Штунда і Макс Вебер. Спірні питання історії та типології українського сектантства (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)

Размещено на http://allbest.ru

Штунда і Макс Вебер. Спірні питання історії та типології українського сектантства (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)

Савченко С.В.

Влада метафори

Коли на початку ХХ ст. Макс Вебер опублікував свою знамениту «Протестантську етику та дух капіталізму», він навряд чи міг передбачити, що в наступні сто років його теорія стане універсальною і пояснюватиме факти та явища, які зовсім не входили до її предметного поля. Звісно, будь-яка теорія містить потенціал розширення власних меж, дозволяє включати в себе «предметні поля», не передбачені її авторами і первинними контекстами. Однак у цьому виявляється не лише творча перспектива, але й методологічний ризик. Надто широкі теорії, писав Кліфорд Гірц, «розв'язують одразу стільки фундаментальних проблем, що створюється враження, ніби вони можуть розв'язати усі фундаментальні проблеми взагалі, прояснити усі незрозумілі питання. Їх одразу підхоплюють, вбачаючи в них ключ до нової, перспективної науки, концептуальний центр, довкола якого можна побудувати всеосяжну систему аналізу» Гирц К. Интерпретация культур / Пер. с англ. М., 2004. С. 8.. Особливість української ситуації полягає в тому, що дослідників сектантства цікавить не стільки теоретичний потенціал ідей Вебера, скільки історична метафора, яка сама по собі наділяється пояснювальною силою.

Цей випадок є ілюстрацією специфічного «одомашнення» західних наукових та культурних категорій, які з різних причин не функціонували в радянському інтелектуальному контексті, але в другій половині 1980-х -- на початку 1990-х рр. поступово ретранслювалися на пострадянський ґрунт Портнов А. «Західні» категорії в українській пострадянській історіографії: мовні зміни в епоху перекладів // Україна Модерна. 2010. Число 5 (16). С. 153-182.. Як і в більшості подібних епізодів, думки німецького соціолога про протестантську етику й дух капіталізму породили серед вітчизняних істориків сектантства дивний ентузіазм і масу непорозумінь. Зокрема, теорію Вебера намагаються пристосувати до пояснення феномена штундистського релігійного руху серед селянсько-міщанських верств спочатку південної України, а потім і всієї Російської імперії другої половини ХІХ -- початку ХХ ст., хоча, очевидно, вже давно час обмежити її застосування лише «тим комплексом проблем, до яких вона дійсно стосується» Гирц К. Указ. соч. С. 9.

Наслідки безмежного розгортання веберівської теорії є доволі специфічними і, щонайменше, суперечливими. Наприклад, якщо автор виявляв факти працелюбності поміж православних селян, він зазвичай ставив їх на карб «одвічній українській ментальності» Присяжнюк Ю. Українське селянство Наддніпрянської України : соціоментальна історія другої половини ХІХ -- початку ХХ ст. Черкаси, 2007., однак, якщо цей самий селянин ставав штундистом (баптистом, пашковцем, адвентистом тощо), то його працелюбність могла бути витлумачена вже як наслідок «протестантської етики» Буланова Н. Історія християнських конфесій Катеринославщини ост. чв. ХУЛІ -- поч. ХХ ст. Дніпропетровськ, 2007.. Трапляються і спроби сполучити протестантську етику й ментальність «працелюбного українця», що, очевидно, мало би вдвічі посилити його «капіталістичний дух»: «У протестантській доктрині його нові адепти знаходили не лише ідеологічне обґрунтування змін у тогочасному суспільстві, але й важливі положення, які імпонували національній психології українців. Такі позитивні риси протестанта як працьовитість, наполегливість у досягненні мети, особиста відповідальність за свою долю, прагнення до покращення власного добробуту виявилися дуже близькими до ментальності пересічного українця, особливо пов'язаного зі сферою нових, капіталістичних відносин» Опря І. Соціальний склад пізньопротестантських громад Правобережної України у кінці ХІХ -- на початку ХХ ст. // Вісник Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка. Історичні науки. Вип. 3. Кам'янець-Подільський, 2011. С. 150..

