Християнська Церква та релігійне життя у візантійському Херсоні (VI–X ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Харківський національний університет Імені В. Н. Каразіна

УДК 94:281.4(477.75) «05/09»

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук

Християнська Церква та релігійне життя у візантійському Херсоні (VI-X ст.)

07.00.02 - всесвітня історія

Латишева Олександра Володимирівна

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Харківському національному університеті імені В.Н. Каразіна Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор Сорочан Сергій Борисович, Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, завідувач кафедри історії стародавнього світу та середніх віків

Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор Болгов Микола Миколайович, Бєлгородський державний університет, м. Бєлгород, Російська Федерація, завідувач кафедри всесвітньої історії

кандидат історичних наук, доцент Лиман Сергій Іванович, Харківська державна академія культури, доцент кафедри музеєзнавства та пам'яткознавства

Захист відбудеться «29» травня 2009 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, аудиторія V-58.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4.

Автореферат розісланий «23» квітня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Є.П. Пугач

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Одним з найважливіших завдань сучасної історичної науки є всебічне вивчення політичного, соціально-економічного і духовного життя ранньосередньовічної Візантії. У зв'язку з цим увагу дослідників привертають питання, що стосуються історії християнської Церкви і релігійного життя ромеїв. Процес християнізації населення Візантійської імперії, у тому числі і населення Таврики, зіграв багато в чому вирішальну роль у формуванні системи духовних цінностей візантійського суспільства.

Як найважливіший оплот візантійського впливу в Тавриці впродовж всього середньовіччя, Херсон випробував на собі всі етапи політики християнізації Північного Причорномор'я. Тому на його прикладі стає можливим вивчення процесів, які відбувалися в провінційних містах імперії і привели до формування зовнішності середньовічного міста з його релігійними традиціями.

Багато в чому актуальність цієї теми визначається ступенем наукової розробки, оскільки, не дивлячись на досить значну кількість різних історичних джерел і майже двохсотрічний період накопичення матеріалів, вона не отримала належного освітлення в науковій літературі.

Об'єктом дослідження є християнська Церква візантійського Херсона VI - X ст.

Предметом вивчення є релігійне життя міста, його християнські традиції та обряди.

Хронологічно дана робота охоплює період раннього середньовіччя з другої половини VI ст. до Х ст. Нижня межа дослідження обумовлена початком активної політики християнізації, запровадженої імператором Юстиніаном I і його найближчими наступниками Юстином II, Тиверієм Костянтином і Маврикієм Тиверієм, що в Херсоні виявилося, перш за все, в масовому храмовому будівництві. До середини Х ст. в результаті еволюції християнської Церкви як релігійно-політичного інституту Візантійської імперії остаточно оформилася система православного богослужіння і релігійних традицій, що зумовило верхню хронологічну межу дослідження.

Метою дослідження є аналіз основних рис ранньосередньовічної християнської Церкви в Херсоні і релігійного життя херсонітів в умовах становлення християнської Церкви як релігійної організації в ранньосередньовічний період. Для її досягнення слід вирішити ряд науково-дослідних завдань:

Ъ охарактеризувати історіографічну ситуацію, що склалася у вивченні даної теми, і намітити проблеми, що вимагають подальшого дослідження;

Ъ виділити і проаналізувати основні типи джерел, що містять відомості про різні аспекти церковної історії Херсона;

Ъ визначити місце Херсонської єпархії в структурі християнської Церкви

Ъ описати архітектурні пам'ятники християнського Херсонеса, визначивши особливості архітектури і інтер'єру, які дозволяють виявити характерні риси богослужіння у херсонських храмах;

Ъ розглянути процес реконструкції основних типів херсонських культових споруд на прикладі базиліки № 7, хрестоподібного храму № 19 і одноапсидного храму 1958 р.;

Ъ виявити архітектурні традиції, що вплинули на формування зовнішнього вигляду херсонських ранньосередньовічних храмів;

Ъ розглянути ранньовізантійське літургійне богослужіння в храмі і просто неба, враховуючи літургійні особливості храмів і дані письмових і археологічних джерел Херсона;

Ъ дослідити культи святих мощів, вторинних реліквій і святих мучеників в Херсоні і співставити відомості письмових джерел з конкретними топографічними об'єктами;

Ъ охарактеризувати основні риси меморіального і мартиріального культів, і виділити їх відмінності на прикладі херсонських матеріалів;

Ъ показати особливості релігійних обрядів Херсона на прикладі таїнств хрещення, миропомазання, водосвяття, освячення елею і чину поховання;

Ъ визначити склад і приблизну чисельність херсонського духівництва в раннє середньовіччя;

Ъ встановити основні риси функціонування херсонських монастирів.

Наукову новизну одержаних результатів визначають вибір і розробка теми дисертації. Вона є першим комплексним дослідженням з історії християнської Церкви та релігійного життя у ранньосередньовічному Херсоні. На основі аналізу різних груп джерел і поглядів дослідників створено концепцію розвитку християнської церковної організації в Херсоні впродовж VI-X ст. Проаналізовано особливості процесу християнізації Херсона та пов'язані з цим певні риси діяльності Херсонської кафедри протягом VI - X ст. Запропоновано хронологію перебування на своєму посту херсонських архієреїв з середини IV до Х ст. Визначено приблизну чисельність і склад херсонського духівництва в період раннього середньовіччя. На основі детального розгляду херсонської культової архітектури і традицій візантійського церковного будівництва запропоновано найвірогідніші варіанти реконструкції основних типів херсонських храмів. Охарактеризовані особливості реконструкції основних типів херсонських культових споруд на прикладі базиліки № 7, хрестоподібного храму № 19 і одноапсидного храму 1958 р. Вперше на основі комплексного аналізу різних груп джерел розглядаються питання про службу в храмах Херсона і просто неба. Підчас розгляду ранньосередньовічного херсонського богослужіння було вироблено періодизацію його розвитку. Комплексно розглянуто коло питань, пов'язаних з культом християнських реліквій в Херсоні. Простежено особливості релігійних обрядів Херсона на прикладі таїнств хрещення, миропомазання, водосвятія, освячення елею і поховання. Розглянуто питання про міські і позаміські монастирі Херсона та їх функціонування. Створено концепцію розвитку християнської церковної організації в Херсоні впродовж VI-X ст.

