Психологічні чинники професійної самопрезентації майбутніх психологів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Психологічні чинники професійної самопрезентації майбутніх психологів

Ростислав Ляшенко

(студент II курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету педагогіки, психології та мистецтв)

Науковий керівник - кандидат психологічних наук, доцент Радул І. Г.

У статті проаналізовано психологічні чинники професійної самопрезентації майбутніх психологів. Розкрито зміст поняття професійна самопрезентація майбутніх психологів. Зроблено висновок, що професійна самопрезентація майбутніх психологів виявляється у демонстрації вербальних та невербальних комунікативних навичок, здатності до активного моніторингу своєї поведінки, саморефлексії та саморегуляції, і як результат формування відповідного образу себе як професіонала з метою ефективного здійснення своєї діяльності. самопрезентація психолог поведінка вербальний

Ключові слова: самопрезентація, професійна самопрезентація, майбутні психологи, психологічні чинники, розвиток, особистість.

Постановка проблеми

Феномен самопрезентації постає в психологічній науці актуальним питанням, поєднуючи в собі як поведінковий аспект вияву особистості, так і соціальний контекст, що постійно змінюється і розвивається. Зі стрімким розвитком сучасного суспільства, відбуваються різнопланові зміни в способах міжособистісної взаємодії індивідів в соціо-професійному середовищі. Оновлення стандартів і підходів до здійснення професійної діяльності викликає особливий інтерес до питання дослідження психологічних чинників розвитку особистісних та професійних характеристик.

Професійна самопрезентація майбутніх психологів інтегрує в собі широкий спектр психологічних параметрів, розвиток яких вже у процесі професійної підготовки стає підґрунтям для вдалого оволодіння ключовими компетентностями психолога та основою для успішного майбутнього професійного становлення особистості як фахівця і професіонала. Унікальна природа професійних обов'язків психолога та його поведінка мають вплив на клієнтів, колег та широку аудиторію в цілому. Практичне значення дослідження полягає в розумінні чинників розвитку професійної самопрезентації майбутніх психологів, на основі яких відбувається оволодіння ефективними стратегіями створення належного позитивного враження про себе, досягнення бажаного сприйняття своєї особистості і діяльності, розвиток навичок налагодження соціальних відносин і професійних стосунків. Водночас недостатнє висвітлення питання розвитку професійної самопрезентації майбутніх психологів у вітчизняній науковій психологічній літературі складає наукову новизну дослідження.

Аналіз досліджень і публікацій

Наукові розвідки у вітчизняних джерелах та публікаціях засвідчили про особливу увагу до вивчення психологічних чинників професійного становлення майбутніх психологів. Психологічні чинники розвитку якостей, характеристик та компетентностей майбутніх психологів представлені у працях Радзівіл К. П., Каліщук С. М., Лушина П., Сухенко Я., Іващенко А.І., Омельченко Т.В., Митрофанової С.С., Степаненко І.М., Калмикова Г.В., Маскалевої Л.А., Шевченко С.В. Хілько С.О., Ямчук Т.Ю., Михайлюк І.В. Варе І.С., Коваленко М.В., Михайленко О.Ю., Курової А.В., Благодир Н.Ф., Марчук Л.М., Міщенко М.С., Гринців М.В., Ендеберя І.В., Якимчук Б.А., Волошиної В.В. Старинської Н.В., Рикун А.А. та ін. Особливості розвитку самопрезентації особистості майбутніх фахівців розкрито у працях Чигирин Т.О., Корчакової Н.В., Кононенко А.О., Капустюк О. М. , Купечко О. А. Харченко Н., Ільїна М.В., Гайсонюк Н.А., та ін. Психологічна площина міжособистісної взаємодії рельєфно відображена в закордонній психологічній парадигмі в працях Бернса Р. Б. , Пірсон Дж. С., Нельсон П. Е., Тітсворт С., Гартер Л., Тайс Л., Трейсі К., Роблз Дж. С., Гоффман Е., Баумайстер Р. Ф., Хаттон Д.Г., Джеймс В. , Лірі М., Ковальскі Р., Депауло Б., Снайдер М., Шленкер Б. Р., Джоунс Е. Е. , Роудвальт Ф., Берглас С., Скельтон Дж. А., Вогз К. Д., Кірокко Н. , Марку Х., Вурф Е., Валькенбург П. M., Гонзалес А. Л., Хенкок Дж. Т., Аркін Р. М., Баумгарднер А. Х. та ін.

