Соціально-психологічні засоби профілактики наркотичної залежності молоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСОБИ ПРОФІЛАКТИКИ НАРКОТИЧНОЇ ЗАЛЕЖНОСТІ МОЛОДІ

Олександр МАКАРЕНКО студент

ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти

факультету педагогіки, психології та мистецтв

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор Рацул О. А.

Анотація

наркотичний залежність молодь психологічний

Стаття присвячена проблемі наркотичної залежності серед молоді та розглядає ефективність застосування соціально-психологічних засобів для її профілактики. У статті проведено аналіз досліджень та публікацій щодо факторів ризику наркотичної залежності серед молоді та розглянуто поняття наркотичної залежності. Основними соціально-психологічними засобами профілактики, які були досліджені, є інформаційна робота, соціальна підтримка, психологічна допомога та соціальна адаптація. Результати дослідження показали ефективність цих засобів у зниженні рівня наркотичної залежності серед молоді. Висновки статті наголошують на важливості використання соціально-психологічних методів у профілактиці наркотичної залежності та підкреслюють необхідність подальших досліджень для розробки більш ефективних стратегій та програм профілактики.

Ключові слова: наркотична залежність, профілактика, соціально-психологічні засоби, інформаційна робота, соціальна підтримка, психологічна допомога, соціальна адаптація, освітнє середовище.

Постановка проблеми

Проблема наркотичної залежності серед молоді є серйозною та актуальною у сучасному освітньому середовищі. За даними досліджень, кожен рік все більше молодих людей стикається з цією проблемою, що може призвести до негативних наслідків для їхнього здоров'я та майбутнього.

Розробка дієвих соціально-психологічних засобів профілактики наркозалежності серед молоді займає вагому роль в суспільному повсякденні, оскільки становить небезпеку для держави і майбутнього нації. Загалом наркоманія (грец. nark - заціпеніння, mania - безумство, пристрасть) - це захворювання, що стосується фізичної або психічної залежності людини від наркотиків та поступово спричинює руйнування організму. Із наркотиками європейське суспільство зіткнулося, коли привезені зі Сходу гашиш та опіум у ХІХ ст. стали популярними в колах богеми.

Відомо, що наркотична залежність має серйозні негативні наслідки не тільки для самих наркоманів, а й для усього суспільства. Деградація особистості в результаті прийому наркотиків настає у 10-15 разів швидше, ніж від алкоголю.

Аналіз досліджень і публікацій

Ряд досліджень та публікацій зосереджений на аналізі причин та факторів ризику наркотичної залежності серед молоді. Серед них виділяють стресові ситуації, невпевненість у власній особистості, а також вплив ровесників та середовища, в якому вони знаходяться.

Нині є відомі окремі дослідження щодо зазначеної проблеми (С. Березін, С. Белогуров, В. Бітенський, К. Лісецький, А. Личко, Н. Максимова, В. Оржеховська, І. П'ятницька, Н. Сирота, В. Херсонський, В. Ялтонський, Н. Каспрік). Водночас вивчення питання детермінізації наркотизації молоді та запровадження системи засобів її профілактики не були предметом цілісного пізнання в соціальній роботі.

Метою статті є розгляд соціально-психологічних засобів, які можуть бути використані для профілактики наркотичної залежності серед молоді та їх ефективності.

Виклад основного матеріалу (результати) дослідження

З психолого-педагогічного погляду, всі фактори наркоманії поділяються на фактори довкілля - соціальні та фактори особистості - психологічні. Відповідно до цього в питаннях профілактики наркотичної залежності виокремлюються також два основні напрями: 1) робота з середовищем перебування особистості (виділення соціальних факторів ризику); 2) робота з особистістю, яка навчається: виховання та розвиток стійкості до несприятливих соціально- психологічних факторів і дій.

Зокрема, факторами соціального аспекту є такі: надмірна комерціалізація суспільства; розпад цілого ряду соціальних інститутів, які раніше працювали на дитинство, криміналізація суспільства, зростання впливу сили, втрата престижу освіти й чесного заробітку; погіршення соціально-економічних умов функціонування сім'ї (низький матеріальний рівень, погані житлові умови), зниження моральної культури суспільства та сім'ї; політика держави у сфері засобів масової інформації, інституцій розваг, що підштовхують незміцнілі душі до наркотиків, алкоголю, деградації особистості; відсутність доступу представників незахищених верств населення до профілактичних, інформаційних та лікувальних програм; недостатність фінансового забезпечення щодо реалізації профілактичних програм з державного та місцевого бюджетів; відсутність достовірної діагностики та доступу до цільових профілактичних програм; - проблеми компетентності педагогів та психологів у роботі з молоддю; недостатня профілактична робота з молоддю, повільне впровадження вітчизняних профілактичних програм, відсутність системної антинаркоманійної програми в засобах масової інформації; безпідставна та очевидна перевага в протинаркотичній боротьбі винятково медичного чи кримінального аспекту [1].

