Інформаційна безпека у структур і безпекового комплексу

А. Головка пропонує чотири групи інформаційних загроз, які відповідають чотирьом сферам, які піддаються їх впливу: 1) ціннісну (вплив на громадську думку); 2) технологічну (вплив на кіберпростір); 3) правову (відсутність / недосконалість правової бази, що регулює правовідносини в інформаційній сфері); 4) соціально-політичну (цензура, обмеження доступу до публічної інформації) [56, р. 44].

У свою чергу А. Турчак говорить про внутрішні та зовнішні джерела загроз. З його погляду, «внутрішні джерела - це відсутність історичних, політичних та соціальних практичних навичок проживання на території правової держави, що зачіпає процес практичного втілення конституційних прав і свобод населення, зокрема, в межах інформаційної сфери та примноження організованих правопорушень та ріст числа правопорушень комп'ютерного спрямування, зменшення частки числа освіченого населення, що сильно утруднює підготовку трудового ресурсу для застосування новітнього технологічного забезпечення, зокрема, інформаційного. Недостатня координація роботи такого органу, як вище державне керівництво, владних структур та угрупувань військового характеру у втіленні єдиної державної політики забезпечення нацбезпеки теж можна зарахувати до таких джерел. Тут же спостерігається і певне відставання Української держави від розвинених країн за інформатизацією посадовців, юридично-фінансових, промислових структур та побутовими умовами населення. Серед джерел зовнішнього характеру є іноземні політичні, військові, економічні та розвідувальні структури інформаційної сфери; політика домінування певних держав в інформаційній сфері; робота міжнародних терористичних угрупувань; розробка різними структурами концепції війн інформаційного характеру; культурне захоплення конкретних країн» [49, c. 51].

Загрози, які існують у сучасному інформаційному просторі, мають здебільшого глобальну природу, високу динаміку і латентність, спонтанність виникнення і розвитку, внаслідок чого суттєво ускладнюють і певною мірою обмежують існуючі суспільні механізми (зокрема, державні і правові) їх попередження, подолання, усунення чи мінімізацію небезпечних наслідків. Проте за своєю загальною спрямованістю інформаційній безпеці України можна виділити такі види загроз:

1) конституційним правам і свободам людини і громадянина у сфері духовного життя й інформаційної діяльності, індивідуальній, груповій і суспільній свідомості, духовному відродженню України;

2) інформаційному забезпеченню державної політики України;

3) розвиткові вітчизняної індустрії інформації, включаючи індустрію засобів інформатизації, телекомунікації і зв'язку;

4) безпеці інформаційно-телекомунікаційних систем на території України як діючих, так і тих, що створюються [35].

До проблем забезпечення інформаційної безпеки України відносять загрози національним інтересам і національній безпеці в інформаційній сфері:

- прояви обмеження свободи слова та доступу громадян до інформації;

- поширення засобами масової інформації культу насильства, жорстокості, порнографії;

- комп'ютерна злочинність та комп'ютерний тероризм;

- розголошення інформації, яка становить державну та іншу, передбачену законом, таємницю, а також конфіденційної інформації;

- намагання маніпулювати суспільною свідомістю, зокрема шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації [36, с. 126].

Специфічним й одночасно доволі широко розповсюдженим джерелом загроз інформаційній безпеці держави К. Молодецька називає соціальні інтернет-сервіси, які є надзвичайно популярні серед людей всіх вікових і професійних категорій, рас і прошарків всієї Земної кулі. Проте, зазначає дослідниця, «їх позитивні комунікаційні характеристики можуть бути використані зловмисниками для поширення деструктивного контенту, який може носити недостовірний, неповний або упереджений характер і становити загрозу інформаційній безпеці держави» [34, р. 13].

Як вважає І. Боднар, «головна інформаційна загроза національній безпеці - це загроза впливу іншої сторони на інформаційну інфраструктуру країни, інформаційні ресурси, на суспільство, свідомість, підсвідомість особистості, з метою нав'язати державі бажану (для іншої сторони) систему цінностей, поглядів, інтересів і рішень у життєво важливих сферах суспільної й державної діяльності, керувати їхньою поведінкою і розвитком у бажаному для іншої сторони напрямку. Власне, це є загрозою суверенітету України в життєво важливих сферах суспільної й державної діяльності, що реалізовується на інформаційному рівні» [4, р. 69].

Одним з ключових викликів і ризиків, що постають перед Україною в контексті глобального характеру проблеми інформаційної безпеки, є втрата власної національної ідентичності, державного суверенітету, особливо інформаційного суверенітету, який визнається сьогодні ключовою ознакою державної самостійності та правосуб'єктності. Ключову роль тут відіграє локально -регіональна ідентичність, суть якої полягає в ототожненні себе з мешканцями певного населеного пункту чи регіону (держави). Регіональна ідентичність постає як динамічна структура, яка проявляється у процесі формування «репертуару» повсякденних практик. Територіальна спільність, до якої людина відчуває причетність, звичайно обмежена конкретним місцем розвитку. Це може бути село, місто, область, провінція, земля, штат тощо [21, с. 7]. За словами Т. Андрущенко, проблема співвідношення різних рівнів територіальної ідентичності - макрорегіональної, національної, етнічної, регіональної та локальної - є однією з найскладніших міждисциплінарних проблем, адже зазвичай людина відчуває себе жителем одночасно і своєї країни, і одного з її регіонів, і конкретного населеного пункту [2, с. 94].

Саме «всебічне вивчення можливостей, потреб і специфіки інформаційного розвитку в сучасному світі та в Україні покликане слугувати збереженню національних культурно-політичних особливостей, сприяти зміцненню діалогу культур, підготовки на рівні національної держави відповіді, адекватної викликам і соціальним небезпекам, які таїть у собі глобалізація» [15, с. 5].

Користуючись новітніми інформаційними технологіями, людина отримує безліч можливостей занурюватися в глобальне середовище цінностей і смислів, що повністю втратили національно -культурне коріння. «Фахівці, вивчаючи проблеми сучасних відносин, дійшли висновку, що користувачі Інтернету становлять модернізовану групу, яка за своїми соціокультурними характеристиками значно ближча до представників інших культур у глобальному інформаційному просторі, ніж до українського населення, не охопленого Інтернетом» [43, с. 38].

Враховуючи вищевикладене, в актуальних реаліях основними негативними тенденціями внутрішньої та зовнішньої політики України є: відсутність виваженої інформаційної політики та слабкість позицій держави як суб'єкта інформаційного ринку; недостатня розвиненість інформаційної інфраструктури та низький рівень сучасних інформаційних технологій; часткова залученість України до процесів глобалізації та низький рівень інформаційної присутності в світі; інформаційна експансія інших держав на території України та її не конкурентоздатність у сфері інформаційних технологій на світовому ринку [31].

Таким чином, інформаційна безпека України та її забезпечення на внутрішньо- та зовнішньополітичному рівнях є надзвичайно важливим напрямом діяльності як органів держави та самоврядування, так і широкого спектру недержавних інституцій, включаючи і засоби масової інформації та комунікації. Застосовуючи сучасні ефективні технології забезпечення інформаційної безпеки, можна мінімізувати вплив різноманітних загроз і ризиків на функціонування інформаційного простору на світовому / регіональному, національному / локальному рівнях.

Размещено на Allbest.ru