Чи був Йоан Дамаскин саваїтом

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 27-9«07»ДАМ(092)

ЧИ БУВ ЙОАН ДАМАСКИН САВАЇТОМ?

Олександр Петринко

Основна ідея цього допису виникла під час праці над моїм докторським проектом під проводом проф. Йоганнеса Гофмана, який завжди цікавився Йоаном Дамаскином Нещодавно проф. Гофман присвятив цьому церковному вчителеві цілий розділ у своєму двотомному підручнику: Johannes Hofmann. Zentrale Aspekte der Alten Kirchengeschichte [= Theologische Lehr- und Lernbucher, 4/2]. Wurzburg 2013, c. 321-362. і якому я, саме з огляду на це його зацікавлення, хочу присвятити цю статтю. У дописі йдеться про питання, чи Йоан Дамаскин справді був монахом Великої лаври св. Сави при Кедронському потоці в Юдейській пустелі. Мій допис жодним чином не претендує на всеохопне висвітлення цього питання - його належить розуміти радше як певне заохочення до подальших досліджень, у ході яких стало б можливим дещо уточнити вислів «правдоподібно, у лаврі Сави» Там само, с. 324., висловлений свого часу моїм науковим керівником.

Йоан Дамаскин належить до християнських авторів пізньої античності й початку Середньовіччя, дуже відомих і визнаних, про життя яких, щоправда, знаємо досить мало достеменного. Більшість житій Йоана Дамаскина появилися через багато років після його смерті, мають агіографічний характер і в багатьох вимірах виявляють радше легендарні штрихи. Див. тут і далі: Oleksandr Petrynko. Der jambische Weihnachtskanon des Johannes von Da- maskus. Einleitung, Text, Ubersetzung, Kommentar [= Jerusaleme Theologisches Forum, 17]. Munster 2010, c. 51-57. Найновіше в дослідженні біографії Йоана Дамаскина див.: Eva Ambros. Die arabische Vita des Johannes von Damaskus // Akademie Aktuell: Zeitschrift der Bayerischen Akademie der Wissenschaften 2 (2015) 78-81. Попри це, не варто применшувати 'їхнього історичного значення. Навіть якщо ціль житій та піснетворчих творів - прослава й возвеличення християнського прикладу, поданого для наслідування, у них є також щось інше, більше за звичайний перелік та оцінку історичних подій, і багато інформації з них на тлі інших історичних джерел виглядає не лише цікавою, а й інформативною та близькою до дійсності.

Попри інтенсивні дослідження на ниві історично-патристичної науки, багато питань у біографії Йоана Дамаскина залишаються відкритими. З агіографічних і піснетворчих джерел годі відтворити точну інформацію щодо його життя - наприклад, точні дати народження і смерті Йоана (бл. 655 - бл. 745) Про це див.: Petrynko. Der jambische Weihnachtskanon des Johannes von Damaskus, c. 60, 80.. До більш-менш незаперечних фактів біографії Дамаскина належала його монаша батьківщина, а саме монастир св. Сави поблизу Єрусалима. Однак це твердження далі буде піддано сумніву, а в підсумку наведемо аргументи «проти».

У джерелах, як і в дослідженнях, панує однозгідність шодо того, що Йоан Дамаскин народився в другій половині VII ст. у Дамаску й там провів перші роки життя. Це підтверджують також арабські історики (див.: P. Joseph Nasrallah. Saint Jean de Damas, Son Epoque - Sa Vie - Son uvre [= Les Souvenirs Chretiens de Damas, 2]. Harissa 1950, с. 57-58). Цьому відповідає також його прізвище Дараакт|и6" у Синаксарі Константинопольської Церкви, 4 грудня, 2 (див.: Synaxarium ecclesiae Constantinopolitanae e codice Sirmondiano nunc Berolinensi adiectis synaxariis selectis / ред. Hippolyt Delehaye [= Propylaeum ad Acta SS Novembris]. Brussel 1902 (далі - Delehaye), с. 278), як і свідчення грецького та арабського житій: «Це [= його батьківщина] є місто Дамаск» (Грецьке житіє 4 (PG 94, 433); «Місцем народження та виховання цього благоговійного Йоана було саме місто Дамаск» (Арабське житіє 3 (= Biographie de St Jean Damascene. Texte original arabe, publie pour la premiere fois par C[onstantin] Bacha. Harissa 1912 (далі - Bacha), c. 12); нім. перекл.: Georg Graf. Das arabische Original der Vita des hl. Johannes von Damaskos // Der Katholik Zeitschrift fur katholische Wissenschaft und kirchliches Leben 93 (Bd. 12, Folge 4) (1913) (далі - Graf)] 164-190, 320-331, тут с. 172 З тих самих джерел випливає, що Йоан, покинувши Дамаск, подався у Святе Місто (Єрусалим) Пор.: Подвійне житіє (Йоана і Косми) 11 (див.: Athanasios Papadoрoulos-Kerameus. Ana- lekta Hierosolymitikes Stachyologias (= napaSopouXo^-Kepapeu". 'AnaleKTa 'IepoaoXup,LTLKh" STaxuoXogla"), т. 4. St.-Petersburg 1897, с. 271-302, тут с. 279); Грецьке житіє 22 (PG 94, 461); Арабське житіє 9 (Bacha, с. 19; Graf, с.180)., і схоже на те, що най- правдоподібнішою датою цієї події є 705-706 рр. Пор.: M[artin] Jugie. Jean Damascene (Saint) // Dictionnaire de Theologie Catholique, т. 8 (1924), с. 693-751, тут с. 695; Vassa Conticello. Jean Damascene // Dictionnaire des philosophes antiques, т. 3 (2000), с. 989-1012, тут с. 1002; Насралла допускає проміжок часу між 718 і 720 рр.

(Nasrallah. Saint Jean de Damas, c. 81); пор.: Petrynko. Der jambische Weihnachtskanon des Johannes von Damaskus, c. 69-71 (з подальшою бібліографією).

