Особливості соціально-психологічного супроводу пацієнтів дитячого та підліткового віку з діагнозом туберкульоз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості соціально-психологічного супроводу пацієнтів дитячого та підліткового віку з діагнозом туберкульоз

Вікторія Кукса

Постановка проблеми

Туберкульоз - надзвичайно підступне захворювання, що не розрізняє статевої приналежності, соціального статусу, ігнорує професію, національність, релігійні вподобання та розмір банківського рахунку. Для цієї хвороби, на жаль, не існує і вікових обмежень.

Мультирезистентний (хіміорезистентний) туберкульоз (далі - МРТБ) - це захворювання із надзвичайною стійкістю до лікарських препаратів. Він виникає у випадках, коли пацієнт кілька разів починає і кидає курс терапії.

У 2014 році Україна вперше ввійшла до 5-ти країн світу з найвищим тягарем МРТБ, а у 2015 посіла друге місце за кількістю випадків туберкульозу з розширеною стійкістю та увійшла до четвірки країн, у яких зареєстровано більш ніж 20% підвищення захворюваності на МРТБ.

Під час поширення хвороби в Україні особливу небезпеку вона становить для дітей та підлітків. Щорічно в Україні реєструють близько 800 випадків туберкульозу в цих вікових категоріях. Головна причина високого рівня розповсюдження надзвичайно стійкого туберкульозу в Україні - низька ефективність лікування нових випадків.

В такій ситуації система медико-соціально-психологічного супроводу хворих на туберкульоз (далі - ТБ) стає технологією запобігання відриву пацієнта від курсу терапії, формування його прихильності до лікування. У випадках з пацієнтами дитячого та підліткового віку, це ще й кропітка робота, що включає соціально- психологічний супровід батьків та родини в цілому, адже маленький/юний пацієнт в багатьох аспектах залежить від дорослих, що його оточують.

Тож система медико-соціально-психологічного супроводу хворих на ТБ з метою запобігання відриву пацієнта від курсу терапії та формування його прихильності до лікування, потребує подальшого вивчення та удосконалення.

Аналіз останніх досліджень. Дослідженнями проблеми зниження захворюваності на туберкульоз займаються такі українські науковці як Александріна Т.А., Долинська М.Г., Мельник В.М., Мельник Л.А., Москаленко В.Ф., Нечосіна О.В., Пилипас Ю.В., Твердохліб Г.Г., Турченко Л.В., Фещенко Ю.І. та інші.

Автори багатьох наукових публікацій вважають, і підтверджують своїми дослідженнями, що недостатня результативність терапії туберкульозу значною мірою пов'язана з психологічною травматизацією захворювання та курсу лікування. Тож, варто зазначити, що стратегія удосконалення соціально-психологічної допомоги пацієнтам дитячого та підліткового віку з діагнозом туберкульоз - це запорука тенденції до підвищення результативності лікування хвороби та зниження кількості випадків МРТБ у пацієнтів цієї вікової групи .

Мета статті. Удосконалення соціально-психологічної допомоги дітям та підліткам, що хворіють на туберкульоз.

Виклад основного матеріалу (результатів) дослідження

Україна - одна зі світових країн-лідерів по захворюваності на туберкульоз, зокрема з множинною лікарською стійкістю, яка не піддається лікуванню деякими найбільш ефективними протитуберкульозними препаратами. За даними останніх років, майже кожен десятий хворий перервав лікування. Ще більше хворих роблять більш -менш тривалі перерви у лікуванні, що також не може не вплинути на ефективність.

Прихильність до медикаментозного лікування визначають як «прийняття та виконання пацієнтом рекомендацій надавача послуг щодо часу, дози та частоти прийому ліків у визначений період часу». Попри впровадження сучасних методів лікування хворих на ТБ, захворювання залишається складною медико - соціальною проблемою. Хоча знижується загальна захворюваність на туберкульоз в Україні, тенденція до зміни структури контингенту хворих у бік зростання кількості хворих на поширений і хіміорезистентний туберкульоз залишається сталою[3]. Основною причиною формування резистентності мікобактерій туберкульозу до протитуберкульозних препаратів є низька ефективність лікування хворих на МРТБ, за якою Україна посідає протягом останніх років одне з останніх місць у світі[3].

Щодо перерв у лікуванні, варто зазначити, що до цього призводить низька прихильність хворих до лікування, при цьому хворий або зовсім припиняє його, або приймає препарати нерегулярно, що й зумовлює невдале лікування. Питання підвищення прихильності хворих до лікування потрібно вирішувати на рівні: хворий - медичний чи соціальний працівник, тобто надавач послуг [4]. А у випадках захворювання дитини чи підлітка соціально-психологічний супровід повинні отримувати і батьки (опікуни/патронатні вихователі) хворого, оскільки саме на них, під час амбулаторного лікування дитини, покладається значна відповідальність за вчасний та правильний прийом лікарських препаратів.

