Світоглядна функція релігії та церковна ідентичність: виклики в сучасних координатах української дійсності
Аналіз світоглядного функціонування церков в подіях сучасної України. Дослідження риторики та діяльності церковних інституцій, на основі чого виокремлюється 3-ри рівні сприйняття дійсності (глобальний, "русскоміровський", український), їх характеристика.
| Рубрика | Религия и мифология |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 12.04.2018 |
| Размер файла | 78,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Світоглядна функція релігії та церковна ідентичність: виклики в сучасних координатах української дійсності
Оксана Горкуша
Анотація
У статті аналізується світоглядне функціонування церков в подіях сучасної України. Досліджується риторика та діяльність церковних інституцій, на основі чого виокремлюється 3-х рівні сприйняття дійсності 1) глобальний 2) «русскоміровський» 3) український. Дається характерника кожного з них.
Annotation
Oksana Horkusha's article «The World Outlook function of religion and church identity: challenges in the contempopary coordinates of Ukrainian reality» analyzes the world outlook functioning of churches in the events of modern Ukraine. The rhetoric and the activity of church institutions are explored, on the basis of which the 3 levels of perception of reality are distinguished: 1) global 2) "Russko-mirovsky" (Russian-world) 3) Ukrainian. Given the characteristic of each of them.
Вирвавшись з гето тоталітарної антирелігійної ідеології мешканці України охоче визначались у своїй релігійній належності. Кількість віруючих неухильно зростала а кількість тих, хто вагається чи невіруючих зменшувалась http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=1118 Результати дослідження, проведеного соціологічною службою Центру Разумкова з 25 по 30 березня 2016 року в усіх регіонах України за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей. Опитано 2018 респондента віком від 18 років. впродовж незалежності України.
Коли ми накладаємо на цю статистику мапу найсучасніших доленосних подій - Революцію Гідності та захист України від збройної агресії Росії, то бачимо, як від включеності в ці події релігії та церков залежить і релігійність чи вагання громадян. Також при аналізі статистичних даних помітною стає і кореляція між ідентичністю громадян України та їхньою релігійною і церковною належністю. Це безумовно пов'язано із світоглядною функцією релігії, яка по-різному виконувалась різними релігійними організаціями в незалежній Україні.
Ретроспективно аналізуючи статистику, помічаємо, що світоглядно проблемними зрештою виявились ті регіони, де кількість визначених віруючих була менша, а кількість невіруючих, невизначених та переконаних атеїстів - більша. Так само спостерігаємо взаємозв'язок між громадянською й релігійно-церковною позицією - Західна Україна дає нам найвищий показник необхідності чіткої визначеності щодо релігійно-церковної належності, натомість Південь та Схід України - нижчий23. Цікаві результати отримуємо й з аналізу «Звіту про мережу церков і релігійних організацій в Україні станом на 1 січня 2013 року (Форма №1)»24. Виявляється, що низький рівень патріотизму (небезпека сепаратизму, схильності до зміни державної належності, колабораціоналізму) в певному регіоні можна пов'язати не так з кількісним показником присутності скажімо УПЦ МП, скільки, швидше, з відсутністю в певному місці або ж незначною поширеністю церков, що ідентифікують себе з українською дійсністю (в основному УПЦ КП, УГКЦ)25.
|
Регіон |
Людина може бути просто віруючою і не сповідувати якусь конкретну релігію |
Віруюча людина повинна обов'язково сповідувати ту чи іншу релігію |
Важко відповісти |
|
|
Захід |
49,3 |
43,6 |
7,2 |
|
|
Центр |
62,2 |
23,9 |
13,9 |
|
|
Схід |
69,8 |
16,7 |
13,5 |
|
|
Південь |
65,6 |
18,3 |
16,2 |
До якої саме православної Церкви Ви себе відносите? (% опитаних) Регіони
|
УПЦ КП |
УПЦ (МП) |
УАПЦ |
Просто православний |
Не знаю |
|||
|
Захід |
2000 р. |
20,3 |
11,0 |
3,5 |
15,8 |
0,8 |
|
|
2010 р. |
20,3 |
14,4 |
3,1 |
7,7 |
0,8 |
||
|
2013 р. |
29,5 |
19,8 |
2,8 |
7,1 |
0,8 |
||
|
2014 р. |
25,4 |
12,0 |
1,9 |
13,4 |
1,2 |
||
|
2016 р. |
36,1 |
10,5 |
4,8 |
5,2 |
0,2 |
Тож наскільки церкви в незалежній Україні спромоглися ефективно діяти в світоглядному напрямку? Звичайно, слід розуміти ментальні характеристики мешканців України та їхні релігійні запити й очікування. Наприклад, така ментальна характеристика як релігійна толерантність має своє особливе значеннєве забарвлення й обумовлена світоглядними особливостями українців, сформованими внаслідок історичного досвіду народу. Із статистичних даних можемо відслідкувати, наскільки і для якого характеру релігійності, сприятливе населення України. Мешканці України є здебільшого прихильними до релігії й толерантними до різних конфесійних варіацій, щонайбільше якщо такі є носіями й сіячами добра, любові, милосердя, а не ненависті.
|
Центр |
2000 р. 2010 р. - 2013 р. - 2014 р. - 2016 р. - |
17.6 17,4 20,1 28,8 34.6 |
10,6 22,2 16,4 16,4 12,9 |
1,5 0,8 0,8 0,3 1,7 |
35.2 29,6 39.2 32,4 25,8 |
4,0 2,5 2,9 1,2 1,4 |
|
|
Південь |
2000 р. - |
10,3 |
9,9 |
0,3 |
38,7 |
9,6 |
|
|
2010 р. - |
8,5 |
42,6 |
0,0 |
22,3 |
2,6 |
||
|
2013 р. - |
9,4 |
21,8 |
0,3 |
35,8 |
4,6 |
||
|
2014 р. - |
13,5 |
9,8 |
0,9 |
42,3 |
0,9 |
||
|
2016 р. - |
13,0 |
15,7 |
0,6 |
37,5 |
4,2 |
||
|
Схід |
2000 р. - |
3,0 |
6,6 |
0,3 |
54,5 |
5,1 |
|
|
2010 р. - |
12,5 |
21,6 |
0,2 |
34,8 |
0,6 |
||
|
2013 р. - |
13,9 |
21,4 |
0,0 |
28,1 |
2,0 |
||
|
2014 р. - |
17,0 |
24,2 |
0,1 |
28,1 |
1,7 |
||
|
2016 р. - |
12,3 |
19,7 |
0,6 |
21,1 |
3,0 |
Дослідження Центру Розумкова 2010 року // http://www.razumkov.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=709
Яке з наведених тверджень стосовно релігії відповідає Вашим переконанням більшою мірою?
