Кондак на Вознесіння як зразок гимнографічного жанру: богословсько-поетичний контекст

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кондак на Вознесіння як зразок гимнографічного жанру: богословсько-поетичний контекст

Юрій Дерев'янчук

У статті досліджено гимнографічний макрожанр кондака на прикладі кондака на Вознесіння. Розглянуто походження та його місце і роль у ранній східнохристиянській гимнографії. Проведено богословський і літературно-структуральний аналіз оригінального тексту повного кондака на Вознесіння. Охарактеризовано богословський зміст і поетику кондака на Вознесіння і його значення в історичній гимнографії.

Ключові слова: кондак, Вознесіння, ікос, гимнографія, діалог, алюзія.

В статье исследовано гимнографический макрожанр кондака на примере кондака на Вознесение. Рассмотрено происхождение и его место и роль в ранней восточнохристианской гимнографии. Проведено богословский и литературно-структуральный анализ оригинального текста полного кондака на Вознесение. Охарактеризовано богословское содержание и поэтику кондака на Вознесение и его значение в исторической гимнографии.

Ключевые слова: кондак, Вознесение, икос, гимнография, диалог, аллюзия.

The kontakion is the oldest and the first hymnographic genre in the Liturgy of the Eastern Church. The hymnographic macro-genre includes the kontakion and the canon because in both cases we are dealing with expended phenomena of the epic theological liturgical poetry which mostly keeps a clear melodic and rhythmic structure. The history of this hymnographic proto-genre, which became the basis for the modern canon is quite short. After its appearance in the Byzantine Liturgy at the beginning of the VI^th century, already in VIII^th century the canon began to replace the kontakion and later completely superseded it. However, the kontakion as a big hymnographic genre has had an enormous influence on hymnographic poetry.

The paper aims to explore the theological and the poetic content of the Kontakion of the Ascension. The author consistently considers the original Greek texts of the kontakion and presents a detailed picture of this theological poem which a full kontakion actually is. The research shows that each of the 18 ikos that resonates with the theological thought of the Church Fathers, as well as with dogmatic formulations of the Ecumenical Councils. At the same time, the kontakion is a refined poetry which lays a fundament for future poetics of the Byzantine canon and of the entire Eastern hymnography. In particular, the Kontakion of the Ascension is a liturgical poem that praises in a poetic way this Event and its significance in the history of the salvation. In addition, the kontakion's vision conveys the emotional side of the event of the Ascension. Thus, the Mystery of the Ascension in the hymnographic genre of the kontakion is presented as a historical event that occurred on the Mount of Olives, whose witnesses disciples of the Savior were and, at the same time, as the metahistorical eternal truth which completely fulfills God's plan of the salvation and starts the countdown of its final implementation in Parousia. The study shows that the kontakion is one of the most vivid examples of hymnographic work which absorbed the experience of the early generations of the Christian community. The kontakion widely uses biblical exegesis and the material that includes a reflection of the theological thinking of the Church which, starting from the apostolic kerygma, resonates with the patristic thought and dogmatic assertions of the Councils. Besides, the kontakion, through its responsorial singing, is one of the best examples of the dialogic nature of the Christian worship.

Key words: the kontakion, the Ascension, ikos, hymnography, dialog, allusion.

Вознесіння не святкувалось як окреме свято у Пасхальному періоді до кінця IV - початку V століть і, відповідно не могло мати своїх, “окремих” піснеспівів. Тому, вірогідно, що щойно зі становленням Вознесіння як окремого свята у християнському календарі з'являється більш-менш усталена і органічна поезія, що оспівує значення пам'яті цієї події і велич цього Таїнства. Хронологічно це дуже близько, з точки зору історичної літургіки, до часу появи такого фундаментального гимнографічного жанру, як кондак. Саме тому, дослідження кондака свята може виявити візію доктрини Вознесіння у богомисленні ранньої Церкви.

Кондак досліджували у своїх працях численні автори. Ці дослідження є достатньо ґрунтовними, але здебільшого загальними. Зокрема, кондак розглядали, більшою мірою з історичної точки зору, Ар Джо Шорк (R. J. Schork) [20] та Н. Д. Успенський [8], з мистецької та літургійної - І. Уелеш (E. Wellesz) [23] та К. Керн [4]. Проте, цілісного комплексного дослідження кондака на Вознесіння як унікального явища літургійної поезії з богословської точки зору в українській науковій літературі не існує.

Мета статті - показати богословський і поетичний контекст кондака на Вознесіння, а також його єдність з біблійно-патристичною парадигмою цього Таїнства, і безпосередній його вплив на канон свята.

За словами Едварда Фолей (E. Foley): “Усне дійство - у серці раннього християнського благовістя, і воно творить нові релігійні форми тієї Правди, що відома як Євангеліє” [12, р. 23]. Цими формами стає, серед інших, літургійна поезія, що оспівує події і осіб священної історії. До певної міри, літургійна поезія стає продовженням ранньохристиянської кериґми, адже “звершувати богослужіння без співу було б цілковито неприйнятним для християн перших століть” [12, р. 5]. Тому, як зазначає Дом Грегорі Дікс (D. G. Dix): “Зрозумілим є те, що два великі християнські свята - Пасха і П'ятдесятниця мали свої власні читання і піснеспіви, навіть у II столітті; і є ознаки того, що вони були більш-менш однаково відібраними повсюди у тому часі” [10, р. 360]. Проте, літургійні джерела не дають достатньо відомостей про те, якими були ці гимнографічні зразки літургійної поезії [4, с. 64]. Очевидним є лиш те, що від самого початку християнська гимнографія твориться навколо псалмоспівів. Тому, за словами І. Карабінова: “Всі різновиди творів візантійської церковної поезії генетично зводяться до древніх приспівів, якими християни супроводжували спів біблійних псалмів і пісень. Єдиний виняток у цьому плані становить, мабуть, давній кондак. [...] Піснеспіви цього роду є довгим рядом строф, що об'єднані акростихом. Цій зовнішній єдності відповідає і внутрішня єдність їх змісту: на противагу канонам, де кожний тропар стоїть окремо, в кондаках зміст розвивається послідовно, починаючи від першої акростихованої строфи і закінчуючи останньою” [3, с. 74]. Про час його появи Ігон Уелеш (E. Wellesz) відзначає, що “кондак увійшов у Візантійську Літургію всередині перших декад VI століття” [23, р. 183]. Очевидно, що йдеться про “цілий” кондак. З цього приводу К. Керн говорить наступне: “Якщо в наших сучасних богослужбових книгах цей піснеспів займає найскромніше місце і губиться в численних піснях канону, то в древності, до появи канонів, кондак займав цілковито виключне місце в добовому і річному богослужінні. Він зовсім не обмежувався однією строфою, а являв собою самостійне і велике поетичне творіння, так би мовити, цілу богословську поему. Давній кондак, у його класичному вигляді - це ланцюжок з 20-30 строф, що поступово розвивають одну загальну тему. В цій поемі потрібно розрізняти наступні складові частини: початкова строфа, kovkovXiov [npooftov], що написана одним, незвичним для всього твору розміром; ікоси, кількістю найчастіше 24, написані одним спільним для всіх них розміром; приспів, Eepbpviov, або OKporsAsvnov, або OvaKXrnpevov в один-два стихи. Цей приспів був останньою фразою початкової строфи, кукуля. Ініціали всіх рядків, як ікосів, так і кукуля, дають акростих, краєгранесіо. Ікос, о /код, по- грецьки означає дім. Як показало наукове дослідження, кондаки є початкового походження сірійського; а сірійською deth - дім - може означати і строфу [...]. Таким чином, весь кондак структурально уподібнюється великій будівлі, чертогу, що побудований за особливим планом з великою кількістю окремих кімнат” [4, с. 30]. Хоча, як відзначає Ар Джо Шорк (R. J. Schork), кондак не зник зовсім з богослужбового вжитку, а, радше, трансформувався, адже “повністю цілий кондак, але навіть урізноманітнений іншими наспівами - те, що відоме сьогодні в Грецькій Церкві як Акафіст” [20, p. 9]. Таким чином, кондак, у порівнянні з іншими зразками гимнографічної творчості, дає найбільш довершений і повний богословський ракурс у поєднанні з поетичною красою.