Методологічною основою роботи є принципи історизму, системності і об'єктивності. Вони дозволяють досліджувати релігійне життя ранньосередньовічного Херсона в розвитку і зробити об'єктивні висновки.

Для вирішення поставлених в роботі завдань застосовувалися як загальнонаукові методи пізнання, так і спеціальні, необхідні для адекватного вирішення проблеми. Метод критичного аналізу і порівняльний метод використовувалися при розгляді різних груп джерел. Порівняльно-історичний метод і структурно-функціональний аналіз фактів та явищ, відомості про яких отримані з різних джерел, дозволяють встановити їх взаємозв'язки і особливості функціонування християнської Церкви у зазначений період. Метод моделювання допоміг отримати уявлення про зовнішній вигляд і інтер'єр херсонських ранньосередньовічних храмів. За допомогою методу архітектурно-типологічного співставлення можна дослідити генезис херсонського богослужіння в ранньовізантійський період. При реконструкції ранньосередньовічного богослужіння використовувався метод ретроспекції.

Вказані методи дозволили розглянути питання, що вивчалися, в динаміці, встановити їх причинно-наслідкові зв'язки. Вони дали можливість комплексного аналізу багатогранного процесу християнізації населення Херсона та його релігійного життя в раннє середньовіччя.

Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі історії стародавнього світу і середніх століть Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна в рамках наукової теми «Історія і археологія Причорномор'я і Середземномор'я в античну і середньовічну епохи» № 79010965.

Науково-теоретичне і практичне значення роботи полягає в можливості використання її результатів для написання узагальнюючих наукових і популярних робіт з історії ранньосередньовічного Херсона, загальних і спеціальних курсів, підготовці тематичних експозицій відповідних музеїв і створення сайтів в мережі Internet, присвячених історії Візантії і її провінцій, а також історії православ'я і християнської Церкви.

Апробація результатів наукового дослідження. Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях вченої ради історичного факультету Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна (січень 2007 р.), кафедри історії стародавнього світу і середніх віків, а також були представлені доповідями, повідомленнями, матеріалами і тезами на дев'яти міжнародних наукових семінарах і конференціях (2004 - 2008 рр.). Основні положення дисертації викладено у 18 наукових працях, у тому числі чотирьох статтях, опублікованих у фахових виданнях.

Структура дисертації зумовлена змістом проблеми, що вивчається, предметом і методами дослідження. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури (793 назви), списку скорочень і п'яти додатків. Загальний обсяг роботи 280 сторінки, з них 202 сторінки основного тексту, 75 сторінки - список використаних джерел і літератури.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, вказано на її зв'язок із науковими програмами, визначено хронологічні рамки, мету, завдання, предмет і методи дослідження, аргументовано наукову новизну та практичне значення роботи, вказано на особистий внесок здобувача в розробку наукової проблеми, повідомлено про апробацію дослідження та структуру тексту.

Перший розділ «Джерела дослідження та історіографія проблеми» присвячено огляду джерельної бази, наукової літератури, де відбито проблематику дисертації. Він складається з двох підрозділів, у яких проаналізовано літературу та джерела за темою дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.1. автором узагальнено та класифіковано наявні джерела, охарактеризовано їх інформаційні можливості. Дисертаційна робота ґрунтується переважно на даних письмових джерел із залученням матеріалів сфрагістики, епіграфіки, нумізматики, іконографії, узагальнених результатів археологічних розкопок візантійського Херсона. Письмові джерела неоднорідні як за інформативністю, так і за адекватністю і цінністю отриманої з них інформації.

Використані в роботі наративні джерела можна умовно розділити на дві групи: прямі, що мають безпосереднє відношення до історії херсонської Церкви VI - X ст., і непрямі, які відображають ранньосередньовічний період розвитку християнської Церкви в цілому.

З письмових джерел, що стосуються Херсона, слід виділити найбільш досліджену групу агіографічних пам'ятників, що оповідають про діяльність апостола Андрія, Св. Климента Римського, Св. єпископів Херсонських, Іоанна Готського, Римського понтифіка Мартіна I, а також про перебування у Херсоні Костянтина Філософа.

Особливості оповідання агіографічних творів дозволяють використовувати їх при інтерпретації багатьох херсонських пам'ятників релігійного характеру, локалізувати деякі згадані в джерелах храми, а також реконструювати події, що мали велике значення для духовного життя міста. Завдяки агіографічним джерелам можна встановити основні риси розвитку християнських традицій і обрядів у ранньосередньовічному Херсоні. Крім того, слід зазначити, що як важливе джерело інформації для даної теми виступають не тільки тексти агіографічних творів, але і історія їх створення.

Достатньо інформативна для досліджуваної теми група епістолярних джерел, представлена листами Папи Мартіна I і Анастасія Бібліотекаря.

Відомості про церковно-адміністративну структуру ранньосередньовічної південно-західної Тавріки надають акти Вселенських і Помісних соборів і Корпус єпископальних нотицій Константинопольського патріархату (Corpus notitiarum Episcopatuum), що відобразили церковно-адміністративний поділ Візантійської імперії в VI - X ст. Ця група документів дозволяє отримати уявлення про роль і місце херсонської кафедри в структурі християнської Церкви VI - X ст.

Серед непрямих письмових джерел слід зазначити твір Костянтина Багрянородного “De ceremoniis aulae Byzantinae”, що дає уявлення про традиції Константинопольського богослужіння, що склалося в столиці імперії до Х ст., які можливо впливали на християнські обряди в середньовічному Херсоні.

Для реконструкції релігійного життя ранньосередньовічного Херсона необхідно також звертатися до джерел, пов'язаних з історією візантійського богослужіння. До даної категорії джерел відносяться свідоцтва про Літургії Іоанна Златоуста і Василя Великого, Тіпікони (церковні статути) і візантійські Евхології. Вони дозволяють дослідити етапи формування візантійського богослужіння і встановити його регіональні особливості.

