Вихованець Київської духовної академії Микола Стеллецький: сторінками біографії та творчості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вихованець Київської духовної академії Микола Стеллецький: сторінками біографії та творчості

Пастушенко Л. А.

Ключові слова: Микола Стеллецький, історико-критичний аналіз, соціалізм, декадентство, мо- ральнісне богослов'я, культурологічний підхід

In the article the thinker's life of Kiev Theological Academy's pupil and Kharkiv Professor Mykola Stelletsky are reconstructed, the basic directions of his creative researchers are singled and analyzed.

Keywords: Nikolay Stelletsky, historical-critical analysis, socialism, decadence, the moral theology, cultural approach.

Першочергові зусилля науковців мають бути спрямовані на відтворення віх життя і творчості М. Стеллецького, розкриття його ролі у розвитку вітчизняної академічної традиції та релігійно- філософських процесах початку ХХ ст. Проведення фахового цілісного та систематичного аналізу багатогранної творчої спадщини М. Стеллецького передбачає виокремлення основних напрямів творчої діяльності мислителя, визначення специфіки його богословських, релігійно-філософських та історико-філософ- ських поглядів, з'ясування теоретичних та методологічних засад його студій, осмислення їх конкретних результатів, зрештою, оцінку внеску мислителя у становлення філософської та богословської науки на вітчизняних теренах Перші вагомі кроки у цьому напрямі здійснені харківськи-ми дослідниками І. А. Шудрик [33] і прот. О. Нікітченком [6], у працях яких висвітлено життєвий шлях мислителя та проаналі-зовано його творчий доробок. Побіжний аналіз одного з напрямів творчості М. Стеллецького, а саме його студій з історії соціалізму, здійснено також у монографії Н. А. Шип [32, с. 322-324]..

У нашому дослідженні спробуємо реалізувати низку поставлених завдань, а саме - відтворимо віхи біографії мислителя Реконструкцію життєвого шляху М. Стеллецького здій-снено на підставі архівних джерел - розміщеній у рукописному фонді Ф. І. Титова, що зберігається в Інституті рукопису Націо-нальної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (фонд 175) заповненій власноруч М. Стеллецьким анкеті, у якій він подає стислі біографічні відомості та список основних праць [8], клі-

© Пастушенко Л. А., 2014, виокремимо та проаналізуємо основні напрями його наукової спадщини.

Микола Стеллецький народився 30 квітня (за новим стилем - 12 травня) 1862 року у селі Му- рафа Богодухівського повіту Харківської губернії (нині - село Краснокутського р-ну Харківської обл.) у сім'ї священика Харківської єпархії. Після закінчення Харківського духовного училища (1873-1877) навчався у Харківській духовній семінарії (1878-1884). У 1884 р. вступив до Київської духовної академії, де здобув ступінь кандидата богослов'я з правом отримання ступеня магістра без додаткових іспитів на підставі підготовки і захисту магістерської дисертації (ухвала Ради КДА від 14 червня 1888 року, затверджена митрополитом Київським і Галицьким 28 червня 1888 р.) [3]. Рукопис кандидатського твору М. Стеллецького «Брак в Ветхом Завете», написаного під керівництвом проф. Я. О. Олесницького, зберігається в ІР НБУВ [10]. стеллецький священицький педагогічний декадентський

Як кращий з випускників 1888 р. (1-й у розрядному списку), був залишений у КДА на один рік професорським стипендіатом кафедри біблійної історії (керівник - доц. Ф. Я. Покровський). На жаль, через відсутність вакантних місць на кафедрі не міг у подальшому працювати у КДА. Наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст. Микола Стеллецький викладав у київських жіночих гімназіях: обіймав посади законовчителя київських приватних жіночих гімназій О. Т. Дучинської (з 28 червня 1889 р.; 20 листопада 1890 р. затверджений на цій посаді) та А. О. Бейтель (з 1 вересня 1890 р.), Фундуклеїв- ській жіночій гімназії (з 4 вересня 1906 р.), церковно-учительської школи при Києво-Михайлів- ському Золотоверхому монастирі (з 1 грудня 1890 р. по 1 вересня 1893 р.).

