До питання про час заснування та становлення Богородичного (Єлецького) монастиря у Чернігові

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДО ПИТАННЯ ПРО ЧАС ЗАСНУВАННЯ ТА СТАНОВЛЕННЯ БОГОРОДИЧНОГО (ЄЛЕЦЬКОГО) МОНАСТИРЯ У ЧЕРНІГОВІ

монастир єлецький богородицький чернігів

О.О.Васюта

Серед монастирів, які в минулі часи діяли у Чернігові, Богородичний (Єлецький) - найдавніший. Вік цієї обителі нараховує вже понад 950 років. Однак на сьогодні ще багато питань її історії, особливо руського періоду, залишаються відкритими. Хто й коли став фундатором цього монастиря? Яке відношення до нього мав Антоній Печорський? У статті представлено авторське висвітлення саме цих питань історії чернігівського Богородичного монастиря.

Ключові слова: Єлецький монастир, Антоній Печерський, Успенський собор, монастир Святої Богородиці, Єлецька гора, скит, кіновія, князь, Чернігів.

Чернецтво належить до найцікавіших феноменів усіх світових релігій. І християнство тут не виняток. В одній із заповідей Ісуса Христа промовляється: «Якщо хочеш бути достатнім, піди, продай майно своє і роздай жебракам [...] і приходь, і слідуй за мною». Уже у ІІІ ст. серед християн на теренах Римської імперії з'явилися перші послідовники цієї настанови, які заради вдосконалення своєї віри та духовних пошуків зрікалися суспільства й таємно усамітнювались у відлюдних місцях. Після леґалізації християнства (IV ст.) такі люди, об'єднуючись у громади однодумців, оселялися вже відкрито та утворювали монастирі (у перекладі з грецької -- «місце усамітнення»). Для реґламентуван- ня їх внутрішнього життя поступово було вироблено відповідні правила (устави). Згодом, перетворившись на своєрідні чернечі містечка, обителі повністю інтеґрувалися до церковної організації. Після офіційного хрещення Русі чернецтво поширилося й на її територію.

Як свідчать джерела, на теренах руської держави перші монастирі почали виникати фактично відразу після прийняття християнства Молдаван А.М. «Слово о законе и благодати» Илариона. -- К., 1984. -- С.93; Иаков Мних. Память и похвала князю Владимиру // Златоструй. Древняя Русь. Х--XIII вв. -- Москва, 1990. - С.132.. Так, «Києво-Печерський патерик» повідомляє, що у часи Володимира Святого в Києві функціонувало вже декілька чернечих обителей: «И походи (Антоній Печерський -- О.В.) по монастырем и не възлюби ни въ едином же где бы жителъствовати [...] По сих же преставлъшуся великому князю Владимиру» Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик [Репринт. вид.]. -- К, 1991. -- С.16.. До періоду правління Ярослава Мудрого та його синів відносяться перші відомості про заснування у столиці Русі вже конкретно названих монастирів -- Георгіївського, Ірининського, Дмитріївського та ін. Там само. -- С.19; Полное собрание русских летописей (далі -- ПСРЛ). -- Т.1: Лаврентьевская летопись. -- Москва, 1997. -- С.151. Поступово цей процес охопив інші реґіони руської держави. Однак тут слід відзначити один суттєвий факт, який стосується процедури заснування чернечих осередків. На той час вона вже значно відрізнялася від періоду утворення перших християнських монастирів. Передусім це відобразилось у взаємозв'язку церкви та світської влади. Як свідчать джерела, остання не тільки сприяла появі обителей, але також виступала їх безпосереднім засновником. Відповідно, від самого початку вони вважалися патрональними, де практично все -- від обрання ігумена до постриження нових ченців -- узгоджувалося з «мирським» господарем монастиря Щапов Я.Н. Государство и церковь Древней Руси Х--ХІІІ вв. -- Москва, 1989. -- С.133; Артамонов Ю.А. Древнерусские монастыри и право патроната // Чернігівські старожитності. -- Вип.2. - Чернігів, 2009. - С.12--20.. Це добре ілюструється розповіддю «Києво-Печерського патерика» про матір св. Феодосія, коли Антоній Печерський для того, щоб здійснилося її бажання стати черницею й оселитися у жіночій обителі, змушений був попередньо «възвести о ней княгини» Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. -- С.31.. Узагалі можна вважати, що у цьому плані з усіх відомих на той час київських монастирів винятком був тільки Печерський. Особливо це підкреслювалося в патерику: «Мнози бо манастыреве от царь и отъ болярь и отъ богатьства поставленіи, но не суть таковіи, яковіи же суть по- ставленіи слезами і пощеніем, молитвою и бденіем. Антоній не име злата и сребла, но стяжа (Печерську обитель -- О.В.) слезами и пощеніем» Там само. -- С.19.. Таким чином, свідчення джерел дозволяють констатувати той факт, що фундування переважної більшості монастирів у Русі кінця Х--ХІ ст. пов'язувалася з діяльністю представників саме світської влади.

Втрата місцевих літописів значно звузила можливості дослідників вивчати історію чернігівських обителей руської доби. На сьогодні все ще залишаються остаточно не з'ясованими час їх заснування, кількість, назви та структура взаємовідносин цих монастирів. Інформативний потенціал наявних письмових джерел щодо чернечого життя у столиці Чернігово-Сіверської землі обмежується лише декількома повідомленнями. Так, «Повість временних літ» свідчить, що наприкінці ХІ ст. у Чернігові вже існували чернечі обителі, але не вказує їх кількість та назви. Подібна інформація також є і в «Повчанні» Володимира Мономаха ПСРЛ. -- Т.1. -- С.249.. Крім того, у «Повісті» в розповіді про Антонія Печерського повідомляється про монастир Св. Богородиці, який у той час розташовувався на Болдиних горах біля Чернігова Там же. -- Т.2: Ипатьевская летопись. -- Москва, 1962. -- С.185.. Також у «Києво-Печерському патерику» та літописах ще декілька разів згадуються ігумени чернігівських монастирів ХІ -- першої половини ХІІІ ст. Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. -- С.67; ПСРЛ. -- Т.1. -- С.457; Т.2. -- С.606.

