Чи був Йоан Дамаскин саваїтом

Дамаскин відомий Стефанові як монах, і останній описує Йоанові обіти послуху та вбогості так:

Уставові Христа послушним бувши, ти насолоду, багатство, помпезність та блиск світу полишив, взяв хрест на себе, Йоане, і послідував за Ним [...]. Убогим ставши, уподібнившись Христові, зубожілому задля спасіння світу, ти сподобився увійти в таку ж славу, згідно з обітницею Його, і маєш участь у владичній силі Всевладного. Mqnaia, с. 365 (пісня 4, тропарі 1 і 2).

Йоан для Стефана є піснеписцем, зрівнятися з яким не може жоден інший - навіть той, хто зважиться писати пісні на його честь:

Хто візьметься піснеспіви на честь тобі співати, той потребує медо- плинний глас твій, блаженний, яким ти, отче Йоане, православну Церкву, яка пам'ять твою звершує, піснями просвітлюєш.

Ти хори святих у піснях оспівав, блаженний, чисту Богородицю, Предтечу Христового, далі апостолів, пророків і подвижників, мудрих учителів, праведних і мучеників і тепер у їх обителях перебуваєш. Там само, c. 363-364 та 369 (пісня 1, тропар 1; пісня 9, тропар 2).

Врешті Стефан оспівує Йоана як богослова і систематика:

Ревністю запалений, повалив ти всю злобу богоборних лжевчень, бо добре укладеними писаннями ти всім ясно розкрив, Йоане, те, що перед тим мудрецями непослідовно й у простій формі викладене було.

Ти виразно відкинув, Йоане, у писаннях твоїх розділення Несторія і змішання Севера, безумство монотелітів і віру моноенергітів, просвічуючи всім кінцям землі віру праву.

Зааяв ворог за звичаєм своїм бур'ян лжевчень у Церкві Христовій: ніби почитання ікон у ній є відступництвом, але знайшов він тебе, Йоане, невсипущим, бо ти був на місці, вириваючи кожен паросток облудний. Там само, с. 368 (пісня 7, тропар 1; пісня 8, тропарі 1 і 2).

Отже, хоча Стефанові багато що відомо про Йоана, він, однак, не покликається на свого попередника ні як на свого родича Одним із явних і виразних прикладів визнання кровної спорідненості в піснетворчості служить, наприклад, канон Теофана Ґраптоса на честь його рідного брата Теодора (обидва були монахами Лаври св. Сави!), який багато потерпів за іконопочитання, аж до мученицької смерті. Теофан укладає канон на честь Теодора (на 27 грудня) акростихом «Про житіє твоє, брате, віршую я піснеспіви», а в іншому місці того ж канону пише: «Піснеспівною молитвою заступайся за мене, блаженний, перед Господом через слабкість мою, за мою монашу спільноту та братство, щоб ми за спільним способом життя також спільно обожествлення отримали» (пісня 9, тропар 3). Ці вислови виразно свідчать про тілесне споріднення співця з оспівуваним (див.: МтщаСа, т. 2, с. 397 і 705)., ні як на свого співбрата в монашестві й піснеписця. Таке «замовчування» можна, на мій погляд, пояснити лише тим, що Стефан писав канон святому, який, хоч і був відомий йому та почитаний ним, не був ані кровно спорідненим із ним, ані не походив із того ж монастиря. Цей аргумент знаходить підтвердження й у двох інших аспектах піснетворчих праць Стефана.

З опублікованих Стефанових праць нам відомо, що у своїх піснеспі- вах він часто вказує конкретні місця життя чи життєві обставини святих, яких оспівує. У каноні на 12 березня, на пам'ять римського єпископа Григорія Двоєслова (f 604), Стефан чотири рази згадує «Рим» і в одному місці «Італію». Див.: Еисттратіабт" // Nea Sion 25 (1933) 657, 660, 661, 666. У каноні на честь дамаських мучеників Сабіяна, Павла і Тата (25 вересня) згадано «Дамаск», а в каноні на честь перенесення мощей Миколая Мирликійського (20 травня, згідно з поданим виданням) «Мири» згадуються чотири рази. Див. там само, с. 736 та Nea Sion 26 (1934) 12, 14, 17-18. Дуже важливим із цього погляду є канон Стефана на честь саваїтських преподобномучеників (f 796). Їхню пам'ять святкують 20 березня, і для них цей канон приписаний в офіційних мінеях. У багатьох місцях Стефан оспівує їх як монахів своєї лаври.

