Закономірності релігійного процесу. Національні релігії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Закономірності релігійного процесу. Національні релігії

План

Вступ

1. Характерні риси первісних релігійних вірувань, їхня специфіка та особливості

2. Тотемізм, фетишизм, магія, анімізм

3. Між філософією і релігією: конфуціанство й даосизм

4. Релігійні уявлення стародавніх слов'ян

5. Віровчення та форми іудаїзму

6. Основні принципи та практика індуїзму

Література

Вступ

Мета заняття: висвітлити історичні витоки та еволюцію релігійних уявлень в первісних суспільствах (магія, фетишизм та інш.), теорії походження релігійних вірувань (М. Мюллер, Е; Дюркгейм, В. Шмідт, Е. Дж Фрезер та інш.), познайомитсь з релігійно-міфологічними уявленнями стародавніх країн (Єгипту, Греції, Риму та інш.); розкрити зміст Національних релігій, акцентуючи увагу на філософсько-релігійних ученнях Давнього Китаю, основах віровчення і культової практики індуїзму та іудаізму.

Основні поняття: надприродне, архаїчне суспільство, міф, табу, фетишизм, магія, анімімізм, тотемізм, ведична література, брахманізм, брахма, яра, аватара, йога, мурті, гуру, синагога, Тора, Талмуд, каббала, дао, лі, де, жень, інь і янь.

Надприродне -- світоглядна категорія, яка визначає те, що знаходиться поза фізичним світом вимірів і діє поза впливом законів природи, випадає з системи логічних зв'язків та залежностей, дещо первинне по відношенню до реальності і впливає на неї, що не може бути виявлено у матеріальному світі.

В релігійному сенсі надприродне розкривається через поняття надчуттєвого, безтілесного, нетривалого існування, яке неможливо відчути зовнішніми органами чуття людини і приладами. В більш вузькому сенсі надприродне також може розглядатися як деякий вимір іншого, метафізичного простору -- загробного світу, в якому душа може існувати без фізичного тіла.

Міф (від грец. Мэипт -- казка, переказ, оповідь) або міт -- оповідь, яка пояснює походження певних речей, явищ, світу, за участю надприродних істот -- богів, демонів, і героїв. Міф є основою різних релігійних систем, фольклорних традицій, художньої творчості. Окремі міфи, які складають певну систему, утворюють міфологію того чи іншого народу, яка лежить в основі характерного для ньогосвітогляду.

Міфи характерні як для первісних народів, що перебували або перебувають на стадії дораціонального, дофілософського і дорелігійного мислення, так і сучасної людини. Стосовно сучасних проявів міфів та їх наслідувань вживається термін «неоміф» або«псевдоміф». В новітніх дослідженнях міф часто розглядається як альтернатива науковому мисленню і невід'ємна складова сучасної культури.

Табу (від полінезійського слова tapu або tabu, що означало -- заборона) -- негативні приписи (категоричні заборони) на різні дії людей, порушення яких повинно спричинити відповідні санкції. Виникли і сформувалися на соціальній, магічній і релігійній основі в період первісного суспільства, у якому вони регламентували і регулювали життя індивідів і груп (родини, роду,племені та ін.).

Сукупність табу, що накладаються жерцями і вождями, охоплювала різні сторони життя і поширювалася на:

- слова (заборона вимовляти імена людей, небіжчиків, духів, богів, назви тварин і ін.);

- людей (жінок, воїнів, правителів тощо);

- тіло людини і частини тіла;

- спілкування, сексуальні і шлюбні відносини, різноманітні форми і види поведінки, дії повсякденного життя (відкриття обличчя, вихід з житла та ін.);

- їжу і питво;

- тварин, рослини, різні предмети і символи предметів (землю, зброю, амулети тощо), відвідування тих чи інших місць та багато ін.

Відповідно до існуючих забобонів і традицій, порушення заборони мало наслідком кару надприродних сил (у вигляді причини, хвороби або смерті) і різноманітних соціальних санкцій з боку співтовариств та їх лідерів. У первісні і наступні часи табу виступали як засіб соціального контролю і соціального керування. У процесі історичного розвитку частина табу трансформувалися та ввійшли у вигляді різних уявлень (наприклад, про гріх), цінностей і норм (наприклад, заборона зображувати людину в ісламській культурі та ін.) у мораль, релігію,право і повсякденне життя людей.

Вважається, що табуювання як звичай, уперше було відзначено в 1771 Дж. Куком ваборигенів островів Тонґа (Полінезія) під час кругосвітнього плавання.

У ряді концепцій, що пояснюють істотні моменти походження, змісту і функціонування табу найбільший вплив мають:

1) магічна (розглядає заборони як негативну форму практичної магії, що відрізняється від чаклунства як позитивної форми магії -- Фрезер та ін.);

2) релігіознавча(пояснююча табу як «священні закони» і заборони, зв'язані з віруваннями в надприродних істот -- Тайлор та ін.);

3) психологічна (надає психоаналітичне трактування табу як вираження амбівалентних станів і стосунків, і підкреслює роль табу як форму первісної моралі й одного з «пускових механізмів цивілізації» -- Фройд та ін.);

4) антропологічна (що тлумачить табу як форму соціального контролю -- Маліновський та ін.) і їхні різні версії і комбінації.

Фетишизм (фр. fetichisme) -- одна із ранніх форм релігійних вірувань; поклоніння предметам неживої природи -- фетишам, які ніби-то наділені чудодійною силою. Яскравим прикладом фетишизму у сьогоденні є носіння різноманітнихамулетів, оберегів, ідолів, тощо.

Фетишем може стати будь-який предмет, що вразив уяву людини: камінь незвичної форми, шматок дерева, частини тіла (зуби, ікла, шматочки шкіри, висушені лапки, кістки і т. д.). Фетишем іноді ставала частина чогось великого: наприклад, камінь з шанованої гори, шматочок священного дерева або зображення шанованої тварини. Фетиш міг бути просто малюнком і навіть татуюванням на тілі. Особлива група фетишів пов'язана з поширеним у багатьох народів світу культом предків. Їх зображення стають фетишами, яким поклоняються. Іноді це ідоли -- людиноподібні фігурки з дерева, каменю, глини.

Нерідко фетишем опинявся випадково обраний предмет. І, якщо його власника супроводжувала удача, значить, фетиш має магічну силу. В іншому випадку його замінювали іншим. У деяких народів існував звичай дякувати, а іноді і карати фетиші.

