Проблема "батьки і діти" у романі Анастасії Нікуліної "Сіль для моря або білий кит"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проблема «батьки і діти» у романі Анастасії Нікуліної «Сіль для моря або білий кит»

Софія Кусий (студентка II курсу першого (бакалаврського) рівня вищої освіти факультету української філології, іноземних мов та соціальних комунікацій) Науковий керівник - кандидат філологічних наук, доцент Буряк О. Ф.

Анотація

У статті визначено проблему «батьки і діти» в романі «Сіль для моря або Білий кит», з'ясовано специфіку її художнього втілення на образному та сюжетному рівнях.

Ключові слова: герой, проблема «батьки і діти», конфлікт, підліток, психологія.

Анастасія Нікуліна - самобутня сучасна молода українська письменниця. Її творчість представлена різними жанрами: казка, повість, роман, драма.

Дебютний роман письменниці «Сіль для моря або Білий кит» отримав Міжнародну українсько-німецьку літературну премію імені Олеся Гончара 2018 року в номінації «Проза», а також відзнаку «Найкраща книга для підлітків» української літературної премії «Г линяний кіт» [8].

Авторка зазначає: «Для мене перш за все це була книга для батьків. Я хотіла, щоб її прочитали батьки тому, що тут я розглядаю будь-яку ситуацію з кількох сторін» [1]. Осмислення батьками твору А. Нікуліної допоможе їм краще зрозуміти своїх дітей, їхні переживання та проблеми, а також знайти ефективні способи вирішення конфліктів, підтримки підлітків у складних життєвих ситуаціях. Таким чином, роман слугує не лише джерелом знань, але й інструментом для розуміння особистості, яка формується.

Актуальність нашого дослідження полягає в тому, що роман Анастасії Нікуліної «Сіль для моря або Білий кит» на сьогодні фактично не досліджений науковцями, хоча є оригінальним зразком сучасної української підліткової літератури й, відповідно, потребує вивчення для осягнення тенденцій її розвитку.

Мета нашого дослідження - з'ясувати особливості художнього втілення проблеми «батьки і діти» у творі А. Нікуліної.

Об'єкт нашого дослідження - роман А. Нікуліної «Сіль для моря або Білий кит» (2017).

Предмет нашого дослідження - проблема «батьки і діти» в цьому романі.

За визначенням Ю. Коваліва, проблема (грец. problema: задача) - складне теоретичне чи практичне питання, що потребує нагального ретельного вивчення, аналізу, розв`язання. Проблема виникає за суперечливої ситуації, коли існує кілька неузгоджених позицій, що потребують створення теорії чи концепції задля адекватного їх розуміння і тлумачення [6, с. 274].

Термін «проблематика» в літературознавстві означає сферу осмислення, в якій письменник виявляє своє розуміння відтвореної реальності.

У. Гнідець стверджує, що сучасні тенденції розвитку літератури для юнацтва «зумовлені „боротьбою” підлітка за рівноправне співжиття в єдиному суспільстві разом із дорослими, „ідеологією” сприйняття „нового”, „емансипованого” дитинства» [3, с. 37].

Однією з ключових проблем у літературі для підлітків є проблема взаємин між ними та дорослими - батьками, вчителями та ін.. Саме в цьому полі взаємодії найчастіше виникають конфлікти, що, зазвичай, інспіровані непорозумінням між поколіннями через відмінності у світовідчутті, світогляді, системі цінностей.

У підлітковому періоді індивід може відчувати себе у пастці, оскільки він, з одного боку, залежний матеріально й психологічно від дорослих, а, з іншого боку, усвідомлює, що вже не є дитиною, здатен адекватно оцінювати події, вчинки представників старшого покоління. Підліток починає задумуватися над «вічними» питаннями сенсу життя, людського існування, взаємовідношень життя і смерті.

Проблема «батьки і діти» традиційно втілюється як конфлікт поколінь протягом всього існування людства [10, с. 55]. Вияв цієї тенденції оригінально відображено в романі А. Нікуліної «Сіль для моря або Білий кит».

Стосунки головної героїні, чотирнадцятилітньої Лізи, з її батьками надзвичайно складні. Батько ніколи не підвищував голосу на неї, але боляче карав ременем, а мати постійно кричала. Через такий повсякденний тиск, нерозуміння дівчинка почала уникати спілкування з батьками, намагалася якомога довше не йти додому. Вона приховувала від старших членів родини свої проблеми, про які, власне, ніхто й не хотів слухати, тому що Світлана й Андрій просто не вірили, що розказане їхньою донькою, - правда. Як наслідок, героїня перестала довіряти найріднішим людям й почала замикатися в собі. Але так було не завжди, ще до переїзду в місто Туманівка батьки вели себе по-іншому: турбувалися про Лізу, співпереживали їй. Тоді дівчинка могла ділитися з батьками своїми радощами і болями, відчувати себе комфортно в родинному колі.