У деяких текстах зустрічаємо висновки, що «штундизм освячував підприємництво і життєву активність особистості, прагнення конкретними справами <...> довести свою обраність. Ці ідеї сприяли у краї розвитку «духу капіталізму», за образним висловом Макса Вебера.» Буланова Н. Вказ. праця. С. 84.. Запевняється, що «до 1880-х рр. перші прибічники українського штундизму вже демонстрували силу протестантської етики (a la Макс Вебер) і стали підприємливими, процвітаючими фермерами» Zhuk S. Russia's Lost Reformation. Peasants, Millennialism, and Radical Sects in Southern Russia and Ukraine, 1830-1917. Washington, 2004. P. 12.. Шалапути та штундисти «не лише старалися модернізувати російську та українську провінцію, але й намагалися відновити повагу до людської гідності, формуючи новий менталітет освічених і прогресивних фермерів» Zhuk S. Russia's Lost Reformation... P. 226-227.. Штундистські господарства, виявляється, були «більш продуктивними, штундисти -- більш заможними, часто -- найзаможнішими, їхні стосунки між собою та до сусідів були назагал дружніми, а навіть сердечними» Грицак Я. [Рецензія на:] Sergei I. Zhuk, Russia's Lost Reformation. Peasants, Millennialism, and Radical Sects in Southern Russia and Ukraine, 1830-1917. Washington: Woodrow Wilson Center Press -- Baltimore and London: The John Hopkins University Press, 2004. 457 p. // Україна Модер-на. 2007. Число 1 (12). С. 264..

Наведені думки не випливають ані з аналізу релігійної картини світу штундистів, ані з економічного аналізу діяльності селянських господарств, що належали штундистам. Вони загалом перебувають поза аналітичною сферою, маскуючи риторикою відсутність реальних каузальних зав'язків. їхнє походження пов'язане з нездоланним європоцентризмом, з одного боку, та орієнталістичними комплексами, з іншого. В історичних текстах вони виявляються в намаганні знайти (сконструювати) в українській історії феномени, властиві історичному шляху західної цивілізації. Відтак сектантів перетворено на аґентів модерності та прогресу у світі темряви, відсталості та суцільного невігластва. Вони уособлювали індивідуальний релігійний досвід, західні ідеї, потенціал культурного, політичного плюралізму та «громадянського суспільства в пізній Російській імперії та ранній радянській Росії» Colemann H. Russian Baptists and Spiritual Religion 1905-1929. Bloomington, 2005. P. 3-6.. Тож, помітивши схожі моменти в релігійному русі пореформених селян з «радикальною Реформацією» на Заході, деякі автори вважають, що «селянське релігійне пробудження в Росії після скасування кріпосного права <...> логічно аналізувати як складову частину Реформації» Zhuk S. Ibid. P. 13..

Йдеться про помилку «фальшивої атрибуції»: спочатку штундисти безальтернативно класифікуються як «реформаційно-протестантський рух», а потім у їхній поведінці починають шукати все те, що має з цього випливати за аналогією з європейсько-американським протестантизмом. По суті, аналогії на підставі поверхових асоціацій замінили істотну типологізацію. Загалом це звична для істориків методологія, якою свого часу обурювався А. Я. Гуревич: «Багато хто, порівнюючи ті чи інші феномени в різних суспільствах та цивілізаціях, схильні зближувати їх, ігноруючи властиві їм відмінності. Досить згадати про спроби знайти Ренесанс в Японії чи констатувати феодалізм у найрізноманітніших народів обох півкуль» Гуревич А. Марк Блок и историческая антропология // Библиотека Гумер [Елекронний ресурс] / URL: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/History/Blok/38.php..

