"І слово стало тілом": воплочення Христа з перспективи ембріології і генетики

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

«І слово стало тілом»: воплочення Христа з перспективи ембріології і генетики

Кетрін Браун Ткач

Анотація

Богословський аналіз досягнень сучасної науки у вивченні людської репродукції дає нам нові аргументи на користь християнського вчення. У цій статті обґрунтовується теза про те, що Бог воплотився, наскільки це було можливо, через природу, а не чудесним чином обійшовши природу. Було б вельми доречно, щоб самим способом свого Воплочення Бог стверджував добрість свого творіння, використовуючи ті природні процеси, які сам же божественно створив. Це засвідчило б добрість творіння загалом і жіночої репродуктивної природи зокрема. Цілком очевидно, що Бог замислив усе так, щоб Відвідини Анни Марією відбулися саме тоді, коли Анна була на шостому місяці вагітності і ще не народжений Йоан Предтеча був уже здатний почути Маріїне привітання та фізично відгукнутися на нього. Так само видається, що Бог вибрав час для Благовіщеня таким чином, щоб Маріїні слова згоди з Божою волею збіглися з моментом її овуляції, який і став моментом Воплочення. Сьогодні поширене припущення (Ендрю Лінкольна та інших), за яким Марія дала своєму синові зрілу яйцеклітину з одинарним набором ДНК. А проте у діви не може природним чином з'явитися така яйцеклітина, бо ж вона формується тільки після того, як ооцит зустрічається із сперматозоїдом. Отже, я припускаю, що в Марії відбулася нормальна овуляція, тобто з її яйника вийшов вторинний ооцит, але далі Бог надприродно трансформував один набір хромосом у цьому ооциті таким чином, щоб він містив Y-хромосому й чоловічий імпринтинг. Якщо це так, то надприродна подія Воплочення не передбачала ніякого творення ex nihilo. Навпаки, Бог сповна використав природно подаровану Марією яйцеклітину і модифікував половину вміщеного в ній генетичного матеріялу. Таким чином Марія як це завжди й стверджувала Церква була єдиним джерелом людської природи Ісуса, тоді як Бог був єдиним джерелом божественности й чоловічої статі свого Сина. Сучасна ембріологія проливає додаткове світло й на формування тіла нашого Господа. У самиць ссавців іще на стадії зародка утворюється ціложиттєвий запас статевих клітин. Отже, та конкретна статева клітина, яка згодом визріє й вийде з яйника, щоб стати інкарнаційною зиготою, існувала в одному з Маріїних яйників ще тоді, коли сама Марія перебувала в лоні матері. Мало того, ця статева клітина була запрограмована в ДНК Марії з першої миті її існування як зиготи. Ця клітина ще не була тілом Христовим, але містила весь той матеріял, який у момент Благовіщення стане Христовим тілом. А отже, та шана, з якою віддавна трактувалося Зачаття Марії Анною, має значно глибший сенс, аніж досі вважалося.

Ключові слова: Воплочення, генетика, ембріологія, інкарнаційна зигота, овуляція.

Annotation

Theological consideration of modern scientific advances in the understanding of human reproduction discloses new support for Christian doctrine. I posit that God became incarnate, insofar as possible, through nature, not by stupendously setting aside nature. That is, it would seem to be most fitting if the very manner of how God effected the Incarnation affirmed the goodness of His creation by using the natural processes He himself had divinely created. That would affirm the goodness of creation generally and of female reproductive nature specifically. Clearly God timed the Visitation to occur when the preborn John the Forerunner, at six months, was capable both of perceiving the sound of Marys greeting and of physically responding to it. In the same way it appears that God timed the Annunciation so that Marys words of acceptance of God's will could be the very instant of her ovulation, and likewise the very instance of the Incarnations start. The common modern assumption (by Andrew Lincoln and others) is that Mary contributed an ovum (with only one set of DNA) to her Son. Yet a virgin cannot naturally

have an ovum, for that comes into existence only when an egg cell is entered by a spermatozoon. Therefore I hypothesize that Mary ovulated normally, her ovary releasing a secondary oocyte, and that at once God supernaturally transformed one set of chromosomes within that egg cell so that it held a Y chromosome and male imprinting. That is, the supernatural event of incarnating involved no creation ex nihilo. Rather, God made full use of Marys natural gift of an egg cell and modified half of its genetic material. Thus Mary would be her Sons sole source of humanity, as the Church has always held, while God was the sole source of His Sons divinity and of his maleness. Modern embryology sheds further light on the origin of the body of the Lord. Female mammals in utero develop their lifetime supply of egg cells. Thus the particular egg cell which would years later ripen and emerge from Marys ovary to become the incarnational zygote, already existed in one of Marys ovaries when she herself was within her mothers womb. Moreover, that egg cell was implicit in Marys DNA from the first instant of her existence as a zygote. While that egg cell was not the body of Christ, it held all of the matter which would, at the Annunciation, become the body of Christ. The venerable praise of the Conception of Anne is therefore seen to have a richer significance than was hitherto knowable.

Keywords: Incarnation, genetics, embryology, incarnational zygote, ovulation.

Бог сотворив усе суще і сказав про своє творіння: «Дуже добре». Поза тим, як показано в недавній статті Олега Кіндія, дехто з грецьких отців Церкви, судячи з усього, трактував саме творіння як таке, що несе в собі «образ Божий» і готове до обоження (теозису)Oleh Kindiy. Patrology, Ecology, and Eschatology: Looking Forward to the Future of the Planet by Looking Back to the Fathers of the Church // Logos: A Journal of Eastern Christian Studies 55 (3-4) (2010) 303-327. Про міркування Григорія Нисського щодо сотворення світу на образ Божий див. с. 320, а про обоження всесвіту с. 325, з посиланням на: Jurgen Moltmann. The Coming of God: Christian Eschatology / перекл. Margaret Kohl. Minneapolis 1996, с. 270-275, а також на Максима Ісповідника (Питання до Талассія (PG, 90, кол. 621AB)) та Леонтія Візантійського.. Найпромовистіший і найдраматичніший доказ того, що творіння добре, це те, що Творець сам увійшов у своє творіння. Трансцендентний, всемогутній Бог, який сотворив людину, чоловіка й жінку, на свій образ і подобу, здатною пізнавати й обирати добро та любити, цей Бог у любові Сам поєднався з людською природою. Бог став людиною. І навіть більше, він ніколи не відмовився від свого Воплочення. Коли після своїх Страстей Він воскрес із мертвих, Він воскрес у своєму прославленому тілі, з ранами від цвяхів на руках та раною від списа в боці. Після цього Він у тілі, все ще незмінно воплочений, вознісся на небо. Це найповніше, яке тільки може бути, божественне ствердження того, що сотворена природа людини є добра. Видається цілком раціональним, що Воплочення Боже відбулося способом, який гармоніював з природою Його творіння. Справді, цей спосіб був природний настільки, наскільки це було можливо у випадку такого надзвичайного феномену, як Воплочення. Бог воплотився, наскільки це було можливо, через природу, а не чудесним чином, відсунувши природу набік. Видається вельми доречним, що сам характер того, як Бог звершив своє Воплочення, стверджує добрість Його творіння, адже Він послугувався тими самими природними процесами, які перед тим божественно сотворив.

