Поняття Київської Церкви в історіографії та еклезіяльній свідомості

• київський еклезіяльний суперстрат, який формують відгалуження від первинної Київської митрополії та теренах Центральної, Західної і Південної Руси в українсько-білорусько-литовському субцивілізаційному контексті. Вони творять західну складову київської еклезіяльної когорти;

• московський еклезіяльний суперстрат, який становлять відгалуження від первинної Київської митрополії та теренах Північної і Східної Руси в російсько-азійському цивілізаційному контексті, починаючи від самопроголошеної автокефалії Московської Церкви 1448 р. Вони формують східну складову київської еклезіяльної когорти.

Як бачимо на схемах, київський і московський суперстрати не є монолітними, а мають декілька кластерівВід анг. duster гроно., до яких Церкви зараховуємо на основі спільности їхньої генези.

Отже, київський еклезіяльний суперстрат формують три кластери, кожен з яких має свою окрему генезу. Назвімо їх київським, мукачівським і галицьким.

До київського кластера належать одинадцять еклезіяльних формуваньСеред них Польська Автокефальна Православна Церква, УПЦ (МП), Білоруський Екзархат РПЦ, діяспорні українські православні структури Константинопольського патріярхату: УПЦ США, УПЦ Канади; «неканонічні»: УПЦ кП, УАПЦ, УПЦ Америки і Діяспори, Білоруська Автокефальна Православна Церква тощо., що виникли в ХХ ст. із того відгалуження Київської Церкви, котре 1596 р. відкинуло Берестейську унію, а згодом розпочало відокремлене існування, спершу в структурах Константинопольського патріярхату, а від 1686 р. Московського. Тому цей кластер не є прямим еклезіяльним спадкоємцем первинної Київської митрополії: остання продовжувала фактично існувати до 1805/1839 рр. у єдності з Римським апостольським престолом.

До мукачівського кластера належать п'ять еклезіяльних формуваньСамоврядні митрополії: Пітсбурзька (США) та Пряшівська (Словаччина), Гайдудорозька (Угорщина); самоврядні єпископства: Мукачівське (Україна), Карпаторуське (США)., що є похідними в генезисному плані від вікарного Мукачівського єпископства, заснованого, ймовірно, у XV ст., яке від 1646 р. перебувало в унії з Римом, від 1771 р. з повноцінним єпархіяльним статусомДо того безпосередньо належало до структур РКЦ Еґерської архидієцезії..

Галицький кластер формують чотири еклезіяльні утворенняКиєво-Галицьке верховне архиепископство в Україні та три діяспорні митрополії: Вінніпезька (Канада), Філадельфійська (США), Перемишльсько-Варшавська (Польща). Усі разом вони становлять Українську Греко-Католицьку Церкву і мають, відповідно до ККСЦ, дуже складу систему юрисдикційних відношень., історичні витоки яких сягають відновленої, а точніше новоствореної у 1807 р. Галицької митрополії. Бо, по суті, 1807 р. папа Пій VII вилучив із Київської митрополії три єпархіїПрестол Київських митрополитів був на той час вакантним, а сама митрополія, крім цих трьох її єпархій, перебуваючи в межах Російської імперії, зазнавала сильної дискримінації, ба навіть репресій. та об'єднав 'їх разом у митрополію з центром у ЛьвовіЛьвів було визнано за спадкоємя Галича; у Львові ж був осідок латинської митрополії, перенесеної з Галича., покликаючись при цьому на прецедент існування латинської Галицької митрополії. До речі, саме Львів, а не Київ, є материнським престольним містом для діяспорних структур УГКЦ в Європі, Північній і Південній Америці, Австралії.

