Іоан Предтеча: життя і проповідь

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКА ПРАВОСЛАВНА БОГОСЛОВСЬКА АКАДЕМІЯ

Кафедра біблійних і філологічних дисциплін

Курсова робота

Іоан Предтеча: життя і проповідь

Журавльова Олена Олександрівна

Науковий керівник

Кандидат наук з богослів'я, доцент

прот. Леонтій Никитенко

Київ-2019



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ПРЕДТЕЧІ І ХРЕСТИТЕЛЯ ГОСПОДНЬОГО ІОАНА

11 Різдво Іоана Хрестителя та його дитячі роки

1.2 Хрещення Христове

1.3 Усікновення глави Іоана Предтечі

РОЗДІЛ 2. ЗНАЧЕННЯ ПОСТАТІ ПРОРОКА ІОАНА ПРЕДТЕЧІ ДЛЯ ЦЕРКВИ ХРИСТОВОЇ

21 Проповідь Іоана Предтечі

22 Старозавітні пророцтва про Іоана Предтечу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Обираючи тему для написання курсової роботи мені хотілось дослідити життя такого бібілійного персонажу, який був дуже наближений до Ісуса Христа не тільки як учень. Тому я обрала тему «Іоан Предтеча: життя і проповідь». Головним у Новому Завіті було служіння Ісуса, але Іоан був тим, хто мав приготувати народ до цього служіння, і знак про це був даний ще до їх народження. Саме тому церковна традиція називає його Предтечею, тобто “попередником”.

Це про нього Христос сказав: “Не було серед народжених жінками більшого за Іоана Хрестителя; але найменший у Царстві Небесному більший за нього” (Мф. 11:11). Виявляється, усі старозавітні пророки поступаються цьому чоловікові, який начебто не зробив нічого особливого, просто закликав народ до покаяння, вказав на Ісуса. Він не виводив народ з рабства, як Мойсей, і не проголошував дивовижних пророцтв, як Ісая. Чому ж він виявився “більше” їх і в якому сенсі можна зрозуміти це “більше”? Це я і хочу дослідити в своїй курсовій роботі.

Під ім'ям пророка Ях'ї шанують його і мусульмани; особливу роль відводили йому у своєму богослов'ї найрізноманітніші релігійні вчення і секти старовини - наприклад, гностики і маніхеї. Іоана вважали і вважають своїм небесним покровителем багато громад, міста, провінції і корпорації - наприклад, канадський Квебек і Мальтійський рицарський орден, а з ним і вся острівна держава Мальта.

Читаючи Євангеліє, ми дізнаємось, що за життя до Іоана прямували натовпи народу, у нього була безліч учнів, і навіть духовні вожді юдаїзму спеціально відправляли до нього гінців, щоб запитати, ким він себе вважає.

Він - перший, кого ми зустрічаємо в Новому Завіті. Взагалі, в його історії життя, ми зустрічаємо дуже багато деталей, що нагадують нам про Старий Завіт, - і в той же час кожна з них веде до новозавітного Одкровення. З'єднання двох Завітів ми бачимо і в тому, як зустрілися Ісус і Іоан, коли ще кожен з них був в утробі своєї матері.

Актуальність теми. Предтеча і Хреститель Господній Іоан, найбільший за Христовим свідоцтвом серед пророків, завершує Старозавітну історію і відкриває епоху Нового Завіту. Він засвідчив про пришестя на землю Єдинородного Сина Божого, хрестив Його у водах Йордану і засвідчив таємниче явлення Пресвятої Трійці в день Хрещення Господнього. В цьому і полягає актуальність теми: всесторонній підхід до постаті Іоана Предтечі, як проповідника до спасіння роду людського.

Об'єктом дослідження даної курсової роботи є життєвий шлях Іоана Предтечі.

Предметом дослідження виступає пророча місія Іоана Предтечі, який готує шляхи для благовістя Христового.

Метою написання моєї роботи є поетапне дослідження та аналіз важливості постаті Іоана Хрестителя, як великого пророка та проповідника в Священному Писанні.

Завданням моєї курсової роботи було проаналізувати пророцтва про народження Іоана Предтечі, що описані в Біблії, дати якісну оцінку його пророчій місії та заглибитись у суть його проповіді.

Теоретико-методологічна основа дослідження базується на загальнонаукових принципах історизму, цілісності та наукової об'єктивності, реалізованих через методи історичного дослідження. Також при роботі для аналізу текстів я використовувала філологічний метод дослідження.

Структура курсової роботи обумовлена об'єктом, предметом, метою та завданнями дослідження. Робота складається з вступу, двох розділів (4 підрозділів), висновків, списку використаних джерел і літератури. Загальний обсяг курсової роботи - 37 сторінок.



РОЗДІЛ 1. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ПРЕДТЕЧІ І ХРЕСТИТЕЛЯ ГОСПОДНЬОГО ІОАНА

11 Різдво Іоана Хрестителя та його дитячі роки

Все житіє святого пророка і Хрестителя Господнього Іоанна Предтечі грунтується в першу чергу на текстах Святого Письма. Частина відомостей зберегло для нас Святе Передання Церкви.

Іоан Предтеча поєднував в собі священицьке і царське походження, так як його батько - Захарія - був священиком і походив з роду Аарона, брата пророка Мойсея. Саме з дочок Ааронових, за словом Божим, повинні були поставлятися для служіння в храмі Єрусалимському священнослужителі. Що стосується праведної Єлизавети - матері святого Іоана Предтечі, то вона походила з роду царя Давида. Жили вони на півдні від Єрусалиму, біля міста Хеврон. [20].

Історія народження Іоанна Предтечі безпосередньо пов'язана з дивом Божим і багато в чому схожа з історією народження Пречистої Богородиці. Справа в тому, що праведні Захарія і Єлисавета довго не мали дітей, і здавалося, що у них вже ніколи їх і не буде, адже вони досягли похилого віку і залишались бездітними.

Одного дня, коли священику Захарії випав жереб увійти до Єрусалимського храму і служити перед Господом, навряд чи він припускав, що це богослужіння увійде до історії людства. Багато років вже трудився праведний Захарія при Храмі. Служіння ніколи не було для нього рутиною, але можна припустити, що, вступивши до Храму в той пам'ятний день, старий, досвідчений Захарія не чекав побачити нічого нового.

Спочатку все йшло як завжди. Безліч народу молилася біля Храму, а старанний священик Захарія в строгій відповідності з релігійними приписами кадив фіміамом біля кадильного жертовника. Але раптом він побачив щось, що збентежило його. Перед ним, праворуч жертовника кадильного, абсолютно несподівано з'явився ангел Господній. [23, с.207]

Як відомо, ніхто окрім священика не мав права наблизитися до жертовника. Не дивно, що Захарія, який абсолютно не очікував когось побачити, злякався. Перед ним була навіть не людина, але ангел. Звернувшись до священика по імені, архангел Гавриїл і приніс розгубленому священику несподівану звістку: “Не бійся, Захаріє, бо почута молитва твоя, і жінка твоя Єлисавета народить тобі сина, і наречеш ім'я йому Іоан; і буде тобі радість і втіха, і багато хто народженню його зрадіє” (Лк. 1:13,14). Всемилостивий Бог нарешті вирішив відповісти на молитви престарілої пари і утілити в життя Свій святий задум. У похилі роки на Захарію чекали радість і веселощі довгожданого батьківства.