До гимнографічних макрожанрів слід зараховувати кондак і канон, оскільки в обох випадках маємо справу з розгорнутими епічними богословськими явищами літургійної поезії, в яких, переважно, зберігається чітка мелодична і ритмічна структура. Натомість, стихири, тропарі, сідальні, світильні можна віднести до малих гимнографічних жанрів [1, c. 48]. Появу гимнографічного макрожанру кондака пов'язують з іменем св. Романа Солодкопівця [23, p. 179]. Короткі відомості про його життя і творчість містяться в одному з патріарших Типіконів, що були опубліковані А. А. Дмитрієвським. Там говориться: “КаІ тои Оаюи PrapnvoU, тои цєкфЗои tWv Kovrarirov, Шррпто 5Ј Јк Е^а? тП? 'Epronv&v локєюд, SiaKovo? ysvopsvo? тП? Јv Врритф dylag ©soU Јккkno^аg, тП? ksyopsvn? AvaoTOos®?, катаЕаР&г 5Ј KrovoTavTivoOnokiv Јv тої? Xpovoi? AvaoTaos®? Paoiksrag, KaTS^svsv Јv тф vaW тП? пavay^ag ©sotokou Јv тої? KOpou, Јv ф каІ тд харшца ЈkaPsv т&г кovтaк^юv пара тП? пavay^ag ©soт6кou, sivai т6v dpiOpdv т&г потрОі^® кovтaк^юv пара айтои жєр/тдхйга”. Крім загальних відомостей про те, що св. Роман Солодкопівець був родом із Сирії, служив дияконом у Бейруті, потім у Константинополі, за часів імператора Анастасія І (491-518), говориться зокрема, він отримав дар написання кондаків від Пресвятої Богородиці, яких написав “близько тисячі” [2, с. 10]. Сам св. Роман Солодкопівець називав свої творіння по-різному: гимн (О U/uvog), епос (тд Јпод), хвала (OaVog), псалом (О lyaAjuog), поема (тджощ^а), пісня (rf фдц), моління (rfSsnaig), прохання (rf npoosnjfO, а термін «кондак» з'являється лише у ІХ столітті [23, р. 179]. На сьогоднішній день відомо близько сотні кондаків св. Романа Солодкопівця.

Перш за все, “кондак є наративним і дидактичним жанром у гимнографії, як відомо, його створення пов'язане з поетизацією проповіді” [1, с. 47]. Як показують дослідження, вже у ІІ столітті у Сирії існувало явище поетизованих проповідей, тобто віршованих гомілій [23, p. 185]. За словами Ар Джо Шорка (R. J. Schork): “Поеми Романа, у всіх значеннях цих слів, є співаними проповідями” [20, р. 6]. Причому, “не лише довжина складів мала значення для Солодкопівця, але, бувши поетом і мелодом, тобто музикантом, він підпорядковував своє віршування не лише до законів метрики, але й до гармонійних музичних вимог” [4, с. 75]. Таким чином, кондаки були поетичними проповідями, “що покладені на музику і мали місце після біблійних читань, [...] частиною ранкових молитов у Східній Церкві” [20, р. 6], тобто кондак співався на Утреній, на місці сучасного канону. Саме тому, на думку багатьох дослідників, деякі уривки з кондаків збереглися саме на Утреній. К. Керн говорить про 17 сідальних та деякі світильні з Пентикостаріону, зокрема Плоттю заснувши, а також багато з Тріоді і Міней [4, с. 75]. А Н. Д. Успенський додає до них “тропар Великої Суботи Благообразний Йосиф” [8, с. 266]. Виконувався кондак наступним чином: “кукуліон і всі строфи співав соліст, сам св. Роман, а рефрен після кукуліона і кожної строфи - всі слухачі” [8, с. 273]. В оригіналі кондак мав власні мелодії, “в одних випадках, це було цілком самостійне, в музичному плані творіння (iSioue^ov - самогласний). В інших - воно виконувалось за наспівом іншого твору. Це був спів на “подібний” (кроооиош)” [8, с. 272]. К. Керн відзначає, що кондаки до сьогодні виконуються на власну окрему мелодію, зокрема, у сербів [4, с. 29]. З появою нового гимнографічного жанру - канону у VIII столітті, він “поступово замінив кондак” [1, с. 47]. Проте, як відзначає К. Керн: “Кондак, у всьому своєму об'ємі, складав головний зміст богослужіння свята за Студійським уставом ще у XI-XIII століттях” [4, с. 31].

Кондак Вознесіння складається з куколіону і 18-ти ікосів. Акростих з початкових літер кожного ікоса вказує на авторство - т.о. U. T.an.e.i.v.o. U. P.rn.u-a.v.o. U. - “смиренного Романа”. Існує два варіанти куколіону - перший, що використовується в сучасному богослужбовому вжитку, і альтернативний варіант. Його текст наступний: “Е тф Орєі тфу ІХаіфу Оуіааа; той; иавцтО; єі; ойрауой; ОуєХщвц;, кЬріє, ІжаууєіХаиєуо; айтоТ; ёlёаoкаХ^ау каі[Зоцоа; айтоТ;. Ой хюрфоиаі й/лШ. Іую єіці иєв ' й/лЩу каіойЗєі; кав ' йифу” [22, р. 138] (“Освятивши учнів Своїх на горі Єлеонській, Ти вознісся на небеса, Господи, звістивши їм вчення Своє, і воскликнув до них: не відлучаюсь Я від вас; Я з вами, і ніхто супроти Вас” [5, с. 148]. Куколіон кондака містить рефрен (Ecpvuviov), котрий повторюється після кожного ікоса. У ньому Ісус запевнює Своїх учнів: “Я з вами і ніхто супроти вас”. Текст Тріоді подає куколіон і ікос кондака, що співається на 6-ий глас, його виконують на Утреній, після 6-ї пісні канону. Сам куколіон - на Повечір'ї, після Достойно, і на Літургії, після тропаря. Він звучить наступним чином:

За словами Юстина Александру Міхоча (J. A. Mihoc): “Літургійна традиція Східної Церкви є пронизана радістю і оптимізмом у розумінні Вознесіння. Кондак Вознесіння надає особливого значення таємничості події” [18, p. 60]. Споглядання Таїнства Вознесіння закликає спрямувати “очі і мислі” в напрямку до тих небес, на які Христос возносить людську природу.

Св. Роман Солодкопівець широко використовує “як алюзії до фрагментів Писання, які не прямо пов'язані зі самою розповіддю” [20, p. 14]. Так, другий ікос у поетичний спосіб описує благословення Христа, яке Він дає Своїм учням на Оливній горі. Господь возноситься, але не залишає Своїх “пташенят”, даючи запевнення, що назавжди залишиться з ними.