У вітчизняній та зарубіжній літературі наводяться такі соціально-психологічні фактори: занедбаність як наслідок зовнішньо несприятливих умов життя та виховання, недостатня увага до молоді; девіація як результат повної відсутності з боку батьків теплих, близьких взаємин з юнню, необхідних для повноцінного розвитку; внутрішній конфлікт, формування комплексу особистісних проблем як перепон у сфері спілкування й діяльності, взаємин з людьми. Невирішуваність внутрішніх протиріч з близьким людьми і «значущими іншими» трансформуються спочатку у відчуженість, потім - у конфронтацію і, насамкінець, у постійну готовність до зіткнень, різних за способами взаємодії з оточуючими.

Субкультура наркоманів є специфічною реакцією на ставлення суспільства до них. Аналіз змісту цієї субкультури дозволяє говорити про неї як про антисуспільне негативне явище, оскільки вона здатна втягувати молодь до наркотиків. У цьому середовищі відбувається стрімка девальвація особистості з руйнуванням морально-етичних аспектів поведінки, порушується моральна основа її саморегуляції. Цінності життя, закріплені традиційною мораллю, спотворюються.

Натомість у процесі наркотизації формується специфічна система цінностей, яка пізніше стає провідною в житті молодої людини. Однолітки можуть згуртовуватись навіть навколо одного наркозалежного.

Тому одним із шляхів подолання наркотизації серед молоді є своєчасне виявлення та руйнація такої референтної групи, ізоляція від однолітків її лідера, перешкоджання потраплянню до неї нових членів або переорієнтація угрупування однолітків на суспільно-корисну діяльність, самовдосконалення. Саме на цьому етапі найлегше зупинити поширення наркотизації молоді.

Під соціальною залежністю дослідники проблеми розуміють той період наркотизації, при якому особистість ще не почала вживати психоактивні речовини, але спілкується з тими, хто їх уже застосовує, переймає стиль їхньої поведінки, ставлення до наркотиків та зовнішні атрибути і внутрішньо вже готова спробувати наркотик.

Аналіз поняття «наркотизація», вживаний у науковій літературі, виявив певну строкатість поглядів на його зміст, за якими воно трактується як: а) вживання наркотиків і психоактивних речовин без формування наркоманії і токсикоманії (В. Бітенський, Б.Херсонський, С. Дворняк); б) різновид психічної та фізичної залежності від хімічної речовини (Н. Максимова, С. Толстоухова); в) потреба особистості змінити свій психічний стан (Н. Максимова, К. Мілютіна, В. Піскун); г) соціальна хвороба (С. Белогуров). Наркотизація розглядається як неуспішна спроба психологічного захисту особистості в негативних ситуаціях, усунення внутрішніх дисгармоній шляхом вживання наркотичних речовин. Центральним соціально-психологічним механізмом наркотизації є неуспішний захист сфери свідомості особистості від негативних переживань, що завдають психологічних травм, шкоди здоров'ю, а також використання фактора ризику, характерне для поведінки людини.

З погляду соціальної роботи, наркотизація розглядається як проблема особистості, зіткнення з обставинами, що перешкоджають реалізації в її житті глибинних, базисних тенденцій та призводять до зловживання наркотиками. Наркотизація є захисною реакцією особистості на труднощі, які перешкоджають задоволенню найбільш важливих для неї потреб. Соціально-психологічний стан схильної до наркотизації особистості можна охарактеризувати як екзистенційну кризу, своєрідне виявлення невпорядкованості структури особистості та непристосованості до навколишнього світу.

Здійснений науковий аналіз дозволив сформулювати робоче визначення поняття «наркотизація»: наркотизацію молоді ми визначаємо як деструктивний особистісний процес, який проявляється в саморуйнації та спотворенні психологічної структури особистості, виникненні та фіксації механізмів психологічного захисту, порушенні процесу формування когнітивних структур студента, його успішної особистісної та професійної самореалізації, що супроводжується вживанням наркотичних речовин.

Соціально-психологічні аспекти профілактики наркотизації молоді полягають передусім у виявленні їх психологічної готовності до вживання наркотичних речовин, тобто таких психологічних особливостей, які є свого роду «слабкою ланкою» в процесі соціалізації особистості. Як зазначає Н. Максимова, етап перших спроб не є хворобою, він не має ніяких наркологічних закономірностей і загалом відноситься до поведінкових порушень. Більше того, перші спроби можуть узагалі залишитися одиничними, якщо це трапилося з соціально адаптованим юнаком. Цим випадкам вживання наркотиків притаманна відсутність мотивації зміни психічного стану, вибірковості, ритмічності прийому. Здебільшого мотивом наркотизації є цікавість, інтерес до експериментування. Однак, якщо через несприятливі умови особистісного розвитку в суб'єкта сформувалася потреба у зміненні свого психічного стану, то в нього виникає бажання знову й знову вживати наркотичні речовини [2, с. 53].

