До питання про час заснування та становлення Богородичного (Єлецького) монастиря у Чернігові

Як зазначено в письмових джерелах, переїхавши до столиці Чернігово- Сіверської землі київський подвижник в одному з пагорбів Болдиних гір викопав собі печеру, в якій він і оселився ПСРЛ. -- Т.2. -- С.185.. На сьогодні, це місце фіксується підземним комплексом так званих Антонієвих печер із наземною кам'яною Іллінською церквою, що знаходяться на відстані близького одного кілометра на південний захід від Єлецької обителі. Серед дослідників уже давно загальноприйнята теза про функціонування тут у руський час окремого монастиря, заснованого Антонієм Печерським Моця О.П., Казаков А.Л. Давньоруський Чернігів. -- С.232.. Визначивши етапи розвитку Києво-Печерської обителі, Т.А.Бобровський уважає, що ця чернігівська обитель також пройшла аналогічний шлях становлення. На думку дослідника, як і в Києві, спочатку тут з'явилося відлюдницьке помешкання подвижника, навколо якого потім поступово утворилася суто печерна «пустельницька лавра». Така форма проживання ченців тривала 20--30 років. І вже згодом на даному місці виник відомий із літописів наземний кіновійний (гуртожитний) Богородичний монастир, а його печери набули статусу цвинтаря Бобровський Т.А. Чернігівська лавра прп. Антонія: культурно-історичний аспект виникнення Свято-Троїцького Іллінського монастиря // Чернігівський Троїцько-Іллінський монастир: історія та сучасність. -- Чернігів, 1999. -- С.5--6.. У загальних рисах із такою етапністю становлення безпосередньо Києво-Печерської обителі погоджуються й інші дослідники, однак, наприклад, Є.П.Кабанець «підземному» періоду в її історії відводить дуже короткий час Кабанець Є.П. Походження печерного затворництва на Русі в історико-географічному вимірі. - С.223.. Як зазначає дослідник, багатолюдні суто підземні монастирі самі по собі ізольовано від кіновійних центрів функціонувати не могли, а руські печерні комплекси вже з ХІ ст. були тільки дочірніми релігійними осередками по відношенню до гуртожитних наземних обителей Там само. -- С.233-234.. На нашу думку, такі висновки Є.П.Кабанця підтверджуються й відомостями «Києво-Печерського патерика» Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. -- С.18--19..

Передусім треба зазначити, що сповідування ісихазму вже саме по собі стояло на заваді утворенню багатолюдних чернечих громад і виробленню якихось організаційних форм колективного проживання. Безпосередньо сам Антоній своє життя в печері довів до майже повної самоізоляції й обмежувався всього двома учнями -- Никоном та Феодосієм. Нових прибульців постригав уже Никон. Але зростання громади не припинилось і з часом вона сягнула такої кількості ченців, коли надалі без організації існувати вже не могла. Насамперед поставали побутові проблеми, розв'язання яких було несумісним із повною відчуженістю. Відповідно, почали руйнуватися й ісихастські основи цього чернечого об'єднання. Як свідчить «Києво-Печерський патерик», ігуменом новоутвореної обителі Антоній не став Там само. -- С.18.. Призначивши її керівником Варлаама та переселившись в іншу «гору», він і надалі залишився тільки духовним «старцем» Там само. -- С.1.. Треба відзначити, що на новому місці в подвижника також з'явилися учні, але їх кількість, як і раніше, обмежувалася всього декількома монахами ПСРЛ. -- Т.2. -- С.183--184.. Тож можна констатувати той факт, що Антоній ніколи не мав устремлінь стати фундатором великого офіційного монастиря, суб'єкта прямих відносин зі світською владою. По своїй суті такі невеличкі чернечі осередки, які в Києві утворилися спочатку на одному, а потім і на іншому місцях проживання подвижника та були сконцентровані саме на його особі, у церковній традиції мають особливу назву -- скит. У період раннього християнства основою останнього було помешкання відлюдника, навколо якого з часом оселялися декілька його послідовників. Для них цей першопоселенець ставав духовним «батьком» («аввою») і вшановувався як «старець» («учитель, наставник») Практический справочник по православию. -- С.652--653.. Скитництво було поширене на Афоні, де саме Антоній і прийняв чернечий постриг Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. -- С.16; Практический справочник по православию. -- С.619.. Згідно з середньовічною грецькою традицією, у скиті проживав «старець» -- наставник, один -- два ченці та декілька послушників. У святкові, суботні та недільні дні вони обов'язково разом збиралися у храмі. Устав скитів був значно суворішим, аніж кіновійної обителі, але зазвичай у середньовічні часи сам скит був не окремим, а тільки автономним чернечим осередком по відношенню до гуртожитного монастиря, від якого він і залежав Практический справочник по православию. -- С.620.. Між іншим, як видно з джерел, у подібному статусі відносно Києво-Печерського монастиря знаходились і ті ченці, які оселились біля Антонія на іншому місці його проживання в Києві ПСРЛ. - Т.2. - С.184.. Узагалі у широкому розумінні скитництвом було життя поряд із духовним «старцем». У скитах Русі також проживали й великосхимники окремих кіновійних обителей Кабанець Є.П. Походження печерного затворництва на Русі в історико-географічному вимірі. -- С.220; Прошин Г.Г. Чёрное воинство (Русский православный монастырь: Легенда и быль). -- Москва, 1988. -- С.12.. Самі ж скити могли розташовуватись як зовсім поряд із гуртожитним монастирем, так і далеко від нього Практический справочник по православию. -- С.620; Прошин Г.Г. Чёрное воинство (Русский православный монастырь: Легенда и быль). -- С.12..

