключові слова: особистість; психотравмувальна подія; психічна травма; депресія; травматичний досвід; соціально-психологічна підтримка; посттравматичне зростання.

Abstract

Safin Olexander Dzhamilovych Doctor of Psychological Sciences, Full Professor, Chair of the Department of Psychology, Pavlo Tychyna Uman State Pedagogical University, Uman,

SOCIO-PSYCHOLOGICAL SUPPORT FOR POST-TRAUMATIC PERSONAL GROWTH OF PERSONS WITH PHYSICAL TRAUMAS DUE TO WAR WITH PHYSICAL TRAUMAS DUE TO WAR

The article presents the results of the study of the qualities of socio- psychological support of personality in different periods after psychological trauma on the example of respondents with the consequences of physical trauma resulting from the war in Ukraine as a psychotraumatic event. Objectives of the study: to study the dynamics of destructive and constructive components of traumatic experience in different periods after trauma; to describe the socio-psychological content of post- traumatic periods; to study the content of supportive interaction in different periods after trauma. The analysis of differences and interrelations of depression, posttraumatic stress, posttraumatic growth and basic beliefs of the personality about himself and the surrounding world in different periods of trauma revealed the dependence of the traumatic experience on the perceptions of the surrounding world, the formation of which is influenced by the quality of the support provided to the victims. On the basis of qualitative analysis of interview data, acute adaptation, adaptation, institutional and post-institutional periods of traumatic experience mastering were identified, and intersubjective, instrumental and social levels of support were described. A structural and temporal model of social-psychological support is developed that describes forms of supportive interaction that promote posttraumatic growth during each period of traumatic experience.

Social support promoting posttraumatic growth implies a gradually expanding system of social ties, in which, as the subject advances in the integration of traumatic experience, the network of social support agents becomes more diverse, differentiated and highly specialised. A limited system of support with dense ties, when one support agent fulfils a large number of functions, is necessary and effective only in the early period of trauma, in the future such a system of social ties hinders post-traumatic development of personality and creates conditions for strengthening destructive aspects of trauma.

Keywords: personality; psychotraumatic event; psychic trauma; depression; traumatic experience; social and psychological support; posttraumatic growth.

Постановка проблеми

Процес розвитку особистості необхідно розглядати у контексті значущих подій: як позитивних, так і негативних. Прикладом негативних подій є досвід переживання людиною впливу травматичних стресорів. На сьогодні накопичено достатній досвід вивчення негативних наслідків травматичного досвіду. Водночас у наукових працях на рівні констатації факту зазначається також, що травма може, навпаки, стати джерелом інсайту та особистісного зростання. При цьому феномен посттравматичного особистісного зростання порівняно недавно став об'єктом уваги вчених в усьому світі і Україні зокрема через участь її громадян у бойових діях. У зв'язку з вищезазначеним велику наукову і практичну цінність представляє вивчення феномена посттравматичного особистісного зростання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Р.Тедеші та Л.Келхоуном розроблено соціально-когнітивну модель посттравматичного зростання особистості для опису процесу позитивних особистісних змін після травматичних, стресових і кризових подій [13]. У цій моделі поворотним пунктом у переживанні травми є звернення індивіда до зовнішньої підтримки. Однак у моделі не розкриваються якості, необхідні для підтримки посттравматичного зростання особистості у різні періоди травми. Тоді як різноманітні дослідження ефективності соціально-психологічної підтримки вказують на те, що факт наявності підтримки не є достатньою гарантією того, що ця підтримка буде затребуваною, ефективною або своєчасною для постраждалих [7; 10; 11; 12; 15]. Навпаки, різні форми взаємодії, від початку орієнтовані на підтримку, але такі, що не відповідають за своїми якостями актуальним потребам потерпілих, можуть провокувати посилення стресу, бути причиною роздратування і почуття провини [16].