Крім того, було б зовсім не дивно, якби безмежно складний Божий замисел творіння містив у собі тонко закроєні й ретельні приготування до Воплочення. Зрештою, в старозавітних пророцтвах віддавна говорилося про прихід Христа, наприклад, коли Ісая провіщав, що дівиця зачне в утробі своїй і породить синаПро цей стих див., напр.: Catherine Brown Tkacz. AXr/веіа 'EXX^vik^: The Authority of the Greek Old Testament. Etna 2011, с. 34-37.. Прообразом Христа були також різноманітні особи й події, відомі нам із Старого Завіту. Наприклад, сам Ісус казав, що коли Яків мав видіння драбини, яка сполучувала небо і землю, це був прообраз Його приходу (Йо 1:51, 3:13). Іншим прообразом своєї смерти, погребу й воскресіння Господь називав триденне перебування Йони в череві кита (Мт 12:38-40). Так само й первісна Пасха, коли кров ягняти врятувала первородних синів Ізраїлевих від смерти, була прообразом спасительної крови Христа, Агнця Божого. Аналогічним чином, можна слушно припускати, що й у самій природі Бог заклав певні вказівки на таїнство Воплочення. Псалмопівець чудувався тому, що «небеса оповідають славу Божу» (Пс 19:1). Так само й хромосомиА так само, як зауважує Мадлен Ленґль, і мітохондрії див. її роман «Вітер на порозі», одне з продовжень «Тріщини в часі».. Святий Альберт Великий ще в ХІІ ст. вчив, що все в природі має свою мету. Чи то форма рогів гірського козла, чи то різні типи зубів у коня кожний аспект будь-якого творіння задуманий таким чином, щоб сприяти добробутові цієї істотиЦю ідею розвивали й його учні, а особливо Тома Аквінський, як це показано у ст.: Michael W. Tkacz. Thomistic Reflections on Teleology and Contemporary Biological Resarch // New Blackfriars 94 (2013) 654-675.. Розглядаючи унікальний феномен Воплочення, ми цілком можемо виявити нові способи, якими Божий замисел творіння не тільки слугує потенціяльному добробутові кожної істоти, а й у повноті благодаті вказує на чудо Воплочення. Буває, що ювелір підкладає під коштовні камені фольгу, яка, відбиваючи світло, відтіняє їхню красу. Так само й Бог зробив усе творіння тією фольгою, що відтіняє красу безмежно коштовного живого самоцвіту Воплоченого Господа.

Для початку пригадаймо деякі підставові факти про ДНК та її функціонуванняЯ вдячна Деніелю П. Томі, Юрієві Мончаку та отцю-домініканцю Ніканорові Аустріяко за консультації щодо деяких питань із царини генетики, пов'язаних із моєю гіпотезою. Див. також: Tkacz. Reproductive Science, с. 17-18. Слід мати на увазі, що в цій статті «ДНК» вживається як у сенсі подвійно-спіральної молекули дезоксирибонуклеїнової кислоти, так і в розумінні всього набору ДНК певної особи, згрупованого в її генах та хромосомах, тобто як синонім геному.. Кожна людина має свою особливу послідовність ДНК, елегантно впорядковану у вигляді своєрідної подвійної спіралі (див. рисунок). У хімічному плані ДНК складається з нуклеотидів, кожен з яких це вуглеводний залишок (моносахарид), пов'язаний з одного боку з фосфатною групою, а з другого з азотистою основою. «Ніжки» цієї драбини утворені сахаридно-фосфатними елементами нуклеотида, які пов'язані ковалентним зв'язком. А «поперечини» це азотисті основиАзотисті основи це аденін та гуанін (похідні пурину, тобто двокільцеві структури), а також цитозин і тимін (похідні піримідину, тобто однокільцеві структури). Кожна «поперечина» драбинки це пара таких основ: аденін завжди парується з тиміном, а гуанін з цитозином (див. рисунок, наданий редактором болгарської Вікіпедії під ніком The Engineer).. Спіральна драбинка ДНК лежить в основі майже всього живого, а зокрема, присутня в усіх рослин і тварин.

У геномі кожної людини є близько 3 мільярдів пар ДНК.

З цих ДНК і складаються її гени, згруповані в унікальні для цієї особи 46 хромосомJ. C. Venter, M. D. Adams, E. W. Myers та ін. The sequence of the human genome // Science 291/5507 (2001) 1304-1351..

Хромосоми функціонують у парах, так що 46 хромосом творять так званий «диплоїдний», або подвійний, набір хромосом, які поєднані між собою у 23 пари. Ці 23 пари хромосом, включно з парою статевих хромосом, є в кожній соматичній клітині, тобто в кожній клітині з тих, що складають тіло окремої людини. Тільки в статевих клітинах (гаметах) хромосом менше. Кожна гамета чоловічий сперматозоїд або жіноча яйцеклітина має гаплоїдний («половинний») набір хромосом: тільки одну хромосому з кожної пари, тобто всього 23 хромосоми. Коли сперматозоїд зливається з яйцеклітиною, то маємо початок життя нової людини одноклітинну зиготу, яка має вже повний набір із 46 хромосом (по 23 від батька і від матері). У генетичному наборі, успадкованому від батька, останньою може бути статева хромосома Х або Y, а від матері завжди хромосома Х. Крім того, експресія певних генів може залежати від того, від котрого з батьків вони отримані, тобто ці гени несуть на собі батьківський або материнський відбиток. Щоб потомство було нормальне й здорове, це поєднання батьківського й материнського імпринтингу має дуже важливе значенняТут я спираюся на пояснення отця-домініканця Ніканора Аустріяко, отримані в приватному емейлі від 4 березня 2015 р..

Дві статеві хромосоми в геномі нашого Господа мають унікальне богословське значення. Його Х-хромосома пов'язана з поновним освяченням жінок через Його Воплочення, а Його Y-хромосома з тожсамістю Першої й Другої Осіб Пресвятої Тройці.