“Той, що зійшов на землю, - Єдиний це знав, відходячи від неї знову, як Він знав, возніс тих, котрих зібрав, щоб вони, возносячись на висоту тілом, разом з думками своїми, забували нарешті все земне. Тому вони були виведені на Оливну гору, як розповідає учень Христовий - Лука, і обступили Свого Благодателя. І Господь, знявши руки Свої, як орел крила, покрив ними гніздо Своє (початкову Церкву Свою), котре Він зігрівав, і каже пташенятам Своїм: Я захищав вас від всіх бід; тому, як Я полюбив вас, так й ви полюбіть Мене. Не відлучаюсь Я від вас; Я з вами, і ніхто супроти вас”) [5, с. 148]. Подібне порівняння використовує Сам Христос у Євангелії від Матея, коли, звертаючись до Єрусалима, виголошує засуд на юдеїв, що не захотіли зібратись під Його крилами (Мт. 23, 37). Собор на Оливній горі, на противагу до засуду, подає благословення “гнізда” - Церкви.

У третьому ікосі продовжується тема благословення, яке після Вознесіння актуалізується присутністю Святого Духа. У ньому говориться: “ Ужєраушвєу йифу, / Ф иавqm^ иои, / Ф; вєд; каіжощтГ;/ оХои тойкооиои /тє^ую тй; жаХаиа;иои / О; оі Суоиоі Єтєіуау, / йёцоау каі KaO^Xmoav. / ймєТд oUv UkoOsvtsq / Tdg карад таТд х^еР°™ мои / ovvsxs, ууШє, фіХоі, / Опер ЄктєХШ. / Шожєр ydp fianxiZrnv / хєіровєтШ й/идд Орті / каіє йХоуцоад / ІфажоотєХХю / пЈфютгоу.ЈУощ, / osootyioy.Јvovq. ЄжітаТд кєфаХаТд ймШ / а'Ілєоід каі єйжрєжєіа. / Єжі Si таТд щихаїд ймШ / ІХХамуід, кавфд уєуражтаі. / Єк ydp той жуєЬматод мои / ЄкхєШ Єжі й/идд, / каі Єоєовє моі бєктоі, / ЗіЗактоі каі ЄкХєктоі, / оісєТоі каіжштоі. / каі ой хюріС,ор.аі йр.иії. / Єую єі/м мєв ' ймШ / каіойбєід [кав ' й/л&ї]” [22, р. 142-144] (“Я як Бог і Творець всього світу простягаю над вами, учні Мої, з висоти долоні Мої, котрі беззаконні люди розпростерли, прив'язали і прибили. Тому ви, приклонивши голови під руки Мої, зрозумійте, пізнайте те, що Я сьогодні звершую. Адже, ніби хрестячи, Я покладаю на вас руки і, благословивши, посилаю вас просвіченими, мудрими. На головах ваших тепер - краса і похвала, а в душах ваших - просвіщення, як написано: від Духа Мого виливаю на вас (Йоіл 2, 28), і ви Мені любі, - ви навчені Мною і Мої вибрані. Вірні і завжди Мої. Не відлучаюсь Я від вас; Я з вами, і ніхто супроти вас”) [5, с. 149]. У цьому ікосі говориться про початок апостольської місії, що почнеться невдовзі, скріплена благодаттю П'ятдесятниці, та відображається тринітарний аспект спасіння. Богословська думка св. Романа Солодкопівця в поетичний спосіб торкається найважливіших моментів православної доктрини. Але, “торкаючись питань віровчення і християнської моралі, він використовував творіння Отців Церкви - святих Василія Великого, Григорія Ніського [...]. Особливо близьким йому був св. Йоан Золотоустий” [8, с. 275]. В. В. Василик додає, що “не виключено, що саме дидактична традиція св. Йоана Золотоустого сприяла вкоріненню кондака в Константинополі, в крайньому разі, для св. Романа Солодкопівця твори св. Йоана Золотоустого були одними з основних джерел його кондаків” [1, c. 48]. Саме тому, догматично, творіння св. Романа Солодкопівця завжди залишаються у “руслі” христологічної і тринітарної доктрини Церкви [20, p. 18]. І хоч його кондаки, як відзначає Ігон Уелеш (E. Wellesz): “сповнені дуже сильними спалахами проти Несторія і Євтихія, так само як і проти духу античної поезії і філософії” [23, p. 189], проте, св. Роман був у першу чергу поетом, а не богословом [8, c. 276], тому його творіння вражають не стільки глибиною богословської думки, скільки витонченим естетичним смаком, психологізмом і драматургією, якими вони сповнені.

Наступні чотири ікоси є “плачем” апостолів, які сповнені печалі від розлуки зі Спасителем. Зокрема, четвертий ікос голосить наступне: “Тайга Хє^ад ОоютГ/р / тоТд СжоогоХоід / kavtfv тє каі жоХХгд / жарЄохє ХЬжцч. / та'а Si каі ЄсХаиоау / каі Єк вавоид атєуа&угєд / єЖоv жрОд tOv SlSаoкaXоv. / “Арєід ймОд, о/кт/pMmv, /хюрКПтШ фlXоЬvтmv; / Тайга ydp Од OSevrnv / Єфвєу^ю Ірії. /rdрцмата тайга / QжоSцм^-av оцмаїяєі, / каітоЬтои харtv / dSцмоvоймєv, / ЄжєОП єілаі / oUv ооі [жовоймєv]. / ^ЦтоймєУ оои тО жp6omжоv, / тєржєі ydf) rid рг>х& i)m&v. / ЄгрШвпмєУ, ЄЗєвщєУ / т$ уХиктатП вєд оои. / ойк Єоті жХгр оой вєод. / мП макр^Пд ойл оаитО / тШ оШ Оуажцт&л, / ог>мжарамє^о^ рмТ / каіХ&Ерп жрОд рмОд. / 'Ой'трфомаі йм&л. / Єую єі'мі мєв ' ймШ / каі ойЗєід [кав ' ймШ>]” [22, р. 144-146] (“Сказавши це, Спаситель (через це) навів на апостолів сильну і велику печаль; і вони одразу ж заплакали, і, зітхнувши з глибини душі, сказали до свого Учителя: “Залишаючи нас, Милостивий, Ти віддаляєшся від тих, що люблять Тебе; бо про це Ти як Той, що вже йде на небо, сказав нам. Слова ці означають Твій відхід від нас, і тому ми сумні. Бо якщо ми бажаємо перебувати з Тобою, - значить ми любимо Лик Твій; бо він привертає до себе душі наші. Ми вражені любов'ю, ми захоплені найсолодшим спогляданням Твоїм; бо немає Бога, окрім Тебе; не віддаляйся від возлюблених Твоїх, перебувай ще з нами і скажи нам: Не відлучаюсь Я від вас; Я з вами, і ніхто супроти вас”) [5, с. 149]. Сцена Вознесіння, що відбувається на Оливній горі, перетворюється у св. Романа Солодкопівця на повний любові і смутку діалог між Христом і апостольським собором. Так, у наступному ікосі апостоли демонструють свою вірність Христу і говорять про своє відречення від світу, який вони покинули заради Нього: “AжєX^жомєv рмєТд / Cav tOv fttav / каі Єфvyомєv айгО / каважєр [ttav. / Va оє кєpSцomмєv, / Єжі у[)д Єyєvцвцмєv / Єоі каі жapєж^Sцмоl. / О жрШтод рмШ Пєтрод / yєv6мєv6д оои фіХод / жаvтmv І%Хотршвц / COv є'^є тО жрй. / AvSpєaд S ' О тоЬтои / ouvaiMmv, Стє оє єйрєу, / тШ Є тф коомШ / єйвид ОжГрє / каітО oтavp6v оои [Єж ' Upwiv Г)рє]. / ТоіаЬтпр ойл Smвєolv / вєХєід СкрєТлаі, Sєoжотa, / каі ожє^єід ЄтЬ^рамєі рмШ / Фожєр ЄжlXaвдмєvод; /Мд уєуоіто, /ваоіХєй / мП уєХс/оюо^ РмОд / оіміоойлтєд рмОд, / мП Роцоюом рмТ / Пой Sonv О єіжаю. / ОйхюрїСрмш йм&л. / Єую єі'мі ^єв ' Up.Wv / каі ouSs'l; кав ' [U/x&v]” [22, p. 146] (“Залишаємо ми все життя земне, і втікаємо від нього, ніби через силу, щоб лише придбати Тебе. На землі ми зробилися мандрівниками і чужинцями. Серед нас [перший] - Петро, зробившись другом Твоїм, відмовився від всього, що мав він колись. Також і Андрій - його рідний брат, лиш придбавши Тебе - відразу відмовився від всього мирського, і взяв на рамена хрест свій. І таку велику нашу прихильність до Тебе, Ти хочеш залишити, Господи, і поспішаєш знехтувати нами як Той, що забув нас. Нехай не буде цього, Царю небесний! Хай не посміються над нами ті, що ненавидять нас, щоб не викликували до нас: де Той, Хто сказав вам: Не відлучаюсь Я від вас; Я з вами, і ніхто супроти вас”) [5, с. 149-150]. У цьому ікосі св. Роман використовує алюзію на стихи 113-го псалма, у якому погани запитують: “Де Бог їх? - і чують у відповідь: А Бог наш на небі і на землі” (Пс. 113, 10-11). У Своєму Вознесінні Господь не залишає землю, як і у Своєму Воплоченні Він не покинув неба. Тому, навіть возносячись від апостолів, Він завжди “на небі і на землі”.