Звістка від ангела була настільки чудовою, що старець Захарія зніяковів. Він не повірив Божественному посланцю. Тоді Ангел сказав йому, що за своє невір'я він карається німотою і буде залишатися німим до звершення передбаченого.

Слова Архангела Гавриїла незабаром збулися. Єлизавета, дружина Захарії, очікувала народження первістка, і дякувала Богові за Його велику милість. Час очікування народження майбутнього пророка було для Єлизавети радісним і благодатним. Ще в утробі своєї матері Предтеча Господній показав свою близькість і духовний зв'язок з Богом. Це сталося під час зустрічі Єлизавети з Пресвятою Дівою Марією, майбутньою Матір'ю Господа. [10 с. 97]

Пресвята Діва, очікуючи народження Божественного Немовля, дізнавшись від Ангела, що у Її родички Єлизавети скоро народиться син, поспішила відвідати її. Увійшовши до будинку, Вона привітала Єлизавету. Почувши привітання, Єлизавета сповнилась Святим Духом, і дізналася, що Марія удостоїлася бути Матір'ю Божою. Вона голосно вигукнула і сказала: «Благословенна Ти між жінками, і благословенний Плід утроби твоєї! І звідки це мені така радість, що Матір Господа мого прийшла до мене?» (Лк. 1: 41,42).

Пресвята Діва Марія у відповідь на слова Єлизавети прославила Бога словами: «Величає душа Моя Господа, і возрадувався дух Мій у Бозі, Спасі Моїм, бо Він зглянувся на смирення раби Своєї; відтепер будуть прославляти Мене всі роди. Так вчинив мені Всемогутній, і святе ім'я Його; і милість Його з роду в рід на тих, хто боїться Його». (Лк 1, 46-56)

Близько трьох місяців пробула Діва Марія у Єлизавети, а потім повернулася додому в Назарет.

Незабаром після цієї зустрічі у Єлизавети народився син. Точне місце народження Іоанна Предтечі в жодному Євангелії не вказане. Можливо, він народився в Юті (Лк. 1:39; пор. Нав. 15:55; 21:16), селищі, що знаходилося у двох годинах пішої ходи на південь від Хеврону, або в самому Хевроні - найважливішому місті на півдні Іудеї в 37 кілометрах на південний захід від Єрусалиму. Згідно ж церковного передання його народження сталося на місті сучасного міста Ейн-Карем, розташованого близько 7 км на південний захід від Єрусалима. Сьогодні на цьому місці зведений францисканський монастир “Святий Іоан на горах”. [28 с.61]

На восьмий день, як приписував закон Мойсеєвий (Лев. 12:3), треба було обрізати новонародженого та дати йому ім'я. Над іменем вийшла суперечка. Як правило давали ім'я діда, щоб продовжити родову ознаку. Однак зважаючи на похилий вік батька, хотіли назвати новонародженого його ім'ям - Захарія, але Єлисавета побажала дати синові вказане ангелом нетрадиційне для своєї сім'ї ім'я Іоанн (“Ягве (Бог) змилувався”). Постанову матері могла змінити тільки постанова батька. Німий Захарія попросив воскову дощечку: “Попросивши дощечку, написав слова: Іоан буде ім'я йому. І дивувались усі. І відразу відкрилися уста його і язик його, і він почав говорити, благословляючи Бога” (Лк. 1:63,64).

Після Різдва Господа Ісуса Христа, поклоніння пастирів і волхвів, що передбачили народження нового Царя ізраїльського народу, нечестивий правитель Ірод наказав убити всіх немовлят, щоб продовжити власне царювання і не мати суперників. Почувши про це, свята Єлисавета пішла зі своїм сином в пустелю, де ховалася в печері. Святий Захарія як священик перебував в Єрусалимі і виконував своє священиче служіння в храмі. Ірод послав до нього воїнів з наказом дізнатися місцеперебування немовляти Іоана і його матері. Захарія відповів, що це йому невідомо. За відмову від наказу він був убитий прямо в храмі. Праведна Єлизавета з сином продовжувала жити в пустелі, де й померла. Отрок Іоан, що охороняється ангелом, знаходився в пустелі до того часу, як вийшов на проповідь про покаяння.

Євангеліст Лука пропустивши юнацькі роки Іоанна, лише повідомляє нам: “Дитя ж зростало і міцніло духом, і було у пустелях до дня явлення свого Ізраїлеві” (Лк. 1:80), тобто до достатньо дорослого віку. Дослідники, заповнюючи цю прогалину, припускають, що в той час, Іоан міг знаходитися в громаді есееїв (релігійної групи в Іудеї, часів Другу храму (530 до. н.е. - 70 р. н.е.)).

«Сам же Іоан мав одяг з верблюжого волосу і ремінь шкіряний на стегнах своїх, а їжею його були акриди та мед дикий» (Мф. 3, 4; пор. Мк. 1, 6). Одяг з верблюжого волосу - це груба тканина з довгого, грубого й колючого волосу, яку носили на Сході бідні люди. Замість коштовного пояса, яким підперезувалися жителі Сходу, Іоан мав простий шкіряний ремінь, наслідуючи в цьому пророка Іллю, що був його прообразом (4 Цар. 1, 8).

Харчувався Іоан акридами й диким медом. Акриди - це вид саранових, якими харчувалися зазвичай бідняки. Закон Мойсеїв дозволяв юдеям їсти акриди (Лев. 11, 22). Про використання акрид для харчування свідчать і римський письменник Пліній та блаженний Ієронім, який довго жив на Сході. Бедуїни і тепер збирають акриди у великій кількості та готують з них різні страви: їх смажать, варять, коптять, сушать, солять. Деякі вчені, знаючи про використання цього виду сарани для харчування і знаючи, що вона була поживою бідних, не наважувались у даному випадку розуміти під акридами сарану, вважаючи її непристойною стравою для Іоана Хрестителя. Проте Іоан таки харчувався акридами, тобто сараною, і це свідчить про його бідність і суворе життя. “Дехто гадає, що акриди - це вершки трави, яка ще називається мелагра, а інші розуміють під цією назвою дикі яблука” [29 с.509].