Авторка намагається з'ясувати причини виникнення конфлікту підлітка з батьками, причини різкої зміни їхньої поведінки. Як не парадоксально, але причиною,яка зруйнувала гармонію в родині, була батьківська турбота про Лізу, а точніше, гіпертрофована, деформована опіка доньки. Два роки тому Ліза на власні очі побачила смерть однокласниці, й Андрій зі Світланою всіляко прагнули вилікувати психологічну травму, отриману при цьому їхньою дитиною. Психолог порадив змінити місце проживання, переїхати в інше місто, щоб нічого не нагадувало дівчинці про трагедію, не викликало негативні емоції, стани. Саме тому Лізина сім'я опинилися в новому містечку біля моря, яке так любила дівчина. Але очікуваного ефекту досягнуто не було, навпаки, після переїзду Ліза «... ще більше замкнулася, огризалася і кричала, додому приходила пізно, нічого не розповідала про себе, згодом почала прогулювати уроки й геть відбилася від рук» [9, с. 120].

Андрій та Світлана не розуміли, що відбувається з дитиною, що саме так вплинуло на її поведінку. Батьки «намагалися достукатися до неї, розмовляли з учителями, але ті розводили рукми і казали: важка дитина» [9, с. 120]. Шукаючи способи впливу на доньку, батько запропонував бути більш суворими до неї, спираючись на власний дитячий досвід: «.Карати. Мій батько карав мене ременем, і це було єдине, що мені допомагало» [9, с. 121]. Спочатку Світлані не дуже подобалася ця ідея, але, як виявилося, їм було не складно вжитися в роль суворих батьків. Тоді така поведінка стала нормою: мати постійно кричала на доньку, а батько почав все більше мовчати й відсторонюватися, замикаючись у кімнаті.

Андріїв батько карав сина, лупцюючи ременем і тоді, коли провина не була визнана сином, і тоді, коли помилку було визнано (щоб наступного разу хутчіше думав). У хлопця не було вибору, окрім погоджуватися з батьковою думкою, адже так розмова була коротшою і, можливо, навіть йому за це дістануться гроші як винагорода. Андрій назавжди запам'ятав фразу: «... я тебе люблю, тому й виховую» [9, с. 118]. Саме цей дитячий спогад під час покарання доньки був виправданням для Андрія. Дійшло до того, що він теж взявся за ремінь і помітив, що це спрацювало - донька стала слухняною. Андрій все більше переконувався у правильності, ефективності такого виховання.

Батько намагався дати доньці все те, чого йому самому так бракувало в дитинстві, але при цьому не зважав на почуття дівчинки. Андрій не розумів, чому Ліза це не цінує, поводить себе всупереч його настановам.

Батько керувався тільки своїми дитячими бажаннями, які не були втілені у свій час, не усвідомлюючи, що Ліза може хотіти чогось абсолютно іншого.

Світлана, у свою чергу, хотіла бути «ідеальною мамою», донька була її гордістю. Мати не дослухається до бажань дівчинки, діє згідно своїх уявлень: позбавляє Лізу кишенькових грошей, садить на дієту, яку та ненавидить, маже руки доньці «смердючою чорноюю маззю» [9, с. 45],

Світлана порівнює Лізу з її ідеальними, як здається матері, ровесницями ставить їх за приклад. Таке порівняння між дітьми має негативний вплив на психологічний розвиток особистості, провокує формування низької самооцінки, прагнення до нездорової конкурентності, яка з часом можуть перетворитися на самоціль, а також може стимулювати дитину до захисної поведінки, включаючи асоціальні форми [7, с. 11].

Мама не дослухається до своєї доньки, коли та говорить, що їй погано, що над нею знущаються однокласники. Натомість жінка радить: «Подружися з Мариною та Олею - дивись, які вони веселі» [9, с. 29].

Після того, як мати дізнається, що Ліза прогулює шкільні заняття і її оцінки були гірше нікуди, образ гарної, старанної, розумної доньки було вщент зруйновано.

Додатковим чинником, який вплинув на поведінку матері, спровокувавши її емоційні зриви, стала відстороненість чоловіка, який постійно був у рейсах, а коли повертався додому, переважно мовчав.

Постійна знервованість, крики Світлани свідчать про її безпорадність, втому, неспроможність достукатися до інших, налагодити стосунки з рідними. Останньою краплею стали слова про Лізину ненависть - «... відтоді вона більше не була її улюбленою маленькою дочкою» [9, с. 124].

Коли одного разу Ліза підійшла до мами щоб поговорити як раніше, розказати про свої проблеми (емоційно-психологічний дискомфорт, труднощі у спілкуванні з однокласниками), мати розлютилася: «Знову одне й те саме! Ти не можеш весь час сидіти вдома, тобі треба ходити до школи й закінчити її! А потім буде університет. Як ти там упораєшся ? І взагалі - хіба тут немає інших дітей ? звела мама підборіддя. Ще знайдеш собі друзів!» [9, с. 83]. художній сюжетний конфлікт поведінка

Замість того, щоб розрадити, підтримати Лізу, мати знецінила її почуття, вказавши на недоречність, безглуздість переживань і мізерність питань, які донька визначає як проблеми: «Ці твої проблеми це просто тьху! Булька з носа!» [9, с. 84].

