Стародавня та сучасна міфологія

Аналогічна міфологізація притаманна й сучасному "демо-ліберальному" суспільству ринкової економіки - міфом стає образ "золотого віку добробуту, вічної молодості та еротизму", який ним, начебто, вже реалізований. Пропагується "масовий гедонізм" (уявлення про те, що тільки у стані радості, вдоволення, добробуту, естетизму (насолоди красою) людина тільки і є сама собою). Начебто в теперішню епоху “злиття виробництва та насолоди” (за Г. Маркузе) знімаються всі перешкоди для принципу задоволення та припиняється пригнічення “тваринних потягів людей”, індивідові й надалі байдуже, що на “вищому рівні” цивілізації він перебуває в стані "відчудження від своєї буттєвої сутності". Міф демо-лібералізму закликає примиритися з реальністю, зображаючи можливість “Великого Виходу” з існуючого стану речей у багаточисельних серіалах типу “Район Мелроуз” або “Під сонцем Сен-Тропе”. Засобами цього “примирення” є “мильні опери”, мелодрами, телесеріали та “любовні романи”, пригодницька та фантастична літератури, бо читаючи, бачачи або чуючи у великих творах мистецтва та “масової культури” як повстають, отримують перемогу, здаються на милість долі (переможця) або гинуть їхні власні архетипи, люди отримують від цього естетичну насолоду та, переживаючи її, можуть спокійно забути про реальність. Не маючи інших реальних уявлень про можливе і повне щастя, не знаючи іншого виходу, людина відпочиває у мареві, яке їй дає "компенсаційне бачення світу". “Людина повсякдення” мов би “приписує” себе до світу великих цінностей (уже знайденого “Великого Стилю” життя, презентованого рекламою, спортивними героями, зірками Голлівуду, письменниками або магами чи жерцями квазі-язичницьких ритуалів), в дійсності далеких від її життя. Людина стає володарем порожніх видимостей цього світу (симулякрів), з її життя вимиваються справжні “життєві цінності”.

Для інтелектуально-освічених верств населення пропонується саме у “полі культури” та сфері самовдосконалення (окультизмі, містицизмі) здійснювати насолоду життям, досягати екстазу, реалізувати святкове буйство, злет творчої фантазії. Значна частина представників цього явища є “дилетантами” (від латин. “насолоджуюсь”, “забавляюсь”), тобто людьми, котрі отримують емоційне, психічне задоволення від своїх занять незалежно від об'єктивних результатів та оцінки оточуючих, а винагороди, рецензії, отримання вчених звань можуть бути вторинними у порівнянні з основним психічним стимулом. Начебто, людина перестає бути тим анонімним та нещасним суб'єктом, волею випадку вкинутим у чужий та безглуздий світ, а отже, не слід, начебто, бідкатися над втратою антропоморфного образу Бога.

Французький екзистенціаліст Ж.-П. Сартр започаткував погляд на гедоністичні емоції (радість, задоволення, захоплення) як на завжди більш чи менш підробні, “екзальтативні”, породжені не більше, як з розрахунку уникання страждань, бід, загроз, як штучне і тимчасове, шляхом самонавіювання, відсторонення т.зв. “вітаїстичного страху”. З розвитком цивілізації гедонізм перетворюється на фарс, насолода стає об'єктом маніпуляцій. Ще філософ М. Хайдеггер у праці “Буття і час” (1927 р.) писав, що ми перебуваємо у світі das Man (“онтичного буття”, у термінології неотомістів, якому протистоїть “онтологічне буття”), де людська особистість “гаситься”, бо діє “як усі”: ми насолоджуємося і розважаємося так, як це роблять інші, ми читаємо, дивимося і висловлюємо судження так, як дивляться і висловлюють судження інші, обурюємося так, як обурюються інші тощо. Сюди ж додається ще т.зв. “паразитарний емоціоналізм”, коли людина реалізує свої емоційні потреби не через творчість, а паразитуючи на зовнішніх обставинах, вимагаючи емоційного впливу на себе ззовні. Тобто людина в ситуації “екзальтативної” та “паразитарної” емоціональності перетворюється із суб'єкта на об'єкт, стає “неавтентичною”.