Дикий мед - це, мабуть, мед диких бджіл, яких багато водилося по скелях і дуплах. Був також ще один вид меду, який називався диким, або лісовим, медом (Див.: 1 Цар. 14, 27). Його давали невеликі комахи, відкладаючи свій мед на листі. “Дикий мед - дуже гіркий і противний на смак”. [25 с. 74]

1.2 Хрещення Христове

іоан предтеча проповідь

Напередодні приходу Ісуса Христа людство переживало повне моральне виснаження. Язичницький світ загруз у вадах, опустившись в саму глибину нечестя. Річки беззаконня розлилися по усій землі. Люди служили дияволові, забувши і залишивши свого Творця. Саме повітря було спаплюжене димом ідольських жертв, що палився всюди. Але настроїти себе з глибини морального падіння людство було безсиле. Зцілення цього хворого, змученого фантазіями світу мало відбутися через проповідь, смерть і воскресіння Спасителя. Про наявний прийти Визвольникові час від часу давалися пророцтва і обіцяння обраному народу, Ізраїлю. Чекали Його приходу усі жителі сходу. Їх погляди усіх були обернені на Іудеєві, звідки чекали Царя, що має оволодіти всесвіту.[23 с.269]

Але найбільше іудеї чекали на Месію. І тому, коли останній іудейський пророк, Іоан Предтеча призвав очікуючих на Спасителя, очиститися у водах Йордану, то до нього потекли десятки тисяч людей. Пришли до нього і лицеміри фарисеї і цинічні аристократи саддукеї. Вони теж знали, що настає час приходу Месії. Але пророк їх зустрів неласкаво. Відмітимо цей момент особливо. Хрестилася уся Іудея, окрім удавано набожних фарисеїв і саддукеїв, від яких Іоан, знаючи їх брехливу натуру, зажадав не усного покаяння, а реальних справ добра. Для іудейських вождів у Іоана Предтечі не знайшлося ніякого співчуття. Це стало для них важким потрясінням. Важко описати розчарування цих людей. Адже з'ясувалося, що нічого хорошого від приходу Месії їм чекати не варто.

Іоан розглядав своє хрещення як підготовче. «Я хрещу вас водою на покаяння, але Той, Хто гряде після мене, Сильніший за мене; я недостойний взуття Його понести; Він хреститиме вас Духом Святим і вогнем; Його лопата в руці у Нього, і Він очистить тік Свій і збере пшеницю Свою в житницю, а полову спалить огнем невгасимим (Мф. 3, 11-12; пор. Мк. 1, 7-8; Лк. 3, 16-17).

Іоанове хрещення було хрещенням покаяння. Воно означало таке занурення у воду, яким ті, що каялися, посвідчували щирість свого каяття і відкрито сповідали свої гріхи. Цією дією вони показували, що зобов'язуються очищати свою душу від гріховної нечистоти, подібно до обмивання тіла. Цей обряд був простим і зрозумілим для простого народу, бо він звик уявляти внутрішнє очищення під обмиванням тіла.

Про силу та значення Іоанового хрещення святі отці міркують так. “Іоанове хрещення, - пише святий Іоан Золотоустий, - тільки підготовляло інше (хрещення християнське); воно тільки в зародку й обіцянні містило те, що наступне хрещення завершило в дійсності”. Блаженний Августин навчає: “Я вірю, що Іоан хрестив водою на відпущення гріхів, але на ділі здійснюється це тільки в хрещенні християнському... Іоан подавав таке хрещення, яке спонукало охрещуваного визнати необхідність хрещення Господа. Охрещувані Іоановим хрещенням не відроджуються; люди ним лише підготовлялися для Господа і тільки в ньому могли одержати відродження”. “Хрещення Іоанове, - пояснює блаженний Ієронім, - не стільки відпускало гріхи, скільки було хрещенням покаяння на відпущення гріхів, тобто на майбутнє відпущення, яке мало статися через освячення Христове”. [16,17]

Приводом для Іоанового свідчення про Христа була народна думка: - чи не є Іоан Месією? Це показує, яке враження і хвилювання викликали в народі особа і діяльність Іоана Хрестителя. Відповідь Іоанова на цю гадку свідчить про його смирення. Порівнюючи себе з Христом, Іоан говорить, що Той, Хто йде за ним, настільки сильніший і вищий від нього, що Іоан негідний бути в Нього останнім рабом, який повинен був носити й підв'язувати сандалії свого господаря. На Сході люди прив'язували до ніг дощечки або сандалії, щоб прикрити підошви від каміння та всього гострого, від гарячого піску і взагалі від усього, що може завдати болю. Замість дерев'яних пластинок використовували також кору і шкіру. Сандалії були різної форми, іноді їх оздоблювали. Заходячи до будинку, їх зазвичай знімали, а виходячи, знову вдягали. Знімати і вдягати сандалії, а також носити їх за господарем було обов'язком найнижчих слуг. Маючи себе за негідного бути останнім слугою в Господа, Предтеча показував тим самим незрівнянну велич Ісуса Христа. [27 с.140]

Порівнюючи своє хрещення з хрещенням Спасителя, Іоан говорить: “Він хреститиме... Духом Святим і вогнем”. Тлумачі Святого Письма під словами “хреститиме Духом Святим” розуміють усі дії Святого Духа як наслідок заслуг Ісуса Христа, як-от: навчання через Божественне Одкровення, яке у Святому Письмі приписується Святому Духові (Див.: 2 Пет. 1, 21); чудеса, вчинені Духом Святим, щоб переконати людей в божественності вчення Ісуса Христа (Мф. 12, 28). Правильність такого пояснення підтверджується тим, що хрестити Духом Святим означає взагалі подавати дари Святого Духа (Діян. 1, 15). Святий Іоан Золотоустий говорить: “Під словами “хреститиме вас Духом Святим” Іоан розумів і відпущення гріхів, і врятування від кари, і оправдання, і освячення, і визволення, і всиновлення, і братерство, і участь у спадщині, і щедре виливання Святого Духа”. [16 c.128]

Під словами “хреститиме... і вогнем” більша частина тлумачів, згідно з Іоаном Золотоустим, розуміють діяння Святого Духа, яке очищає й запалює душу людини. Як під образом живої води Ісус Христос (Ін. 4, 14; 7, 37-38) розумів благодать Святого Духа, так під образом вогню Предтеча зображав силу Святого Духа, що наче вогонь перетворює кам'яне серце людини на плотське, нищить його гріховну нечистоту, запалює її душу Божественною любов'ю. [16,29]

Таке пояснення підтверджується тим, що євангелісти Марк та Іоан, передаючи ті самі слова Іоана Хрестителя, згадують лише про хрещення Духом Святим і не говорять про вогонь. Цього не могло б статися, якби в цьому реченні Дух і вогонь мали відмінне значення. Не можна погодитися з тими тлумачами, які під вогнем розуміють зішестя Святого Духа на апостолів у день П'ятдесятниці (Діян. 2, 1-7). Хоч Дух Святий зійшов тоді у вигляді вогненних язиків, але тільки на самих апостолів, а хрещення вогнем, про яке говорив Предтеча, стосувалося всіх. Можна припустити як окрему думку таке тлумачення, що під хрещенням вогнем маються на увазі допитування на суді (1 Кор. 3, 13), або біди й переслідування (Лк. 12, 49), або гнів Божий (Іс. 5, 24; 1 Сол. 1, 8).

Показавши юдеям, які блага принесе їм Христос, Іоан Хреститель далі зазначає, що грядущий Месія не може байдуже дивитися на пороки людей, що Йому належить право судити їх. Для вираження своїх думок Предтеча бере образи з близького для народу побуту. “Лопата в руці у Нього, і Він очистить тік Свій і збере пшеницю Свою в житницю, а полову спалить огнем невгасимим”.

