Ставлення віруючих до праці, суспільного оточення, сім'ї та побуту

Вплив релігійного світогляду на суспільне життя віруючих. Змінення ставлення православних до праці у вихідні дні. Аналіз трудової діяльності протестантів та євангельських християн-баптистів. Особливість поглядів побожних людей на мету та сенс життя.

Рубрика Религия и мифология
Вид контрольная работа
Язык украинский
Дата добавления 24.09.2017
Размер файла 57,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ставлення віруючих до праці, суспільного оточення, сім'ї, побуту

Релігійний світогляд впливав і на суспільне життя віруючих. Релігійне та соціальне в їхньому повсякденному житті тісно перепліталися, суспільне набувало релігійного забарвлення. Відтак, аналізуючи релігійну свідомість вірян, ми не можемо оминути розгляду впливу релігійних переконань на їхнє соціальне буття. Через обмежений обсяг монографії основна увага в цьому розділі звернена на соціальну свідомість та поведінку вірян тих течій, які часто були в опозиції до радянських суспільних цінностей.

Суспільні цінності в різні епохи по-різному сприймалися віруючими. Це диктувалося в першу чергу зміною світогляду населення впродовж багатьох століть історичного розвитку. Російський історик А. Гуревич зазначав: «Під знаком спасіння душі, гріха і спокутування розцінювалися в ту епоху (середньовічну - П. Б.) не лише господарство, а й шлюбне життя, стосунки батьків і дітей, порядок спадщини і багато іншого»840. Всі бесіди про господарство, багатство, власність тощо велися переважно в межах теологічного дискурсу . Часи змінили релігійний світогляд, переосмислюючи та включаючи його в нові контексти, «осучаснюючи». До таких переосмислень в окреслений період потрапило ставлення до праці, сім'ї, культури тощо. Цю тенденцію можна охарактеризувати як секуляризаційну.

Однією зі сфер, щодо якої світогляд віруючих зазнав найменших змін, була трудова діяльність. Доктрина багатьох релігійних організацій стосовно неї мало змінилася. Насамперед це стосується РПЦ, РКЦ, іудеїв, реформатської церкви й окремих протестантських об'єднань закритого типу. Хоч окремі автори й стверджували, що в минулому православне духовенство пропагувало негативне ставлення або байдужість до праці, а в досліджуваний період стало на шлях його благословення842, однак у дійсності це не зовсім точно. Праця «в поті чола» за Біблією є карою за первородний гріх. Проте зі Святого Письма зовсім не витікає, що якщо праця є покаранням Бога, то її можна занедбати. Християнські богослови, навпаки, пропагували необхідність праці. Православний митрополит Платон зазначав: «Християни повинні працювати»843. Відомий православний теолог М. Тареєв повчав: «Щоб зрозуміти євангельські слова про птахів небесних, які не сіють, не жнуть і не збирають у житниці... немає ніякої потреби уявляти собі благодатне небо півдня, де природа дає людині все необхідне без зусиль з її боку. Ідеал горобиної безтурботності і забезпеченості не є євангельський ідеал»844. У катехізичному підручнику М. Березіна (1912 р.) зазначалося: «Ніяка праця не може вважатися зневаженою, якщо вона... має на увазі розумну мету. Праця має бути обов'язком кожного християнина»845. Ці висловлювання свідчать, що змінилося не ставлення православного духовенства до праці, а зміст і цілі, до яких вона спрямовувалася, а вони великою мірою визначалися суспільним устроєм та ідеологією різних формацій.

Відтак у дореволюційному суспільстві у соціальній доктрині православної церкви наголос робився на смиренній добросовісній праці експлуатованих на панівні верстви, обіцяючи взамін блаженство в раю. Панівним світоглядом до 1917 року в царській Росії був релігійний. І відповідно домінантний зміст праці, як зазначав радянський релігієзнавець В. Без- пальчий, не протистояв релігійним переконанням, а вживався з ними . У радянському суспільстві духовенство, виражаючи своє ставлення до праці, часто апелювало до соціальної справедливості; реалізації божих планів, які «подібні» до соціалістичних; до громадянського обов'язку щодо сім'ї, Батьківщини, суспільства; до тези: «Хто не працює, той не їсть» тощо. Ставлення РПЦ до праці в той час доволі яскраво відображено у виробленій 1978 року «літургії після літургії» (тобто неперервності релігійного життя і поза храмом): «Добросовісна, цілеспрямована праця на благо ближніх, суспільства, держави»847. Отже, церковне вчення опосередковано чи прямо відображало соціальні умови, в яких воно існувало. Відповідно, під впливом церковної ідеології, до праці ставилися пересічні віруючі.

В окреслений період, коли відбувалася активна пропаганда «побудови комуністичного майбутнього» і вже панував новий радянський атеїстичний світогляд, релігійні мотиви відкидалися ним як хибні. Такі погляди насаджувалися не лише серед невіруючого населення, а й поміж більшості віруючих. Хоча їм були властиві релігійні переконання, проте радянські матеріалістичні ідеї могли легко співіснувати з релігійними. Це стосується переважно осіб із невисокими показниками релігійності, які становили більшість віруючих. На противагу їм, глибоко віруючі люди не могли сприйняти повністю той зміст праці, який вкладала у нього радянська ідеологія, він би вступав у конфлікт з їхнім світоглядом. Їх трудова діяльність відображала їхні релігійні переконання.

Уже в 1940-50-х роках у середовищі вірних РПЦ секуляризаційні процеси в трудовій сфері зайшли доволі далеко. Цей процес почався після Жовтневої революції, із часом розповсюджуючись на дедалі більше людей, з одночасним зростанням якісних показників. Наприкінці 1960-х - початку 1970-х років, за даними деяких радянських дослідників, лише п'ята частина віруючих у трудовій діяльності бачила служіння Богу чи «спокутування гріха»848. Хоча деякі з опитуваних боялися відкрито висловити свої справжні переконання, проте для більшості віруючих трудова діяльність була віддаленою від релігійної сфери.

Опитування, проведені у середині 1980-х років, засвідчили подальше зближення соціальних характеристик віруючих та невіруючих у їх ставленні до праці. Згідно із соціологічним дослідженням у Львівській області 1985 року, проведеного серед 530 православних і такого ж числа невіруючих, основними мотивами праці у 35% віруючих та 37% невіруючих були зарплата та зміст праці; відповідно 13% і 11,6% назвали моральне задоволення від роботи; суспільні доручення виконували 25% віруючих і 27,1% невіруючих, при цьому у віруючих була така сама

мотивація відмов, що і в невіруючих .

Упродовж досліджуваного періоду під впливом радянської дійсності змінювалося ставлення православних до праці у вихідні дні. Більшість вірян у 1970-1980-х роках допускали можливість трудової діяльності у неділю та в релігійні свята, за винятком Пасхи, Різдва чи храмових свят850. Виняток становили західноукраїнські області, де частка людей, які відмовлялися працювати у неділю, була вищою, ніж в інших областях. У 194050-х роках віруючих, які погоджувалися працювати на релігійні свята без примусу, було менше, хоча їхня кількість так само була велика. Виконання робіт у неділю було пов'язане з тим, що звичай, за яким неділя вважалася днем відпочинку, був зламаний ще в довоєнний період, як шестиденкою на підприємствах, так і примусовою працею колгоспників у селах у недільні дні. Священнослужителі, розуміючи наявний стан речей, не наполягали активно на відпочинку від праці в неділю. Заклики до праці на благо суспільства з боку духовенства лунали у досліджуваний період набагато частіше, ніж раніше чи після.

