Теоретичні аспекти вивчення проблеми розвитку Я-концепції особистості в період юності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ Я-КОНЦЕПЦІЇ ОСОБИСТОСТІ В ПЕРІОД ЮНОСТІ

Анна ВОЛКОТРУБ студентка II курсу другого (магістерського) рівня

вищої освіти факультету педагогіки, психології та мистецтв)

Науковий керівник - доктор психологічних наук, професор Клочек Л.В.

Анотація

концепція особистість юнацький когнітивний

У статті висвітлюються теоретичні аспекти вивчення проблеми Я-концепції особистості юнацького віку. Презентуються погляди закордонних і вітчизняних учених. Наводиться структура цього утворення, характеризуються його підструктурні компоненти. Наголошується на необхідності вивчення когнітивного, емоційно-оцінного, поведінкового компонентів.

Ключові слова: Я-концепція, самосвідомість, юнацький вік.

Постановка проблеми

Проблема Я-концепції особистості завжди привертає увагу дослідників, оскільки це психічне утворення впливає на якість життя людини, визначає вектор її розвитку та відображається на системі ставлень до себе й оточуючого світу. На розвитку самосвідомості особистості позначаються обставини суспільного життя - всього того, що відбувається за межами її психічного. Події кількох останніх років в Україні, коли пересічна людина поставлена в умови фізичного і психологічного виживання під час війни, загострили процеси суб'єктивного сприймання нею зовнішніх факторів і усвідомлення власних внутрішніх ресурсів, які забезпечують взаємодію з навколишнім світом і оточуючими людьми. Особливо відчутно це виявляється в юнацькому віці - періоді формування усталеної системи уявлень особистості про себе, свої особливості, можливості та поведінку, що відображається на всіх аспектах її життєдіяльності, виборі життєвого шляху та визначення свого місця у світі.

Аналіз досліджень і публікацій

Поняття «Я-концепції» свого часу було обґрунтоване представниками гуманістичної психології Р. Бернсом, Ч. Кулі, А. Маслоу, Р. Мей, Дж. Мідом, Дж. Олпортом, К. Роджерсом та ін. Як динамічна система уявлень особистості про себе, що існує в усвідомлюваній та неусвідомлюваній формах у поєднанні з їх емоційно забарвленою оцінкою та поведінковою реакцією, «Я-концепція» була предметом вивчення вітчизняних дослідників. Так, психологічний зміст поняття «Я-концепція» розкрито в роботах М. Й. Боришевського, Т. В. Говорун, П. Р. Чамати та ін. Структура «Я-концепції» особистості та психологічні характеристики її основних компонентів висвітлені в роботах І. Д. Беха, М. Й. Боришевського, С. Д. Максименка. У деяких дослідженнях з'ясовувались функції «Я-концепції» в різних видах діяльності та у поведінці (Г. К. Радчук, В. І. Юрченко). Віковій динаміці формування «Я-концепції» присвячені роботи української вченої Л. М. Співак.

В сучасній психологічній науці сформувалася думка про те, що «Я-концепції» є одним із найбільш важливих результатів виховання і навчання особистості - того, що складає зміст і форми її соціалізації на етапах зростання. «Я-концепція» визначає не просто те, що собою представляє людина, але й те, що вона про себе думає, як дивиться на власне діяльнісне начало і можливості розвитку в майбутньому.

Мета статті

Висвітлити теоретичні аспекти вивчення проблеми розвитку «Я-концепції» особистості у період юності.

Виклад основного матеріалу дослідження

«Я-концепція» впливає на всі вияви людини, відіграючи важливу роль у її житті. Особистість сприймає навколишній світ, будує свої взаємини з іншими через призму власної «Я-концепції», яка сприяє формуванню відчуття визначеності, узгодженості, визначає інтерпретацію досвіду і є джерелом життєвих очікувань. «Я-концепція» переважною більшістю вітчизняних і зарубіжних дослідників визначається як різновид системи настанов, зокрема особистісних - стосовно самої себе.