Особливо виразним це є у третій пісні - з прямим відсиланням до ігу- мена-засновника, коли піснетворець звертається до них як до «сумлінних учнів богоносного Сави, які через свій важкий і незворотний шлях [тобто мучеництво] осягнули життя безконечне» Mrinata, с. 118 (пісня 3, тропар 2).. Стефан недвозначно згадує події нападу сарацинів на монахів Лаври св. Сави:

Коли ворог побачив, як незборимі мученики в пустелі трудяться і як вони прикрашені розмаїттям чеснот, розпалився він люттю, власною заздрістю уловлений, і озброївся до нападу. Пор. там само, с. 119 (пісня 4, тропар 1).

В останній строфі канону саваїтський творець покликається, з одного боку, безпосередньо на Саву як на отця й засновника, а з іншого - позиціо- нує себе як співбрата в монашестві щодо оспівуваних мучеників і як піс- неписця:

Як достойні сини Сави, блаженні, у небі в трисвітлому світлі сяючі, заступайтесь разом із ним, отцем і заступником духовним, за нас, співучнів і співців ваших, щоб церквам був дарований обильний мир, а душам нашим - спасіння. Пор. там само, с. 122 (пісня 9, тропар 4).

З останніх наведених прикладів стає зрозумілим, що такого цілковитого Стефанового мовчання про Лавру св. Сави в його каноні на честь Йоана Дамаскина не можна оминути увагою. Порівняно зі звичними для піснетворчого хисту Стефана Саваїта текстами, як також зі строфами інших Стефанових поезій, його канон на честь Дамаскина є радше виразним і непорушним свідченням на користь того, що Йоан не був саваїтом.

Йоан Мавроп, Філотей Коккін та Марко Євгенік про Йоана Дамаскина

Усі три автори, про яких ітиметься далі, були видатними богословами і впливовими єпископами свого часу, а також активними проповідниками й піснеписцями, і для них звершення богослужіння було першочерговим завданням. Кожен із них вважав важливим піснетворчо заопікуватися Йоаном Дамаскином. Нижче висвітлимо, що ж підштовхнуло їх до цього.

Зацікавленість Йоана Мавропа укладати піснеспіви на честь Дама- скина корениться в його піснетворчому дарі й бажанні прославити пісенно та включити у свій багатий канонний репертуар поважного попередника в царині піснетворчості. Вважають, що близько 160 канонів чи послідувань є справді його авторства, щодо цього пор.: D'Aiuto. Tre canoni di Giovanni Mauropode, с. 22-24.

У випадку патріарха Філотея Коккіна та митрополита Марка Євгеніка мотивація була дещо іншою. Для них створення піснеспівів мало радше богословське чи канонічне обґрунтування. Як предстоятелі вони були недостатньо визнаними на церковному ландшафті свого часу, а тому в певному сенсі мусили богословськи перестрахуватися, серед іншого, й піснеспівами на честь Йоана Дамаскина, закріпивши своє богослов'я загально прийнятим і непорушно визнаним у візантійському православ'ї джерелом. Вплив літургійних текстів, які спільнотно чи приватно виголошували, слухали, співали багато людей чи якими вони молилися, у таких ситуаціях має надзвичайно велике значення. Тож ці два отці й піснеписці цікавилися богослов'ям Йоана Дамаскина передусім для встановлення богословських паралелей між запропонованими ними самими теологуменами і богословською спадщиною Дамаскина. Цю тезу можна проілюструвати такими прикладами.