Тому ще в середині ХХ ст. стурбовані занепадом сучасної європейської людини фашисти запропонували Європі свій міф: відродження “метафізичної тривоги” початкових часів боротьби Богів із Титанами, Героїв із Чудовиськами, а саме -- зануритися у страх, бо емоція, переживання тісніше зв'язує людину з буттям, ніж рефлексія. Страх, жах розглядаються основним людським афектом, що рухає історію. Онтичний сенс страху полягає у тому, що людині раптом відкривається зяюча безодня буття, котрої вона раніше не помічала, існуючи у повсякденній реальності, у “недійсному бутті”, і тепер тільки залишається ризик рішення, котре не гарантує абсолютного успіху. Як от переляк перед зіткненням зі смертю змушує до духовних пошуків героя давньомесопотамського епосу Гільгамеша та персонажа роману французького письменника Ж.-Л. Кюртіса “Мислячий очерет”. Тому їхні спадкоємці (ультраправі, скінхеди) визначають, що “культурна матриця”, яка була притаманна язичницьким племенам лісо- та лісостепової зони Європи не позаду сучасності, а “всередині” сучасної Європи. Слід тільки зуміти викликати її до життя, щоб здолати “дух пустелі”, “дух міст і базарів” (його прояви -- монотеїзм, раціоналізм, егалітаризм, соціалізм, а апогей -- іудео-християнське світовідчуття, “спіритуалістична традиція. Аналогічно до того, як таку "культурну матрицю" реалізували творці держави Ізраїль, заснованої “… на принципі повного відновлення архаїчної традиції,… на етнічній та расовій диференціації,… на відновленні каст тощо”.

Відповідно у епоху гедоністичного "демо-лібералізму" виникає "ТУГА ЗА ЖАХОМ" і цей попит породив пропозицію у вигляді перманентного "лякання" гедоністично-нечуттєвого обивателя такими образами як Лох-Несський динозавр (коли, втративши надію зафіксувати його існування, створюють гумові фальсифікати, фотографують їх та підіймають хвилю сенсації серед “неляканої зашкарублості” читачів шотландських часописів), ультралівий тероризм 70 - 80-х рр. ХХ ст (РАФ, “Червоні бригади”, “Сіндеро Люміносо”), ісламський тероризм і (початку ХХІ ст.); сатанизм (Ш. Ла Вей, Е.А. Кроулі, Ч. Менсон, А. Алхазаред, деякі представники “хеві-метал-року») з його терористичними варіантами (ритуальні вбивства, вандалізм); безпрецедентне тиражування візуальними засобами ідей Апокаліпсису, вторгнення позаземних агресорів, сцен жахів і насильства тощо.

На думку М. Еліаде, вся кризова ситуація сучасного суспільства і звернення його до квазі-міфів породжене саме тим фактом, що сучасна західна людина ніяковіє перед багатьма формами прояву священного. Приміром, вона може не розуміти й не приймати того факту, що дехто бачить прояв священного в різних предметах (ікони, Коран). Проте справа полягає не в поколінні цим предметам, які вшановуються не через їхні природні властивості, а тому, що вони є ієрофаніями й відбивають те, що є "цілком іншим" - священним. Саме священне (впротивагу буденному), як зауважує Е. Кассірер, є засадничим принципом міфу.

Вважаємо також, що слід погодитися з українським філософом О. Шевченком, який вбачає компенсаторну суть сучасної міфології: реалізація бажаного на підсвідомому рівні, в умовах наявності травматичної ситуації - як тоталітарної, так і посттоталітарної дійсності Щонайперше, виразником цих компенсаторних міфів виступає література, де неможливе стає можливим: у казці про Яйце-Райце пропонується повірити у можливість нашої влади над фізичними законами, у “Пісні про Роланда” -- здатність людини подолати егоїзм та страх, у романах Е. Арсан -- у можливість цілковитої сексуальної гармонії тощо. “… Кожна література, -- пише український філософ М. Розумний, -- міфологізує ту царину, в якій накопичилося найбільше проблем і витворює своєрідну ідеальну модель їхнього розв'язання. Надалі людина й у своєму реальному житті поводиться так, ніби усе це насправді є можливим”.