|
Будь-яка релігія, яка проголошує ідеали добра, любові, милосердя і не загрожує існуванню іншої людини, має право на існування |
Усі релігії мають право на існування як різні шляхи до Бога |
Право на існування мають лише традиційні для нашої країни релігії |
Істинною є лише та релігія, яку я сповідую |
інше |
Не відповіли |
|||
|
Захід |
2000 р. |
42,0 |
29,2 |
16,3 |
10,4 |
2,1 |
||
|
2010 р. |
38,7 |
36,2 |
13,6 |
9,5 |
1,7 |
0,3 |
||
|
2013 р. |
43,8 |
24,9 |
21,1 |
8,4 |
1,3 |
0,5 |
||
|
2014 р. |
35,7 |
36,5 |
14,4 |
5,5 |
0,7 |
7,2 |
||
|
2016 р. |
49,6 |
26,1 |
12,4 |
9,3 |
2,4 |
0,2 |
||
|
Центр |
2000 р. |
50,0 |
25,6 |
12,9 |
7,7 |
3,8 |
||
|
2010 р. |
53,0 |
24,7 |
11,1 |
6,9 |
3,7 |
0,6 |
||
|
2013 р. |
40,1 |
36,0 |
15,0 |
7,6 |
1,2 |
0,2 |
||
|
2014 р. |
46,1 |
27,3 |
14,5 |
4,7 |
0,4 |
7,0 |
||
|
2016 р. |
47,8 |
27,5 |
12,1 |
10,0 |
2,5 |
0,1 |
||
|
Південь |
2000 р. |
53,7 |
26,1 |
6,6 |
5,2 |
8,4 |
||
|
2010 р. |
57,7 |
24,3 |
6,6 |
9,8 |
1,0 |
0,6 |
||
|
2013 р. |
56,2 |
18,3 |
13,4 |
9,5 |
2,6 |
0,0 |
||
|
2014 р. |
52,3 |
21,5 |
7,5 |
2,8 |
1,9 |
14,0 |
||
|
2016 р. |
57,9 |
25,9 |
6,9 |
6,5 |
1,9 |
0,9 |
Більшість мешканців України релігійну ідентичність пов'язують із духовно-моральними цінностями, а не безпосередньо з церковними інституціями. Вони переважно оцінюють релігію за її корисністю як духовно-моральний чинник та дієвістю в безпосередній дійсності. Вочевидь, що релігійна толерантність у цьому зрізі корелюється із “корисністю” релігійних переконань, що випливає з “життєвої практичності” українців.
Цікавим у цьому напрямку виявляється і засвідчений у вище наведених даних різкий зріст попиту на “релігію, яка проголошує ідеали добра, любові, милосердя і не загрожує існуванню іншої людини” у східному регіоні України, що найбільше потерпає від збройної агресії Російської федерації, адже частина Луганської та Донецької областей знаходяться в окупації а багато містечок обстрілюються бойовиками. Цей регіон і його населення відчувають війну щодня, як щодня спостерігають і за тим як різні релігійні організації включені в ці події. Тож їхня переконаність у тому, що «будь-яка релігія має право на існування» різко зменшується під тиском безпосередньої дійсності та у зв'язку із досвідом особистого виживання за умов війни. Як, до речі, і втричі зменшився показник переконаності, що «лише та релігія, яку я сповідую, є істинною», що до нещодавна був найбільшим саме на Сході України. Що ж змусило тих 10% із 13,5% (у 2010 р.) мешканців Сходу України засумніватись в беззаперечній істинності лише своєї релігії'? Зазначимо, що показник переконаності в істинності лише своєї релігії натомість в регіонах, що не охоплені безпосередньо бойовими діями, вдвічі більший. Однак вважаємо, що не лише близькість до фронту, але й досвід неадекватної відповіді на нагальні запити, некоректної поведінки, непридатності для виживання й орієнтації у дійсності тієї релігійної спільноти, до якої себе зараховували ці 10%, спричинила до їхніх сумнівів в єдиноістинності пропонованих світоглядних моделей. Як і, звичайно, демонстрація іншими релігійними суб'єктами їхньої буттєвої компетенції.
Цікавим в останніх статистичних даних також виявися показник зв'язку конфесійної належності респондентів із їхньою «толерантністю»28. Бачимо, що найбільш толерантними виявились «просто православні», для яких очевидно саме релігійна, а не церковна належність
|
Схід |
2000 р. 2010 р. 2013 р. 2014 р. 2016 р. |
58,4 41,6 50,9 44,2 41,6 |
19.3 31,1 23.0 31.4 31.0 |
9,2 11,9 10,1 6,4 11,9 |
10.7 13.5 11.5 4,2 9.7 |
2,4 1.3 2.3 1,2 4,8 |
0,6 2,1 12,7 1,0 |
|
|
Разом |
2000 р. |
51,8 |
24,2 |
11,4 |
8,9 |
3,7 |
||
|
Україна |
2010 р. |
47,2 |
28,9 |
11,1 |
10,1 |
2,1 |
0,6 |
|
|
2013 р. |
46,8 |
26,9 |
14,4 |
9,3 |
1,8 |
0,9 |
||
|
2014 р. |
44,0 |
30,0 |
10,9 |
4,5 |
0,9 |
9,7 |
||
|
2016 р. |
47,2 |
28,2 |
11,5 |
9,3, |
3,1 |
0,6 |
|
УПЦ (МП) |
УПЦ-КП |
Просто православні |
УГКЦ |
Україна в цілому |
||
|
Будь-яка релігія, яка проголошує ідеали добра, любові, милосердя і не загрожує існуванню іншої людини, має право на існування |
37,3 |
45,0 |
58,0 |
40,4 |
50,0 |
|
|
Усі релігії мають право на існування як різні шляхи до Бога |
26,1 |
28,7 |
26,1 |
23,1 |
24,8 |
|
|
Право на існування мають лише традиційні для нашої країни релігії |
23,2 |
15,8 |
11,2 |
34,6 |
17,2 |
|
|
Істинною є лише та релігія, яку я сповідую |
12,4 |
9,8 |
4,3 |
1,9 |
6,1 |
|
|
Інше |
0,8 |
0,8 |
0,4 |
0,0 |
1,8 |
|
|
Не відповіли |
0,2 |
0,0 |
0,0 |
0,0 |
0,1 |
є наразі важливішою. Водночас «найменш» толерантними виявились належні до УПЦ МП, які також є лідерами думки, що «істинною є лише та релігія, яку я сповідую». Вочевидь тут саме церковна належність є пріоритетною. Цікаво, що за цією статистичною табличкою можемо побачити, що лідерами в переконанні, ніби «право на існування мають лише традиційні для нашої країни релігії» виявились віруючі УГКЦ та УПЦ МП. Цікаво, адже для цих церков позначник «традиційні для нашої країни релігії» позначатиме різні конфесійні традиції й обґрунтовуватиметься в різних історіографічних парадигмах.
Але у статистичних даних Центру Разумкова є також ілюстративні дані щодо переконань респондентів з приводу того, чи повинна Церква та релігія бути національно орієнтованими29. Однак ця статистика потребує обережної інтерпретації. Адже, якщо нам приблизно зрозуміло, яку національну орієнтованість церкви має на увазі Захід та Центр України, то Схід України мав достатньо доказів того, що «національна» орієнтованість церкви, якщо така не збігається з ідентичністю української політичної нації, може використовуватись загарбником в окупаційних цілях. Яскравим прикладом є «національна» («русскоміровська») орієнтація найбільш розповсюдженої до цього часу на Сході України УПЦ МП. Однак, оскільки з новітнім подійно-дійснісним досвідом значення «національної» ідентичності в свідомості більшості громадян України поступово узгоджується з «українською політичною нацією», сподіваємось вони саме таку орієнтацію і мали на увазі. Тоді різниця в регіональному показнику, а саме те, що Схід України здебільшого «не вважає, що Церква повинна бути національно орієнтованою» - нагальне світоглядне завдання для національно орієнтованих церков (тих, які визначаються в координатах українського світу й здійснюють своє душпастирське покликання щодо громадян України, а не «всесвіту» чи «Русского міра») продемонструвати свою дієвість й ефективність й на Сході України.