Хоча Галицькій митрополії було надано права давньої Київської митрополії, її не можна вважати прямою спадкоємицею Кивської в еклезіяльно-генезисному плані, оскільки Галицька є новоутвореною церковною провінцією, до якої ввійшли ті з єпархій, котрі були відрізані державними кордонами від опустілого першосвятительського Київського престолу:

Римський Престіл, так як у 1798 р. відокремив частину Київської і Берестейської єпархії поза російською владою в окрему Супрасльську єпархію, та подібно 10 років пізніше відокремив західні єпархії під Австрійською владою в окрему Галицьку митрополію, яка до того часу через чотири століття була з'єднана з Київською в одну Києво-Галицьку.Мончак. Самоуправна Київська Церква, с. 47.

Зрештою, і після заснування 1807 р. Галицької митрополії Римський престол трактував Київську як таку, що існує, однак із тимчасово необсадженим митрополичим престолом.Там само, с. 46. Однак коли в 1905 році період вакантности Київського митрополичого престолу перевищив 100 років (останній митрополит Теодосій Ростоцький помер 1805 р.), Київська митрополія, відповідно до церковного права, припинила існування. Від 2005 р. з перенесенням осідку предстоятеля УГКЦ зі Львова до Києва та зі зміною його титулу з Верховний Архиєпископ Львівський на Верховний Архиєпископ Києво-Галицький, що означало також свого роду відновлення Київської унійної митрополії, УГКЦ поступово розгортається до всеукраїнського виміру.

Попри певну, здавалось би, «невигідність» для УГКЦ таких висновків, маємо на меті констатувати той важливий факт з окресленого вище історичного процесу Київської Церкви, що ні УГКЦ, ні РПЦ, ані жодна з решти майже чотирьох десятків Церков, котрі належать до київської еклезіяльної когорти, не мають підстав у генезисно-еклезіяльному плані претендувати на пряму сукцесію від первинної Київської митрополії чи на виключну монополію над її еклезіяльною спадщиною. Ця первинна Київська митрополія, що оформилася на початку XI ст. як складова Константинопольського патріярхату, а в кінці XVI ст. перейшла в римську юрисдикцію, припинила своє існування на початку ХІХ ст., зі смертю в 1805 р.

останнього її канонічного очільника митрополита Теодосія Ростоцького, після якого Рим не призначав для неї предстоятелівІраклій Лісовський, Григорій Коханович та Йосафат Булгак були призначені російськими імператорами й лише де-факто визнані Римом як тимчасові адміністратори.. Усі 38 теперішніх церковних утворень є бічними відгалуженням від цього первинного стовбура Київської Церкви.

Вказане вище, з аналогічною аргументацією, стосується і низки еклезіяльних утворень, що належать до московського еклезіяльного суперстрату, який остаточно виокремився в середині XV ст., поштовхом до чого стала участь Київської митрополії у Флорентійській унії 1439 р. Це відгалуження від Київської Церкви, яке в 1448 р. розпочало окреме від Києва існування, а в 1589 р. у специфічний спосіб було визнане як автокефальна Московська Церква. До цього суперстрату належать два кластери, що утворилися в середині XVII ст. як наслідок реформ патріярха Никона.

Білокриницький кластер включає дві старообрядницькі Церкви, які законсервували питомо московську обрядову спадщину й остоточно оформилися в еклезіяльному плані в середині ХІХ ст.Російська Православна Старообрядницька Церква та Російська Православна Старообрядництка Церква в Румунії. Включає автономну Японську та Китайську, самоврядні Російську Закордоном, Молдовську, Естонську, Латвійську Церкви та низку інших церковних структур зі специфічним статусом.

Власне Московський кластер після XVII ст. залишився умовно відкритим до впливів із Заходу (Латинська Церква) і Сходу (Грецька Церква). У ХХ ст. в цьому кластері виникло 15 еклезіяльних структур, серед яких Московський патріярхат⁶⁹, автокефальна Православна Церква в Америці та еклезіяльні утворення Константинопольської юрисдикціїФінська, Естонська Апостольська, Російська Західноєвропейська Церкви..

Отож, Київ потужний активний осередок Христової Церкви, що дав початки десяткам нових церковних утворень, кожне з яких у відповідний спосіб є приналежним до київської когорти Церков.