Говорячи про поновне освячення жінок, можна було б запитати: «Невже чоловік внаслідок Воплочення дістав більше благословення, аніж жінка?» Це питання виникає з огляду на те, що, як зауважив іще св. Григорій Богослов, «чого Христос не прийняв на себе, того Він не зцілив»Григорій Богослов. Послання 101, До Клідонія (проти Аполінарія) (PG, 37, кол. 181C184A). Про ідейну спорідненість, що існувала під цим оглядом між Ансельмом і Григорієм див.: Giles E. M. Gasper. Anselm of Canterbury and His Theological Inheritance. Aldershot 2004, с. 172.. А Христос, певна річ, був і є чоловік. Чи це означає, що жіноча стать не була зцілена? Було б великим згіршенням так думати. На щастя, є всі підстави вважати, що жінки так само, як і чоловіки, освячені Воплоченням ХристовимДокладніше про це див.: Tkacz. Reproductive Science, с. 19-22.. Одну з таких підстав можна знайти в генетиці. Замисел Божий, за яким сотворена людина, є напрочуд складний, і в нашому божественно сотвореному генетичному коді є певні гени, що, хоч і присутні, не мають біологічного вираженняЙдеться про так звані рецесивні гени. Коли поряд з ними в геномі присутні їх домінантні відповідники, рецесивні гени не проявляються.. У випадку статевих хромосом Х та Y присутність в Y-хромосомі гена, що визначає стать (так званий SRY Sex-determining Region Y), провадить до вираження чоловічих статевих ознакБілок, який кодується геном SRY Y-хромосоми, запускає процеси, що «провадять до формування в ембріона чоловічих гонад (тестикул) і запобігають формуванню жіночих репродуктивних структур (матки та фаллопієвих труб)» (National Institute of Health ghr.hlm.nih.gov/gene/SRY).. Інакше кажучи, в чоловічій особині біологічно проявляється Y-хромосома, а жіноча хромосома присутня, але є рецесивною. Отже, наш Господь прийняв у свою ДНК так само й Х-хромосому:

Тут нема нічого дивного. ДНК кожного чоловіка включає одну Х-хромосому. Для будь-якого звичайного чоловіка цей факт не мав би ніякого значення. Але Воплочення унікальна подія, і тут дуже важливо, що Ісус у своєму Воплоченні прийняв хромосому, яка, існуючи в двох екземплярах, біологічно визначає жіночу стать людини. Наш Творець замислив усе саме так: гени йдуть парами, і жіночий ген рецесивний. Якби рецесивним був ген, що кодує чоловічу стать, Ісус не міг би мати Х-хромосому. Отже, ще до початку часів Бог приготував цей механізм, за допомогою якого Син, воплотившись, зміг прийняти у свою ДНК жіночу статеву хромосому. Таким чином і жіноча хромосома була уздоровлена в результаті Воплочення нашого Господа.Tkacz. Quomodo, с. 5.

З першої миті свого Воплочення, коли Його тіло було ще тільки одноклітинною зиготою, Господь мав у своєму геномі Х-хромосому. В кожній клітині Його тіла протягом усього життя на землі, а відтак і на Небесах, у Його прославленому тілі, була присутня жіноча Х-хромосома, освячена своєю приналежністю до тіла Господнього.

Так само й Y-хромосома нашого Господа має унікальне богословське значення. У природі мати завжди передає дитині Х-хромосому, тоді як батько може передати або Х, або Y-хромосому. Бог не людський батько, але Він подбав про те, щоб надприродно зачата Маріїна дитина мала саме чоловічу хромосому. Отже, у випадку Ісуса Y-хромосома це водночас і нагадування про те, що Він справді воплотився як чоловік, і вказівка на те, що Перша Особа Тройці не абстрактний «родитель», а саме Отець. Тільки батько може дати дитині Y-хромосому, а значить, Бог використав сотворену природу, щоб дати зрозуміти, що це Він, Бог Отець, породив СинаДокладніше див.: Tkacz. Reproductive Science, с. 14-15, 18-19..

Богословські роздуми над генетикою неминуче змушують застановитися над тим, яким способом Бог воплотив свого Сина: як саме Господь розпочав своє людське існування?

Викладена далі гіпотеза виходить із класичного християнського постулату про те, що як Ісус, так і Марія у своїй людській природі були цілком нормальні та здорові. І хоча, може, в природі бувають аномальні випадки «дівичого народження» від самої тільки матері, без участи батька, ці випадки можуть хіба що пролити певне додаткове світло на контекст такої унікальної події, як зачаття Ісуса, але не можуть бути вказівкою щодо того, яким чином воно справді могло відбутисяР. Дж. Беррі, професор генетики в лондонському Університетському коледжі, розглядає різного роду аномальні варіянти, але головна його мета показати, що можуть бути й інші, поки що невідомі способи «дівичого» зачаття й народження: R. J. Berry. The Virgin Birth of Christ // Science & Christian Belief 8 (1996) 101-110. Марія Ся Чжан вважає, що Господь був «чоловік-ХХ», тобто в генетичному плані мав дві Х-хромосоми і в цьому сенсі міг, принаймні теоретично, народитися від діви: Maria Hsia Chang. The Virgin Birth: Where Science Meets Scripture // New Oxford Review 12 (2015) 22-25..

Існує давня християнська традиція, за якою Марія зачала Господа в день БлаговіщенняПор., наприклад, слова Якова Сарузького: «Тої миті, коли вона дала ствердну відповідь, вона зачала [досл.: “прийняла плід”] у лоні своєму». Цит. за передмовою Себастьяна Блока до вид.: Jacob of Sarug. On the Mother of God / перекл. Mary Hanbury, передм. Sebastian Brock. Crestwood 1998, с. 4.. Із слів св. Луки прямо випливає, що Господь народився після завершення нормального терміну вагітности (Лк 2:6). Церква завжди стверджувала, що пренатальне життя Господа мало нормальну тривалість, і відкидала присутні в апокрифах твердження, начебто він народився раніше від нормального термінуДив. Видіння пророка Ісаї та Протоєвангеліє Якова.. Відповідно, між церковними святами на честь зачаття й народження Господнього є проміжок рівно у дев'ять місяців: Благовіщення святкується 25 березня, а Різдво Господнє 25 грудня. Це означає, що вагітність Марії була цілком нормальна й тривала повних дев'ять місяців. І це цілком узгоджується з тим, що Господь мав поряд із божественною також і людську природу.