Як свідчать багаторічні археологічні дослідження, на території поблизу Антонієвого печерного комплексу у Чернігові в домонґольську добу наземна забудова не була розвинутою. На сьогодні таких об'єктів ХІ ст. взагалі не виявлено, а до ХІІ -- першої половини ХІІІ ст. відноситься всього декілька господарських споруд і три житлових будівлі Руденок В.Я. Археологічні дослідження Іллінського монастиря у Чернігові. -- С.220; Його ж. Наземна забудова Чернігівського Іллінського монастиря за давньоруської доби // Наукові читання «Чернігівські старожитності». -- Чернігів, 2006. -- С.110.. Причому останні не всі інтерпретуються як помешкання ченців Руденок В.Я. Археологічні дослідження Іллінського монастиря у Чернігові. -- С.220; Руденок В.Я., Дубинец О.В. Коллекция металлических предметов древнерусского времени Черниговского Ильинского (Богородичного) монастыря // Чернігівські старожитності. -- Вип.1. -- С.86.. На нашу думку, усе це вказує на те, що в руський час біля даних печер самостійний наземний кіновійний монастир не сформувався. Однак дослідження підземних житлових споруд домонґольської доби, більшість з яких також мали й наземні прибудови, свідчать про проживання у них ченців, хоча, можливо, і не в усіх одночасно, упродовж кінця ХІ -- першої половини ХІІІ ст. Руденок В.Я. Археологічні дослідження Іллінського монастиря у Чернігові. -- С.218--220; Василенко А.А. «Печера схимника» Чернігівського Іллінського монастиря // Чернігівський Троїцько- Іллінський монастир: історія та сучасність. -- Чернігів, 1999. -- С.8--9; Новик Т.Г. Давньоруська келія-костниця біля Антонієвих печер у м. Чернігові // Там само. -- С.9--11. Одну з цих келій із другої половини ХІІ ст. було перетворено на кістницю для зберігання останків померлих монахів Новик Т.Г. Давньоруська келія-костниця біля Антонієвих печер у м. Чернігові. -- С.10.. Наявні давні кістниці та одиночні поховання також і у центральному печерному комплек- сіив Руденок В.Я., Дубинец О.В. Об особенностях погребального обряда Черниговского Богородичного (Ильинского) монастыря // Русь на перехресті світів (міжнародні впливи на формування Давньоруської держави) ІХ--ХІ ст. -- Чернігів, 2006. -- С.158--167.. Крім того, згідно з висновками авторів розкопок, у цей час біля останнього існувала ще й автономна підземна церква Руденок В.Я. Археологічні дослідження Іллінського монастиря у Чернігові. -- С.219.. Нечисленна кількість даних чернечих жител («печера Іова», «печера схимника», дві печери на західному схилі Іллінського яру, декілька келій «підземного некрополж> та поблизу підземної церкви Миколи Святоші) може вказувати на те, що впродовж кінця ХІ -- першої половини ХІІІ ст. тут локалізувався невеликий осередок монахів, який має всі ознаки саме чернечого скита. Початок останньому, як ми вважаємо, і було покладено відлюдницьким житлом Антонія Печерського.