Висновки

Київська Церква це конкретне еклезіологічне поняття, що набуло певного поширення в еклезіяльній свідомості низки Церков, які так чи інакше пов'язують свої витоки з Володимировим хрещенням Руси 988 р. Попри розмитість меж цього поняття, спостерігається тенденція до усталення його змісту та обсягу в академічних дослідженнях. Доволі часто результати цих досліджень представлені в конфесійно заангажований спосіб або відображають певні церковно-ідеологічні цілі. Однак застосування конкретних обґрунтованих підходів дало нам змогу наповнити це поняття точнішим змістом та конкретизувати його обсяг.

Вважаємо, що визначальним підходом для конкретизації поняття Київської Церкви є генезисний, який опирається на те, що у Христовій Церкві важливе значення має послідовна зміна єпископів на їхніх престолах, послідовна передача єпископської влади від одного єрарха до іншого т. зв. сукцесія єпископських престолів. Супровідним процесом цього явища є також творення дочірніх єпископських престолів, з яких можуть розвиватися нові помісні Церкви.

Отож, через деякий час після Володимирового хрещення ймовірно, у середині ХІ ст. сформувалася та сконсолідувалася Київська митрополія Константинопольського патріярхату, яка стала материнською для десятків інших еклезіяльних утворень. З плином часу Київ проявив себе як потужний осередок Христової Церкви, звідки християнство поширювалося на величезні простори Східної Європи, а також Північної, Центральної та Східної Азії як у процесі цілеспрямованої місійної діяльности, так і шляхом органічного розширення ареалів розселення народів, що були прямими чи опосередкованими нащадками тих, котрі отримали Володимирове хрещення. Крім того, християнство київської генези з'явилося також на всіх інших континентах унаслідок міграцій. Складні історичні процеси зумовили поділи первинної Київської митрополії, зміни юрисдикційної приналежности її складових тощо.

Як наслідок, маємо сьогодні 38 окремих церковних утворень різного статусу, різної юрисдикційної приналежности та рівня еклезіяльної сформованости (автокефальнихЦеркви, які цілком самостійні й незалежні від інших, а передусім в обранні свого предстоятеля, що не потребує жодного потвердження ззовні. Наприклад, Російська Православна Церква (Московський патріярхат), Польська Автокефальна Православна Церква, частково визнана автокефальною Православна Церква Америки, «неканонічні» Українська Православна Церква Київського Патріярхату, Українська Автокефальна Православна Церква, Білоруська Автокефальна Православна Церква, умовно «канонічні» Старообрядницькі Церкви тощо., автономнихЦеркви, які самостійні в організації свого внутрішнього життя, однак обраний на предстоятеля має бути затверджений Церквою-матір'ю. Оскільки автономія надається Церквою-матір'ю за умови консенсусу з іншими автокефальними Церквами, автономна Церква за певних умов є суб'єктом міжнародних церковних відносин. Наприклад, Фінська Православна Церква, Японська Православна Церква тощо., самовряднихЦеркви, які самостійні в організації внутрішнього життя, однак обраний на предстоятеля має бути затверджений Церквою-матір'ю. Оскільки надання самоврядного статусу не передбачає консенсусу з іншими автокефальними Церквами, самоврядна Церква не є суб'єктом міжнародних церковних відносин. Від її імені виступає Церква-матір. Однак остання формально не втручається у внутрішнє життя. Наприклад, Українська Православна Церква Московського патріярхату, Російська Православна Церква Закордоном Московського патріярхату., самоправнихСтатус кожної з таких Церков визначений окремими церковно-канонічними нормами, а також системами їхнього власного партикулярного церковного права. Загалом кажучи, ці Церкви мають достатньо автономії для самостійного функціонування, однак Церква-матір застерігає за собою низку прав щодо безпосереднього втручання в їхнє церковне життя на буть-якому рівні чи етапі, формального затвердження обраного самою церквою предстоятеля тощо. Наприклад, Українська Греко-Католицька Церква, Українські Православні Церкви у США та Канаді тощо., іншихЦеркви, котрі, попри номінальну наявність окремої власної назви, предстоятеля та синоду, насправді функціонують як церковні провінції материнської Церкви, що в прямий спосіб реалізує свою юрисдикцію. Це Білоруська Православна Церква, Православні Церкви Молдови, Середньої Азії, Казахстану; Словацька та Угорська Греко-Католицькі Церкви тощо.), генеза яких безсумнівно починається з Київської митрополії, що постала внаслідок Володимирового хрещення 988 р. Власне в генезисному плані це й формує Київську Церкву. В такому сенсі поняття Київська Церква означується через численну когорту Церков київської генези.