Відомості письмових джерел стосовно чернецтва у Чернігові в руський час суттєво доповнили результати археологічних досліджень. Так, удалося не тільки простежити розвиток Антонієвого печерного комплексу, але й скласти уявлення про наземну забудову на прилеглій до нього території Руденок В.Я. Археологічні дослідження Іллінського монастиря у Чернігові // Чернігів у середньовічній та ранньомодерній історії Центрально-Східної Європи. -- Чернігів, 2007. -- С.211--223.. Крім того, під час археологічних розкопок по вул. Сіверянській та на дитинці давнього Чернігова було виявлено об'єкти (рештки мурованих храмів, поховання), які дозволяють уважати, що в домонґольську добу там також функціонували два невідомих із письмових джерел монастиря Большаков Л.Н., Коваленко В.П., Раппопорт П.А. Новые данные о памятниках древнего зодчества Чернигова и Новгорода-Сиверского // Краткие сообщения Института археологии. -- Вып.195. -- Москва, 1989. -- С.54--55; Ігнатенко І.М. До питання про існування монастиря у Чернігові по вул. Сіверянській // Чернігівський Троїцько-Іллінський монастир: історія та сучасність. -- Чернігів, 1999. -- С.16--17; Коваленко В.П. Давньоруські монастирі на Чернігівському дитинці // Сумська старовина. -- Вип.ХХУ. -- Суми, 2008. -- С.12--16.. На думку В.П.Коваленка, перший із них утворився наприкінці ХІІ -- на початку ХІІІ ст. та називався «Сіверським» (за І.М.Ігнатенко -- «Троїцьким»), а другий почав діяти ще з кінця ХІ ст. і мав назву «Василіанського» Большаков Л.Н., Коваленко В.П., Раппопорт П.А. Новые данные о памятниках древнего зодчества Чернигова и Новгорода-Сиверского. -- С.54--55; Ігнатенко І.М. До питання про існування монастиря у Чернігові по вул. Сіверянській. -- С.16--17; Коваленко В.П. Давньоруські монастирі на Чернігівському дитинці. -- С.15..

Додаткова інформація про окремі чернігівські чернечі обителі дійшла також до наших днів у вигляді церковних леґенд. У руський час у місті, окрім чоловічих, діяв ще й жіночий монастир, який розташовувався на місці, де стоїть мурована П'ятницька церква (кінець ХІІ -- початок ХІІІ ст.). Згідно з переказами, його заснувала донька чернігівського князя Святослава Ярославича (1027-1076 рр.) - Предслава Віроцький В.Д. Храми Чернігова. -- К., 1998. -- С.126.. Ця князівна також відома й з літописів, де зазначено, що вона, перебуваючи у чернецтві, померла 1116 р. ПСРЛ. -- Т.2. -- С.284. З ім'ям самого ж батька Предслави церковна леґенда пов'язує фундування іншої обителі - Єлецького Свято-Успенського монастиря на одному з відрогів Болдиних гір. Як засвідчують археологічні дослідження, у руський час територія цього монастиря до меж міста не входила, і перебувала на відстані близько кілометра від чернігівського дитинця.

За церковними традиціями, назви чернечих обителей напряму пов'язані з присвяченням їх головних храмів, які також зазвичай були й першими культовими спорудами на території даних монастирів. Час зведення таких храмів найчастіше вважається часом заснування самих обителей. Крім того, до їх назв могли ще додавати вказівку на місце розташування, ім'я фундаторів монастирів Практический справочник по православию. -- Москва, 2008. -- С.623..

Центральною та найдавнішою архітектурною пам'яткою Єлецької обителі є мурований храм Успіння Св. Богородиці. Згідно з церковною леґендою, яку, посилаючись на нині втрачений «Єлецький патерик», у XVII ст. записав Іоаникій Ґалятовський, тут спочатку був «на дереве єловомъ знайденый образ прес(вя)тои б(огороди)ци», де потім, у 1060 р., князь Святослав Ярославич збудував «мурованую церковъ» Галятовський І. Ключ розуміння. -- К., 1985. -- С.351.. Філарет (Гумілевський), зауваживши напис, зроблений на «давній єлецькій іконі», яка в ХІХ ст. зберігалась в Успенському соборі у Харкові, відзначив, що явлення святині відбувалося 3 лютого 1060 р. Филарет (Гумилевский). Кафедральные черниговские монастыри. Ильинский, Елецкий, Борисоглебский. Общий обзор епархии Черниговской. -- Чернигов, 1861. -- С.98. Дослідники по-різному датують будівництво найдавнішого кам'яного храму Єлецького монастиря -- від 1060-1070-х рр. до середини ХІІ ст. Асеев Ю.С. Статистические особенности черниговского зодчества // Чернигов и его округа в ІХ-ХШ вв. - К., 1988. - С.138-139. Однак на сьогодні більшість фахівців сходяться на тому, що його звели в першій половині ХІІ ст. Раппопорт П.А. Зодчество Древней Руси. - Ленинград, 1986. - С.53; Моця О.П., Казаков А.Л. Давньоруський Чернігів. - К., 2011. - С.239. Тож час будівництва даного собору й присвячення його Св. Богородиці однозначно свідчать, що і в руську добу цей монастир називався «Богородичним». Друге найменування було додане йому «по случаю явленїя при месте томъ иконы Божїя Матере на дереве еле, отъ чего, какъ икона та наименована Елецкою, такъ и монастыр Елецкимъ же» Амвросий. История российской иерархии. - Ч.УІ. - Москва, 1815. - С.489.. Крім того, як зазначив у середині ХІХ ст. М.А.Маркевич, у «давні часи» згаданий монастир називали ще й «Болдиногірським» Маркевич М.А. Історичний та статистичний опис Чернігова. - Чернігів, 2010. - С.27-28.. Зрозуміло, що цей додаток у найменуванні обителі походив від назви місцевості, де вона розташовувалася. Своєю чергою, у наш час уже від імені монастиря це місце також називають «Єлецькою горою».