Метою статті є аналіз психологічних чинників розвитку професійної самопрезентації майбутніх психологів на підставі вивчення наукової психологічної джерельної бази дослідження.

Виклад основного матеріалу дослідження

Вивчення самопрезентації в психології пов'язане з розумінням особливостей орієнтування індивіда в складному просторі соціальних взаємодій. Основоположним при цьому є розуміння того, як людина створює і керує враженням про себе в межах певного соціального контексту.

В генезі теорій самопрезентації в працях соціологів і психологів розглядаються взаємодія людей у вигляді перформативних (виконавських) дій, під час яких вони конструюють своє соціальне Я в залежності від соціальної ситуації. Провідні теоретичні положення наукової літератури спираються на дослідженні способів управління зовнішніми характеристиками людини (напр. зовнішністю) та внутрішніми (керування голосом, поведінкою, тощо) з метою справити бажане враження і вплинути на сприйняття іншими.

Так, одним з перших дослідників самопрезентації Е. Гоффман представляє взаємодію індивідів в соціумі через драматургію, де він стверджує, що для професіонала тільки тоді можливо цілком віддатися своїй презентації (презентації себе або самопрезентації), усією своєю вагою і гідністю, знаючи, що навіть дріб'язкова помилка може зруйнувати створене ним враження [3, с. 141]. Також Е. Гоффман пояснює «...презентація діяльності, особливо коли ця презентація соціалізована у відповідності зі стандартами взаємодії, буде в деякій мірі відрізнятися від самої діяльності, і таким чином, в певному сенсі, неминуче буде неправильним уявленням про неї. І оскільки індивіду буде потрібно покладатися на знаки з метою конструювання презентації своєї діяльності, образ який він створює, наскільки не відповідав би фактам, буде зазнавати всіх тих викривлень, яких зазнають враження» [там само, с.43]. Маючи на увазі презентацію діяльності та моменти викривлення її сприйняття (аудиторією), дослідник, імовірно, підкреслює кореляцію самопрезентації і того враження, що отримується в її результаті. Глядач в свою чергу (аудиторія), якому індивід презентує себе, таким чином стає істотним чинником розвитку його самопрезентаційних стратегій. Очевидним тут є врахування і роль зворотного зв'язку для вибудовування процесу самопрезентації.

Розглядаючи самопрезентацію у процесі життєдіяльності особистості А. О. Кононенко наголошує на її значенні як регулятора соціальної поведінки особистості, і такої, що сприяє пізнанню себе як суб'єкта діяльності, самовдосконаленню, прагненню досягти самоповаги та успішної взаємодії з людьми найближчого оточення, що є важливим для викладацької діяльності [14]. На думку вченого, самопрезентація є стійкою особистісною характеристикою, яка базується на індивідуальних властивостях психіки і виступає засобом, за допомогою якого формується образ Я особистості і зміцнюється самооцінка [там само]. В інших дослідженнях вченим поглиблюється уявлення про самопрезентацію як ключового аспекту підготовки викладача вищої школи [13].

Капустюк О. М. у своєму дослідженні самопрезентації як засобу створення позитивного іміджу особистості наводить типологію самопрезентацій на основі попереднього досвіду особистості досягнути позитивного іміджу. Дослідницею встановлюється залежність між типом самопрезентації і характером проектування особистістю спрямованості самовизначення Я як суб'єкта самоактуалізації. О. М. Капустюк доводить важливість оволодіння техніками самопізнання, самоатрибуції себе та іншого, самоконтролю і саморегуляції з метою актуалізації механізму саморефлексії з подальшим виявом сутнісних характеристик Я як суб'єкта самопрезентації особистості [12].