На користь нашого припущення щодо «прагматичності» віри українців (довіряють тому, хто демонструє свою ефективність у дійсності і корисність для виживання громадян в екстремальних умовах) свідчить зростання віри серед мешканців України у 2014 році (подійний контекст: Майдан зими 2013-2014 року в якому пліч-о-пліч з громадянською спільнотою України брали активну участь й представники релігійних організацій, чим продемонстрували свою включеність в гострі ключові проблеми дійсності українців, діяльну причетність до долі України, зацікавлену партнерську взаємодію між собою та з громадянським суспільством у справі поліпшення суспільно-політичної, економічно-правової ситуації в Україні). За цей період кількість віруючих збільшилась на 9%, але зменшилась кількість тих, хто сумнівається - на 6,8% та тих, хто є невіруючим - на 0,8%; і тих, кому важко відповісти поменшало на 1,6%. Тож очевидно, що коли громадяни побачили, що церкви безпосередньо й відповідально діють в суспільному житті, вони визначились на користь віри. Також до збільшення кількості віруючих звичайно могли спричинити й трагічні події (розстріл Небесної Сотні), адже наближення смерті та священність людської жертви завжди збільшує потяг до віри.
Чи повинна Церква, релігія бути національно орієнтованими (% опитаних)
|
Так |
Ні |
Важко відповісти |
||
|
Захід |
47,5 |
35,8 |
19,7 |
|
|
Центр |
41,7 |
33,5 |
24,8 |
|
|
Південь |
26,6 |
52,3 |
21,1 |
|
|
Схід |
17,6 |
48,6 |
33,8 |
|
|
Україна 2000 р. |
29,2 |
52,9 |
17,9 |
|
|
2010 р. |
32,5 |
39,0 |
28,5 |
|
|
2013 р. |
32,7 |
39,5 |
27,8 |
|
|
2014 р. |
31,0 |
42,9 |
26.1 |
|
|
2016 р. |
34,7 |
40,6 |
24,5 |
|
|
34,8 |
39,6 |
25,5 |
Світоглядна функція релігії полягає в тому, що релігійні парадигми забезпечують свідомість віруючого додатковими параметрами - Бог, духовні цінності, які розширюють горизонт можливості досягнень людини у напрямку виходу за контекстуальні умови та стають додатковим засобом впливу на ситуацію з метою покращення дійсності якісним чином.
У психологічному вимірі ми розуміємо, що до віри звертаються найчастіше тоді, коли проблема виживання постає надзвичайно гостро - контекстуальні умови видаються непереборними й свідомість шукає опертя у понадконтекстуальних вимірах. Коли суспільство чи людина стикається віч-на-віч зі смертю й зазирає в урвище брутального небуття - відбувається переоцінка цінностей. Свідомість спирається на ту ресурсну базу, яка підтверджує її причетність буттю, її життєву цінність й дійснісну особистісну вартість. Саме тому священики-капелани, що перебувають на передовій разом із захисниками України, часто засвідчують, що “на війні атеїстів немає”. Бо людина хоче жити. А коли її життя постійно перебуває під прицілом ворога і смерті - бажано мати захист. І віра стає бронею самосвідомості, а Бог -- тим побратимом, що винесе твою безсмертну душу в останню мить бою знову до життя. Особливо це актуально, коли інші, крім Бога, суб'єкти та чинники впливу на ситуацію видаються неефективними, невпливовими, безсилими. Це - екзистенційно-метафізичний вимір проблеми, яка має своє вираження і на рівні суспільної дійсності.
Так само й суспільна свідомість, що перебуває в лещатах загрозливих інтенсивних подій, спрагла пошуку тієї ресурсної бази, яка б дієво сприяла виходу з найскрутніших ситуацій, подоланню жаху зникнення, навали загрози небуття. Відбувається переоцінка цінностей з необхідністю опертя саме на ті, які ефективно сприяють виживанню, збереженню причетності до життя, в горизонті - до Творця.
Під час Майдану, особливо в момент загострення подій, громадянська спільнота України перебувала безпосередньо в епіцентрі дійсності. Цей стан та досвід порівнюваний з тим, який отримує воїн на передовій. Відступати нікуди, бо світ, частиною якого ти є та за який ти відповідаєш, знаходиться під загрозою знищення ворогом, з яким ти зараз віч-на-віч у борні. Поруч - плече побратима, а за спиною - домівка та родина. Схибити чи бездіяти - зрадити їхні сподівання та шанс на майбутнє життя. Тут вибір робиться моментально. Вибір на користь життя - особистого, побратимів, рідного дому. Під час бою немає місця іміджу чи блазнюванню. Бо мова йде про справжнє - про втілене життя. Тож і людина тут справжня, така, як є в найсутнісніших властивостях самоусвідомлення. Оскільки можна втратити все, то кожен оберігає найцінніше - для когось це честь і гідність (духовні цінності), для когось - ненаситна жадоба поживи (тваринні інстинкти). Але загалом в епіцентрі дійсності на першому плані постає проблема виживання людини. Оскільки ж універсальної “людини взагалі” не існує, то мова йде про виживання людини в її певних ідентичностях - дійснісних характеристиках, ціннісних орієнтирах, буттєвих визначеностях, конкретному досвіді тощо.
І тут дуже важливою є підтримка того, хто поруч. Не повчання чи вказівки, не настанова чи проповідь, а саме діяльна підтримка - “плече побратима”. В епіцентрі дійсності немає часу на уточнення статусів та рангів, важливо лише, щоб поруч був той, хто зрозуміє тебе й без зайвих пояснень та вагань діятимете злагоджено зі спільною метою. В епіцентрі бою жоден інший інтерес, крім інтересу самого життя, застерігатись не може жодним з діяльних відповідальних суб'єктів. В епіцентрі дійсності все відбувається по-справжньому: небезпека зникнення буття, яким ми його знаємо і прагнемо, загрозливий своєю інтенсивністю та силою вал непередбачуваних доленосних подій, непридатність для орієнтування звичних мап ситуації, моделей поведінки, пристойних для “зони комфорту”. Тут необхідно миттєво знайти непорушні орієнтири та стійку систему координат, щоб попри швидкоплинну мінливість місцевості та контексту правильно зорієнтуватись і вижити. Тут довіряють не тому, хто про себе гарно розповідає чи має позитивний імідж, а тому, хто є “справжнім побратимом”, хто поділяючи спільну дійсність діє разом з тобою на користь життя, справді священного перед загрозою знищення.
Згадаємо, як поводили себе духівники Майдану: вони були справжніми діяльними та відповідальними побратимами тієї громадянської спільноти, що зібралась на Революцію Гідності. Церковні інтереси на Майдані були непопулярними. Міжконфесійні проблеми зникли в середовищі Майдану. Через діяльну позицію священиків та духівників Майдану, що пліч-о-пліч разом з майданівцями захищали справді священне - право на свободу та життя гідної особистості в Україні (духовні цінності),- віра громадянської спільноти в те, що й Бог є діяльним суб'єктом, який безпосередньо впливає на перебіг подій, зростала. Усе це проілюстровано в книзі «Майдан і Церква. Хроніка подій та експертна оцінка». Зрештою упорядники книги доходять висновку, що в Україні під час Революції Гідності спостерігалось постання громадянської Церкви - спільноти віруючих, що незалежно від конфесійно-церковної ідентичності, знайшли порозуміння та спільно й натхненно Богом діють на захист Богом створеного - гідної особистості Майдан і Церква. Хроніка подій та експертна оцінка. / Українська асоціація релігієзнавців / За загальною редакцією д.філос.н. Филипович Л.О. і канд.філос.н. Горкуші О.В. - К.: Самміт-Книга, 2014, 2015. - 656 с. в Україні. І саме завдяки участі представників різних церков як діяльних співтворців доленосних подій в епіцентрі дійсності, можна говорити про те, що «Церква постає невід'ємним чинником формування майбутнього України» Там само. - С.647..
