Сирійська духовність та її синтез у вченні Йосифа Хаззаї, містика "золотої доби"

У сирійській духовності символ вогню має дуже важливе значення. Божественна сила вогню, тобто Святий Дух, увіходить у людське серце, запалює і преображує його. Тому Адам, який перед гріхопадінням був зодягнений у вогонь Святого Духа, а після гріхопадіння втратив первісну одіж, покликаний тепер повернутися до свого первісного стану. Вся історія спасіння - від протології до есхатології - охоплюється цим важливим символом: "Перед гріхопадінням Адам був зодягнений у вогонь, а коли скуштував плід непослуху, то став нагим і не гідним вогню; і лише новий Адам знову зодягає його у вогонь через хрещення водою і Духом" Там само, 5.9.25, с. 303..

Описуючи знаки дії Божественної благодаті в людині, Йосиф говорить про боговидіння, яке залежить від хрещення, або, краще сказати, є одним із наслідків хрещення: "П'ятий знак дії Святого Духа, якого ми отримали у хрещенні, полягає у боговидінні, яке освітлює твій ум" Joseph Hazzaya. Mystical treatieses, с. 166-167..

Роздумуючи над цим твердженням, науковець Роберт Бюлє звертає увагу на антиномію східносирійської духовности: з одного боку, містичний досвід зарезервований лише для монахів, якщо не виключно для самітників, оскільки вимагає самоти та відречення від усякого зла, що перебуває у світі ("світ" у значенні протилежности до Божественної дійсности); а з другого боку, містичний досвід необхідний для всіх християн (= охрещених), і не може бути істинного християнина без містичного досвіду Бога Див.: R. Beulay. Doit-on, avec les Syro-Orientaux, considerer, с. 238.. На підтвердження своєї думки Бюлє наводить слова деяких духовних отців сирійської традиції:

Кожний християнин у хрещенні отримує Святого Духа, який спонукує його до сповнення хрещальних обітниць. Без містичного досвіду не може бути істинного християнина (Симеон Благодатний).

Життя дане людині не для того, щоб витрачати його на порожні заняття, але щоб стати гідним Бога. Тоді людині відкриваються Божественні тайни. Якщо людина помре, не побачивши "місця Божого", то, думаю, що її спадщина буде серед старозавітних праведників, які очікували досконалости, але не осягнули її (Ісаак Сирин).

Хто не побачив у своїй душі сяйва Божественної краси, той ще далі перебуває серед мертвих (Йоан Дальятський).

Якщо все, що ми знаємо в цьому світі про Христа, Господа нашого, і його славне об'явлення, зводиться лише до рівня матеріального мудрування, тоді Христос помер даремно (Йосиф Хаззая). Цитую за: R. Beulay. Doit-on, avec les Syro-Orientaux, considerer, с. 238.

У світлі цієї антиномії постає питання: чи для християн у світі (не монахів) можливий сьогодні містичний досвід?

Коли йдеться про відречення від світу, то тут Йосиф Хаззая, звичайно, має на увазі монаше життя і монаше відречення, яке, однак, повинно відбутися насамперед у дусі. Недаремно Йосиф стверджує, що мало хто з тих, які відреклися світу, досягає вищих ступенів духовного життя, тому що

не кожен, хто покинув світ, звільнився від його тенет. Багато хто покинув світ лише зовнішньо, фізично, але далі живе своїм звиклим способом.

[...] Зустрінеш багатьох, які вийшли зі світу, але тих, які звільнилися з його тенет, - одного серед тисячі Giuseppe Hazzaya. Le tre tappe, с. 71. У Слові 22 Ісаака Сирина є дуже подібний уривок: "З десяти тисяч людей заледве знайдемо одного, який би вповні виконав заповіді й осягнув душевний мир. Ще важче знайти такого, який у чуваннях досягнув би чистої молитви... А щодо тайн Божих, які перебувають поза межами чистої молитви, - то знайдемо, може, заледве одного на покоління, який би наблизився до пізнання слави Божої". Див.: A.J. Wensinck. Mystic Treatises by Isaac of Nineveh, с. 113. Чи це вплив Ісаака на Йосифа, чи, може, його власний досвід, подібний до досвіду великого попередника, - важко сказати..