До наших днів дійшло безліч фетишів у формі амулетів-оберегів. Амулетом служить предмет, якому приписуються магічні властивості відвертати від людини нещастя і приносити успіх. Амулет-оберіг має оберігати свого власника.

На даний момент Західна Африка може вважатися "країною фетишів" . Згідно із західно-африканськими уявленнями, фетиші повинні висіти у вигляді амулетів на шиї , вони оберігають від хвороб або, навпаки, можуть завдати шкоди у випадку неповаги до них, вони приносять дощ, наповнюють море рибою, ловлять та наказують злодія, надають своєму володарю хоробрості і приводять в сум'яття недругів.

Магія (лат. magia, з грец. мбгеЯб -- «чаклунство», «чарівництво», «ілюзія») абочари -- сукупність прийомів і обрядів, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин або людину.

Анімімзм (від лат. anima -- душа, animus -- дух) -- віра в те, що предмети, природні явища, тварини або люди ніби наділені душею. У теорії релігії концепція духовного домінує над концепцією матеріального: наприклад, душа, як безтілесна копія тіла, може існувати самостійно як при житті, так і після нього. Анімізм це також вірування первісних людей, віра в існуваннядухів, одухотворення сил природи, тварин, рослин і предметів, приписування їм розуму, дієздатності і могутності. Звідси виникають погребальний культ, культ предків і розвиток вірувань в загробне існування душі, потойбічне життя. Анімізм тісно пов'язаний з практикою табу (заборони на певні дії, що стосується якоїсь істоти або предмету). Згідно з цими віруваннями, кожна річ у світі має душу або дух.

Тотемізм (одж. ot-totem -- його рід) -- віра в існування кровно-родинного зв'язку між групами людей і тотемом.

Ведична література - великий набір текстів, укладеному приблизно протягом дев'ятистоліть (1500 - 600 е.). Проте й пізніший період створюються твори, котрі за своїм змістом ставляться до цієї литературе.

Ведические тексти - це література переважно релігійного змісту, але мають багато відомостей про економічний розвиток, класової та соціальній структурах суспільства.

Ведическая література в протягом тривалої й складного історичного перирода, який починається із настанням індоєвропейських аріїв до Індії, їх поступовим заселенням країни (cначала північних і середніх областей) і завершується возщникновением перших державних образований,объединяющих великі території. У цей час у суспільстві відбуваються істотних змін, і спочатку кочові і пастуші племінні суспільства аріїв перетворюються на класово диференційовано суспільство з розвиненою землеробством, ремеслами, торгівлею, соціальної структурою і занадто складною ієрархією, що містить чотири головні варни (стану). Крім брахманів (священнослужителів іченців) тут було кшатрії (вояки та представники колишньої племінної влади), вайшьи (хлібороби, ремісники і торговці) і шудры (маса безпосередніх у виробників і переважно залежного населення).

У цьому дана соціальна структура починає розвиватись агресивно та утворює основупізнішої надзвичайно складній системи каст. У процес становленнядревнеиндийской культури ведического періоду беруть участь різні етнічнігрупи жителів тодішньої Індії. Крім індоєвропейських аріїв це, зокрема, дравіди і мунди.

Традиційноведическая література поділяється сталася на кілька груп текстів. Передусім це чотири Веды (буквально: ведення - тому й назва період і його письмових пам'яток); найстарша і найважливіша їх - Рігведа (знання гімнів) - збірник гімнів, що формувався щодо тривале час й остаточно склався до ХП в. е. Трохи більше пізніми є брахмани (виникаючі приблизно від Х в. е.) - керівництва ведического ритуалу, з которы найважливіше - Шатапатхабрамана (брахмана ста шляхів). Кінець ведического періоду представлений дуже важливими для пізнання давньоіндійського релігійно-філософського мислення упанишадами .

Ведическая література, до котрої я належать й інші групи текстів, надзвичайно широка; лише Рігведа містить понад 10 тыс.стихов в 1028 гімнах.

Брахманізм -- релігія стародавньої Індії, що розвинулася зведизму та домінувала в період приблизно з 500 року до н. е. до 200 року н. е.

Йога (дослівно: «зв'язок [з Брагманом]») -- психопрактика змінисвідомості, сукупність різноманітних індійських духовних і фізичних метод, що розробляються в різних напрямах індуїзму та буддизму з метою керування психікою та психофізіологією індивіда задля досягнення піднесеного психічного й духовного стану.

Мурті (санскр. ??????) в індуїзмі -- статуя або зображення певного бога або святого.

Як правило індуси вважають мурті гідними поклоніння лише після складного обряду, в ході якого певного бога або святого запрошують втілитися в мурті і почати приймати поклоніння.

Мурті використовується індусами, а також деякими буддистами, як об'єкт релігійного або медитативного зосередження. Поклоніння (пуджа) мурті рекомендоване і докладно описане в древньому тексті «Панчаратра».

Синагога (від грец. ухнбгщгЮ - зібрання, спільнота; івр. бйъ лрсъэ -- бейт кнессет, тобто дім зборів, зібрань) -- юдейський молитовний будинок чи приміщення, де юдеї моляться Богові. Також громада віруючих юдеїв, які поклоняються в одній синагозі та формують собою спільноту.

Зазвичай являє собою споруду характерної архітектури. Щоправда, за юдейськими релігійними правилами, синагогою може бути будь-яке приміщення, яке було освячене за спеціальним обрядом.

Згідно з Талмудом, споруда синагоги повинна розміщуватись у центрі єврейського поселення, як правило, на підвищенні і бути домінантою всієї прилеглої території.

Синагога не тільки зробила вирішальний вплив на формуванняюдаїзму, але й послужила основою вироблених в християнстві іісламі форм громадського богослужіння.

Традиція надає синагозі величезне значення в єврейському житті. Талмуд вважає, що вона поступається за святістю тільки Храму, і називає її мікдаш меат - «мала святиня», як сказано: Я видалив їх до народами та розпорошу їх по країнах, але Я став для них святилищем малим в країнах, куди прийшли вони.

Талмуд (староєвр. вчення, наука) -- це великий кодекс релігійно-юридичних правил життяєвреїв. Талмуд сформувався впродовж багатьох віків -- з IV ст. до н.е. до IV ст. н.е. Століттями первинний зміст Талмуду передавався усно із покоління в покоління. Тому на відміну від Тори («Закону», «писаного Закону») його називають «усним законом» або «коментуванням закону». Писемне оформлення накопиченого матеріалу почалось ще у ІІІ ст.н.е., а закінчилось у V ст., коли постав «Єрусалимський талмуд». «Вавилонський талмуд» було завершено у VII ст. н.е.