У східних народів, де не доводилося сушити збіжжя, на току не було ніякої будівлі. Для току вибирали підвищені місця, щоб на них зручніше було віяти зерно, відділяючи з допомогою нічим не затримуваного вітру чисте зерно від полови. Пшеницю зсипали в засіки, а солому й полову палили “огнем невгасимим”, що не згасав, поки не знищував усього, що було призначено спопелити. Тік тут означає насамперед юдейський народ; пшениця - краща його частина, люди доброчесні й достойні участі в Царстві Христовому; полова й солома - гірша частина народу, люди нечестиві, які в Святому Письмі часто подаються під образом пороху, що його здіймає вітер (Див.: Пс. 1, 4; Іс. 17, 13; Іов. 21, 18), і під образом бур'яну, куколю, полови, спалюваних вогнем (Іс. 5, 24).

Спершу цей вислів відносили до юдейського народу перед відкриттям Царства Христового. Коли ж настало Царство Христове, святі отці пояснюють ці слова в ширшому значенні: суд і відокремлення праведників від грішників, нагорода перших і покарання других - це стосується і членів Царства Христового в усі часи.

Коли Ісус Христос прийшов хреститися до Іоана, то не відразу він був впізнаним пророком. Подібно до усіх іудеїв, Іоан чекав Месію в дещо іншому вигляді - величному, царському. Але з перших же митей пророк розпізнав, що прибулець незмірно перевершує його.

Тоді приходить Ісус з Галилеї на Йордан до Іоана хреститися від нього (Мф. 3, 13). Коли ж було це “тоді”? Із зв'язку з попереднім видно, що Ісус Христос прийшов до Іоана на Йордан саме тоді, коли Іоан хрестив народ, коли вже достатньо вияснив, хто є він сам і хто - Той, про Якого проповідував Предтеча. [18 с.26]

Євангелісти Матфей і Марк оповідають про це однаково, за винятком однієї особливості. Євангеліст Матфей називає місце, звідки прийшов Ісус Христос хреститися, Галилеєю, а євангеліст Марк уточнює, що це був Назарет Галилейський. Після повернення з Єгипту Ісус Христос оселився в Назареті Галилейському (Мф. 2, 23) і звідтіля прийшов до Іоана; і було Йому тоді близько 30 років (Лк. 3, 23).

Ісус Христос прийшов “хреститися”, але не з тих причин, з яких люди хрестилися від Іоана. Він, як безгрішний, не мав потреби сповідати Свої гріхи та хреститися на покаяння. Він прийняв хрещення для того, щоб, по-перше, освятити Своїм прикладом хрещення, яке згодом мало стати таїнством для вступу до Церкви Христової; по-друге, для того, щоб явитися Ізраїлю (Див. Ін. 1, 31) і світові в постаті Месії-Христа через свідчення Бога Отця, зішестя Святого Духа у вигляді голуба та вказівку Іоана Хрестителя (Ін. 1, 31-34). Євангеліст Марк говорить, що Ісус Христос хрестився “в Йордані”, і тим підкреслює, що хрещення сталося через занурення у воду. [26 с.71]

Іоан же стримував Його і говорив: «мені треба хреститися від Тебе, і чи Тобі приходити до мене?» Але Ісус сказав йому у відповідь: «Облиш нині, бо так належить нам виконати всяку правду.» Тоді Іоан допускає Його (Мф. 3, 14-15). Початкова відмова Іоана Предтечі хрестити Ісуса Христа дає підставу гадати, що Іоан уже знав Ісуса Христа до хрещення. За свідченням же євангеліста Іоана, Предтеча прямо й виразно говорить: “Я не знав Його; але прийшов хрестити водою для того, щоб Він явився Ізраїлеві... Я не знав Його; але Той, Хто послав мене хрестити водою, сказав мені: на Кому побачиш Духа, який сходить і перебуває на Ньому, Той хреститиме Духом Святим” (Ін. 1, 31-33).

Це свідчення Іоана Хрестителя дало декому з учених богословів привід думати, що між євангелістами Матфеєм та Іоаном є суперечність. Насправді ж тут суперечності нема. Тлумачі Святого Письма вважають, що Іоан Хреститель знав Ісуса Христа ще до хрещення, знав Його святість, якою Він перевищував Предтечу. Правда, місця проживання в них були різні, тож за тогочасних не дуже зручних засобів сполучення взаємні відвідини родичів не могли бути частими. Правда і те, що Пресвята Діва, повернувшись з Єгипту, оселилася з Ісусом у Назареті. Але й при всьому цьому дуже вірогідними були зустрічі їх в Єрусалимі під час великих свят, коли до храму в Єрусалимі щороку повинен був приходити кожен ізраїльтянин. Знаючи Ісуса як сина Марії та свого родича, що відзначався найвищою святістю і не був подібним до інших людей, Іоан Хреститель не знав його Божественного достоїнства, як він сам висловився: “Я не знав Його” (Ін. 1, 33). І тільки при хрещенні Він пізнав у Ісусі Сина Божого. Святий Дух, керуючи Іоаном у всьому його служінні, звичайно, напоумлював його щодо незвичайності Особи Того, Хто прийшов до Іоана хреститися. [9 с.449]

Інші тлумачі припускають, що життя Ісуса Христа до Його хрещення проходило цілком окремо від життя Іоана Хрестителя. У такому разі описувана євангелістом Матфеєм обставина пояснюється тим, що святий Іоан, який багато спілкувався з людьми і через те навчився прозирати внутрішній стан людини, відразу побачив у Христі чистого й безгрішного, а Дух Святий пройняв його душу глибоким передчуттям, як це було під час зустрічі Пресвятої Діви з Єлизаветою (Лк. 1, 42-43), і вказав йому, що це і є очікуваний ним Месія.

“Облиш нині”, - говорить Ісус Христос Іоану. Тобто облиш поки що свої людські міркування і роби те, що тобі звелено, а Я чинитиму те, що Мені належить. Дуже добре пояснює цей вираз святий Іоан Золотоустий: “Ісус Христос не просто сказав “облиш”, а додав “нині”. Бо не завжди буде це, каже Він; навпаки, ти побачиш Мене і в тому стані, в якому бажаєш бачити, а зараз поки що очікуй його”. [16 c.136]

“Бо так належить нам виконати всяку правду”. Тут займенник “нам” (грецьк. “імін”) стосується як Ісуса Христа, так і Іоана Хрестителя. Вираз “всяку правду” (грецьк. “дікеосіні”) на протилежність від грецьк. “аноміа” означає тут “те, чого вимагає від нас закон”. Звідси “виконати всяку правду”, виконати всі вимоги закону, або весь закон. Ісус Христос указує Іоану Хрестителю на те, що Йому треба прийняти хрещення, а Іоанові - хрестити Його. Правда, хрещення Іоанове не було однією із заповідей Синайського законодавства, але воно було все ж повелінням Божим (Ін. 1, 31). Тому Ісус Христос, визнаючи хрещення Іоанове божественним повелінням, повинен був прийняти його, як Він прийняв обрізання і очищення. “Тоді Іоан допускає Його”.

Ось як чотири євангеліста описують хрещення Господнє:

ь «І, охрестившись, Ісус вийшов зразу ж з води, - і ось розкрилися Йому небеса, і побачив Духа Божого, який сходив, мов голуб, і спускався на Нього» (Мф. 3, 16).