У 1069 р., наразившись на гнів київського князя Ізяслава Ярославича, подвижник, на нашу думку, не випадково обрав саме Чернігів для свого подальшого проживання. Цей переїзд, швидше за все, був актом, узгодженим між чернігівським князем Святославом Ярославичем і печерським ігуменом Феодосієм та самим «старцем» Антонієм. Такому вибору місця помешкання для останнього могло посприяти декілька факторів. По-перше, Святослав, будучи могутнім та авторитетним володарем, на гнів старшого брата особливої уваги не звертав. По-друге, згідно з нашими дослідженнями, у цей час Єлецький монастир очолював ігумен Павло, колишній монах Києво-Печерської обителі та особистий духівник чернігівського правителя Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. -- С.67; Васюта О.О. Перший ігумен Єлецького монастиря // Чернігів стародавній: спецвипуск НАІЗ «Чернігів стародавній» та газети «Біла хата». -- С.3; Васюта О.О. До питання про перших ігуменів давньоруського Богородичного (Єлецького) монастиря у Чернігові (у друку).. Між іншим, його добре міг знати і сам Антоній. Також, як свідчать джерела, Павло, переїхавши до Чернігова, продовжував підтримувати дуже активні стосунки зі своїм попереднім монастирем Абрамович Д.І. Києво-Печерський патерик. -- С.67.. Відповідно, вирушаючи до столиці Чернігово-Сіверської землі, Антоній усвідомлював, куди він їде, а Феодосій, зі свого боку, знав, що «старець» не залишиться без уваги чернігівського ігумена на новому місці проживання.

Згідно з джерелами, прибувши до Чернігова, Антоній, не зважаючи на свій вік (86 років), як видно, не зрадив власній традиції й замешкав не в Єлецькому кіновійному монастирі, а викопав собі печеру в одному з пагорбів Болдиних гір. Як свідчить «Густинський літопис», пробув він тут не дуже довго та згодом знову повернувся до Києво-Печерської обителі ПСРЛ. - Т.40: Густынская летопись. - Санкт-Петербург, 2003. - С.58..

Зважаючи на відносно короткий термін перебування Антонія у чернігівській «горі», однозначно складно сказати, чи з'явилися тут у нього учні та послідовники. З іншого боку, без уваги місцевих ченців житло шанованого «старця» також залишитися не могло, тим більше сам єлецький ігумен був колишнім києво-печерським монахом. Як засвідчили дослідження підземних житлових споруд, із кінця ХІ ст. в Іллінському яру почали оселятися нечисленні ченці, які й утворили тут скит. На нашу думку, цей чернечий осередок сформувався зі схимників Єлецького Богородичного монастиря. Можливо, саме з останніми також пов'язане і присвячення місцевої наземної церкви саме св. Іллі.

Після повернення до влади у Чернігові синів Святослава Ярославича, патронів Єлецької обителі, у першій половині ХІІ ст. у самому монастирі збудували мурований собор Успіння Св. Богородиці, а на території, згідно з нашими висновками, скиту даної обителі при вході до центрального печерного комплексу тоді ж звели невелику наземну кам'яну церкву Св. Іллі Раппопорт П.А. Зодчество Древней Руси. -- С.54.. Таке присвячення храму дослідники трактують у тому розумінні, що в язичницькому пантеоні аналог цього святого подібний до бога Перуна, святилище якого, згідно з леґендою, у дохристиянські часи розташовувалось на горі неподалік від печер Моця О.П., Казаков А.Л. Давньоруський Чернігів. -- С.240; Кузнецов Г.А., Новицкая Ю.А. Тайны древнего Чернигова и его клады. -- С.14.. Однак, на нашу думку, місцезнаходження тут печерних жител та цвинтаря ченців-схимників може вказувати, що у присвячення цієї церкви було вкладено зовсім інший зміст.