рових відомостей, представлених 1908 р. під час його перебування священиком Києво-Софійського собору [7], а також протоколів засідань Ради КДА [див., напр.: 3-5].Педагогічну діяльність поєднував зі свяще- ницьким служінням. Ще наприкінці терміну сти- пендіатства вступив на єпархіальну службу: 26 травня 1889 року був призначений на посаду священика Києво-Подільської церкви Миколи Набережного. 29 червня 1889 р. М. Стеллецький був рукопокладений єпископом Канівським Сильвестром (Малеванським) у сан ієрея (чин звершено у Києво-Братському монастирі), 30 грудня 1896 р. перейшов на вакантну посаду священика Києво- Софійського кафедрального собору. 6 травня 1905 р. був піднесений до сану протоієрея. Брав активну участь у єпархіальному житті, виконуючи низку адміністративних обов'язків: спостерігача за київськими міськими читальнями від духовного відомства (з 1 серпня 1891 р.), члена Ради 2-го Київського жіночого єпархіального училища (з 17 липня 1893 р. по 3 жовтня 1901 р.), голови Ради 1 Київського духовного училища (з 3 жовтня 1901 р.), члена Правління Києво-Софійського духовного училища (1898-1899), помічника благочинного Києво-Подільских церков (1895-1896), члена бібліотечного комітету Київської єпархіальної бібліотеки (з 17 лютого 1897 р.), члена комісії з будівництва Києво-Софійського митрополичого дому (1897-1899), голови комісії з перевірки економічної звітності Києво-Софійського кафедрального собору (1898-1899). З 8 листопада 1905 р. був цензором київського педагогічного журналу «Западно-русская начальная школа». Брав участь у діяльності Церковно-археологічного товариства при КДА (дійсний член з 8 травня 1898 р.). Був обраний почесним членом Київського Свято-Воло- димирського братства ревнителів православ'я (з 2 березня 1908 р.).

У 1891-1892 рр. М. Стеллецький опублікував працю «Брак древних евреев» у журналі «Труды Киевской духовной академии» та окремим виданням (К., 1892), яку 23 жовтня 1892 р. відзначено Радою КДА Макаріївською премією [5, с. 46-49]. Після захисту цієї праці на публічному засіданні Ради КДА 11 грудня 1892 р. (офіційні опоненти - професори Я. О. Олесницький, П. О. Лашкарєв, В. М. Малінін) здобув ступінь магістра богослов'я (затверджений синодальною ухвалою від 3 лютого 1893 р.) [5, с. 53-54].

31 січня 1909 р. міністерським наказом Миколу Стеллецького призначено професором богослов'я Харківського університету. Окрім університету, викладав богослов'я в інших навчальних закладах Харкова: Вищих жіночих курсах, Вищих жіночих медичних курсах, Вищих комерційних курсах. З 16 вересня 1909 р. - голова Ради Харківського єпархіального жіночого училища. Водночас продовжував священицьку діяльність - з 6 вересня 1909 р. обіймав посаду настоятеля Ан- тонієвської університетської церкви.

Педагогічну та священицьку діяльність Микола Стеллецький поєднував із науковими студіями та релігійно-публіцистичною діяльністю: в кінці ХІХ - поч. ХХ ст. виходять його численні публікації на сторінках київських та харківських часописів: «Труды Киевской духовной академии», «Руководство для сельских пастырей», «Вера и разум».

У 1914-1916 рр. опублікував тритомну працю «Опыт нравственного православного богословия в апологетическом освещении», що стала результатом його багаторічних студій у царині християнської етики і викладання курсу морального богослов'я в Харківському університеті. У травні 1914 р. Рада КДА прийняла до захисту 1-й том праці Миколи Стеллецького на здобуття ступеня доктора богослов'я та призначила офіційними рецензентами проф. О. І. Чекановського і доц. Л. О. Соколова, однак через обставини воєнного часу процедура розгляду затяглася. У грудні 1915 р. М. Стеллецький відкликав дисертацію, мотивуючи своє рішення появою у богословській періодиці критичних рецензій на його працю [8, арк. 3; 30-31].

Жовтнева революція та подальші події не лише перервали педагогічну та наукову діяльність М. Стеллецького, а й призвели до його передчасної трагічної загибелі. 19 червня 1919 р. він був заарештований Харківською ГубЧК. Відповідно до т. зв. «Справи про заручників» перебував разом із іншими арештованими харківськими професорами як 38 заручників ГубЧК, яких після відступу більшовиків з Харкова 24 червня було вивезено із Харківського концтабору у Суми [33, с. 72]. 2 липня у Сумах М. Стеллецький разом із іншими арештованими був змушений підписати заяву на ім'я денікінського військового коменданта м. Харкова з проханням припинення насильства і репресій у місті та здійснення взаємного обміну заручників. За свідченням сучасників, М. Стеллецький був по- звірячому зарубаний співробітниками ЧК в ніч на 24 вересня 1919 р. в Орлі. Підстави для арешту та подальшої страти М. Стеллецького достеменно невідомі та незрозумілі. Зокрема, професор Харківського університету В. П. Бузескул у статті-замітці, написаній з приводу трагічної загибелі своїх колег по Харківському університету, з повним нерозумінням того, що відбулося, риторично запитував: «За що страждали і загинули... Микола Степанович Стеллецький, професор богослов'я, мирний служитель церкви, який був поза політикою і політичною боротьбою?» [1].