Приписування українським сектантам протестантської етики та капіталістичного духу відбувається в руслі ідеалізації протестантизму, якому нібито засадничо властиві вільнодумство, пацифізм, підприємливість, індивідуалізм, лібералізм, відкритість, толерантність, прагнення до освіти, фемінізм, тендерна рівність, екологічне мислення та навіть симпатія до іудеїв Zhuk S. Ibid. P. 264; Новые заграничные сочинения о русском сектантстве и их клевета на православное духовенство и наше правительство // Миссионерское обозрение. 1896. Кн

1. С. 62--66.. Одним словом, усе те, що вважається базовими західними цінностями, що їх, проте, сам західний світ вважає універсальними. Вони складають опозицію до цінностей інертного, заскорузлого, забобонного, колективістського, ізоляціоністського, патерналістського, агресивного, нетолерантного, патріархального православно-слов'янського світу. Перелік цих непривабливих якостей є ідеологічним продуктом дискурсу і буквально збігається з тим, що Едвард Саїд визначив як орієнталізм -- уявлення Заходу про Схід, породжене колоніалістським мисленням Саид В. Эдвард. Ориентализм. Западные концепции Востока / Пер. с англ. СПб., 2006. С.8-12.. «Пожалій, Господи, цей бідний та нещасний народ, -- зі скорботою вигукнув Йоганн Онкен у 1869 р., проїжджаючи через православні села у меннонітські колонії, -- яке нещастя натворили невірні церкви » Савинский С. История русско-украинского баптизма. Одесса, 1995. С. 21.. Жалюгідні відсталі дикуни під впливом Євангелія від Онкена вмить перетворюються на чесних, порядних, заможних і економічно ефективних християн. Зустрічаються навіть твердження, що, на відміну від інших етно-релігійних груп, серед протестантів Південної України була цілковито відсутня злочинність і навіть випадки порушень громадського спокою Грицак Я. Вказ. праця. С. 263.. Загалом, гадає І. Опря, «члени громад баптистів, євангельських християн, адвентистів у своїй більшості вирізнялися високим моральним рівнем <...> водночас до Православної Церкви могли належати люди з різними моральними вадами» Опря И. А. В поисках христианской нравственности. К вопросу о причинах распростра-нения протестантских конфессий в правобережной Украине во второй половине XIX -- начале ХХ века // Государство, общество, Церковь в истории России. Материалы XII Международной научной конференции, Иваново, 20-21 февраля 2013 г. Иваново, 2013. С. 186-187.. Більше того, виявляється, що «позитивні якості протестантів базувалися на їхньому віровченні» Там же. С. 187.. Сконструйований апологетичною історіографією ідеальний образ миролюбних штундистів-раціоналістів настільки не поєднується з брутальним насильством, що деякі історики воліють вважати сумнозвісних погромників з Павлівки Харківської губернії мальованцями-містиками (на момент розгрому православної парафії 16 вересня 1901 р.), але жодним чином не штундистами і не толстовцями Дехто навіть всерйоз припускає, що підбурювач павлівського погрому Мойсей Тодосієнко був поліційним аґентом, якого спеціально заслано до мирних штундо-толстовців Павлівки, щоб спровокувати бунт і тим самим підтвердити тезу обер-прокурора Святішого Сино-ду К. П. Побєдоносцева про сектантську загрозу для держави та церкви. See: Camfield G. P. The

Pavlovtsy of the Kharkov Province, 1886-1905: Harmless Sectarians or Dangerous Rebels ? // Slavonic and East European Rview. Vol.68. № 4. Oct., 1990. P. 716-717..