В основу Талмуду покладено П'ятикнижжя, Закон Моїсея, або Тора. Основною метою укладачів Талмуду було збереження Усного Закону, а також пристосування його до мінливих умов реального життя. Правила, які вони розробляли, були, власне, рецептами для практичного виконання «теоретичних» заповідей, які отримав Мойсей на горі Сінай.

Перші законоположення Талмуду належать до періоду, коли Юдея була включена до імперії Олександра Македонського (322 р. до н.е.) та еллінізм увірвався у замкнений світ давніх юдеїв. Впродовж трьох столітть (з IV по II ст. до н.е.) Юдея знаходилась під значним впливом грецької культури. У III ст. до н.е. книжники-хасидеї повстали проти еллінського засилля та встали на захист «віри батьків». Аби зберегти Закон Моїсея в нових умовах хасидеї зайнялись записом тлумачень Тори, які передавались з покоління в покоління в усній формі, в результаті чого з'явилась збірка Мишна«Перше повторення Тори». Частина Талмуду, власне, є поширеним тлумаченням Тори, зробленим на основі Мишни. Мишну цитують за трактатами, главами та параграфами.

У 141 р. до н.е. в Юдеї встановилась влада Маковіїв, що поєднали і духовну, і світську владу. Проти них повстала давня першосвященницька династія Саддокідів (слов'янський переклад - "саддукеї"), які були прихильниками компромісу між Моїсеєвим законом та грецькою філософією. Гасмонеї у боротьбі проти Саддокідів спирались на прушім (оборонців Закону, слов'янський переклад - "фарисеї"), оборонців віри праотців і Закону (Тори), виступали проти чужеземної грецької філософії і зазвичай походили із середніх прошарків населення.

Вавилонський Талмуд містить 2711 листів.

Перше видання Талмуду на території Російської імперії було зроблено братами Шапіро в місті Славута. Велика робота по редакції Талмуда пророблена перед випуском знаменитого Віленського видання Талмуду (1880), вона була здійснена колективом рабинів литовськихєшив та видавництвом «Вдова и сыновья Ромм». Це видання покладено в основу майже всіх наступних. Єдиним текстом кирилицею в цьому виданні є рядок «Дозволено цензурой».

Дао, Тао (кит. “№, буквально -- шлях) -- поняття давньокитайської філософії, яке означало: в теорії пізнання -- «шлях» природи, її закономірність; в етиці -- сенс життєвого шляху людини, етичну норму; в логіці -- підставу, засновок, аргумент. Найоб'ємніша і найскладнішакатегорія китайської філософії, та зокрема даосизму, яку можна порівняти із категорією буття.

У давній європейській філософії аналог -- логос.

У середньовічній православній філософії Київської Русі аналогами цього поняття є Істина (Софія), Право, Правда, Закон, Життя, життєвий шлях, Дух, Суще, Сущий та багато ін.

Лі (фр. Lye) -- муніципалітет у Франції, у регіоні Центр-Долина Луари, департамент Ендр.

Лі -- округи в США.

Даосизм -- китайське традиційне вчення, в якому присутні елементи релігії, містики, гадань, шаманізму, медитацій, а також традиційної філософії й науки. Послідовників даосизму називають даосами. Вважають, що цю течію заснував Жовтий імператор (родоначальник всіх китайців).

В історії даосизму відбувся поділ учення на філософський даосизм (дао цзя), що розвинувся в неодаосизм, і релігійний (дао цзяо), що включив алхімію, демонологію, лікування. За час свого існування даосизм не створив єдиної церкви, а догматичні положення його ортодоксальних напрямів не сформувалися в конкретний, спільний для всіх вірян догмат. Це відбилося на поліморфізмі даоської доктрини, особливостях ритуальної діяльності і організаційних рівнях. Проте даосизм є цілісним соціокультурним феноменом, що робить значний вплив на життя сучасного китайського суспільства.

Жень (кит.: ђm; піньїнь: rйn) -- понятійна категорія в конфуціанстві.

У класичному сенсі позначує поняття «людяності», «гуманності», «чоловіколюбства», «доброти до людей», «щирості». Найвища чеснота зп'яти постійних, які мусить мати шляхетний муж. Виражається у любові до ближнього, піклуванні за людьми. Одне з ключових понять в китайській філософії.

Поняття жень виступає як суміжне до ї (yм ‹`/?: справедливість, праведність), де жень є проявою м'якості та милосердя, а ї -- твердості та принципності.

У неоконфуціанських моделях, під впливом буддизму, категорія жень обрала космологічні риси. У вченні Тань Ситуна (1865-1898) вона виступає як аналог європейського поняття гравітації.

1. Характерні риси первісних релігійних вірувань, їхня специфіка та особливості

Складову частину історії первісного суспільства, його культури становить релігія. Проблема її походження хвилює всіх великих дослідників, погляди яких з часом оформилися у діаметрально протилежні концепції -- від твердження про вродженість релігійних ідей та богословського витлумачення релігії як одкровення Бога людині до обґрунтування так званого безрелігійного періоду в історії людства. Втім останню тезу здебільшого вважають пропагандистським винаходом, що мав обслуговувати процес подолання релігії.

Більшість вчених пов'язують появу релігійності з існуванням людини сучасного типу, яка жила не раніше 40 тис. років тому і названа кроманьйонцем за місцем першої знахідки її решток у гроті Кро-Маньйон (Франція) 1868 р. Для кроманьйонця властивий такий тип общинного життя, в якому відбір за видовими біологічними якостями був подоланий. Іншими словами, на зміну складних інстинктів, що, звичайно, мають біологічний характер, прийшли соціальні закони, які, зрештою, спричинили виникнення суспільства. Археологи стверджують: кроманьйонець інколи міг собі дозволити робити запаси або навіть перебирати стравами. З таких далеких часів дійшли до нас прикраси на знаряддях праці, художні вироби з кісток тварин, малюнки на стінах печер, глиняні статуетки. Це був час мустьєрської епохи, а, ймовірно, і дещо раніше -- пізній ашель. Люди ранньородо-вої общини не виділяли себе з природи. Відповідна територія, її рослинний і тваринний світ, земля, її надра -- все це сприймалося як єдине ціле. Самій природі, її силам приписували властивості аж до кровноспорідненої організації та дуалістичного поділу на дві взаємошлюбні половини. Людському родові передавалися властивості природи включно з відтворенням її стихійних явищ.