У шостому ікосі продовжується прохання апостолів до Христа і перелік їхніх заслуг. У ньому говориться наступне: “Парорд;, Ш котрюта, / каі ou XoyiQp / тГ фі^іау тШ vicov / той Zs^sSaiov; / Мщавщ, фіАауврюпє, / жШ; той вєюи aou рцр.ато; / /fcovaav каі ou жарщоиоач; / Оик s/nov iv кapS^al; / 'Ті; oUio; О каїєаа;; / aXXd каі to йysvsiov / nposcpivav as. /МатваЮ; Si nCXvv / юй isXrnviou тд nCpov / CO; (Зюріау / noXXprv /jysTo, / insiStf nXo&ov / тд ад [Іжовєі]. / 0юр.О; Si О каі AiSvjuo; / каі тру Zopv ijuiaqas. / Каі Ожа^ navis; s'kop.sv. / 'Li дті naviov azspyo^sv '. / uHoUv aisprap; pud / даукокшаі pud / каіpd^aov puTv. / Ouхоp^Zoual Uu&v. / “Eyrn su use ' Uu&v / каі ouSs'l; [кав ' Uu&v]” [22, p. 148] (“Не чуєш Ти, Відкупителю, і не приймаєш до уваги любові до Тебе синів Заведеєвих. Згадай, Чоловіколюбче, як вони, почувши Божественне слово Твоє, відразу зраділи тим, про що чули, - чи не говорили в серцях своїх: Хто цей, що покликав нас? Навпаки, вони віддали перевагу Тобі, навіть, ніж батькові своєму. Матей же, при цьому, саме багатство митаря, почав вважати за велику бідність для себе, бо полюбив Твоє багатство. А Тома - Близнюк, навіть саме життя зненавидів. І ось, одного разу ми сказали Тобі: ми любим Тебе понад усе. Тому не залиши нас, будь з нами, Ти, що все сповнюєш; прийми нас у обійми Свої і скажи до нас: Не відлучаюсь Я від вас; Я з вами, і ніхто супроти вас”) [5, с. 150]. Цей ікос оспівує апостольську жертовність і любов. У його згадці про апостола Тому - посилання до євангельської сцени про воскресіння Лазаря, де він говорить: “Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти” (Йо. 11, 16).

У наступному ікосі продовжується діалог Христа з апостолами. Господь знову потішає Своїх учнів, кажучи, що Його Вознесіння - час радості, а не смутку. Він, вказуючи на небеса як Своє Житло, запевняє їх, що як Всемогутній Творець Він володіє ними. Ікос оспівує Божу велич “нового” творіння світу, що починається у Вознесінні. Ось як це оспівується св. Романом: “'EжaкoЬaa; О аотрр / тШ OnoaiOXov / каі iS&v тд oSvpudv / тШ (Jyaжюvтюv, / tots disXaPsio / CO; жатрр UioU; аОюй, / COктєlpє каі ifjdtfas. / “Mp кXa^єтє, CO piXoc / каірд удр ou Saкpvоv, / aXX ' oUis риєра / Eaih дSvpuoй / хард ink Ора. / жрд тд Іид удр жатіра / СіїаХаив&УЮ / тд; жтіриуа; uou / каі катажаЬо / Ev iff [акцуґ}] uov. / акцуГ ou жєplypaфovaav, / аХХд жєpжшXoйaд us, / CO; 'Наша; Pod. / Q каийрау oUpavд / Еатцаат 0sd / каі o hcsT Шaжєp акцуяу ', / dXsyov toT; аЦюй. / O u хоp^Zoual Uu&v. / Іую su use ' Uu&v / каі ouSs'l; [кав ' Uu&v]” [22, p. 150] (“Спаситель, вислухавши апостолів і бачачи плач тих, що люблять Його, зворушився і як Батько змилувався над дітьми Своїми, і сказав: “Не плачте, возлюблені, бо не час для сліз; зараз не день плачу, але час радості. Бо Я підношу крила Мої до Отця, і упокоюсь у житлі Моєму. Адже житлом Моїм я сотворив твердь небесну, - житло, що не обіймає Мене, але яке оточує Мене, як каже Ісая: Бог поставив небо, ніби розкинув шатра, і живе у ньому, як у житлі Своєму. Це - Я, Котрий сказав: Не відлучаюсь Я від вас; Я з вами, і ніхто супроти вас”) [5, с. 150-151]. За словами Ар Джо Шорк (R. J. Schork): “Типологія [...] є скрізь у kontakia” [20, p. 15]. Так, використовуючи старозавітній образ з книги Ісаї, ікос представляє Христа - Пантократора, Чиїми руками утворена земля і твердь небесна. У Таїнстві Вознесіння Господь являє Своїм учням звершення Промислу спасіння мовою творіння.