ь «І коли виходив із води, зараз же побачив небеса, що розкривалися, і Духа, який, мов голуб, сходив на Нього» (Мк. 1, 10).

ь «Коли хрестився весь народ, і Ісус, хрестившись, молився, розкрилося небо і Дух Святий зійшов на Нього в тілесному вигляді, як голуб» (Лк. 3, 21-22).

ь «І свідчив Іоан, кажучи: я бачив Духа, який сходив з неба, мов голуб, і перебував на Ньому» (Ін. 1, 32).

У цих реченнях чотири євангелісти розповідають про те надзвичайне явище, яке сталося під час хрещення Господа. У тексті зустрічаються, з одного боку, такі вирази, які неправильно розуміють деякі тлумачі, а з іншого - такі, які нібито дають підставу вбачати суперечність між євангелістами.

За Матфеєм і Марком можна думати, що Духа Божого бачив Ісус. Євангеліст Лука не говорить, хто бачив, а згадує тільки, що розкрилося небо і зійшов Святий Дух. Євангеліст Іоан чітко й виразно говорить, що Духа Божого бачив Іоан Хреститель. А коли так, то постає питання, чи нема тут суперечності між євангелістами?

Річ у тому, що євангелісти Матфей і Марк у цьому місці ведуть мову про Ісуса Христа, тому вони говорять, що Духа Божого бачив Ісус, а євангеліст Іоан повістує про Хрестителя, тому він свідчить про те, що бачив Іоан Хреститель, а саме, що він під час хрещення Господа бачив Духа Божого. Тут нема ніякого протиріччя. Духа Божого однаково бачили Ісус Христос та Іоан Хреститель, отже, одне не виключає іншого.

Далі, тлумачі-раціоналісти вважають, що розкриття небес було чисто зовнішнім явищем, яке сприймалося тілесним оком. Вони пояснюють його так, що це був спалах блискавки, який проникає крізь хмари, і тоді здається, що небо розтинається. Дехто твердить, що це просто посвітліло небо, коли порозходилися хмари.

Інші вважають, що під розкриттям небес розуміється явище, яке сприймається тільки духовним зором. Ось підстава для такого розуміння. Євангеліст Матфей говорить не в загальному розумінні, що небо відкрилось, а зазначає, що “розкрилися Йому небеса” (Мф. 3, 16). Це явище могли бачити не всі присутні. Тому євангеліст і висловився так (Пор. Ієзек. 1, 1; Діян. 7, 56).

Православне розуміння цього місця подає єпископ Михаїл, пояснюючи Євангеліє від Матфея. Він пише: “Розкрилися небеса: не духовне тільки, але й чуттєве, незбагненне розкриття небес, або небесного склепіння, звідки зійшов у вигляді голуба Дух і чути було голос”.

При цьому на Ісуса Христа зійшов Святий Дух у вигляді голуба. Дух Божий, або Святий Дух, - третя Особа Пресвятої Тройці. “Мов голуб” - у юдеїв голуб вважався символом чистоти, невинності (Мф. 10, 16) і лагідності або ніжності (Пс. 54, 7). “Зійшов у вигляді голуба, через незлобність і лагідність голуба. До того ж голуб є найчистіший птах, так що він і не сідає там, де є нечистота; так і Дух Святий. З іншого боку, як за часу Ноя голубка сповістила про припинення потопу, принісши маслинову гілку, так і тепер Дух Святий у вигляді голуба сповіщає прощення гріхів. Там - гілочка маслинова, тут - милість Бога нашого” [30 с.411]

Свідчення євангелістів про сходження Духа Святого:

ь «І ось голос лунає з неба, який говорить: Це є Син Мій улюблений, в Ньому Моє благовоління» (Мф. 3, 17).

ь «І голос був з небес: Ти Син Мій улюблений, в Якому Моє благовоління» (Мк. 1, 11).

ь «І був голос з небес, який говорив: Ти є Син Мій улюблений, у Тобі Моє благовоління!» (Лк. 3, 22).

Це голос Бога Отця. Він повторювався під час Преображення Господа (Мф. 17, 5); був також голос з неба, звернений до Ісуса Христа незадовго до Його смерті, і тоді багато хто сприйняв його як грім (Ін. 12, 28, 30). Це було урочисте проголошення Ісуса Месією - Сином Божим. “Оскільки багатьом могло здаватися, що той голос: “Це є Син Мій улюблений”, стосувався Іоана, бо не було додано - “цей охрещуваний”, а сказано просто “цей”, та й за самою гідністю Хрестителя кожен, хто чув ці слова, легше міг прикласти їх до того, хто хрестив, то Дух Святий зійшов у вигляді голуба, щоб звести голос на Ісуса і показати всім, що слово “цей” сказано не про Іоана, який хрестив, а про Ісуса, що хрестився”. [13 с.422]

Святий Єпифаній так говорить про значення хрещення Ісуса Христа: “Господь прийшов на Йордан і хрестився від Іоана не тому, що мав потребу в цьому обмиванні, але для того, щоб виконати до кінця все, що властиве сприйнятому Ним людському єству, і показати, що Він носив істинну плоть і є істинною людиною”. [10 с.178]

“Ніколи води хрещення, - говорить святий Амвросій, - не спроможні були б очищати гріхи людські, якби вони не були освячені доторканням до Тіла Спасителя”.

За словами святого Іоана Золотоустого, Спаситель, прийнявши хрещення Іоанове, установив істинне хрещення, яке мало бути проповідуване згодом: “Приймаючи хрещення Іоанове, Ісус Христос переконував усіх людей в необхідності приймати встановлене Ним хрещення”. [14]

Блаженний Ієронім говорить: “Господь наш Ісус Христос установив нове суспільство, вступати до якого можна, тільки одержавши хрещення”.

1.3 Усікновення глави Іоана Предтечі

Іоан був великий у своєму упокоренні перед Господом. Проте це зовсім не означало, що він був поступливим відносно людського гріха. Релігійних начальників, які зрадили святий Закон Божий, він, не соромлячись в епітетах, порівнював із зміями. А коли жорстокий цар Ірод зійшовся з дружиною свого брата, Іоан прямо сказав йому: «Не личить тобі мати жінку брата твого» (Мк. 6, 18). Хреститель безстрашно викривав гріх, без погляду на обличчя.