В описі своєї моделі посттравматичного зростання Р.Тедеші та Л.Келхоун виокремлюють дві функції підтримки - зменшення негативних емоцій через саморозкриття травматичних переживань та опанування поведінкових зразків подолання травми на прикладі інших людей, які пережили схожий досвід. Виокремлення цих двох функцій підтримки не є достатнім і вичерпним. Так, Р.Вейсс виокремив шість функцій підтримки: прив'язаність, що виражається в емоційній близькості, почутті безпеки та довіри групі; підтримання почуття власної гідності та самооцінки; керівництво, що виражається у наданні інформації, порад і зворотного зв'язку від групи; кооперація у вигляді будь- якої практичної допомоги; приналежність до соціальної групи та пов'язана із групою соціальна ідентичність; можливість про когось дбати та почуватися своєю значущістю [14]. психологічний посттравматичний деструктивний

С.Кобб запропонував опис трирівневої структури соціально-психологічної підтримки, що містить інтерсуб'єктивний рівень, який відсилає до усіх форм міжособистісної взаємодії зі значущими Іншими; інструментальний рівень, який містить усю сукупність матеріальних, інформаційних та інших середовищних ресурсів; соціальний рівень, що окреслює місце травмованих індивідів у соціумі та вплив травми на їхню соціальну ідентичність [8]. Такий трирівневий опис структури соціально-психологічної підтримки має велику цінність, однак, переживання травматичного досвіду не є статичним - одні посттравматичні періоди змінюються іншими, що має на увазі необхідність відповідних змін форм підтримуючої взаємодії у різні періоди травми.

Ще одна значуща характеристика ефективної соціально-психологічної підтримки - розподіл форм підтримуючої взаємодії між різними агентами підтримки. Так, дослідження Г.Дакофа і Ш.Тейлора показало, що пацієнти, які переживають у зв'язку із постановкою онкологічного діагнозу гострий стрес, оцінюють як ефективні різні форми підтримки від різних груп [9]. Від близького оточення, сім'ї та родичів як найефективнішу сприймали емоційну підтримку, тоді як емоційний відгук з боку знайомих, колег або медичного персоналу сприймали як недоречний. Від друзів і колег найдоречнішою підтримкою була практична допомога, а від лікарів і людей, які пережили схожий досвід - інформація. Люди зі схожим травматичним досвідом також виступали рольовими моделями - позитивними, у разі демонстрації рішучості та наполегливості у подоланні проблеми, і негативними, у разі песимізму, негативізму та безпорадності щодо результату ситуації.

Мета статті - вивчити якості соціально-психологічної підтримки, що сприяє посттравматичному зростанню ув різні періоди після травми.

Виклад основного матеріалу

Гіпотеза дослідження полягала у тому, що соціально-психологічна підтримка, що сприяє посттравматичному зростанню, характеризується специфічним для кожного посттравматичного періоду поєднанням форм та агентів підтримувальної взаємодії. Дослідження здійснено на вибірці випробовуваних, чий психотравмувальний досвід пов'язаний із отриманням фізичної травми. Подальші порівняльні дослідження мають виявити загальні та специфічні характеристики соціально-психологічної підтримки індивідів, які пережили різні види травматичного досвіду.

Дослідження здійснювалося у два етапи. На першому етапі вивчали особливості переживання травматичного досвіду у групах випробовуваних із періодом травми від 1 до 3 років (1-й період), від 4 до 6 років (2-й період), від 7 до 10 років (3-й період). Було задіяно такі стандартизовані психодіагностичні методики: цивільний варіант «Міссісіпської шкали» для оцінювання вираженості посттравматичних стресових реакцій, «Шкалу депресії» А.Бека, «Шкалу базисних переконань» Р.Янофф-Бульман в адаптації М.Падун і А.Котельникової, «Опитувальник посттравматичного зростання особистості» Р.Тедеші та Л.Келхоуна в адаптації М.Магомеда-Емінова. Дані методик аналізувались за допомогою порівняння середніх значень, однофакторного дисперсійного аналізу Краскала-Уоллеса для 3 і більше незалежних вибірок, критерію рангової кореляції Спірмена. На другому етапі вивчалися змістовні аспекти соціально-психологічної підтримки у різні періоди травми із застосуванням якісних методів дослідження: напівструктуроване інтерв'ю, аналіз кейс-стадій, феноменологічний аналіз.

Вибірку склали 70 осіб з інвалідністю 1-ї групи внаслідок фізичної травми. Для включення до вибірки випробовувані мали відповідати таким критеріям: інвалідність 1 -ї групи внаслідок фізичної травми, посттравматичний період від 1 року і більше, відсутність інвалідизуючих або хронічних захворювань до травми, наявність в анамнезі не пов'язаної із черепно- мозковою травмою актуальної фізичної травми, відсутність психіатричних і психоневрологічних діагнозів. Репрезентативність вибірки підтверджується: властивостями фізичної травми як кризової події, пов'язаної із загрозою життю і благополуччю особистості, а також результатами психодіагностики, що виявила високі значення симптомів посттравматичного стресу (76,7±4,3) у вибірці та емпірично підтвердила психотравмувальний статус фізичної травми. У табл. 1 подано результати аналізу відмінностей досліджуваних ознак серед респондентів у різних періодах після травми.