До епіграфічних пам'ятників ранньохристиянського періоду відносяться ктіторські написи на деталях храмового інтер'єру, надгробні епітафії, написи на євлогіях, монограми і написи на предметах, пов'язаних з відправленням християнського культу. Епіграфічні джерела дозволяють уточнювати відомості, що отримуються в результаті аналізу інших типів джерел і підтвердити деякі припущення, засновані на аналогіях.

Про роль християнства в херсонському суспільстві свідчать дані херсонських печаток та євлогій. Багато замовників молівдулів часто розміщували на них зображення святих - покровителів або звернення до них. Іконографічні джерела представлені розписами християнських склепів, зображеннями на церковних приладдях, євлогіях і образах.

Велике значення для дослідження релігійного життя в Херсоні VI - Х ст. мають археологічні матеріали. На відміну від нечисленних і досить добре вивчених письмових джерел, археологічні постійно поповнюються за рахунок регулярних розкопок, при цьому відомості, отримані шляхом їх аналізу, достовірніші. Про релігійне життя в місті говорить значна кількість знайдених предметів культового характеру, а також окремі церковні прилади. Знахідки ливарних форм для виготовлення бронзових прикрас, християнських амулетів-філактерієв, ікон і хрестів свідчать про те, що в самому місті було налагоджено масове виробництво цих предметів, а, отже, існував достатній для вигідної реалізації продукції попит. Матеріали херсонських християнських поховань складають ще одну, досить значну групу джерел, завдяки якої стає можливим дослідження таїнства поховання та пов'язаних з ним обрядів.

В цілому аналіз джерельної бази з досліджуваної теми свідчить, що вона цілком достовірна і достатня для реалізації мети і завдань, поставлених в дисертації.

У підрозділі 1.2. «Історіографія проблеми» охарактеризовано основну наукову літературу, в якій порушувалися й частково розглянуті питання, пов'язані з вивченням історії Херсонської християнської Церкви у ранньосередньовічний період її існування.

Серед досліджень християнського Херсонеса, що відносяться до цього періоду, слід зазначити роботи А. Л. Бертьє-Делагарда. Вони характеризувалися критичним відношенням до джерел, глибоким їх аналізом і постановкою принципово нових завдань, зокрема пов'язаних з проблемами датування і інтерпретації пам'ятників церковної архітектури. Роботи А. Л. Бертьє-Делагарда були високо оцінені сучасниками, більшість положень його праць до теперішнього часу актуальні.

Результати розкопок К. К. Косцюшко-Валюжиніча склали основу узагальнюючої роботи Д. В. Айналова “Розвалини храмів”, яка була опублікована в першому випуску “Пам'ятників християнського Херсонеса” у 1905 р. Ця робота була першою, яка цілком присвячена культовим спорудам, знайденим на той час в результаті археологічних розкопок і що написана на основі рукописних і опублікованих археологічних звітів, архівних матеріалів.

Особливо слід зазначити скрупульозні роботи С. П. Шестакова, Е. Е. Голубінського, П. Лавровського, Д. С. Спірідонова, В. Р. Ламанського, І. Я. Франка, які присвячені аналізу і інтерпретації подій ранньохристиянської історії Херсона. християнський єпархія архітектура реліквія

На вивчення християнських старожитностей в радянський період наклала відбиток політико-ідеологічна ситуація. З одного боку, позитивним було те, що більше уваги тепер приділялося археологічному вивченню, але офіційний атеїстичний світогляд практично відкинув можливість вивчення релігійного життя ранньосередньовічного Херсона і богослужіння в християнських храмах.

Важливим внеском у вивчення християнської архітектури Херсона є праці А. Л. Якобсона. Найцікавішою при цьому для нашої теми є перша частина монографії про ранньосередньовічний Херсон. Робота містить розділ, присвячений церковній архітектурі. Відносно херсонської культової архітектури А.Л. Якобсон висловив ряд думок, які дотепер не втратили свого значення. Але питань релігійного життя, тим більше церковного богослужіння, автор через зрозумілі причини не торкався.

Сучасні дослідження ранньохристиянської архітектури Херсона, починаючи з 1980-х рр., присвячені низці проблем. Так, до датування відкритих культових споруд зверталися в своїх роботах А. І. Романчук, диякон М. Є. Гайдуков і ін., застосовуючи при цьому елементи літургійного аналізу пам'ятників. Одним з перших до аналізу хрещального обряду на прикладі херсонського баптистерія в комплексі базиліки № 15 звернувся С. Г. Рижов. Цікавий підхід до датуючого матеріалу київського архітектора Ю. Г. Лосицького, який в своїх статтях зробив спробу дослідити еволюцію культового будівництва в Криму. Його періодизація будується на архітектурно-будівельних характеристиках, які, на думку дослідника, визначали особливості культової архітектури того або іншого періоду.

У деяких дослідженнях зроблені спроби реконструкції подій “Житій Свв. єпископів Херсонських” і локалізації згаданих в них храмів. Складне питання про час проникнення і затвердження християнства в Херсонесі Таврійському розглянув в своїх роботах В. Ф. Мещеряков. В результаті дослідження широкого круга джерел їм було доведено, що масова християнизація населення міста починається тільки в VI-VII ст. Потім це положення сприйняли і розвинули В. М. Зубар і П. Д. Діатроптов. Можна сказати, що це були одні з перших робіт, які серйозно поставили перед сучасними дослідниками питання про необхідність дослідження релігійного життя середньовічного Херсона, комплексно поєднуючи відомості письмових джерел, археологічні матеріали і сучасні методи дослідження.

Вивченню християнських поховань херсонського некрополя присвячені роботи М. І. Ростовцева, А. Л. Якобсона, В. Ф. Мещерякова, П. Д. Діатроптова, В. М. Зубаря, С. Б. Сорочана. Дослідженнями некрополя в різні роки займалися також К. К. Косцюшко-Валюжиніч, Р.Х. Лепер, Н. І. Репніков, І. А. Антонова, С. Г. Рижов, Є. Н. Суров, А. І. Романчук. Разом з тим питання, пов'язані з християнським поховальним обрядом, залишаються одними з найменш висвітлених в історіографії Херсона.