Аналізуючи хронологічне місце Благовіщення, варто пригадати, що нам відомо про дату відвідин Єлизавети. За Лукою, архангел Гавриїл розповів Марії, що Єлизавета вже на шостому місяці (Лк 1:36, а також 26). Зауважмо, що Бог скоординував початок Маріїної вагітности з природним поступом вагітности Єлизавети. Якби відвідини відбулися, скажімо, на шостому тижні, а не на шостому місяці Єлизаветиної вагітности, у Йоана ще не сформувалася б відповідна нервова система чи вуха, щоб чутиЗображення див. у: L. Nilsson (фотограф), L. Hamberger. A Child is Born. The Drama of Life before Birth in Unprecedented Photographs. A Practical Guide for the Expectant Mother, 4-те вид. New York 2004, с. 147 (вуха зародка на 18-му тижні)., і не розвинулися б м'язи, щоб він міг рухатисяДив. зображення ноги ще не народженої дитини в: Nilsson, Hamberger. A Child is Born, с. 134.. Навіть у вісім-дев'ять тижнів нове життя ще не досягає у своєму розвитку стадії, на якій можливі такі реакції, що продемонстрував ЙоанДив. зображення плоду на 8-му-9-му тижні вагітности: там само, с. 101.. Натомість у шість-сім місяців малюк уже готовий діятиДив. зображення плоду на 7-му місяці вагітности: там само, с. 157.. Отже, маленький Йоан був уже досить розвинений, щоб відреагувати на звук Маріїного голосу й «затріпотіти» в утробі своєї матері. Єлизавета і ще не народжений Йоан змогли відгукнутися на присутність теж іще не народженого Господа, бо Марія відвідала Єлизавету, коли та вже була в завершальному триместрі своєї вагітности. Це теж частина Божого замислу.

Так само певним видається й те, що Бог невипадково обрав час Благовіщення. У людини овуляція відбувається мимовільно. У зрілої жінки вона настає періодично, внаслідок природного співдіяння її гормонів, яке раз на місяць провадить до визрівання яйцеклітини в яйнику, після чого ця яйцеклітина виходить з яйника назовні. Більшість жінок цілком не відчувають моменту овуляції, і жодна жінка не спроможна зусиллям волі викликати в себе овуляцію в той чи інший наперед заданий момент. Мало того, в ті часи, коли був зачатий наш Господь, жодна людина й близько не знала про функціонування яйників, яйцеклітини, а тим паче про овуляцію. Отже, можемо слушно припускати, що і в Марії овуляція була природна, мимовільна й несвідома.

З огляду на те, що народження Господа відбулося через дев'ять місяців після Благовіщення, видається, що Бог обрав час Благовіщення таким чином, щоб архангел Гавриїл промовляв до Марії саме тоді, коли вона була за мить від овуляції. Цим самим Бог улаштував обставини так, щоб мить, коли вона з власної волі прийняла Божу волю й мовила своє Fiat mihi («нехай зо мною станеться по Твоєму слову», yevoixo цоі ката то р^ца аои, Лк 1:38), була першою миттю її овуляції, під час якої вона віддала Богові свою яйцеклітину. Інакше кажучи, Бог скоординував події таким чином, щоб Маріїна добровільна заява Fiat mihi збіглася в часі з її природною, мимовільною овуляцією. Так її божественно сотворена фізична людська природа змогла динамічно виразити акт любови, віри та послуху її святої душі. Наукове знання про жіночу статеву систему дає нам змогу побачити ці моменти, неявно присутні в Євангелії від Луки.

Єдина альтернатива таким міркуванням це вважати, що Бог свідомо пішов проти людської природи і шляхом божественного втручання, тобто чуда, спричинив овуляцію, яка не була природним чином підготована в процесі визрівання яйцеклітини. Якщо це так, то в Маріїному тілі не відбувся б і цілий комплекс підготовчих гормонально керованих процесів: ворсинки фаллопієвих труб ще не наповнилися б кров'ю і не прийшли б у рух, створюючи в перитонеальній рідині невеличкі колові течії, які б затягували яйцеклітину з яйника у фаллопієву трубу, а в матці ще би не сформувалася збагачена кров'ю внутрішня оболонка, готова до прийняття й імплантації нового життя. Якщо Бог викликав у Марії чудесну, неприродну овуляцію, то всі ці підготовчі процеси, що зазвичай відбуваються паралельно з овуляцією, слід було б теж замінити чудесним втручанням. І, що найважливіше, така гіпотетична низка чудес означала б трактування Марії як об'єкта, а не як улюбленого створіння Божого. Сама думка про це відразлива. І навпаки, думка про те, що Господь попросту вибрав для Благовіщення момент, коли в Марії мала відбутися природна овуляція, стверджує добрість творіння Божого й показує, що Бог використав саму природу для того, щоб зреалізувати добровільну згоду Марії з Його замислом. Те, що Бог гармонізував Благовіщення з природною овуляцією у Марії, доводить також, що жіноча статева система добра в очах Божих.

Крім того, можна слушно вважати, що та мить, коли Марія промовила своє Fiat mihi, була не просто моментом її овуляції, а й моментом самого Воплочення. По-перше, не було ніяких причин для перерви між її згодою і Воплоченням Сина. В кожному разі, навіть якщо й припустити можливість певної затримки, то вона була недовга, бо інакше народження Ісуса не відбулося б рівно через дев'ять місяців після Благовіщення. Крім того, до думки про те, що Благовіщення збігалося з моментом овуляції, спонукує й аргумент від доцільности. Людська яйцеклітина живе після овуляції всього кілька годин, а Господь, щоб воплотитися в зиготу, потребував би найкращої, найсвіжішої яйцеклітини. При нормальному репродуктивному процесі яйцеклітина виходить з яйника, рухається в перитонеальній рідині й проходить у верхню частину фаллопієвої труби, де зустрічається зі сперматозоїдомДив. зображення овуляції в: Nilsson, Hamberger. A Child is Born, с. 41. Треба мати на увазі, що та природна сила, з якою яйцеклітина немовби виривається з яйника, несе її далі через перитонеальну рідину, щоб вона могла досягти фаллопієвої труби.. Якби сперматозоїд вийшов поза трубу, в перитонеальну рідину, його шанси зустрітися з яйцеклітиною радикально зменшилися б. Отже, при звичайній людській репродукції треба було б, щоб яйцеклітина перед заплідненням потрапила у фаллопієву трубу. Проте всі ці міркування не стосуються зачаття Господнього. Бог міг використати для цього найсвіжішу яйцеклітину, що тільки-но вийшла з яйника. Це ще одне підтвердження гіпотези про те, що овуляція і Воплочення відбулися одночасноЦе обґрунтовано в ст.: Tkacz. Reproductive Science, с. 19-20..репродукція бог воплочення

Ісус подібний до кожної людської істоти під тим оглядом, що Його найпершим тілом була одна-однісінька клітина, зигота. Кожна людська особа починається із зиготи. Богонатхненні слова з апостольських послань про те, що Ісус «зазнав усього, подібно як ми, крім гріха» (Євр 4:15), цілком можуть свідчити (дарма що сам автор послання про це й гадки не мав), що від моменту зачаття нашого Господа все, що Він досвідчив, включно з фізичним розвитком Його тіла, відбувалося з Ним природним шляхом. Щоб це було так, уже найперша мить Його воплоченого життя мала б бути цілковито людська, така сама, як і в кожної іншої людської істоти, а це значить, що й Він почав своє життя як зиготаДеякі вчені стверджують, що для того, щоб Ісус міг в усьому бути таким самим, як ми, його зачаття мало б бути результатом звичайного статевого акту, але такі твердження зумовлені браком розрізнення між власним життям певної особи і життям її батьків..