Таким чином своїм нерозумінням жінка відштовхнула від себе дитину, розірвавши й так нетривкий комунікативний зв'язок.

Стосунки Лізи з її батьками переросли в гострий конфлікт. Дівчинка вирішує піти з дому. Вона вирушила до моря й задрімала там, але через певний час прокинулася від вигуків її імені і яскраво -жовтих ліхтариків, які світили на неї, - Лізу розшукували батьки, налякані зникненням доньки. Весь шлях додому мати тримала її за руку, тато йшов поруч. Здавалося, все повертається на круги своя - поруч із Лізою знову її найрідніші люди, які щиро люблять дівчинку, і тепер так буде завжди. Але як тільки вони переступили поріг дому, все було як і раніше, знову виросла стіна між Лізою і батьками: мати знову почала кричати, а батько знову взявся за ремінь, і навіть доньчині благання не зупинили Андрія.

Ці разючі метаморфози, які відбулися з батьками, змусили Лізу вкотре відчути невпевненість і жах, беззахисність і самотність. Батьки були для неї не підтримкою, а джерелом стресу й страху.

Андрій і Світлана вважали, що вони «втратили» свою дочку, а тому наполегливо намагалися відновити контроль над Лізиною поведінкою, не розуміючи причин її зміни. Натомість спроби виховувати дівчинку методами, які батьки вважали ефективними, лише поглиблювали конфлікт та відчуття відчуженості.

У романі виразно звучить ідея необхідності взаєморозуміння й підтримки в сім'ї як запоруки успішного розвитку дитини.

Слущна думка О. Головіної: «Сім'я - це робота. Часто однієї любові може не вистачати. Потрібне терпіння, вміння говорити, обговорювати, домовлятися» [4].

Не варто ставати більш суровими, як робили це батьки Лізи, треба було спробувати різними методами знайти контакт із нею. Часто дуже складно порозумітися з дитиною, але саме це є підґрунтям довірливих відносин.

Більше того, злети та падіння у відносинах між батьками й дітьми можуть відігравати важливу роль у формуванні сенсу життя обох сторін. Наприклад, для Лізи важливо відчувати підтримку від своїх батьків, щоб вона могла знайти свій власний шлях та мету в житті. З іншого боку, для батьків можливість побачити своїх дітей щасливими й успішними може стати головною метою та сенсом їхнього життя [2, с. 13].

Однією зі складових у цьому процесі є взаєморозуміння між батьками та дітьми, що означає здатність бачити світ очима іншої особи, враховувати її почуття та потреби. Батьки повинні бути готові слухати та розуміти своїх дітей, а також шукати спільні способи вирішення конфліктів [5, с. 118]. Крім того, важливо бути відкритим до нових ідей та можливостей. Батьки і діти можуть вчитися один в одного, обмінюватися думками, досвідом, що сприяє взаємному зростанню, розвитку.

Ключова проблема «батьки і діти» в романі А. Нікуліної «Сіль для моря або Білий кит» утілена в психологічному вимірі й пов'язана з низкою інших проблем - самотності, булінгу, впливу соцмереж на підлітка. Художнє осмислення цих проблем висвітлює складний процес формування особистості, значущість батьківських розуміння й підтримки в житті дитини.

Список використаних джерел

1. Анастасія Нікуліна „Сіль для моря”. Бібліотека на Ринку.

2. Гаркуша І. В., Кайко В. І. Проблема батьківсько-дитячих стосунків у психології. Науковий вісник Херсонського державного університету. Випуск 1. Том 2. 2016. С. 12-16.

3. Гнідець У. Література для юнацтва : простота і складність. Слово і час. 2012. № 10. С. 36-41.

4. Головіна О. Конфлікти в сім'ї. Як їх ефективно вирішувати й мінімізувати вплив на дитину. Нова українська школа. 20.08.2020.

5. Грінченко С. Я підліток. Відверта розмова з батьками. Харків : Основа, 2020. 144 с.

6. Ковалів Ю. І. Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т. 2 / Авт.-уклад. Київ : ВЦ «Академія», 2007. 624 с.

7. Кононко О. Л. Пріоритети сімейного виховання в контексті модернізації дошкільної освіти України. Діти -- батьки -- сім 'я. Випуск 1. Київ : Науковий світ, 2004. С. 5-17.

8. Нікуліна Анастасія Олегівна. Вікіпедія.

9. Нікуліна А. Сіль для моря або Білий кит. Харків : Vivat, 2017. 224 с.

10. Саппа М. М. Конфлікт поколінь „батьки і діти” як виклик педагогам. Психологічні та педагогічні проблеми професійної освіти та патріотичного виховання персоналу системи МВС України. Тези доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції (Харків, 27 березня 2020р.). Харків, 2020. С. 55-57.

Размещено на Allbest.ru