Зазначимо, що секуляризаційні процеси в трудовій сфері зачепили парафіян РПЦ найбільше, дещо слабшими вони були поміж римо-като- ликів, греко-католиків, старообрядців, і ще слабшими серед прибічників ІПЦ, ІПХ, євангельських християн-баптистів, адвентистів сьомого дня, п'ятидесятників та свідків Єгови.

З боку віруючих, що належали до окремих релігійних течій, продовжувало також зберігатися і специфічне ставлення до трудової діяльності. Це було притаманно не лише вірянам релігійних об'єднань віддалених від православ'я (таких як свідки Єгови чи п'ятидесятники), а й тим, які недавно ще були парафіянами РПЦ (ІПЦ, ІПХ). Приміром, специфічне (зумовлене великою мірою їхньою антирадянською ідеологією) ставлення до трудової діяльності було властиве прибічникам ІПЦ та ІПХ. Багато прибічників ІПХ були противниками багатопілля; вони вважали, що має бути трипілля, оскільки Бог існує в трьох іпостасях. Вони виступали проти сільськогосподарської техніки, яка, на їхню думку, опоганює землю; вважали агрономів слугами антихриста. Порвавши з аграрним виробництвом, вони відмовилися від хресних ходів із іконами та окроплення посівів «посвяченою водою». Багато з них вважали, що грішним є молитися Богу, аби послав дощ і урожай на колгоспні поля851. Істинно-православні християни негативно ставилися до промислової праці, технічного прогресу. В їхньому уявленні вони асоціювалися з «вугільним смородом фабрик, заводів, паровозів, огидливим смородом бензинових двигунів, які над хмарами борознили блискавкоподібно у всіх напрямах землю»852.

Прибічники ІПЦ та ІПХ тривалий час не бажали вступати в кооперативи та профспілки. Частина цих людей проживала в містах, приміських районах або в робітничих селищах. З-поміж тих істинно-православних, що жили в селі, було багато таких, що працювали за договором в колгоспах і радгоспах, не влаштовуючись, однак, на постійну роботу. Частина цих віруючих не бажала йти на компроміс і працювала за наймом у приватних осіб, займалася городництвом, в'язанням, пошиттям одежі, виготовленням свічок, ікон тощо . Така їхня поведінка впродовж досліджуваного періоду поступово змінювалася в бік наближення до загальносуспільних радянських норм.

На 1970-80-і роки прибічники ІПЦ та ІПХ відмовилися від багатьох анти- радянських установок. Більшість із них працювали за договорами на державних підприємствах, колгоспах, установах і були також членами колгоспів .

Виділялися серед населення своєю працьовитістю та іншими якостями старообрядці. Ще 1783 року австрійський губернатор Буковини граф Енцен- бер писав придворному військовому раднику: «Ці липовани (так називали старообрядців в низці регіонів Південно-Східної Європи - прим. П. Б.) надзвичайно спокійний, старанний, тихий, працьовитий, охайний, дуже тямущий і загалом сильний рослий народ. Кожний із них зобов'язаний володіти ремеслом, яким вони, поряд із землеробством, забезпечують себе найкращим способом. Вони вважають величезними вадами пияцтво і брудну лайку і, як говорять, нетверезих липован бачили дуже рідко. Їхня одежа, особливо у жінок, пригожа, охайна і гідна, і вони вельми схильні робити добро ближньому, ким би він не був. І впродовж всієї моєї служби ще не надходило жодної скарги на цих дійсно гідних, добрих людей, і про виконання ними повинностей не вимагається другого нагадування» . Ця

характеристика була властива їм і в досліджуваний період. Проте невелика їх частина уникала праці в колгоспах та радянських підприємствах, займаючись кустарною трудовою діяльністю. Їх працелюбство і часто прагматичні трудові підходи сприяли тому, що вони загалом виділялися з- поміж населення своєю матеріальною забезпеченістю.

Зміни в зниженні релігійності старообрядців виявилися у послабленні виконання релігійних норм щодо праці в недільні дні в колгоспах і на присадибних ділянках856. У цьому вони поступово ставали схожими до парафіян РПЦ.

Значну увагу праці, як одному із релігійних засобів, приділяли протестанти. Для багатьох з них вона була засобом особистого спасіння, діяльністю, що спрямована на догоду Богу. В опублікованій у «Братском вестнике» статті «Праця і молитва» (1956 рік) писалося: «... Усяка справжня праця - релігійна і немає релігії, яка відкидала б її. Згадаймо вислів древніх: «Трудитись - значить молитися»... Настане день, коли людині, яка не бажає трудитися, неможливо буде показатися в межах нашої сонячної системи... Праця - земне покликання людини. Працюючи і молячись, вона відчуває себе такою, що втілює волю Бога»857. «Праця - це молитва, трудитися - значить молитися», - відзначали баптистські пропо- відники858. Для євангельських християн-баптистів праця була обов'язком людини перед Богом. Вони зазначали: «Бог дивиться на працю як на необхідне заняття, як на обов'язок, не виконуючи якого людина позбавляється права на отримання хліба»859. Проповідники ЄХБ закликали до чесної і добросовісної праці, наголошували на її величезному моральному значенні: «Господь ніколи не позбавив би духовного смислу половину людського життя, заповнюючи його працею, якби праця була лише працею і нічим більше. Праця - це не лише виконання дорученої роботи. Праця - це станок, на якому тчеться душа людини. Точність, акуратність, свідомість, чесність, вірність, терпіння - ці якості душі створюються працею» - зазначалося в одній із статей в «Братском вестнике» (1947 рік)860. Праця в євангельських християн-баптистів виконувалася як волевиявлення Бога, вона призначалася для нього. У цьому полягає сутність баптистської трудової етики, хоча, звичайно, не всі віруючі дотримувалися цих правил. Баптистська етика корінним чином різнилася від радянської трудової етики, за якою праця полягала у служінні радянському суспільству.

Радянський релігієзнавець Л. Митрохін відзначав, що баптисти, як правило, працювали добросовісно і суворо дотримувалися трудової дисципліни. Аргументи на користь того, що це відбувається під впливом всієї нашої дійсності, а не під впливом релігії, він вважав помилковими, оскільки релігія була також фрагментом дійсності861. Він вважав, що баптистське розуміння є постійним у всі часи, а нині (на 1960-і роки) змінилась лише зовнішня, понятійна сторона, яка зближається із нашою загальновживаною термінологією .

Проте зауважимо, що впродовж 1940-80-х років погляди багатьох євангельських християн-баптистів на працю зазнавали значної секуляризації. Матеріалістичне ставлення до праці у 1970-80-х роках було поширене поміж багатьох членів цієї течії, хоча ці погляди не дістали такого поширення як у середовищі православних, католиків й іудеїв.

Більшість євангельських християн-баптистів відзначалися своїм праце- любством. Ось як уповноважений РСРК при РМ СРСР у Сталінській області К. Гущик в інформаційному звіті за перше півріччя 1954 року характеризував євангельських християн-баптистів: «Баптисти завжди акуратні і чесні в роботі, не пиячать, не палять, не лаються, не крадуть, ведуть християнський спосіб життя і в такому ж дусі виховують своїх дітей»863. Пресвітер громади ЄХБ із Рокитнянського району Київської області К. Назаренко, за словами чиновника з РСРК, був авторитетом у керівництва села і колгоспу. Він старався, аби члени громади були передовиками в роботі й у виконанні державних зобов'язань864. Схожі оцінки євангельським християнам-баптистам давали й інші радянські посадовці.

