Світоглядна функція релігії та церковна ідентичність: виклики в сучасних координатах української дійсності

І тут маємо взірці справжньої, правдивої і щирої поведінки духівників українського народу. Власні церковні інтереси вони узгоджують і з інтересами Бога (захист життя, Богом створеного), і з інтересами українського народу, пережвиваючи з останнім як правдиві пастирі усі страждання й негаразди, проводячи свою паству крізь долину мороку на світлий шлях до життя. Безумовно, до таких церковних інституцій щонайперше зарахуємо УПЦ КП. А те, що вище наведені статистичні дані демонструють поступовий та неухильний зріст вірних цієї церкви впродовж усіх 25 років незалежності України, лише підтверджує, що саме цій церковній інституції українці довіряють найбільше. Довіряють, як духовному побратимові, що не зрадив і не залишив на поталу земним владам та зовнішнім агресорам, не кинув в епіцентрі бою, не продав за особистий церковний, політичний чи економічний інтерес, а з готовністю і на Майдані, і в окопах на фронті під обстрілами продовжує діяти, взявши на себе відповідальність за сучасне й майбутнє України.

Так само проаналізувавши присутність й інших релігійних організацій у сучасній українській дійсності та їхню визначеність в координатах “українського світу”, можемо назвати тих, хто підпорядковує свій церковний інтерес інтересам Бога та українського народу. До цих інституцій справедливо буде застосувати позначник “українська” й вважати відповідальним релігійним суб'єктом, що будує спільно з іншими Україну.

Висновки

Тож критично аналізуючи об'єктивні показники (статистичні дані, публічні висловлювання та діяльність релігійно-церковних суб'єктів) і вказуючи на ризики з позиції української дійсності та застереження інтересу втіленого в координатах “українського світу” життя, доходимо до висновків:

1. Найважливішою функцією, яку виконують релігійні суб'єкти в Україні, є духовно-світоглядна.

2. Від ефективності виконання власне цієї функції в безпосередній українській дійсності та світоглядних координатах “українського світу” залежить й підтримка певної церковної інституції українськими громадянами.

3. Українці здебільшого є прагматично віруючими - визначають корисність релігії як духовно-морального чинника, що має сприяти покращенню якості життя й виживанню у їхній конкретній дійсності. Простіше кажучи - довіряють тому, хто поруч з ними відповідально будує й захищає український світ.

4. Якщо якась церковна інституція не демонструє своєї дієвості й ефективності для їхнього виживання у конкретних дійсних обставинах - вони схильні міняти церковну належність, залишаючись вірними влансій духовно-світоглядній ідентичності (зміна церковної належності православними).

5. Церковні інституції у своїй діяльності мають застерігати інтереси щонайперше таких суб'єктів як 1) Бог; 2) громада віруючих у конкретних ідентичностях, запитах, обставинах; 3) церква. Баланс між суб'єктами інтересів будується саме у такій послідовності врахування дійсних потреб. Якщо пріоритетним стає інтерес іншого суб'єкта, скажімо імперської влади (що сталось з РПЦ), церковна інституція втрачає властивості релігійної, перетворюється на політично-ідеологічне знаряддя підпорядкування населення, й може вважатись “церквою” лише номінально, оскільки застосовує релігійну риторику з метою досягнення земних цілей - обґрунтування експансивних зазіхань, підпорядкування волі послідовників, контроль за населенням, захоплення територій тощо.

6. У суспільній свідомості громадян України можна виділити представників щонайменше 4х “цивілізаційних” ідентичностей: громадян 1) України; 2) “Русского міра”; 3) СРСР; 4) Європи. Друга і третя споріднені, адже фундуються на одній міфологічно-ідеологічній парадигмі - “Єдінство Русского міра” з центром в Москві. Її репрезентанти є нечисленними. Їхня кількість зменшується. Четверта - є наслідком “глобалізації” точки зору з виміру української дійсності у вимір “європейського світу”.

7. Визначаючись в сучасній українській дійсності церкви також спираються і на певну “цивілізаційну” ідентичність. Якщо їхня “цивілізаційна” ідентичність не співпадає з дійсністю України, вони стають агентами впливу на ситуацію в Україні (через духовно- світоглядне функціонування) того суб'єкта інтересів, що представляє “цивілізаційний центр” (“русскоміровського” з центром в Москві для УПЦ МП; “глобального” для церковних інституцій, підпорядкованих РКЦ).