На початку ХХ ст. у київському «Труды Киевской духовной академии» та харківському «Вера и разум» часописах виходить низка статей У часописі «Труды Киевской духовной академии» (1904-1905 рр.) опубліковано низку нарисів М. Стеллецького: «Соціа-лізм - його історія і критична оцінка з християнської точки зору». У часописі «Вера и разум» (1912 р.) виходить низка його статей: «Соціалістичне звинувачення християнства в нездійсненні ним своїх обіцянок відносно забезпечення людей земним добробу-том», «Соціалізм вимагає знищення нерівності людських ста-нів», «Політичний радикалізм соціалізму», «Революційний ха-рактер соціалізму», «Негативне відношення соціалізму до при-ватної власності, чи соціалістичний комунізм» та ін. М. Стеллецького, присвячених історії виникнення та поширення соціалізму, критиці з християнських позицій основних теоретичних постулатів соціалістичного вчення. На підставі цих статей у 1912 р. у Харкові, 1913 р. у Санкт-Петербурзі М. Стеллецький публікує фундаментальну працю «Новітній соціалізм і християнство», присвячену історико-критичному аналізу висхідних засад соціалістичного вчення.

У цій праці автор, з одного боку, апелює до необхідності наукового вивчення соціалізму як феномену, що потребує виваженого професійного аналізу та дотримання канонів фахового істори- ко-філософського дослідження. Притримуючись принципу історизму, М. Стеллецький визначає характер соціалізму з широкої історичної перспективи, не лише реконструюючи це вчення як певний історичний факт, а й пояснюючи його з тих просторово-часових умов, у яких він первинно виник та формувався, також з'ясовуючи, що є принципово новим у цьому вченні, а що є лише повторення старого у зміненій формі. З іншого боку, М. Стеллецький виходить за межі незаанга- жованого історико-філософського дослідження, піддаючи гострій критиці основні положення соціалізму з погляду християнського віровчення та світорозуміння. М. Стеллецький визначає прикметну рису сучасної йому доби у розповсюдженні соціалістичного вчення. Пропонуючи своїм сучасникам пильніше придивитися до тих змін, які відбулися наприкінці ХІХ - поч. ХХ ст., мислитель застерігає щодо небезпечності поширення цього популярного серед російської інтелігенції вчення, зважаючи на його всеохопні та доконечні цілі та завдання - по-перше, соціалізм надав най- могутніший, з часів впровадження християнства, заклик до соціального перевороту і реформування, по-друге, соціалізм, не обмежуючись виключно рамками теоретичного вчення, претендував охопити усі сфери суспільного життя і людської культури, стати універсальної схемою та матрицею їх пояснення. На думку М. Стеллецького, у таких абсолютистських прагненнях соціалізм наштовхується на не менш потужну силу, яка ставить ті самі цілі та завдання - а саме християнство. Протиставляючи соціалістичне та християнське вчення як два світоглядні антиподи та стверджуючи про небезпечні наслідки укорінення новітнього соціалізму в російському суспільстві, М. Стеллецький у праці намагається прояснити світоглядні настанови наукового соціалізму крізь призму християнського світорозуміння. Крім того, оскільки соціалізм у процесі розвитку серед широких мас населення набуває рис певного моральнісного світогляду та релігійного вчення, тим самим маскуючи своє істинне обличчя під християнські цінності, мислитель вбачає першочерговим завданням демаскувати та розвінчати соціалізм шляхом знаходження точок перетину та розходження поміж соціалізмом та християнством, з одного боку, з іншого - виявлення істинних автентичних ознак соціалістичного вчення.

Соціалізм дотичний до християнства у питанні про людське благо, стверджує М. Стеллецький, однак при розв'язанні цього питання виходить із принципово інших світоглядних засновків, аніж християнство. Якщо християнство обґрунтовує ідеалістичні засади, визнаючи пріоритетність внутрішнього, духовного життя особистості над зовнішніми виявами та перевагу вічних, абсолютних цінностей над минущими, тоді соціалізм, ґрунтуючись на атеїстично-матеріалістичних засадах, проповідує пріоритетність минущих та відносних благ і цінностей. Характеризуючи соціалізм як послідовне матеріалістичне вчення, М. Стеллецький намагається віднайти його історичні витоки. На думку мислителя, новітній соціалізм походить від ідеалістичної філософії Гегеля, трансформуючи її, за посередництвом Фоєр- баха, у матеріалістичну концепцію права та історії [17, c. 9]. У результаті такої історичної модифікації виникла фундуюча для новітнього соціалізму теорія історичного матеріалізму, згідно з якою закони історичного розвитку людства ґрунтуються на матеріальних засадах.

Новітній соціалізм, на думку М. Стеллецько- го, виступає могутнім супротивником будь-якої релігії, в тому числі і християнства, оскільки відповідно до матеріалістичного розуміння історії розглядає релігію як похідне явище, позбавляю- чи її самостійного та абсолютного значення. М. Стеллецький піддає критиці тезу історичного матеріалізму про детермінацію історії людства виключно матеріальним виробництвом, апелюючи на підтвердження своєї критики до тих історичних епох, коли релігійно-моральні ідеї визначали напрям подальшого розвитку людства. Негативне ставлення соціалізму до релігії увиразнюється також на практиці - змушений рахуватися з релігією як важливим чинником суспільного життя, соціалізм йде на певні маневри, оголошуючи релігію приватною справою, таким чином унаслідок розриву необхідного зв'язку держави із релігійними інституціями, держава поступово стає атеїстичною. Вороже ставлення соціалізму до християнства увиразнюється, на думку М. Стеллецького, у поглядах прихильників соціалізму на історичне виникнення християнства, де теорія божественного походження підмінюється на так би мовити земну теорію, згідно з якою виникнення і поширення християнства витлумачується на основі існуючих та той час соціально-економічних умов. М. Стеллецький заперечує пояснення соціалізмом феномену первісного християнства як увиразнення прагнень нижчих прошарків населення - на думку мислителя, християнство розповсюджувалось як народний рух, однак не класово-економічний, і тому не належний до певного класу.