Віддавна прийнято вважати, що Йоан вступив до багатонаціональної Лаври св. Сави поблизу Єрусалима, у якій і мала би пройти решта його життя. Вісім праць дослідників, які подано у хронологічному порядку, див. у: Petrynko. Der jambische Weihnachtskanon des Johannes von Damaskus, c. 72, прим. 297. Це подають усі довші агіографічні джерела, Пор.: Грецьке житіє 22 (PG 94, 461); Арабське житіє 9 (Bacha, c. 19; Graf, с. 180); Грузинське житіє 16 (рос. перекл.: К[орнелий] Кекелидзе. Грузинская версія арабскаго Житія св. Іо- анна Дамаскина // Христіанскій Востокъ 3/3 (1914) 119-174, тут c. 157). а «офіційне» грецьке житіє додає, що Дамаскин не лише написав усі свої твори в Лаврі св. Сави, а й переглянув і впорядкував 'їх також там Пор.: Грецьке житіє 35 і 36 (PG 94, 481 і 484).. Однак уже Герман Зотенберґ, заперечуючи Йоанове авторство християнського роману «Варлаам і Йоасаф», не хотів зараховувати Дамаскина «до письменників монастиря [Сави]» Hermann Zotenberg. Memoires sur le texte et les versions orientates du Livre de Barlaam et Joasaph [= Notices et extraits des manuscrits de la Bibliotheque nationale et autres bibliotheques, 28/1]. Paris 1887, с. 74 (цит. за: Albert Ehrhard. Das griechische Kloster Mar-Saba in Palaestina, seine Geschichte und seine literarischen Denkmaler // Romische Quartalschrift fur christliche Alter- tumskunde und Kirchengeschichte 7 (1893) 32-83, тут с. 48, прим. 2, пор. також с. 41, прим. 2). За найновішими достовірними дослідженнями, автором роману «Варлаам і Йоасаф» насправді є не Йоан Дамаскин, а Євтимій Агіорит (t 13.05.1028), грузинський письменник і монах гори Афон (див.: Robert Volk. Einfuhrung // Die Schriften des Johannes von Damaskos, т. 6/1: Historia animae utilis de Barlaam et Ioasaph (spuria) / ред. Robert Volk [= Patristische Texte und Studien (далі - PTS), 61]. Berlin 2009; т. 6/2: Historia animae utilis de Barlaam et Ioasaph (spuria), Text und zehn Appendices [= PTS 60]. Berlin 2006, тут т. 1, с. 1-95).. Далі, у 1951 р., дослідник Дамаскина Йоганнес Гек (Hoeck), хоч і допускав, що Йоан жив у монастирі св. Сави, уже тоді вказував, що «така постать, як він [Йоан Дамаскин], мав бути чужорідним тілом у світі палестинського монашества, вороже наставленому до освіти» Johannes M[aria] Hoeck. Stand und Aufgaben der Damaskenos-Forschung // Orientlia Christiana Periodica 17/1 (1951) 5-60, тут c. 7.. Обережне «well» (= «правдоподібно») в Лаута й таке ж «правдоподібно» у Гофмана також є вираження 'їхньої непевності щодо саваїтської монашої батьківщини Йоана Дамаскина. Пор.: Andrew Louth. St. John Damascene, Tradition and Originality in Byzantine Theology. Oxford 2002, c. 256; Hofmann. Zentrale Aspekte der Alten Kirchengeschichte, с. 324. Щодо попередніх припущень, що Йоан Дамаскин був монахом Лаври св. Сави, див.: Joseph Patrich. Sabas, Leader of Palestinian Monasticism. A Comparative Study in Eastern Monasticism. Fourth to Seventh Centuries [= Dumbarton Oaks Studies, 32] Washington 1995, c. 144, 191, прим. 16, 273, 329, 351, 352; The Sabaite Heritage in the Orthodox Church from the Fifth Century to the Present / ред. Joseph Patrich [= Orientalia Lovaniensia Analecta, 98]. Leuven 2001, c. 7, 11-13 (вступ) та інші дописи в цьому збірнику, у яких Йоана традиційно представляють саваїтом або ж виразно вказують на нього як такого.

Вступ Йоана Дамаскина в монастир

Зі звільненням Йоана з його високого поста при халіфському дворі в Дамаску Перед тим, як стати ченцем, Йоан був міністром дамаського халіфа. Він покинув службу десь у 706-му чи 710-х рр., коли омейядська адміністрація почала використовувати замість грецької мови арабську як державну. - Прим. ред., правдоподібно, збігається його рішення йти в Єрусалим - чи, радше, в один із розміщених поблизу нього монастирів. Принаймні, це вплинуло на прояснення Йоанові його монашого покликання, оскільки більшість джерел Бібліографію щодо цього див. у прим. 6. вказує на безпосередню пов'язаність цих подій. Найраніші з них, щоправда, однозгідно малюють картину мотивації вступу Йоана в монастир. Якщо йти за ними, то Йоан став монахом в одному з монастирів Палестини з власного переконання. «Подвійне житіє» (Йоана та Косми, сер. IX ст.) Пор.: Подвійне житіє (Йоана і Косми) 11 (Papadopoulos-Kerameus. Analekta Hierosolymi- tikes Stachyologias, c. 279): «OuTo" oun o aXiayaaTo" pXouTon ral pepifaneian raTaXipdin ral olo" yenopeno" Tou ppo" Qeon epWTo", Tpn eneyrapenhn afel" ral та 'IepoaoXupa KdTdXapWn ”.Г. ral Ton paTpikon oXon arapplaa" pXouTon ponayo" yenopeno" ral lepeu"»., як і два інших ранніх житія (X - поч. XI ст.), змальовують його як особу, що покинула заможне життя в Дамаску, щоби стати монахом у самому Єрусалимі чи поблизу нього.

Понад усе це [= різносторонню та добру освіту], він [Йоан] набув собі ще більше благоговіння та справжню філософію, тобто страх Божий. Він бо відмовився від усього батьківського маєтку та достатку, від свого багатства в Аравії, став монахом і надав перевагу спогляданню та вбогості перед тлінним дочасним багатством. Vita Marciana 4 // Mauricio Gordillo. Damascenica: 1. Vita Marciana; 2. Libellus Orthodoxiae [= Orientalia Christiana, 29 (8/2)]. Roma 1926, c. 64.

А в Синаксарі Константинопольської Церкви зазначено: «через свою віру християнську він [...] роздав батьківське багатство й відтак віддався радісно монашому життю разом із блаженним Космою» SynConst, 4 грудня, § 2 (Delehaye, c. 279).. Отож згадані джерела говорять про Йоанів зважений та зроблений особисто вибір монашого життя без подальших вказівок щодо місця та монастиря.

Йоан прийшов у монастир як освічений муж. Його ґрунтовні знання, особливо ж філософська компетентність, яку він приніс зі собою з Дама- ска Пор.: Грецьке житіє 8-10 (PG 94, 440-445, особл. 444); Арабське житіє 4 (Bacha, с. 12н, Graf, с. 172-174, особл. 174)., після вступу до монастиря, звичайно ж, розширилися через ознайомлення з патристикою та аскетикою Див.: Арабське житіє 10 (Bacha, с. 20; Graf, с. 181).. Цитування у Йоанових творах - а він цитує 98 святих отців та інших світських грецьких авторів із 259 'їхніх праць Див.: C[elestin] Chevalier. La Mariologie de Saint Jean Damascene [= Orientalia Christiana Analecta, 109]. Roma 1936, c. 40-44. - дозволяє стверджувати, що бібліотека його монастиря мала б містити багато з цих творів, а значить, могло би йтися про монастир із великою бібліотекою. Утім, друге не є конче необхідним, оскільки Йо анові, правдоподібно, була доступною багата й відома бібліотека єрусалимського храму Воскресіння. Див.: Nasrallah. Saint Jean de Damas, c. 95. Та все ж пошук монастиря, у якому міг би жити Йоан, приводить радше до думки про великий монастир (у кожному разі, джерела виправдано підштовхують до такого твердження).