У другій половині 1990-х рр. з'являється пильніший інтерес до функціонального вивчення ранньосередньовічної культової архітектури. Херсонським храмам велику увагу приділяє в своїй кандидатській роботі “Топографія християнського Херсонеса IV - XIV ст.” А. Пелін. Застосовуючи “комплексний метод вивчення сакрального простору міста”, метод литургіко-топографічного аналізу і, враховуючи ряд чинників (суспільно-політичний, історичний, церковно-топографічний), автор відтворює літургіко-топографічні етапи будівництва християнських пам'ятників. Особливо слід зазначити і роботу І. А. Завадської, присвячену історії християнства в ранньовізантійському Херсоні. У її роботі як і раніше зберігається “архітектурно-археологічна” схема побудови дослідження: головним чином, увага приділяється вирішенню проблеми датування культових споруд ранньовізантійського Херсона, походженню їх архітектурних форм, а при викладі історії християнізації Херсонеса-Херсона центральне місце займають відомості, отримані при аналізі традиційних письмових і археологічних джерел, але при цьому практично не висвітлює повсякденне релігійне життя Херсонської Церкви і її прихожан. У ряді статей І. А. Завадська розвиває і доповнює положення своєї, безумовно, цінної дисертаційної роботи.

Датуванню і інтерпретації херсонських храмів присвячений також розділ узагальнюючої роботи А. І. Романчук, виданої в 2000 р. На підставі аналізу археологічного матеріалу дослідниця виділяє два етапи ранньосередньовічного культового будівництва: перший - кінець VI - початок VII ст. (Уваровська, Західна, базиліка 1935, храм № 47); другий - не раніше кінця VIII - початку IX ст. (Західний заміський храм). Видана в 2007 р. робота А. І. Романчук присвячена аналізу поглядів дослідників щодо особливостей розвитку візантійського Херсона. При розгляді питань, пов'язаних з Церквою і сакральним будівництвом в Херсоні IV - IX ст. автор не ставить завдання аналізу агіографії, але постійно до неї звертається. В цілому ця робота є виключно історіографічним нарисом, що підбив підсумок багатьом напрямкам досліджень візантійського Херсона.

З узагальнюючих робіт, де розглядаються деякі питання, пов'язані з літургійним життям херсонської Церкви, слід виділити монографії, написані С. Б. Сорочаном, В. М. Зубарем і Л. В. Марченком. У 2005 р. вийшла в світ монографія С. Б. Сорочана, присвячена ранньовізантійському періоду існування Херсона, в якій узагальнені матеріали останніх досліджень, як в області соціально-політичної і економічної історії Херсона, так і в області релігійної свідомості його громадян. Окремі статті дослідника присвячені датуванню і інтерпретації деяких храмових комплексів, особливо розглянутий поховальний обряд ранньовізантійського Херсона.

Останнім часом з'являються дослідження, присвячені розгляду окремих «літургійних пристроїв» херсонських храмів, - елементів інтер'єру, що виконують певні функції при відправленні християнських обрядів і таїнств, а також висвітлюючих деякі питання, пов'язані з традиціями херсонської Церкви. Ці питання висвітлені у роботах А. Б. Бернацькі, Н. Є. Гайдукова, Т. Ю. Яшаєвої.

Для даної роботи цікавий підхід до викладу матеріалу в дослідженні Л. Г. Хрушкової “Ранньохристиянські пам'ятники Східного Причорномор'я (IV - VIII ст.)”. В розділі “Обряди і літургійні пристрої” автор на матеріалі Східного Причорномор'я, залучивши для порівняння дані херсонських досліджень, визначає літургійні функції різних частин храму і з'ясовує архітектурні і культурні зв'язки регіону з іншими провінціями Візантії. Застосування Л. Г. Хрушковою функціонального аналізу при дослідженні ранньовізантійської культової архітектури можна прослідкувати і в статтях дослідниці про церкви Абхазії і Криму. Це єдиний приклад дослідження такого роду.

У 2004 р. в Познані виданий каталог ранньосередньовічних храмів Херсона. Автори узагальнили відомості про сакральні споруди і опублікували їх тривимірні архітектурні реконструкції, що мають, проте, ряд неточностей і помилок, яких вдалося б уникнути, якби використовувалися результати архітектурного і літургійного аналізу. В цілому цю роботу можна назвати оновленим варіантом монографії Д. В. Айналова, яка проте, вносить мало нового.

Не дивлячись на достатньо значну історіографію християнського Херсона, питання, пов'язані з особливостями богослужіння і релігійного життя християнської спільноти ранньовізантійського періоду, дотепер практично не досліджені. У кращому випадку, є роботи, присвячені окремим аспектам даної проблеми, яку розглядаються на підставі аналізу деяких груп джерел, переважно агіографічних і археологічних. Це лише торкання теми реконструкції християнського богослужіння та релігійного життя ранньосередньовічного Херсона, але не її спеціальне дослідження.

Під час історичної реконструкції релігійного життя ранньовізантійського Херсона доводиться звертатися до класичних робіт з історичної літургіки і історії Церкви таких дослідників як А. Алмазов, Н. Покровський, І. Соколів, Р. Зом, О. П. Лебедев, М. Е. Поснов, І. Мейєндорф, М. Арранц, К. Керн, О. Шмеман, Г. Шульц.

За кордоном вивчення християнської археології практично не переривалося на декілька десятиліть, тому теми, пов'язані з ранньосередньовічним богослужінням і його відображенням в даних археології і архітектури, традиційні. Робіт, що досліджують херсонські пам'ятники в зарубіжній історіографії немає, але спеціальної літератури, присвяченої питанням літургійного вивчення ранньосередньовічних християнських комплексів, досить багато. У цьому плані досить добре вивчені константинопольські пам'ятники (Т. Метьюз, Дж. Барділл, Р. Остерхаут і ін.), християнські комплекси Греції (П. Лемерль, Д. Паллас, Дж.-П. Содіні), Сірії (Ж. Лассюс), Палестини (Дж. Кроуфут, П. Донсель-Вут), Каппадокії (Н. Тетерятникова), Сицилії (Р. Агнелло), Північної Африки. Серед узагальнюючих досліджень слід виділити роботи Р. Краутхаймера і Р. Остерхута про ранньохристиянську і візантійську архітектуру. При дослідженні ранньовізантійських християнських пам'ятників в зарубіжній історіографії обов'язковим елементом є аналіз літургійних функцій будівель і елементів інтер'єру. У зв'язку з відмінностями в богослужінні П. Донсель-Вут вводить термін “літургійна провінція”, межі якої не завжди збігаються з церковними або адміністративними.