У світлі християнських цінностей М. Стел- лецький розглядає соціальні вимоги соціалізму, зокрема одну із основних вимог, що полягає у необхідності встановлення рівноправ'я серед людських станів. На думку християнського мислителя, зрівняння усіх людей в суспільних правах і обов'язках не може бути досягнуто шляхом перебудови соціального укладу, як пропонують соціалісти [17, с. 72]. Впровадження «урівняловки» неминуче призведе до негативних наслідків, зокрема знецінення індивідуальної праці та сепаратизму в суспільстві. У гонитві за здійсненням безумовної рівності усіх людей затребувана соціалізмом емансипація особистості перетворюється на її протилежність - віддаючись на поталу матеріальному добробуту, людина повністю знеособлюється, перетворюється на раба суспільства, гвинтик у фабриці суспільного виробництва, позбавляючись тим самим свободи вибору. На переконання мислителя, справжнє вчення про рівність людей було запропоноване християнством, адже саме християнство, ґрунтуючи вирішення усіх соціальних проблем на ідеї любові до ближнього, завжди закликало не до насильницького суспільного перевороту, а до морального перевороту, наголошуючи на тому, що лише при внутрішній зміні кожної особистості уможливлюються і певні соціальні зміни.

Крізь призму християнського життєрозуміння витлумачує М. Стеллецький і питання відношення соціалізму до приватної власності та впровадження комунізму. На противагу соціалізму, як стверджує мислитель, християнство не заперечує приватну власність, право на користування нею з метою самовдосконалення людини та досягнення особистого і суспільного блага [17, с. 87]. М. Стел- лецький вважає хибним твердження соціалістів про реалізацію ідеї комуни у перші віки християнської церкви. Якщо у первісному християнстві, зокрема в Єрусалимській церкві, існувала практика «майнової спільності», як увиразнення істинної ідеї християнства - ідеї братолюбства, затьмареної з плином історії, однак ця впроваджена практика не мала нічого спільного з комунізмом як з певним економічним інститутом [17, с. 100].

Вістря критики М. Стеллецький спрямовує також на утверджувану соціалізмом програму політичного радикалізму та необмеженого народного самовладдя. На думку М. Стеллецького, соціалізм є рішучим запереченням існуючого ладу суспільно- політичного життя та виступає за повалення наявної державної влади, походження якої обумовлено є суто економічним фактором, як результат панування певної верстви населення. У рамках соціалізму М. Стеллецький розглядає і соціал-анархістське вчення Льва Толстого про державу: «в обличчі Л. Толстого, що рішуче заперечує державні закони, податки, війну і патріотизм, соціалізм досяг крайньої точки розвитку заперечення існуючого державного життя» [17, с. 130]. На противагу негативному ставленню соціалізму до держави, християнство стверджує про Божественне походження державної влади - будь-яка влада є Божим дарунком людському роду, який ще не досягнув ідеального стану. Для уможливлення суспільно-політичного буття людства необхідним є «примусова сила закону», обумовлена не інтересами і боротьбою різних партій, як стверджують соціалісти, а Божим велінням з метою утвердження справедливості і зовнішнього правового порядку.

М. Стеллецький висновує про революційний характер соціалізму, який єдиним засобом перетворення існуючого суспільно-політичного ладу обирає лише революційний засіб. В обраному методі соціально-політичної боротьби М. Стеллецький вбачає певне протиріччя: з одного боку, соціалізм утвердився як могутня політична сила, використовуючи знамена християнської братерської любові до страдницького людства, з іншого - маскуючись під християнське вчення, соціалізм проповідує нехристиянські насильницькі засоби досягнення своїх цілей [17, с. 131]. Саме тому християнський мислитель закликає сучасників уважніше придивитися до підґрунтя соціалістичної проповіді, схожої у своїх цілях, на перший погляд, із християнською. Марксова теорія досягнення всезагального добробуту внаслідок класової боротьби, переконаний М. Стеллецький, є нічим іншим як видозміною дарвіністського вчення про боротьбу за існування як закону розвитку живих істот, яке Ф. Ніцше у свою чергу прикладав до пояснення людських взаємовідносин [17, с. 136]. Основна ідея соціалізму - ідея суспільного блага - є близькою християнству, однак піддається в рамках атеїстично-матеріалістичного світорозуміння сильному спотворенню, внаслідок чого соціалізм переслідує цілі, протилежні християнським.