І справді, є один ранній рукопис (Cod. Vat. gr. 2081, X ст.) Див.: Die Schriften des Johannes von Damaskos, т. 5: Opera homiletica et hagiographica / ред. Bonifatius Kotter [= PTS 29]. Berlin 1969 (далі - Kotter. Die Schriften, т. 5), c. 482. з автентичними творами Йоана Дамаскина, який дає недвозначну вказівку на те, що Йоан належав до одного з великих монастирів, тобто до однієї з лавр. Мова про заголовок його «Першого слова на Успення Богородиці», у якому вказано: «Йоана, смиренного і грішного монаха, слуги слуг Господа нашого Ісуса Христа, з Давньої лаври» «'Iwannou, Tapeinou ral apapTwIou pouayou, Soulou Twn Soulwu Tou Kupiou hpwu 'Ipaou XpLCTTou тд" palaia" laupa"» (Йоан Дамаскин. Перша проповідь на Успення; див.: Kotter. Die Schriften, т. 5, с. 483).. На перший погляд, цей загальний заголовок дає підставу думати про Лавру св. Сави. Однак у його тексті йдеться про Давню лавру, а не про Велику лавру, що є звичною назвою Лаври св. Сави в Юдейській пустелі, Щодо окреслення «Велика лавра» див.: Simeon Vailhe. Le Monastere de Saint-Sabbas // Echos d'Orient 2 (1898-1899) 332-341, тут c. 337-339; щодо окреслення «Давня лавра» для монастиря Харитона в єрусалимському окрузі: Amnon Linder. Christian Communities in Jerusalem // The History of Jerusalem. The Early Muslim Period 638-1099 / ред. Joshua Prawer, Haggai Ben-Shammai. Jerusalem 1996, с. 121-162, тут с. 138; більше про монастир Харитона див.: Sidney H. Griffith. From Aramaic to Arabic: The Languages of the Monasteries of Palestine in the Byzantine and Early Islamic Periods // Dumbarton Oaks Papers 51 (1997) 11-31, тут с. 12, прим. 6 (із бібліографією); Andrew Louth. John of Damascus and the Making of the Byzantine Theological Synthesis // The Sabaite Heritage, с. 301; J. Patrich. St. John Damascene: Preacher and Poet // Preacher and Audience. Studies in Early Christian and Byzantine Homiletics / ред. Mary B. Cunningham, Pauline Allen [=A New History of the Sermon, 1]. Leiden 1998, с. 247-266 (зокрема, тут автор вказує на «дуже пізно засвідчену» традицію вважати Йоана Дамаскина саваїтом та покликається на різницю між «Давньою» і «Великою» лаврами, див. c. 248 і далі). тому, виходячи з цього свідчення, Йоан не мусив бути монахом саме Лаври св. Сави, котру зазвичай називають Великою лаврою.

Йоан Дамаскин як монах

і пресвітер церкви Воскресіння в Єрусалимі

Якщо залишатися в контексті гомілетичного надбання Йоана, то, виходячи з порівняння окремих рукописів, можна виявити цікаву зачіпку для подальших висновків. Один із давніших рукописів із гоміліями Дамаскина, а саме Codex Parisinus Graecus 1476 (= Cod. 306 = I з 890 р.) Див. про це також: Kotter. Die Schriften, т. 5, с. 95-97., вказуючи на Йоана, не подає жодної вказівки щодо лаври. З нього радше випливає, що Йоан був єромонахом церкви Воскресіння: «Святого отця нашого Йоана, святого Воскрєсєння Христа Бога нашого (= церкви Воскресіння в Єрусалимі) [...], тобто Мансура» Йоан Дамаскин. Проповідь про неплідну смоковницю (критичний апарат) (Kotter. Die Schriften, т. 5, с. 110); обговорення щодо наведених заголовків див.: Conticello. Jean Damascene, с. 992 i 999.. Якщо прийняти за факт, що монашою батьківщиною вченого єромонаха Йоана був сам Єрусалим, то вдасться пояснити певні факти з різних житій Дамаскина, наприклад, можливість далі вивчати богослов'я, швидке рукоположення, тісний зв'язок із патріархом Єрусалиму.

Йоан міг поглиблювати знання з богослов'я, здобуті від його християнського вчителя Косми з Дамаска, Див. про це: Petrynko. Der jambische Weihnachtskanon des Johannes von Damaskus, c. 62-67. із самим патріархом, який був його другом і вчителем. Відстоюючи православ'я єрусалимського патріарха Йоана V щодо піснеспіву «Трисвяте», він пише у Trisag. 26: «Хто б мав краще знати спосіб мислення патріарха Йоана, ніж я? Ніхто. Він, правду кажучи, не видихнув би жодного віровчительного питання, у котре б він мене, як свого учня, не посвятив» (див.: Die Schriften des Johannes von Damaskos, т. 4: Liber de haeresibus. Opera polemica / ред. Bonifatius Kotter [= PTS, 22]. Berlin 1981 (далі - Kotter. Die Schriften, т. 4), c. 329). Хоча Йоан Дамаскин був монахом, патріарх Йоан V уповноважив його до писання богословських творів і проповідництва. Пор.: Conticello. Jean Damascene, с. 1002. Правдоподібно, саме на його прохання Дамаскин написав свої систематичні богословські дослідження та навчав їхнього змісту в якійсь шко- лі. У глибокому змісті праць і якісній дидактиці Йоана Дамаскина - у порівнянні із сучасним професором - переконані Шевальє (Chevalier. La Mariologie de Saint Jean Damascene, c. 31), Жужі (Jugie. Jean Damascene), а також Насралла (Nasrallah. Saint Jean de Damas, c. 101-102). Це підверджують і широкі зв'язки Йоана Дамаскина, про які можна здогадуватися з адресатів багатьох його творів чи впроваджень до цих Йоанових текстів. Див. про це в: Johannes von Damaskos. Philosophische Kapitel / вступ, перекл. і комент. Gerhard Richter [= Bibliothek der griechischen Literatur, 15: Abteilung Patristik]. Stuttgart 1982, c. 19 і далі, особл. прим. 51. Багато творів Йоана Дамаскина написано на замовлення (наприклад, його передмови до «Institutio elementaris» та «Dialectica», див.: Die Schriften des Johannes von Damaskos, т. 1: Institutio elementaris. Capita philocophica (Dialectica) / ред. Bonifatius Kotter [=PTS 7]. Berlin 1969, c. 20 і 52). На користь цього свідчить хроніка Теофана (f 818), у якій Йоана

Дамаскина вперше Пор.: The Chronicle of Theophanes Confessor, Byzantine and Near Eastern History AD 284813 / вступ, перекл. і комент. Cyril Mango, Roger Scott. Oxford 1997, c. 565 і далі, зокрема прим. 6. окреслено як Золотоустого (O Христоррба") й написано про нього як пресвітера, монаха та чудового вчителя (рреа|3итеро", monaco", 8і8аакаХо" аріато"), що далеко просіяв своїм життям і промовами. Theophanes. Chronographia zum A.M. 6221 (= A.D. 728/9) // Carolus de Boor. Theophanis Chronographia, т. 1: Textum graecum continens. Leipzig 1883, c. 408. В іншому місці той самий історик знову говорить про Йоана як про нового вителя Церкви (топ neon тт" еккХтаїа" 8і8аакаХоп) Theophanes. Chronographia zum A.M. 6234 (= A.D. 741/2) // Там само, с. 417; пор. також: три «святі мужі та поважні вчителі» (ап8ра" aylou" каї al8ealp.ou" 8і8аакаХои"), до яких Теофан зараховує Германа Константинопольського, Георгія Кіпрського та Йоана Дамаскина (див.: Theophanes. Chronographia zum A.M. 6245 (= A.D. 752/3) // Там само, с. 428).. Противники ж іконопочитання пишуть про нього у своїх анатемах як про «учителя безбожності й того, хто неправильно трактує Святе Письмо» Діяння синоду в Ієреї (у «Діяннях Другого вселенського собору в Нікеї, 6-те засідання», див.: Sacrorum Conciliorum Nova et Amplissima Collectio / ред. Ioannes D. Mansi, т. 13. Florentiae 1767, c. 356).. Цим вони засвідчують справжню учительську діяльність Дамаскина. Зважаючи на це, виглядає правдоподібним, що Йоан був причетний до християнської освіти й написав усі свої богословські твори, листи, промови та піснеспіви, перебуваючи в Єрусалимі.