Аналізуючи ці події ми чітко відслідковуємо, що церкви та духівники на Майдані керувались інтересами двох суб'єктів -- Бога та гідної Бога особистості (вільного й гідного громадянина України -- особистості в її духовному вимірі). Таким чином через відповідальну діяльність духівників-представників громадянської спільноти у суспільно- громадському житті України діяльно перебуває і Бог. Й довіра до Бога та Церков (що продемонстрували свою діяльно-громадську позицію) зростає в ширшому колі мешканців України.
Однак коли гострота подієвого перебування в епіцентрі дійсності зменшується, особистість повертається від “інтуїтивної довіри” до “дієвих механізмів”. Це відбувається або коли людина (чи спільнота) виходить з бою, або ж звикає до вибухонебезпечної ситуації як до “нормальної”, чи, принаймні, виробляє навички ефективної поведінки, що дозволяють їй вижити. Вона засвоює ці моделі “ефективної поведінки”, опановує придатні знаряддя й механізми та продовжує їх використовувати надалі. Довіра до побратимів залишиться, але у своїх діях особа (чи спільнота) керуватиметься не інтуїтивним, а прагматичним вибором, спираючись на вже отриманий досвід й використовуючи засвоєні моделі “правильної поведінки” та придатні знаряддя в тій чи іншій аналогічній ситуації.
Простіше кажучи - церква, релігійна інституція чи духовна особа, що поводять себе як самовіддані побратими громадянської спільноти України в епіцентрі дійсності -- користуватимуться повагою та матимуть довіру й в майбутньому, бо довели відповідальною позицією та вчинками свою “справжність” та ефективність для виживання України і збереження життя її гідних громадян. До них у своїй життєдіяльності звертатимуться ті, хто мав досвід позитивного вирішення гострої проблеми завдяки їхній підтримці раніше. Разом з ними, у взаємодії з ними, з їхньою підтримкою та допомогою Україна та українська громадянська спільнота вижили, пережили найгостріші та найтрагічніші моменти бою за виживання власного світу спираючись на їхнє плече та захистивши душу тим духовним бронежилетом, який їм з власної доброї волі відповідально й вчасно запропонували представники громадянсько-релігійної спільноти.
Водночас важливо, щоб і “духовний бронежилет” (духовні цінності - любов, правда, життя) був справжнім, і побратим був самовідданим - тобто застерігав не окремий приватний (церковно-інституційний) інтерес, а інтерес самого життя, Богом створеного, у тому місці (суспільно-історичний контекст; в даному разі - сучасна Україна як земна Батьківщина), де перебуває та відповідально й взаємоузгоджено діє разом з громадою дієвих суб'єктів. Тобто релігійний суб'єкт в ситуації інтенсивного перебігу подій та серед громадянського суспільства має застерігати інтереси: 1) Бога, 2) громади (конкретного Богом створеного й втіленого життя, щодо духовної опіки якого має своє призначення). Разом з тим він повинен перебувати в дійсності, бути безпосередньо включеним у неї та причетним до її перебігу, відповідальним за цей перебіг, спрямовувати й оцінювати такий на підставі адекватності самій дійсності, а не штучно змонтованим міфічним варіантам зображення реальності (симулякрам, що підмінюють дійсність її спотвореними маніпулятивними інтерпретаціями - зображеннями).
Нагадаємо, що “епіцентр дійсності” - це «місце», в якому ситуація змінюється щомиті, а перебіг подій є надзвичайно інтенсивним. Для того, щоб вплинути на зміну ситуації в бажаному напрямку потрібно діяти швидко та ефективно. Якщо ж злагоджено взаємодіють (а в основі злагодженої взаємодії - одна мета, взаємопорозуміння та навички спільної діяльності) декілька суб'єктів, то шанси змінити ситуацію в бажаному напрямку збільшуються. Саме в екстремальній ситуації оцінюються справжні характеристики кожного суб'єкта та перевіряються моделі корисної для виживання поведінки. Якщо ж ситуація не міняється в бажаному (очікуваному) напрямку, то чи суб'єкти, задіяні в ній не є ефективними, чи ж використані моделі поведінки є непридатними. Звичайно, на негативний перебіг подій можуть впливати і інші чинники, але щонайперше відшуковується те, що є безпосереднім для впливу й виправлення: дієві суб'єкти та моделі поведінки.
Тож якщо якийсь суб'єкт не підтвердив своєї ефективної користі в цій ситуації - він природно втрачає довіру. Тому, з нашої точки зору, релігійні інституції, які не продемонстрували й не підтвердили того, що у взаємодії з ними можна вплинути на зміну ситуації в позитивний бік, втрачатимуть довіру громадян України. Вони видаватимуться неефективними (несправжніми, недієвими, що мають пріоритетним прихований окремий інтерес, який суперечить інтересу громади в цій ситуації, й тому не діють на спільну користь тощо) суб'єктами й зменшуватиметься кількість тих, хто вважає себе до них належними.
Звичайно, слід враховувати що “українська дійсність” як і “громадяни України” - розшаровані. Не вся Україна перебуває в “епіцентрі дійсності”. Велика кількість мешканців оберігає свій периферійний закуток “зони комфорту”, де не потрібно бути відповідальним діяльним суб'єктом ні за власну позицію, ні за власні вчинки, де достатньо мати “імідж” (позитивний образ в публічній сфері, що досягається шляхом інформаційних маніпуляцій) й “пристойний вигляд” - дотримуватись суспільно-встановлених правил поведінки. Це світ симулякрів та фальші, де дійсність не справжня, але зручні умови для спокійного перебування. Тут пріоритетним виявляється не критерій адекватності дійсності, а відповідності авторитетній інтерпретативній системі, зручній для маніпулятивного керування свідомістю суспільства. У той час, коли в “епіцентрі дійсності” (Майдан, фронт, активна громадська робота) рятується життя та вирішується доля майбутнього України, на периферії бояться будь-якого збурення й зміни ситуації, прагнуть “миру будь-якою ціною” та ретроспективної стабілізації. Тут мова не йде про справжніх суб'єктів, їх так і не оцінюють (за критерієм справжності та дійсності), тому що ті, хто “тут” оцінюють, теж не є “справжніми суб'єктами”, а є лише “виглядом”, “образом”, представленим через певний імідж, пристойний для звичної картини, висловлений в “допустимій” риториці для цієї віртуальної реальності та представленій у ній ситуації. світоглядний риторика церковний русскоміровський
Тож зниження віри та збільшення сумнівів і зневіри варто пов'язувати з тим, 1) наскільки віддаленими від “епіцентру дійсності” (де загострюється потреба в побратимі, що в екзистенційно-метафізичному зрізі в найкритичніших очікуваннях досягає такого суб'єкта як Бог) знаходяться опитувані; 2) наскільки “несправжніми” чи “неефективними” виявились ті суб'єкти та інституції, на які покладалась надія, що вони зможуть вплинути на зміну буттєвої ситуації в позитивний бік; 3) наскільки невдалими виявились для виходу з кризової ситуації ті засоби та моделі поведінки, що були запропоновані оцінюваними інституціями чи суб'єктами.