Початок кожного людського життя це велике диво. Та ще дивовижнішим і загадковнішим було зародження воплоченого життя Другої Особи Пресвятої Тройці. Розгляньмо ж, яким чином природний дар Марії, її яйцеклітина, міг стати інкарнаційною зиготою. З гіпотези про те, що Марія була нормальна, здорова жінка, випливає, що вона надала для Воплочення те, що кожна мати дає своєму дитяті, тобто яйцеклітину. Як добре відомо, батько і мати дають дитині однакову кількість хромосом. Одначе внесок матері у творення нового життя це щось значно більше, аніж тільки ДНК. Мати дає свою яйцеклітину, і цей факт має дуже важливі наслідки.Я вдячна Деніелю П. Томі, який звернув на це мою увагу. Отже, саме від матері зигота дістає здатність не просто вижити, а розвинутися в нормальний, здоровий людський організмЗріла яйцеклітина «містить увесь матеріял, необхідний для підтримування метаболізму та розвитку». Це, зокрема, «запас цитоплазмових ензимів, матричних РНК, органел та метаболічних субстратів. Якщо сперматозоїди диференціюються за рухливістю, то в яйцеклітині формується винятково складна цитоплазма» (S. F. Gilbert. Developmental Biology, 6-те вид. Sunderland 2000, на сайті: www.ncbi/nlm/nih.gov/books/NBK100008). Крім того, новий організм отримує мітохондріяльну ДНК виключно від матері див.: N. R. Mtango, S. Potireddy, K. E. Latham. Oocyte Quality and Maternal Control of Development // International Review of Cell and Molecular Biolology 268 (2008) 223-290.. Після відкриття яйцеклітини у 1826 р. та ДНК в 1950-хДокладніше див.: Tkacz. Reproductive Science, с. 16. уявлення про те, що Марія надала для Воплочення саме зрілу яйцеклітину, стало загальноприйнятимДив., напр.: Andrew T. Lincoln. How Babies Were Made in Jesus' Time // Biblical Archaeology 40 (6) (2014) 42-49; а також докладніше: A. Т. Lincoln. Born of a Virgin? Reconceiving Jesus in

the Bible, Tradition, and Theology. Grand Rapids Cambridge 2013. Я сама припустилася такої помилки у ст.: Tkacz. Reproductive Science, с. 18..

З формального погляду яйцеклітина це гамета після другого мейотичного поділуУ момент овуляції яйцеклітина ще не досягла зрілости, а є всього лише вторинним ооцитом. Цей вторинний ооцит залишається на стадії метафази другого мейотичного поділу аж до моменту запліднення, якщо воно відбудеться див.: Swapna Mohan, Paula E. Cohen. Gene networks in oocyte meiosis // Biology and Pathology of the Oocyte: Role in Fertility, Medicine and Nuclear Reprogramming / ред. Alan Trounson, Roger Gosden, Ursula Eichenlaub-Ritter. Cambridge 2013, с. 32.. В результаті мейозу (термін походить від грецького слова, що означає «зменшення»)Слово «мейоз» від грецького «зменшення» існувало у англійській мові ще з XVI ст., але вживалося тільки як риторичний термін. Допіру в 1905 р. воно набуло нового, біологічного значення і стало означати поділ клітинного ядра, описаний у статті Дж. Фармера та Дж. Мура: J. B. Farmer, J. E. S. Moore. On the Meiotic Phases in Animals and Plants // Quarterly Journal of Microscopic Science 48 (1905) 489-557, ілюстр. 34-41. в яйцеклітині залишається тільки половина материнських хромосом. При звичайному людському зачатті батько теж вносить тільки половину своїх хромосом, так що разом батько і мати творять нове людське життя, яке поділяє з кожним із них по половині 'їхнього геному. Та припущення про те, що Марія дала своєму синові звичайну яйцеклітину, породжує певні труднощі й богословські проблеми. Якщо уважно проаналізувати такий варіянт, виявляється, що він проблематичний з біологічного погляду й важко узгоджується з католицьким віровченням.

Припустімо на мить, що при зачатті Ісуса Марія дала йому свою яйцеклітину. Чоловіка, який би дав свого сперматозоїда, не було. То звідки ж узявся другий половинний набір хромосом? Саме це питання змушує декого сумніватися в непорочному зачатті ІсусаА. Лінкольн стверджує, що «сучасне біологічне розуміння [Непорочного] Зачаття підкопує уявлення про повноцінну людську природу Ісуса. Адже щоб Ісус був сповна людиною, він повинен був би мати людського батька й матір» (Lincoln. How Babies Were Made in Jesus' Time, с. 45). У цьому аргументі, що спирається на генетику, імпліцитно припускається, що Марія могла дати зачатому Ісусові тільки зрілу яйцеклітину, тобто таку, що містить гаплоїдний набір ДНК. Далі Лінкольн додає: «Твердження, що [...] Бог сам додав ту хромосому [sic!], якої бракувало, означає, що Бог зробив певний внесок у людську природу Ісуса і [...] підмінив собою деякі біологічні процеси». Див. також: Lincoln. Born of a Virgin? с. 9 та ін.. Щоб Христос міг бути сповна людиною, він повинен був мати повний набір із 46 хромосом. Можна було б висунути припущення, що Бог створив гаплоїдний набір 23 хромосом ex nihilo, але це було б надзвичайне втручання у богосотворений природний порядок речей. Імовірно, певне надприродне втручання було конечне для того, щоб такий унікальний феномен, як Воплочення, взагалі міг відбутися. А проте створення хромосом ex nihilo, як видається, означало б, що в реалізації Воплочення Бог тільки частково використовував власне первісне творіння. Інакше кажучи: якщо творіння добре і Бог за допомогою Воплочення стверджує добрість творіння взагалі й людини зокрема, то Бог мав би вдатися до такого способу воплочення, який би максимально використовував потенціял Його досконало сотвореного природного світу, тобто способу, який був би максимально близьким до природи. Натомість створення набору з 23 хромосом ex nihilo це щось вельми далеке від природного порядку речей.