Розглянувши основні теоретичні та практичні засади соціалістичного вчення, М. Стеллецький робить висновок, що соціалізм - це «новітня атеїстично-матеріалістична релігія» [17, с. 141] та утопія, яка в оболонці правди загортає велику оману для людства. На «розчаклування» цієї привабливої та жахливої омани повинні бути консолідовані спільні зусилля, спрямовані у напрямку мирної боротьби із цим суспільним злом шляхом проведення необхідних соціальних реформ християнських цінностей.

У 1908 р. у часописі «Руководство для сельских пастырей» та окремим виданням (Київ, 1909) виходить ще одна фундаментальна полемічна праця Миколи Стеллецького «Сучасне декадентство і християнство», присвячена історичному аналізу та критичній оцінці з християнських позицій популярної в середовищі російської інтелігенції літературно-громадської течії декадентства. Харківський професор так обґрунтовує важливість привернення уваги сучасників до цієї течії: декадентство у своєму розвитку наприкінці ХІХ ст. вийшло за межі естетичного напряму і розрослося до панівного суспільного настрою, який охопив усі найважливіші сфери життя та культури, включно з філософією, мораллю та релігією. Тому М. Стеллецький переконаний у необхідності надання «тверезої оцінки та сумлінної перевірки складених про нього уявлень» [25, № 4, с. 90], які хибують на певну поверховість та легковажність. Отже, християнський мислитель намагається з'ясувати істинну природу декадентства та його культурно-історичне значення, зрозуміти таїну його привабливості для сучасників. Задля цього мислитель надає доволі розлогий історичний нарис декадентства, де простежує основні віхи становлення та розвитку цього руху, при цьому розглядає декадентство у двох значеннях: вузькому - як певний символічний напрям літератури і мистецтва, та ширшому - як загальний суспільний умонастрій, поширений на зламі ХІХ- ХХ століть. Як художньо-літературний напрям декадентство розпочинає свій родовід з середини ХІХ ст. у Франції. Шарля Бодлера і Поля Верлена М. Стеллецький вважає родоначальниками та очільниками декадентства, оскільки у їхній творчості увиразнено характерні особливості цього руху: перш за все, їхня поезія є відображенням хворобливих тенденцій тогочасної доби, подруге, їхня поезія має яскраву містико-еротичну насиченість; нарешті поезія презентує відхід від класичних канонів поетичної творчості - вимог ясності, точності і строгої визначеності думки і слова - таке вільне слововживання співвідноситься із філософською тезою декадентства про цінність лише скороминущих настроїв, що не піддаються строгій і послідовній визначеності. Поезія декадентів - поезія «натяків, ніжних напівтонів і хвилинних настроїв» [25, № 4, с. 97], звідси мета поезії - створення в людині таких настроїв. Водночас М. Стеллецький аналізує засади творчості інших представників французького символізму- декадентства: зокрема, декадентського Шекспіра Моріса Метерлінка, корифея містичної течії у декадентстві, який у своїй творчості реалізовував ідею пріоритетності несвідомого психічного життя над її свідомою частиною, і на противагу поширеній на той час раціоналістичній традиції висував метод інтуїтивного, позалогічного пізнання; Едгара По з його стихійною, своєрідною та віртуозною поезією; Артура Рембо, найяскравішого з французьких «істинних спеціалістів витонченої порнографії» [25, № 5, с. 122], та інших. М. Стеллецький виокремлює спільну світоглядну рису, притаманну творчості представників французького декадентства, яка є характерною тією чи іншою мірою для усього декадентства, - абсолютний індивідуалізм та свавілля нічим не обмеженого самодостатнього «Я». Цю рису найяскравіше увиразнено у творчості німецького поета і філософа, «великого декадента» Фрідріха Ніцше, який відіграв, на думку М. Стеллецького, «величезну та всеохопну роль» в еволюції цієї течії, надавши філософське підґрунтя її індивідуалістичній тенденції: «Уся його філософія є пристрасним, хворобливим окриком людської індивідуальності, придушеної сучасним укладом цивілізованого європейського життя...» [25, № 6, с. 142]. Ні у кого з філософів, висновує мислитель, протест людської індивідуальності проти будь-яких суспільних рамок не досяг такої сили, як у Ніцше, зокрема у його вченні про надлюдину, що становить осердя його філософії. М. Стел- лецький звертає увагу також на стилістичні особливості творів Ніцше, віднаходячи спільні риси мови Ніцше із мовою декадентів. У Норвегії декадентську течію представлено драматургом Генріхом Ібсеном, секрет успіху творчості якого М. Стеллецький вбачає у руйнуванні «примар» тогочасних ідеалів і поповнення наявних світоглядних установок новими ідеями-ідеалами внутрішньої свободи людини, протесту проти зовнішніх умовностей, що перешкоджають розвитку людської особистості.