Інші роботи присвячені вивченню окремих, користуючись терміном Л. Г. Хрушкової, “літургійних пристроїв” - амвонів, престолів, вівтарних оград, баптистеріїв (A. Грабар, Н. Дюваль, E. Дюгви, A. Б. Бернацкі, Дж.-M. Спесер). У ряді робіт на матеріалах візантійських провінцій розглядаються деякі обряди, культи і традиції християнської Церкви (Р. Ф. Тафт, П. Марваль, К. Фосс). Особливу увагу слід звернути на класичні дослідження А. Грабара (про мартиріальний культ) і А Хачатряна (про хрещальний культ).

Таким чином, дослідження питань, пов'язаних з функціонуванням християнської Церкви в Херсоні і релігійним життям херсонських християн в VI - X ст. у достатній мірі забезпечено історичними джерелами як наративними, так і речовими. Проте, необхідно критично підходити до використання відомостей, що надаються ними, зважаючи на специфіку того або іншого вигляду і типу джерела.

В той же час історіографія питання, що вивчається, досить нечисленна. Розробці питань, пов'язаних з історією християнської Церкви ранньовізантійського Херсона, її богослужіння і традицій, не присвячено жодної спеціальної наукової роботи. Існують лише дослідження окремих аспектів даної проблеми.

У другому розділі «Херсонська кафедра у VI - X ст.» розглядається структура Християнської Церкви і визначається місце, яке займала Херсонська кафедра. Значну увагу приділяється питанням, пов'язаним із чисельністю та соціальним складом херсонського духівництва.

Впродовж VI - X ст. на території Кримського півострова відбувався процес формування церковно-адміністративної структури. Практично єдиним джерелом, що дозволяє прослідкувати його етапи, можуть бути списки церковно-адміністративних центрів, розташованих, згідно з ієрархією, що також входять в Corpus notitiarum Episcopatuum. Згідно з даними джерел, Херсонська кафедра входила до складу Зіхської автокефальної єпархії з середини VI до другої половини IX ст. - початку Х ст. На початку Х ст. Херсонська автокефальна архієпископія була підпорядкована Константинопольському патріархату разом з Боспором, Готфією, Сугдеєю та Фулами. Проте слід врахувати, що всі нотиції цього періоду, як офіційні, так і неофіційні, багато в чому відображають первинний архетип кінця VII ст. Зрозуміло, що положення Херсонської єпархії не залишалося незмінним. В результаті ускладнення територіального поділу, межі адміністративних округів імперії і кафедр Християнської Церкви могли відрізнятися. У нотиціях Херсон завжди згадується першим серед Зіхських кафедр, отже, протягом VI - Х ст. Константинополь визнавав його провідну роль в єпархії.

Дані Таксису або Корпусу єпископальних нотицій (Corpus notitiarum Episcopatuum), що містять списки єпископів, присутніх на Вселенських і Помісних соборах, і списки церковно-адміністративних центрів, дозволяють встановити імена тих єпископів Херсона, які брали участь в церковних зборах: єпископ Еферій (381 р.), єпископ Лонгін (438, 451 і 459 рр.), єпископ Стефан (535 р.), Георгій (692 р.), єпископ Сісіній (787 р.).

Християнізація населення Північного Причорномор'я нерідко проводилася насильницькими методами. Переслідуються прихильники різноманітних єретичних течій, язичники, представники іудаїзму і ін. Законодавчо забороняється проведення язичницьких обрядів і всіх форм відправлення язичницького культу. При цьому язичники позбавлялися права обіймати які-небудь державні посади, представники неортодоксального християнства підлягали насильницькому хрещенню, прихильники маніхейства засуджувалися до страти. Результати такої наполегливої політики з'явилися лише у кінці IX - X cт. Проте влада Церкви поширювалася на Херсон і його найближчу округу, що не дозволяло достатньо ефективно контролювати віддалені общини. У самому ж Херсоні християнська Церква міцно увійшла до життя міста, втіливши ідею згоди світських і духовних властей, що підтримують одна одну.

Християнство стало надзвичайно популярним в середовищі візантійської знаті, яка, у свою чергу, робила багаті пожертвування. Епіграфічні пам'ятники Херсона свідчать про існування ктиторів, серед яких були представники місцевої міської влади, , що жертвують на будівництво храмів значні кошти.

Духівництво складало значну частину міського населення ранньовізантійського міста. Населення Херсона в ранньосередньовічний період могло налічувати до 6 тис. чоловік. При єпископові знаходилося декілька рукопокладених ним пресвітерів (священиків). До IX ст. в місті існувало не менше 40 храмів, каплиць, меморієв і мартирієв, що мають певний штат служителів, в який входили не тільки представники вищого духівництва, але і священики, диякони і дияконіси, читці-анагности, каноніки, аколуфи, могильники і так далі. Крім того, клірики знаходилися при богадільнях і монастирях. Щоб уникнути зубожіння духівництва, його кількість суворо регламентувалася владою. У ранньосередньовічному Херсоні загальне число кліру, можливо, складало близько 10 % населення . Тим паче, що кількість середньовічних храмів і церков могло бути значно більшою, ніж виявлено на сьогодні. При цьому близько 13 % кліра складали пресвітери, 41% - диякони, дияконіси, іподиякони, близько 25 % - читці, 4% - кантори і приблизно 17 % - решта служителів (сторожі, аколуфи, могильники та інші).