У середині XV ст. відбувся органічний і природний процес відокремлення єпархій Московського князівства від первинної Київської митрополії, що започаткувало утворення Московської Церкви дочірнього еклезіяльного утворення стосовно Київської митрополії. Своєю чергою, кожна з цих складових частин Московська митрополія і власне Київська митрополія дала низку власних відгалужень.

Подальша ж самоізоляція Московської Церкви спричинила глибокий розрив між Києвом і Москвою в еклезіяльній ментальності, привела до спроб узурпації Московською Церквою київської еклезіяльної спадщини, ментального протиставлення українських Церков Московській тощо.

Застосування інших підходів: обрядового, ментального, етнічного, територіяльного тощо дає підстави стверджувати, що Московська Церква (яку складає Російська Православна Церква Московський патріярхат, а також деякі інші утворення, що відокремилися згодом від він неї, наприклад, старообрядники) не є складовою поняття Київська Церква, хоча залишається дочірньою стосовно первинної Київської митрополії. Знайомство з внутрішнім укладом Церков, які функціонують в Україні та Росії, чітко виявляє нездоланні відмінності між Московською Церквою і київськими Церквами. Відповідно, нині інституційна церковна єдність між Москвою і Києвом можлива хіба що шляхом відмови Києва від своєї церковної ідентичности й самобутности, чого й домагається Москва та чому намагаються протистояти українські Церкви, частково навіть УПЦ (МП), яка офіційно ніколи не відмовлялася від перспективи «канонічної» автокефалії.

Беручи до уваги різні підходи, маємо достатньо підстав стверджувати, що поняття Київська Церква в генезисному плані охоплює не лише українські Церкви, але й білоруські (московської юрисдикції, унійну та автокефальну); польську православну; угорську та словацьку унійні та інші. Слід визнати, що в ментальному й обрядовому сенсі ці Церкви дещо віддалені від Київської Церкви (яку часом помилково ототожнюють з українською Церквою) і, за державної підтримки, роблять спроби підмінити свою київську ідентичність національною (наприклад, через русифікацію обряду в Білоруській Православній Церкві, полонізацію Польської Автокефальної Православної Церкви, заміну культу св. Володимира на культ свв. Кирила і Методія у Словацькій Греко-Католицькій Церкві тощо). Тому можна визнати дискусійною приналежність перелічених вище церковних утворень до Київської Церкви в плані еклезіяльної ментальности.

Загалом же, для київської еклезіяльної ментальности характерні:

1) юрисдикційне балансування між Римом і Константинополем із протиставленням Москві;

2) сформованість на західному, київсько-полоцькому (тобто українсько-білоруському) етнічному підґрунті;

3) еклезіяльна свідомість безпосередньої приналежности до Володимирового хрещення;

4) єдиність головних обрядових чинностей;

5) більше ментальне тяжіння до нинішнього Києва як еклезіяльного осередку, ніж до Москви.