Під працею в середовищі ЄХБ часто розумілася і місіонерська діяльність. В одному із їхніх гімнів звучало:

«О трудитесь, божьи дети День проходит, ночь близка И, пока не поздно, души Вы вербуйте для Христа»865.

Великою мірою ставлення євангельських християн-баптистів до праці було зумовлене їхніми проповідями. «...Баптистська проповідь здатна стимулювати працю віруючого, робити її інтенсивнішою»866, - зазначав Л. Митрохін.

Подібні процеси щодо трудової діяльності відбувалися і в середовищі п'ятидесятників. Традиційні ідеї про працю як свідчення служіння Богові, засіб майбутнього спасіння, які були доволі поширеними поміж віруючих у повоєнний період, у 1970-80-х роках поступово у багатьох віруючих відступали на другий план і витіснялись іншими. Приміром, багато п' яти- десятників на запитання про мотиви трудової діяльності відповідали: «Хорошою є та робота, що приносить більше користі людям» або «головне - зміст роботи». Із 403 п'ятидесятників (опитаних співробітниками Інституту суспільних наук АН УРСР), 9%, на запитання «Які мотиви стимулюють Вашу трудову діяльність?», відзначили моральне задоволення від праці, 23% вважали, що робота є сенсом життя867.

Інколи п' ятидесятникам, як і членам інших релігійних організацій закритого типу, що проживали у сільській місцевості, вдавалося сформувати трудові підрозділи лише із членів їхньої течії. Наприклад, у с. Рокосово Хустського району Закарпатської області суботствуючим п'ятидесятникам, членам колгоспу, дозволили створити дві ланки з одновірців . Проте такі випадки були радше винятками, позаяк влада намагалася не допускати формування трудових підрозділів за релігійним принципом.

Добросовісна праця, суворе виконання трудової дисципліни були притаманними адвентистам сьомого дня. Дослідник адвентизму А. Бєлов зазначав, що багато адвентистів сьомого дня чесно відносилися до професійних обов'язків, вони вважали чесне ставлення до праці справою своєї совісті. Довгий час у свідомості адвентистів сьомого дня уявлення про необхідність сумлінно працювати співіснувало з уявленням про працю як кару божу. Проте уже в 1960-х роках і пізніше в адвентизмі, як і багатьох інших християнських конфесіях, увага на тому, що праця є карою Божою, не акцентувалася в проповідях869.

Працелюбність адвентистів підтверджували й радянські чиновники. У документі, що датується початком 1950-х років, за підписом уповноваженого Ради в справах релігійних культів при РМ СРСР в УРСР П. Вільхового, вказується, що під час посівної кампанії члени громади адвентистів сьомого дня першими вивели корів на роботу (с. Безугляки, Великополовецького району Київської області). Ініціатор акції - адвентист Куземка був внесений колгоспним керівництвом на червону дошку870. У с. Велика Вулига Шпиківського району Вінницької області члени релігійної громади адвентистів сьомого дня були організовані в окремі ланки. Голова колгоспу добре відгукувався про їхню роботу (однак вони були розпущені за вказівками влади)871. Як бачимо, уже в повоєнний період адвентисти сьомого дня активно включалися в колгоспне життя.

Водночас робота у колгоспах і радянських підприємствах не перешкоджала віруючим вкладати в неї релігійний зміст. Приміром, Д. П. Я-о (с. Сухоліси, Білоцерківського району) був переконаний в тому, що «хліб насущний людям дає Бог». Водночас він чесно працював комбайнером і перевиконував план. Починаючи роботу, він неодмінно казав: «Виконаю, якщо допоможе бог»872.

Однією зі сторін віровчення адвентистів сьомого дня була відмова від праці в суботу. Тому їх нерідко звинувачували у поганому ставленні до праці, хоча як показують попередні приклади, це не відповідало дійсності. В інформаційному звіті (початок 1950-х років) уповноваженого РСРК відзначається, що члени однієї з громад АСД Бердичівського району Житомирської області до колгоспної праці ставилися погано, за півтори години до кінця роботи у п'ятницю припиняли її. Ніякої роботи в суботу не робили, печі не топили873. Один із адвентистів сьомого дня, мешканець с. Скаківки Бердичівського району, який працював конюхом, був засуджений на 5 років за те, що не поїв і не годував щосуботи коней874. Ці звинувачення демонструють небажання працювати у суботу через їхнє віровчення, а не ставлення до самої праці.

Серед відмов адвентистів сьомого дня від діяльності у суботу було і те, що окремі батьки не пускали дітей у школу в цей день. До цього їх нерідко закликали їхні пресвітери. Зокрема, одному з них, Макієвцю (Волинська область) належать слова: «Не посилайте дітей у школу в суботу і не допускайте їх до участі у шкільних гуртках»875. Однак, як відзначалось у документі РСРК, такого типу висловлювання в останній час з його боку не спостерігалися876. Радянська влада жорстко придушувала будь-який спротив, спрямований проти уніфікації суспільного життя.

Упродовж досліджуваного періоду зазнали певних змін і погляди свідків Єгови на працю на радянських підприємствах і в колгоспах. У 1940-50-х роках було чимало випадків їхньої відмови працювати в колгоспах, що були зумовлені виступами єговістських ватажків. Пересічні віруючі, наслухавшись таких проповідей, часто переставали працювати на колгоспних роботах і проповідували таку поведінку. Зокрема, Василь К. із с. Хмельове Кіровоградської обл. заявляв: «Чесною працею в колгоспі ми примножуємо його багатства і тим самим губимо свої душі, бо святе письмо говорить, що “скоріше верблюд пройде крізь вушко голки, ніж багатий потрапить в царство боже”»877. Пізніше такі висловлювання з боку свідків Єгови були рідшими.

Дослідник єговізму П. Яроцький у своїй монографії (1976 р.) писав, що свідки Єгови, «як правило, працюють добре». Він зазначав, що вони спілкуються із товаришами по роботі, часто розмовляють на теми далекі від релігії. Свідки Єгови мали телевізори, радіоприймачі, передплачували періодику. «Ні зовнішнім виглядом, ні своїм побутом, ставленням до життя та оточуючого світу віруючі єговісти нібито нічим не відрізняються від інших людей. Їхня релігійна приналежність часто лишається непоміченою для оточуючих».

Ставлення свідків Єгови до праці доволі чітко відображають соціологічні дослідження, проведені в 1960-80-х роках. Загалом щодо ставлення до праці (на підставі соціологічних опитувань 1960-х років) можна виділити три групи свідків Єгови (див. таблицю 4.1)879.

Таблиця 4.1

„P„‚„p„€„‘ - „Ђ„q„Ђ„r'„‘„x„Ђ„{ „Ѓ„u„‚„u„t „A„Ђ„s„Ђ„}

„N„u„r„y„x„~„p„‰„u„~„u „ѓ„„„p„r„|„u„~„~„‘ „t„Ђ „Ѓ„‚„p„€?