В цілому можна сказати, що до VI ст. християнська Церква займала досить міцні позиції в Херсоні, де існувала єпископська кафедра на чолі з єпископом. Протягом VI ст. відбувався процес формування церковно-адміністративної структури південно-західної Таврики. Херсонська кафедра до кінця IX ст. входила до складу Зіхської єпархії, що включала, окрім кримських територій, райони північно-західного узбережжя Кавказу. На початок X ст. приходи сусідніх Сугдейської і Готської єпархій були передані під управління Херсонського єпископа. Проте підтримка імперської влади, характерна для політики “співіснування”, не завжди була настільки ефективною, як в середині VI - VII ст. Херсонський єпископат не мав можливостей для проведення активної місіонерської діяльності, тому християнізація населення Південно-західної Таврики була скоріше номінальною.

Третій розділ «Традиції сакральної архітектури ранньовізантійського Херсона» присвячений особливостям культового будівництва ранньовізантійського Херсона та аналізу питань, що виникають в процесі реконструкції основних типів сакральних будівель. У християнській архітектурі Херсона, що склалася під впливом константинопольської, сірійської і палестинської традицій, знайшли відображення процеси, що проходили в духовному житті міста, і зміни візантійського богослужіння протягом другої половини VI - першої половини Х ст. При дослідженні культової архітектури візантійського Херсона доцільним здається використання історико-літургійного (функціонального) підходу. Основне завдання при цьому полягає в тому, щоб розглядати храми і церкви, як будівлі, що створені відповідно до потреб місцевої християнської общини. Тип споруди, його зовнішній вигляд і особливості архітектури визначалися літургійними потребами.

Ранньосередньовічні храми Херсона нерідко являли собою обнесений огорожею комплекс, куди входили: великий базилікальний храм, часто з прибудованими з північного і/або південного боку галереями (№ 13, 15, 22, 23, 26) або хрестоподібний (Південний і Західний позаміські, храм № 19 «з ковчегом»), хрещальня (єдина будівля баптистерія в Херсонесі - № 24), меморій або мартирій, усипальня і декілька господарських і житлових приміщень. Вони були не тільки ідеологічними, але і культурними, суспільними центрами життя середньовічного Херсона.

Вивчення змін культової храмової архітектури Херсона в другій половині VI - X ст. дозволяє виділити в її розвитку деякі закономірності. На початку цього періоду, що ознаменувався проведенням візантійськими імператорами політики масової християнізації, в Херсоні спостерігається різкий підйом храмового будівництва. Нові храми у вигляді базилік відрізнялися масштабністю і місткістю, що було викликане зростанням числа прихожан. Їх спорудження найчастіше відносять до другої половини VI - VII ст. З розвитком архітектури культових будов в Херсоні, разом з тими, що продовжували використовуватися базиліками, з'являються хрестоподібні і купольні споруди, які є прогресивнішими формами.

За архітектурно-археологічними даними херсонські базиліки, однонефні храми, чотирьохапсидний храм, хрестоподібні храми і хрестово-купольний храм № 29 належать одному хронологічному періоду, який почався в середині VI ст. і продовжувалося впродовж всього VII ст. За довгий час свого існування вони неодноразово ремонтувалися, підновлялися і добудовувалися, що свідчить про розвиток і ускладнення християнського богослужіння в Херсоні.

При зведенні храмів основоположними були форми і пропорції, властиві константинопольській школі. Риси, притаманні столичній архітектурі, в Херсоні виявилися в будівельній техніці, оформленні інтер'єру та літургійному устаткуванні. В той же час деякі елементи (ніші, триконхіальні апсиди, розташування купелей невеликих розмірів в апсиді, однонефні храми) запозичувалися з сірійської традиції, що, мабуть, було викликано потребами богослужіння. В результаті можна виділити декілька основних типів місцевих храмів.

Домінуючими в херсонській архітектурі VI - X ст. був елліністичний тип трехнефної базиліки, до якого відносяться 11 з відкритих до даного моменту херсонських храмів (№ 7, № 13, № 14, № 15, № 17, № 22, № 23,№ 28, № 36, 1932 р., 1935 р.). Ця група храмів функціонально призначалася для відправлення Євхаристії. Однонефні одноапсидні храми, як правило, невеликих розмірів, зводилися на священних місцях або над могилами мучеників переважно як мартирії. У VI - IX ст. найбільші трьохнефні херсонські базиліки були центрами комплексів, що включали, окрім головного храму-кафолікону, церкву-усипальню, хрещальню та інші споруди. Значне місце в топографії міста займали будівлі, для яких обиралася центрична форма - тетраконх № 47, баптистерій № 24, та хрестовокупольний храм №29. Вони використовувалися переважно для відправлення мартиріального, меморіального, або хрещального культу.

Центричними будівлями також є хрестоподібні храми, які в плані нагадують рівнокінцевий грецький хрест. До них відносяться шість сакральних споруд Херсона: храм № 27 на агорі, храм № 19 «з ковчегом» на території античного театру, Південний і Західний позаміські храми та дві прибудови - до Східної і Західної базилік. Конфігурація східної гілки відповідала функціям: у храмах з вівтарем, призначених для служби, вона мала напівкруглу форму, тоді як в храмах-меморіях - прямокутну.

В розділі представлені реконструкції трьохнефної базиліки (№ 7), хрестоподібного храму (№ 19) і одноапсидного храму (1958 р.), що враховують літургійні особливості візантійської сакральної архітектури.

У четвертому розділі «Богослужіння і таїнства Херсонської Церкви у період раннього середньовіччя» розглядаються богослужіння і таїнства Херсонської Церкви у VI - X ст. Візантійському богослужінню цього періоду не характерне чітке визначення числа таїнств. Само поняття “таїнство” використовувалося переважно в узагальнюючому сенсі, не виділяючи із загальної містерії порятунку її окремих елементів. Вже у IX ст. оформилося уявлення про виняткову роль таїнств, до яких Феодор Студіт відносив Євхаристію, хрещення, миропомазання, посвячення у сан, постриг в ченці і поховання. Остаточно доктрина «семи сакраментів» склалася тільки в середині XIII ст. під впливом західної традиції.