Досі між дослідниками точиться дискусія стосовно літописного повідомлення про переїзд Антонія Печерського в 1069 р. до Чернігова, де саме й згадується монастир Св. Богородиці, який, згідно з цим джерелом, тоді розташовувався на Болдиних горах. її суть полягає в розв'язанні питання локалізації літописної обителі. Початок цій дискусії поклали ще у XVII ст. Іоаникій Ґалятовський та Дмитро Туптало. Перший із них уважав, що Антоній, приїхавши до Чернігова, «певне монастыреве Єлецкому далъ благословенїє одъ с(вя)той гори Афонскои», а другий стверджував про фундування печерським подвижником окремої Іллінської обителі з печерами Галятовський І. Ключ розуміння. - С.352; Туптало Д. Руно орошенное // Сіверянський літопис. - 2009. - №1. - С.34.. У ХІХ ст. для вирішення цього питання було прийнято своєрідний компроміс: спочатку Антоній заснував Єлецький монастир, а потім -- Іллінський Руденок В.Я. Монастыри Чернигова ХІ-ХІІІ вв. в историографии // Слов'яно-руські старожитності Північного Лівобережжя. - Чернігів, 1995. - С.78.. Але в наш час ця дискусія знову відродилася. Так, В.Я.Руденок, посилаючись на те, що жодне руське джерело не містить відомостей про явлення у Чернігові ікони Св. Богородиці в 1060 р., а назва Іллінського монастиря не згадується раніше 1649 р., висунув версію про існування в місті Богородичної лаври. Відповідно, Іллінський та Єлецький монастирі й інші чернечі осередки на Болдиних горах, на думку історика, є уособленням літописної обителі Св. Богородиці, про яку згадує «Повість временних літ». Як уважає дослідник, цю лавру заснував Антоній Печерський 1069 р. Тож, згідно з висновками В.Я.Руденка, спочатку виник Антонієв печерний комплекс біля Іллінської церкви, а вже потім -- Єлецька обитель. Надалі вони функціонували як автономні монастирі у складі Богородичної лаври Руденок В.Я. Богородична лавра у Чернігові (до постановки проблеми) // Чернігівський Троїцько-Іллінський монастир: історія та сучасність. - Чернігів, 1999. - С.6-8; Його ж. Який монастир заснував Антоній Печерський? // Чернігів стародавній: спецвипуск НАІЗ «Чернігів стародавній» та газети «Біла хата». - Чернігів, 2010 (грудень). - С.1-2.. Цю думку заперечив Ю.Ю.Шевченко, який уважає, що літописне повідомлення про події 1069 р. стосується винятково Єлецького монастиря. Однак його фундатором був саме Антоній Печерський, який пізніше перейшов на інше місце й заснував окрему Іллінську обитель із печерним комплексом Шевченко Ю.Ю. Христианские пещерные святыни. -- Т.2. -- Санкт-Петербург, 2010. -- С.135-- 138, 142-143.. Таким чином, видно, що у своїх висновках відносно фундування Єлецького монастиря Ю.Ю.Шевченко приєднався до поглядів дослідників ХІХ ст.

Подібної думки дотримується також О.Ф.Тарасенко Тарасенко О.Ф. Черниговский Елецкий Свято-Успенский монастырь: Исторический очерк с приложением «Скорбницы потребной» Иоанникия Галятовского в русском переводе. -- Чернигов, 2013. -- С.14--15.. Крім того, на його переконання, заснування Єлецької обителі відбулося не в 1060 р., як про це у XVII ст., посилаючись на нині втрачений синодик монастиря, зазначив Іоаникій Ґалятовський, а на десять років пізніше -- у 1070 р. Там же. -- С.13. Цей висновок дослідник арґументував тим, що відомий церковник послуговувався історичною хронікою М.Стрийковського, який запозичив хронологію у свого попередника -- Я.Длуґоша. В останнього вона стосовно подій у Русі ХІ ст. в порівнянні з руськими джерелами «відстає» на десять років. На думку О.Ф.Тарасенка, укладач «Єлецького синодика» Зосима Прокопович (перша половина XVII ст.) також міг використати у своєму творі польські хроніки. Відповідно, це призвело до «омолодження» дати заснування монастиря Там же. -- С.11--13.. Однак, на нашу думку, ця арґументація була б прийнятною, якби не мала декілька слабких місць. По-перше, дати у хроніці М.Стрийковського відносно Русі ХІ ст. не завжди відстають чітко на десять років від хронології руських літописів. Прикладом цього може слугувати саме твір Іоаникія Ґалятовського, де він, посилаючись на М.Стрийковського, зазначив, що в 1058 р. половці «з князем своїм Секелем, напавши на землю руську, перемогли Всеволода, князя переяславського, і князівство Переяславське розграбували» Там же. -- С.264.. Згідно ж з «Повістю временних літ», ця подія сталася 1061 р. ПСРЛ. -- Т.2. -- С.152. Як видно, у цьому випадку різниця становить не десять, а всього три роки. По-друге, на сьогодні «Єлецький патерик» -- втрачена пам'ятка. Відповідно, визначити джерела, якими користувався його автор, просто неможливо. І по-третє, Іоаникій Ґалятовський, зазначаючи про дату заснування обителі, посилався саме на «Єлецький патерик», а не на польські хроніки. Це вказує на те, що останні даної інформації не містили.

Таким чином, перед розглядом питання про утворення Єлецького монастиря ще раз звернімося до дискусійної літописної статті (тут і далі курсив мій -- О.В.): «Антонии же пришедъ кь Чернигову и вьзлюби Болъдину гору, и ископавъ пещеру, и ту вселися, и єсть монастырь с(вя)тое Б(огороди)це на Болдинахъ горахъ и до сихь днии» Там же. -- С.185.. Із цього повідомлення видно, що переїхавши до столиці Чернігово-Сіверської землі, подвижник у схилі однієї з Болдиних гір облаштував собі підземну келію, а вже на час укладання «Повісті времен- них літ» на цих горах розташовувалася наземна Богородична обитель.

На перший погляд, можна сказати, що у згаданій статті описуються два етапи фундування єдиного монастиря. Як показує приклад Печерської обителі в Києві, у той час чернечі громади підземників влада не сприймала офіційними повноцінними монастирями. Суб'єктами правових відносин уважалися тільки ті обителі, які займали окрему наземну територію. Це добре ілюструється описом процесу виходу на поверхню київських печерян. Як свідчить патерик, тільки після побудови невеликої наземної церкви біля печер «тажде убо оттоле всем явлено бысть место то, бе бо мноземи прежде не ведомо [...] и нача Богъ умножати чръноризца [...] , и съветь створиша братіа съ игуменомь (Варлаамом -- О.В.) поставити монастырь» Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. -- С.18, 36.. Для втілення у життя такого бажання ченців Антоній змушений був звернутися вже до князя Ізяслава Ярославича по дозвіл на зайняття території гори понад печерами. Треба зазначити, що сам подвижник у цей час жив в іншій «горі» Там само. - С.18.. Після узгодження всіх справ «игуменъ же и братія заложи- ша церковь велику и монастырь, оградиша стлъшем и келіа поставиша многы и церковь поставиша и украсиша иконами. И оттоле начашеся звати Печерськый монастырь, понеже беаху жили чръноризци преже въ печере» Там само. - С.19.. Ще одне значне розширення території обителі також відбулося за ігуменства св. Феодосія Там само. - С.38-39..

Як видно, згідно з висновками В.Я.Руденка, за подібною схемою також міг розвиватися й Богородичний монастир у Чернігові: Антонієві печери (1-й етап) -- наземна забудова біля підземного комплексу (2-й етап) -- обитель на Єлецькій горі (3-й етап). Однак, на нашу думку, із приводу саме утворення Єлецького Богородичного монастиря увагу привертає той факт, що навіть церковний переказ його заснування пов'язує не з печерою Антонія, яка знаходиться біля Іллінської церкви, а із зовсім іншою подією та будівництвом наземного храму, фундатором котрого став безпосередньо князь. Крім того, «печерний початок» не відобразився й у назві цього чернігівського монастиря, як це сталося в Києві. Тож можна здогадуватися, що з перших днів свого існування Єлецька Богородична обитель, на відміну від київської, уважалася офіційним (наземним) монастирем. Відповідно, на наше переконання, ще Філарет (Гумілевський) цілком слушно зауважив, що літописне повідомлення про переїзд Антонія Печерського до Чернігова ніяким чином не вказує на неіснування до даної події місцевої обителі Св. Богородиці й, своєю чергою, це також не суперечить ототожненню літописного Чернігівського Богородичного монастиря з Єлецькою обителлю Филарет (Гумилевский). Кафедральные черниговские монастыри. Ильинский, Елецкий, Борисоглебский... - С.97..