Це стається не з волі Божої, а через небажання і недбалість тих, які не хочуть залишити світ з його пристрастями.

Вже згадуваний нами дослідник Роберт Бюлє так вирішує проблему боговидіння для християн у світі: відречення від світу полягає для них у відстороненні від зла і пристрастей, які панують у світі, у простоті життя та постійному пошукові того, що є поза цим світом. Замість зовнішньої самоти Бюлє пропонує внутрішню самоту разом із постійною молитвою, яка звершується всередині людського серця. Молитва серця є тим внутрішнім монашеством, яке може практикувати кожний християнин і яке може стати коротким і простим шляхом, що веде до спілкування з Богом і богопізнання Див.: R. Beulay. Doit-on, avec les Syro-Orientaux, considerer, с. 240-241..

Кожний християнин отримує у хрещенні Святого Духа, щоб, з Його допомогою, могти виконати хрещальні обітниці й досягнути кінцевої мети - видіння слави Творця. Це завдання не лише для монахів. На думку Йосифа Хаззаї, блаженним є той, хто благодаттю Божою очистив своє серце, щоб могти досвідчити в ньому славне боговидіння.

Висновок

Йосифа Хаззаю, одного з найбільших містиків східносирійської традиції, справедливо називають великим теоретиком сирійської містики, який зробив синтез духовного досвіду попередників. Однак цей синтез він зробив на основі власного досвіду монашого життя, в якому, без сумніву, досягнув вершин. Йосиф описує шлях духовного життя як постійне заглиблення у Божественне світло, починаючи зі світла, яке освітлює кожну людину, і завершуючи повним зануренням у те "безформне світло", що є світлом Пресвятої Тройці, яке пізнаємо через людську природу Христа. Божественна природа залишається невидимою і цілковито непізнаванною для будь-якого сотворіння. Богопізнання, на думку Йосифа Хаззаї, є метою життя кожної людини, а не лише монахів, у силу того, що на образ і подобу Божу сотворена кожна людина. Здійснення хрещальних обітниць і є звершенням того, що від початку закладено в людину її Творцем.

Основою христологічного вчення Церкви Сходу було твердження про реальність людської природи Христа і заперечення будь-якого злиття, змішання чи з'єднання людської природи з божественною, а отже, заперечення будь-якої можливості боговидіння. Засуджуючи ідею містиків про боговидіння, патріарх Тимотей І хотів, з одного боку, підкреслити реальність людської природи Христа, а з другого - ще раз наголосити на помилковості вчення месаліян і монофізитів.

Для східносирійської духовности на думку Бюлє, традиційними були аскеза і побожність, а не боговидіння у світлі. Містичний напрямок виглядав чужим для сирійської духовности, тому що містика для сирійців відгонила александрійським духом. Саме через цей александрійський дух прихильники традиційної духовности сприймали боговидіння з деяким упередженням, а іноді й з ворожістю.

Йосиф, однак, не вийшов поза догматичні межі своєї Церкви у полеміці щодо боговидіння. Властиво, він сам говорить про неможливість бачити Божественну природу: "Ні ангели, ні люди, ні в цьому віці, ні в майбутньому не можуть бачити Бога, хіба що тільки через людськість Христа, немов у дзеркалі". Але, залишаючись вірним своїй традиції, він зробив прекрасний новий синтез, поєднуючи традиційну догматику і концепцію боговидіння. Творчо синтезуючи антіохійську й александрійську традиції, Йосиф збагатив цим східносирійську духовність.

Размещено на Allbest.ru