„P„‚„p„€„‘ -

„€„u „ѓ„…„ѓ„Ѓ?„|„Ћ„~„y„z „Ђ„q„Ђ„r'„‘„x„Ђ„{

Чоловіки

34,3

3,8

58,8

Жінки

36,4

6,3

55,0

До 30 років

29,1

12,0

58,3

30-40 років

35,1

4,3

58,3

50 років і старші

37,8

5,3

52,6

Робітники

30,6

2,4

65,1

Колгоспники

35,4

3,4

55,2

Не працюють

51,8

6,4

39,2

Отже, як бачимо з таблиці 4.1, погляди на працю, як насамперед обов'язок перед Богом, були притаманні більше, ніж третині опитаних свідків Єгови. Вони мали певні вікові та професійні варіації. Зокрема, поміж віруючих старших 50-ти років була більша частка осіб, які вважали, що праця - обов'язок перед Богом, ніж у віковій групі до 30 років. Цікаво, що лише 30,6% опитаних робітників і 35,4% колгоспників дотримувалися цієї думки, тоді як серед осіб, що не працювали - 51,8%. Відповідно, віруючим були властиві різні висловлювання щодо праці: «Головне бути вірним богові. Людина мусить працювати все життя, щоб прославляти бога, тому що бог створив людину і наділив її силою, мудрістю і здоров'ям» (І., 27 років, 7 класів освіти, домогосподарка; 1-а група)880, «Людина мусить працювати для себе, для людей, для держави. Бог створив її, щоб вона все своє життя працювала. Наприклад, я працюю в колгоспі, але мені потрібне взуття, одяг та інші речі домашнього вжитку. Тому люди мусять працювати в різному ремеслі» (Г., 36 років, освіта початкова, колгоспниця; 2-а група)881, «Людина повинна працювати, щоб мати що їсти, пити й одягатися, щоб від її праці була користь людям і державі» (В., 38 років, освіта початкова, робітник, 3-я група)882.

Нетерпимо ставилися до відсутності трудової ініціативи та невміння збагачуватися молокани. Добре працювати було однією із основних заповідей етики «добрих справ» молокан, які вірили, що добрі справи є запорукою спасіння883. Добросовісним ставленням до праці вони були схожі до інших течій «духовного християнства» (христовірів, духоборів та ін.) і старообрядців, хоча всі ці течії у XX ст. зазнали вагомих секуляризаційних впливів.

Упродовж досліджуваного періоду зазнавали змін і погляди багатьох віруючих на мету та сенс життя. Для частини віруючих ця проблема залишалася позарелігійною, хоча релігійна ідеологія їхніх конфесій пропагувала протилежне. В одному із п' ятидесятницьких гімнів звучало:

«Все на свете ищут счастье Всех оно к себе манит Но Христос его по вере Всем и каждому дарит,

Хочешь счастье получить - Нужно господу служить»884.

Схожі моменти відображені у віровченнях усіх конфесій. Оскільки Бог, за релігійним віровченням, дарував віруючим життя, то сенс їхнього життя полягав у служінні йому. Однак це було характерно далеко не для всіх віруючих, хоча для більшості ця ідея, якщо навіть не була визначальною, то щось значила.

Звернімо увагу як нерідко викривлювалася дійсність у низці досліджень радянських авторів. Зокрема, за даними, наведеними у статті Т. Безко- ровайної та Л. Ситенко (1968 рік), 94% віруючих на запитання анкети «В чому сенс вашого життя?» назвали нерелігійні мотиви. Переважали відповіді: виховання дітей, корисність людям та інші . Це дослідження занижувало частку релігійних мотивів. Очевидно, що таке «опитування» було черговим замовленням антирелігійної пропаганди. На наш погляд, поза ними опинилася група глибоко віруючих осіб, і тому воно не відображало тодішню дійсність.

Коректнішим, на наш погляд, є дослідження радянського дослідника І. Яблокова, що проводилися в Росії, однак їх можна застосувати деякою мірою до України, враховуючи, що в західноукраїнських областях частка віруючих була набагато вищою, ніж по СРСР загалом. Отримані матеріали дозволяють виділити кілька груп віруючих. До першої групи, яка була невелика поміж православних і охоплювала досить велику частину баптистів, зараховували тих, які сенс життя бачили переважно у служінні Богу і «завоюванні» «потойбічного блаженства». До другої групи зараховували віруючих, які сенс життя бачили не лише у служінні Богу, а й людям. Представники третьої групи не бачили свого земного призначення як такого, що пов'язане із релігійними мотивами. Загалом, кількість людей, які пов'язували своє життя переважно чи виключно з виконанням релігійних обов'язків, поміж православних була у 5-6 разів менша у відсотковому співвідношенні, ніж серед баптистів. Виконанню релігійних завдань (служіння Богу, спасіння душі тощо) віддали перевагу лише 9,37% опитаних православних і 48,89% баптистів, одночасному виконанню релігійних і земних завдань - 7,29% православних і 8,89% баптистів886.

З-поміж членів різних течій чи не найкраще у цьому плані, завдяки соціологічним опитуванням, ми можемо простежити погляди свідків Єгови. Для прикладу, 65% опитаних у 1960-х роках (питання «В чому Ви вбачаєте мету і сенс життя?») зазначали, що мета життя полягає у підготовці до «тисячолітнього царства» через служіння Єгові. 9,5% вказали, що вони вбачають мету і сенс життя в боротьбі за щастя людей, у тому, щоб своєю працею створити краще життя. 25,5% не дали конкретної відповіді або ж зазначили, що не знають, що відповісти887. Згідно із соціологічними дослідженнями другої половини 1970-х років, нерелігійні погляди в оцінці сенсу і цілі життя дістали більше поширення в середовищі свідків Єгови. Так, на питання «Що Ви вважаєте головним у своєму житті?» віруючі відповіли: «Чесна праця для себе і суспільства» - 25,9%; «Порядна поведінка в особистому і суспільному житті» - 25,1%; «Дотримання приписів релігійної моралі» - 14,9%; «Проповідування божого слова (місіонерська діяльність)» - 7,8%888. Однак порівнюючи дані двох опитувань, слід зробити ремарку. Хоча секуляризаційні процеси у цей період були потужними, проте їх динаміка була не настільки швидка за півтори десятиліття, як це виглядає у розбіжностях між обома опитуваннями. Очевидно, що не останню роль у цих відмінностях відігравало і саме формулювання запитань. Останнє опитування не акцентувало уваги на служінні Богу, інакше співвідношення між відповідями у цьому опитуванні було б дещо інше.

Певний інтерес у вивченні цієї проблеми становить порівняння поглядів віруючих та осіб, що вагалися. Розбіжність їх поглядів показує дослідження на Івано-Франківщині, яке проводилося 1983 року відділом атеїзму Інституту філософії АН УРСР. Ставилося питання «В чому вбачаєте сенс життя?» і були отримані такі результати (див. таблицю 4.2)889.

Таблиця

„B„p„‚?„p„~„„„y „r?„t„Ѓ„Ђ„r?„t„u„z

„O„ѓ„Ђ„q„y, „‘„{? „r„p„s„p„|„y„ѓ„‘

„O„ѓ„Ђ„q„y „‘„{? „r„r„p„w„p„|„y „ѓ„u„q„u „r?„‚„…„ђ„‰„y„}„y

„X„y„ѓ„|„Ђ

„r?„t„Ѓ„Ђ„r?„t„u„z

„T %

„X„y„ѓ„|„Ђ

„r?„t„Ѓ„Ђ„r?„t„u„z

„T %

У боротьбі за комуністичний ідеал

16

2,4

14

0,7

У творчій праці на благо суспільства

189

28,8

329

16,8

У постійному розвитку своїх здібностей і їх практичному застосуванні

62

9,4

76

3,9

У праці на благо суспільства і створенні власного благополуччя

318

48,5

776

39,7

У створенні власного благополуччя

69

10,5

434

22,6

У служінні Богу

1

0,2

204

10,4

У підготовці земного життя до Царства Божого

1

0,2

114

5,9

Інші відповіді

-

-

-

-

Всього

656

100

1947

100

Як показало це опитування, частка осіб, які вибрали відповіді, що стосувалися позарелігійних цінностей, у групі тих, що вагалися, була значно більшою, ніж у групі віруючих людей. Ті, що вагалися, дуже рідко вибирали варіанти відповідей, що стосувалися служіння Богу і приготування в земному житті до потойбічного.