Враховуючи все це, можемо зробити ще одне звуження обсягу поняття Київська Церква, віднісши до нього 15 еклезіяльних утворень, найбільшими з яких є УПЦ (МП), УПЦ КП, УАПЦ, УАПЦ Америки і Діяспори; УГКЦ (із УКЦ США, УКЦ Канади), УПЦ США, УПЦ Канади тощо. Варто звернути увагу, що особливістю так трактованої Київської Церкви є приналежність до її традиції багатьох Церков із неврегульованим канонічним статусом. Крім того, парадоксом є те, що жодна з 15 її складових не має визнаної у світі автокефальности: всі вони підпорядковані зовнішнім центрам.

Подальші дослідження Київської Церкви слід скеровувати в річище київського екуменізмуДив. також: І. Мончак. Флорентійський екуменізм у Київській Церкві: Унійна ідея в помісній еклезіяльній традиції. Львів 2011. задля нормалізації еклезіяльного статусу окремих Церков, а в перспективі 'їх поетапного об'єднання: на проміжному етапі в декілька помісних Церков, на кінцевому в єдину Київську Церкву,відповідно до Христової заповіді про єдність (пор. Йо 17:21). Власне, наш висновок про те, що жодна з сучасних українських Церков (а тим більше Московська Церква) не може претендувати в генезисно-еклезіяльному плані на право бути прямою і єдиною спадкоємицею первинної Київської митрополії, є доброю вихідною точкою для об'єднання розрізнених Церков навколо Києва. Засобами київського екуменізму є пізнання розрізненими київськими Церквами одна одної через різного роду екуменічні ініціятиви, спільні видання богослужбових текстів, освітні проєкти, вивчення київської еклезіяльної, обрядової, богословської спадщини, яка часто затерта зовнішніми впливами, з метою відродити її на якісно новому щаблі відповідно до обставин нинішньої епохи, а передусім через спільну молитву, з урахуванням можливости й способів її проведення на тому чи іншому етапі відповідно до приписів церковного права.

Список скорочень

АКРЦ - Американська Карпато-Руська Православна Церква

БАПЦ - Білоруська Автокефальна Православна Церква

БПЦ - Білоруська Православна Церква

ГКЦ П - Греко-Католицька Церква Польщі

ЕАПЦ - Естонська Апостольська Православна Церква

ЕПЦ - Естонська Православна Церква

КПЦ - Китайська Православна Церква

ЛПЦ - Латвійська Православна Церква

МГКЄ - Мукачівське Греко-Католицьке Єпископство

ПАПЦ - Польська Автокефальна Православна Церква

ПЦА - Православна Церква в Америці

ПЦМ - Православна Церква Молдови

ПЦК - Православна Церква Казахстану

ПЦСА - Православна Церква Середньої Азії

РГКЦ - Русинська Греко-Католицька Церква

РДЦ - Російська Древньоправославна Церква

РІПЦ - Російська Істинно-Православна Церква

РПЦ - Російська Православна Церква (Московський патріярхат)

РПЦ ЗЄ - Російська Православна Церква Західної Європи

РПЦЗ - Російська Православна Церква Закордоном

РПЦЗ(а) - Російська Православна Церква Закордоном (альтернативна)

РСПЦ - Російська Православна Старообрядницька Церква

СГКЦ - Словацька Греко-Католицька Церква

СПЦР - Православна Старообрядницька Церква Румунії

УАПЦ - Українська Автокефальна Православна Церква

УАПЦ(о) - Українська Автокефальна Православна Церква (оновлена)

УАПЦ АД - Українська Автокефальна Православна Церква Північної і Південної Америки та діяспори

УАПЦ Д - Українська Автокефальна Православна Церква Діяспори

УГКЦ - Українська Греко-Католицька Церква (Києво-Галицьке верховне архиєпископство)

УКЦ - Угорська Католицька Церква

УКЦ К - Українська Католицька Церква Канади

УКЦ США - Українська Католицька Церква Сполучених Штатів Америки

УПЦ - Українська Православна Церква

УПЦ К - Українська Православна Церква Канади

УПЦ КП - Українська Православна Церква Київський патріярхат

УПЦ США - Українська Православна Церква Сполучених Штатів Америки.

Размещено на Allbest.ru