Згідно з житіями, минуло небагато часу - і патріарх Йоан, у віданні якого були також монахи з монастирів його округу Пор.: Nasrallah. Saint Jean de Damas, c. 101; Linder. Christian Communities in Jerusalem, c. 134, 138. Незважаючи на панування мусульман, палестинські монахи під проводом єрусалимського патріарха відігравали важливу роль у житті вірних (наприклад, у боротьбі за іко- нопочитання), оскільки вони були поза згубними придворними інтригами та впливами Константинополя (див.: Ehrhard. Das griechische Kloster Mar-Saba in Palaestina, c. 39-41)., рукоположив Дамаскина у пресвітери церкви Воскресіння. Пор.: Грецьке житіє 34 (PG 94, 480-481) та Арабське житіє 14 (Bacha, c. 24; Graf, c. 185). Про численних єромонахів при дворі єрусалимського патріарха див.: Linder. Christian Communities in Jerusalem, c. 136-137. Це могло статися перед вибухом іконоборства (726). Пор.: Nasrallah. Saint Jean de Damas, c. 101. На користь цього свідчить інтелектуальна, письменницька та риторична вправність Йоана. Місцева і помісна Церква суттєво скористала з включення Йоана до складу клиру церкви Воскресіння. Виступивши проти іконоборства, патріарх здобув в особі Йоана потужну підтримку. Єрусалимський патріарх Йоан V (706-735), як пише Насралла, у свій час був єдиним мелхітським патріархом на чолі єпископату Сирії, Палестини та Єгипту (Nasrallah. Saint Jean de Damas, с. 100-101); пор. також: Linder. Christian Communities in Jerusalem, c. 131; Petrynko. Der jambische Weihnachtskanon des Johannes von Damaskus, c. 75, прим. 323 (подальша література). Цього патріарха, згідно з Коттером, хвалили за його боротьбу за віру (див.: Kotter. Die Schriften, т. 4, с. 292, особл. прим. 8). Щодо богословського обґрунтування вчення про ікони Йоана Дамаскина див.: Die Schriften des Johannes von Damaskos, т. 3: Contra imaginum ca- lumniatores orationes tres / ред. Bonifatius Kotter [= PTS 17]. Berlin 1969; Petrynko. Der jambische Weihnachtskanon des Johannes von Damaskus, c. 75, прим. 323 (подальша література). Зважаючи на багатство проповідей і літургійних піснеспівів, можна робити висновки про пастирську та проповідницьку діяльність Дамаскина в єрусалимській церкві Воскресіння Пор.: Nasrallah. Saint Jean de Damas, с. 101; видання гомілій Йоана Дамаскина див.: Kot- ter. Die Schriften, т. 5., а можливо, він перейняв у Єрусалимському патріархаті навіть архипресвітерські обов'язки Щодо цього див.: Petrynko. Der jambische Weihnachtskanon des Johannes von Damaskus, c. 76-79. Також див. нещодавно опубліковану дисертацію: Givi Lomidze. Die fruheste georgische Rezeption des Weihnachtskanons des Johannes von Damaskos in den Textversionen des Iovane Zosi- me, des Mikael Modrekili, des altesten georg. Menaions und des Giorgi Mtacmindeli: Einleitung, Text, Ubersetzung und Kommentar [= Forum Orthodoxe Theologie, 14]. Berlin 2015, с. 114 і 198..

Тож з агіографічних і гомілетичних джерел випливає висновок, що Йоан був єромонахом у Єрусалимі. Зрештою, це підтверджують і візантійські джерела, які не згадують ні про вступ Йоана до Лаври св. Сави, ані не знають його як лавріота. Див.: Marie-France Auzepy. De la Palestine a Constantinople (VIII^e-IX^e siecles): Etienne le Saba'ite et Jean Damascene // Travaux et Memoires 12 (1994) 183-218, c. 194-196.

Останні роки життя та місце смерті Йоана Дамаскина

Щодо останніх років життя, особливо ж щодо місця смерті Йоана, джерела мовчать. Правдоподібно, він залишався у своєму (не окресленому точніше) монастирі, де переглянув свої праці, чим можна пояснити існування різних редакцій його творів. Див.: Die Schriften des Johannes von Damaskos, т. 2: Expositio fidei / ред. Bonifatius Kotter [= PTS 12]. Berlin 1973, с. XXVI і далі. Згідно з SynConst та Арабським житієм, Йоан досяг досить похилого віку. Пор. «en улра morn» - у похилому віці [пор. Пс 91:15, LXX] у SynConst, 4 грудня, § 2 (Delehaye, c. 279); Арабське житіє 16 (Bacha, c. 28; Graf, c. 189). Одна з редакцій константинопольського синаксаря (SynConst, 4 грудня) подає вік Йоана як 104 роки (PG 94, 502). Vita Marciana подає, що він «провів безперестанно в аскезі, у вдосконаленні благочестя та вивченні божественного закону 70 років і досяг похилого віку» Vita Marciana 11 // Gordillo. Damascenica, c. 65.. Ці передання співзвучні зі словами самого Дамаскина, який в одній із проповідей описує себе як чоловіка, що досяг зими свого проповідництва (en xeLmWni тйп epwn), так що мусить напружувати свій старечий голос для змагання у похвалах [Богоматері] (уеутракОта топ logon ppO" тои" ауйпа" тйп eyKwmiwn ОрИ^опте"). Існує також виправдане припущення, що через свої полемічні праці проти іконоборства й інших єресей та ісламу Йоан, невдовзі після смерті його друга патріарха Йоана V (f 735), потрапив у немилість. Пор. тут і далі: Conticello. Jean Damascene, с. 1003. Цим можна пояснити також той факт, що наприкінці життя Дамаскин не пербував у Єрусалимі. Оскільки похилий вік не давав йому змоги займати відповідальний пост у церкві Воскресіння, можливо, для доживання останніх років У 742 р. Йоан Дамаскин, очевидно, ще був живий, бо він є творцем енкомія Петрові Маюмському, який того року зазнав мученицької смерті (див.: Auzepy. De la Palestine a Constantinople, с. 195). він вибрав відлюдність пустелі. Через дуже скупу джерельну базу щодо останніх років Йоанового життя неможливо нічого сказати про його тодішню монашу батьківщину.

Келія та мощі Йоана Дамаскина у Лаврі св. Сави

Коли сучасні прочани чи відвідувачі приходять у Лавру св. Сави, їм неодмінно показують келію св. Йоана Дамаскина з прибудованою до неї каплицею. Якщо ж шукати фактів почитання Дамаскина в Лаврі св. Сави, то першу згадку про це можна знайти аж у ХІІ ст. Про вшанування мощей Йоана у Лаврі св. Сави розповідає ігумен Даниїл у своєму «Ходінні», яке походить, правдоподібно, з 1106-1107 рр. Про дослідження питання датування див. передмову Клауса Земана (Klaus D. Seemann) до видання: Игумен Даниил. Хожение (= Slavische Propylaen, Texte i n Neu- und Nachdrucken, 36). Munchen 1970 [передрук із: Житье и Хождение Данила, Русьскыя земли игумена: 11061108 гг. / ред. М. А. Веневитинов // Православный палестинский сборник, т. 1, вип. 3 (1883) i-xxii, 1-96; т. 3, вип. 3 (1885) viii-x, 97-297.. Не заглиблюючись у подробиці щодо місця поклоніння, слов'янський ігумен серед іншого згадує таке: «Святий Йоан Дамаскин лежить тут, [...] тут лежать й інші святі, їхні тіла виглядають як живі, і з них виходить невимовний аромат» Пор.: Игумен Даниил, Хожение, О лаврп святаго Савы, с. 55 («святый Іоаннь Дама- скинъ ту лежить, [...] и иніи мнози святіи ту лежать, тблесы яко живи, и благоуханіє оть нихь исходить несказанно»); пор. також Nasrallah. Saint Jean de Damas, c. 128; Conticello. Jean Damascene, с. 1001.. У 1177 р., тобто через 70 років, візантійський паломник Фока розповідає про велику церкву в Лаврі св. Сави та про багато мощей, що їх там почитють, серед яких і мощі Йоана Дамаскина. Пор.: Johannes Phokas, Descriptio Terrae Sanctae (PG 133, 927-962, тут 948); див. також О. Н. А[финогенова], С. А. Моисеева. Иоанн Дамаскин, Восточная агиографическая традиция / Мощи // Православная Энциклопедия 24 (2010) 58-60.