Таблиця 1 Вираженість компонентів переживання травматичного досвіду у різні періоди травми

У 1-й період спостерігаються найвищі показники посттравматичного стресу та депресії, найнижчі показники посттравматичного зростання та базисних переконань про доброзичливість і справедливість навколишнього світу, власної здатності до контролю, позитивний образ-Я та свою успішність. У наступні періоди різні компоненти переживання травматичного досвіду показують різноспрямовану нерівномірну динаміку. Виявлено статистично значущі (0,004; p<0,05) відмінності вираженості депресії із тенденцією до редукції (m=8,2; SD=5,2) у 2-й період і підвищення (M=11,2; SD=6,9) у 3-й період. Зворотну динаміку (статистична значущість 0,021; p<0,05) демонструє переконання про доброзичливість навколишнього світу, яке продемонструвало послідовне зміцнення у 1-й період (M=32,8; SD=8,0) і 2-й період (M=38,5; SD=5,6) після травми, і зниження у 3-й період (M=34,7; SD=8,2). Кореляційний аналіз підтвердив статистично значущий зворотний взаємозв'язок депресії і переконання про доброзичливість навколишнього світу після травми (-0,282; p<0,05). Також було виявлено значущу зворотну кореляцію (-0,525; p<0,01) посттравматичного стресу і переконання про доброзичливість навколишнього світу. Виявлено статистично значущу (0,049; p<0,05) відмінність загальної шкали посттравматичного зростання з тенденцією до послідовного зміцнення у 1-й період (M=60,3; SD=13,7), 2-й період (M=65,1; SD=18,4) і 3-й період (M=71,6; SD=17,3) після травми. Така сама тенденція (статистична значущість 0,276; p<0,05) характерна для шкали зростання «нові можливості», яка послідовно зміцнюється у 1-й період (M=14,8; SD=3,5), 2-й період (M=16,7; SD=5,8) і 3-й період (M=18,9; SD=4,3). Переконання про справедливість навколишнього світу виявило статистично значущу пряму кореляцію із часом, що минув після травми (0,295; p<0,05), і посттравматичним зростанням особистості (0,474; p<0,01).

Феноменологічний аналіз отриманих за посередництва інтерв'ю даних дав змогу виокремити такі посттравматичні періоди: гострий адаптаційний період пов'язаний зі станом гострого шоку, боротьбою із загрозою життю і фізичному добробуту, включенням індивіда у нову соціальну групу суб'єктів травматичного досвіду та започаткуванням необхідності опанування нового соціального досвіду; адаптаційний період характеризується початком опанування травматичного досвіду, включно із зусиллями з осмислення того, що відбувається, оволодіннями новими соціальними і повсякденними практиками.

Виявлені у перебігу дослідження форми підтримувальної взаємодії можуть бути описані відповідно до запропонованої С.Коббом трирівневої структури підтримки [8]. Інтерсуб'єктивний рівень підтримки описує міжособистісну взаємодію травмованих індивідів зі значущими Іншими, уявлення яких справляють визначальний вплив на сприйняття постраждалих себе як суб'єктів травматичного досвіду. Діапазон уявлень про травму можна описати як континуум між драматичним сприйняттям травми як непоправної, нестерпної ситуації та уявленням про травму як важку, але переборну ситуацію. Посттравматичне зростання особистості проявляється у змінах уявлень про травму з украй негативних, знецінювальних на досить нейтральні, буденні, з деякими позитивними конотаціями. Навпаки, драматизувальні, знецінювальні уявлення про травматичний досвід, які транслює близьке оточення постраждалих, перешкоджають освоєнню, рутинізації та інтеграції травматичного досвіду в цілісний особистісний досвід.