Аналіз присутності й ролі релігій та церков в сучасній дійсності України, в ситуації збройної агресії Російської федерації, війни та значних суспільних проблем, нею породжених (загиблі захисники України, поранені, консолідація суспільства на захист Батьківщини, підтримка і захист переселенців з окупованих територій, мешканців звільнених територій, волонтерська допомога ЗСУ, Нацгвардії тощо) нам засвідчив, що церкви України переважно ефективно функціонують у двох площинах: державно-церковній та релігійно-громадянській, що безумовно є вагомим чинником майбутньої перемоги України. Однак також ми помітили, що геополітичний чинник відіграє значну роль у тому, яким чином та чи інша церква поводить себе стосовно України та українців. Якщо церква є інструментом в ідеологічній війні проти України держави-агресора (Російської федерації), то її офіційна риторика не лише не сприяє консолідації громадян на захист Батьківщини, але й стає причиною суспільно-світоглядного розколу населення, що, безумовно, не на користь ні Україні, ні церкві, яка втрачає прихожан (вище наведені статистичні дані).
Християнство володіє величезним потенціалом для світоглядної консолідації громадян України. Історичний етап та подійний контекст є сприятливими для інтенсифікації світоглядної ролі християнства в Україні. Однак та чи інша християнська церква по-різному використовує цю можливість стати духовним наставником мешканців нашої держави у справі побудови майбутнього. Вирішальну роль у цьому відіграють суб'єктні та подійні чинники.
Щоб визначитись із суб'єктними, слід знайти відповідь на запитання: чиї інтереси своєю риторикою та діяльністю застерігає та чи інша церковна інституції? Безумовно, головним суб'єктом, інтерес якого функціонально покликана застерігати релігійна інституція, є Бог. Та цей інтерес формулюється в конкретному суспільно-історичному контексті й мовою, зрозумілою народу, щодо якого функціонує релігійна інституція. Простіше кажучи, релігійний дискурс, що досягає своїм горизонтом богословсько-теологічних висот, відкриваючи таким чином людям доступ до Бога, розширюючи їхній світогляд цим додатковим параметром світорозуміння, має бути прочитуваним в певному контексті так, щоб не виривати людину з дійсності, а стати опертям у її життєдіяльності, ефективним знаряддям її свідомості для сприйняття подій і розуміння свого місця та ролі у конкретних обставинах.
Із точки зору сучасного суспільно-історичного локусу України, церква при застереженні інтересів головного суб'єкта - Бога, мала б самовизначатись в межах сучасної української дійсності та функціонувати щодо власне українського громадянина - народу. Тобто, власний інституційний інтерес церква як суспільна організація повинна знаходити й застерігати в координатах українського світу співвідносно й дотично до інтересів українського народу, в його історіографічних та змістовних властивостях, в його дійсних обставинах життя, давати доречні відповіді для виживання в конкретних умовах. Якщо ж центр прийняття рішення винесений за межі українського суспільно-історичного локусу, то цю вимогу важко застерегти. Тоді церква може потрапляти в ситуацію, коли її інституційний інтерес суперечить інтересу українського народу, конкретної людини, що живе в Україні й відчуває дійсність саме цієї держави в певній подійній ситуації.
Коли церковна інституція, що присутня в Україні, є невід'ємною частиною церковної інституції того “буттєвого” виміру («глобального», «цивілізаційного»), який не співпадає з координатами української дійсності, вона не може діяти чи самовизначатись окремо, незалежно від провідного історіографічно-міфологічного дискурсу, централізовано сформульованого на обґрунтування інтересу й точки зору цілої інституції її керівним центром, нехтувати чи не підпорядковуватись поставленим для неї завданням. Її дії та риторика залежать від (або безпосередньо випливають із) головної стратегії, затвердженої центром прийняття керівних рішень. Для УПЦ МП - це очевидно РПЦ, частиною якої вона є, та Москва.
Тож самостійність церкви чи збалансованість церковного інтересу інтересами народу, щодо якого релігійна організація провадить релігійну діяльність та має своє функціональне призначення, залежить від буттєвого виміру - координат, у яких церковна інституція самовизначається. Ця проблема стає очевидною щонайбільше в епіцентрі дійсності, де мова йде про виживання втіленого життя - певного народу, держави, культури, конкретної людини в конкретних обставинах з її земними ідентичностями, як то тепер є в Україні. Проблема у тому, що буттєвий вимір керівного центру диктує власне бачення й нав'язує власні стратегії поведінки церковним інституціям, їм підпорядкованим. А ці стратегії і це бачення може бути неадекватним в координатах української дійсності, адже світоглядна оптика, пропонована “глобальним” чи “іншоцивілізаційним” виміром, узгоджена з інтересом керівного центру й задовольняє потреби цих вимірів, а не потребу виживання суб'єктів українського виміру - українського громадянина в конкретних життєвих обставинах.
Аналіз риторики, діяльності та позиції різних церков, їхньої включеності в дійсність сучасної Україні, дозволив нам визначити щонайменше три виміри розуміння й інтерпретації подій залежно від світоглядного і бутійного “місця знаходження” керівного центру церкви та дистанційованості його точки зору від української дійсності: “глобальний”, “русскоміровський”, “український світ”. Мова йде про очевидну зумовленість розуміння (й інтерпретації) ситуації в Україні своєрідною “оптикою” - системою парадигмально- історіографічно-цивілізаційних координат “глобального” чи “русскоміровського” виміру, що по-різному, адже мають власне інструментальне призначення, деформують бачення дійсності, яка є безпосереднім верифікатором адекватності точки зору для “українського світу”. Останній вимір безпосередньо занурений в подійний контекст сучасної України та, поскільки призначений для адекватного відображення тут-і-зараз-впливаючого на суб'єкта свідомості, узгоджений з ідентичністю більшості її громадян. “Русскоміровський”, що має своїм парадигмальним каркасом російсько-імперську ідеологію, сприймає “українську” дійсність вороже, адже “Україна” (згідно з ним) - лише територія, бунтівна “окраіна” Російської федерації, яка своїм унезалежненням загрожує “єдінству Русского міра” з центром в Москві.
Звернемо увагу на кореляцію “цивілізаційної” чи “дійснішої” ідентичності осіб з релігійною та церковною. Для «цивілізаційної» ідентичності важливим є історіографічний маркер - знакові історичні постаті та події, що відіграють в певному історіографічному дискурсі ключову роль. Залежно від історіографічного дискурсу, на який спирається в процесі світорозуміння свідомість, визначається і точка бачення дійсності або ж тлумачення безпосередніх подій, у яких перебуває особа. Справедливою буде і протилежна кореляція: під тиском безпосередньої очевидності подій, у яких перебуває особа, свідомість схильна “виправляти” похибки того історіографічного дискурсу, який виявився неадекватним для розуміння ситуації. Простіше кажучи: якщо пропоноване чи використовуване тлумачення дійсності (“як мені пояснили” чи “як я засвоїв раніше”) відверто суперечить безпосередньому досвіду учасника подій й виявляється брехнею (не сприяє виживанню особистості у її сутнісних особистіших ідентичностях та дійсних обставинах), доречним буде його виправити чи змінити, зробивши адекватним й ефективним знаряддям для орієнтування.