Щодо початку та розвитку життя на Єлецькій горі серед дослідників єдиної думки немає. Так, спираючись на результати археологічних розкопок, у процесі яких було виявлено об'єкт із керамікою, віднесеною автором розкопок до VП-VШ ст., В.А.Богусевич уважав, що свого часу тут існувало ще «дофеодальне поселення» Из отчёта научной экспедиции Института археологии АН УССР о раскопках на территории древнего Чернигова // Чернигову 1300 лет: Сб. док. и мат. - К., 1990. - С.21.. О.П.Моця та А.Л.Казаков, не погоджуючись із таким датуванням знайденого В.А.Богусевичем археологічного матеріалу, висловили думку, що першими поселенцями на Єлецькій горі були носії роменської культури (сіверяни) Моця О.П., Казаков А.Л. Давньоруський Чернігів. -- С.99.. Як свідчать проведені дослідження, у Х ст. поряд зі сучасною територією монастиря сформувався великий курганний могильник, від якого на сьогодні збереглася тільки Чорна Могила (друга половина Х ст.). Багатство інвентарю, виявленого у цьому кургані, дало підстави О.П.Моці й А.Л.Казакову вважати це поховання князівським Там само. -- С.194.. Виходячи з такого сусідства, Б.О.Рибаков припускав, що тоді на Єлецькій горі знаходилось одне з декількох городищ, які утворювали гніздо родових фортець, із сукупності котрих пізніше міг розвинутись літописний Чернігів Рыбаков Б.А. Древности Чернигова // Материалы и исследования по археологии СССР. -- Вып.11. - Москва; Ленинград, 1949. - С.10.. Своєю чергою, В.А.Богусевич ототожнив Єлецьке городище з найдавнішим князівським замком у Чернігові Из отчёта научной экспедиции Института археологии АН УССР о раскопках на территории древнего Чернигова. -- С.21.. На його думку, Мстислав Володимирович, як і Ярослав Мудрий у Києві, пізніше переніс адміністративний центр своєї столиці у східну частину міста (сучасний Вал) Богусевич В.А. Древній Чернігів за археологічними даними // Вісник АН УРСР. -- Вип.1. -- К., 1952. -- С.59.. В.П.Коваленко таку версію також повністю не відкидає, але вважає її не підкріпленою фактичним матеріалом Коваленко В.П. Основные этапы развития древнего Чернигова // Чернигов и его округа в ІХ--ХІІІ вв. -- К., 1988. -- С.27.. Із висновками В.А.Богусевича категорично не погодились О.П.Моця та А.Л.Казаков, які, посилаючись на відсутність ознак фортифікаційної системи навколо Єлецької гори, припустили, що до прийняття християнства тут могло розміщуватись язичницьке капище. Через це, на їхню думку, більша частина території гори ще у середині ХІ ст. залишалася незалюдненою Моця О.П., Казаков А.Л. Давньоруський Чернігів. -- С.99--101.. Навпаки, Ю.М.Ситий, указуючи на рів Х ст., виявлений 1983 р. під апсидою Успенського собору, відзначив, що у цей час він входив до складу єдиної лінії міських укріплень Сытый Ю.Н. Христианские древности, выявленные на территории окольного града древнерусского Чернигова [Електронний ресурс]: http://rusarch.ru/syty1.htm (рис.1).. Однак, як уважає дослідник, на початку ХІ ст. на території Єлецької гори відбувся воєнний погром, тому потім до заснування монастиря вона являла собою незалюднене місце Там же..

Можна зазначити, що причиною такої строкатості думок серед дослідників передусім стало ще недостатнє археологічне вивчення території самої Єлецької гори. І хоча розкопки розпочалися тут у середині ХХ ст., але надалі здійснювалися вони епізодично та невеликими площами. Крім того, у 1954 р. при облаштуванні майданчика для будівництва нової школи було знищено більшу частину мисо- подібного виступу гори, який прилягав до вул. Л.Толстого Доценко АВ., Шевчик І.С. Чернігівський Єлецький монастир: історія і діяльність // Чернігівські старожитності. -- Вип.3. -- Чернігів, 2010. -- С.41; Кузнецов Г.А., Новицкая Ю.А. Тайны древнего Чернигова и его клады. -- К., 2002. -- С.39.. Згідно зі свідченнями чернігівського краєзнавця та очевидця цих робіт А.І.Вареника, висота мису дорівнювала сучасній двоповерховій будівлі школи, а його схили були дуже крутими. Відповідно, цю ділянку гори для науки вже втрачено.

Більш системного характеру археологічні розкопки на розглядуваній території набули з 2000 р. Упродовж наступного часу було здобуто суттєві результати, які разом із попередніми дослідженнями, на нашу думку, уже дозволяють скласти певне уявлення про розвиток життя на Єлецькій горі в руську добу. Передусім це стосується древньої забудови, наявність якої засвідчили вивчені об'єкти. На сьогодні серед останніх найменше представлене Х ст. На вивчених ділянках Єлецької гори його репрезентує заглиблений у материк котлован споруди, розташований у центральній частині території монастиря, над яким фіксувався потужний (0,5--0,7 м) культурний шар із матеріалами Х--ХІ ст. Шекун А.В. Отчёт об археологическом исследовании возле Успенского собора Елецкого монастыря в 1983 г. в г. Чернигове. -- Чернигов, 1985. -- С.12. У невеликій кількості кераміку Х ст., разом із більш пізньою руською, було виявлено й у заповненні декількох господарських ям, досліджених у південно-західній частині сучасної обителі Новик Т.Г. Охоронні дослідження 2006 р. в Єлецькому монастирі м. Чернігова // Археологічні дослідження в Україні 2005--2007 рр. -- К.; Запоріжжя, 2007. -- С.302.. Подібний матеріал також траплявся у шурфі 2012 р., закладеному на краю сучасного схилу за східною стіною монастирської огорожі Новик Т.Г., Солобай П.В. Археологічні дослідження на території Єлецького монастиря в Чернігові у 2012 р. // Археологические исследования в еврорегионе «Днепр» в 2012 г. -- Гомель, 2013. - С.177--178..