Але, як на наш погляд, слід уточнити, що “деміургійні нарації”, “компенсаторні світи” мають не менше значення для невротиків (особистостей, груп, націй), ніж би вони дійсно пережили зміст цих міфів-фантазій. Тобто компенсаторні “нові світи” володіють психічною реальністю, а не матеріальною. Тому якщо О. Шевченко зупиняється на позиції З. Фрейда, ототожнюючи літературно-соціальні міфи зі сновидіннями як виконаннями витіснених бажань, що не знайшли прояву у реальному житті, а звідси всі ці міфи (неоязичницькі, євразійсько-гумільовські, нудистсько-натуристські тощо) є лише наслідками підтоталітарного побутування, то ми схиляємося до позиції К.-Г. Юнга, який вважав, що компенсуюча роль сновидінь у тому, щоб допомогти відновити психіку пацієнта, а отже, міфи виконують компенсаторну роль не лише в умовах “промивання мозку” якою-небудь утилітарною ідеологією, але й під тиском звичайних “дискурсивних практик”, нав'язуючих владні відносини у всіх сферах життя. Здатність творити компенсаторні міфи, утопії-“деміургії”, вбачати у них наснагу для духовно-культурного відродження -- це передусім показник життєспроможності суспільства (цивілізації). Бо тільки у свободі, у тому числі - у свободі творчості-“деміургії”, людина залишається людиною, повстаючи проти цинічної влади долі, Необхідності, “сонного буття”. Цивілізація, що прагне звільнитися від міфів, як чогось неістотного, неістинного та архаїчного, ризикує загинути.

Отже, міф - це певний фізичний і культурно-соціальний простір і одночасно певний ультрафіолет, в котрому невидиме стає видимим і зрозумілим. Міф - це таке досвідне поле, де ми можемо істинно і вільно розмірковувати про те, що таке людина, що її оточує - про речі, матерію, час і простір.

Література до курсу

1. Мифы народов мира: В 2-х тт. (будь-яке видання)

2. Словник античної міфології / 2-е вид. Укл. І.Я. Козовик, О.Д. Пономарів. Вст.ст. А.О. Білецького. - К.: Наук.думка, 1989. - 238 с.

3. Словник давньогрецьких та давньоримських мыфологычних ымен // Всесвытня лытература в навч. Закл. - 2000. - №6. - С.29-34.

4. Античные гимны / Сост. И общ.ред. А.А. Тахо-Годи. - М.: МГУ, 1988. - 361 с.

5. Бедьє Ж. Роман про Трістана та Ізольду / Перекл. М. Рильського. - К.: Молодь. 1972. -187 с.

6. Беофульф. Старшая Эдда. Песнь о Нибелунгах / Под ред. А. Гуревича. - М.: Худ.лит-ра, 1975. - 751 с.

7. Билини (будь-яке видання).

8. Борхес Х.Л. Книга вымышленных существ. - СПб.: Азбука-классика, 2004. - 384 с.

9. Гілгамеш / Перекл. С. Кіндзерявого-Пастухіва // Вісник АН України. - 1992. - №1. - С.29-62.

10. Голоси Стародавньої Індії: Антологія давньоінд. Літ. / Упоряд. П. Ріттера. - К.: Дніпро, 1982. - 351 с.

11. Гомер. Іліада (будь-яке видання).

12. Гомер. Одіссея (будь-яке видання).

13. Древняя Индия: Бхагавадгита / Общ.ред. Р.В. Грищенкова. - СПб.: Кристалл, 2000. - 511 с.

14. Энмеркар и верховный жрец Аратты: Шумерский героический эпос // Вестник древней истории. - 1964. - №4. - С.205-226.