ВООЗ виділяє низку факторів, які впливають на прихильність до лікування:

1. Економічні та структурні чинники (безпритульність, безробіття, малозабезпеченість тощо).

2. Чинники, пов'язані з хворим (його соціальний статус, стать, вік, етнічна приналежність, обізнаність щодо захворювання та віра в ефективність лікування).

3. Складність режиму лікування

4. Взаємини між медичним працівником і хворим.

5. Організація надання послуг у сфері охорони здоров'я [1; 5].

За результатами дослідження прихильність до лікування пацієнта дитячого/підліткового віку значною мірою залежить від:

• психологічного стану хворої дитини/підлітка та її батьків,

• обізнаності батьків та дитини, усвідомлення факту захворювання і його наслідків, користі лікування тощо.

• соціального статусу сім'ї

• зручності розташування медичного закладу та віддаленості місця проживання від місця надання соціально-психологічних послуг.

• взаємини з медичним працівником.

Неабияке значення в розвитку прихильності до лікування мають особистісні риси юних пацієнтів, негативне ставлення до приймання ліків, особливо появи побічної дії на них, вплив на батьків та підлітків родичів і знайомих та їх рекомендації щодо лікування. Окрім цього, хворі діти, а іноді і батьки, часто не усвідомлюють той факт, що туберкульоз необхідно лікувати тривалий час, попри те що основні симптоми захворювання зникають вже через певний час. Часто цей факт викликає значне обурення в підлітків, та пов'язаний з цим опір до лікування. Важливо: якщо батьки дитини хворої на туберкульоз мають роботу, певне активне соціальне становище, міцну сім'ю, належний рівень освіти, вони зазвичай краще усвідомлюють необхідність лікування та одужання дитини, ніж люди, що опинилися у складних життєвих обставинах.

Враховуючи результати опитування та визначені ВООЗ чинники ризику, які впливають на прихильність до лікування, слід зосереджувати увагу на навчанні пацієнтів та їх батьків з питань лікування ТБ та на забезпеченні їх соціально-психологічною підтримкою. При цьому принципово важливо змінювати підходи до участі пацієнтів у лікувальному процесі та активно залучати їх не просто як отримувачів послуг, а як активних учасників, які ухвалюють рішення стосовно свого здоров'я, отримання медичних, соціальних та психологічних послуг, планування подальшого життя.

Для пацієнтів надзвичайно важлива довіра до лікаря і його професійних якостей, можливість висловити свої думки, почуття, страхи та відчути розуміння лікаря. При цьому важливо враховувати, що основне завдання лікарів - лікувати, і час, відведений для одного пацієнта, - обмежений. Тож у зв'язку з цим дуже важливо сформувати тристоронній зв'язок: дитина/батьки - лікар - психолог/соціальний працівник. Саме психолог та/або соціальний працівник можуть надати необхідну психоемоційну підтримку маленькому/юному пацієнтові та його батькам, допомогти у вирішенні певних життєвих труднощів, визначити подальші життєві цілі, які буде можливо досягнути завдяки вирішенню проблем зі здоров'ям.

Крім того, значну частку переривання лікування або порушення режиму становлять причини психологічного характеру. Раптова інформація, яку отримують батьки й діти про хворобу, неминуче породжує сильне потрясіння, страхи, невпевненість у завтрашньому дні, посилює занепокоєння і тривожність. В батьків (зазвичай мам) виникає почуття провини, що підвищує рівень їх тривоги. Часті випадки загострення конфліктів із родичами. Фізичні страждання від туберкульозу (інтоксикація, больовий синдром, порушення функції органів) тільки погіршують психологічні проблеми як маленьких пацієнтів так і їх батьків.

В залежності від «складності» випадку пацієнта, застосовуються додаткові послуги та заходи.

Таким чином, завдання лікаря оцінити у кожного пацієнта ризик порушення режиму лікування, причини та визначити потреби в обсягах та формах соціально-психологічної підтримки та вчасно залучити фахівців інших спеціалізацій, зокрема, психологів та соціальних працівників.

Соціально-психологічна підтримка хворого на туберкульоз - це система заходів допомоги хворому, що включає надання консультативної, психологічної, інформаційної допомоги та матеріальне заохочення (за наявності ресурсів). Соціально-психологічна підтримка сім'ї насамперед спрямована на дотримання режимів лікування та сприяє розв'язанню деяких соціально-економічних проблем батьків та дітей/підлітків, що мають ризик порушення режиму або припинення лікування. Надання соціальної та або психологічної підтримки обов'язково починається з індивідуальної оцінки стану та потреб пацієнта.