Оскільки вживання наркотичних речовин, як правило, відбувається в групі, воно тісно пов'язане зі стандартами групової поведінки та спочатку виступає компонентом приємного проводження часу, а не самоціллю. Н. Максимова наголошує, що в початковий період вживання психоактивних речовин, тобто до формування потягу до них (поки ще немає психічної залежності), людині навряд чи може допомогти нарколог. Медикаментозне лікування застосовувати ще рано, а переконання про згубний вплив психоактивних речовин не сприймається, оскільки вже сформована психологічна готовність до вживання наркотиків. Допомогти може тільки вплив, спрямований на порушення установки готовності. Пошук «структури особистості» алкоголіка чи наркомана, а також дослідження з метою виявлення «специфічного профілю» такої особистості проводились, головним чином, зарубіжними вченими з використанням багатьох особистісних тестів.

Результати свідчать, що існує ряд загальних рис, властивих людям, які зловживають наркотиками чи алкоголем. Це - слабкий розвиток самоконтролю, самодисципліни; низька стійкість до несприятливих впливів; невміння долати труднощі; емоційна нестійкість, схильність неадекватно реагувати на фруструючу ситуацію, невміння знайти правильний вихід з конфліктної ситуації [3, с. 171].

Дослідження проблем наркотизації у джерельній базі дозволило з'ясувати, що в різних країнах світу зловживання психоактивними речовинами розуміється по-різному, залежно від державної політики щодо цієї проблеми. Зокрема, кінцевою метою первинної профілактики в Голландії вважається зниження ризику вживання «важких» наркотиків, у Великій Британії - вміння відповідально вживати психоактивні речовини, а в Україні, США, Австралії - повна відмова від немедичного вживання психоактивних речовин [3].

Всесвітня організація охорони здоров'я класифікує профілактику наркоманії на первинну, вторинну та третинну форми.

Метою первинної профілактики є попередження виникнення особистісних негативних змін, які можуть зумовити початок наркотизації та сприяння посиленню позитивних механізмів розвитку особистості.

Вторинна профілактика включає в себе як соціальні, так і медичні заходи неспецифічного та специфічного характеру. Вона є розвитком інтегративної когнітивно-поведінкової та соціально підтримувальної психотерапевтичної моделі, яка спрямовується на подолання негативного стану й вирішення проблем, пов'язаних із ризиком наркотизації. Контингентом вторинної профілактики є особистості з поведінкою ризику, адиктивними формами поведінки (пропуски занять, втеча з дому, рання вагітність, експериментування з наркотиками). Метою вторинної профілактики є припинення патогенного процесу та заміна поведінки ризику на адаптовані форми поведінки.

Третинна профілактика спрямовується на гальмування розвитку наркоманії як хвороби шляхом відповідного лікування хворих, зниження ймовірності рецидиву хвороби, попередження переходу вже сформованої хвороби в її більш важку стадію, розвитку соціальної реадаптації хворих та скорочення строків їх тимчасової непрацездатності. Відтак вживання наркотиків є основною причиною передчасної смерті. Деградація молоді в майбутньому призведе до фізичної, моральної та духовної мутації всіх вікових груп. Цій загрозі можна запобігти

У результаті дослідження було виявлено, що використання соціально-психологічних методів, таких як інформаційна робота, соціальна підтримка, психологічна допомога та соціальна адаптація, може значно знизити рівень наркотичної залежності серед студентської молоді. Детальний аналіз досліджень та емпіричні дані підтверджують ефективність цих заходів у профілактиці наркотичної залежності.

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження

Загальні висновки дослідження підтверджують важливість використання соціально-психологічних засобів для профілактики наркотичної залежності серед студентів. Однак, додаткові дослідження та експерименти необхідні для розробки більш ефективних програм та стратегій профілактики, а також для визначення їхньої оптимальної імплементації в освітній процес.

Список використаних джерел

1. Бакалюк, О. Молодь і психоактивні речовини: фактори ризику і захисту / Олег Бакалюк, Ніна Олійник // Психологія і суспільство. 2011. № 3. С.70 - 95.

2. Профілактика ВІЛ/СНІДу, наркоманії, алкоголізму серед учнів і студентів: тренінгові і соціально-реабілітаційні програми: в 3 т. / [за ред. В.Г.Панка, І.І.Цушка]. К.: Ніка-Центр, 2005. Т.1. 248 с.

3. Максимова, Н. Ю. Основи дитячої патопсихології: навч. посіб. / Максимова Н.Ю., Мілютіна К.Л., Піскун В.М. К.: Перун, 1996. 464с.

Размещено на Allbest.ru