Усіх мешканців України за світоглядними параметрами можна умовно зарахувати до 4-х категорій, залежно від тяжіння до того чи іншого “цивілізаційного центру” й опертя на певний історіографічний дискурс: тих, хто є громадянином 1) України; 2) «Русского міра»; 3) СРСР; 4) Європи. Друга і третя категорії споріднені, бо спираються на імперську ідеологему “Єдінства Русского міра”, що фундується на російській мові та “духовних скрєпах” - традиційно-церковній міфології РПЦ (єдину дискурсивну міфологічну систему обґрунтування, що має варіативність у деяких нюансах історіографічного прочитання). Попри всі очікування сусіда-агресора (імперський московський центр) в суспільній свідомості сучасних мешканців України чисельність тих, хто ідентифікує себе з “Русскім міром” чи в його Російсько-імперському, чи СРСР-івському варіанті є надзвичайно мізерною й під впливом дійсності - неухильно зменшується. Як неухильно зменшується й кількість належних до УПЦ МП. Очевидно й тому, що в мешканців України виробились власні критерії для визначення адекватності тієї чи іншої запропонованої певною історіографічною парадигмою моделі витлумачення дійсності, критерії розрізнення правди й брехні. Й не в останню чергу завдяки тому, що більшість українських релігійних суб'єктів щиро виконувала свої релігійно-світоглядні функції, орієнтуючись не так на задоволення своїх церковно-інституційних інтересів, як на застереження інтересів тих важливих суб'єктів, щодо яких мають релігійне призначення: Бога й український народ у його дійсній буттєвій ситуації.
Загалом сьогодні в Україні неперебірливих мешканців щодо координат дійсності, у якій має визначатись церковна інституція, лишилось небагато. Ще менше - прихильників “руськоміровського” варіанту ідентичності церковної інституції України. Що вплинуло на таку трансформацію суспільного запиту церковно-інституційної буттєвої ідентичності? Дійсність, у якій безпосередньо перебувають українці. Саме з позицій цієї дійсності та особистісного життєвого досвіду оцінюється риторика та діяльність церков як тих інституцій, що або перебувають у тій самій дійсності разом з громадянами, або ж вилучені з неї чи ворожі до народу, щодо якого виконують своє душпастирське призначення.
Для визначення виміру бачення ситуації в Україні й церковно-цивілізаційної ідентичності релігійних суб'єктів, ми аналізували церковну риторику та діяльність релігійних організацій. Показовим виявився вектор допомоги, яку надають релігійні суб'єкти. Виділяємо декілька векторів волонтерської допомоги, які засвідчують з якою метою суб'єкт діє. Перший вектор - допомога на фронт захисникам України. У цьому напрямку спрямовують свої зусилля саме ті суб'єкти, які прагнуть перемоги з метою відновлення мирного життя в самостійній Україні: вигнати окупанта зі свого дому й повернутись до мирного життя. Другий вектор (дотичний до першого) - допомога пораненим та сім'ям загиблих захисників України: вшановуючи внесок, який зробили хлопці у захист України, їхню жертовність в ім'я збереження життя, подякувати й належно підтримати. Третій вектор - допомога переселенцям з анексованого Криму та окупованих територій Донецької і Луганської областей: це громадяни України, які постраждали від агресора безпосередньо, виїхали з-під окупації та потребують тепла і підтримки. Ця допомога сприяє єднанню українців у їхніх суспільно-історичних та світоглядних координатах. Четвертий вектор - допомога звільненим від окупації районам: дуже часто це лише створення елементарних умов для повернення мешканців, які знаходились під збройним та інформаційним тиском країни агресора, в Україну (навіть через елементарну допомогу з харчуванням, одягом, співчуттям тощо). П'ятий вектор - допомога мешканцям захоплених територій. Останній вектор найбільш уразливий та хисткий, адже демаркаційну лінію розрізнення “просто мешканця” та “найманця-бойовика чи мешканця-колаборанта, що взяв зброю в руки й воює проти України за Русскій мір”, провести сьогодні доволі важко. Як і перевірити, кому ж насправді і чи дійшла та яка саме допомога до мешканців окупованих територій, - практично неможливо. Тож іноді така допомога є допомогою фіктивною або ж перетворюється на допомогу бойовикам.
В усякому разі вектор спрямування волонтерської допомоги в сучасній Україні свідчить про те, з якою метою та з яких позицій діє суб'єкт. Чотири перші вектори доброчесно заповнюють з більшою чи меншою ефективністю, заповзятістю й дієвістю, згідно з власними здатностями та можливостями, проукраїнські волонтерські рухи та церкви з виміру української дійсності. Ці чотири вектори сприяють встановленню миру та утверджують злагоду в координатах українського світу. П' ятий вектор є проблематичним для проукраїнських волонтерських рухів та церков через об'єктивні обставини - він стосується “закордоння” українського світу, що перебуває в інших правових, суспільних, економічних, геополітичних та інформаційних обставинах. Там, де координати “українського світу” виявляються розтрощеними агресором, українозорієнтовані суб'єкти не мають об'єктивної можливості допомагати. І саме у цьому векторі діють суб'єкти інших вимірів: “глобального” та “русскоміровського”.
Щодо релігійно-церковних суб'єктів “глобального” виміру, які перебувають “понад” системою координат “українського світу” та дистанційовані власною геополітичною позицією від подійного епіцентру дійсності сучасної України, досвід якого для нас є безпосереднім, то і для них щонайперше п'ятий вектор допомоги є логічно правильним. Загалом з цих позицій різниці між третім, четвертим та п'ятим вектором немає, бо допомога стосується “постраждалих внаслідок бойових дій на сході України” Нунцій в Україні про потреби постраждалих внаслідок бойових дій на сході країни // Радіо Ватикану. 04/04/2016 // http://uk.radiovaticana.va/news/2016/ ; http://risu.org.ua/ua/index/an_news/community/charity/63007/.
Римо-Католицька церква у своїй офіційній риториці максимально дистанціюється від нашої безпосередньої дійсності, загалом висловлюється як релігійна інституція глобального рівня, що турбується людиною, незалежно від її дійснісної, національної, державної, політичної ідентичності. Державно-політичні кордони України з глобального рівня видаються неважливими, незначними, незначимими.
Відмінність “глобального” виміру від “русскоміровського” полягає саме у неважливості державно-територіальних кордонів України для першого, за якими знаходяться “вороги священної імперії” для другого. Тому риторика глобального виміру підкреслено узагальнено-миротворча й не спускається до рівня пошуку ворогів, з якими треба вступати у запеклу боротьбу та яким слід приписувати яскраві ярлики-позначники. Ця риторика наполегливо “примирлива”, спрямована на діалог з будь-якими “впливовими” й “поважними” суб'єктами. У цьому плані красномовною є допомога Римо-Католицької Церкви, яка зорієнтована в основному на “постраждалих від війни в Україні мешканців” “Зібрані в європейських церквах 6 мільйонів євро будуть спрямовані на програми гуманітарної допомоги для постраждалих від бойових дій на Донбасі”. “Кошти будуть перераховані 25 грудня, у день католицького Різдва. Гроші, зібрані на заклик Папи Римського у церквах по всій Європі для допомоги постраждалим від конфлікту на Сході України, будуть спрямовані на потреби понад двох мільйонів українців, насамперед у Донецькій, Луганській, Харківській та Дніпропетровській областях”. Гроші будуть спрямовані на забезпечення їжею, житлом, медикаментами та засобами гігієни постраждалим від тривалого конфлікту на Сході України // http://press.vatican.va/content/salastampa/en/boUettino/pubblico/2016/12/23/161223c.html без уточнень нюансів дійснісної ситуаці: якої війни, хто агресор, чому відбувається ця війна, хто ж насправді зацікавлений у війні, звідки зброя тощо. Як до речі і заклики “до миру в Україні і припинення війни” звернені не до країни-агресора чи підросійських бойовиків, а висловлюються Папою Римським “взагалі” до всіх, абстраговано від конкретних обставин та подійного контексту Для прикладу: “Дорогі брати й сестри, у надії, дарованій нам воскреслим Христом, ще раз закликаю до
звільнення всіх людей, викрадених у зонах збройних конфліктів” // Папа закликав до звільнення людей, викрадених у зонах збройних конфліктів // Радіо Ватикану. 10/04/2016 //
http ://uk.radiovaticana.va/news/2016/04/10/. Навіть у своєму традиційному Різдвяному послання "Urbi et Orbi" Папа Франциск побажав миру усім народам і особливо тим, які нині зазнають страшні страждання від воєн, згадавши в цьому контексті і про Україну У Різдвяному посланні "Urbi et Orbi" Папа побажав відновлення миру на сході України // РІСУ. 25 грудня 2016 // http://risu.org.ua/ua/index/all_news/world_news/65567/.