Але найбільше невдоволеною була Іродіада. Перший раз вона була у шлюбі за його братом, якого Ірод Великий позбавив спадщини. Жінка обтяжувалася своїм принизливим положенням і мріяла про владу. Коли в 26 році Антипа гостював у будинку брата, вона зуміла зачарувати тетрарха. Тому було вже за п'ятдесят, але він закохався в родичку і вирішив одружуватися на ній. Перешкод для цього було немало. Належало розвестися з першою дружиною, дочкою союзника, набатейського царя Арети IV. Дізнавшись про плани Антіпи, його дружина за допомогою вірних бедуїнів бігла до батька в Набатею. Це привело до дипломатичного розриву з Аретой. В самій Іудеї вчинок Ірода викликав одностайне засудження: Іродіада була його племінницею і дружиною брата - таким чином тетрарх двічі порушив Закон. Але правителя ніщо не зупиняло. [23 с.562]

Стосовно Іоанових викривань Ірода Антипи, може виникнути цілком доречне запитання, а чи не простіше було Іоанові не викривати царя? Адже міг би просто хрестити і проповідуватb/

Відповідь на це питання дає бібліст Андрій Десницький: “Сам цар ставився до нього з великою пошаною - так ні, Іоан став викривати його в беззаконному шлюбі. Що він, уперше почув, що у світі є розпуста, що навіть царі від неї не вільні? Не міг хоч би викрити когось менш важливого? Не міг. Що творили в темному закутку якісь темні селяни, стосувалося тільки їх самих, а царська розпуста демонструвалася з усією належною пишнотою на загальнонаціональному рівні, перед усім народом. Таким же було і викриття”. [9 с.276]

Можна собі уявити, з якою ненавистю слухала озлоблена Іродіада розповіді про те, що Іоан Хреститель викривав її ганебне життя. За це через підступи Іродіади, Ірод кинув Іоана Хрестителя у підземелля фортеці Махерон, яка була розташована на узбережжі Мертвого моря. Іродіада шукала слушного моменту, щоб знищити ненависного їй праведника, однак зробити це було нелегко, “бо Ірод боявся Іоана, знаючи, що він муж праведний і Святий і охороняв його. ” (Мк. 6, 20).

Перебуваючи у в'язниці, святий Іоан Хреститель не замовк, він навчав всіх, хто приходив до нього, а особливо своїх учнів. І коли ширилася слава про Ісуса, що Він навчає, оздоровляє хворих, очищає прокажених, робить чуда, учні святого Іоана Хрестителя не могли з тим змиритися, що їх учитель тільки Предтеча Спасителя, бо вважали його за Месію. Святий Іоан, щоб переконати їх, висилає двох своїх учнів до Ісуса. Коли вони відходили Ісус Христос дав свідчення про нього: «Істинно кажу вам, що між народженими від жінок не було більшого від Іоана Хрестителя» (Мт. 11.11).

Настав день народження Ірода. До нього зібралось багато гостей на гучну гостину. Наприкінці гостини молода та вродлива донька Іродіади Соломія надзвичайно догодила Іродові та гостям своїм танцем. “Проси у мене, чого хочеш”, - закричав цар і поклявся дати їй в нагороду все, чого вона побажає, хоча б і половину царства.

Дівчина, порадившись із матір'ю, попросила голову Іоана Хрестителя. Приголомшений таким її проханням Ірод задля своєї присяги та гостей не захотів порушити свого слова. Негайно послав у в'язницю воїна, який незабаром повернувся, несучи на блюді голову Предтечі. Переказ розповідає, що закривавлена голова повторила перед присутніми ті ж викривальні слова: “ Не годиться тобі мати жінку брата твого!” (Мк. 6, 18). Соломія, отримавши кривавий подарунок, поспішила віддати його матері, яка могла тепер утішатись помстою.

Згідно Священного Передання голова продовжувала викривати Ірода і Іродіаду. Несамовита Іродіада сколола язик пророка шпилькою і закопала голову в нечистому місці. Але Іоанна, дружина царського урядника Хузи, таємно взяла святу голову, поклала в посудину і поховала її на Єлеонській горі, в одному з маєтків Ірода. Тіло Іоана взяли й поховали його учні.

«До якого злочину доводить грішна пристрасть, - говорить святий Амвросій, - а саме пристрасть грішної любові. Голова найбільшого з народжених жінками стає заплатою безстидної танцівниці і забавкою плюгавої негідниці, а святий Іоан стає через свою мученицьку смерть жертвою, принесеною за правду і чистоту. Горе тим, котрі піддалися цій скверній пристрасті. Бо вона заведе їх до того, що вони не лише втратять світло віри, але і розум і чекає їх вічна погибель, яку отримали Ірод, безстидна Іродіяда і їх пропаща дочка». [4 с.350]

У Посланні до Євреїв говориться про тих, хто, подібно до Іоана, померли мученицькою смертю: “Інші ж замучені були, не прийнявши визволення, щоб одержати краще - воскресіння; інші зазнали наруги та ран, а також кайданів і в'язниць, були побиті камінням, перепилювані, зазнавали катування, помирали від меча, тинялися в овечих і козячих шкурах, терплячи нестатки, скорботи, озлоблення; ті, яких увесь світ не був достойний, блукали по пустелях і горах, по печерах та ущелинах землі” (Євр.11:35-38).

Але вбивць Хрестителя Христового, ще на землі спіткала кара Божа. Беззаконна танцюристка Соломія, переходячи якось по кризі річки, провалилася у воду по шию, і голову їй відрізали гострі крижини. Труп кудись занесла вода, а Іродіаді принесли тільки одну голову. Ірод згодом був розбитий військами аравійського царя Арети. Позбавлений влади і багатства, опинився на засланні. Там разом із Іродіадою його, за переданням, поглинула земля.



РОЗДІЛ 2. ЗНАЧЕННЯ ПОСТАТІ ПРОРОКА ІОАНА ПРЕДТЕЧІ ДЛЯ ЦЕРКВИ ХРИСТОВОЇ

21 Проповідь Іоана Предтечі

Дату початку його проповіді точно повідомляє нам Лука: “П'ятнадцятий рік правління Тиверія-кесаря“, тобто 28-й або 29 рік. Сам Іоан жив у пустелі, носив грубий одяг з верблюжої шерсті і живився сараною і диким медом - тобто буквально тим, що можна знайти в пустелі. Це, мабуть, приклад найстрогішого аскетизму, який можна знайти в усій Біблії. Одночасно це ознака безмежної довіри Богові: людина абсолютно не піклується про власне харчування, знаючи, що все дійсно потрібне їй пошле Бог.

Аскет і палкий проповідник, від інших він не вимагав ніякого особливого аскетизму - тільки вірності Богові. Одного дня до нього прийшли воїни - а в ті часи Палестина була окупована Римом, так що для більшості євреїв ці воїни були зрадниками - і запитали, що їм робити. Вони, напевно, чекали, що він зажадає від них негайно відмовитися від співпраці з римлянами, накаже тікати в пустелю, постити і молитися цілими днями. Іоан сказав лише: “Нікого не кривдіть, не обмовляйте і задовольняйтеся платнею вашою” (Лк. 3:14) - і тим самим раз і назавжди виправдав для християн військове ремесло. Виявляється, від солдатів вимагається чесно виконувати свої обов'язки, не удаючись до насильства і грабежу, і більшого з них не вимагається.