Довкілля людина освоювала в єдності з тим первісним суспільним колективом, до якого вона належала. Саме комунальна діяльність давала їй змогу в необхідних для життя межах панувати над природою. Умови життєдіяльності виробили в цих людей перші навички самовладання, хоробрість, вправність, а також відповідну спостережливість, практичну свідомість, що, у свою чергу, допомогло організувати господарську діяльність, зокрема мисливство, рибальство, збирання різних плодів. "Початкові вірування були найтісніше зв'язані з життям, -- зазначав І.Огієнко, -- з природою свого довкілля, бо це вимагалося своїм господарським побутом, -- це були вірування натуралістичні, на природі побудовані. Людина хотіла бути зі своєю природою в найкращих стосунках, бо ясно бачила, що в усьому залежить від неї, і тому початкова релігія заснована була на боротьбі зі своїм довкіллям, за своє існування, власне на певному ставленні до цього довкілля, -- до сонця, води, землі, дерев і т ін., а особливо до звірини. Первісна віра була віра практична, домова, господарська, необхідна людині на кожному кроці, бо була міцно пов'язана з працею. Це була релігія реального життя, пізніш хліборобська, як частина життя людини, коли її віра і життя були нероздільно пов'язані сотнями ниток".

Очевидно, нерозвинуте мислення давньої людини ще не знало понять високого рівня абстрактності. Проте це не означає, що за таких обставин не могла виникнути віра в надприродне. Адже, окрім емпіричного й абстрактного пізнання, існує інтуїція, безпосередньо пов'язана зі сферою підсвідомого. Остання дає змогу сприймати свою причетність до процесів, що відбуваються у Всесвіті. Релігія допомагає людині збагнути наявність якоїсь абсолютної реальності, яка міститься поза світом явищ. її називають ще загальною закономірністю. Релігія -- це віра в Абсолют, що є сутністю світу, в котрий як цілісне буття входить своєю духовністю кожна людина за свого земного і позаземного життя. Оскільки цю сутність не можна збагнути в усій її повноті й безмежності ні відчуттями, ні розумом, то кожна людина приходить до релігії по-своєму.

Археологічні знахідки засвідчують, що первісні форми релігії були такими ж примітивними, як і людина та суспільство того часу. її корені слід виводити із відповідних умов життя первісних людей, умов, які існували на початку антропогенезу. Первісні форми релігійних уявлень породжувалися уособленням. Усі явища і предмети людина оголосила живими особами, що діють свідомо, подібно до самої людини. Адже людина освоюється з усім невідомим через відоме. В такий спосіб уособлюються не лише конкретні предмети, а й загальні поняття та уявлення. З часом людина переконується, що те чи інше явище -- неживе і несвідоме. Однак ним хтось керує, в навколишніх процесах та об'єктах існують надприродні двійники -- духи. Щоправда, останні поки що не творці, а лише господарі предметів і явищ. Духи мають свою градацію: одні сильніші, інші -- слабші, але своєрідної підпорядкованості ще немає.

Віра в надприродні істоти, що містяться в будь-яких тілах (душі) або діють самостійно (духи), називається анімізмом. Згідно з нею, вся природа, жива і нежива, має душу, а людина своїми магічними діями може впливати на природні та надприродні сили: добрі прихиляти на користь, на добро, а сили недобрі-лихі -- унешкоджувати, відхиляти. Це стало основою анімістичного світогляду. До речі, чимало даних засвідчують, що вірування в душі виникло дещо раніше, ніж у духів. У житті первісних людей анімістичні вірування були дуже поширеними: вся природа уявлялась їм одухотвореною, тому люди були переконані в існуванні душі у тварин. Звідси, зокрема, походить звичай не вбивати спійману тварину, а спочатку зв'язувати її і очікувати природної смерті. За таких обставин вірили, що душа тварини буде для людей небезпечною. Інколи після вбивства тварини просили у неї вибачення, запевняючи при цьому, що вчинили такий акт цілком випадково.

Як стверджують етнографи, первісна людина вірила, що вона складається з двох частин -- тіла і душі, причому остання може перебувати в різних частинах тіла. За іншими віруваннями, душа людини містилася в її крові. Вірогідно, такий висновок випливав із тривалих спостережень за пораненими одноплемінниками, котрі втрачали життя разом із кров'ю, яка витікала з рани (внаслідок участі у полюванні, військових сутичках). Наші предки вірили, що під час традиційного братання, коли декілька людей змішували свою кров і причащалися нею, відбувався обмін душами, встановлювалися родинні стосунки. Гадаючи, що душа перебуває в очах, вірили, зокрема, в *"лихе око", в те, що можна "вректи" іншу людину. Інколи носіями душі уважали також волосся, нігті.

Душею людини вважався і процес дихання. До такого висновку спричинилося, мабуть, те, що у людини в момент смерті припиняється дихання. Не випадково у мовах багатьох народів світу слова "душа" і "дихання" мають спільний корінь. Інколи душа ототожнюється з тінню. Ось чому деякі племена боялися у сонячний день ходити по березі річки, остерігаючись крокодила, який може "схопити" тінь, а разом з нею і людину.

Розвиток анімістичних уявлень привів до думки, що душі людей мають здатність покидати тіло, зокрема під час сну. Ось чому існував звичай не будити сплячу людину. Боялися, що, повернувшись до свого власника, душа не знайде тіла. Первісна людина сприймала сни за дійсність. Часто душа уявлялась у вигляді метелика, птаха або комахи. Для "позбавлення" себе впливу душ померлих люди часто залишали житло, біля якого хоронили покійника, а його родині змінювали імена, одяг, розфарбовували свої тіла, щоб душа покійника не впізнала їх. Згодом виникла думка про існування потойбічного світу, котрий уявлявся спочатку копією земного. Потойбічний світ одні "поміщали" на небі або високо в горах, інші -- під землею або на далеких островах.

Поширеною була також віра у переселення чи перевтілення душ, коли душі покійників нібито втілювалися у новонароджених. Уважно оглядати кожну новонароджену дитину, прагнули визначити, на кого з померлих предків вона могла бути подібною, відтак надавали їй відповідне ім'я. Якщо цього не вдавалося зробити, перед дитиною називали імена предків до того часу, поки вона голосом не "давала знати" про свій вибір.