О. А. Купечко визначає самопрезентацію як в різній мірі усвідомлюваний, і такий що постійно здійснюється в міжособистісній взаємодії процес представлення Я-інформації у вербальній і невербальній поведінці суб'єкта самопрезентації, з урахуванням специфіки соціальної ситуації. Алгоритмом при цьому О. А. Купечко пропонує: 1) аналіз соціальної ситуації і «потенційної аудиторії», на яку спрямований процес «самопрезентації»; 2) вибудовування стратегії вербального і невербального вияву у відповідності з соціальним фоном; 3) контроль і корекція своїх дій у відповідності з соціальною ситуацією [15].

Дослідники М. Лірі і Р. Ковальскі ототожнюючи поняття самопрезентації з «управлінням враженням», пояснюють цей феномен як процес в якому індивід намагається контролювати враження, що формуються іншими про нього. По причині того, що враження, які люди справляють на оточуючих мають імплікації (підтекст), того як оточення сприймає, оцінює відноситься до особистості, так само як і власні погляди їх самих, люди інколи поводять себе таким чином, що створюється певне враження в очах інших. Автори пропонують двокомпонентну структуру самопрезентації (управління враженням): 1) мотивація враження: а) Значення враження для досягнення мети; б) цінність бажаних задач; в) невідповідність між бажаним та поточним образом; 2) конструкція враження: а) Я -концепція; б) бажаний і небажаний образ індивіда; в) рольові обмеження; г) цінності цільової аудиторії; д) поточний і потенційний соціальний образ [5].

Таким чином професійна самопрезентація майбутнього психолога може визначатись як характеристика особистості і процес, який розвивається на основі саморефлексії, підсилення та керування індивідуальними особливостями психіки, свідчить про рівень оволодіння ефективними стратегіями саморегуляції з метою вироблення оптимальної моделі поведінки при міжособистісній взаємодії для успішної реалізації соціо- професійних завдань.

Мотивами самопрезентації виступають виправдані очікування особистості, позитивні результати взаємодії з середовищем, бажані наслідки, що для кожної окремої особистості різняться з урахуванням їх потреб, інтересів та завдань самопрезентації, які особистість покладає в її сутнісно-мотиваційну основу. Вслід за тезою Б. Р. Шленкера [6] про те, що самопрезентація, дозволяє особистості максимізувати співвідношення витрати-винагорода, коли вона взаємодіє з іншими, Р. Ковальскі та М. Лірі зазначають, що передача правильного враження (позитивної самопрезентації) збільшує вірогідність отримання бажаних соціальних чи

матеріальних наслідків, і водночас уникнути небажаних. Серед таких (бажаних) соціальних наслідків міжособистісної взаємодії є схвалення, підтримка, дружні відносини, тощо [5, с.37].

В контексті аналізу самопрезентації і соціальної дійсності Д. М. Тайс стверджує, що феномен зміни Я- концепції часто пояснюється внутрішньопсихічними змінами, експериментальні процедури виявлення зміни в Я-концепції типово включали в себе міжособистісні події. В дійсності, більшість праць, що демонструють інтеріоризацію використовували публічну самопрезентацію або соціальну взаємодію для дослідження змін в Я-концепції, хоча здається, що теорії «упередженого сканування» [4] могли б бути так само застосовані щодо приватної (особистої поведінки). Термін «упереджене сканування» за Д. М. Тайс є процесом самосприйняття, в якому поведінка привертає увагу індивіда до певних аспектів або потенціальностей Я, які згодом стають у великій мірі доступними і тому мають серйозний вплив на подальшу самооцінку. При вивченні міжособистісних факторів дослідниця покладається на суб'єктивні відмінності між приватною і публічною поведінкою. Д. М. Тайс зазначає, що публічна поведінка відома іншим людям, а індивід в процесі самопрезентації знає і очікує, що його/її поведінка буде водночас відома іншим і пов'язувалася (асоціювалася або ідентифікувалась) з його особистістю. Приватна поведінка, при цьому, може бути визначена як така, що позбавлена цих критеріїв, таким чином вона невідома іншим, або ж якби і була відомою - не була б пов'язана з індивідуальністю особистості [10].