ХІ -- початком ХІІ ст. датуються декілька споруд та ям, виявлених у південно-західній частині монастиря та біля Успенського собору Єдомаха І.І., Карнабіда А.А. Вивчення стародавнього Чернігова // Український історичний журнал. -- 1970. -- №1. -- С.157--158; Гребень П.Н., Лаевский С.Л. Археологические наблюдения на территории Елецкого монастыря и «окольного града» древнего Чернигова (по материалам раскопок 1994--1995 гг.) // Археологічні старожитності Подесення. -- Чернігів, 1995. -- С.35--38; Шекун А.В. Научный отчёт об исследованиях возле Успенского собора Елецкого монастыря в 1981 г. -- Чернигов, 1982. -- С.18--19.. Крім того, кераміка цього часу траплялася на всіх досліджуваних ділянках Єлецької гори Из отчёта научной экспедиции Института археологии АН УССР о раскопках на территории древнего Чернигова. -- С.21; Шекун А.В. Отчёт об археологическом исследовании возле Успенского собора Елецкого монастыря в 1983 г. в г. Чернигове. -- С.11; Новик Т.Г. Охоронні дослідження 2006 р. в Єлецькому монастирі м. Чернігова. -- С.302; Шекун А.В. Научный отчёт об исследованиях возле Успенского собора Елецкого монастыря в 1981 г. -- С.6, 10, 19; Новик Т.Г., Солобай П.В. Археологічні дослідження дерев'яних споруд на території Єлецького монастиря в Чернігові // Матеріали наукових конференцій «Зодчество Чернігова ХІ--ХІІІ століть та його місце в архітектурній спадщині країн Центральної та Південно-Східної Європи» (2002); «Антоній Печерський, його доба та спадщина» (2003). -- Чернігів, 2005. -- С.118; Новик Т.Г. Археологічні дослідження Єлецького монастиря // Чернігів стародавній: спецвипуск НАІЗ «Чернігів стародавній» та газети «Біла хата». -- С.2; Новик Т.Г., Ігнатенко І.М., Васюта О.О. Нові дослідження в Єлецькому монастирі м. Чернігова // Пам'ятки християнської культури Чернігівщини. -- Чернігів, 2002. -- С.9.. Найбільша кількість серед виявлених об'єктів відносяться до ХІІ -- першої половини ХІІІ ст. Окрім господарських ям та споруд до їх числа також належать і п'ять житлових будівель. Дві з них було досліджено в північно-західній частині сучасної території монастиря, а інші -- у південно-західній Новик Т.Г. Охоронні дослідження 2006 р. в Єлецькому монастирі м. Чернігова. -- С.302; Новик Т.Г., Солобай П.В. Археологічні дослідження дерев'яних споруд на території Єлецького монастиря в Чернігові. -- С.117; Новик Т.Г. Археологічні дослідження Єлецького монастиря. -- С.2;

Новик Т.Г. Новые данные о топографии Елецкого монастыря в Чернигове (по материалам археологических исследований) // Матеріальна та духовна культура Південної Русі. -- К.; Чернігів, 2012. - С.214.. До найбільш цікавих серед цих споруд можна віднести три останніх. Дві з них, як свідчать розвали печей, які впали, і фіксувалися у заповненні об'єктів, були двоповерховими Новик Т.Г., Солобай П.В. Археологічні дослідження дерев'яних споруд на території Єлецького монастиря в Чернігові. -- С.117; Новик Т.Г. Новые данные о топографии Елецкого монастыря в Чернигове (по материалам археологических исследований). -- С.214.. В іншій піч складено з плінфи, що використовувалася при зведенні Успенського собору. Як уважає Т.Г.Новик, автор розкопок, її спорудження пов'язане з ремонтом храму в домонґольську добу Новик Т.Г. Охоронні дослідження 2006 р. в Єлецькому монастирі м. Чернігова. -- С.302..

Під час досліджень 1969 р. на відстані 35 м на захід від Успенського собору було зафіксовано скупчення уламків плінф та полив'яних плиток, яке А.А.Карнабід інтерпретував як рештки кам'яної будівлі руського часу Карнабіда А.А. Чернігів: архітектурно-історичний нарис. -- К., 1980. -- С.31.. Однак, беручи до уваги невелику розкриту на той час площу, на нашу думку, такі висновки ще потребують додаткових досліджень і поки що не можуть уважатися остаточними.

Археологічні роботи 2000-х рр. засвідчили, що всі виявлені об'єкти ХІ -- першої половини ХІІІ ст. розміщуються в периметрі укріпленої території. На це безпосередньо вказує ділянка рову ХІ ст., яка була зафіксована в північно-західній частині монастиря Новик Т.Г. Археологічні дослідження Єлецького монастиря. -- С.2.. Також ще одні оборонні споруди (дві башти та вал), які датуються ХІІ ст., було досліджено в північній і південно-західній частині сучасної обителі Новик Т.Г., Солобай П.В. Археологічні дослідження дерев'яних споруд на території Єлецького монастиря в Чернігові. -- С.117--119; Новик Т.Г., Ігнатенко І.М., Васюта О.О. Нові дослідження в Єлецькому монастирі м. Чернігова. -- С.8--9; Васюта О.О., Ігнатенко І.М., Новик Т.Г. Охоронні дослідження на території Єлецького монастиря в Чернігові у 2000 р. // Археологічні відкриття в Україні 2000--2001 рр. -- К., 2002. -- С.10, рис.1а.. Крім того, розкопки 1983 р. показали, що укріплення на Єлецькій горі існували й у більш ранній період, але окреслювали вони значно меншу територію. Про це свідчить виявлений під північною апсидою Успенського собору та недалеко від нього рів Х ст. Шекун А.В. Отчёт об археологическом исследовании возле Успенского собора Елецкого монастыря в 1983 г. в г. Чернигове. -- С.2, 5--6. За словами Ю.М.Ситого, він входив до складу єдиної оборонної лінії окольного граду Чернігова Х ст. Сытый Ю.Н. Христианские древности, выявленные на территории окольного града древнерусского Чернигова. -- Рис.1. Хоча, на нашу думку, напрямок пролягання цього рову та його відносно незначна, порівняно з іншими ділянками оборонних споруд окольного граду, потужність (глибина 1,5 м від рівня материка) більше вказує на те, що він відноситься до автономних укріплень Єлецької гори у Х ст.

Крім наведеного вище, існує також інформація про можливу присутність на розглядуваній території ще однієї лінії оборонних споруд. Так, згідно зі свідченнями чернігівського краєзнавця й археолога Г.О.Кузнецова, свого часу простежувався рів, що відрізав східний мис гори, більшу частину якого знищено в 1954 р. На схилах цього виступу було помітно сліди ескарпів Кузнецов Г.А., Новицкая Ю.А. Тайны древнего Чернигова и его клады. -- С.39..