Звернімо увагу на інші, менш масштабні питання, що стосувалися загальної проблеми - сенсу і мети життя. У цьому плані ставлення віруючих до суспільних цінностей суттєво розкриває опитування, що стосувалося особистого щастя, проведене серед п'ятидесятників. Із 476 віруючих (соціологічне опитування Академії суспільних наук АН УРСР, 1970-і - початок 1980-х років), яким поставили питання «В чому, на Вашу думку, полягає особисте щастя?» 16% відповіли: у тому, щоб допомогти іншим знайти дорогу до Бога, 48% - у вірному служінні Богу890. Відповідь, що ставила Бога на перше місце, обирали чимало членів релігійних організацій закритого типу і значно менше у відсотковому співвідношенні православних, католиків та іудеїв.

У контексті висвітлення сенсу життя для віруючих варто звернути увагу на їхню допомогу іншим особам. Багато віруючих допомагали іншим людям безкорисливо. Так, 53,1% опитаних (1980-і роки) на Чернігівщині євангельських християн-баптистів допомагали людям через співчуття до них і лише 26,1% заявили, що допомога направлялася Богом та 18,3% сказали, що допомога людям - це шлях до спасіння (інші не відповіли)891. Релігієзнавець С. Мащенко зазначав, що серед баптистів більшість людей з важкою долею, а саме люди, які зазнали горя, швидше приходять на допомогу іншим892. Очевидно, що для багатьох віруючих людей, як православних, католиків, протестантів, так і інших, допомога іншим, в тому числі невіруючим, була не лише бажанням досягнення якоїсь мети (нехай і духовної), а виявом їхньої моральності та доброти.

Важливим елементом суспільного життя була соціальна активність віруючих, ставлення їх до контактів і спілкування з іновірцями та невіруючими, навколишнього світу загалом. Радянський поет В. Маяковський писав:

«Коммунизм не только у земли, у фабрик в поту.

Он и дома за столиком, в отношениях в семье, в быту».

Радянська влада намагалася витіснити релігію із цих сфер. Розглянемо цю проблему на прикладі вірян різних релігійних течій. Так, у СРСР упродовж усього досліджуваного періоду з боку РПЦ лунали заклики до віруючих з метою активізації суспільного життя. У «Журнале Московской патриархии» писалося: «Економічний, технічний і науковий прогрес вимагають підвищення особистої активності і супроводжуються ширшим втягуванням особистості в активну участь в житті свого суспільства...»893. Професор-протоієрей Л. Воронов зазначав: «Людина є соціальною істотою, яка не може бути відірваною від конкретних умов її життя і діяльності. Але ця соціальна істота не є пасивним продуктом середовища, а

навпаки є активною й діючою силою, яка перетворює світ і змінюється сама в ході цього перетворення»894. Доцент одного з духовних освітніх закладів М. Заболотний писав: «Він (християнин - П. Б.) - активно діюча індивідуальність, не відірвана і не викинута з цього світу, але яка перебуває в ньому, з'єднана з ним незліченними зв'язками і відношеннями, яка зазнає впливу світу і сама впливає на нього» .

Характерною ознакою православних віруючих було те, що вони зазвичай не відчужувалися від світських цінностей, не надавали явну перевагу у спілкуванні одновірцям перед невіруючими чи прибічниками інших конфесій, як це спостерігалося у віруючих, що належали до релігійних організацій закритого типу896. Така сама поведінка була властива римо- католикам, греко-католикам та іудеям, тобто віруючим, що належали до релігійних об'єднань, які визначаються як церкви.

Втім траплялися й винятки. Приміром, 1974 року був засуджений до чотирьох років ув'язнення активіст однієї з полтавських православних громад за доведення до самовбивства доньки. Учениця 9 класу м. Полтави 16 лютого 1974 року кинулася під поїзд. У своєму блокноті, який знайшли після смерті, вона записала: «Кого я більш за все ненавиджу? Це вас, батьків. .. .Не здумайте мене ховати з попом. Ви зіпсували мені все життя. Будьте ви прокляті. Вони з малих років тягнули мене в церкву, хотіли святою зробити, але не вдалося. Я не прожила, а прокипіла. Якщо те пекло є, то на землі не краще. Не дозволяли ні до подруг, ні в кіно, ні до дідуся, ні до своїх родичів не пускали. Як ви мене били, як лише знущалися. Якби я хотіла жити, як і всі люди, хоча б один тиждень. При житті не була я ні в якій-небудь секції, зроду в піонерському таборі не була, на річці ніколи. Я жила як дикун. Більше не можу, сил немає. Вони хочуть зжити мене зі світу, що я не така, як попова донька. Яке прекрасне життя! Лише не для мене.!» У цьому випадку різко зіштовхнулися

радянське атеїстичне виховання та релігійне, що призвело до трагедії.

Випадки виховання дітей у дусі несприйняття радянського суспільства, його цінностей спостерігалися в середовищі 1ПЦ й ІПХ і течій близьких до останньої. Звернімося до одного з випадків. Жителька одного із населених пунктів Бердичівського району Житомирської області зі згоди матері зірвала з навчання двох учениць 8 класу (сестер-близнят) і возила їх п'ять тижнів по різних монастирях і храмах (передбачалося на два дні)898. Після того як діти були знайдені міліцією, на запитання як вони могли залишити школу і піти на богомілля дівчата відповідали: «Одночасно ходити в дві церкви не можна. Ми пізнали бога й пішли в його школу-церкву. Лише вона дає справжні знання». На запитання «Ваші улюблені книги?» діти відповіли: «Євангеліє. Вона свята, сама правдива і головна книга для людини. Вона вчить як потрібно жити. Всі інші книги - обман». - «Як же ви жили ці дні? Хто вас утримував?» - «Матір божа нам все давала, вона годувала і поїла нас, вона охоронниця наша». - «А ваша мати, невже її вам не жаль?» - «У нас одна мати - матір божа. Без її допомоги і наша мати не родила б нас й не виховала. Ми любимо матір божу і слідуємо за нею».