Мало того, якби Бог сотворив набір із 23 хромосом ex nihilo, то Марія не була б джерелом усієї людської природи Христа. Вона була б його матір'ю, але не була б джерелом людськости свого сина. Ісус походив би від Авраама тільки за материнською лінією; половина Його ДНК не виводилася б у матеріяльному плані від одного з Авраамових нащадків. Цю тезу я формулюю цілком свідомо, тож варто її повторити: половина Його ДНК не походила б у матеріяльному плані від одного з Авраамових нащадків.

Щоб дослідити це питання, треба крок за кроком розглянути ті етапи розвитку, які проходить людська статева клітина, або гамета.

Людська статева клітина та й, фактично, статева клітина будь-якого ссавця може існувати в трьох станах: первинний ооцит, вторинний ооцит і зріла яйцеклітинаПервиннй ооцит проходить процес мейозу, що складається з чотирьох фаз (профаза, метафаза, анафаза й телофаза) і стає вторинний ооцитом. Вторинний ооцит, щоб стати зрілою яйцеклітиною, проходить ті самі чотири фази, але деякі з них настають тільки у випадку запліднення. Мейоз завжди затримується посередині процесу. В яєчниках зародка жіночої статі мейоз-І розпочинається, а тоді припиняється аж до часу досягнення статевої зрілости. У яєчниках плідної жінки мейоз-ІІ розпочинається, а тоді припиняється до моменту запліднення вторинного ооцита. Термін «ооцит» (по-грецьки це дослівно значить «яйцеклітина») був запроваджений у 1895 р. Це жіночий гаметоцит, тоді як чоловічий гаметоцит називають сперматоцитом.. Запас клітин у яйниках жінки складається з гамет у першому стані первинних ооцитів. «Ооцит» по-грецьки власне й означає «яйцеклітина». Цей ооцит ще незріла яйцеклітина, але не є він і звичайною соматичною, тобто «тілесною» клітиною. Кожна соматична клітина містить повний генетичний код жінки. Ооцити інакші. Ще до того, як жінка народилася, яйцеклітини в її яйниках почали процес першого мейотичного поділу, але зупинилися на півдорозі, на етапі, що зветься профазою. На цьому етапі яйцеклітину називають первинним ооцитом, і вона містить половину ДНК жінки. Кожен такий ооцит може мати: 1) повний набір 23 хромосом, які жінка отримала від своєї матері; 2) повний набір 23 хромосом, які вона успадкувала від свого батька; або 3) змішаний набір із 23 хромосом, декотрі з яких у неї від батька, а декотрі від матеріЗа це пояснення я вдячна Деніелю П. Томі..

У кожному разі, далі природа подвоює в ооциті цей половинний набір хромосом, так що гамета в результаті знову має 46 хромосом, тепер уже два ідентичні набори по 23 хромосоми кожен. Треба мати на увазі, що ці 46 хромосом це не клон материнської ДНК, а дві копії набору з 23 хромосом, узятих з-поміж її 46.

Готуючись до овуляції, первинний ооцит визріває завершуючи мейоз-І і гамета стає вторинним ооцитом. Виходячи з яйника під час овуляції, він перебуває на етапі «незавершеної метафази» мейозу-ІІ і має тільки один набір із 23 хромосомSharon Smith Murray, Emily Stone McKinney. Foundations of Maternal-Newborn and Women's Health Nursing. St. Louis 2014, с. 75. Авторки зазначають: «Кожна з 23 хромосом ділиться без реплікації дезоксирибонуклеїнової кислоти (ДНК)».. Кількість молекулярного матеріялу у вторинному ооциті під час овуляції становить певний інтерес під оглядом нашої богословської гіпотези. На початку мейозу-ІІ 23 хромосоми в цьому ооциті редуплікуються. В результаті утворюється по дві копії, що називаються «хроматидами» й у парі утворюють «хромосому». Розвиток ооцита зупиняється в метафазі, і кожна пара хроматидів так і залишається з'єднаною посередині в так званій центромеріЦентромера це «спеціалізована структура в хромосомі, яка з'являється в процесі поділу хромосоми і являє собою звужену центральну ділянку, де дві хроматиди з'єднуються одна з одною у формі літери Х» (Random House Dictionary).. Отже, на цьому етапі кількість молекулярного матеріалу для кожної хромосоми подвійна. Це той стан, в якому ооцит перебуває на момент овуляції.

У випадку природної людської репродукції після овуляції цей вторинний ооцит зустрічається із сперматозоїдом, і ця зустріч веде до завершення мейозу-ІІ«Запліднення індукує перехід від метафази ІІ до анафази ІІ, а це провадить до завершення мейозу ооцита й відокремлення другого полярного тільця (яке зазвичай дегенерує)» (G. M. Cooper. The Cell: A Molecular Approach, 2-ге вид. Sunderland 2000, підпис до рис. 14.42).. Хроматиди розділяються по центромері, так що в клітині стає вже два комплекти цих 23 хромосом. Далі у ході природного процесу ці два набори діляться. Один з них разом із невеличкою кількістю цитоплазми утворює «полярне тільце», яке виштовхується на периферію яйцеклітини. А другий набір із 23 хромосом залишається в яйцеклітині разом з більшістю її цитоплазми і стає зрілою яйцеклітиною у властивому розумінні слова. Ця зріла яйцеклітина зі своїм гаплоїдним набором хромосом готова до злиття з гаплоїдним набором хромосом сперматозоїда, щоб у результаті сформувалася унікальна ДНК нового людського індивіда, що існуватиме далі у вигляді зиготи. Інакше кажучи, яйцеклітина стає зиготою.

Тепер ми бачимо ще одну проблему, пов'язану з гіпотезою про те, що Марія дала Ісусові звичайну яйцеклітину: бракує сперматозоїда.

У Благовіщенні не був задіяний жоден чоловікУтім, є безліч сучасних богословів, які стверджують, що Ісус повинен був мати людського батька. Декого з них названо в Лінкольна: Lincoln. Born of a Virgin?, с. 9, 15 та ін. За приклад можна подати такі праці, як: David Jenkins, Uta Ranke-Heinemann. Eunuchs for the Kingdom of Heaven. Harmondsworth 1991, с. 346-348; J. S. Spong. Born of a Woman: A Bishop Rethinks the Birth of Jesus. San Francisco 1992; та Arthur Peacocke. DNA of Our DNA // The Birth of Jesus: Biblical and Theological Reflections / ред. G. J. Brooke. Edinburgh 2000, с. 59-67. Артур Пікок, зокрема, стверджує: «Щоб Ісус міг бути повноцінною людиною, він як з біологічних, так і з богословських міркувань повинен був би мати не тільки людську матір, а й людського батька, й історичні свідчення переконливо свідчать, що так і було і що його батьком був, певніш за все, Йосиф» (А. Peacocke. Evolution: The Disguised Friend of Faith? Philadelphia 2004, с. 228). Говорячи про Ісусове народження, дехто так зосереджений на Його божестві, що не хоче й чути про людські обставини Його народження. А говорячи про Ісусове зачаття, дехто так зосереджується на Його людськості, що не хоче навіть припускати божественности в Його зачатті.. Не було сперматозоїда, що зустрівся б із яйцеклітиною і спричинив би завершення вторинного мейозу. А у випадку природної людської репродукції тільки по завершенні мейозу-ІІ виникає зріла яйцеклітина у повному розумінні цього слова. У діви може бути вторинний ооцит, але не може бути яйцеклітини. Якби від Марії потрібна була яйцеклітина у властивому сенсі, то знадобилося б божественне втручання, яке спричинило б завершення мейозу-ІІ, щоб у результаті виникла зріла яйцеклітина. Крім того, як уже зазначалося, Бог мав би створити ex nihilo батьківський набір із 23 хромосом.