Патріарх Філотей, як відомо, був переконаним паламістом і захисником богословського вчення Григорія Палами (f 1359) Пор.: Gerhard Podskalsky. Gregorios Palamas // LThK (Sonderausgabe 2009), т. 4, с. 10091010 (з літературою).. У часи Філотеє- вого предстоятельства Паламу було проголошено святим (1368), внаслідок чого його вчення утвердилося та легітимізувалося. Пор.: Robert E. Sinkiewicz. Philotheos Kokkinos // LThK (Sonderausgabe 2009), т. 8, с. 261262 (з літературою). Центральним зацікавленням паламізму є питання пізнаваності Бога людиною. При цьому робиться розрізнення між несотвореною й недоступною для всіх і всього, окрім Бога, Божою природою і Божими енергіями, що є несотворені, але доступні для приготованих до цього людей. Див.: В. Асмус, М. Бернацкий. Григорий Палама. Учение о божественной сущности и божественных энергиях // Православная Энциклопедия, т. 13. Москва 2006, с. 28-37, тут с. 29-32; Marie-Helene Congourdeau. Heiligung in der byzantinischen Kirche // Die Geschich- te des Christentums, т. 6: Die Zeit der Zerreiflproben [1274-1449] / ред. Andre Vauchez, Bernhard Schimmelpfennig. Freiburg im Breisgau 1991, с. 545-564, тут c. 553-560. Див. також підсумок нещодавно захищеної на богословському факультеті університету м. Айхштет магістерської праці Володимира Лакатоша: Volodymyr Lakatosh. Gotteserkenntnis bei Gregorios Palamas (12961359). Eichstatt 2015, c. 14-65. Щоб унаочнити це, тогочасні ворогуючі групи послуговувались образом події преображення Господнього на горі Тавор. Для прихильників паламізму таворське світло було несотвореним божественним світлом, яке могли бачити вибрані й освячені учні Христові, а для 'їхніх противників це світло було сотвореним і чуттєвим, а тому й минущим. Саме з цієї причини згаданий богословський спір назвали «суперечкою про таворське світло» Пор.: Асмус, Бернацкий. Григорий Палама, с. 31-32.. Щоб підкріпити це вчення авторитетом із святоотцівських часів, Філотей Коккін звернувся до постаті

Йоана Дамаскина. З огляду на ці Філотеєві бажання, важливими є два спостереження щодо його піснетворчості на честь Йоана Дамаскина. У каноні Коккіна слово «світло» чи похідні від нього лексеми «сяяти», «блищати» трапляються 32 рази Якщо ж узяти до уваги ще й стихири вечірні, що передують канонові Філотея (авторство яких з'ясувати неможливо, але які несуть у собі явні Філотеєві сліди й можуть бути його творінням), то загалом у цілому послідуванні нараховується навіть 39 слів, що пов'язані зі світлом.. Текст богородичного першої пісні канону виглядає майже програмним. Він починається з літери «Ф» і разом із початковими літерами богородичних інших пісень канону, як уже було зазначено, складає його ім'я - «ФіХобеои». Богородичний звучить:

Незахідного Світла Родителько, істинного Світла Оселе, сяюча просвітлена Храмино Світла, просвіти серця всіх нас, які тебе, як Богородицю істинну, істинно піснями славимо. Філотей Коккін. Служба(?) та канон на честь Йоана Дамаскина (Cod. Vat. Gr. 789, fol. 3^v). Виділення тут і далі мої. - О. П.

Будучи добре обізнаним із творами Дамаскина, Коккін часто їх цитує, особливо «Гомілію на Преображення Христа» 17 цитат із різних творів Дамаскина в агіографічних творах патріарха Коккіна, п'ять із яких покликаються на Йоанову гомілію на Преображення, є в: Д. Г. Тстарт". FiXo0eou КшпсттаптіпоотбХєш" тои Koiianou, AyioXoyira epya, A' QeaaaXoniKei" Ауюі. Thessaloniki 1985, c. 49, прим. 112; c. 69, прим. 33; c. 95, прим. 6; c. 134, прим. 162; c. 173, прим. 70; c. 227, прим. 291; c. 228, прим. 298; c. 243; c. 250, прим. 387; c. 280н, прим. 473; c. 316, прим. 595; c. 317, прим. 600; c. 383; c. 469; c. 504, прим. 298; c. 505, прим. 305., з якою можна було легко поєднати богослов'я таворського світла. Цю символіку світла представлено в сідальному після третьої пісні канону на честь Йоана так:

Світильник світлий встановило Слово, яке Світильникам засвітило Світло, на Сіоні, який світ зблисками повчань твоїх та піснеспівів красних, богонатхнений, просвітлює: Його моли, щоб він вчинив усіх нас, тебе піснями славлячих, синами Світла. Філотей Коккін. Служба? та канон на честь Йоана Дамаскина (Cod. Vat. Gr. 789, fol. 4^r).