Ці два письмових джерела - тексти слов'янського і візантійського паломників - постали через 350 років після смерті Йоана, і вони не можуть пояснити столітніх замовчувань лавріотами почитання вельми шанованого богослова та їхнього співбрата. Невідомим залишається також, як і чому мощі Йоана Дамаскина свого часу було перенесено до Константинополя та чому цього жодним чином не зазначено в літургійному календарі лаври, хоча така практика була звичною в багатьох випадках перенесення мощей Згадаймо кілька прикладів із візантійського літургійного календаря щодо більших святих: перенесення мощей Йоана Золотоустого (27 січня), мученика Ігнатія Богоносця (29 січня), Никифора Константинопольського (13 березня), Атанасія Великого (2 травня), великомученика Теодора Стратилата (8 червня), диякона і первомученика Стефана (2 серпня).. Слов'янський архимандрит Агрифіній, який також здійснив паломництво до лаври (бл. 1360 чи 1370), письмово засвідчує, що йому показали келію Йоана, але не його мощі. Про прочан, їхні «прощі», а також про вказівки на джерела див.: А[финогенова], Моисеева. Иоанн Дамаскин, с. 60. Ще один слов'янський свідок, диякон Зосима, повідомляє, що мощі Дамаскина у 1419-1421 рр. почитали в Константинополі в одному з богородичних монастирів, про що свідчать також інші паломники, які відвідали Константинополь. Неможливо прослідкувати й те, як і чому мощі святого нині опинилися в різних церковних місцях, серед іншого в монастирі св. Юрія в Пендакомо (Кіпр), у монастирі Йоана Євангелиста (Патмос), у Сан-Джорджіо-деі-Ґреці (Венеція) та в Лаврі св. Сави. Там само.

Нарешті, треба згадати, що Codex Graecus Hierosolymitanus 585 із фонду бібліотеки Лаври св. Сави, який тепер зберігається в бібліотеці греко-православного Єрусалимського патріархату, було написано, як вказує його переписувач, у келії Йоана Дамаскина. Кодекс переписав саваїт- ський монах на ім'я Єремія у 1606 р. Див.: Athanasios Papadopoulos-Kerameus. Hierosolymitike Bibliotheke, т. 2, St. Petersburg 1894 (незмінений додрук: Bruxelles 1963), с. 600-601 (опис кодексу): «Аитаї" аі 9еіаі треі" XiToupyiai ёурафраап Sia ceipo" ерой тои тІДропо", kai a9Xiou 'Iepepiou таса каі iepoponaxou ЕаЬЬттои en тД реуїсттд Xaupa тои oaiou каі 9eofopou ратрО" Дршп Sabba, en keXXiw ти роте 'Iwannou тои ДарасткрпоО». Для теми, яку ми тут розглядаємо, зміст цієї вказівки не є визначальним. Він засвідчує лише тривале почитання Йоана Дамаскина та його келії в Лаврі св. Сави, а також вказує на факт, що з піснеписцем Йоаном Дамаскином як церковним авторитетом пов'язували переписування богослужбових книг.

Традиція рукописів із працями Йоана Дамаскина у Лаврі св. Сави

З пізніми (початок XII ст.) згадками про почитання Йоана у Лаврі св. Сави співзвучні також відомості про переписування і традицію його праць у цій монашій спільноті. Якщо Йоан усе ж належав до цього монашого згромадження, то дивним і неясним залишається факт, що саваїтські писання VIII ст. його ігнорують Див.: Auzepy. De la Palestine a Constantinople, с. 193.. У переліку видатних лаврських монахів у грузинському «Мучеництві Михаїла Саваїта» (IX ст.) Йоана Дамаскина теж не згадано. Там само, с. 202. Серед 705 перелічених рукописів монастиря св. Сави, згідно з Альбертом Ергардом Тут і далі див.: Ehrhard. Das griechische Kloster Mar-Saba in Palaestina, c. 32-79, особл. 6978; пор. також: Johannes von Damaskos. Philosophische Kapitel, c. 18, прим. 46., лише в одному манускрипті XV ст. є «Виклад православної віри» (Expositio fidei) - найкраща догматична праця Дамаскина, а загалом лише три з усіх рукописів містять Йоанові тексти. Це підтверджує також каталог рукописів Лаври св. Сави, який подає Пападопулос-Керамеус. Згідно з ним, твори Йоана Дамаскина містяться лише в п'ятьох рукописах, і то пізнього датування: Codices gr. 562 (XVI- XVIII ст.), 591 (XVIII ст.), 614 (XV ст.), 649 (XVIII ст.) та 683 (XVII ст.). Пор.: Papadopoulos-Kerameus. Hierosolymitike Bibliotheke, т. 2, c. 589, 603, 615, 633, 646. Ідея зараховувати Йоана Дамаскина - як саваїта чи й ні - до редакторів літургійного ти- пікону Лаври св. Сави є пізнішою. Вона з'являється лише в Симеона Солунського (t 1429), у Пер! тД" Qeia" ПростеоуД" 302-303 (PG 155, 535-699, тут 556) і відтоді засвідчена у традиції принагідно, - наприклад, лише в одному рукописі із саваїтського надбання, а саме Cod. Hierosolym. Gr. 308 з 1587 р. (див.: Papadopoulos-Kerameus. Hierosolymitike Bibliotheke, т. 2, с. 432-435, зокр. с. 434).

Піснетворчість, присвячена Йоанові Дамаскину

Останнім аргументом щодо поставленого в заголовку статті питання є піснетворчість на честь Йоана Дамаскина. Однак перш ніж її розглядати, треба з'ясувати, чи є згадка про ознаки такого штибу, як місце походження чи діяльності, звичним або навіть обов'язковим елементом у чинах на честь святих. А якщо так, то чи дотримано того в службах на честь Йоана Дамаскина?

Звичайно, кожен піснеписець є вільним щодо того, як творчо опрацьовувати свої ідеї. Якщо він і мусить дотримуватися чогось, то цим «чимось», безсумнівно, поряд зі свідомо обраним ритмом вірша, є позитивне представлення оспівуваної ним особи у преподобних вимірах її християнського життя і поведінки. Щодо точних біографічних даних оспівуваного святого, то автор не має жодного обов'язку згадувати 'їх. Проте якщо ретельно проглянути служби певним святим, співмірним Йоанові в житті та діяннях, то швидко можна впевнитися, що згадка про місце 'їхнього діяння та соціальне оточення таки була звичною для піснеписців практикою.