У науковий обіг поняття «Я-концепції» було введене представниками гуманістичної психології. А. Маслоу висунув ідею про самоактуалізацію особистості, зміст якої полягає в тому, що людина намагається самореалізуватися в суспільстві. Дослідник аналізував зв'язок самоактуалізації з іншими особистісними характеристиками, які становлять основу «Я-концепції» [4]. К. Роджерс поняття «Я-концепції» зводив до самопізнання особистістю власних внутрішніх ресурсів, вимірювання своїх потенційних можливостей, що сприяє її самоактуалізації [5]. Даючи визначення «Я-концепції», Р.Бернс розглядав феномен «Я» як «Я- концепцію» - сукупність усіх настанов індивіда про себе, узгоджених з його оцінкою; як систему, яка охоплює оцінні уявлення, котрі виникають у результаті реакції особистості на саму себе, уявлення про те, як вона сприймається іншими, та про те, як їй поводитися надалі [1]. Узагальнюючи результати досліджень гуманістичного напряму, «Я-концепцію» можна розглядати як детермінанту поведінки особистості з трьох позицій: 1) як людина бачить себе; 2) як вона розуміє ситуацію, в якій перебуває; 3) взаємодія цих аспектів, а саме зміна поведінки людини залежить від її уявлень про себе.

Проведений аналіз досліджень, присвячених проблемі «Я-концепції», дозволяє стверджувати, що вона виникає у людини в процесі соціальної взаємодії як неминучий і завжди унікальний результат психічного розвитку, як відносно стійке і водночас піддатливе до внутрішніх змін психічне утворення. Відтак «Я- концепція» є активатором наступних функціонально-рольових аспектів.

1. «Я-концепція» як умова, що забезпечує внутрішню гармонію. Суперечливі уявлення, почуття чи ідеї людини призводять до дезгармонізації особистості, до ситуації психологічного дискомфорту, який породжує суттєві фактори становлення внутрішнього балансу, а саме спонукають особистість до думок про себе.

2. «Я-концепція» як інтерпретація досвіду. Ця функція в поведінці індивіда визначає характер індивідуального аналізу власної активності та самобутності.

3. «Я-концепція» як сукупність очікувань у близькому та далекому майбутньому. Багато дослідників вважають цю функцію провідною, визначаючи «Я-концепцію» як систему установок, а також оцінок різноманітних сфер поведінки.

«Я-концепція» - найвище утворення самосвідомості, яка втілює інтегровані смислові конструкти, що тісно пов'язують між собою стратегію життя (пасивну чи активну), саморозвиток, самоадаптацію. Як система уявлень про самого себе та особистісне ядро, «Я-концепція» максимально індивідуалізована, забезпечує стрижневу характеристику в структурі особистості [2, с. 23-26].

Вивчення особливостей розвитку «Я-концепції» в юнацькому віці варто здійснювати, виходячи з того, що це утворення представляє систему установок особистості і включає такі складники.

1. Переконання, які можуть бути обгрунтованими і необгрунтованими (когнітивна складова). Уявлення індивіда про самого себе, як правило, здаються йому переконливими незалежно від того, вони грунтуються на об'єктивному знанні, чи на суб'єктивній думці. Предметом сприймання особистості можуть, зокрема, стати її фізичне «Я», здібності, соціальні відносини і безліч інших особистісних проявів. Конкретні способи самосприймання, що ведуть до формування образу «Я», можуть бути різноманітними. Описуючи саму себе, людина вдається зазвичай до допомоги прикметників: "надійний", "товариський", "сильний", "гарний" і т. ін., які, по суті, є абстрактними характеристиками і ніяк не пов'язаними з конкретною подією. Тим самим людина в словах намагається висловити основні характеристики свого звичного самосприймання. Ці характеристики - атрибутивні, рольові, статусні, психологічні тощо - складають ієрархію за значущістю елементів самоопису, що може змінюватися в залежності від контексту, життєвого досвіду людини або просто під впливом моменту. Такого типу самоопис - це спосіб охарактеризувати себе, неповторність кожної особистості через поєднання її окремих рис. Одвічне питання про те, чи може людина пізнати саму себе, наскільки об'єктивною є її самооцінка; про істинність образу «Я». Потрібно враховувати, що будь-яка установка - не відображення об'єкта самого по собі, а систематизація минулого досвіду взаємодії суб'єкта з об'єктом. Тому знання людиною самої себе не може бути ні вичерпним, ні вільним від оціночних характеристик і протиріч. Цим пояснюється виділення другої складової «Я -концепції».