Англійський вчений Е.Тайлор (1832--1917 pp.) у книзі "Первісна культура" висунув анімістичну теорію походження релігії, згідно з якою віра в нематеріальні душі та духи була найдавнішою формою релігійних уявлень. Під анімізмом (лат. anima -- душа) він, до речі, переважно розумів віру в духовні істоти, в існування людських душ, не відокремлених від тіла і безсмертних. Деякі дослідники вкладають у термін "анімізм" ширше поняття, що охоплює також тілесну душу. Інші науковці під анімізмом розуміють Не лише віру в душі, а й всезагальну одухотвореність природи.

Ще одна з первісних форм релігійних вірувань отримала назву фетишизм (франц. fetiche -- ідол, талісман). Це віра у надприродні властивості неодухотворен их предметів, наприклад, знарядь праці (ужиткових речей, а пізніше -- і спеціально виготовлених культових предметів). Скажімо, люди первісного суспільства бажали, щоб тварина потрапила у загорожу, опинилася в їх господарстві. Малюнки пораненої тварини в загоні поруч із житлом -- поширений сюжет палеолітичного мистецтва. Збуджена уява первісної людини породжувала в неї віру, що ці малюнки самі по собі можуть задовольнити їх прагнення. Зрештою, об'єктами поклоніння -- фетишами -- могли бути не лише природні, а й створені людиною предмети. Австралійський вчений-енциклопе-дист Д.Ліндсей вважав, що фетиш -- це наділений чудодійною силою предмет, що набувався у приватну власність. Його впливи обмежені. Це своєрідний зв'язок між індивідом і світом духів, що може використовуватися для визволення сил самих духів. Водночас, на думку Д.Ліндсея, -- це шлях до конкретних магічних цілей та об'єкт спеціального культу. На підставі отриманих даних він стверджував, що фетишна форма в Америці набагато ближча до тотемного рівня, а в Африці -- більше наближалася до божества. Останнє робить її найважливішим об'єктом поклоніння.

В науковий обіг термін "фетишизм" ввів у XVIII ст. французький вчений Шарль де Брюсс (1709--1777 pp.) у книзі "Культ богів-фетишів". Поклоніння предметам, а не їх духам -- досить поширене явище у житті первісних народів. Фетишами також могли бути будь-які явища природи, наділені надприродними властивостями, зокрема шкарлупа горіха, хвіст дикої тварини, її зуби, кості. Особливість фетиша, на відміну від списа, дротика або шкря-бачки, полягає в тому, що він не брав участі у виробництві, хоча його функція у цьому процесі, безсумнівно, видавалась необхідною.

Ототожнення себе з природою викликало ідею спорідненості людини з певними об'єктами цього світу, з огляду бодай наближеної подібності з тваринним світом. На цій основі виник тотемізм (індіанською мовою оджибве ot-totem означає "його рід") -- віра в існування зв'зку між родом та його тотемом -- певним видом тварин, рідше -- рослин або інших речей чи явищ природи. Зазвичай кожен рід мав свого тотема, вірив, що походить від спільних предків, кровноспоріднений з ним. Тотемові не поклонялися. Одночасно вважали його "батьком", "старшим братом", який допомагає людям цієї спільноти. її представникам заборонялося вбивати свого тотема, завдавати йому будь-якої шкоди, споживати його. Щоправда, дещо пізніше, з розвитком родового ладу остання заборона була відмінена, лише окремі частини тварин, наприклад, голову, печінку не дозволялося вживати в їжу.

Проблема походження тотемізму повністю не вирішена. Залишається відкритим питання, як.рід присвоїв собі ім'я того чи іншого тотема. Можливо, це відбулося випадково або визначальним став фактор імені тварини або рослини, що справляла помітний вплив на життя та побут первісного колективу. Більшість вчених дотримуються думки, що тотемістичні вірування притаманні головно ранньородовому суспільству, основою господарства якого були полювання та збиральництво. Кожний рід мав свій священний центр, з яким пов'язувалися різні перекази, легенди про предків і залишені ними у спадщину вірування, що, на думку тогочасних людей, гарантувало початок нового життя.

Ще однією первісною формою релігійних вірувань вважається магія (грец. мадеіа -- чаклунство). Це віра у здатність людини по-особливому впливати на інших людей, а також довкілля -- тварин, рослин, явища природи. Первісна людина вірила, що за допомогою дій та слів можна викликати дощ або вітер, забезпечити успіх на полюванні чи збиранні врожаю, допомогти або пошкодити людині. Зазвичай магічні обряди супроводжувалися заклинаннями.

В етнографічній літературі можна віднайти декілька класифікацій магічних обрядів. Найранішою за часом і найпоширенішою є думка, запропонована англійським релірієзнавцем Д.Фрезером (1854--1941 pp.), який поділив магію на наслідувальну та заразливу. Принцип наслідувальної магії -- подібне викликає подібне. Наприклад, жінка, котра бажає стати матір'ю, повинна виготовити ляльку, відтак імітувати її колисання, прикладати до грудей. У той час соплемшники вітали "породіллю", роблячи при цьому вигляд, що жінка дійсно народила дитину. В основі другої -- вплив на людину за допомогою предмета, який безпосередньо або опосередковано зв'язаний з нею. Здійснюючи магічні обряди над одягом або його клаптиками, обстриженим волоссям чи нігтями, люди вважали, що так вони впливають на їх колишнього власника. Водночас Фрезер поділяв магію на позитивну (чаклунство) і забобонну (табу). Наприклад, під час полювання чоловіків їх дружинам заборонялося змащувати маслом голови дітей. Остерігалися, що здобич втече від мисливців, оскільки стане також слизькою, мов голови дітей.

Значне поширення серед вчених має класифікація магії, запропонована російським вченим С.Токарєвим (1899-- 1985 pp.). Магічні вірування й обряди він поділяв залежно від суспільної спрямованості та ролі в житті людей: шкідливі (чорні, злі), військові, статеві (любовні), лікувальні, промислові, метеорологічні.

Прийомів шкідливої магії багато, але загалом суть їх зводиться до того, щоб надприродним способом нанести шкоду одній або декільком особам. Наприклад, стародавні племена виготовляли статуетку, яка зображувала противника, і проколювали її гострим предметом саме в тому місті, куди вони прагнули нанести рану. Інші племена спалювали рештки їжі супротивника, шматки його одягу або обрізане волосся, сподіваючись, що аналогічна доля спіткає жертву чаклунства. Траплялися випадки, коли люди, дізнавшись про чари над ними, дійсно вмирали.