Інструментальний рівень підтримки описує усю сукупність середовищ- них (фінансових, інформаційних, побутових тощо) ресурсів, необхідних постраждалим для адаптації до наслідків травми. Як зазначали респонденти, найціннішим ресурсом є інформація, тому що травматичний досвід і пов'язані з ним життєві зміни роблять звичні повсякденні практики малоефективними, що змушує постраждалих почуватися дезорієнтованими, розгубленими, безпорадними, такими, що втратили контроль над перебігом подій. Можна виокремити два важливих джерела інформації, наявність і пошук яких сприяють позитивним особистісним змінам після травми, - це інформація від експертів і групи людей зі спільним травматичним досвідом. Експертна інформація походить від лікарів і соціальних служб, а соціальна група представлена людьми з інвалідністю. Також на інструментальному рівні достатньо важливим є те, наскільки постраждалі та їхнє оточення зможуть розподілити сфери відповідальності та задіяти зовнішні ресурси для покращення ситуації. Більшість респондентів зазначали, що основним стимулом до особистісного розвитку після травми стало розуміння обмеженості ресурсів підтримки близького оточення. Відмова або нездатність родичів повністю перебрати на себе обов'язки із задоволення всіх потреб постраждалих переживається як особистісна та міжособистісна криза, однак, вона спонукає до пошуку додаткових, зовнішніх ресурсів і, зрештою, сприяє здобуттю більшої незалежності та особистісному зростанню травмованих індивідів.

Соціальний рівень підтримки відсилає до форм взаємодії, що впливають на формування соціальної ідентичності травмованих індивідів. Найважливішим агентом підтримки на цьому рівні є група людей зі спільним травматичним досвідом, що надає: інформацію, з одного боку, достатньо універсальну для використання у більшості типових випадків, та, з іншого боку, достатньо індивідуалізовану, детальну і практично перевірену; різноманітні поведінкові взірці подолання травми; критерії для соціального порівняння потерпілих себе з іншими травмованими індивідами та індивідами без травматичного досвіду, що стає підґрунтям для вибудовування індивідів з іншими індивідами, а також для їхнього порівняння з іншими постраждалими.

Соціальний рівень підтримки також містить взаємодію із представниками інших соціальних груп, які не мають безпосереднього стосунку до травматичного досвіду постраждалих. Визначальний вплив на цьому рівні чинитиме характер колективних уявлень про різні форми травматичного досвіду, які транслюються у ЗМІ та мовленнєвих практиках, і детерміновані цими уявленнями форми взаємодії із представниками соціальних груп, об'єднаних спільною травматичною проблематикою. Якщо домінантні у соціумі уявлення про травматичний досвід постраждалих мають дискримінаційний, ексклюзивний характер, це справлятиме деструктивний вплив на ідентичність травмованих індивідів, а встановлене травмою включення до завідомо дискримінованої соціальної групи людей зі спільним травматичним досвідом буде пов'язане зі стресом та характерним для депресії ідіосинкразичним само- ставленням. Навпаки, толерантні соціальні уявлення про травму та інклюзивні форми соціальної взаємодії з травмованими індивідами дають змогу постраж- далим знаходити нові можливості для самореалізації, конституювати позитивну соціальну ідентичність і підстави для посттравматичного зростання.

Аналіз динаміки компонентів травматичного досвіду у різні періоди після травми засвідчив, що з редукцією деструктивних посттравматичних переживань і посттравматичним зростанням взаємопов'язані уявлення особистості про доброзичливість і справедливість навколишнього світу, які значною мірою фрустровані у ранні періоди травми, але демонструють тенденцію до зміцнення у наступні періоди. Таким чином, динаміка уявлень індивідів про навколишній світ взаємопов'язана із характером переживання травматичного досвіду як деструктивного або розвивального. Своєю чергою, динаміка уявлень про навколишній світ визначається якостями соціально-психологічної підтримки травмованих індивідів.

На підставі отриманих даних щодо якостей підтримки, яка сприяє посттравматичному зростанню, розроблено структурно-тимчасову модель соціально-психологічної підтримки посттравматичного зростання особистості у різні періоди травми (табл. 2).

Таблиця 2 Структурно-часова модель соціально-психологічної підтримки посттравматичного зростання особистості

Представлена модель описує соціально-психологічну підтримку як систему соціальних зв'язків, що послідовно, відповідно до соціально- психологічного змісту посттравматичних періодів, розширюється: від обмежених і щільних зв'язків у гострий адаптаційний період, коли близьке оточення виконує практично усі функції підтримки та справляє максимально виражений, як конструктивний, так і деструктивний вплив на уявлення постраждалих про себе, власний травматичний досвід і навколишній світ; до поступового розширення та диференціації соціальних зв'язків у пізні періоди травми, до поступового розширення. Варіативність соціальних зв'язків, агентів і форм підтримуючої взаємодії у пізні періоди травми дозволяє індивідам регулювати частоту та якість соціальних контактів у такий спосіб, щоб орієнтуватися на ті форми взаємодії, що сприятимуть їхньому особистісному розвитку, соціальній реалізації, оволодінню адаптивними повсякденними практиками, формуванню позитивних уявлень про себе і власну ідентичність.