Восьмий ікос об'являє ікономію спасіння щодо людини. Христос запевняє апостолів, що те, що Він чинить, - для загального добра людства. В ікосі про це говориться наступним чином: “ЇХароІoUv каі фагброі/ ужєовє Орті, / каіxapisaaav ^opyrfv / dvaXaPovrsq / фо^а KaivOv фиатє. / каіудр пд О Qv ySvniai / &?єкєу Ujutiv yfvsiai / й/лШ xapiv mifpiOov / ті Sid navirnv tjXOov, / Va йи& Орєою / каі SsSnaOs лє. / йиШ xapiv naXiv / є icy oUpavoUg dvapaivrn, / Va iOv lOnov / Іфєтрєжіою / Onou СХрєіХт / йи/v auvє/val. / noXXa/'uova/' ydp niXouoiv / dvrn npOg iOv naispa uov. / ai'uЈv naispag Exovaiv, / CXXai Simirnv yeuovaiv / ті CXXai іШ крощтШ?. / iryv uovdjv Siirfv йиШ / oUSєІg olSsv CKcu^v. / Еюща^ю oUv aUrrjv / тіXaufiavrn йид / ті oUxwpi&uai йи&л. / “Єую є и иєО ' йиШ / ті oUSєІg [тв ' йиШ>]” [22, р. 152] (“Тепер же будьте веселими і світлими, і з радісними лицями заспівайте нову пісню. Бо все, що б не робилось, робиться для вас. Для вас Я зійшов, і пройшов усе, щоб вповні послужити вам, і щоб ви придбали Мене. Для вас Я знову сходжу на небеса, щоб приготувати місце, де належить Мені вічно перебувати разом з вами. Бо багато обителей на небі у Отця Мого: одні, що мають бути заселені отцями; інші, що мають бути наповнені праведниками, а ще інші - пророками. Вашу ж обитель до цього часу ніхто не бачив. Так, Я приготовлю її, а коли приготовлю, тоді і вас туди візьму. Не відлучаюсь Я від вас; Я з вами, і ніхто супроти вас”) [5, с. 151]. Св. Роман знову використовує євангельський образ - слова Христа з Євангелія від Йоана, де у прощальній промові перед Страстями Христос каже: “В домі Отця мого багато жител. Коли б не так, то я сказав би вам; іду бо напоготовити вам місце. І коли відійду і вам місце споготую, то повернуся і вас до себе візьму, щоб і ви були там, де я” (Йо. 14, 2-3). У Своєму Вознесінні Господь вже тепер дарує людству небо, але повнота Його обіцянки - у Парузії, коли настане “нове небо і нова земля”.

Наступний ікос, утверджуючи апостольську віру, говорить про один з найважливіших моментів святоотцівської доктрини Вознесіння - його тілесність. У ній у повноті відображається “механізм” теандричного виміру спасіння. Він звучить так: “Nuv (С'дотцтє OpOoi, / оіфіє sSpaToi / ті Си^иШ CkpOaXu0/ кaтavoєІTє /тоЬтпу iryv dvdXtfpiv / fjv ОрШтєу voцоaтє / arnuaiog, oU вєбтцту. / Г) adpS ydp tjv Ордіє / aUir id dvrn фО&уєі. / ifig ydp вєбщтоу uou / ndg ionog иєоіод. / dXX ' Oumg ті iomov / ioU OpaioU L/fovusvov / ouvavvyo Uiai / iO CKpavsg uou. / ті ydp /jvrnOnv / іф [yaivousvW]. / є/ nsXrn Свєюрцтд / dua ті вєюpoйuєvog. / Јую є Ui Ov [Шпетє / Oviog ті oUk /jXXomuai, / Фд Ј(|)цоєv Г ypay^, / ті dOavaiog є Ui / ті Ouoiog йи&л, / йпєpavmвєv йиШ / ті Јv и^гШ йи&л, / ті oUx^pi^ouai йиШ / Єую є/'ui иєв ' йиШ / кaі oUSєІg [тв ' йиШ>]” [22, р. 154] (“Сьогодні станьте прямо і стійте міцно; і непорочним оком пізнайте це вознесіння, споглядаючи яке, помисліть, що це вознесіння Тіла Мого, а не Божества; бо Плоть, котру ви бачите, - вона сама поспішає на небеса: адже Моїм Божеством сповнене кожне місце. Але, однак, з вознесінням видимого Тіла співвозноситься і невидиме Моє єство Божественне, з'єднане незлитно і нероздільно з душею людською; бо таким є Боголюдське єство, що возз'єднане з видимим Тілом Моїм. Один Я невидимий і видимий разом. Я Той Самий, Котрого ви бачите, і зовсім не змінююсь, як каже Писання. Я і Безсмертний і подібний з вами; вище вас, і посеред вас; не відлучаюсь Я від вас; Я з вами, і ніхто супроти вас”) [5, с. 151]. Тілесність - одна з головних парадигм Таїнства Вознесіння, що завжди сповідувалась Церквою. У цьому короткому богословському трактаті - ікосі св. Роман Солодкопівець подає, майже дослівно, визначення Халкедонського Собору - “незлитно і нероздільно” [9, р. 302]. Значення головного христологічного догмату напряму пов'язане з тілесністю Вознесіння, адже “лише коли ми рухаємося далі вперед від осмислення про Спасителя Kaia aapm, як сказав Павло, - [...] ми починаємо сприймати вічне Євангеліє, яке починається у завдатку нашого власного вознесіння” [11, р. 21]. Тому Церква завжди засуджувала будь-які спроби розділити боголюдськість у Христі, які, в свою чергу, відображались у хибному розумінні Таїнства Вознесіння. Йдеться, зокрема, про орігенізм, що був засуджений спочатку едиктом Юстиніана, а потім 5-им Вселенським Собором. В орігенізмі - тіло Христа після Воскресіння є “ефірним”, тому у Вознесінні тільки Його voUg підноситься до неба, а не Його людська плоть [9, р. 403-411]. Також, однією з помилок орігенізму була віра в передіснування душ, у тому числі Христа. Імовірно, що саме це має на увазі св. Роман Солодкопівець, коли в ікосі говорить про людську душу Христа.

У десятому ікосі представлене приготування для входження Владики Христа у небесні володіння. Ця картина незбагненного Таїнства оспівується наступним чином: “'Сіє iaUia О ХрштО; / shs ток; фіХо; / diavsvsi zOkoinOv / ток; ОрхаууёХощ / ha Етощаоот / тої; Qyvok; aUzoU pppaoiv / буоdоv QdiOdsDmv. / Kai dp CO; проотахО^'^^<; / о І тФ ОууёХож прФтої / паоаі; таї; Јv тф ty/si / Ocpatyv Opxak;. / ^{^^}'Eпdрaтs пЬХа; / Kai BcnsxaoaTs Обра; / тд; оирауіоь; / Kai Snido&v;. / О удр тр; dO^n; [dso-іїбщ; (pOavsiJ. / NsфёXal, йпоотр^оат^ / у Фа тф Іпіраі^о^'ті. / аІОщр, Ј<;еDTрsп^оOцтl / тф did ооО 6dsйоvтl. / дуоіхОціЈ, оира^оі. / оирауоі тФ оUрavФ, / Qcds^aoOs aUTov. / Oti (pBavsi прО; йрд; / OXsyov тої; аЦтоО. / ОUх<оріСораі йрФ. / Јyw spi psO ' йрФ / Kai оUdsІ; [шО' йрФ]" [22, p. 154-156] (“Христос, сказавши це возлюбленим ученикам Своїм, після того дає знати архангелам, щоб вони приготували пречистим стопам Його сходження до небес, чого не відбувалося раніше; і перші чини ангелів, коли їм це було звелено, всім сущим на висоті небесній Началам виголосили: “Підніміть ворота, і відчиніть ворота небесні і славні; бо Господь слави йде. Ви, хмари, підстеліть хребти ваші Цьому, що восходить; ти, вишнє повітря - етер, приготуйся для Того, Хто йтиме через тебе. Відкрийтесь ви, небеса, і небеса небес; прийміть Його: бо Він йде до вас, мовлячи до вас як до Своїх: Не відлучаюсь Я від вас; Я з вами, і ніхто супроти вас") [5, с. 151-152]. Ікос побудований навколо святоотцівської екзегези 23-го псалма, зокрема тут св. Роман Солодкопівець використовує коментар св. Атанасія Великого [13, р. 124] і фрагмент гомілій св. Йоана Золотоустого [15, р. 797], де Христос як Господь слави тріумфально входить у небесні сфери. Цей аспект небесного тріумфу, що оспівується в ікосі, подібним чином є присутній також у текстах Тріоді, зокрема у литійній стихирі на Великій Вечірні свята Вознесіння [7, с. 465]:

Наступний ікос продовжує оспівувати шлях сходження Спасителя на небеса. У ньому говориться: “ Упaкоvоavтs; sUOu; / о І Јv тф йц/si / Kai Оо pavTs; ОроО / паута тд йцц, / Орб^оі, KDрl6тцтs; / oUv Орхаї; Kaiduvapsoiv / є8рaiоv si; Опау'тцо^^ / Kai(гтр^оау'^^<; тахёо; / Ф; Орра тру vsфёXцv, / ЈпІ тО iXai&va / пєiпоvоiv aUTpv. / р dЈ кaтsXOоOоa / ^^Хп^ою tOts / тО тд;

vsфєXa; / руюхоОута / Kai О^ротв^и; / аЦтд; [поіоОта]. / ХароОоа ой ёрОотаф, /pОХХоv dЈ ёраотО&то. / аЦтО; удр О фsрбpєуо; / Јфsрs Tpv раота^о^иоа^ / Ф; Tpv Maр^av потё. / Kai a UTpv удр рурафр/vsфёXцv прокaXsї/ p ЈфйХаф окФ / Отої; фіХої; shwv. / "OU х<оріСораі йрФ. / Јyw sipi psO ' йрФ / Kai оUdsІ; [KaO ' йрФ]” [22, p. 156-158] (“Сущі на висоті небесній ангельські чини, вислухавши це з покорою, і відкривши разом всі висоти небесні - Престоли, Володарства, з Началами і Силами, поспішили на зустріч, і швидко, пославши як колісницю хмару, супроводивши її до гори Єлеонської. І вона [хмара], зійшовши на цю гору, вмістила тоді в собі Того, Хто керує хмарами і Хто робить їх дощовими. Так, піднявши, вона носила, більш того - сама носилась. Бо Він - несений, ніс її - що несе Його, як колись Діву Марію; оскільки Писання називає Її хмарою, що зберегла Того, Хто замешкав у ній, Хто сказав возлюбленим учням Своїм: «Не відлучаюсь Я від вас; Я з вами, і ніхто супроти вас") [5, с. 152]. Якщо 9-ий ікос мав христологічний характер, то одинадцятий, окрім того, додає маріологічний аспект. Св. Роман Солодкопівець говорить про Діву, “яку Писання називає хмарою", використовуючи алюзію на пророцтво Ісаї: “Ось Господь вершником на легкій хмарі..." (Іс. 19, 1). Правдоподібно, що ця богословська інтерпретація запозичена ним з коментарів на книгу пророка Ісаї св. Кирила Олександрійського [17, р. 452]. Тут хмара - знак Божої присутності, яка з'являється під час молитви Іллі на горі Кармель (1 Цар. 18, 44).

У дванадцятому ікосі христологічний акцент лежить на людськості Христа - “Син Марії". Він звучить так: “PaOvpskdЈ оидЈ si; / тФ ОпоотоХоv, / ОХХ ' Іфро^'ті^о^ ОроО / тФ tsXov^svow. / жаутє; удр ОтГІрщоат / жрд; тд йуо; тд жрдоюжа, /вХёжотте; rrfv бтдХцщу. / suO^q oUv йжовєїоа / тд тШта fj тщёХц / Охпиа тф Ср.Фр.Ш / уёуоуе жоді. /хітФто; Si S/ktfv / б oUpavdq дієррбуц / каі б Ік Маріа; / ОуЦХвєу dvrn, / хорФт nvpivrnv / npon~[yov^svrnv], / [fodwww.

“Ежєйоот, дёожота, / ётющо; удр б врдто; оои. / Іжрцбг, nerdaOnri / таї; тфу dvejumv жтёри& / каі yOdoov кдХжои;Патрд; / будр врдто; оои оафШ;/айто; Іотіт бєі/ Ov окєї; каі ойк Ід;, /kQv тої; кОтю вод;. / 'ОUхюрфоиаі йиФт. / Іую ефі u^Ј@ ' йиФт / каі ойдєі; [кав ' йиФу]” [22, р. 158-160] (“Ніхто з апостолів у цей час не залишається осторонь; але вони разом роздумували над тим, що звершилось; бо всі підняли до висоти небесної свої лиця, споглядаючи Вознесіння Господа. При цьому, тієї ж миті, хмара, підстеливши хребти свої, зробилась візницею для пречистих ніг Господа; а небо, на зразок хітона, розстелилось, і Син Марії вийшов на висоту небесну з вогненними ликами, що йшли попереду і співали: «Поспіши, Владико; бо престол Твій готовий, зійди, вознесись на крилах вітру, і поспіши увійти в обійми Отчі. Бо це, воістину, завжди є престолом Твоїм, на котрому Ти перебуваєш, хоча й кличеш до земних: Не відлучаюсь Я від вас; Я з вами, і ніхто супроти вас”) [5, с. 152]. Описуючи сходження Богочоловіка-Христа, св. Роман Солодкопівець використовує слова зі 103-го псалма: “... ти обертаєш хмари в дорогу собі, на крилах вітру ти ходиш” (Пс. 103, 3). У цьому ікосі також використані фрагменти проповіді св. Йоана Золотоустого [15, р. 801].