Нічого дивного у такому підході немає, адже з глобального виміру Понтифіка турбує не конкретна війна в Україні, а світова війна, що загрожує людству загалом. Так з метою запобігання саме цій глобальній загрозі розробляється католицька стратегія утвердження миру. Тактичні кроки “до зупинення жахливої «поетапної світової війни», яку переживає людство”, пропоновані Понтифіком: “зустріч між особами, примирення між народами, заанґажування на користь справедливості” Папа: Поетапну світову війну можна зупинити милосердям // Радіо Ватикану. 13/04/2016 // http://uk.radiovaticana.va/news/2016/04/13/. Рецепт - “діяти на користь миру, живучи досвідом ненасильства”. З метою “досягнення цілісного роззброєння, подолання страху, підтримки щирого та відкритого діалогу” задля спільного добра. Саме діалог, вважає понтифік, є дієвим шляхом, але “успішність діалогу вимагає вміння давати й отримувати, починаючи від наших відмінностей у шуканні спільного добра, а досягнувши угод - стійко їх дотримуватися .
Отже - діалог. Але задамось питанням: з ким на глобальному рівні провадити такий діалог заради глобального миру? Діалог з будь-ким, очевидно не буде успішним, бо ж суб'єкти, включені у дієвий діалог, повинні розуміти один одного, спиратись на спільні знаменники у його веденні (цінності, предмет), та, що чи не найбільш важливо -- бути відповідальними за порозуміння та наслідки такого діалогу, а для цього вони принаймні повинні мати якусь спільну мету й перебувати у спільній дійсності, прагнучи таку змінити у бажаному для усіх напрямку. То ж з ким готовий Понтифік провадити діалог заради миру? Зокрема і заради миру в Україні? Нелогічно для нас, але, мабуть, логічно з рівнів “понад” координатами “українського світу” та контексту сучасної української дійсності - з Патріархом РПЦ Кірілом Там само. Показовою є і наступна риторика: “припинення війн є остаточною метою людської особи та спільноти”. Зазначивши, що «ігнорувати чи приховувати конфлікти» є даремним, Понтифік підкреслив, що слід їх признати, щоб “не потрапити у пастку, втративши загальну перспективу”. Адже лише признавши існування конфлікту, можна його подолати. Але, як християни, пригадує Папа, ми можемо подолати війни та конфліктні ситуації лише тоді, коли “вважатимемо братами і сестрами наших ближніх”. Сьогодні чи не найбільшою перешкодою є “стіна байдужості”, яка стосується не лише людей, але й “природного довкілля”. Але заанґажування у подолання байдужості буде успішним тільки тоді, коли ми, “за прикладом небесного Отця, будемо здатними застосовувати милосердя”, яке в політиці називається словом “солідарність”. http://risu.org.ua/ua/index/all_news/confessional/interchurch_relations/62495/. І такий підхід Понтифіка мав би турбувати (на нашу думку) ті церковні інституції, що перебуваючи безпосередньо в українській дійсності, підпорядковані “глобальному” Римо-Католицькому центру прийняття рішень Зустрівшись на Кубі 13 лютого 2016 року Папа Франциск та Патріарх РПЦ Кіріл висловили сподівання, що їхня зустріч “зможе зробити вклад у примирення між греко-католиками і православними там, де існує напруження. Сьогодні очевидно, що метод «уніатизму», притаманний минулому, в значенні приєднання однієї спільноти до іншої, відриваючи її від своєї Церкви, не є способом, що дає змогу відновити єдність. Однак, християнські спільноти, що з'явилися в таких історичних обставинах, мають право існувати та здійснювати все те, що є необхідним для задоволення духовних потреб своїх вірних, одночасно, прагнучи жити в мирі зі своїми сусідами”. Не знаємо, наскільки був врахований церковний інтерес, скажімо, УГКЦ, при ухваленні Понтифіком рішення розв'язувати проблеми “уніатизму” у згоді з точкою зору Кіріла. Бо церковний інтерес РПЦ, як і політичний інтерес “Русского міра” (Російської імперії) Кіріл таки застеріг. Очевидний баланс точок зору в умовах цього діалогу будується на врахуванні інтересу “глобального” та “русскоміровського” рівнів, представлених позиціями РКЦ та РПЦ як поважних суб'єктів, що вважають себе авторитетними ухвалювати рішення щодо долі інших. Дисбаланс стає помітним лише з нашої точки зору - з позиції безпосередніх учасників сучасної української дійсності. .
“Глобальний” рівень у його зорієнтованості на сучасний діалог з метою формування мирного майбутнього, виявляється байдужим до історичного досвіду окремих спільнот віруючих, їх специфічних інтересів та ідентичності. Ба, більше, він нехтує багатьма конкретними обставинами, дистанціюючись від контексту безпосередньої дійсності з метою розвинути діалогічний дискурс з обраними для цього поважними суб'єктами.
Щодо цих поважних суб'єктів, то, як не дивно з наших позицій, Понтифік вважає таким, зокрема й у вирішенні проблем в сучасній Україні, патріарха РПЦ Кіріла. Звичайно, є дещо, що споріднює “глобальний” та “русскоміровський” вимір - їхня вилученість з безпосередньої дійсності сучасної України та схильність нехтувати конкретними проблемами й ідентичностями українських громадян. Однак насправді ці два рівні є відмінними, хоч і перебувають “поза” та “понад” Українським світом. Тому конкретні значення мети діалогу для них різні.
Наприклад, розуміння “гармонії”, сформульоване в координатах “глобального” чи “русскоміровського” виміру згідно з провідними парадигмами світорозуміння, їм притаманними, має на увазі зовсім різні предмети. І кожен з цих позначуваних таким гарним словом “гармонія” щодо української ситуації у їхньому розумінні, не набуватиме змісту “гармонії” в координатах “українського світу”. Адже для глобального рівня “гармонія ” -- це безкінечний діалог з поважним суб'єктом задля майбутнього порозуміння (формально- процесуальний підхід). Для “русскоміровського” -- підпорядкування й впокорення (“прінуждєніє к міру”) бунтівної “окраїни”, що є частиною “канонічєской тєріторіі” “свящєнной православной русской імперії” (системо-усталюючий підхід). В перенесенні на українську дійсність це означатиме: 1) безкінечні балачки зі стороною-агресором та гра у піддавки агентам її впливу і неупинні поступки незалежністю й інтересами “українського світу” на вимоги “поважних” суб'єктів під дружні оплески глобальної спільноти з приводу поступового налагодження “гармонії” світового устрою в процесі діалогу; 2) безумовна капітуляція агресору та втрата будь-яких перспектив на власне гідне життя, зрада очікувань і сподівань цілої української спільноти заради майбутнього укріплення й наступної світової експансії антигуманної тоталітарної російської імперії. Як бачимо, перший варіант “гармонії”, до якої нас закликають, застерігає інтерес гравців глобального рівня в перспективі можливості досягнути ідеалістичної мети у далекому майбутньому. Другий - інтерес Російської імперії з її ретроспективно-міфічним уявленням про мету як відновлення “Єдіного православно-русского отєчєства”. Жоден варіант не застерігає інтересів “українського світу” й не враховує нашу безпосередню дійсність. І “глобальний” і “русскоміровський” вимір жертвують втіленим життям -- сучасною Україною задля досягнення власних цілей.