Дуже відомим і очевидним прикладом цього є служби св. Миколаєві, єпископу Мир Лікійських (f після 326): його єпископське місто багато разів і в різні способи згадується в піснетворчих текстах на честь його свята. Пор.: Mpnata Tou olou eniauTou, Topo" b' pepiecwn трп akolou0ian Twn Noepbpiou kai Dekepbpiou p/qniwn. Яоша 1889-1892, c. 385-407 (пісня 3, тропар 3 канону на утрені 6 грудня). Існують також приклади з єрусалимського округу. У каноні на честь патріарха Софронія Єрусалимського Теофан Ґраптос (f 845) оспівує його як єрусалимського, зокрема, у такому тропарі: «Ангелом Воскресіння Христового був єси і святим предстоятелем божественного Гробу Христового, який нас джерелом безсмертя збагатив і рід наш від упадку возставив» Mpnaia Tou olou eniauTou, Topo" 8' pepiecwn трп anf|Kouaan akolouGlan Twn

MapTiou kal 'Appiliou ppnWn. Яоша 1898, c. 68 (пісня 1, тропар 2 канону на утрені 11 бе

резня).. В іншому місці того ж канону піснетворець говорить про місце служіння святого такими словами: «Славне Воскресіння та Гріб Життя споглядав єси з любов'ю непорушною і звідти черпав учення глибинне боговидіння, так просвітив ти і вірних, предстоятелю святий» Там само, с. 70 (пісня 5, тропар 2 канону на утрені 11 березня).. Наступний приклад міститься в одному з тропарів канону на честь Андрея Критського: «Єрусалим радіє сіяючи, бо він приніс тебе, блаженний, як світильник величний світові» Mpnala Tou oiou eniauTou, Topo" 8' pepiecwn Tpn anpkouaan akolouGlan Twn

MapTiou kal 'Appillou ppnWn. Яоша 1901, c. 32 (пісня 7, тропар 2 канону на утрені 4 червня).. Після двох прикладів щодо єпископів із єрусалимського округу - раз як місця служіння, інший - як місця походження - наведемо ще кілька прикладів щодо осіб із числа монахів, які були безпосередньо пов'язані із Лаврою св. Сави.

Канон Теофана Ґраптоса, монаха Лаври св. Сави, на честь засновника згаданої лаври містить багато вказівок на біографічні дані святого. Спочатку автор називає Саву учнем св. Євтимія (f 473) Пор., наприклад: Mr|naia, т. 2, с. 379 (пісня 3, тропар 4 канону на утрені 5 грудня)., відтак оспівує його як того, хто «пустелю прикрасив» і «в ній боговгодні та душеспасительні твердині» воздвиг Пор. там само, с. 379-380 (пісня 1, тропар 1; пісня 4, тропар 3 канону на утрені 5 грудня).. Під цим розуміється не що інше, як заснована Савою Велика лавра, котра в день його пам'яті в одній зі строф співає: «Благодарно веселиться у Господі велика і славна лавра твоя, о мудрий, радіючи і величаючись тобою, будівником її, і, повна втіхи, голосить: благословен єси, Боже отців наших» Там само, с. 382 (пісня 7, тропар 2 канону на утрені 5 грудня).. Лавра радіє також, бо може гостити «терпеливе і багатостраждальне тіло як дорогоцінні мощі» Пор. там само, с. 383 (пісня 8, тропар 3 канону на утрені 5 грудня)., «рака яких виточує благовонний запах духовний» і сповнює великою радістю «синів його» - монашу братію, що стоїть довкола раки Пор. там само (пісня 9, тропар 1 канону на утрені 5 грудня)..

Наприкінці наведемо ще службу св. Стефанові Саваїту, піснеписцю (f 807). Невідомий творець канону однозначно називає його учнем отця Сави, таким чином визнаючи Стефана саваїтом. У восьмій пісні свого канону він пише:

Жаданням внутрішнім великим, всеблаженний, дослідив ти, Стефане, святе житіє Сави всеблаженного; світлом же життя свого наслідував його, всеоспівуваний, і став воістину зразковим учнем його. Mrinaia, т. 6, с. 106 (утреня 13 липня).

Наведених прикладів достатньо, щоб показати, що в піснетворчості на честь святих цілком природним є вказувати місце походження, батьківщину чи місце життя й діяльності святого. Тож тепер закономірно виникає питання, що під цим оглядом можна знайти в піснетворчих текстах на честь Йоана Дамаскина.

Пам'ять учителя Церкви Йоана Дамаскина вже в давній традиції, що засвідчена в палестинському календарі між 973 і 986 рр., звершували 4 грудня, - правдоподібно, в день його відходу з життя Пор.: Petrynko. Der jambische Weihnachtskanon des Johannes von Damaskus, c. 81-82.. Тож він завжди залишається в тіні великомучениці Варвари, що її пам'ять як першої святої припадає на той самий день. Та хоча Йоан займає друге місце, він має повноцінну літургійну службу в офіційних виданнях мінеї Пор.: Mrnaia, т. 2, c. 360-371.. Поза тим, цьому відомому богословові присвячено й інші служби, які або зовсім не ввійшли до богослужбових книг, або ввійшли тільки частково.

Мої дотеперішні дослідження показали, що поряд із поодинокими короткими текстами на його честь можна знайти принаймні п'ять повноцінних чинів, тобто літургійних служб для богослужінь добового кола на честь Йоана Дамаскина. У хронологічній послідовності це:

1. Анонімні стихири та канон Стефана Саваїта (f 807), видання яких доступне, наприклад, у грудневому томі римської мінеї Пор.: Mpnaia, т. 2, c. 360-371.. Вони є офіційними богослужбовими текстами візантійської Церкви на честь святого в день його пам'яті.

Крім цього автора, були й інші - частково анонімні, частково відомі - християнські письменники, богослови та музиканти, які створили пісне- співи й величальні пісні на честь Йоана. До них, наскільки мені вдалося знайти, належать:

2. Неопублікована служба (стихири і канон) Евхаїта Йоана Мавропа (f після 1081 ) Про життя і діяльність Мавропа див.: Hans-Georg Beck. Kirche und theologische Literatur im byzantinischen Reich [= Handbuch der Altertumswissenschaft, част. 12: Byzantinisches Hand- buch, 2/1]. Munchen 1959, c. 555-556; Wolfram Horandner. Johannes Mauropus // Lexikon fur Theologie und Kirche (далі - LThK) (Sonderausgabe 2009), т. 5, c. 935 (з відповідною літературою)., збережена в Cod. Gr. Hierosolym. Staurou 86 (Євхологіон, XV ст.) Опис кодексу див. у: Athanasios Papadopoulos-Kerameus. Hierosolymitike Bibliotheke, т. 3. St. Petersburg 1897, с. 143-146, особл. 145. У дослідженні кодексів зі службами Йоану Дамас- кину, отриманні копій з них, а також у вивченні текстів із грецьких кодексів я користав із дружньої допомоги д-ра Роберта Фолька (Dr. Robert Volk, Bayerische Akademie der Wissen- schaften / Byzantinisches Institut Scheyern), за що хочу йому сердечно подякувати., арк. 61-65зв. Як вдалося встановити Д'Аюто зі вказівкою на Тома- дакіса, початково цю службу було створено як піснеспів на честь Йосифа Піснеписця (f 886), а вже опісля адаптовано як службу на честь Дамас- кина. Пор.: Francesco D'Aiuto. Tre canoni di Giovanni Mauropode in onore di santi military. Romа 1994, c. 23, прим. 66; EuTucio" 'I. TwmaSakh". 'ІшаДф o Tmnoypafo", Bio" kai epyon. A6r|va 1971, с. 235-239 (видання служби Йосифу Піснеписцю, с. 255-272); згідно з Д'Аюто, Cod. Palat. Gr. 138 (сер. XIV ст.) містить цей канон як канон Йосифу Піснеписцю (там само, с. 77, прим. 5). Справді, багато тропарів цієї служби витримані досить загально, так що 'їх можна використовувати як богослужбові тексти на честь будь- якого піснеписця, наприклад: «У серці своєму мав ти воду життя, потік насолоди, ріку радості велику, тихоплинну, і так били у тілі твоєму солодкі потоки піснеспівів» (пісня 3, тропар 3). Детальніше порівняння обох служб - у Cod. Gr. Hierosolym. Staurou 86, з одного боку, й у виданні Тома- дакіса, з іншого, - виявляє таку картину. З первісних загальних піснеспівів, присвячених Йосифові, що були сформульовані в багатьох тропарях (тобто загальних текстів на честь піснеписців), Йоан Мавроп (чи, може, якийсь інший письменник) переробив дві стихири на хвалитних («Xaipoi", h Xiyupa xe1L§wn, h aSwn h me1LXPa kai h§ufwo"...» та «Поїаі" a'omaTiraL" capisi катасттефы^еп топ umyoypafon...») у стихири вечірні на «Господи візвав». Далі кожну пісню канону на честь Йосифа Пісне- писця було скорочено (з перших восьми пісень вилучено по два тропарі, а з дев'ятої - три тропарі), ім'я святого змінено, а текст пристосовано до особи Йоана Дамаскина. Замість «Йосиф» було вставлено «Йоан» чи «Дамаскин» або один з атрибутів святого, беручи при цьому до уваги метричну особливість, наприклад: «еифраїпои тої nun, W сто фе» замість «еифраїпои тоїпип, Чысттф» (пісня 6, тропар 1). Деякі тропарі, щоправда, були справді укладені на честь Йоана, і більшість стихир точно були створені для Йоана Див., наприклад, такі два уривки з вечірніх стихир: «Якими піснеспівами похвальними прославимо Йоана, який із Дамаску возсіяв, божественні догми вияснив і воістину найточніше їх виклав [...]?» (перша стихира вечірні); «Через ікону Христа праву руку відсікли тобі, всеблаженний Йоане. Ти викрив безбожного кесаря, бо не шанував він ікони Господньої» (наславник). При перекладі з грецької мови мені завжди надавав дружню допомогу п. Йозеф Шатц (Josef Schatz, Eichstatt), за що хочу висловити йому сердечну подяку., тому 'їх буде наведено тут окремо. дамаскин монастир церква богослов

3. Стихира Никифора Етика (який жив і творив музику бл. 1300) Про Никифора Етика та його музично-піснетворчі праці див.: Erich Trapp та ін. Prosopographisches Lexikon der Palaiologenzeit, част. 3: Д... - 'Hctuxlo" [= Veroffentlichungen der Kommission fur Byzantinistik der Osterreichischen Akademie der Wissenschaften, 1/3]. Wien 1978, c. 163 (№ 6689); Edward V. Williams, Christian Troelsgard. Ethikos, Nikephoros // The New Grove Dictionary of Music and Musicians / ред. Stanley Sadie та ін. 2-ге вид, т. 8. New York - London 2001, с. 353 (з наведеною літературою)., надрукована в описі Cod. Hierosolym. Gr. 31 (XV ст.) у каталозі рукописів Кокилідеса Пор.: Kleopas M. Koikylides. Kataloipa cheirographon Hierosolymitikes Bibliothekes. Jerusalem 1899, c. 68-71, тут с. 71 (fol. 135). Ця стихира є також у музичному кодексі Gr. Hagion Oros 207 (= Docheiariou 379, XVII ст.), див.: Gregorios Th. Stathes. Ta cheirographa byzantines musikes Hagion Oros, т. 1. A6r|va 1975, с. 534 (fol. 244^v)..

4. Анонімні стихири та канон Філотея Коккіна (f 1379), патріарха кон- стантинопольського Про життя і праці Філотея Коккіна див.: Beck. Kirche und theologische Literatur, c. 723727; Trapp та ін. Prosopographisches Lexikon der Palaiologenzeit, част. 5: K... - КоригщоитДко" [= Veroffentlichungen der Kommission fur Byzantinistik der Osterreichischen Akademie der Wis- senschaften, 1/5]. Wien 1981, c. 204-206 (№ 11917)., що збереглися в неопублікованому ватиканському кодексі (Cod. Vat. Gr. 789, XIV-XV ст., fol. 2r-7r) Опис кодексу див.: Pius Franchi de'Cavalieri. Hagiographi Bollandiani, Catalogus Codicum Hagiographicorum Graecorum Bibliothecae Vaticanae. Brussel 1899, с. 26; Robertus Devreesse. Codices Vaticani Graeci, т. 3: Codices 604-866. Vatikan 1950, с. 306-307.. Особливістю канону є алфавітний акростих, який охоплює всі тропарі канону без ірмосів та богородичних. А початкові літери богородичних складають ім'я автора «ФіХобеои». Обидві ці особливості є звичними для канонної творчості Філотея Коккіна, що дає змогу остаточно ідентифікувати його авторство. Про Філотеєву піснетворчість див.: Г. М. Прохоров. К истории литургической поэзии: гимны и молитвы патриарха Филофея Коккина // Труды Отдела древнерусской литературы 27 (1972) 120-149, тут с. 135.

5. Дві цілісних служби Марка Євгеніка, митрополита ефеського (f 23 червня 1444) Щодо життєпису та піснетворчості Марка Євгеніка див.: Mrvepa EpeMva. То оруоурафі- ко Јруо тои Маркой EuyeviKoo. A0r|va 2004, c. 25-203., у дуже доброму сучасному виданні Див.: MrvЈpa. То upvoypaqiiKO, с. 363-389..

6. Чотири стихири на хвалитних Йоана Євгеніка (f після 1453) Щодо життєпису й діяльності Йоана Євгеніка див.: Mrvepa. То upvoypaqiiKO, c. 679-700; Erich Trapp. Johannes Eugenikos // Biographisch-bibliographisches Kirchenlexikon 3 (1992) 354-355., брата Марка Євгеніка.