15. Жизнь чудовищ в средние века / Пер. с лат., статьи Н. горелова. - СПб.: Азбука-классика. 2004. - 224 с.

16. Исландские саги. Ирландский эпос / Под ред. М.И. Стеблин-Каменского. - М.: Худ.лит-ра, 1973. - 863 с.

17. Кравцова М.Е. Хрестоматия по литетатуре Китая. - СПб.: Азбука-классика, 2004. - 768 с.

18. Крилатий кінь: Міфи Давньої Греції / Перекл. К. Гловацької. - К.: Веселка, 1983. - 207 с.

19. На ріках Вавілонських: З найдавнішої літератури Шумеру, вавілону, Палестини / Упоряд. М.Н. Москаленко. Авт.передм. І.М. Дьяконов. - К.: Дніпро, 1991. - 398 с.

20. Кудруна / Отв.ред. В.И. пурышев. А.Д. Михайлов. - М.: Наука, 1984. - 399 с.

21. Матерь Лада. Божественное родословие славян. Языческий пантеон / Предисл., сл. Ст., глосс. И коммент. Д. Дудко. - М.: Эксмо, 2003. - 432 с.

22. Мифы и легенды страны маори / Ред. И. Архангельская. - М.: Изд-во иностр.лит-ры, 1960. - 104 с.

23. Мифы, предания и сказки фиджийцев / Сост., вст.ст. и прим. М.С. Полинской. - М.: Наука, 1989. - 427 с.

24. Парандовський Я. Міфологія. - К.: Молодь, 1977. -231 с.

25. Послания из вымышленного царства / Пер. с др.-греч., ст.-фр., лат., сост., вступ.ст. Н. горелова. - СПб.Ж Азбука-классика, 2004. - 224 с.

26. Предания и мифы средневековой Ирландии / Под ред. Г.К. Косикова. Сост., перевод, вст.ст. и коммент. С.В. Шкунаева. - М.: Изд-во МГУ, 1991. - 284 с.

27. Рамаяна: Давньоіндійський епос в прозовому переказі Премчанда. - К.: Веселка, 1979. - 142 с.

28. Роллестон Т. Мифы, легенды и предания кельтов. - М.: Центрполиграф, 2004. - 349.

29. Рубан В. Берегиня. - К.: Укр.письменник, 1992. - 191 с.

30. Сказания из "Шахнаме" / Пересказал С. Улуг-зода. - Душанбе, 1989. - 383 с.

31. Сказания столетий: Эпос народов СССР. - М.: Мол.гвардия, 1981. - 431 с.

32. Славянский фольклор: Тексты / Сост. Н.И. Кравцов, А.В. Кулагина. - М.: Изж-во МГУ, 1987.-376 с.

33. Слово о полку Ігоревім (будь-яке видання).

34. Снорри Стурлусон. Сага об Инглингах // Средние века: Сборник. - М.: Наука, 1973. -Вып. 36. - С.238-275.

35. Толкин Д.Р.Р. Сильмариллион. Статьи и письма. М.: АСТ; Спб.: Terra Fantastica, 2003. - 592 c.

36. Флуар и Бланшефлор / Перев. Со старофранц. Сост., предисл. И коммент А.Д. Михайлова. - М.:Наука, 1985. - 173 с.

37. Хишам ибн Мухаммад ал-Калби. Книга об идолах (Китаб ал-аснам) / Пер. С араб., предисл. и примеч. Вл.В. Полосина. - М.: Наука. 1984. - 64 с.

38. Хрестоматия по литературе Древней Греции: Эпоха культурного переворота / Пер. с др.-греч. Сост. М. Позднев. - СПб.: Азбука-классика, 20004. - 928 с.

39. Хрестоматия по литературе Средневековья / Сост. Г.В. Стадников. - СПб.: Азбука-классика, 2003. - Т.І. - 544 с.