Утім, можливо, що все відбувалося простіше й ближче до природи. Видається, що коли в мить Благовіщення Марія мовила своє Fiat mihi, у неї відбулася овуляція і з її яйника вийшов вторинний ооцит. З її боку це був цілком здоровий і природний процес. Цей ооцит мав би містити в собі тільки один набір із 23 хромосом. Утім, ми пам'ятаємо, що ці хромосоми перебували в метафазі й кожна з них складалася з двох хроматид, з'єднаних у центромері. Можливо, в цю мить Дух Святий незбагненним чином уприсутнився в цьому ооциті. Ця унікальна Присутність викликала в ооциті таку саму реакцію, як при зустрічі із сперматозоїдом, і запустила процес завершення другого мейотичного поділу. Його 23 хромосоми розділилися по центромерах і в клітині з'явилося два ідентичні набори по 23 хромосоми. Уявімо тепер, що Дух Святий перетворив один з цих двох ідентичних наборів ДНК у Маріїному вторинному ооциті на новий набір ДНК, що містив Y-хромосому та відповідний батьківський імпринтинг інших нових хромосом. Таким чином Маріїн вторинний ооцит став інкарнаційною зиготою, яка мала в собі все те, що було природно конечне для повноцінного біологічного розвитку ІсусаЕлектронним листом від 4 березня 2015 р. я просила отця-домініканця Ніканора Аустріяко дати оцінку цій гіпотезі, і він одразу ж потвердив її, додавши: «Було б простіше

сказати, що Бог узяв половину хромосом Богородиці із вторинного ооцита і перетворив їх на чоловічий відповідник, так немовби вони походили із сперматозоїда». Оскільки моя гіпотеза передбачає божественне перетворення набору з 23 хромосом, який у звичайних обставинах став би полярним тільцем, я запитала о. Аустріяко, чи відсутність полярного тільця може якимось чином зменшити життєздатність чи завадити розвиткові інкарнаційної зиготи, і він запевнив мене, що ні.. Словом, можна припускати, що Бог перетворив один з наборів хромосом вторинного ооцита на батьківський набір хромосом. Відтак Маріїне тіло розпізнало присутність цієї нової ДНК як свідчення того, що зародилося нове життяЦе могло статися або природним чином, або завдяки божественному втручанню. Сучасний рівень наукового знання, мабуть, ще не дає змоги визначити, як Маріїне тіло мало б природно відреагувати на появу таким-от чином нової зиготи.. Тоді, як і при будь-якому звичайному зачатті, материнське тіло природним шляхом перенесло це нове життя в матку, де відбулася його імплантація, а відтак забезпечувало його дозрівання.

Якщо ця гіпотеза слушна, то Марія була джерелом усієї людської природи Ісуса: її природний материнський дар набору з 23 хромосом був доповнений божественним перетворенням другого набору 23 хромосом з того ж таки вторинного ооцита, тобто матерія, яку Бог використав, щоб створити батьківський набір 23 хромосом для Ісуса, теж походила від Марії, яка була нащадком Авраама й Адама та Єви. Вона надала цю матерію природним чином, а Бог перетворив її. Тут нема потреби ні в якому створенні ДНК ex nihilo. В такому разі, Ісусова людська природа вся в цілості походить від Марії.

Із запропонованого вище здогаду щодо того, як могли виглядати перші моменти Воплочення, випливає, що Бог ствердив добрість свого творіння, використавши божественно сотворені процеси жіночої овуляції та реплікації ДНК в ооцитах. Водночас безпрецедентна заміна в жіночній гаметі одного набору хромосом на інший, який включав чоловічий імпринтинг та Y-хромосому, зумовлює надприродний характер цієї події.

У випадку Христа термін «зигота» має інкарнаційне значення. По-грецьки «зигота» дослівно означає «запряжений у ярмо, спарений», як-от воли у супряжіГрецькою «ярмо» (єиура.. Кожна зигота, в тому числі й Христова інкарнаційна зигота, це клітина, що складається з поєднання двох рівнозначних генетичних внесків: материнського і батьківського. Звичайна людська зигота результат поєднання материнського половинного набору хромосом, що містився в яйцеклітині, з батьківським половинним набором хромосом, що був у сперматозоїдіСлово «зигота («zygote») увійшло в англійську мову тільки-но в 1891 р. Вперше його використав у прикметниковому значенні Маркус М. Гартоґ у статті в журналі «Nature» за

17 вересня того року: «Парагамія, або ендокаріогамія: вегетативні або гаметні ядра, що знаходяться в суцільному масиві цитоплазми, зливаються й утворюють зиготне ядро» (с. 484 див. Oxford English Dictionary, під відп. гаслом). Як іменник це слово вперше трапляється в перекладі «Природної історії рослин» Антона Кернера, що його зробив Ф. В. Олівер: Anton Kerner. The Natural History of Plants / перекл. F. W. Oliver. London 18941895, т. 2, с. 628: «Клітина, утворена в результаті злиття двох гамет, називається зиготою» (див. там само).. Проте Ісус не мав людського батька, тож це було не зовсім так. Якщо моя гіпотеза правильна, то в Його унікальному випадку зиготу можна розуміти не тільки в генетичному, ай в інкарнаційному сенсі. Справді, половина Його хромосом безпосереднім і природним чином походила від Його матері, але крім того була друга половина, матеріяльно надана від Марії й божественно перетворена Ісусовим Отцем. Отже, як і кожна людина, Ісус отримав половину своїх хромосом від матері, а другу половину від батька. Та оскільки людська матерія походила виключно від Марії, то батьківський набір 23 хромосом був модифікацією материнської ДНК. Він складався з тих самих атомів та молекул, з яких перед тим складалася ця материнська ДНК, і можна слушно стверджувати, що Ісусова людська природа вся до решти походила від Марії. З іншого боку, Його божественна природа цілковито походила від Його Отця. В Ісусовій зиготі унікальним чином поєдналися в унікальну сутність Христа людська природа від Його матері й божественна природа від Його батька.