У Росії деякі характерні особливості декадентства увиразнені, на думку М. Стеллецького, у творчості Ф. Достоєвського і Л. Толстого. Досто- євський ще до Ніцше, стверджує мислитель, вловив найголовніші особливості нового світогляду, увиразнюючи у своїх творах характерні симптоми моральнісної хвороби століття. Однак у творчості письменника водночас можна віднайти інтуїцію подолання декадентського світогляду, оскільки Достоєвський у своїх творах фіксує не лише момент розпаду людської особистості, а й процес її воскресіння. У російській літературі М. Стеллецький виокремлює два напрями декадентства: літературно-художній (Дмитро Мереж- ковський, Зінаїда Гіппіус) та ідейно-соціальний (Максим Горький, Леонід Андрєєв, творчість яких являє собою суміш ніцшеанського індивідуалізму з «доморослою босячнею»).

Визначаючи характерні особливості декадентства, М. Стеллецький дає їм критичну оцінку, вважаючи, зокрема, неприйнятним негативне ставлення декадентства до засад мистецтва, філософії, моралі та релігії, особливо християнської. У сфері мистецтва М. Стеллецький критикує декадентську теорію «чистого естетизму», яка, на його думку, не вносить у сучасні мистецтво та світогляд нічого нового та оригінального, а є лише продовженням ніцшеанського культу краси, «культу індивідуалістичної сили і «надлюдської» пристрасті, спорудженої на руїнах міщанського добробуту» [25, № 10, с. 254]. Як стверджує мислитель, декадентське поняття краси є надто формалізованим, позбавленим реального змісту, більше того, при витлумаченні краси, відокремленої від істини та добра, краса втрачає свої значення та спотворюється. М. Стел- лецький наголошує на тісному органічному зв'язку краси із моральністю, адже в основі цього нерозривного зв'язку є прагнення до належного і мо- ральнісно-досконалого. Доводячи спорідненість естетичного та релігійного почуття, він водночас не погоджується із тезою декадентства про можливість заміни останнього першим, вбачаючи між ними суттєву відмінність.

У сфері філософії М. Стеллецький полемізує з декадентами з приводу їхніх спроб виправдати нелогічність філософії. Граничне зловживання суб'єктивізмом, переконаний мислитель, при спростуванні об'єктивних загальноприйнятих законів мислення, унеможливлює процеси пізнання істини та взаєморозуміння, відкидає потребу у розумовій чи філософській освіті. Також заперечуючи мораль, декадентство, на думку М. Стеллецького, впадає у протиріччя з основною потребою людського духу - вільно вирізняти, за наявним внутрішнім моральнісним законом, добро від зла. На глибоке переконання мислителя, ідея добра є також вродженою людському духу ідеєю, як ідея істини та краси.

Основну увагу М. Стеллецького зосереджено на послідовній критиці основних засад декадентства, оприявненого в російській філософії та богослов'ї так званими «путейцами» чи «ново- християнами», членами Петербурзьких релігійно-філософських зібрань 1901-1903 рр., зокрема Д. Мережковським, В. Розановим, М. Мінським та ін. Останні, зосереджуючись на критиці «історичного християнства» з її канонічно-догматичним укладом і церковним вченням, висунули власний проект нового чи вільного християнства.

Характерними рисами російської декадентсько-релігійної течії, за визначенням М. Стел- лецького, є крайній суб'єктивізм у царині віри, містичне пізнання релігійної істини, скептичне ставлення до «історичної Церкви» і повний анти- номізм у царині моральності. Проблема містичного з'єднання чи гармонійного поєднання плоті і духа з усіма його проявами в особистому та суспільному житті проходить, на думку мислителя, червоною ниткою крізь усю творчість та світоглядні засади «новохристиян». М. Стеллецький послідовно відкидає звинувачення «путійців», спрямовані проти історичного християнства, зокрема звинувачення християнства у певній однобічності, культивуванні духу та забутті плоті, наводячи численні приклади зі Св. Писання та святоотчої літератури на користь обстоюваної ним тези щодо високого значення як у християнській, так і давньоіудейській культурі не лише духовної, а й тілесної складової людини. Детально аналізуючи питання розуміння у християнстві взаємовідносин душі і тіла, М. Стеллецький апелює до правильного та глибшого витлумачення одного із центрального у християнській антропології питання про боротьбу духу з плоттю, саме як питання про життя і смерть, протистояння видимого, зовнішнього, минущого та внутрішнього, невидимого, вічного.

У своїй праці М. Стеллецький виступає проти поширеного в середовищі російської інтелігенції упередження, згідно з яким християнство пригнічує наукову, художню, суспільну діяльність. На думку мислителя, культура протягом свого історичного поступу рухалася паралельно із християнською Церквою в напрямі утвердження царства миру і братерства на землі, окрім того, християнство протягом історії виконувало величезну культурну місію, преображаючи як окремих особистостей, так і реорганізовуючи суспільне життя.