У підрозділі 4.1. розглядаються щоденне та святкове богослужіння. Суспільні церковні служби у Візантії ділилися на повсякденні служби і “випадкові”, або треби. Центральне місце в ранньосередньовічному християнському богослужінні зайняла Літургія (грец. “загальна справа”), кульмінацією якої було таїнство Євхаристії (грец. ечбсйуфЯб - подяка).

З другої половини VI ст. до VIII ст. херсонська Літургія складалася з двох частин: 1) загальна Літургія, що містила проповідь і “приготування до таємниці”, яке пізніше виділилося в самостійну частину, що здійснювалося на самому початку Літургії і 2) само “піднесення таємниці” (бнбцпсЬ). Власне, чин Божественної Літургії складався з трьох частин - проскомідії (підготовчої), Літургії оглашенних (на якій їм дозволялося бути присутніми) і Літургії вірних (були присутні тільки посвячені). Як самостійна частина Літургії проскомідія оформилася у VIII ст., що знайшло відображення на архітектурі херсонських храмів. Богослужіння протягом періоду з кінця VI до початку Х ст. поступово перетворювалося з громадського дійства в “містерію”, видовище, де участь віруючих значно скоротилася.

Підрозділ 4.2 присвячений такій особливості візантійського богослужіння як Літургія просто неба та пов'язаним з нею пам'яткам. У візантійському богослужінні велику роль відігравали процесії, завдяки яким храми і церкви складали єдиний літургійний простір ранньовізантійського міста. Тому невід'ємну частину богослужіння в Херсоні складала служба просто неба.

У підрозділі 4.3. аналізується таїнство хрещення у ранньосередньовічному Херсоні, і пов'язані з ним пам'ятки, що можна інтерпретувати як баптистерії. На цей час слід визначити дев'ять баптистеріїв (баптистерії № 24, баптистерії біля базиліки № 28, біля Східної та Західної базиліках, в комплексі базиліки № 15, в базиліці 1935 р., у прибудовах до хрестоподібних храмів Південному позаміському і № 19, а також в храмі № 27 на агорі). Всі вони входять в комплекси храмів другої половини VI - першої половини VII ст. Але з кінця VIII - початку IX ст. замість стаціонарних все частіше почали використовуватися переносні купелі. Найпізнішим - десятим можна вважати баптистерій при базиліці X ст. в цитаделі Херсона.

Таким чином, відносна чисельність баптистеріїв і купелей в Херсоні передбачає часте проведення таїнства хрещення. Тут було реалізовано право священика здійснювати хрещення, отримане ним з IV ст. В той же час, з VI ст. переважає хрещення немовлят, хоча існували прецеденти хрещення дорослих, що поступово здійснювалося все рідше і рідше. У деяких храмах під час обряду занурення замінилося окроплюванням, що видно по невеликим розмірам купелей.

Можливо, що масове будівництво в кінці VI-VII ст. приміщень для хрещення і купелей було орієнтовано, перш за все, на хрещення немовлят, але при цьому не виключало, і навіть передбачало, як в баптистерії при Уваровській базиліці № 23, хрещення дорослих неофітів.

У підрозділі 4.4. розглянуті херсонські традиції водосвяття та єлеосвячення. Освячена вода і освячений єлей відігравали значну роль в обрядах християнської Церкви. Вони використовувалися як у відправленні культу, так і мирянами в особистих цілях. Шанування цілющих джерел - агіасм фріаров, характерне для багатьох язичницьких релігій, було органічно сприйнято християнством, де вода почала грати виняткову роль в обрядах хрещення і очищення, їй приписувалися цілющі властивості.

У подрозділі 4.5. досліджуються питання, пов'язані з похованням. У Херсоні в раннє середньовіччя для поховання в основному використовувалися пізньоантичні склепи з нішами-лежанками, де здійснювалися багаторазові інгумації. Поховання біля храмів або у них може розглядатися як своєрідні «криті кладовища», але їхня кількість була невеликою: продовжував функціонувати позаміський некрополь. У херсонському поховальному обряді слід зазначити своєрідний синкретизм, коли в християнських обрядах простежується певний зв'язок із язичницькими традиціями. В той же час впродовж VI - X ст. поховальний обряд поступово трансформувався і у X ст. остаточно сформувався комплекс обрядів, пов'язаних з християнським похованням.

П'ятий розділ «Обряди та культи Херсонської Церкви». Важливою складовою християнської ідеології був культ священних реліквій і пов'язані з ними обряди. Враховуючи “небагатослівність” історичних джерел, ці питання практично не торкалися дослідниками. На сьогоднішній момент, результати комплексного аналізу джерел дозволяють визначити основні риси шанування священних реліквій (насамперед - мощів святих і мучеників), що виявлялися в традиціях благочестивого розчленовування і перенесення мощів. Процесії з мощами у формі стаціональних ходів знайшли відображення в топографії візантійського Херсона.

У підрозділ 5.1. розглянуто основні риси культу мощів святих мучеників і вторинних реліквій у ранньосередньовічному Херсоні. Шанування реліквій було невід'ємною частиною середньовічного культу святих. Вже в епоху пізньої античності сформувалося уявлення про дійсну присутність святого в його тілесних останках або в предметах, пов'язаних з ним за життя. Реліквії, які були безпосередньо пов'язані з мученицькою загибеллю святого, користувалися особливим шануванням. З часом кожна єпархія прагнула володіти чудодійними мощами, багато хто з них ставав потім об'єктами поклоніння паломників. Шанування святого було пов'язане з місцем його поховання, а перенесення мощів в храм або зведення над ними меморія (теофанічного мартирія) стало одним з перших ритуалів формального церковного шанування. Фактична організація культу проходила з санкції єпископа і при його участі у вигляді отримання мощів і їх перенесення (inventio, elevatio, translatio). Могили мучеників, що все більш виділяються серед інших похоронних споруд на міських околицях, стають центром місцевого релігійного життя. Окрім культів святих херсонського походження, в Херсоні слід відмітити поширення культів святих-покровителів: Св. Фоки Навта, Св. Лупа-воїна, Св. Анастасії Узорешительниці, Св. Прокопа та інших. Шанування реліквій було важливим інститутом церковного, релігійного і соціального життя середньовічного візантійського міста. Воно поділялося всіма шарами суспільства, відображало відчуття і вірування як вчених кліриків, так і простих віруючих.