2. Емоційне ставлення до цього переконання (емоційно-оцінна складова). Людина як особистість здатна сама себе оцінювати. Тобто самооцінка являє собою "певне ставлення до себе: до своїх якостей і станів, можливостей, фізичних та духовних сил" [3, с.35]. Самооцінка - це особистісне судження про власну цінність, яке виражається в установках, властивих індивіду. Отже, самооцінка відображає ступінь розвитку в людини почуття самоповаги, відчуття власної цінності та позитивного ставлення до всього, що входить до сфери «Я». Тому низька самооцінка передбачає неприйняття себе, самозаперечення, негативне ставлення до своєї особистості. Самооцінка відіграє дуже важливу роль в організації результативного управління людиною своєю поведінкою. Без неї важко або навіть неможливо самовизначитися в житті. Реальна самооцінка дає людині моральне задоволення і підтримує її людську гідність.

3. Відповідна реакція, яка, зокрема, може виявлятися в поведінці (поведінкова складова). Поведінкова складова «Я-концепції» полягає у потенційній поведінкової реакції, тобто у конкретних діях, які можуть бути викликані образом «Я» і самооцінкою. Будь -яка установка - це емоційно забарвлене переконання, пов'язане з певним об'єктом. Особливість «Я-концепції» полягає в тому, що, як у комплексі установок, об'єктом у даному випадку є сам носій установки. Завдяки цій самоспрямованості, всі емоції та оцінки, пов'язані з образом «Я», є дуже сильними та стійкими, що робить відчутний вплив на діяльність людини, її поведінку, стосунки з оточуючими.

При проведені теоретичного дослідження окресленої проблеми ми виділили, що дослідники конкретизують елементи установки наступним чином.

1. Образ «Я» - уявлення особистості про саму себе.

2. Самооцінка - афективна оцінка цього уявлення, яка може володіти різною інтенсивністю, оскільки конкретні риси образу «Я» можуть викликати доволі сильні емоції, пов'язані з їх прийняттям або осудом.

3. Потенційна поведінкова реакція, тобто ті конкретні дії, які можуть бути викликані образом «Я» і самооцінкою.

У результаті наукового пошуку ми виділили існування трьох основних модальностей самонастанов: 1) реальне «Я» - установки, пов'язані з тим, як індивід сприймає свої актуальні здібності, ролі, свій актуальний статус, тобто уявлення про те, який він насправді; 2) дзеркальне (соціальне) «Я» - установки, пов'язані з уявленнями людини про те, як її бачать інші; 3) ідеальне «Я» - установки, пов'язані з уявленнями людини про те, якою вона хотіла б стати [5, с. 214].

Більшість авторів при вивченні «Я-концепції» враховують ці модальні відмінності. Нерідко підкреслюється, що думки, дії, жести інших людей, що відносяться до особистості, виступають для неї як основне джерело інформації про саму себе. Слід зазначити, що між змістом реального й ідеального «Я» можуть спостерігатися істотні розбіжності.

Висновки та перспективи подальших пошуків у напрямі дослідження

Отже, «Я-концепція» являє собою сукупність уявлень особистості про саму себе і включає переконання, оцінки та тенденції поведінки. Виходячи із вказаного, це утворення можна розглядати як властивий кожній людині набір установок, спрямованих на саму себе. «Я-концепція» є важливим компонентом самосвідомості особистості, бере участь у процесах її саморегуляції та самоорганізації. Окреслені теоретичні аспекти вивчення «Я-концепції» можуть стати основою подальшого теоретичного та емпіричного дослідження проблеми розвитку «Я-концепції» особистості у період юності.

Список використаних джерел

1. Бернс Р. Развитие Я-концепции и воспитание: Пер. с англ. / Р.Бернс. М.: Прогресс, 1986. 420 с.

2. Вовк Г. Шляхи самопізнання та саморозвитку особистості // Психолог.Жовтень № 37(373). 2009. С. 23-26.

3. Джемс У. Психология. М.: Педагогіка, 1991. 368 с.

4. Маслоу А. Самоактуализация личности и образование: Пер. с англ. / А.Маслоу. К.-Донецк, 1994. 51 с.

5. Роджерс К. Клиентоцентрированная терапия: Пер. с англ. / К. Роджерс. М.: “Рефл-бук”, К.: “Ваклер”, 1997. 320 с.

Размещено на Allbest.ru