На особливостях формування самопрезентації особистості майбутнього психолога позначається низка факторів, причин, джерел впливу, що діють у складному перетині та взаємодії. При цьому поруч із зв'язками суттєвими та необхідними завжди діють зв'язки випадкові, тимчасові. В психологічній науковій літературі самопрезентація пояснюється то як процес, то як поведінкові акти людини, спрямовані на представлення себе іншим, оточенню, або ж створення особистістю образу себе. Так Р. Баумайстер і Д. Хаттон визначають самопрезентацію як «поведінку, якою здійснюється спроба передати певну інформацію про себе або образ себе для інших людей» [1]. Науковці відносять самопрезентацію до розряду мотивацій в поведінці і вважають їх частково стабільними диспозиціями індивіда, залежними від ситуаційних факторів, що їх викликають. Цікавим при цьому є те, що ці самопрезентаційні мотивації активізуються оцінювальною присутністю оточення і навіть його потенційним знанням про поведінку індивіда [там само].

Професійний контекст самопрезентації психолога розкриває нові грані цього процесу, який виявляється через вміння демонструвати характерні і відповідні риси особистості, рівень своєї компетентності, комплекс вербальних та невербальних елементів самовираження. У порівнянні з соціальним контекстом, метою тут є досягнення у створенні образу професійного Я особистості, який би відповідав очікуванням, стандартам, вимогами тощо що ставляться до психологів. При цьому, мова не йде про нівелювання індивідуальності, швидше про підсилення і розвиток різноманітних індивідуальних психологічних рис особистості професіонала як основи для ефективної самопрезентації себе і своєї діяльності.

В праці К. Вогс, Р. Баумайстра, Н. Кірокко самопрезентація розглядається як така, що вимагає саморегуляції, особливо у випадку, коли диспозиційні тенденції мають бути відкинуті на користь бажаного враження (від самопрезентації). Саморегуляція це по суті здатність змінювати свої реакції. Самопрезентація складається з поведінкових дій спрямованих на справлення бажаного враження на інших. Саморегуляція, таким чином, є більш затребуваною для деяких актів самопрезентації ніж для інших. Коли індивід має доскласти зусиль, щоб спланувати і змінити свою поведінку задля передачі передбаченого образу себе, тоді успіх самопрезентації бути сильно залежати від ефективної саморегуляції. Це може бути розповсюдженим явищем, коли особистість презентує себе за важких обставин або у невідомій ще для неї спосіб. Однак, в інших випадках самопрезентація йде по звичному і добре знайомому шляху, способу поведінки і в такому випадку меншою мірою вимагатиме зусиль саморегуляції [11].

До питання формування ефективної самопрезентації Б. Шленкер посилаючись на Б. Депауло [2] пояснює, що люди відрізняються за своїми навичками самопрезентації, включаючи виразність і акторські здібності. Однак виходячи за межі цих міжособистісних навичок, міжособистісні орієнтації можуть мати виражений вплив на те, як ефективно вони будуть здійснювати самопрезентацію. Самопрезентація виявляється ефективною, коли особистість мотивована на справлення бажаного враження на аудиторію і є відносно впевненими у своїй здатності це зробити. Це поєднання мотивації вразити і впевненої самопрезентації, за свідченням дослідника, видається такою, що забезпечує оптимальне середовище для ефективної передачі і сприяння формуванню бажаного враження [7, с. 508].

В теорії М. Снайдера розуміння самопрезентації розкривається у прикладі, в якому люди з різними рівнями самомоніторингу є або більш сприятливі до пошуку соціальних сигналів і відтак більш схильні підлаштовувати свою поведінку у відповідь на сприйняті очікування інших (оточуючих) або більш послідовні в своїй поведінці в різних ситуаціях. Ця відмінність підкреслює варіативність самопрезентаційних стратегій [8].