Подальше розслідування показало, що Н. Москалик (жінка, яка возила дітей) належить до леонтіївців (автор цієї праці класифікує їх як один з напрямів ІПХ). Вона разом із сестрами Любою і Лідою Постій зустрічалися з керівником течії Леонтієм, якого називали єпископом, що проживав у с. Нова Мощаниця Дубнівського району Ровенської області. Після молитов про покровительство над дітьми Божої Матері Леонтій здійснив над дітьми обряд постригу їх у черниці900. Після того дітей знайшли, вони були поміщені в обласну лікарню, де відмовлялися їсти і не розмовляли з медперсоналом. Їх штучно годували901. Цікавий факт, що в домі матері дівчат було розміщено 72 ікони, які періодично освітлювалися двома лампадами902. Н. Москалик була засуджена на два роки позбавлення волі, а мати позбавлена батьківських прав903. Наставник Леонтій помер через два місяці після цього випадку904. Цей випадок був добре висвітлений в низці документів РСРК. Зрозуміло, що він подавався в радянських документах суб'єктивно. Радянські чиновники по-своєму трактували факт прояву вищезгаданої релігійності, віруючими він сприймався по-іншому. релігійний світогляд православний баптист

Антагоністична позиція до світських цінностей часто була притаманна нелегальним протестантським релігійним громадам закритого типу. Їхні лідери розуміли, що багато світських суспільних цінностей, комунікація віруючого поза межами релігійної громади можуть послабити релігійність; інтереси віруючого через їхній вплив можуть менше співвідноситися зі стереотипами та установками, які панували в релігійній громаді і нею культивувалися. Тому вони намагалися відчужити віруючого від суспільства, від його негативного впливу на релігійні стереотипи й установки.

Для прикладу, соціологічні опитування, які проводилися у 1960-70-х роках на Закарпатті, показали, що в громадах свідків Єгови переважали особи з вузькими соціальними зв'язками905, тобто віруючі здебільшого замикалися у сімейному й релігійному колективі. Схожі тенденції спостерігалися і в більшості нелегальних п'ятидесятницьких громад.

У легальних релігійних протестантських організаціях ситуація була дещо складнішою. У баптизмі проводилася доволі гнучка політика: керівництво об'єднання орієнтувало вірних не на втечу від світу, а на вживання у нього і пристосування до нових соціальних умов, інтеграцію громад . Керівництво легальних протестантських об'єднань добре розуміло, що ізоляція віруючих від життя радянського суспільства буде виставляти їх у «поганому світлі» перед владою і відтак може служити посиленню державного гніту щодо протестантських об'єднань. Чимало духовних пастирів легальних протестантських громад закритого типу заявляли, що відірваність від суспільного життя не є чимось доброчинним для Бога, як це стверджували багато керівників нелегальних громад. Приміром, О. Карєв, один із лідерів ВР ЄХБ, писав: «Адже є християни, які щиро думають, що у віруючої у Христа людини думки мають бути зайняті лише небесною вітчизною, а стосовно земної Батьківщини ми, християни, маємо вважати себе лише “блукальцями і прибульцями” і не надавати їй ніякого місця у своєму серці. ...Але ми не маємо забувати, що християнин не індивідуум, закинутий, як Робінзон Крузо, на безлюдний острів, і що християнин живе не лише в церкві чи у своїй сім'ї - він живе також і в суспільстві, у середовищі свого народу і в державі»907. У «Братском вестнике» (1978, № 5) підкреслювалося, що «віруючий не має відриватися від навколишнього середовища, бути самітником, який стоїть у стороні від життя свого народу»908. Такі висловлювання керівників ВР ЄХБ рекомендувалося використовувати для проведення бесід із виховання віруючих у дусі патріотизму та громадянськості . Однак схожі заклики нерідко залишалися лозунговими. Хоча керівництво ЄХБ під тиском влади і націлювало євангельських християн-баптистів на активну суспільну поведінку, проте з боку пересічних віруючих часто спостерігалося протилежне.

Більшість пересічних євангельських християн-баптистів, і навіть пресвітери, ставилися до радянської дійсності насторожено, оскільки радянська влада пригнічувала їхню релігію. Як приклад, наведемо випадок із життя однієї громади ЄХБ, духовні лідери якої пропагували втечу від суспільства. Пастор Геллер, після того як його запросили допомагати у богослужінні члени однієї із баптистських громад, заявив: «Дорогі брати, ось що хочу я донести до вашого серця. Я готовий служити вам, якщо ви послухаєтесь мене і відмовитесь від світських звичаїв. По-перше, всі жінки та дівчата, які відвідують зібрання, повинні постійно приходити з покритою головою. Братам не личить носити у верхній кишені авторучки, а також зав' язувати на шиї краватки, і, взагалі, необхідно облишити всю цю світську парадність. Не слід хизуватися наручним годинником, а сестрам одягати білі блузки. Ми не повинні забувати про справжню християнську скромність» .

Один із віруючих пізніше (у пострадянську добу) відзначав, що підкоряючись вимогам Геллера, віруючі не помітили як перетворилися на «зашкарублу, неосвічену групу індивідуалістів, котру жоден нормальний громадянин не спроможний сприймати всерйоз». Вони мали стояти осторонь життя країни. Це в них називалося «святістю». «На жаль, ми не помітили, - згадував він, - наскільки антиєвангельським було це законництво, ці сварки з приводу дівочого волосся, спідниць, тому подібного, ця “рихтовка”, позбавлена будь-якої любові. Це все лежало на нас, немов прокляття, тому що багато віруючих читало Біблію, як зведення законів та заборон»911. Оцінюючи тогочасні події, спостерігач зазначав, що Геллер з раннього дитинства страждав, оцінюючи себе зневаженим та скривдженим, і тому пізніше намагався постійно самоствердитися. Оскільки його посада дозволяла йому керувати членами громади, це приносило йому задоволення. Він міг диктувати свою волю іншим і відчував себе сильним та впливовим. До того ж він користувався повагою серед віруючих і бажав членам громади добра912 (згідно з власним баченням - П. Б.). Такі випадки неодноразово спостерігалися в релігійних громадах закритого типу.

Заперечення цього світу, світовідчуття віруючих, що належали до «сектантських» організацій, відображені і в художній творчості. Скажімо, у поміщеному в «Євангельському листку» баптистів-ініціативників вірші «Юнак і дві сестри» звучало:

«Цей світ приваблював так мило І як той хитрий райський змій Мені причіплював він крила І поривав кудись в вирій.

А потім кинув до безодні,

І я загинула б була...»913

Варто відзначити, що ізоляція членів релігійних організацій закритого типу також була зумовлена й атмосферою ворожості з боку «світу», переслідуванням незареєстрованих громад, утисками в навчанні й на роботі тощо. «І тоді члени баптистської громади, - як зазначав Л. Мит- рохін, - постануть перед нами не лише людьми, які добровільно прийняли баптистське віросповідання, а й у якості жертв безжалісного суспільства, і тому їх заклик “світ полюбиш - тебе він погубить” - не лише фрагмент давньої баптистської доктрини, а й драматичний і глибоко проникнутий в душу висновок, підказаний власним життєвим досвідом»914. Ці слова підтверджує і той факт, що починаючи з кінця 1980-х, коли влада почала змінювати своє ставлення до релігії, багато релігійних об'єднань поступово відмовлялися від ізоляції від «світу» і позитивніше ставилися до світських культурних надбань.

За умов жорсткого тиску на них віруючі були готові до переслідувань в ім'я віри в Бога. Це знаходило відображення в настроях, що яскраво демонструє їхня художня творчість. 12 березня 1967 року на вокзалі було затримано учнів 7-го класу, мешканців м. Арциза (з родин баптистів- ініціативників), в яких було знайдено блокноти з релігійними псалмами й віршами такого типу:

«Земля суровая, бесплодные просторы Далекий край таежный Воркута Ты принесла железные оковы От юга изгнанных свидетелей Христа».

«Край родной, неземной в небесах Несравним здесь с земной суетой Не страшусь я угроз никаких За Христа я умру молодой»915.

Таких творів, що розповсюджувалися у середовищі членів протестантських релігійних організацій закритого типу, у досліджуваний період було чимало.