До Іоана приходили не тільки простолюдини, але й поважні люди, як-от фарисеї та саддукеї. Фарисеї та саддукеї - це були дві найвпливовіші секти, що виникли незадовго до Різдва Христового. Фарисеї (від євр. “фараш” - відокремив) називалися так тому, що вони відокремлювали себе від інших людей суворим дотримуванням зовнішніх приписів Мойсеєвого закону. Крім писаного закону, вони пильно дотримувалися безлічі дріб'язкових передань і звичаїв. Виконуючи дріб'язкові вимоги передань, фарисеї часто нехтували істотними правилами закону і правди (Мф. 23 гл.). Тому вони зовні здавалися дуже побожними, а в дійсності були лицемірами, святенниками, гордовитими й шанолюбними. Певна річ, і серед них були люди по-справжньому благочестиві, як-от Никодим (Ін. 3, 1), Савл, Гамалиїл (Діян. 5, 34). Взагалі ж члени секти фарисеїв були людьми зіпсованої моральності, проте вони користувалися великою повагою серед юдеїв і намагалися керувати моральним життям народу.

Саддукеї дістали свою назву від імені рабина Саддока, учня Антигона Соха - голови юдейського синедріону (260 р. до н. е.). Антигон проповідував, що людина повинна служити Богу безкорисливо, не сподіваючись нагороди і не боячись кари по смерті. Саддок, однобічно зрозумівши настанови свого вчителя, почав проповідувати, що загробного життя взагалі нема, а отже, нема і нагороди праведним та покари грішним. На цьому вченні він заснував секту, названу його ім'ям - саддукейською. Основні пункти вчення саддукеїв такі: нема ні воскресіння мертвих, ні ангелів, ні духів (Мф. 22, 23; Діян. 23, 8); душа людська зникає разом із смертю тіла; нема Божественного Промислу, бо все залежить від волі людини. Саддукеї відкидали всі передання і визнавали лише писаний закон. Їх було не так багато, як фарисеїв, але вони були заможніші і користувалися впливом, особливо у вищих верствах суспільства.

Дуже ймовірно, що фарисеї та саддукеї, пишаючись своєю показною святістю й повагою народу, приходили до Іоана з нечистими намірами. Тому Іоан зустрів їх викривальною промовою: А побачивши багато фарисеїв і саддукеїв, що йшли до нього хреститися, Іоан сказав їм: «поріддя єхиднове! Хто навчив вас тікати від грядущого гніву? Створіть же плід, достойний покаяння. І не починайте говорити в собі: отця маємо Авраама. Кажу-бо вам, що Бог може з каміння цього звести дітей Авраамові. Вже й сокира біля кореня дерева лежить: бо всяке дерево, що не приносить доброго плоду, рубають і кидають в огонь « (Мф. 3, 7-10; пор. Лк. 3, 7-9).

Єхидна - за Біблією, вид невеликих дуже отруйних змій. Змія та єхидна мовою Біблії служать образами хитрощів, злоби й лукавства (Мф. 12, 34; 23, 33; Іс. 14, 29; 59, 5; Пс. 57, 5). Іноді змія є образом мудрості (Мф. 10, 16). У мові Іоана Хрестителя єхидна править за образ лукавства і злоби. “Поріддя (тобто діти) єхиднове”­ означає - лукаві й злі люди, зіпсовані в самому своєму корені, ще в утробі матері. “Тікати від грядущого гніву” - тобто від Божого гніву на нечестивих. Юдеї вірили, що Месія, з'явившись, учинить суд: добрих Він зробить блаженними, а нечестивих покарає. Юдеї гадали, що Месія покарає язичників, а юдеїв, особливо фарисеїв, ощасливить. Іоан же говорить, що гніву, отже і осудження, зазнають усі, хто не покаявся, в тому числі й фарисеї. Іоан Хреститель дивується, як фарисеї і саддукеї можуть сподіватися уникнути осуду, коли вони морально зіпсовані. Вони не могли вже змінити своїх переконань і способу життя, хоча і йшли до Предтечі хреститися. Згодом це сказав і Христос: “Поріддя єхиднове, як можете добре говорити, злими будучи?” (Мф. 12, 34). [2]

Іоан закликає їх “створити плід, достойний покаяння”. У Святому Письмі дерево часто є образом людини. Дерево плодюче, з добрими плодами, означає людину доброчесну; дерево безплідне - людину, позбавлену чеснот; дерево з поганими плодами - людину, що коїть лихо (Мф. 7, 17; 12, 33; 21, 43; Ін. 15, 8). Створити плід, достойний покаяння, - означає жити так, як належить поводитися людині, що покаялась у своїх гріхах і дала обіцянку чинити добро.

Юдеї, а надто фарисеї, думали, що вони стануть учасниками Царства Месії тільки тому, що вони - нащадки Авраамові. Так само, як зі свого походження від вільної Сари, а не від рабині Агарі, вони робили висновок, що юдеї - народ вільний, а всі інші народи повинні бути раба­ми. Іоан говорить, що походження від Авраама без доброчесного життя не має значення для Царства Божого. Предтеча каже: “І не починайте говорити в собі: отця маємо Авраама... Бог може з каміння цього звести дітей Авраамові”. Тут під камінням маються на увазі рим­ські воїни, які теж приходили до Іоана (Лк. 3, 14), або язичники, що їх Бог визначив покликати до Царства Божого замість невірних юдеїв. [30 с.451]

Далі Іоан вказує на сокиру, що лежить біля коріння дерева. Цей символічний образ означає намір зрубати­ дерево, - не очистити сухе листя чи зайві сучки, а саме зрубати під корінь. Святий Іоан Золотоустий говорить: “Цим самим знищує будь-яку надію на праведність предків. Будь ти нащадком самого Авраама, май своїми родичами незліченних патріархів, та коли сам ти не даси плоду, то подвійного зазаєш покарання”. [16 c.125]

Цих слів Іоана Хрестителя немає в євангеліста Марка. Євангеліст Лука подає ці слова однаково із святим Матфеєм, але зазначає, що вони були звернені до людей: Іоан говорив народові, що приходив хреститися від нього: «поріддя єхиднове!» (Лк. 3, 7). Тут нема суперечності між євангелістами Матфеєм і Лукою. Іоан Хреститель виголосив промову, звичайно, перед народом, але мав на увазі головним чином фарисеїв і саддукеїв, що були серед народу, а також і взагалі тих людей, що за своїм духовним станом були подібні до фарисеїв.

Втім, Лука (3, 7) каже, що правдиві слова Іоан казав народу, який приходив до нього лише від великої любові. Він прагнув не образити цих людей, а навернути їх до покаяння, і для цього він вказував їм на всю серйозність гріха і того становища, в якому опиняється грішник перед Богом. І потім він казав людям про Царство Боже, що наблизилося, і проповідував “хрещення покаяння для прощення гріхів”, але, звичайно ж, це було не те хрещення, яке звершується сьогодні в християнських храмах. Ніхто ще нічого не знав про Хрест - йшлося про ритуальне обмивання, яке за старозавітним законом слід звершувати після різноманітних осквернень (наприклад, після дотику до мертвого тіла).

Але Іоан наповнив старий обряд новим сенсом. Тепер це була ритуальна дія, яка не просто повторюється, але знак справжньої переміни всього образу мислення і дій, раз і назавжди. Тому обмивання було не просто позбавленням від старого гріха, але початком дійсно нового життя перед Богом. Крім того, Іоан учив людей, що вони чекають Його не поодинці: той, у кого зайве, має поділитися з незаможним. Це не був якийсь перепис майна з його наступною конфіскацією і перерозподілом, зовсім ні: Іоа лише показував людям, як вони насправді повинні жити, якщо шукають спасіння. А вже як кому вчинити, кожен вирішував сам.