Як відомо, сам пророк Ілля довгий час провів у печері. Крім того, згідно з Біблією, він та Енох стали єдиними старозаповітними святими, які не померли на землі та ще до приходу Ісуса були вознесені на небо, де удостоїлись раю. Через це на іконах Вознесіння часто їх зображують разом біля райської брами, де Ілля й Енох зустрічають праведників, яких Христос виводить крізь проламану браму пекла Рубан Ю.И. Память пророка Ильи (IX в. до Р.Х.) [Електронний ресурс]: http://azbyka.ru/ days/prorok_ilia-aП.shtml. Дуже схожий образ із пророком Іллею мають і монахи-схимники. Згідно з церковними канонами, прийняття схими (у перекладі з грецької - «форма, образ») для ченця означало уподібнення мешканцеві неба. Відповідно, у християнстві різні ступені у чернецтві вважаються рівнями сходження від земного життя до царства Божого. Найвищим серед них є саме схимництво Практический справочник по православию. -- С.627.. Тож, на нашу думку, присвячення згадуваного храму св. Іллі свідчило, що біля нього живуть ті ченці, які наслідували духовний шлях цього старозаповітного пророка. Вірогідно, що те ж саме мав на увазі Дмитро Туптало, коли зазначав: «А так святое оное месце (Антонієві печери -- О.В.) з старожитности и святобливости преподобного отца Антонїя, и иных по нем мешкаючих святых отцов [...] слушне назватися Вертоградом (Небесне місто -- О.В), которого преподобный отец наш Антонїй печерами ископал, святый пророк Илїя стенами молитв своих огородил» Туптало Д. Руно орошенное. -- С.35..

Таким чином, ми вважаємо, що у Чернігові на місці, де деякий час мешкав Антоній, згодом утворилася не окрема кіновійна обитель, а сформувався невеликий чернечий осередок монахів-схимників, який у руську добу був скитом Єлецького Богородичного монастиря. Відповідно, стає зрозуміло, чому літописець повідомив про Антонія, котрий «вьзлюби Болъдину гору», але про чернігівський монастир Св. Богородиці зазначив, що він розміщувався на «Болдинахъ горахъ» ПСРЛ. -- Т.2. -- С.185.. Утворення ж окремої Іллінської обителі, на нашу думку, відбулося тільки в першій половині XVII ст. Вірогідно, воно було пов'язане з тим, що у Чернігові у цей час із боку католицької влади розпочався наступ на православну церкву, у результаті чого в Єлецькому монастирі утвердились уніати Віроцький В.Д. Храми Чернігова. -- С.89.. Ченці, котрі не полишили православ'я, наново згуртувалися вже навколо Іллінського храму.

У руський час, як ми вважаємо, Іллінський скит був не єдиним «супутником» Єлецької Богородичної обителі. Цілком вірогідно, що до таких можна віднести й чернечий осередок, котрий функціонував біля кам'яної церкви кінця ХІІ -- початку ХІІІ ст. (на вул. Сіверянській). Цей невеликий храм також розташовувався неподалік від Єлецького монастиря (на відстані 250 м) на одному з пагорбів Болдиних гір. Існували там і печери130. Треба зазначити, що Богородична обитель у Чернігові була не єдиним патрональним монастирем, у складі якого співіснували невеликі осередки монахів-печерників із наземною кіновійною чернечою громадою. Подібні аналогії можна знайти в Києві. Наприклад, згідно з висновками І.І.Мовчана, Звіринецькі печери, розташовані на відстані 700--800 м від наземного Видубицького монастиря, відносяться саме до цієї обителі131. Причому ці печери також виникли вже після утворення зазначеної кіновійної патрональної обителі й по відношенню до неї виконували функції чернечого скиту132.

Підсумовуючи все, викладене вище, можна вважати, що серед відомих на сьогодні у Чернігові монастирів руського часу Єлецький Богородичний є найдавнішою місцевою обителлю. Від самого свого початку вона вважалася наземним патрональним кіновійним монастирем, фундування якого відбулося 1060 р., коли князь Святослав Ярославич на своєму заміському дворі на Єлецькій горі звів церкву Св. Богородиці, а на службу до неї, за тогочасним звичаєм, запросив ченців. Традиції ж печерного життя приніс сюди Антоній Печерський, який із 1069 р. на недовгий час змушений був оселитись у Чернігові. Своє продовження печерництво знайшло у формуванні у складі єдиної обителі чернечих скитів монахів-схимників. Така структура внутрішнього життя в Єлецькому монастирі трималася до монґольської навали, яка не тільки її зруйнувала, але й узагалі на багато років зупинила подальший розвиток самої Богородичної обителі у Чернігові.

Размещено на Allbest.ru