Уявлення про навколишній світ як доброзичливий і справедливий беруть участь у редукції деструктивних і актуалізації розвивальних компонентів травматичного досвіду. Важливу роль у формуванні у травмованих індивідів позитивних уявлень про навколишній світ і себе як суб'єктів травматичного досвіду відіграють такі якості соціально-психологічної підтримки, як:

відповідність підтримки актуальному для індивіда періоду травми. У гострий адаптаційний період підтримка зорієнтована на боротьбу із загрозою фізичній і психічній цілісності особистості, в адаптаційний період - на адаптацію до наслідків травми, в інституціональний період - на опанування ініційованих травмою соціальних змін, у постінституціональний період - на самореалізацію особистості як суб'єкта травматичного досвіду;

диференціація підтримувальних форм взаємодії на інтерсуб'єктивному, інструментальному та соціальному рівнях у кожен посттравматичний період;

спеціалізація агентів підтримки. Так, найефективнішою на інтерсуб'єк- тивному рівні буде підтримка від близького оточення - сім'ї, друзів тощо. На інструментальному рівні ефективну підтримку надають експерти та члени групи зі спільним травматичним досвідом. На соціальному рівні затребуваною буде підтримка від членів інших соціальних груп - професійних, студентських, громадських організацій, ЗМІ тощо.

Висновки

Отже, соціальна підтримка, що сприяє посттравматичному зростанню, передбачає систему соціальних зв'язків, що поступово розширюється, в якій по мірі просування суб'єкта в інтеграції травматичного досвіду мережа агентів соціальної підтримки стає більш різноманітною, диференційованою і вузькоспеціалізованою. Обмежена система підтримки зі щільними зв'язками, коли один агент підтримки виконує велику кількість функцій, є необхідною та ефективною лише у ранній період травми, надалі така система соціальних зв'язків перешкоджає посттравматичному розвитку особистості та створює умови для посилення деструктивних аспектів травми.

Література

1. Великодна М. та ін. Стрес-реакції, травма та посттравматичне зростання школярів в умовах війни Росії проти України. Теоретичні і прикладні проблеми психології. 2022. № 1(57). Т2. С. 81-97.

2. Зубовський Д.С. Особистісне зростання учасників АТО у посттравматичний період: дис.... канд. психол. наук. Національний університет оборони України імені Івана Черняховського, Київ, 2019. 211 с.

3. Климчук В. Посттравматичне зростання та як можна йому сприяти у психотерапії. Наука і освіта. Психологія. 2016. Вип. 5. С. 46-52.

4. Лазос Г.П. Посттравматичне зростання: теоретичнімоделі, нові перспективи для практики. Актуальні проблеми психології.2016. С. 120-128.

5. Панасенко Н.М. Особливості посттравматичного зростання у період війни. Методи та засоби психологічної допомоги постраждалим у подоланні ПТСР: тези доповідей науково-практичної конференції (30 вересня 2023 р.). Київ-Біла Церква: Інститут психології імені Г.С. Костюка НАПН України, 2023. С. 160.

6. Рева М.М. Особливості посттравматичного зростання учасників бойових дій з різним ставленням до майбутнього. Психологія і особистість. 2024 No 1 (25). С. 129-140.

7. Brooks, M., Graham-Kevan, N., Lowe, M., & Robinson, S. (2017). Rumination, event centrality, and perceived control as predictors of post-traumatic growth and distress: The Cognitive Growth and Stress model. British Journal of Clinical Psychology, 56 (3), 286- 302.

8. Cobb, S. (1976). Social support as a moderator of life stress. Psychosomatic Medicine, 38, 300-314.

9. Dakof, G.A., Taylor, S.E. (1990). Victims' Perceptions of Social Support: What Is Helpful From Whom? Journal of Personality and Social Psychology, 58, 1, 80-89.

10. Hobfoll, S.E (1989). Conservation of resources: A new attempt at conceptualizing stress. American Psychologist, 44, 513-524.

11. Hobfoll, S.E. (2002). Social and psychological resources and adaptation. Review of General psychology, 6, 4, 307-324.

12. Park, C.L., Cohen, L.H., & Murch, R. L. (1996). Assessment and prediction of stress- related growth. Journal of personality, 64(1), 71-105.