Також євангеліст Лука додає, що багато людей були зворушені словами Іоана Хрестителя і запитували, що їм робити. Щоб нагадати людям про їхні обов'язки, від яких вони ухилились, Іоан Хреститель викриває пороки кожного стану і дає відповідне повчання.

І запитували його люди, кажучи: що ж нам робити? Відповідаючи, він сказав їм: «хто має дві одежини, нехай дасть тому, хто не має, і хто має їжу, хай зробить так само». Прийшли і митарі хреститися від нього і сказали йому: «учителю, що нам робити?» Він відповів їм: «нічого не вимагайте більше того, що призначено вам.» Питали його також і воїни: «а що нам робити?» І сказав їм: «нікого не кривдіть, не обмовляйте і задовольняйтеся платнею вашою» (Лк. 3, 10-14).

В усіх своїх відповідях Іоан вимагає вчинків любові й милосердя, бо і Царство, яке він проповідує, є Царство любові та милосердя. Людей користолюбних він навчає, щоб вони від свого достатку, коли він перевищує їхні потреби, частину виділяли людям убогим. Митарям, які стягали мита більше, ніж належало, і тим збагачувались, Іоан нагадує про їхній обов'язок не брати з людей більше, ніж вимагав закон.

2.2 Старозавітні пророцтва про Іоана Предтечу

Ще в старозавітні часи до Різдва Христового Господь Бог повідомляв людям через пророків про прихід Месії. Про прихід Спасителя можна знайти свідчення у книгах Старого завіту, в яких записано те, про що Бог говорив з людьми через Своїх посланців. Пророків називають у Святому Письмі такими словами як люди «передбачливі», «Божі», «натхненні Богом», «обрані Богом», «послані Богом», «послані Христом», «виконавці Духа Святого», «натхненні Духом Святим», «яким Бог вклав слово Своє в уста їх», «говорили від Бога», «говорили з владою», що все завбачили щодо пришестя і страждань Христових».

Старозавітні пророки говорили про прихід Месії-Спасителя, долю Церкви Христової та фатум всього світу. Вони говорили про найважливіші обставини земного життя Господа Ісуса Христа та майбуття Церкви Христової. Пророки розказували про появу Предтечі, народження Господа від Діви, місце Його народження, втечу в Єгипет, нищення Вифлеємських немовлят, святе життя і діяльність Месії, зраду Його одним із учнів та засудження на мученицьку смерть на хресті, Його страждання, розп'яття між злодіями, розподіл Його одягу, смерть й чуда під час смерті, поховання між багатими, воскресіння Його з мертвих, вознесіння на небо, розташування праворуч Бога Отця, посилання Святого Духа на апостолів та інших учнів, проповіді апостолів, переконання язичників в хибності їх віри у багатобожжя і поширення Церкви Христової по всій нашій прекрасній планеті, тимчасовий прихід антихриста, другий прихід Спасителя і Господа Бога нашого Ісуса Христа на землю, воскресіння мертвих, Страшний Суд і вічне Царство Христове. [8 с.328]

Кажучи про значення Іоана Хрестителя, перші три євангелісти вбачають здійснення на ньому старозавітних пророкувань про ангела Божого, про приготування дороги Господеві.

Євангеліст Матфей говорить про це так: Він є той, про якого сказав пророк Ісая: глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому (Мф. 3, 3).

Євангеліст Марк: Як написано у пророків: ось Я посилаю ангела Мого перед лицем Твоїм, який приготує путь Твою перед Тобою. Глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господеві, прямими зробіть стезі Йому (Мк. 1, 2-3).

Євангеліст Лука: Як написано в книзі слів Ісаї пророка, який говорить: глас вопіющого в пустелі: приготуйте путь Господній, прямими зробіть стезі Йому, кожна долина нехай наповниться, і всяка гора і пагорб зрівняються, і хай стане криве прямим, і вибоїсті дороги - рівними. І побачить всяка плоть спасіння Боже (Лк. 3, 4-6).

Усі три євангелісти наводять тут пророцтво Ісаї (Іс. 40, 3). Святий Лука подає його повніше (Іс. 40, 3-5), а святий Марко поєднує пророцтво Ісаї з пророцтвом Малахії (Мал. 3, 1). На останнє пророцтво посилається і Господь Ісус Христос, коли свідчить про Іоана Хрестителя (Мф. 11, 10; Лк. 7, 27).

Пророцтво Ісаї безпосередньо стосується майбутнього повернення юдеїв з полону вавилонського під благодатним проводом Самого Бога. Господь Бог зображається царем, який виводить свій народ з неволі на батьківщину. Східні народи мали звичай посилати перед царем вісників, які повинні були оголошувати про наближення царя з військом, наказувати, усувати можливі перешкоди, лагодити дороги, зарівнювати вибоїни, зрізати пагорби, засипати низини.

Провіщаючи майбутнє повернення юдеїв з вавилонської неволі, Ісая використовує образи, запозичені із східного звичаю. Він говорить про вісника, який підносить свій голос у пустелях, що відокремлюють Вавилон від Юдеї. Вісник наказує готувати дорогу Господеві, що простує на чолі Свого народу при його поверненні з вавилонського полону.

Євангелісти і сам Іоан Хреститель (Ін. 1, 23) пояснюють це пророцтво в прообразувальному значенні. Під Господом, що виступає на чолі Свого народу, вони розуміють Месію, під Його вісником - Предтечу Іоана, під пустелею - духовний стан юдейського народу, а під різноманітними нерівностями і кривизнами - людські гріхи. Образні вирази про Іоана Хрестителя означають взагалі готування ним юдейського народу до прийняття Месії-Христа і усування наявних перешкод до цього.

«Ось, Я посилаю ангела Мого, і він приготує путь переді Мною, і несподівано прийде у храм Свій Господь, Якого ви шукаєте, і ангел завіту, Якого ви бажаєте» (Мал. 3, 1).

Ангел, який приготує шлях Господові, - Предтеча Господній, передбачений Ісаєю, як вже було вищезазначено. Месія названий в пророцтві "Господом" і "Ангелом Завіту" в сенсі вісника волі Триіпостасного Бога.

Далі говориться, що це пришестя Месії буде в "день Господній", тобто воно не дасть іудеям ніяких зовнішніх переваг, але супроводжуватиметься судом. "День Господній" буде як вогонь, що розплавляє, і як луг, що очищає, і сяде переплавляти і очищати срібло (Мал. 3,2).

Господь викриє і покарає чародіїв, прелюбодіїв, що неправдиво присягаються, утримують плату у працюючих, утискуючих вдів і сиріт і помилує усіх тих, хто боїться Господа. Словами: "Ось, Я пошлю до вас Іллю пророка перед настанням дня Господнього, великого і страшного. І він наверне серця батьків до дітей і серця дітей до батьків їхніх, щоб Я, прийшовши, не вразив землю прокляттям" (Мал. 4, 5-6), - пророк повторно передбачає явище вісника пришестя Господа.

...