Декотрі аборигени не дозволяли змальовувати себе, будучи переконаними, що власники портрета можуть магічним способом завдати їм шкоди. Поширеною була також віра у магічний зв'язок між живими істотами, предметами та явищами природи, з одного боку, і словами, які їх означають, -- з іншого. Вважалося, що назвати своє ім'я незнайомій людині -- означає піддатися ризику бути зачарованим.

Зусилля військової магії спрямовувалися на забезпечення перемоги над противником. З цією метою у багатьох племен перед битвою інсценізувалися відповідні дії або й справжні військові баталії.

Мета любовної (статевої) магії -- викликати симпатію у людини протилежної статі чи, навпаки, знешкодити або знищити її. Прийоми статевої магії різні, однак техніка їх виконання проста й однобічна. Скажімо, чоловіки з метою причарувати жінок доторкалися до їх тіла зачарованими грудками землі або пропонували з'їсти зачаровану їжу чи випити такий самий напій.

Чимало прийомів лікувальної та оберігальної магії мали обґрунтоване спрямування, зумовлювалися раціональними підходами первісної медицини. До них належать, наприклад, змащування розігрітим бджолиним воском грудей хворого на плеврит, прикладання до місця кровотечі глини та смол деяких дерев, тамування болю зубів через використання наркотичних речовин. На жаль, було й багато звичаїв шкідливого характеру, вірили, наприклад, що змащення жиром зброї, якою нанесена рана, допомагає її загоєнню та ін.

До промислової магії належали обряди, які супроводжували господарську діяльність людини. Така магія поділяється на мисливську, рибальську, скотарську, землеробську. Декотрі племена прагнули ловити тварин, що втікали, а потім з'їдали їх на спеціальних церемоніях. Існувало повір'я: жінка, яка має дітей, може позитивно впливати на розмноження худоби, плодючість землі.

За своєю метою до промислової магії близька метеорологічна. Наприклад, щоб викликати дощ, лили воду через сито або розбризкували її з рота чи посудини.

Проблемі походження магії присвячено чимало наукових праць. Наприклад, французький філософ-позитивіст і соціолог Е.Дюрк-гейм (1858--1917 pp.) вбачав у релігії лише суспільний культ, а у магії -- індивідуальний: перша, на його думку, згуртовувала людей, друга -- роз'єднувала. Інші вчені вважають, що релігія переслідує ідеальну, благородну мету, натомість магічні дії мають суто практичне призначення.

Серед інших первісних вірувань заслуговують на увагу демонічні вірування, найпоширенішою нормою з-поміж яких вважають віру в духів. Назва "демонічний" (грец. daimon -- дух) є означенням віри в духів незалежно від ступеня абстрактності уявлень про них або від того, йдеться про добрих чи злих духів. Серед причин їх виникнення дослідники називають успіхи господарської діяльності, розвиток соціальної організації, появу патріархальних відносин і, безперечно, збагачення інтелектуальних здібностей людини.

2. Тотемізм, фетишизм, магія, анімізм

Слід зазначити, стародавні вірування не з'являлися у суворому порядку, одного основі іншого, але де вони пов'язані між собою по складної схемою, тому, гадаю, буде розумно розглядати кожну форму релігії окремо.

1. Тотемізм

Тотемизм - одне з ранніх форм релігії, основу якої лежить віра у існування окремішнього роду містичної зв'язок між який - або групою людей (плем'я, рід) й певним виглядом тварин чи рослин (рідше - явищами природи й неживими предметами). Назву форми релігійних вірувань походить від слова «>ототем», яке сприймаєтьсязике північноамериканських індіанціводжибве означає «рід його». У результаті вивчення тотемізму було встановлено, що її виникнення був із господарської діяльністю первісної людини - збиранням і полюванням. Тварини й рослини, давали людям можливість існувати, ставали об'єктом поклоніння. На перших етапах розвитку тотемізму таке поклоніння не виключало, а навіть припускало вживання тотемних тварин і звинувачують рослин, у їжу. Проте що така зв'язок для людей і тотемами належить до далекого минулого, і її існування свідчать лише древні перекази і які дійшли до дослідників стійкі мовні обертів. Пізніше тотемізм було елементи соціальних, насамперед кровно - родинних взаємин. Члени родової групи повірили у те, що родоначальником і покровителем їх групи є певне тотемна тварина чи рослина і їх віддалені предки, сочетавшие у собі ознаки покупців, безліч тотема, мали надприродними можливостями. Це вело з одного боку, посилення культу предків, з іншого боку зміну ставлення до самому тотему. Наприклад, виникли заборони вживання тотема для харчування, окрім тих випадків, що його поїдання мало ритуального характеру і нагадувало про древніх нормах і правилах. Згодом у рамках тотемізму виникла цілу систему заборон, які називалися табу.

У найчистішому і зручному на дослідження вигляді тотемізм виявили у індіанців Північної Америки, аборигенів Австралії, корінних жителів Центральній Азії та Південної Африки.

Тотемизм з його вірою в який володіє надприродними можливостямитотемногопервопредка, на культ своїх на противагу чужим, системою заборон - табу виявився історично однією з перших форм релігійних уявлень виникає соціальної спільності - родової громади. На етапі формування людського суспільства тотемізм виконував основні функції релігії - інтегруючу, що регулює - яка контролює і навіть у певної міри компенсуючу. Щоправда, останню функцію значно більше повно виконувала у те й далекі часи інша рання форма релігійних вірувань і уявлень - анімізм.

2. Анімізм. Однією з поширених вірувань і, що з ними символічних дій первісної людини, є анімізм (від латів.anima - дух, душа) - віра у існування духів, і душі. Термін анімізм запроваджено англійським етнографом Еге.Тайлором. Він вважає, що анімізм -- це вихідна, елементарна форма релігії, яка розвивалася потім у складніші релігійні уявлення тадействия. Але такий твердження суперечило фактам, оскільки етнографами було встановлено, що чимало древні вірування, не містять анімістичних уявлень, таємничі сили, із якими пов'язані ці уявлення, не мисляться як душа.

На погляд, анімізм - це початкова основа релігій, якась «>прарелигия», а досить самостійна система вірувань і символічних дій, яка, як й інші вірування і дії первісної людини, тісно зтикається із нею. Суть анімізму полягає у визнанні самостійної, здатної існувати окремо від чоловіка, тварин, рослин певної сили, чи істот, здатних з'єднуватися з ними їх залишати.