Загалом М. Стеллецький характеризує феномен декадентства досить негативно, як «повну сваволю думки, грубу профанацію релігії і самий неприборканий розгул чуттєвості» [25, № 48, с. 285] та оцінюючи його як явище, притаманне перехідним епохам в історії людства, епохам занепаду і виродження. У критиці мислителем основних засад декадентства можна знайти увиразнення тієї проблеми, яка особливо хвилювала вітчизняних та російських мислителів на зламі ХІХ - поч. ХХ ст - поширення нігілістичних тенденцій в умонастроях суспільства, руйнування загальнолюдських ідеалів та нівелювання царини моральності. На думку М. Стеллецького, декадентство яскраво відображає нігілістичні настрої сучасної думки у своїх прагненнях спростувати віковічні ідеали людства - релігію, мораль, філософію, поезію, будучи неспроможним запропонувати нічого свого, окрім «загальнолюдського credo навиворіт» [25, № 47, с. 268].

Водночас М. Стеллецький виокремлює певні позитивні риси декадентства та обґрунтовує їхнє належне культурно-історичне значення, серед яких - «боротьба декадентства із умовностями суспільних формул і закріпачення сучасним соціальним устроєм людської особистості, яка високо цінується самим християнством» [25, № 48, с. 290]. У художньо-мистецькому відношенні - певні зрушення в царині поетичної творчості, спроби декадентства розширити традиції і межі художньої виразності, вийти за межі логічного та свідомого до сфери позалогічного і несвідомого.

Серед значимих та злободенних питань, порушених декадентсько-релігійною течією «но- вохристиянством», М. Стеллецький вирізняє питання щодо необхідності подолання дуалізму між християнством і світською культурою, наближення християнства до проблем сучасності, ствердження християнського начала в усіх сферах людської життєдіяльності - науці, культурі, освіті, суспільно-політичному житті.

Із цим тісно пов'язане не менш важливе питання, на якому М. Стеллецький акцентує у своїй праці, - питання про методологічне реформування сучасного російського богослов'я. Про нагальність проблеми реформування християнський мислитель наголошує у 1909 р. в окремій статті «До проблеми методологічної реформи російського богослов'я» Надруковано у часописі «Вера и разум».. Мусимо зазначити, що одним із основних лейтмотивів творчості М. Стеллецького стало висвітлення питання, яке висувала вітчизняна та російська академічна спільнота на зламі ХІХ-ХХ ст. - питання про причини розчарування російської інтелігенції в християнських цінностях та ідеалах, відчуженні її від Церкви. По суті, основні праці М. Стеллецького «Новітній соціалізм та християнство», «Сучасне декадентство та християнство» написані з метою з'ясувати причини відходу російської інтелігенції від цінностей «історичного християнства» та церкви, зрозуміти підстави для привабливості цих новітніх умонастроїв у середовищі російського суспільства, та окреслити шляхи подальшого розвитку християнської думки та православного богослов'я з метою подолання кризи духовності.

На думку М. Стеллецького, причини байдужості та навіть опозиційності російської інтелігенції до богословської науки потрібно шукати в анормальній ситуації з сучасним російським богослов'ям, яке набуло характеру абстрактного формалізованого викладу християнських істин без зв'язку із конкретним життям. Це відбулося внаслідок застосування в богословській науці розсудково-діалектичного чи спекулятивного методу, привнесеного ще з XVII ст. київською схоластичною школою. М. Стеллецький приєднується до тих православних російських богословів (прот. П. Я. Светлов, єп. Сергій (Страгородський), архієп. Антоній (Храповицький), митр. Сергій (Малеванський)), які прагнули подолати теоре- тично-доктринальну постановку богословської науки в Росії. У пошуках шляхів виходу із кризи, що переживає російське богослов'я, М. Стел- лецький вважає доцільним прислухатися до настанов російських слов'янофілів О. С. Хомякова та Ю. Ф. Самаріна, згідно з якими богослов'я має бути спрямованим не на доведення християнських істин, а на виклад досвідного богопізнан- ня - живого урозуміння досвіду християнського життя цілісної людської особистості у єдності усіх її проявів - не лише поміркованості, а й волі та почуттів. Як переконаний М. Стеллецький, в основі християнського богослов'я мусить бути «внутрішній релігійно-моральнісний досвід чи переживання на самому собі відроджуючої і обновлюючої дії християнства. Лише завдяки такому переживанню християнство стає фактом внутрішнього нашого життя» [25, № 52, с. 416].