8. Точка зору на дійсність суб'єкта інтересів з встановленням мети, доцільності діяльності, значення висловів тощо залежить щонайперше від виміру, в якому він визначається, та безпосередньої дійсності, досвід якої отримує. Ми знайшли серед релігійних суб'єктів представників щонайменше трьох вимірів розуміння ситуації в Україні:

a. “глобального” - для якого кордони державно-географічні чи дійснісно-історичні не мають жодного значення, бо весь світ цілком є територією для здійснення місійного релігійного покликання; цей вимір максимально дистанційований від життєвих обставин та сутнісних запитів й ідентичностей конкретних віруючих; формально-логічна доцільність тут долає гостроту дійсності з її нагальними потребами зокрема й щодо виживання втіленого життя.

b. “русскоміровського” - для якого державні, культурно-цивілізаційні, духовно- світоглядні та історичні кордони України заважають підпорядкувати імперському центру територію, на яку вони зазіхають, бо вважають “окраіной православной русской імпєріі”. Експансивна мета визначає не лише діяльність, але й риторику суб'єктів з цього виміру - ті, хто чинить спротив загарбникам та має власний інтерес, що суперечить інтересу Москви, оголошуються “ворогами”, “каратєлямі”, “екстремістами” тощо і проти них ведеться “свящєнная война” (гібридна - із застосуванням найрізноманітніших методів та знарядь, включно з церковними), метою якої є “прінуждєнія к міру” згідно з імперськими інтересами.

c. “український світ” - для якого безпосередня дійсність з гостротою перебування в епіцентрі бою за Україну та життя українських громадян є критерієм оцінки ефективності будь-якої світоглядної пропозиції. Це стосується й оцінки наслідків духовно-світоглядної опіки українських громадян присутніми в Україні церквами. Цей вимір безпосередньо корегується дійснісністю, не є від неї дистанційованим чи абстрагованим.

9. З якого саме виміру та чи інша церковна інституція бачить ситуацію в сучасній Україні, а отже й визначає своє місце і роль у розв'язанні нагальних проблем українських громадян, можемо відслідкувати не лише з висловлювань, але й із аналізу конкретної діяльності, наприклад - капеланського служіння та волонтерської допомоги. Ми виділили 5 векторів волонтерської допомоги. Два перших репрезентують зацікавлення суб'єкта у захисті “українського світу” - втіленого життя від знищення; 3-4 - зацікавлення суб'єкта в гармонізації життя в Україні (“на території України”); 5- тий знаходиться за кордонами “української дійсності”, й тому доступ до нього мають лише гравці “глобального” та “русскоміровського” виміру. Якщо суб'єкти, що перебувають в українській дійсності й зацікавлені у збереженні “українського світу” спрямовують свою допомогу на перші чотири вектори, то “глобальні” та “русскоміровські” суб'єкти - на 5, 4, 3.

10. Від того, у якому вимірі (“глобальний”, “русскоміровський”, “українська дійсність”) знаходиться керівний центр церковної інституції, значно залежить її офіційна риторика та діяльність. Якщо релігійна інституція знаходиться в українській дійсності, але її керівний центр дистанційований від конкретики українського контексту й має на меті власні стратегічні цілі, може бути знехтуваним не лише “втілене життя” сучасної української дійсності та інтереси “українського світу”, але й інтереси цієї церковної інституції.

11. Українські громадяни не підтримуватимуть ті релігійні інституції, що не поділяють з ними української дійсності, не взаємодіють для збереження й розбудови українського світу.

12. Виконуючи духовно-світоглядну функцію церковна інституція має визначитись в своїй ідентичності враховуючи усі вищевказані зауваження, щоб уникнути ризиків та небезпек, які спіткатимуть тих, хто не узгоджує свої окремі інтереси з інтересами виміру, до якого належить, дійсності, у якій перебуває, суб'єктів, з якими співдіє.

Релігійний дискурс, що досягає своїм горизонтом богословсько-теологічних висот, відкриваючи таким чином людям доступ до Бога, розширюючи їхній світогляд цим додатковим параметром світорозуміння, має бути прочитуваним в певному контексті так, щоб не виривати людину з дійсності, а стати опертям у її життєдіяльності, ефективним знаряддям її свідомості для сприйняття подій і розуміння свого місця та ролі у конкретних обставинах.

Саме принагідна риторика та конкретна діяльність засвідчують, чиї інтереси застерігають та чиїми агентами впливу на дійснісну ситуацію в Україні є ті чи інші персони й інституції. Бог, якщо він існує, створив дійсний світ, а не фальсифікований. Тому, з нашої точки зору, нехтувати дійсністю в догоду ідеалістичним чи міфологічно-ретроспективним ілюзіям те саме, що жертвувати втіленим життям, натхненним Богом, заради штучно створених на потребу земних влад симулякрів. Виконуючи свою духовно-світоглядну функцію в сучасній Україні церкви змушені балансувати на хисткій линві самовизначення між різними рівнями світорозуміння та під натиском різних суб'єктів інтересів. Дай Бог не зірватись їм у прірву служіння приватним зискам та земним владам і не втратити своєї релігійної належності.

Размещено на Allbest.ru