Найбільш ранньої формою анімізму є віра у духів. Світ первісної людини населений цими духами. Етнографи схильні пояснювати появу цього світу духів цілком природними причинами. Поява цього дивного світу зумовлено, на думку, своєрідним тлумаченням первісним людиною цілого ряду оптичних і акустичних явищ: тіней, відлуння, відображень, шумів, насправді що їх у відсутності жодних підстав сумніватися, оскільки про їхнє існування свідчили його почуттєві сприйняття. Ці сприйняття змушували його дійти висновку, що у навколишній світ поруч із звичайними тілесними, цілком відчутними речами і істотами є і інших так само реальних, як і вона сама, істот, які мають властивістю бути невловними у своїй тілесності. Ці істоти - духи. Для первісної людини духи не виглядали чогось надприродного, вони належали такого самого природному порядку, як та інші речі і явища природи. Їх єдиний відмітний ознака - здатність стати невловними, приймати вид будь-якого предмета, дерева, каменю. Світ духів - це невидимий світ. Пізніше цей невидимий світ почав наділятися таємничої силою, пішло розмежування на добрих і позбутися лютих духів. Вищої формою розвитку анімізму є віра у щодо самостійне існування душі. На думку етнографів, різні фізіологічні явища (сон, сновидіння, непритомність, і навіть явища супутні смерті) наштовхнули на думку, що функціями життя управляють особливі істоти (душі), від волі яких залежала все життя людини. Ці душі може бути самої різної природи. Окремі, як, наприклад, кров, подих становлять видимі частини, або функції тіла, інші, як душа,покидающая тіло уві сні і знову повертаючись щодо нього, є бачимо всі ознаки духу. Ця душа може переселятися за іншими людей, тварин, в рослини, предмети. Зрештою, розвиток анімістичних вірувань призвело до визнанню існування душі як двійника конкретної людини, як тієї частину його організму, яка його, а наслідок було визнано, як і одухотворяє його.

Отже, анімістичні ітотемистические вірування і обряди зливалися на практиці первісного колективу, у єдиний нерасчленяемий комплекс, у якого суворі реалії повсякденного побуту і нелегкої боротьби колективу за існування знаходили свій відбиток. Це відбиток булоиллюзорно-фантастическим, причому функція приведення їх у відповідність до реальної життям випадала частку магії.

3. Магія

Значне місце у життєдіяльності первісної людини займала магія (грецькогомagica- чаклунство, чарування, чарівництво) - сукупність уявлень, і обрядів, основу яких лежить віра у таємничі сили, з допомогою яких шляхом певних символічних дій, можливо уплинути людей, предмети, перебіг подій у властивому в людини напрямі. На магію вперше звернув особливу увагу англійськийрелигиовед і етнолог Д. Фрезер. Він зазначає, що магічне мислення полягає в двох принципах. Одне з них він називає гомеопатичної магією, чи законом подоби, інший - контагіозною магією (законом контакту), до нього вона вмикає чаклунські прийоми, засновані на законі дотику. Він вважає, що магія перестав бути релігією, а є елементарний спосіб мислення людини, своєрідну форму «примітивною науки», властивої людині на етапі розвитку.

Але така думка зазнала критики з боку інших антропологів і етнографів. Значну увагу дослідженню цього явища приділив Б. Малиновський у роботі «Магія, наука і релігія». Б. Малиновський справедливо вказував, що магія, як і будь-яка релігія, передбачає символічний образдействий. Під час магічного обряду людина робить певні дії, які прямо, а побічно спрямовані для досягнення певного результату. Ефективність цих дій пов'язана з матеріальними маніпуляціями, впливами, а тими прихованими смислами, які перебувають по них. Приклад магічного дії добре описаний у романі А. Дюма «Корольова Марго». Героїня цього роману у тому, щоб змусити полюбити себе людини, що колись її відкинув, запрошує чаклунку. Та виготовляє воскову фігурку цього і протикає їх у районі серця голкою, яка символізує «стрілу Амура». У цьому промовляються певні заклинання.Совершающие такі дії, впевнені, що у серце людини,пронзенном «стрілою Амура», під впливом заклинань займеться любов до замовника цього дійства.

Це приклад любовної магії. По цілям впливу магія то, можливо шкідливої, лікувальної, промисловій. Первісна людина передував свою участь у полюванні на звіра цілої системою магічних обрядів. Так, перед полюванням на ведмедя чи оленя відбувалися магічні репетиційні дії, у процесі яких мисливці стріляли в опудало чи інше зображення цього звіра. І вони вдало стріляли у ці зображення, то вірили, що у реальної полюванні матимуть позитивного результату. Під час цих репетиційних дій відбувалися ритуальні танці, що імітують рухи мисливця під час вистежування звіра, погоні. У цьомувикрикивались певні заклинання.

Магія пронизувала всі сфери життєдіяльності людини. Проте магічні дії застосовуються там, де діяльність у більшою мірою носитьвероятностний чи небезпечний характер. Так було в рибальстві магічні прийоми практикуються при промислі акул та інших великих риб, при ловлі ж дрібних риб магічні дії є зайвими. Будівництво човни супроводжується магічним обрядом, спорудження будинку -- який завжди. З цих фактів можна дійти невтішного висновку, що магічні уявлення та дії виникають тоді, коли людина невпевнений в силах, що він стикається з проблемами, вирішення яких залежить й не так від цього самого, як від безлічі привхідних чинників. Саме ця залежність і це змушує людини покладатися допоможе таємничих зусиль і здійснювати символічні дії.

4. Фетишизм

У магії таємничої силою наділяються конкретні дії людей. Але первісних людей також вірили, що носіями цією таємничою сили може бути конкретні предмети - фетиші (від португальськогоfeitico - амулет, магічна річ). Об'єктом поклоніння міг стати будь-який предмет, який вразив уяву людини: незвичний камінь, шматок дерева, зуб тваринного, майстерно зроблена фігурка, ювелірне виріб.

Як зазначив російський етнограф Л. Штернберг: «У первісної людини фетиші зустрічаються скрізь: вони зустрічаються з кожної стежині, в кожного броду, з кожної двері, вони висять як амулетів на шиї кожної людини, вони захищають від, навпаки, від її у разі зневаги до них, приносять дощ, наповнюють водойми рибою, ловлять і карають злодіїв, надають хоробрість, викликають сум'яття противника й урізався т.д.». Однією з різновидів фетишизму є ідолопоклонство. Ідол -- це матеріальний предмет, якому підпорядкована форма людини рослинного або тваринного. Цей предмет наділяється таємничої силі впливу.