У підрозділі 5.2. розглянуто традицію перенесення мощів та інших святих реліквій. Культ святих мощів і вторинних реліквій можна назвати стрижнем, на якому шикувалася політика, яка впроваджувала християнство у південно-західній Тавриці. Мощі Св. Климента Римського, Св. Василея і інших херсонських святих грали важливу роль в духовному житті ранньосередньовічного Херсона. Як реліквії, вони були “дійовими особами” міських стаціональних ходів, до них спрямовувалися численні паломники сподіваючись на диво зцілення. Перенесення мощів християнських святих значно вплинуло на духовне, літургійне, культурне і економічне життя Херсона. З мощами пов'язувалися багато організаційних сторін життя місцевої Церкви, була остаточно сформована архітектурний вигляд Херсона з його мартиріями і меморіями. Завдяки традиції перенесення реліквій, храми і церкви складали єдиний літургійний простір ранньовізантійського міста, що розглянутий у підрозділі 5.3. «Стаціональні ходи і топографія міста»

Підрозділ 5.4. присвячений особливостям меморіального і мартиріального культів в Херсоні. Характерною рисою ранньохристиянського релігійного життя було широко поширене шанування святих і мучеників, деякі прояви якого можна позначити як меморіальний і мартиріальний культ. У сучасній церковній археології при вивченні візантійської архітектури досить широко використовуються поняття “мартирій” і “меморій”. Сучасний стан Херсонського городища і результати майже 200-річних розкопок дозволяють уточнити характер ранньосередньовічної сакральної архітектури. У підрозділі систематизовані пам'ятники, які можна віднести до мартиріїв чи меморіїв, розглянуто відмінності їх функцій і виділені ознаки, згідно з якими ці пам'ятники можуть бути віднесені до того або іншого типу культових споруд.

Особливості організації паломництва розглянуті в підрозділі 5.5. Паломницький рух значно вплинув на духовне, культурне та економічне життя Херсона, з ним пов'язані культи місцевих святих і деякі особливості функциіонування місцевої Церкви.

У підрозділі 5.6. розглядаються питання, пов'язані із виникненням і функціонуванням монастирів в Херсоні та його окрузі. Запропоновано критерії, за якими можна визначити архітектурні комплекси, які слід вважати монастирями.

Висновки

У висновках узагальнюються результати пошукової і теоретико-аналітичної роботи, проведеної автором у рамках дисертаційного дослідження. Досліджуваний період є дуже важливим в історії розвитку Херсонської єпархії. З другої половини VI - початку VII ст. у Херсоні за підтримки імперських властей проводилася активна політика християнізації, що супроводжувалася масовим церковним будівництвом, канонізацією херсонських мучеників, виникненням християнських похоронних комплексів, появою християнських релігійних традицій, пов'язаних з культом святих мощів та реліквій. Провідна роль Херсона в цьому процесі знайшла своє відображення в єпархіальних списках Константинопольського патріархату, де Херсон незмінно займав провідне місце серед інших кафедр Північного і Східного Причорномор'я. Тому це місто слід назвати провідним церковно-адміністративним центром Таврики, що здійснював місіонерську діяльність за підтримки візантійських властей. Наявність в Херсоні безлічі різночасних культових споруд, що відрізняються великою різноманітністю архітектурних форм і при цьому візантійських за своєю природою, служить яскравим свідченням тісної політичної, ідеологічної і культурної залежності міста від Візантійської імперії. Покликані прославляти і запроваджувати в широкі маси ідеї державної релігії, християнські храми дійсно утілювали в собі “все технічно і художньо передове для даного історичного періоду”. Вони були не тільки ідеологічними, але і культурними, суспільними центрами життя ранньосередньовічного Херсона.

Застосування сучасних технологій відкриває нові можливості для реконструкції літургійного життя ранньосередньовічного міста. Завдяки новим методикам з повною впевненістю можна говорити про повноцінність і самодостатність літургійного життя в рамках міського простору, що досягалося завдяки наявності єпископської кафедри, храмової інфраструктури, згодою церковної і світської влади. Прямим доказом цього стало активне будівництво культових споруд в другій половині VI - VII ст., участь Церкви у відродженні шанування місцевих святинь, святих мучеників і так далі. Завдяки моделюванню в дослідженні з'являється принцип наочності, що дозволяє відтворювати храми і церкви, які складали єдиний літургійний простір міста.

У сакральній архітектурі Херсона панувала константинопольська школа, проте окремі архітектурні елементи перебували під впливом сірійської і малоазійської традицій. Також можна сказати і про сірійський вплив на херсонську літургійну практику. Відповідно до функціонального призначення обирався тип сакральної споруди. Для відправлення євхаристичного культу зводилися храми-кафолікони у вигляді базилік, а для меморієв і мартирієв і баптистеріїв обирався центричний тип будівлі. Проте протягом подальшого часу зникло чітке функціональне поділення, що виявилося в будівництві додаткових приміщень, в основному в східній частині храмів. Це дозволило проводити в одній будівлі весь комплекс християнських обрядів і ритуалів. Велику роль в релігійному житті херсонської християнської общини відігравала Літургія просто неба і пов'язані з нею стаціональні процесії з мощами. Ці форми шанування реліквій були характерні виключно для ранньосередньовічного візантійського богослужіння.

Друга половина VI - VII ст. були часом часто нав'язуваної Константинополем політики залучення в храми широких мас населення. У обрядовості херсонської Церкви спостерігається дотримання норм богослужіння, характерних для константинопольського богослужіння цього періоду. Християнська Церква почала контролювати найважливіші події в житті херсоніта: народження і смерть. Проголошувана Церквою рівність християн перед Господом проявилася у поховальному обряді: пізньоантичні склепи почали широко використовуватися як місця для масових інгумацій. В цей час набули широкого поширення стаціональні процесії, які мали статус загальноміських свят. Херсон був транзитним пунктом для паломників, що прямували до центрів Малої Азії та Єрусалиму з Північного Причорномор'я.

...