40. Хрестоматия по литературе Средневековья / Сост. Г.В. Стадников. - СПб.: Азбука-классика, 2003. - Т.ІІ. - 640 с.

41. Хроники длинноволосых королей / Пер. С лат., статьи и сост. Н. Горелова. - СПб.: Азбука-классика, 2004. - 352 с.

42. Амусин И.Д. Кумранский антифарисейский памфлет / Подгот. Л.М. глускина // Вестн. Древн. Ист. - 1986. - 33. - С.133-140.

43. Андреев Ю.В. Мужские союзы в поэмах Гомера // Вестник древней истории. - 1964. - №6. - С.37-49.

44. Боголюбов М. Ригведа І, 105. Трита в колодце // Вопросы языкознания. -2002. - №2. - С.86-89.

45. Гиндин Л.А. Единство сюжета «Илиаді» Гомера и «Псевдо-Илиаді» в свете хеттской и греческой письменніх традиций // Изв. АН СССР. Серия лит. и яз. - 1991. - Т.50, №3. - С.269-273.

46. Друшкевич Є.В. Антична міфологія - джерело утворення медичних термінів // Іноземна філологія: Респ. міжвід. наук.зб. - Львів, 1978. - Вип.49. - С.27-29.

47. Дьяконов И.М. Местоположение Трои и хетті // народі Азии и Африки. - 1987. - №2. - С.209-211.

48. Козовик І.Я. Міф про Єлену в творах Геродота і Фукідіда // Іноземна філологія: Міжвід. респ. зб. - 1972. - Вип.28. - №10. - С.80-84.

49. Либан Н.Н. Древняя Греция и Тезей // Вопросы истории. - 1969. - №2. - С.216-219.

50. Лисевич І. Стародавні міфи очима сучасника // Наука і суспільство. - 1977. - №5. - С.37-39.

51. Лифшиц Мих. Критические заметки к современной теории мифа (Статья 2) // Вопросы философии. - 1973. - №10. - С.138-152.

52. Малофеева О.В. «Миф» в творчестве Диона Христосома // Вестник МГУ. Сер.9. Филология. - 1987. - №4. - С.72-80.

53. Михайлов А.Д. Герой в структуре куртуазного романа («Роман о Тристане») // Актуальные проблемы советской романистики. - Л., 1975. - С.59-61.

54. Нечаенко Д.А. Сон, заветных исполненный знаков: Таинства сновидений в мифологии, мировых религиях и худож. Лит. - М.: Юрид.лит., 1991. - 302 с.

55. Павленко О.П. Міф, народна творчість. Філософія (Образ Прометея в інтерпретації революційних демократів) // Проблеми філософії: Міжвід. наук. зб. - 1969. - вип.13. - С.95-101.

56. Редина О. «Античный миф и пути его изучения» (Круглый стол в ИМЛИ РАН) // Известия РАН. Серия литературы и языка. - 1997. - №4. - С.78-80.

57. Скржинская М.В. Герои киммерийских и скифских легенд в греческой поэзии и вазовой живописи VII-VI вв. До н.є. // Вестник. древн. истории. - 1986. - №4. - С.84-95.

58. Скржинська М.В. Скіфи, сармати й інші народи Північного Причорномор'я в зображенні Плінія Старшого // Укр. Іст. Журнал. - 1977. - №8. - С.57-67.

59. Хосроев А.Л. Коптский роман об Александре и ближневосточная литературная традиция // Вестник древней истории. - 1982. - №4. - С.125-130.

60. Цымбурский В.Л. Древнебалканские мифологические истоки гомеровского рассказа об Автолике // Вестник МГУ. Сер.9. Филология. - 1985. - №4. - С.62-68.

61. Чистякова Н.А. Миф и действительность в античной литературе: К постановке пробл. // Вестн. Ленингр.ун-та. - 1981. - №2. История, яз., лит., Вып.1. - С.44-50.

62. Ярхо В.Н. Миф и политика в древнегреческой трагедии // Вопросы истории. - 1970. - №1. - С.209-214.

Размещено на Allbest.ru