Неоднозначним було ставлення вірних однієї конфесії до віруючих інших віросповідань. Дослідження проведене впродовж 1967-68 років у Івано-Франківській області показало, що більшість віруючих (від 55 до 75 % у різних населених пунктах) висловили своє байдуже ставлення до інших вірувань, деякі позитивне, а значна кількість вірян (від 15 до 30 %) - негативне і навіть вороже916. Згідно із соціологічними опитуваннями, проведеними у середині 1960-х років, 73 % опитаних у західноукраїнських областях свідки Єгови на питання «Як ви ставитесь до віруючих інших віросповідань?» відповіли: негативно, і лише 9,6 % ставилися доброзичливо. У п'ятидесятників ці цифри становили відповідно 42 % і 14 %, у євангельських християн-баптистів негативно налаштованих до віруючих інших віросповідань було 32 %, тих, що висловилися за терпиме ставлення налічувалося 24 %. Такі високі показники негативних установок до віруючих інших віросповідань були зумовлені тим, що хоча в цих громадах і пропагувалося братерство людей, однак не менш сильними були акценти і на тому, що інші віросповідання є помилковими, а то навіть антихристиянськими тощо917. Траплялося, що не лише пересічні віруючі, а й лідери громад допускали брутальні закиди стосовно інших релігійних течій. Зокрема, уповноважений Ради в справах релігій у Ровенській області Сулима зазначав, що пресвітер ровенської міської громади «із презирством ставиться до п'ятидесятників, брутально і безтактно веде себе з адвентистами сьомого дня, які у суботу проводять молитовні зібрання в тому самому будинку молитви»918.

Релігійна нетерпимість нерідко зумовлювалася переконаністю у «більшій істинності» віровчення однієї конфесії порівняно з іншими або взагалі уявленнями про істинність лише однієї релігійної течії. Інші конфесії нерідко сприймалися як антиподи християнства.

Нерідко релігійна нетерпимість виникала між віруючими, що донедавна належали до однієї конфесії. Приміром, більшість істинно-православних християн у повоєнний період відкидали Московську патріархію і тих православних, які визнавали її як керівний орган православної церкви в СРСР. Московська патріархія в одному з видінь називалася «вавилонська блудниця, яка сидить на червоному звірі, а сама течія ІПХ уявлялася як «дружина, яка тікає в пустелю від дракона»919.

Релігійна нетерпимість могла провокуватися релігійними проповідями чи релігійною літературою. Наприклад, у рукописній «Чудо книжке или Дивных предсказаниях Бога Богов Еговы» (течія єговістів-ільїнців) писалося:

«Зверства, войны истребил Христиан-псов усмирил Во весь мах стальным жезлом Гладом, язвами, огнем Рабства узы разорвал,

Всем свободу даровал!

Православье-ж адских псов Чашу с мерзостью попов Мощи, лики дурь ханжей.,.»920

У книзі «Объявления от Бога воскрешающего мертвых на весь адски- возмутившийся мир» християни називалися сатанинськими, іудеї - пекельними921. В іншій книзі цієї течії антипод Бога йменувався «Сатана із всією його пекельно-християнською і талмудно-іудейською злобою»922. Очевидно, що слова шанованої віруючими релігійної літератури формували відповідне сприйняття віруючими інших людей, що не належали до цього релігійного об'єднання.

Вагоме значення мала і проблема шлюбу між представниками різних конфесій. Вірні РПЦ переважно мало рахувалися з нею. Схоже ставлення було притаманне й частині римо-католиків, і навіть старообрядців. Приміром, на середину 1960-х років шлюби між представниками різних старообрядницьких церков і між старообрядцями та парафіянами РПЦ були розповсюджені923. Уповноважений Ради в справах релігій у Воро- шиловградській області 1978 року відзначав, що зближення старообрядців із канонічним православ'ям виявляється в тому, що батьки-старообрядці не забороняють дітям вступати в шлюб із віруючими, що належать до РПЦ, і невіруючими924. Слід відзначити, що така зміна поглядів була доволі революційною, позаяк у довоєнний період і, навіть, у 1940-50-х роках така поведінка з боку віруючих-старообрядців була вагомою причиною для виключення їх із громади.

Одруження членів протестантських громад закритого типу, особливо нелегальних, з особами, що не були членами громад, засуджувалось або заборонялося (за подібні акти навіть виключали з громади). Прикладом агітації проти таких дій служить вірш «Не спіши сестричко», в якому віруючих дівчат закликали не виходити заміж за невіруючих чоловіків:

«Не спіши сестричко скоро Не йди замуж за мирського Бо з мирським тобі не жити Бо він тебе буде бити Він не раз тебе обманить І облає, і обдурить І в невазі буде мати Він не буде шанувати»925.

Немало було випадків, коли навіть керівники громад ЄХБ готові були відлучити від церкви віруючих, що покохали людину, яка належала до іншої конфесії. Про один із таких випадків повідомлялося в «Братском вестнике»: «Не дуже давно мені прийшлося зустрітися із таким випадком. Один молодий брат зустрічався з дівчиною, яка ще не була членом церкви, однак відвідувала зібрання. Пресвітер церкви, дізнавшись про це, попередив брата, що він буде відлучений. Молода людина засмутилася і перестала ходити на богослужіння. Тепер його духовний стан такий, що вернути його в церкву дуже важко».

Заборони одружуватися з інаковіруючими чи невіруючими особливо були поширені в середовищі нелегальних громад. Колишня віруюча Є. Бражникова (з громади баптистів-ініціативників) згадувала: «Коли ми з Іваном вирішили побратися і сказали про це моїй матері, вона категорично заявила: «За огудника бога тебе не віддам, так собі і знай». Після цього “їла” мене поїдом. А на зборах примушувала каятись. А коли ми всупереч забороні все ж одружилися, мати вигнала мене з дому - без грошей, без одягу і навіть без паспорта, сказавши на прощання: “Ти мені не дочка. Краще б ти померла”»927.

Схожі погляди на одруження також спостерігалися в середовищі свідків Єгови. Нерідко на них впливали й очікування кінця світу, поширені в середовищі членів цієї течії. На Закарпатті один з їхніх ватажків Кадош, ходячи від села до села пропагував, що до Армагеддона залишилося близько п'яти років. Усім свідкам Єгови він радив не одружуватися, а сам жив із «сестрою в дусі» О. із с. Вилок. В одному із сіл Рахівського району жила Г. Сухан - член єговістської громади. Вона мала знайомого, який хотів створити з нею сім'ю. Проте громада не дала дозволу. Застерігав її від «лихої справи» - одруження і Кадош. Ганна була доведена до відчаю і померла . Слід відзначити, що впродовж 1940-80-х років погляди віруючих, що належали до релігійних громад закритого типу (як легальних, так і нелегальних), лібералізувалися, і дедалі частіше траплялися такі шлюби.

Спостерігалися випадки, коли окремі керівники релігійних громад свідків Єгови давали вказівки, аби віруючі члени сім'ї залишили невіруючих. Про один із них згадується в брошурі І. Даниленка. «Перетворивши Тетяну в релігійну фанатичку, в людину, покірну чужій волі, П. Пуко (проповідник - П. Б.) міг вільно помикати нею. Після того, як Микола Сидоров (чоловік - П. Б.) попросив його більше не приходити, Тетяна отримала вказівку Пуко залишити чоловіка, піти з дому»929. Однак такі випадки не були поширеними. Траплялися вони й в інших релігійних організаціях закритого типу.