Однак у наш час згаданий рів візуально не фіксується, тому на сьогодні остаточне з'ясування його наявності, віку та функціонального призначення може бути здійснене тільки шляхом проведення археологічних досліджень.

Іншу категорію руських старожитностей із території Єлецького монастиря становлять поховання. Серед них на особливу увагу заслуговують декілька неординарних захоронень -- чотири шиферних та одна, зроблена з плінфи початку ХІІІ ст., гробниці. Усіх їх було знайдено у внутрішньому просторі нині неіснуючих західного притвору та північної ґалереї Успенського собору Сытый Ю.Н. Христианские древности, выявленные на территории окольного града древнерусского Чернигова. -- Рис.5; Шекун А.В. Научный отчёт об исследованиях возле Успенского собора Елецкого монастыря в 1981 г. -- С.17--18; Карнабед А.А., Глинская Т.И. Новые открытия в Елецком монастыре ХІ-ХУІІІ вв. в Чернигове // Архітектурні та археологічні старожитності Чернігівщини. -- Чернігів, 1992. -- С.114--117.. Про одну з цих гробниць, виявлену ще у XVII ст., докладна інформація відсутня. У двох інших, знайдених уже під час розкопок, під головами небіжчиків знаходилися, відповідно, шмат шиферу та керамічна плитка Сытый Ю.Н. Христианские древности, выявленные на территории окольного града древнерусского Чернигова [Електронний ресурс]: http://rusarch.ru/syty1.htm. У цегляній гробниці череп померлого також розташовувався на складеній під нахилом плінфі Там же.. Присутність таких «подушок» свідчить, що поховані були ченцями ІвакінВ.Г. Християнські поховальні пам'ятки давньоруського Києва. -- К., 2008. -- С.132--133.. Наявність гробниць указує на їх високий статус у монастирській громаді. Таким чином, можна припустити, що ці захоронення належать єлецьким ігуменам ХІІ -- першої половини ХІІІ ст.

Крім усього іншого, у ХІХ та ХХ ст. на території Єлецької гори також було знайдено три коштовних скарби. Перший із них виявили 1848 р. До його складу входили 2 дротяних золотих браслети з обрубаними кінцями, 2 золотих персня із зерню та дорогоцінним камінням, 5 срібних підвісок із зерню і сканню та срібні з позолотою поясні бляшки (55 штук), 2 поясних наконечники Рыбаков Б.А. Древности Чернигова. -- С.53--54 (рис.21--22); Корзухина Г.Ф. Русские клады ІХ-ХШ вв. - Москва; Ленинград, 1954. - С.92.. На основі цих знахідок Б.О.Рибаков реконструював пояс, до якого відносилися деякі з виявлених прикрас. Як уважають О.П.Моця та А.Л.Казаков, він використовувався для носіння зброї, а самі поясні прикраси ці дослідники датують кінцем Х -- початком ХІ ст. Моця О.П., Казаков А.Л. Давньоруський Чернігів. -- С.265, 269. Натомість згідно з класифікацією В.В.Мурашевої, вони відносяться до кола старожитностей кочовиків ХІ ст. Мурашева В.В. Древнерусские ременные наборные украшения (Х--ХІІІ вв.). -- Москва, 2000. - С.93. Другий скарб було виявлено також у середині ХІХ ст. на монастирському подвір'ї неподалік від кургану Чорна Могила. Це була окута залізом скринька, де лежали золоті речі, частково оздоблені перегородчастою емаллю. Скарб складався з сережок, каблучок, браслетів, намист, поясних прикрас та ін. Корзухина Г.Ф. Русские клады ІХ-ХІІІ вв. - С.137. На думку Г.Ф.Корзухіної, заховали його в період між 1170-ми рр. і монґольським нападом Там же. - С.137 (карта 4).. Третій скарб, що складався з великої кількості стародавніх золотих та срібних речей, знайшли під час зриття східного мису гори в 1954 р. Кузнецов Г.А., Новицкая Ю.А. Тайны древнего Чернигова и его клады. -- С.39. До фахівців ці знахідки так і не потрапили, тож їх датування залишилося нез'ясованим.

Таким чином, видно, що виявлені на Єлецькій горі речі репрезентують як домонастирський, так і безпосередньо монастирський періоди розвитку життя на цій території. Сліди розгрому початку ХІ ст., про який зазначає Ю.М.Ситий, тут археологічними дослідженнями не фіксуються. Тож, на нашу думку, не можна вважати, що на момент заснування обителі ця територія не була залюдненою. Своєю чергою, це ставить під сумнів факт самостійного обрання ченцями, а особливо вихідцями з відлюдницьких Антонієвих печер, як уважає В.Я.Руденок, такого місця для оселення. Відповідно, ініціатива у фундуван- ні Єлецького монастиря могла й не належати безпосередньо самим монахам.

Як свідчать археологічні дослідження, заселення Єлецької гори розпочалося ще в додержавну добу. Беручи до уваги роменські старожитності, виявлені у шурфі 2012 р. (за східною стіною монастирської огорожі), на нашу думку, можна припустити, що спочатку у цій частині гори функціонувало невелике сіверянське поселення Новик Т.Г., Солобай П.В. Археологічні дослідження на території Єлецького монастиря в Чернігові у 2012 р. - С.177--178.. У Х ст., після зміни культур, тут було зведено оборонні споруди, про що свідчить рів, сліди якого знайдено під апсидою Успенського собору. Вони, як ми вважаємо, були автономними й до єдиної лінії укріплень окольного граду міста Х ст. не входили. Однак на сьогодні територія Єлецької гори, що окреслюється цим ровом, археологічно вивчена недостатньо, тому зараз однозначно визначити характер цього поселення неможливо. Щодо життя на Єлецькій горі в 1020-1030-х рр., на наш погляд, скарб 1848 р. все-таки дозволяє зробити певні висновки. Його речовий склад недвозначно вказує на високе соціальне становище власника. Крім усього іншого, особливо це підкреслює поясний набір. Як відзначають дослідники, уже з ІХ ст. у дружинному середовищі Русі багатство та кількість поясних прикрас свідчили про статус особи, якій він належав Сагайдак М.А. Великий город Ярослава. -- К., 1982. -- С.9.. За доби середньовіччя велике значення поясу надавалося й серед інших народів (візантійці, араби, тюрки) Мурашева В.В. Семиотический статус пояса в средневековой Руси // Средневековые древности Восточной Европы: Труды Государственного исторического музея. -- Вып.82. -- Москва, 1993. -- С.26--27.. Згідно з реконструкцією Б.О.Рибакова, серед речей скарбу 1848 р. до поясного набору належали 62 коштовних, майстерно виконаних прикраси. Беручи до уваги їх кількість та багатство, на нашу думку, не буде перебільшенням віднести цей пояс до князівських речей. Датування його накладок та належність їх до кола ста- рожитностей кочовиків дозволяють припустити, що цей пояс міг належати Мстиславові Володимировичу, чернігівському князеві в 1024--1036 рр. До появи у столиці Чернігово-Сіверської землі він чотирнадцять років володарював у далекому Тмутороканському уділі. Населення цього «руського острова» у переважній більшості складалося з хозарів, напівкочового тюркського народу. У тюрків, на відміну від Русі, де в ХІ ст. разом з уніфікацією дружинного вбрання набірні пояси вже втрачали своє попереднє значення, у цей час у системі реґа- лій вони відігравали виняткову роль, виступаючи символом військового статусу свого власника Мурашева В.В. Древнерусские ременные наборные украшения (Х--ХШ вв.). -- С.81; Её же. Семиотический статус пояса в средневековой Руси. -- С.27.. Зрозуміло, що місцеві традиції не могли не впливати й на руських правителів Тмуторокані, котрі, приймаючи їх, таким чином ставали «своїми» для підвладного населення. Пізніше саме хозари стали одними з тих, хто допоміг Мстиславові Володимировичу здобути стіл у Русі.