Згідно з цією гіпотезою, поява інкарнаційної зиготи стала можлива завдяки яйцеклітині Матері Божої, яку вона надала цілком природним чином, а не шляхом зупинення природного перебігу подій і створення тіла для Господа ex nihilo, без ніякої нормальної й реальної участи Марії. Як саме Бог здійснив досконале єднання Другої Особи Тройці з Маріїною яйцеклітиною та формування інкарнаційної зиготи це залишається поза людським розумінням. Утім, наша гіпотеза радикальним чином стверджує той факт, що Творіння є добре і що наша людська природа здатна до єднання з Божою волею без ніяких змін у цій природі. Треба також відзначити, що ця гіпотеза особливо наочно показує добрість богосотвореної жіночої природи.

Поки що мова йшла про генетику й тіло Христове. Тепер же слід заглибитись у сферу ембріології й розглянути питання не про ембріонічне тіло Христа, а про ембріонічне тіло самої Марії. Повернімося назад у часі від моменту Його воплочення до моменту зародження тої конкретної Маріїної яйцеклітини, що стане згодом інкарнаційною зиготою.

Щоб задати відповідний контекст для наших розмірковувань, розгляньмо спершу деякі з тих богонатхненних висловів, у яких віддавна заведено було говорити про Марію різними мовами християнських народівУ цьому абзаці я широко використовую свою попередню працю: Catherine Brown Tkacz. The Ruthenian Liturgy: An Historical-Theological Explication / передм. Jeffrey Burton Russell. Lewiston 2011, с. 20-21.. Східні Отці вшановували її як Панагію («Всесвяту»), «називали Богородицю всесвятою і вільною від усякої плями гріха, немовби виліпленою Святим Духом, неначе посталою в новому творінні»Lumen Gentium, §56, з посиланням на Орігенове «Тлумачення на Євангеліє від Матея» 16, 21 (PG, 13, кол. 1443C), Тертуліянів трактат «Проти Маркіона», 3, 7 (PL, 2, кол. 357C; Corpus Scriptorum Ecclesiasticorum Latinorum, 47:3, с. 386) та літургічні документи, такі як «Sacramentarium Gregorianum» (PL, 78, кол. 160B) або Leo Cunibert Mohlberg. Liber Sacramentorum romanae ecclesiae. Romа 1960, с. 111, XC: «Deus, qui ex omni coaptacione sanctorum aeternum tibi condis habitaculum».. Поряд з такими термінами в античних та середньовічних текстах різними мовами є й безліч інших, які вказують на чистоту Марії, зіставляючи її з чистотою Христа як «непорочного» АгнцяTkacz. Reproductive Science, с. 12-13.. По-грецьки її іменували а^роута, по-латині immaculata, по-староанглійськи ungewemmedCatherine Brown Tkacz. Christian Formulas in Old English Literature: “Naes hyre wlite gewemmed” and Its Implications // Traditio 48 (1993) 45-48.. Усі ці терміни, очевидно, відображають біблійні слова про «безвадне» ягняУ Чис 28:3, 29:17 говориться про ягня «без вади», потрібне для жертвоприношення; у Євр 9:14 та 1 Пт 1:19 про кров Христову говориться як про кров «чистого й непорочного» ягняти. Церква є «без плями» (Еф 5:27), і людина повинна прагнути бути «безплямною» (2 Пт 3:14). По-грецьки в усіх цих уступах вжито слова аршро^, а у Вульґаті immaculatus. Визнання Марії «непорочною» було цілком природним кроком.. В більшості мов цей термін передають саме через заперечення: «без вади або плями». Однак по-церковнослов'янськи це поняття виражається позитивно, через суперлатив «пречиста» (або просто «чиста» в абсолютному значенні, що теж розуміється як суперлатив)Див. ірмоси 9-ї пісні на утрені Успіння та Введення в Храм Пречистої Богородиці, що завершуються словами «Діво Чистая». У задостойнику Пасхи до Марії звертаються: «а Ти, Чистая, красуйся, Богородице». У марійній пісні «О Богородице, Діво Маріє» повторюються слова: «Маріє Чиста, Господь з Тобою», а у «Християни, прославляймо» про неї говориться як про «Чистую Діву». Інші приклади можна знайти в різдвяних колядках. Скажімо, в колядках «Небо і земля» і «Радість нам ся являє» Марія названа «Пречистою Дівою».. Прикметно, що термін «пречиста» використовується щодо Марії при літургійному відзначенні різних історичних подій її життя, в тому числі й тих, що трапилися ще до Воплочення, тобто до Благовіщення й до того, як Господь воплотився і став перебувати в ній. Слово «пречиста» звучить у вступі до ірмосу на Собор Пресвятої Богородиці (26 грудня) та Успіння Богородиці, а також у кількох церковнослов'янських богородичних гимнахДив. ірмос 9-ї пісні на Утрені Собору Богородиці (26 грудня) та гимн «Маріє, Діво Чистая...», а також пісню «О Маріє, Мати Божа», де Богородиця постійно згадується як

«пречиста». Слов'янська версія Лурдського гимну «Непорочна Діва» у третьому куплеті містить звернення до Марії: «Діво пречиста». Див. також пісню «Пречиста Діво, Мати».. Це означення прикладають до Марії, навіть коли мова йде про найперші миті її існування, адже воно звучить також і в ірмосі на Зачаття св. АнниІрмос 9-ї пісні на Утрені Зачаття св. Анни згадує Марію як «пречисту». [Внаслідок проголошення в Католицькій Церкві у 1854 р., догми про Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці, Львівський церковний собор 1891 р. впровадив відповідні зміни в літургійну практику УГКЦ: свято Зачаття св. Анни було перейменоване на свято Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці й піднесене до рівня великих господських свят з одним днем передсвяття та сімома днями посвяття. Тексти служб самого свята та його посвяття написав о. Ісидор Дольницький, а давня служба Зачаття св. Анни була перенесена на 5 грудня як служба передсвяття прим. ред.].. Воно також вживається в текстах до інших богородичних свят на відзначення подій, що передували Благовіщенню, як-от у кондаку на Різдво Богородиці: «Пречистая, во святім рождестві твоєм»У кондаку на Різдво Богородиці й ірмосі на Різдво Йоана Предтечі її називають «Пречистою».. Кондак на Введення Пресвятої Богородиці в Храм витриманий у теперішньому часі («днесь вводиться ...») і вже в перших словах характеризує Марію як «Пречистий храм Спасів».