Звернення людей фетишами свідчить, що де вони завжди були належним пошаною до обраному ними предмета. За надану допомогу дякували, за безпорадність карали. У цьому плані цікавий африканський звичай катування фетишів, причому як їхнього покарання, але для спонукування дії. Наприклад, просячи про щось фетиш, африканці вбивали до нього залізні цвяхи, вважаючи, після цього фетиш краще запам'ятає звернені щодо нього прохання і запитають обов'язково виконає їх. Якщо фетиш не виконував покладені нею функції, він викидали чи замінявся іншим. Вочевидь, у глибокій давнини люди й не наділяли обрані ними як фетиша предмети надприродними властивостями і навітьодухотворяли їх.

Суть в тому, що людина вбачав в вразили його уяву предметах властивості, які вбачалися з допомогою звичайних органів почуттів. Поступаючи так, первісний фетишист робив предмети «чувственно-сверхчувственними», причомусверхчувственние властивості приписувалися ним або з урахуванням випадкових асоціацій, або з урахуванням не так понятих причинно-наслідкових зв'язків.

3. Між філософією і релігією: конфуціанство й даосизм

Релігії Китаю ніколи не існували у формі жорстко централізованої «церкви». Традиційна релігія Стародавнього Китаю представляла собою суміш місцевих вірувань і своєрідних церемоній, об'єднаних в єдине ціле універсальними теоретичними побудовами вчених мужів. Тим не менш, як серед освічених верств населення, так і серед селян найбільшу популярність завоювали три великих філософських школи, часто звані з релігіями Китаю: конфуціанство, даосизм і буддизм. У період «культурної революції» 1960-х років традиційні релігії Китаю відчували справжні гоніння. Руйнувалися культові споруди, було заборонено відправлення релігійних обрядів, служителі культу та віруючі піддавалися моральним і фізичним образам. Після смерті Мао Цзедуна яке прийшло до влади більш помірне керівництво взяло курс на більш толерантне ставлення до релігії. Було відновлено конституційне право на свободу віросповідання, а китайські релігійні лідери отримали можливість для відновлення перерваних контактів зі своїми колегами за межами Китаю.

1. Конфуцій

Конфуцій народився в 551 г . до н.е. в знатній, але збіднілій родині, рано залишився без батьків, але наполегливою працею пробрела освіту, став «книжником», людиною, яка вміє малювати і читати ієрогліфи. Довгий час провів на державній службі, яку залишив на знак незгоди з нечестивими вчинками царя, мав цілу школу послідовників і помер у 479 г . до н.е.
Його вчення відомо по роботах його учнів і послідовників у вигляді записів бесід з учителем і його висловів: «Лунь юй» («Бесіди і міркування»), «Чунь Цю», «Так Сюе» («Велике вчення») і «Чжун юн »(« Вчення про середину »). Розвиваючись у вигляді свого роду соціально-етичної антропології, конфуціанство зосередило свою увагу на людині, проблемах його вродженої природи і набутих якостей, положення в світі і суспільстві, відношення до духів предків, взаємини з іншими, «старшими» і «молодшими», людьми.

Утримуючись від власних суджень про надприродне, Конфуцій формально схвалив традиційну віру в байдуже, божественно-натуралистичное, «доленосне» Небо («Тянь») і посередником з ним духів предків. Це надалі зумовило набуття конфуціанством соціальних функцій релігії.

2. Конфуціанство

Конфуціанство - одна з національних релігій, виникла у феодальному Китаї на основі філосовско-етичного вчення Конфуція (в латинській транскрипції - Кун-цзи) шляхом сакралізації його вчення, що включає шанування і культ його творця, отримала там широке розповсюдження і до цих пір є в Китаї основною релігією.

З самого свого народження конфуціанство відрізнялося усвідомленої соціально-етичної спрямованістю і прагненням до злиття з діяльністю державного апарату, чому відповідалотеоретичне тлумачення і державної, і божественної («небесної») влади в сімейно-родинних категоріях: «держава - одна сім'я», імператор - «Син Неба» і водночас «батько народу".

Держава ототожнювалося з суспільством, соціальні зв'язки - з міжособистісними, основа яких вбачалася в родовій та сімейній структурі. Патріархальні, ієрархічні відносини були покладені в основу всього конфуціанського світогляду, а обов'язки людини виводилися з відносин між батьком і сином, старшим і молодшим. Тому принцип «синівської шанобливості» («сяо») було зведено в ранг загальної основи всіх чеснот.

Основний зміст вчення Конфуція - це вчення про правила поведінки і його нормах. Це вчення про хороше управлінні державою, про сумлінного відправленні державної служби, так само як про правильному порядку в сімейному побуті. При цьому воно цілком орієнтується на збереження і закріплення традиційних, що склалися у Китаї зі стародавності сімейно-родових обрядів та культу предків.

Конфуцій не вчив нічому новому; він сам наполегливо повторював, що не викладає ніякого нового вчення, а вимагає лише суворого дотримання давніх законів і установлень. Найважливішим із них було збереження культу предків, який поряд з обожнюванням імператора і його влади став основним змістом конфуціанського релігійного культу.

За релігійним віруванням китайців, найголовніший обов'язок людини - це синівська шанобливість («сяо») і шанування предків. В одному з конфуціанських творів говориться: «Завжди виражати повну повагу до батьків; доставляти їм їжу найулюбленішу; сумувати, коли вони хворі; до глибини душі журитися при їх смерть; приносити їм, покійним, жертви з релігійною урочистістю, - ось п'ять обов'язків синівської благочестя ».

Саме звідси виростає повагу до порядків в державі, до чиновників, які його втілюють: «Шляхетний чоловік прагне до основи. Коли він досягає, перед ним відкривається правильний шлях. Шанобливість до батьків і поважність до старших братів - це основа людинолюбства ».

Шанобливе ставлення до батька, і старшим взагалі, переважує всі інші обов'язки людини, навіть необхідність бути правдивим і прямим. Так, коли один з учнів похвалився, що знає одного такого «прямого» людини, який свідчив проти батька, що той вкрав барана, Конфуцій відповів: «Прямілюди в нас відрізняються від ваших. Батьки приховують помилки синів, а сини покривають помилки батьків, в цьому і полягає прямота ».

...