Сформульовані теоретико-методологічні настанови щодо розбудови богословської науки М. Стел- лецький впроваджує у своїй фундаментальній богословській праці «Досвід моральнісного православного богослов'я в апологічному висвітленні» (1914-1917) [20]. У назві увиразнені основні інтен- ції автора щодо постановки предмета богословської дисципліни: по-перше, йдеться про виклад релігійно-моральнісного досвіду християнина; подруге, цей виклад здійснюється в апологетичному ракурсі, зважаючи на потреби і запити сучасного життя та стверджуючи загальну необхідність викладу християнського ідеалу життя не мовою віри, а мовою загальнолюдського розуму. Як зазначає М. Стеллецький у передмові, цей твір став підсумком його викладання богослов'я в Харківському університеті. Автор обумовлює вибір у своїй викладацькій практиці серед усіх богословських наук саме моральнісного богослов'я через практичну спрямованість цієї дисципліни - її безпосереднє ставлення до життя, відображення актуальних проблем тогочасної дійсності. Водночас М. Стел- лецький приєднується до тих вітчизняних та російських інтелектуалів, які висловлювали на зламі ХІХ - поч. ХХ ст. занепокоєння наявною кризовою ситуацію в царині моральності, зумовленою «нігілістичним духом часу», розповсюдженням матеріалістично-позитивістського світогляду. М. Стел- лецький разом з іншими представниками ідеалістичного напряму намагається віднайти шляхи морально-релігійного оновлення Росії в її історичному самовизначенні, ґрунтовані на християнських цінностях та пошуку абсолютних заповітів і принципів.

Обґрунтовуючи теоретичні засади системи моральнісного богослов'я, М. Стеллецький знаходить незадовільним систематичний виклад мо- ральнісних істин у ракурсі вчення про чесноти чи у розрізі опису людського спасіння або ідеї царства Божого (цю ідею, реалізовану у системі християнської етики його академічним наставником Маркеліном Олесницьким, він критикує за її нібито не зовсім православну інтерпретацію як ідею позацерковного суспільства). Натомість харківський професор пропонує постановку мораль- нісного богослов'я в ракурсі ідеї закону Божого і моральнісних обов'язків, розуміючи під Божественним законом не лише богоодкровенний мо- ральнісний закон Христа, а й природний мораль- нісний закон, наділений силою вищого авторитету та характером обов'язковості. Відтак, М. Стеллецький формулює предметне поле системи моральнісного богослов'я, виходячи у теоретичній частині із тлумачення висхідної засади - закону Божого як загальної норми людської діяльності. У практичній частині надається інтерпретація реалізації теоретичних засад у конкретних моральнісних відносинах і обов'язках християнина. Отже, М. Стеллецький виокремлює три частини системи моральнісного богослов'я: 1) вчення про внутрішню сутність моральності взагалі чи загальних началах християнської моральності; у наступних частинах - виклад вчення про зовнішнє увиразнення моральнісного настрою християнина; 2) як індивідуальності у його різноманітних відношеннях і обов'язках - вчення про особисту чи індивідуальну моральнісність; 3) вчення про християнські засади суспільної моральності. У першій частині розглядається питання сутності свободи людської волі як основної риси моральнісної природи і сили моральнісного самовизначення людської особистості, стверджується думка про істинну свободу саме як мораль- нісну, що визначається як прагнення до найвищого моральнісного блага; питання природи внутрішнього чи природного моральнісного закону, його недостатності для обґрунтування засад моральнісного життя. Далі здійснено критичний огляд етичних принципів основних філософських напрямів: деїзму, пантеїзму, матеріалізму та тогочасних поширених наукових етичних теорій - кантіанської, сенсуалістичної, евдемоністичної, утилітаристської, еволюціоністської, еволюціоністсько-моністичної, індивідуалістичної тощо. На підставі критичного розгляду поширених мо- ральнісних концепцій, М. Стеллецький обстоює думку про християнську моральність як найвищу форму моральності, оскільки її керівним началом і підґрунтям є ідея любові. Як стверджує М. Стеллецький в окремому нарисі «Любов як головне начало християнської моральності» (1913), ідея любові, нерозкрита й непізнана в язичницькому та юдейському світі, у справжньому своєму сенсі розкривається лише в християнстві, де взаємовідносини людини з Богом та іншими людьми характеризуються крізь призму любові. Лише любов - предмет живого заповіту Христа - є запорукою моральнісного преображення та удосконалення людської природи. М. Стеллецький вступає у полеміку із представниками кантіанської школи, обґрунтовуючи необхідність розгляду моральнісної життєдіяльності не лише виходячи з абстрактних вимог моральнісного закону, а з принципу любові як найвищого мотиву моральнісного життя, що спонукає людину до виконання моральнісного закону. Цілком у рамках духовно-академічної традиції, М. Стеллецький критикує кантівську етику за її формально-абстрактний раціональний характер, не приймаючи кантівську ясність та очевидність вибору волі за розумом, адже особистість не вичерпується, всупереч Канту, лише інтелектом - не менш суттєвими її сторонами є чуттєва та воліюча сили, особистість потребує синтезу «між теоретичним правилом і порухами серця». Крізь призму особистісних взаємовідносин М. Стел- лецьким переосмислюється і значення моральніс- ного закону: «В царстві живих особистостей, в союзі з якими ми живемо, наші обов'язки виникають не з їх ставлення до безособової ідеї закону, не вповні ясно у своєму змісті, але з відношення до особистостей, які знаходяться у певних відносинах з нами» [16, № 23, с. 615]. Живильною силою та умовою реалізації любові як духовної сутності морального закону виступає, як стверджує М. Стеллецький у праці «Життя Ісуса Христа як зразок і приклад моральнісного життя» (1914)