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження

Оскільки образ психолога часто є символом здорової емоційної та соціальної поведінки, через професійну самопрезентацію, демонстрацію вербальних та невербальних комунікативних навичок, як основного інструменту роботи психолога, здатності до моніторингу своєї поведінки, саморефлексії та саморегуляції відбувається формування цього образу з метою ефективного виконання завдань соціального та професійного середовища. Професійна самопрезентація майбутніх психологів виявляється у формуванні довіри до них, як до особистостей та професіоналів, що виражають надійність, відкритість, демонструють свою компетентність, що в свою чергу сприяє досягненню бажаного позитивного ефекту в професійній діяльності. В кінцевому підсумку досягнення у самопрезентації майбутніми психологами носить не виключно індивідуальний характер, але є їх майбутнім внеском в якість надання послуг у галузі.

Перспективами подальшого наукового пошуку є дослідження особливостей професійної самопрезентації майбутніх психологів в контексті розгортання та впровадження цифрових технологій, процесів діджиталізації, зростання ролі соціальної інтеракції онлайн в соціальних мережах, інших онлайн платформах як принципово нового соціального контексту. В останньому динаміка феномену самопрезентації ускладнюється нововведеними способами міжособистісної взаємодії, питаннями ідентичності, що вимагають детального вивчення.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Baumeister, R.F., Hutton, D.G. (1987). Self-Presentation Theory: Self-Construction and Audience Pleasing. In: Mullen, B., Goethals, G.R. (eds) Theories of Group Behavior. Springer Series in Social Psychology. Springer, New York, NY.

2. DePaulo, B. M. (1992). Non-verbal behavior and self-presentation. Psychological Bulletin, 111. 203-243.

3. Goffman, E. (1956). The Presentation of Self in Everyday Life. Monograph No. 2. University of Edinburgh Social Sciences.

4. Jones, E. E., Rhodewalt, F., Berglas, S., & Skelton, J. A. (1981). Effects of strategic self-presentation on subsequent self-esteem. Journal of Personality and Social Psychology, 41(3), 407-421.

5. Leary, M.R., & Kowalski, R.M. (1990). Impression management: A literature review and two-component model. Psychological Bulletin, 107, 34-47.

6. Schlenker, B. R. (1980). Impression management: The self-concept, social identity and interpersonal relations. Monterey, CA: Brooks/Cole.

7. Schlenker, B. R. (2003). Self-presentation. In M. R. Leary & J. P. Tangney (Eds.), Handbook of self and identity (pp. 492-518). The Guilford Press.

8. Snyder, M. (1974). Self-monitoring of expressive behavior. Journal of Personality and Social Psychology, 30(4).

9. Snyder, M. (1987). Public appearances/private realities: The psychology of self-monitoring. San Francisco: Freeman

10. Tice, D. M. (1992). Self-concept change and self-presentation: the looking glass self is also a magnifying glass. Journal of personality and social psychology, 63 3, 435-51.

11. Vohs, K. D., Baumeister, R. F., Ciarocco, N. J. (2005). Self-regulation and self-presentation: regulatory resource depletion impairs impression management and effortful self-presentation depletes regulatory resources. Journal of Personality and Social Psychology 88.

12. Капустюк, О. М. (2007). Самопрезентація як засіб створення позитивного іміджу особистості : дис... канд. психол. наук: 19.00.05 / АПН України; Інститут психології ім. Г.С.Костюка. К.

13. Кононенко, А. О. (2014). Самопрезентація викладача вищої школи: теорія та практика [Текст] : монографія; Класич. приват. ун-т. - Запоріжжя : КПУ ; Донецьк : Донбас.

14. Кононенко, А. О. (2020). Самопрезентація як регулятор діяльності викладача вищої школи. Психологія та соціальна робота. Вип. 1(51). С 113 -126.

15. Купечко, О. А. (2021). Психологія самопрезентації особистості. Навч.практ.посіб. К.: Центр учбової літератури.

Размещено на Allbest.ru