На початку амбулаторного лікування туберкульозу рекомендується проводити первинну оцінку для визначення можливих ризиків відмови від лікування, включно з оцінкою психоемоційного стану дитини/підлітка і батьків та потреби в інформації. До первинної оцінки також мають бути включені показники основних складних життєвих обставин сім'ї, які дадуть змогу визначити, чи потребує дитина та сім'я перенаправлення до соціальної служби, психолога для надання допомоги у подоланні труднощів [1].

З метою формування та збереження прихильності до лікування, необхідно використовувати об'єднання ресурсів фахівців і пацієнта, його рідних для спільного вирішення конкретних лікувальних завдань. Терапевтична співпраця може вважатися оптимальною, якщо цілі і завдання лікувального процесу його учасники однаково усвідомлюють та правильно трактують, і кожен відповідальний за виконання своїх зобов'язань [1].

Для формування та оптимізації співпраці й прихильності до лікування використовуються такі підходи як:

• Освітні програми спрямовані на надання хворому інформації про захворювання, його причини, наслідки, методи лікування тощо.

• Індивідуальний підхід до кожного пацієнта.

• Формування партнерства і довіри між лікарем та хворою дитиною та батьками.

• Залучення сім'ї до процесу лікування [1].

Одну з головних ролей для формування та збереження прихильності до лікування відіграє соціально- психологічна допомога. Соціально-психологічна допомога у лікуванні туберкульозу - це безпосередня робота з пацієнтами, хворими на туберкульоз, та їхніми рідними, що спрямована на вирішення різних соціально - психологічних проблем, що перешкоджають формуванню або збереженню прихильності до лікування [1].

Для маленьких пацієнтів спеціалістами можуть бути запропоновані:

• Індивідуальні заняття, метою яких є зниження тривожності, стабілізація психоемоційного стану, підвищення особистісного ресурсу та наснаження на подальше лікування;

• Групова робота, в ході якої діти й підлітки розвивають комунікативні та вольові якості, вчяться планувати та спільно розробляти стратегії подолання перешкод на шляху до поставлених цілей;

• Групи підтримки за принципом рівний-рівному для дітей та підлітків, що особливо корисні для пацієнтів підліткового та юнацького віку, як засіб подолання браку комунікації з однолітками з аналогічними проблемами зі здоров'ям.

Важлива значення має також психологічна підтримка батьків, а саме: індивідуальні консультації, групові психологічні консультації, групи підтримки для батьків за принципом рівний-рівному, а також сімейне консультування.

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження

надання пацієнтам фтизіатричного профілю як соціальної, так і психологічної допомоги, має обмежений характер, що негативно відображується на результатах лікувально-реабілітаційного процесу у цілому. А отже, стратегія удосконалення соціально-психологічної допомоги пацієнтам дитячого та підліткового віку з діагнозом туберкульоз - це запорука тенденції до підвищення результативності лікування хвороби та зниження кількості випадків МРТБ у пацієнтів цієї вікової групи.

Слід порушувати питання надання фахової психологічної підтримки хворих під час амбулаторного лікування дітей та підлітків, що хворіють на туберкульоз та удосконалювати роботу медичних працівників щодо надання інформації хворим за можливі додаткові соціальні та психологічні послуги, які за потреби можуть отримувати діти та їх батьки.

Список використаних джерел

соціально-психологічний дитина туберкульоз

1. Долинська М.Г., Мельник Л.А., Нечосіна О.В., Пилипас Ю.В. Соціально-психологічна підтримка хворих на туберкульоз для формування прихильності до лікування: Навч. посіб. для студентів і лікарів-інтернів ВНМЗ IV рівня акредитації. Київ: ФОП Бурнос С.О.,

2017. 112 с.

2. Дуб Р.Ю., Островерха Ю.А. Протидія туберкульозу на рівні місцевих громад: Метод. посіб. Львів, 2016. 98 с.

3. Курпіта В., Рябченко К., Терлеєва Я. та ін. Аналітично-статистичний довідник. Туберкульоз в Україні. Київ, 2019. 45 с. URL: https://www.phc.org.ua/sites/default/files/users/user90/TB_surveillance_statisticalinformation_2018_dovidnyk.pdf.

4. Сливка В.І. Особливості взаємовідносин хворого і лікаря в клініці туберкульозу/ Туберкульоз, легеневі хвороби, ВІЛ-інфекція.

2018. № 1(32). С. 64-68.

5. Центр громадського здоров'я МОЗ України «Звіт України про досягнутий прогрес у досягненні цілей політичної декларації прийнятої під час наради високого рівня генеральної асамблеї ООН з туберкульозу 26 вересня 2018 року. Звітний період: 2019 -2020 рр.»

Размещено на Allbest.ru