За часів правління Мстислава місце, де був адміністративний центр Чернігова, окрім археологічних досліджень, чітко фіксує перший мурований храм міста -- Спаський собор (сучасна територія Валу). Своєю чергою, виявлення скарбу 1848 р. на Єлецькій горі, на нашу думку, може вказувати, що в 1020-1030-х рр. там розташовувався заміський князівський двір. Резиденції правителів, розташовані за межами міських укріплень, були в багатьох стольних градах Русі. Наприклад, у Києві - Берестове, Красний двір, Новий двір, задніпровський двір Рай тощо Мовчан І.І. Давньокиївська околиця. -- К., 1993. -- С.22--46..

Згідно з джерелами, до кінця 1070-х рр. біля стін Чернігова бойових зіткнень не було. Відповідно, постає питання стосовно часу та причин закладання у землю речей зі скарбу, виявленого 1848 р. Із цього приводу можна зауважити, що бувають різні життєві ситуації. Крім того, доречно згадати й «Повчання» Володимира Мономаха, в якому він, наголошуючи на належності всього Богові, торкався також теми матеріальних багатств, радячи дітям: «В земли не хороните» ПСРЛ. -- Т.1. -- С.246.. Зрозуміло, що в переважній більшості скарби потрапляли у землю під час якоїсь загрози власникові, але, схоже, звичай «глибоко» ховати коштовності практикувався й у звичайному побуті.

Свого часу неподалік від Єлецької гори, по вул. Хлібопекарській (кол. Воровського), було досліджено ґрунтовий некрополь часів Русі (192 поховання) Шекун О.В., Сташевська К.О. Давньоруський ґрунтовий некрополь Чернігова (Єлецька група) // Чернігівські старожитності. -- Вип.1. -- Чернігів, 2008. -- С.90--95.. Як уважає О.В.Шекун, захоронення цього могильника належали мешканцям Єлецького городища та прилеглої до нього території Там само. -- С.93.. Нижньою датою некрополя була перша половина ХІ ст., що також деякою мірою свідчить про залюд- нення території гори на момент утворення монастиря. Крім того, як свідчить виявлений 2010 р. рів ХІ ст., у цей час тут відбулося розширення, порівняно з Х ст., укріпленої площі. її автономність відносно загальноміських фортифікацій та скарб 1848 р., на нашу думку, указують на неординарність поселення й, відповідно, також дозволяють ототожнити його із заміською резиденцією чернігівських володарів, збудованою за часів Мстислава Володимировича.

У 1054 р. князівський стіл у Чернігові посів Святослав Ярославич. Саме з його ім'ям церковний переказ і пов'язує заснування монастиря Св. Богородиці на Єлецькій горі. Приймаючи тезу про існування тут ще від попередніх часів заміської резиденції місцевих правителів, можна говорити, що його відомості не виходять за межі тогочасної традиції відносно утворення патрональних обителей. Навіть навпаки, розповідь про фундування цього монастиря князем саме на Єлецькій горі, території, яка не входила до меж міста, зі свого боку також свідчить на користь розташування тут його заміської резиденції. На нашу думку, підтвердження таким висновкам можна знайти в київських аналогіях. У домонґольську добу у столиці Русі функціонувало декілька князівських пат- рональних монастирів. Більшість із них розміщувались у межах уфортифіко- ваної міської території, але були й заміські. Фундаторами останніх виступали різні правителі, однак у всіх цих обителей була одна спільна особливість. Вона полягала в тому, що в монастирів був ще й «світський сусід» -- заміський князівський двір. Це добре ілюструється парністю заміських Спаської обителі та резиденції київських володарів у Берестовому, Видубицького монастиря і Красного двору та Кирилівської обителі й Нового двору Мовчан І.І. Давньокиївська околиця. -- С.29--42, 43, 76.. Подібне сусідство фіксувалося і в інших реґіонах Русі, про що, наприклад, свідчать результати археологічних досліджень на території новгород-сіверського Спасо-Преображенського монастиря, який у руський період також знаходився поза межами міста Черненко О.Є. До питання про час заснування Новгород-Сіверського Спасо- Преображенського монастиря // Чернігівські старожитності. -- Вип.2. -- С.325--328.. На нашу думку, аналогічну особливість, як засвідчили попередні спостереження, мала і Єлецька обитель. Для ХІІ -- першої половини ХІІІ ст. побіжно на це також вказує і другий скарб з її території (середина ХІХ ст.), який складався з коштовних руських прикрас (присутні також золоті поясні накладки) Корзухина Г.Ф. Русские клады ІХ--ХШ вв. -- С.137..

У Русі чернечі обителі при дворі володаря були доволі поширеним явищем. Причому їх засновували не тільки князі, але й представники боярської знаті Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. -- С.19; Артамонов Ю.А. Древнерусские монастыри и право патроната. -- С.12--20.. Головним чином цьому сприяло переконання в тому, що молитви іно- ків -- більш угодні Богові, аніж молитви білого духівництва. Також у ті часи у Візантії, чиє релігійне життя впливало на Русь, утвердився постулат, згідно з яким один монах може врятувати від потойбічних мук півтори сотні грішників. Крім того, від імперії запозичили ще й особливу традицію -- право сповідувати та відпускати гріхи належить тільки ченцям Артамонов Ю.А. Древнерусские монастыри и право патроната. -- С.17.. Тож для здійснення служби у своїх дворових храмах правителі обирали найчастіше саме монахів, які, своєю чергою, уже організовувались у придворні патрональні монастирі.