Наступний ікос передає есхатологічний характер Таїнства Вознесіння, згадкою про присутність двох ангелів. У ньому говориться про наступне: “Й; ои єідоу оі жіотоі /тдyєyov6та, / жараитддаттікФ; / щdXXovтє; єЬюу. / « 'Сттю; ставёвцкеу / б 0єд; Јv оХаХауиФ, / кйріо; Јv yrnvfl оdXжlyyo;». / Айтфу ои оиищаХХдутюу / каі dvrn вєюроЬутюу, / фа dyyeXrnv фЬуХц / rjXOsv жрд; аиюЬ;, / Ov тp6жov дМокєі / каі fj тШт жрдфют вфХо; / Оті той жХботои / ОтаХцфвётто; / каітШт Qyirnv / ССж-^дутюу], / Јжётцоау Ф; дтврюжоі / дЬо Хаижроітф ох^иаті /воФттє; “Ті Іотцкатє; / Тт Si QzsviZexs; /Ті вёХете катідє/v; / їдойкбвєтаі 0єд;/ Іжі врдтои айсой. / ІваоіХєиоєу fju^v / б вов/оа; йи/v. / 'Ойхюрфоиаі йиФт. / Іую єфі и^Јв ' ЦлФт / каіойдєі; [кав ' йиФу]” [22, р. 160-162] (“Адже, як тільки вірні побачили те, що сталося, як Давид про це співав, сказали: “воістину зійшов Бог під оклики веселі, Господь при голосі трубному”. Коли вони разом співали і дивились угору, то двійко ангелів, як вчить книга Діянь, прийшли до них. Бо коли возносився Творець, і святі дивились, з'явились на подобу людську два світлі ангели, що взивали: “чого стоїте, і на Кого дивитесь, що хочете бачити? Ось Бог сидить на престолі Своєму. Він царствував над вами, воскликнувши: Не відлучаюсь Я від вас; Я з вами, і ніхто супроти вас”) [5, с. 152-153]. У цьому ікосі цитується 6-ий стих з 46-го псалма, котрий, зокрема, св. Йоан Золотоустий коментує у своїй Бесіді 4-ій і говорить, що у ньому відображаються дві природи Христа. Слово дХаХауио; (воскликування) він пов'язує з Трисвятим, що стосується Божественної природи, а “голос трубний” супроводжує Вознесіння людської природи Христа [15, р. 801]. Також в ікосі оспівується сцена появи двох ангелів, яку описують Діяння. Парафраз слів ангелів, що говорять про Парузію, передає христологічний мотив Вознесіння. Зокрема, в автора Послання до євреїв: “Він - відблиск його слави, образ його істоти, - підтримуючи все своїм могутнім словом, здійснив очищення гріхів і возсів праворуч величі на вишині, ставши від ангелів остільки вищим, оскільки успадкував визначніше від них ім'я” (Євр. 1, 3-4).

У чотирнадцятому ікосі ангели продовжують вияснювати подію, порівнюючи її зі старозавітними образами, кажучи: “М^ ваивПовє тдХоіжот, / ФГаХіХаЬі. / їцоой; удр бХріотд; / O; ОтєХцфвц / ойсю; каі ІХєЬоєтаі / СФ; аидт ІХеЬоаове / dvrn жарауетоиетот. / ЕафШ; удр

СтєХщвц / каіойхіиететёвц. / ойх Ф; 'Evdfy тджрШкот, / ойто; бХріотд;. / 'Evdfy удр Ісє/уо; / тШт Іжіуеіют иетёотц, / ойк Г]віювщ / тШт ойратіют, / СХХ ' Јтетёвц / ощтаї; [дікаіют]. / 'НХіа; Si б жЬрітот / дриа Іжікавци^Јто; / Qvffy.es каі ойк Орваое / тдт ойратот, Ф; уёуражтаі, / СХХ ' Ф; є/; тСд ойраудт. / б 0єд; Si той ЕуФх / каі б 0єд; НХіой/ дуєХвфу є/; ойрауой; / ІдцХюоєу йи/v. / 'Ой хюрфоиаі йиФу. / “Јую єі'иі иєв ' йиФт / каіойдєі; [кав ' йиФт]” [22, р. 162-164] (“Не жахайтесь же, галилеяни. Бо Христос як зійшов, так і прийде, - як ви бачили Його, що сходить на небо. Тому що явно вознісся цей Христос, а не подівся, не як раніше Енох, що перестав бути земним, не удостоївшись небесного, але оселився в оселях праведних. Ілля ж, що сидів на вогненній колісниці, зійшов, та не досяг неба, як написано: але до неба. Бог же Еноха і Бог Іллі вознісся на небеса, об'явивши нам: Не відлучаюсь Я від вас; Я з вами, і ніхто супроти вас”) [5, с. 153]. Присутність ангелів і їхні слова надають есхатологічний акцент події Вознесіння, яка є образом Парузії. Св. Роман Солодкопівець вкладає в уста ангелів також пояснення історій “внебовзяттів” старозавітних персонажів: Іллі та Еноха. У випадку Еноха - розрізнення ґрунтується на відмінності між дієсловами, що вживаються у тексті Діянь при описі події Вознесіння, і текстом Септуагінти з книги Буття, де описується “внебовзяття” Еноха. Тому, св. Кирило Єрусалимський каже: “Mvnpovsus, Оті 'Ev&x psTSTsOp, CM,' 'IqaoUg dvn^Os” [14, р. 857] (“Згадай про те, що Енох був узятий, а Ісус вознісся”) [6, с. 219]. Таким чином, екзегеза цієї типології повторює проповідь св. Кирила Єрусалимського у його Катехизах та коментар св. Йоана Золотоустого на книгу Буття [15, p. 181].

Наступний ікос описує реакцію апостолів на слова ангелів. Їхні роздуми подані в ікосі наступним чином: “AhX ' Ocovaavreg єйвйд / roLkov rbv X6ymv / оі той рйатои цав^ті / ekov дХХцХогд. / “Ovrmg жштоі juapmpeg / трд Хрготой СіїаХцщєозд / о итог (bg inoupavioi. / e/jupydp eSov roUrov / Јv тф ойрауф Qvm, / ойк Qv KaT^XOov като / щрйОуаг fjjuv. / CtyysXmv SeonoZei / каі Si ' CtyysXmv yvmpiZei / тОд yiXavOpmnovg / okovoy.iag / О СУатєіХад / Јк трд napOsvov. / ЄтєхОц, каі тГр ysw^aiv / tovtou iS^Xovv OyyeXoi. / dv^XOsv e/g ойрауоЬд, / каі тГ/v Oeiav каі yaiSpdv / OvdXn^iv

айтой/ Si ' CtyysXmv СуавШ / iSpXmaev pyiTv. / 'Ой хорі^о^аг Ujubv. / Јym el'ui u^e® ' Ujubv / каіоійіеід [кав Uyibv]” [22, p. 164-166] (“Проте, учні Відкупителя, лиш вислухавши ці слова; відразу ж сказали: “Воістину, ці - вірні свідки Вознесіння Христового - небесні духи. Адже, якщо б вони не бачили Цього, що сидить на престолі, то не зійшли б до нас униз, щоб звістити нам. Він володарює над ангелами, а тому, через ангелів приводиться у виконання Його чоловіколюбний промисел щодо нас. Походячи від Марії, Він народився, і про Різдво Його об'явили ангели; Він воскрес, і про Воскресіння Його звістили ангели; Він вознісся на небеса, і Своє Божественне і святе Вознесіння Він об'явив нам через добрих ангелів: Не відлучаюсь Я від вас; Я з вами, і ніхто супроти вас”) [5, с. 153]. За змістом цей ікос є подібним з фрагментом проповіді св. Лева Великого Папи, де він пише: “Quibus verbis omnes Ecclesiae filii docebantur ut Jesus Christus in eadem qua ascenderat carne venturus visibilis crederetur, nec posset ambigi omnia illi esse subjecta, cui ab ipso corporeae nativitatis exordio famulatus servisset angelicus. Sicut enim concipiendum Christum de sancto Spiritu beatae Virgini angelus nuntiavit, sic et editum de Virgine vox caelestium pastoribus cecinit; sicut resurrexisse a mortius, supernorum nuntiorum testimonia prima docuerunt, sic ad judicandum mundum in ipsa carne venturum angelorum officia praedicarunt” [21, p. 282] (“Цими словами всі сини Церкви були поучені вірувати, що Ісус Христос видимо прийде у тій самій плоті, в котрій Він вознісся, і не сумніватися, що всі речі підпорядковані Йому - Тому, Кого пастирство ангелів супроводжувало від самого початку Його народження. Так, як ангел звіщав Пресвятій Діві, що Христос зачнеться Духом Святим, так голос небесних сил, співаючи Йому, що народжувався Дівою, співав також пастухам. Як вісники, котрі були першими, хто підтвердив Його Воскресіння з мертвих, так прислуга ангелів була задіяна провістити Його Прихід у тій самій плоті судити світ”) [19, pp. 18-2151]. Проте імовірніше, що св. Роман Солодкопівець взяв за зразок коментарі св. Йоана Золотоустого на книгу Діянь, де, подібним чином, пояснюється роль ангелів у ікономії спасіння від Різдва і аж до Судного Дня [16, p. 30].