13. Tedeschi, R.G., Calhoun, L.G. (2016). PosttraumaticGrowth. Encyclopedia of Mental Health, 305-307.

14. Weiss, It.S. (1974). The provisions of social relationships. In Rubin (Ed.), Doing others. Englewood Cliffs, NJ: Prentice-Hall,17-26.

15. Westphal, M., & Bonanno, G. A. (2007). Posttraumatic growth and resilience to trauma: Different sides of the same coin or different coins?. Applied Psychology, 56(3), 417-427.

16. Wortman, C.B. (2004). Posttraumatic Growth: Progress and Problems. Psychological Inquiry, 15, 1, 81-90.

References:

1. Velykodna, M. ta in. (2022). Stres-reakcii', travma ta posttravmatychne zrostannja shkoljariv v umovah vijny Rosii' proty Ukrai'ny [Stress reactions, trauma and post-traumatic growth of schoolchildren in the context of Russia's war against Ukraine]. Teoretychni i prykladni problemy psyhologii', 1(57), 2 81-97.

2. Zubovs'kyj, D. S. (2019). Osobystisne zrostannja uchasnykiv ATO uposttravmatychnyj period [Personal growth of ATO participants in the post-traumatic period]: dys.... kand. psyhol. nauk. Nacional'nyj universytet oborony Ukrai'ny imeni Ivana Chernjahovs'kogo, Kyi'v, 211. [in Ukrainian]

3. Klymchuk, V. (2016). Posttravmatychne zrostannja ta jak mozhna jomu spryjaty u psyhoterapii' [Post-traumatic growth and how it can be promoted in psychotherapy]. Nauka i osvita. Psyhologija, 5, 46-52. [in Ukrainian]

4. Lazos, G. P. (2016). Posttravmatychne zrostannja: teoretychni modeli, novi perspektyvy dlja praktyky [Post-traumatic growth: theoretical models, new perspectives for practice]. Aktual'ni problemy psyhologii', 120-128. [in Ukrainian]

5. Panasenko, N. M. (2023). Osoblyvosti posttravmatychnogo zrostannja u period vijny. Metody ta zasoby psyhologichnoi' dopomogy postrazhdalym u podolanni PTSR [Peculiarities of post-traumatic growth during the war. Methods and means of psychological assistance to victims in overcoming PTSD]: tezy dopovidej naukovo-praktychnoi' konferencii' (30 veresnja 2023 r.). Kyi'v-Bila Cerkva: Instytut psyhologii' imeni G.S. Kostjuka NAPN Ukrai'ny, 160. [in Ukrainian]

6. Reva, M. M. (2024). Osoblyvosti posttravmatychnogo zrostannja uchasnykiv bojovyh dij z riznym stavlennjam do majbutn'ogo [Peculiarities of post-traumatic growth of combatants with different attitudes to the future]. Psyhologija i osobystist', 1(25), 129-140.

7. Brooks, M., Graham-Kevan, N., Lowe, M., & Robinson, S. (2017). Rumination, event centrality, and perceived control as predictors of post-traumatic growth and distress: The Cognitive Growth and Stress model. British Journal of Clinical Psychology, 56 (3), 286- 302.

8. Cobb, S. (1976). Social support as a moderator of life stress. Psychosomatic Medicine, 38, 300-314.

9. Dakof, G. A., Taylor, S. E. (1990). Victims' Perceptions of Social Support: What Is Helpful From Whom? Journal of Personality and Social Psychology, 58, 1, 80-89.

10. Hobfoll, S. E (1989). Conservation of resources: A new attempt at conceptualizing stress. American Psychologist, 44, 513-524.

11. Hobfoll, S. E. (2002). Social and psychological resources and adaptation. Review of General psychology, 6, 4, 307-324.

12. Park, C. L., Cohen, L. H., & Murch, R. L. (1996). Assessment and prediction of stress- related growth. Journal of personality, 64(1), 71-105.

13. Tedeschi, R. G., Calhoun, L. G. (2016). Posttraumatic Growth. Encyclopedia of Mental Health, 305-307.

14. Weiss, It. S. (1974). The provisions of social relationships. In Rubin (Ed.), Doing others. Englewood Cliffs, NJ: Prentice-Hall,17-26.

15. Westphal, M., & Bonanno, G. A. (2007). Posttraumatic growth and resilience to trauma: Different sides of the same coin or different coins? Applied Psychology, 56(3), 417-427.

16. Wortman, C. B. (2004). Posttraumatic Growth: Progress and Problems. Psychological Inquiry, 15, 1, 81-90.

Размещено на Allbest.ru