7. Десять стихир вечірні та утрені на честь Йоана Дамаскина з'явились у виданні богослужбової книжки патріарха Єрусалимського Кирила у 1861 р. для служб 23 жовтня (свято апостола Якова, брата Господнього) та 4 грудня (день великомучениці Варвари), причому тексти на честь апостола Якова та великомучениці Варвари становлять більшу її частину. Див.: 'ЛкоХоибїа too agiou enSoXou rai, paneufhmou arnoaTolou 'IakWbou too aSelfoOeou ra! ppWiTou !epapxou Twn 'IepoaoXupwn, eKSiSoTai, keXeOae! too MarapLWTaTou naTpiapxou Twn 'IepoaoXOpwn Kupiou Kupiou Kup!XXou. Jerusalem 1861, с. 41-48 (Служба Йоанові Дамаскину). Ці стихири треба розуміти як додаток до звичайної служби на честь Дамаскина, тому вони не містять, наприклад, канону, натомість мають вказівку на звичайні мінейні тексти. Вони, згідно із заголовком, походять із певного неназваного рукопису з Лаври св. Сави, Там само, с. 41, вказівка звучить: «'Ek Tou xeipoypafou Tou eupiakopenou en тД peyiaTh Laupa Tou 'Oaiou rai Oeofopou paTpo" hpWn SABBA Tou hgiaapenou». тому їх не вдалося датувати чи ідентифікувати. У відомих мені каталогах рукописів Єрусалимської патріаршої бібліотеки вихідний рукопис для цього видання знайти неможливо. Через високу вшанованість Дамаскина в Єрусалимському патріархаті й поза його межами ці стихири багато разів видавали у вигляді маленьких богослужбових книжечок, причому чини в них являють щоразу інший довільний вибір із цих десяти стихир та піснеспівів офіційних грудневих міней (див. вище, № 1 цього переліку) Див., наприклад: 'AkoXouOia ka! Bio" тД" 'Ayia" MeyaXopapTupo" Bapbapa" ka! Tou 'Oaiou naTpo" hpWn 'Iwannou toU Aapaakpnou yaXXopenp тД 4 Dekepbpiou. [Jerusalem] 1895, с. 3-19; 'AkoXouOia ka! Bio" тД" 'Ayia" MeyaXopapTupo" Bapbapa" ka! Tou 'Ayiou 'Iwannou tou DapaakhnoU yaXXopenh тД 4 Dekepbpiou, aunTaxQeiaa Upo Tou eXax!aTou en !epeUa! Tewpy. 'A. BouTepp efppep'!ou ka! enTauOa enop!akoU naoU 'Oa!ou MeXeMou. Athene 1915, с. 3-25. Тут 23-й змінний тропар на честь Йоана Дамаскина на 3-й глас «ТДп kaXX!keXaSon ka! Xuyupa!" poXpa!" kaTa-keXaSoOaan Te ka! ayXaiZouaan тдп ekkXдaian toU Xp!aToO eUXaXon ai^Sona [...]» і новий кондак на 4-й глас «Ton Opnoypafon ka! aepran 'Iwannдn [...]»)..

Тут треба конче зазначити ще й таке. У каталозі рукописів Єрусалимського патріархату Атанасіоса Пападопулоса-Керамевса при описі кодексу

Hierosolym. Gr. Sabas 83 (ірмологіон ХІ-ХІІ ст.) вказано на анонімну службу на честь Йоана Дамаскина, заголовок якої досить виразний: «'АкоХоибїа ei" топ ayion 'Iwann^n топ Датасткт|поп». Служба надписана як «'Етера акоХоибїа Чыаппоп топауои Да^астк^поО» і міститься на аркушах 31-60. Опис рукопису див. у: Papadopoulos-Kerameus. Hierosolymitike Bibliotheke, т. 2, с. 157, 740-741 та 844 (зміст). Щоправда, після ґрунтовної перевірки виявилося, що надписи вказаного каталогу в описі є другорядними, вносять замішання і є змістовно неправдивими. Згадана служба в цьому ірмологіоні - це низка ірмо- сів із невмами, які переписувач приписує Йоанові Дамаскину. Значить, тут йдеться про чин (у цьому випадку = перебіг), який щонайбільше може походити з-під пера Йоана Дамаскина, але аж ніяк не є створеним на його честь. Однак для наших подальших тверджень цей результат перевірки не має значення. За дослідження й удоступнення копій, як і за обговорення змісту вказаних листів, я щиро вдячний проф. д-ру Єлені Велковській (Сієна) та проф. д-ру Стефано Паренті (Рим), а також д-ру Роберту Фольку (Шаєрн, Баєр - Bayer. Akad. d. Wiss. / Byz. Inst. Scheyern).

Деталізоване опрацювання всіх перелічених текстів вийшло б далеко поза рамки цього допису. Тому обмежимося вужчими спостереженнями. Піснетворчі тексти на честь Йоана Дамаскина, відповідно до змісту, можна розділити на дві групи. До першої належатимуть тексти, які мають загальний характер і в піснетворчості яких ужито звичайних тем, як-от про- слави Йоанового аскетичного життя та мистецтва поезії: № 1 (анонімні стихири), № 2 (канон Йоана Мавропа), № 4 (анонімні стихири), № 6 (сти- хири на хвалитних Йоана Євгеніка), а також № 7 (більшість стихир вечірні та утрені в згаданих друках) із нашого переліку, наведеного вище. До другої групи належать тексти, у яких опрацьовано дані з житій, а також ті, що покликаються на богословський авторитет Дамаскина (решта пунктів із переліку).

Піснетворчість на честь Йоана Дамаскина можна поділити також з огляду на хронологічний аспект. Тоді текстуальні свідчення Стефана Саваїта треба виокремити в одну групу, оскільки вони постали перед першою письмово засвідченою згадкою про вступ Йоана Дамаскина в Лавру св. Сави у його житіях (перед поч. ХІ ст.). До другої групи належатимуть твори трьох богословів - Йоана Мавропа, Філотея Коккіна та Марка Євгеніка - з їхніми піснеспівами на честь Дамаскина. Тому в наступних двох підпунктах розглянемо, за хронологічним принципом, зміст піснеспівів Стефана Саваїта, з одного боку, і трьох інших авторів, з іншого.

Стефан Саваїт про Йоана Дамаскина

Першою увагу вчених на канон Стефана Саваїта (Співця, Святоградця, f 807) Стефана Саваїта, Піснеписця або Молодшого, не треба плутати з однойменним, приблизно з того самого часу, Стефаном Саваїтом Чудотворцем (725-794). Про обох саваїтів див.: Ehrhard. Das griechische Kloster Mar-Saba in Palaestina, c. 49-50; Robert Volk. Stephanos Saba'ites // LThK (Sonderausgabe 2009), т. 9, с. 971. на честь Йоана Дамаскина звернула Васса Контічело Див.: Conticello. Jean Damascene, с. 991.. Стефан Саваїт сам був монахом і піснеписцем монастиря св. Сави і, на думку деяких дослідників, навіть племінником Йоана Дамаскина. Див.: Aristarchos Peristeris. Literary and Scribal Activities at the Monastery of St. Sabas // Patrich. Sabas, Leader of Palestinian Monasticism, c. 171-177, тут с. 174. Щодо життєпису та поетичної творчості Стефана див.: ЕшфрОпю" Еисттратіабц". Етефапо" 0 лоїцтф" 0 Еа|3аітг|" // Nea Sion 25 (1933) 594-602, 651-673, 722-737; Nea Sion 26 (1934) 3-19, 113-130, 185-187. Якщо це справді так, то цей родич Дамаскина мав би бути монахом у лаврі в другому чи третьому поколінні після Йоана. Див.: Ehrhard. Das griechische Kloster Mar-Saba in Palaestina, с. 49-50; Casimir Emereau. Hymnographi Byzantini quorum nomina in litteras digessit notulisque adornavit // Echos d'Orient 24 (1925) 163-179, тут c. 174. Попри те, що на той час Дамаскин уже був відомий як дуде важливий піснеписець, Стефан у своїй праці жодним чином не вказує, що Йоан жив і творив у його монастирі, хоча й оспівує Дамаскина як монаха, піснеписця та богослова. Ще дивнішим це стає тоді, коли бачимо, що на прикладі цього канону та інших Стефанових піснеспівів можна довести, що він дуже добре знав Йоана чи його життя і діяльність.