Роздуми над Таїнствами Божественного Промислу утверджують апостолів у вірі. І шістнадцятий ікос оспівує цей запал апостольського заклику, що звучить ніби заповіт для всіх поколінь християн: “Nsvpme&jusv oUv Г)цеТд / катО rbv nXavmv, / dirXioebjuev d|лаSdv / то/g ovкoфavтаlg. / navreg копгаотyisv, / Јmp.6vmg паХато^ / Јmg Qv айтойд pp^muev. / ekbyiev паррцоіа/прОд тойд трд QjimXsmg. / 'ПойQmv, Ov Јv тафЬ/eftere ve^ov; /noUnsXei Єке/vog / Ov отратіШтаг Єтррот / каі аі oфраyТ)sg / Ujubv Єтрройрот; /Пшд длsкXaщ; / Tig roUrov dneabXnaev; / тід SЈайтCV Ј/Зaaтаasv; / 'EcXajtf Јк тойjuvцjuатog; /Пшд vUv тойoтsрsmuатog/ <CjЈotsiXs прОд РцСд /каіiS^Xmaev PfiTv. /Mp mopoee айтойд, / oйvlкцoouolv U/uOg. / bg уйр ekov Uyi/v, / ойхтргСо^аг Ujubv. / “Јym єІці yiee ' Uyibv / ml'ottSe^ [кав ' Uyibv]” [22, p. 166-168] (“Так укріпімося ми проти заблуканих. Озброїмося однодушно на злонамірених. Всі ми використаємо свої зусилля; постійно будемо боротися, до того часу, аж поки не переможемо їх. Скажемо сміливо до синів погибелі: “Де Той, Котрого ви у гробі вважали мертвим? Де Той, Котрого стерегли воїни і оберігали печаті ваші? Куди Він подівся? Куди взятий? Хто вкрав Його? І хто Його виніс? Хто забрав Його з гробу? Яким чином Він з тверді небесної послав до нас і сповістив нам: “Не бійтесь їх; вони не переможуть вас; бо як Він сказав нам: Не відлучаюсь Я від вас; Я з вами, і ніхто супроти вас”) [5, с. 153-154]. Таїнство Вознесіння, свідками якого є апостоли, змушує їх з вірою споглянути і на Воскресіння Христа. Відтепер, вони сповнені рішучості проти “обмовників”, що заперечують Істину, яку голосить Церква.

Сімнадцятий ікос оспівує апостольську радість і хвалу, якими вони прославляють Божественний Промисел: “О/ то й рйлтои равцтаі/ ойтю ppovoUvreg, / тоиХршюОтє каІ0єоО/ dvaXn^devxog, / тотє Kaxaftaivovoiv / Јк той Cpovg ypedpevoi / бра каі OyoXlopEvoi. / каі фваааутєд тдкатш, / d)g rjypayp ёгёаокег, /Kv^avreg жроактойл /тф Ovrn 0єф, / m/'nXppeig їжа/vmv / prnvdg бфркау тф Cpei / Ш; єйфпиой^тє; /rOv iXaiWva / On тoлovтюv / кащ&ювр, / “TOOpog rOLivariov, / Xsyovrsg, йжєрєраХє;. / Scelvo у dp ІЗє^ато / тд той Мюлєю; вррата, / ли Si айтой той 0єой. / Јv BceivMvdpog pv, / pxapig SiЈv лоі/ p каіжХалалаМюлр /каіХІфала pp/v. / ОйxrnpiC,op.ai йрШк. / Јую el'pi цєв ' йри / каіойЗєі; [кав ' йр&у]” [22, р. 168] (“Після Вознесіння Господа і Бога, учні Відкупителя, так роздумуючи, сходять тоді з гори з радістю і веселістю, і поспішаючи вниз, як вчить Писання, впавши, поклонились Вишньому Богу і, сповнені хвали, вознесли голоси піснеслів'я до самої гори, як прославляючи гору Єлеонську за те, що вона удостоїлась такої честі, кажучи до неї: “Ти перевищила гідністю гору Синайську: бо та сприйняла слова Мойсея, ти ж слова Самого Бога; на тій був даний Закон, а на тобі - благодать; та явила Мойсея, а ця є тією, що сказала нам: Не відлучаюсь Я від вас; Я з вами, і ніхто супроти вас”) [5, с. 154]. Ікос возвеличує Оливну гору, яка, завдяки Вознесінню, стає вищою від гори Синайської, на якій через Мойсея був отриманий Закон. Подібна паралель міститься у коментарях св. Йоана Золотоустого на книгу Діянь [16, р. 29].

В останньому ікосі апостольський собор продовжує воздавати хвалу ділу Відкуплення, просить миру і захисту від ворогів. Це кінцеве славослов'я має наступний вигляд: “ Ynepava ei XoinOv / каі той Aifiavov, / 0а[3шр каі Eppovieір / лоі EXa-no^mi, / On ойк inoi^ev / Јv айто/g О fiXaveprnno; / Ожєр Јv лоі inoi^ev”. / Тошйта oUv є/жд^тє; / о/равртаітойжХаотои / Елтрлау pixpi тоЬтои / тои; Xoyovg айт&м, / каі apavтєg Ovrn / mUg ОфваХроиg каі тд; xє/pag / ІфXєoйvтo / тО валйєа / тик oйpav/cov / каі iniyemv / РоШутє;. “Avapapтцтє, / тГр лГр el'ppvpv SOg pp/v / каі Si ' ppUv тф колрШ лои / жpєлPє^alg трg тєкоОлц; лє. / ой oziyei ydp О sSfipOg / muSe/v тд йф ' ppUv / уыо^а каХа. / CXXd лдPnлov айтО / Сф ' ppUv О ekrnv. / Ойx^p^Zopoi йрШк. / Јую el'pi pee '

йри / каі oLtSe'lg [кав ' йр&\>]” [22, р. 170] (“Тому, ти - вище Ливану; Тавор і Єрмон стають меншими за тебе; бо Чоловіколюбець на них не здійснив того, що звершив на тобі”. І так, сказавши це, учні Відкупителя перестали тут говорити і, звівши очі і руки свої вгору, умилостивляли Царя неба і землі, викликуючи: “Єдиний Безгрішний, мир подай нам і, через нас, світові Твоєму; бо ворог наш не терпить бачити щось добре, що робиться нами; але віджени його від нас, Ти, Котрий промовив: Не відлучаюсь Я від вас; Я з вами, і ніхто супроти вас”) [5, с. 154]. У звеличенні Таїнства Оливної гори присутня ремінісценція із 88-го псалма: “Тавор і Єрмон іменем твоїм радітимуть” (Пс. 88, 13). Апостольське прохання миру відлунюється обіцянкою Спасителя: “Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його. Хай не тривожиться серце ваше, і не страхається! Ви бо чули, що сказав я вам: Відходжу і до вас повернуся” (Йо. 14, 27-28).