Паламістична мова «Світла» у Філотея тут очевидна.

Митрополит Марко Євгенік, учасник Флорентійського унійного собору і його ревний противник, а пізніше й протиборець, Див.: Joseph Gill. Konstanz und Basel-Florenz [= Geschichte der okumenischen Konzili- en, 9]. Mainz 1967, c. 265-314, 342-352. потребував Дамаски- нового авторитету ще більше, ніж Філотей. Це видно з того, що він створив аж дві служби на честь Йоана Дамаскина. Його богословське зацікавлення, окрім подальшого утвердження паламістсько-ісихастичного богослов'я та духовності Наприклад, Марко оспівує Йоана Дамаскина як «Світильника Світла пізнання - Харлттр tou feyyou" тт" ynWoew"» (ікос після 6-ї пісні канону), як блаженного, що

«насолоджується неоречевленим блиском Божим - тр" aulou 0eauyeLd" epapolaumn» (пісня 7 першого канону, тропар 2) та як «славу внутрішнього миру - триста" kleo"» (стихира першої служби). Пор.: Mpnaia, с. 370 і 387., охоплювало також питання Filioque, котре він сприймав як відхилення Західної Церкви від православної віри. Його лінія була однозначною: Святий Дух ісходить лише від Отця, а не одночасно й від Сина (Filioque). Цей теологумен Марко мистецьки неодноразово вживає в багатьох місцях своїх піснеспівів на честь Йоана Дамаскина. Він пише:

Небесну мудрість прийняв ти з небес і Богом даними промовами, як громами з небес, скинув ти богопротивні лжевчення, навчаючи, що лише від Отця ісходить Син і [Святий] Дух...

Те, що Дух Святий від Отця ісходить, але що Він також є Духом Сина, щоправда, не від Нього має своє буття, але через Нього вірним подається, проповідував ти в твоєму богослов'ї, триблаженний Йоане.

Ці два приклади достатньо добре унаочнюють спосіб подання й остаточні цілі Марка Євгеніка.

Безсумнівно, обидва єпископи - і Філотей Коккін, і Марко Євгенік - знали не лише богословські праці Йоана, але і його житія. Попри зацікавлення Дамаскином насамперед як визнаним богословом, вони оспівують Йоана також і як аскета, і як піснеписця - до то ж, як у загальних рисах, так і в досить конкретних вимірах, не занедбуючи назвати місця й обставини з уже поширених тоді житій Йоана, де серед іншого передано і його правдоподібний вступ до Лаври св. Сави. До цих відомостей належать місце походження (Дамаск і Сирія), місце діяльності (Єрусалим чи Сіон) Див., наприклад: Філотей Коккін. Служба(?) та канон на честь Йоана Дамаскина (Cod. Vat. Gr. 789, fol. 4^r: Йоан Дамаскин є «сяючим світильником, установленим на Сіоні»); Марко Євгенік. Служби на честь Йоана Дамаскина (Mpnaia, с. 380: «Щоб відняти здобич Самарії та багатство Дамаска, прийшов Христос, що проріс із Якова; тебе ж узяв Він собі з Дамаска для наставлення Сіону, граду Бога великого»)., вказівки на програмний твір «Джерело пізнання», відсікання правої руки та зцілення її через заступництво Богородиці, згадки про Йоана як ревного захисника іконопочитання, а також як улюбленого та уславленого всіма проповідника й піснеписця Пор., наприклад: Філотей Коккін. Служба(?) та канон на честь Йоана Дамаскина (Cod. Vat. Gr. 789, fol. 5^r: «Хори святих мучеників та пророків, апостолів мудрих та єрархів пом'янув єси світлими та гучними піснеспівами»; fol. 5^v: Йоан Дамаскин є «у всьому світі улюбленим піснеписцем»; fol. 7^r: «Богом благословенний і благодаті повний, блаженний, залишив ти Церкві, як скарб незнищенний, православні промови»; Марко Євгенік. Служби на честь Йоана Дамаскина (Mrnaia, с. 369: «радуйся, бо ти творіння піснеспівами твоїми звеселяєш»).. Щоправда, у цьому переліку відсутня хоч якась згадка про Лавру св. Сави чи найменша вказівка на неї як на рідний монастир Дамаскина. Натомість можна знайти виразні вказівки на те, що монашою батьківщиною Йоана був саме Єрусалим, - наприклад, в одній із влучних паралелей до апостола Павла, яку робить Марко Євгенік:

Той, Хто неоречевленим вогнем освітив Павла по дорозі з Єрусалиму до Дамаска і послав його до народів не як переслідувача, а як найважливішого проповідника й апостола, Сам Він покликав із Дамаска на Сіон тебе, божественним світлом осяяного вчителя та найвищого богослова, дружбу Церкви, піснеписця та Духом Божим сповненого проповідника, божественномудрий Йоане, окрасо Дамаска.

Цей завершальний тропар підсумовує низку піснетворчих аргументів нашого дискурсу на користь саме єрусалимської батьківщини монаха Йоана Дамаскина.

Висновок

Виходячи з біографії Йоана Дамаскина, укладеної на основі відомих житій, історичних та агіографічних досліджень, а також із піснетворчих текстів на його честь, ми спробували показати, що монашу батьківщину відомого церковного вчителя хоч і треба шукати в Єрусалимському патріархаті, та все ж не у Лаврі св. Сави в долині Кедрону. Традиція, згідно з якою Дамаскин вступив у Лавру св. Сави і жив там, є в його житіях пізнішим нашаруванням, присутнім від ХІ ст. Окрім того, піснеспіви на честь Йоана Дамаскина, що вийшли з-під пера богословів та піснеписців різноманітного штибу, не дають жодних вказівок на його приналежність до Лаври св. Сави.

Висловлювані вже від середини ХІХ ст. і згодом не раз повторені сумніви, а також наведені тут аргументи підводять до висновку, що рідний монастир Йоана був, правдоподібно, в самому місті Єрусалимі. І хоча кожен із наведених тут аргументів та поодинокі припущення не дають остаточного й незаперечного доказу того, що Йоан як монах не жив у Лаврі св. Сави, все ж усі разом вони складаються в досить обґрунтовану гіпотезу не на користь саваїтської монашої батьківщини Дамаскина. Тому цей допис із великим ступенем правдоподібності можна завершити такими словами: Йоан Дамаскин не був саваїтом.

Аннотация

Автор намагається поставити під сумнів поширене донедавна переконання, що св. Йоан Дамаскин належав до монахів Лаври св. Сави Освященного в долині Кедрону. Він опрацьовує доступний історичний, агіографічний та піс- нетворчий матеріал і на його основі висуває гіпотезу про те, що великий піс- неписець і богослов радше не міг належати до цієї монашої спільноти. Стаття є розширеним і деталізованим варіантом гіпотези, висловленої автором у його монографічному дослідженні про різдвяний канон св. Йоана Дамаскина.

Ключові слова: Йоан Дамаскин, Лавра св. Сави, літургіка, патрологія.

The author tries to question the firmly established conviction that St John Damascene was a monk of the lavra of St Sabbas the Sanctified (Mar Saba) in the Kidron valley. He considers available historical, hagiographic and poetic data, and based on them he suggests a hypothesis that the great poet and theologian could not belong to this religious community. The article is an extended and more elaborated version of the hypothesis, which was made by the author in his monographic study of John Damascene's Christmas canon.

Keywords: John Damascene, the lavra of St. Sabbas, liturgy, Patrology.

Размещено на Allbest.ru