Таким чином, можна констатувати той факт, що більшість патрональних обителей у Русі вели свій початок від приватних храмів феодалів. Через це, як видно з джерел, літописці одну й ту саму релігійну спільноту часто називали як просто «церквою», так і «монастирем» Там же. - С.17--18.. На нашу думку, таке понятійне поєднання присутнє й у церковному переказі про будівництво храму Св. Богородиці на Єлецькій горі 1060 р. Як показали дослідження, ця дата не відображає реального часу зведення мурованого Успенського собору, але з цього приводу також можна зазначити, що кам'яні церкви інколи мали своїх однойменних дерев'яних попередників Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. -- С.18..

Наприклад, у патрональному Дмитріївському монастирі, заснованому на початку 1060-х рр. (за М.А.Сагайдаком -- у 1050-х рр.) у Києві, перший мурований храм звели тільки в 1080-х рр., уже після смерті самого фундатора обителі Сагайдак М.А. Дмитріївський монастир ХІ ст. у Києві: версії інтерпретацій та нові дослідження // Археологія і давня історія України. -- Вип.1. -- К., 2010. -- С.409; Асеев Ю.С. Архитектура древнего Киева. - К., 1982. - С.93-97.. Зрозуміло, що цей монастир упродовж такого довгого періоду взагалі без храму функціонувати не міг. Цілком вірогідно, що чернігівському кам'яному собору Успіння Св. Богородиці також передувала однойменна дерев'яна церква, про будівництво якої в 1060 р., на нашу думку, і повідомляє церковний переказ.

Як свідчать джерела, зведення храмів часто було пов'язане з визначними подіями у житті їх фундаторів. Наприклад, у 1022 р. князь Мстислав Володимирович увічнив свою перемогу над касоґами закладанням у Тмуторокані церкви на честь Св. Богородиці, в якої він просив заступництва та допомоги під час важкого двобою з касозьким ватажком ПСРЛ. - Т.2. - С.134.. Таким чином, можна припустити, що і Святослав Ярославич будівництвом Єлецького храму також міг відзначити якусь вагому для себе подію. На нашу думку, у цьому контексті привертає увагу літописне повідомлення 1060 р. про переможний похід братів Ярославичів проти торків Там же. - С.152.. Для чернігівського князя дана акція, крім того, що вона мала вдале закінчення, стала ще й першою воєнною виправою, в якій він узяв участь уже як самостійний і повноправний володар. У середньовіччі такий початок державної діяльності правителі часто сприймали як «знак небес». Стосовно ж походу 1060 р. літописець навіть зазначив: «И такъ Бъ(ог) избави крстыаны от поганыхъ» Там же.. Відповідно, перемога над торками-язични- ками також могла трактуватися Святославом Ярославичем як допомога небесних заступників. Серед останніх чільне місце належало Св. Богородиці, якій і присвячено головний храм Єлецького монастиря -- патрональної обителі цього чернігівського володаря. Вірогідно, уже пізніше місцеві ченці для надання більшого авторитету своєму монастиреві до дати будівництва княжого храму також додали переказ про явлення на цьому місці ікони Божої Матері, який завдяки авторові «Єлецького патерика» та Іоаникієві Ґалятовському у XVII ст. потрапив і до церковної літератури.

Таким чином, згідно з нашими висновками, початком функціонування Єлецького монастиря можна вважати зведення на князівському заміському дворі дерев'яної церкви на честь Св. Богородиці, службу в якій, за тогочасною традицією, правили ченці. Останні й утворили дану обитель. Відповідно, із перших днів свого існування вона вважалася патрональним монастирем Святослава Ярославича. Додатковим підтвердженням цьому слугує й той факт, що його далекі нащадки, князі Одоєвські та Воротинські, навіть через шістсот років, пам'ятаючи про патронат і перебуваючи вже далеко від Чернігова, усе ж продовжували підтримувати зв'язки з Єлецькою обителлю та надавати допомогу своєму родовому монастиреві Галятовський 1. Ключ розуміння. - С.351..

Зважаючи на отримані висновки, відразу постає питання, а чи міг Антоній Печерський стати фундатором патронального Єлецького монастиря? На нашу думку, навіть не беручи до уваги дату церковного переказу, можна однозначно стверджувати, що цей подвижник започаткувати подібну обитель не міг. Цьому було багато причин.

Як свідчить «Києво-Печерський патерик», Антоній дуже неґативно ставився до монастирів («от царь и отъ болярь и отъ богатьства поставленіи») Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. -- С.19.. Його життєвий шлях свідчить, що цей подвижник узагалі намагався не наражатися на активні контакти зі світською владою. Крім того, Антоній сповідував ісихазм (у перекладі з грецької--«спокій, мир, тиша, мовчання») Жуковський В. Ісихазм і християнська містика // Київська старовина. -- 1996. -- №1. -- С.110; Кабанець Є.П. Походження печерного затворництва на Русі в історико-географічному вимірі // Історико-географічні дослідження в Україні. -- Вип.10. -- К., 2007. -- С.223.. Ця дуже специфічна релігійно-містична течія у чернецтві виникла ще в ранньохристиянських пустельницьких обителях, і в ІХ--ХІ ст. виробила особливу теорію богопізнання Кабанець Є.П. Походження печерного затворництва на Русі в історико-географічному вимірі. - С.222.. Згідно з нею, ісихазм базується на медитативній практиці поєднання «розумової» молитви з повним контролем над усіма внутрішніми почуттями. Як уважали ісихасти, завдяки цьому відбувалося очищення розуму й серця, що, своєю чергою, дозволяло духовно споглядати у собі «Боже царство» та відчувати енергію Бога Там само; Смоули Р. Гностики, катары, масоны, или Запретная вера. -- Москва, 2008. -- С.149-153, 156--158.. Досягнення такого стану було можливе тільки за допомогою особливих вправ в умовах повного усамітнення Шевченко Ю.Ю. Русское подземожительство и черниговский период в житии прп. Антония (Великого) Печерского // Христианство в регионах мира. -- Санкт-Петербург, 2002. -- С.116.. Через це Антоній «обыкъль единь жити и не тръпя всякого метежа и мълвы» Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. -- С.36.. Ще до переїзду у Чернігів, коли в київській «печері» кількість ченців зросла, він сказав їм: «Живите себе, и азъ поставлю вам игумена, а самъ хощу въ ону гору ити и тамо сести единъ» Там само. -- С.18.. На нашу думку, цей подвижник, який мав такі духовні вподобання, прибувши до Чернігова, оселитися на території князівського заміського двору чи біля нього просто не міг. Наведені факти однозначно свідчать, що Антоній Печерський не був фундатором Єлецького монастиря. Відповідно, виникає ще одне питання: а що ж він узагалі заснував у Чернігові?