Доволі консервативними у сфері одружень з інаковіруючими були п'ятидесятники. У 1970-х роках, згідно з даними, наведеними в брошурі Є. Гриніва, 80% вступили у шлюб з одновірцями, тоді як серед свідків Єгови - 72%, адвентистів сьомого дня - 66%930.

Висока частка одружень з одновірцями не лише свідчить про заборони у шлюбній сфері, про те, що багато віруючих ставилися негативно до одружень з людьми інших віросповідань; вона була й результатом того, що віруючим було легше познайомитися та одружитися з одновірцями, з якими вони часто контактували. Цю думку підтверджують і наведені нижче дані. Упродовж 1974-1978 років соціологічні дослідження буденної релігійної свідомості та життєвої практики віруючих провели співробітники відділу історії і теорії атеїзму Інституту суспільних наук АН УРСР м. Львова, які проанкетували по 530 чоловік із свідків Єгови, п'ятидесятників та адвентистів сьомого дня. На запитання «Як ви оцінюєте шлюб людей різних віросповідань?» були отримані такі відповіді (див. таблицю 4.3) 931.

...

Подобные документы

  • Релігійна свідомість — ставлення віруючих до світу, виражене в системі поглядів, почуттів, смисл яких становить віра у надприродне. Суттєвими ознаками релігійної свідомості є образність, символічність, інтимність, утаємниченість, надприродну сутність.

    контрольная работа [33,6 K], добавлен 15.08.2008

  • Питання взаємин римського уряду і ранньої християнської церкви. Визначення правових підстав переслідування християн у І-ІІ ст. н.е. Особливості релігійного розвитку римського суспільства доби принципату. Ставлення імператора Марка Аврелія до християн.

    статья [22,5 K], добавлен 10.08.2017

  • Історія написання Корану – книги, яка є для віруючих свого роду посібником з правильного способу життя, поведінки, правильного ставлення до того чи іншого. Зміст Корану, загальна структура, стилістика. Політичні, правові, суспільні, моральні настанови.

    реферат [29,5 K], добавлен 31.10.2010

  • Особливості реформаційного руху в Україні. Основі напрямки діяльності православних братств. Львівська братська школа. Контрреформаційні рухи в країні. Причини поразки Реформації у Польщі. Розвиток релігійного вільнодумства й зміцнення католицької церкви.

    презентация [322,6 K], добавлен 29.01.2014

  • Свідомість і підсвідомість з позиції християнської антропології. Архетипи православної свідомості. Об'єктивне розуміння релігійного досвіду в психіатрії. Ставлення психіатра до релігійних переживань хворого, священика - до патологічних проявів у психіці.

    дипломная работа [202,6 K], добавлен 27.06.2012

  • Історичні аспекти взаємопов’язаності релігій та політики. Релігія, як фактор політичного життя суспільства. Вплив релігійного фактору на політику України. Релігійна діяльність індивідів. Виконання релiгiєю функцiй пiдтримки цiнностей суспiльства.

    реферат [23,6 K], добавлен 25.10.2013

  • Розгляд структурування релігії на світоглядну, інтегруючу, регулюючу (орієнтовану на цінності), та компенсаторну, її раціональні соціальні функції. Вплив міфотворчості та психологічної підтримки на переконання та узагальнення життєвого досвіду віруючих.

    реферат [26,0 K], добавлен 30.04.2011

  • Сутність християнського місіонерства, його витоки та мета, етапи розвитку, видатні представники. Російські імператори та їхнє ставлення до місіонерської діяльності. Українські православні місіонери в Поволзькій місії. Заснування Іркутської єпархії.

    диссертация [181,4 K], добавлен 01.04.2009

  • Ікона та іконічність у церковному житті Візантії: дискусії в трактуванні змісту та причини іконоборства. Хронологічний огляд репресій над захисниками культу ікони. Наслідки іконоборських змагань для культурно-релігійного та суспільного життя Візантії.

    курсовая работа [60,4 K], добавлен 20.05.2013

  • Життя монастирів та християнського чернецтва в епоху Середньовіччя. Деградація початкової ідеї чернецтва. Формування орденів католицької церкви. Причини виникнення та особливості діяльності військово-чернечих орденів, їх вплив на свідомість широких мас.

    дипломная работа [69,5 K], добавлен 06.07.2012

  • Греко-католицькі сільські парафії Новосільського та Скалатського деканатів у XIX-XX ст. Релігійне життя сільських парафій та засоби релігійного виховання. Видатні постаті УГКЦ та їх душпастирська діяльність на Підволочиській землі. Життя ігумені Йосифи.

    дипломная работа [33,9 K], добавлен 26.08.2014

  • Боротьба православних на сеймах і її здобутки. Акт конфедерації православних і протестантів 1599 р. Православні братства в боротьбі з унією, окатоличення й спольщення православної української шляхти. Українське козацтво в обороні Православної Церкви.

    дипломная работа [154,8 K], добавлен 10.03.2014

  • Виникнення християнства як релігійної системи і християнської церкви як специфічного релігійного й суспільного інституту. Джерела, що свідчать про Христа, діяння та послання апостолів, життя перших християнських громад. Поширення християнства у світі.

    реферат [45,9 K], добавлен 08.10.2012

  • Витоки конфуціанства і його історичний розвиток. Основи віровчення і культу конфуціанства, сутність соціально-етичних поглядів. Конфуціанство і формування китайської національної культури. Форма в конфуціанському Китаї, шляхи регуляції суспільного життя.

    доклад [36,3 K], добавлен 04.12.2010

  • Апокриф "Слово про сповідання Свине". Легенди про гріхопадіння перших людей та їхнє вигнання з раю. Ремство Адама про втрачений рай. "Пісня про Адама і Єву". Зображення самого життя перших людей невдовзі по вигнанні їх з раю. Легенди на "Плачі Адама".

    реферат [23,5 K], добавлен 28.11.2010

  • Близькість магічних дій до трудової діяльності людей та побуту. Сутність походження магічних обрядів і подань. Віра в надприродне як ілюзорне відбиття дійсно пануючих над людиною природних сил. Типи, аспекти, види магій та принципи магічного мислення.

    реферат [13,2 K], добавлен 14.08.2009

  • Сучасна релігійна ситуація в Україні. Актуальні проблеми української релігії. Міжцерковні конфлікти України. Зростання загальної кількості релігійно віруючих людей в Україні після проголошення державної незалежності. Церковно-державні відносини.

    реферат [593,4 K], добавлен 21.08.2013

  • Проявом античного релігійного світосприйняття є культура, релігія і міфологія Стародавньої Греції і Стародавнього Риму. В цих регіонах склалися умови для розвитку наповненої сакральним свідомості. Релігія та міфи мали великий вплив, на майбутню культуру.

    курсовая работа [59,5 K], добавлен 19.06.2008

  • Ставлення до статків, багатства і фінансової стабільності в різних країнах. Протестантські традиції дотримання контрактів, що сприяли підвищенню рівня довіри та готовності до співпраці. Зміни в економічному плані у так званих "православних" країнах.

    реферат [16,8 K], добавлен 06.04.2016

  • Розвиток духовності у давньоруському суспільстві. Вплив християнських цінностей на формування й розвиток української культури, політики, освіти та інших сфер суспільного та духовного життя. Трансформація християнських цінностей у сучасному суспільстві.

    контрольная работа [21,5 K], добавлен 26.05.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.