Звичайно, кожен рівень має власну логіку ведення діалогу, власну дискурсивну доцільність, власних поважних суб'єктів, точка зору яких враховується для прийняття рішення щодо висловлювань та дії. Але, як ми те демонстрували вище, Понтифік й Патріарх Кіріл є суб'єктами, що мислять і діють у різних вимірах40. Україна очевидно і для першого і для другого - є лише територією для здійснення власного місійного призначення. Та з позицій нашої української дійсності виглядає нелогічним, що суб'єктом, точку зору якого щонайперше враховують, є церковна інституція, що репрезентує агресора й послідовно застерігає його інтерес, а не той суб'єкт, що потерпає від агресії й намагається захистити власне життя та “український світ” у його дійснісни...
Подобные документы
Світоглядна функція релігії. Мета релігійного світогляду. Компенсаційно-терапевтична та комунікативно-об’єднуючі функції релігії. Релігійне протистояння. Легітимізуючі та регулятивні функції релігії. Гуманістична місія релігії. Релігійні норми, мораль.
реферат [13,9 K], добавлен 09.08.2008Аналіз православ’я в Україні: Української Православної Церкви (Московського Патріархату), Української Православної Церкви (Київського Патріархату) та Української Автокефальної Православної Церкви. Втручання влади у регулювання "православного питання".
курсовая работа [86,6 K], добавлен 18.03.2013Сучасна релігійна ситуація в Україні. Актуальні проблеми української релігії. Міжцерковні конфлікти України. Зростання загальної кількості релігійно віруючих людей в Україні після проголошення державної незалежності. Церковно-державні відносини.
реферат [593,4 K], добавлен 21.08.2013Предмет психології релігії, її структура та методи. Різноманітні підходи до осмислення специфіки дисципліни. Напрями дослідження релігійної свідомості. Тенденції психології релігії в контексті української релігієзнавчої думки, відродження духовності.
курсовая работа [32,9 K], добавлен 30.09.2010Аналіз специфіки французької моделі розуміння свободи совісті в її розвитку. Проблемні питання у принципах лаїчності на рівні державно-церковних та освітньо-церковних взаємин. Становлення принципу свободи совісті та відповідного законодавства у Франції.
реферат [26,9 K], добавлен 06.02.2009Динаміка і тенденції розвитку сучасного протестантизму. Роль церков у душпастирській опіці в Збройних Силах України. Місіонерська діяльність протестантських церков в період незалежності держави. Роль протестантів у освітньому та культурному житті.
дипломная работа [1,9 M], добавлен 14.11.2010Характерні ознаки "релігійного ренесансу" 1990-х рр., виникнення значної кількості нових релігійних громад. Найсильніші позиції Української православної церкви Київського патріархату. Відродження та активізація діяльності церков національних меншин.
контрольная работа [26,1 K], добавлен 24.09.2010Знайомство з основними проблемами помісності української церкви, їх викладення у працях І. Огієнка. Аналіз ідеї створення помісної церкви в творах католицьких авторів. Погляди глав сучасних патріархатів, Московського патріархату та кардинала Гузара.
реферат [54,8 K], добавлен 20.06.2012Функції релігії як соціального інституту. Ціннісно-нормативний та організаційний рівні релігії. Світогляд іудео-християнсько-мусульманських народів. Переконання індуїзму, буддизму, конфуціанства і даосизму. Погляди Е. Дюркгейма, К. Маркса на релігію.
презентация [485,6 K], добавлен 20.12.2012Поняття соціального інституту. Релігія згідно теорії Маркса та її суспільна функція. Світові релігії та їх вплив на хід історії згідно Веберу. Структурний план релігії. Поява релігійних вірувань. Становлення християнської церкви як соціальної організації.
реферат [25,2 K], добавлен 04.10.2009Релігія як суспільне явище. Підходи до з’ясування феномену релігії в науковому релігієзнавстві, його предмет та об'єкт. Теологічні та наукові теорії походження релігії. Сутність теологічного та наукового підходів до релігії. Релігійне життя України.
реферат [21,8 K], добавлен 20.11.2009Особливості релігії Стародавнього Єгипту: космологія, покарання людей за гріхи, культ померлих, посвячення. Характеристика релігії Стародавньої Греції: грецька міфологія походження світу і богів, грецький культ. Відмінні риси релігії стародавніх слов’ян.
контрольная работа [29,3 K], добавлен 02.09.2010Прояви сакралізації та секуляризації як тенденції розвитку суспільства. Функціонування та формування різних соціальних систем, періодична зміна їх з однієї на іншу. Аналіз структури і функцій релігії та науки. Проблема об'єктивної оцінки ролі церкви.
контрольная работа [23,1 K], добавлен 01.05.2011Визначення принципів класифікації моделей державно-церковних відносин, характеристика основних типів таких відносин. Дослідження джерельної бази українського національного та міжнародного законодавства щодо права на свободу совісті. Законодавчі акти.
реферат [30,4 K], добавлен 06.02.2009Історичний розвиток іудаїзму в Україні. Хасидизм–продукт української дійсності. Іудаїзм після 1917 р. Антирелігійна компанія М. Хрущова. Наступ на іудейські релігійні громади. Суспільно-релігійне становище радянських євреїв у 1964-2007.
реферат [52,9 K], добавлен 20.11.2007Дослідження поширення та сутності атеїзму в підтексті його залежності від релігії, світової культури та територіального значення ноосфери. Характеристика історії формування релігійних та атеїстичних переконань в межах різних регіонів та культур світу.
реферат [2,7 M], добавлен 06.06.2011Поняття сублімація та теорії лібідо у вивченні культури Фрейдом. Фрейдівське розуміння релігії. Співвідношення моральності та релігійності. Аналіз Фрейдом релігійних уявлень. Суть релігії та релігійного виховання. Функції і роль релігії в суспільстві.
реферат [42,6 K], добавлен 04.10.2009Дослідження проблеми виникнення релігійних вірувань. Розгляд проблеми палеолітичних релігійних вірувань через дослідження явища палеолітичного мистецтва. Різні концепції установлення найпершої форми релігії та найхарактерніші відмінності між ними.
курсовая работа [55,4 K], добавлен 15.07.2009Аналіз основних підходів до осмислення постмодернізму, як культурної категорії. Характеристика історико-філософських джерел постмодернізму: аналітична натуралістична традиція, ідеї вільнодумства. Проблема релігії, теології у творчості постмодернізмів.
дипломная работа [120,6 K], добавлен 17.01.2010Українська демонологія як розвинена сфера духовної культури, її визначення, мотиви, характерні риси, зв'язок з християнством та використання в літературі. Структура та загальна характеристика українського пандемоніуму як ознаки української демонології.
реферат [31,0 K], добавлен 28.09.2009