Якщо ж відволіктися від абстрактних схем і звернутися до джерел, дійсність стає складнішою за її ідеальний образ. Наприклад, справи архівних фондів, що стосуються іноземних колоністів, виразно свідчать про те, що поміж протестантів півдня України впродовж усього ХІХ ст. і до 20-х рр. ХХ ст. фіксуються всі «загальнолюдські» злочини і правопорушення Державний архів Дніпропетровської області. Ф. 134. Контора опекунства новороссийских иностранных поселенцев. Оп. 1., Спр. 523. Дело по обвинению молочанского колониста Екоба Мейнгерфа в краже лошадей; Спр. 560. Дело по обвинению молочанского колониста Мелема в краже коровы у елизаветградского мещанина Кушниренко; Спр. 580. Рапорты смотрителя иозефстальской колонии и переписка с Екатеринославским совестным судом о бытовых пре-ступлениях колонистов; Спр. 611. Дело по обвинению колониста Шнейдера Якова в хищении детей; Спр. 613. Дело о незаконной продаже вина в молочанских меннонитских колониях; та багато інших., а також напружені міжетнічні та міжконфесійні взаємини Захарченко Т. Міжетнічні відносини в Бердянському повіті (ХІХ ст.) // Питання німецької історії. Зб. наук. пр. / Відп. ред. С. Й. Бобильова. Дніпропетровськ, 2004. С. 51., в яких православні не завжди були винуватцями. Виявляється, що використання адміністративного тиску з метою навернення в «істинну віру» практикувалося не лише православними місіонерами та чиновниками, а й меннонітськими та баптистськими підприємцями Из дневника Екатерин о слав ского епархиального миссионера. Александр овск, январь 1-3 // Екатеринославские епархиальные ведомости (далі -- ЕЕВ). 1889. № 7. С. 216..

Звичайні підрядники з-поміж новонавернених місцевих мешканців намагалися максимально використати своє службове становище для вербування неофітів, застосовуючи примус і шантаж Чайкин И., свящ. Из дневника / И. Чайкин // ЕЕВ. 1904. № 13. С. 395-396.. Сімейне насильство з релігійних мотивів теж траплялось у родинах, де батько вважав себе «пробудженим», а жінка й діти воліли лишитися православними Айвазов И. Состояние сектантства и раскола и деятельность православной миссии в Ека- теринославской епархии за 1903 г. // ЕЕВ. 1904. № 7. С. 216.. Поміж пасторів баптистських громад бували випадки подружніх зрад, позашлюбних стосунків і пияцтва Открытое письмо крестьянина Бойко к православным христианам о том, как он совратил-ся в баптизм и познал потом ложь этого учения // ЕЕВ. 1912. № 6. С. 263-265.. А поряд зі справжніми фактами сектантської взаємодопомоги, які приваблювали нових адептів і ставали предметом загального замилування, були й такі, що їх описував колишній баптист Євфимій Бойко: «Розчарувавшись у Ростовській громаді, я в 1911 р. переїхав до Одеси, де найнявся на роботу з ремонту будинку в 120 тисяч пресвітера Макаренка. Робота була дуже тяжкою; я надірвався та захворів, ліг у лікарню, де пролежав 19 днів. Виписавшись із лікарні, втративши сили, я, жебрак, звернувся до пресвітера Макаренка з проханням позичити мені 5 рублів. Але Макаренко, що зі сльозами на очах розповідав на зборах про допомогу бідним, сухо мені відповів: “У мене тут не кредитний банк”» Открытое письмо крестьянина Бойко к православным христианам о том, как он совратил-ся в баптизм и познал потом ложь этого учения // ЕЕВ. 1912. № 6. С. 264..

З'ясовується, що штундисти могли бути не лише заможнішими, порівняно з православними, але й біднішими: «Громада села Ребедайлівка налічувала 107 віруючих, переважна більшість яких належала до бідняцьких елементів. Навіть пресвітер громади через матеріальну скруту був змушений ходити на поденні заробітки й рубати дрова за мізерну платню 7 копійок за віз» Опря І. Вказ. пр. С.151.. Комусь буде важко в це повірити, але серед штундистів були і справжні пройдисвіти, які маніпулювали містичними почуттями своїх одновірців заради власного збагачення. Селянин із с. Дебальцовки Олександрівського повіту Сачко після подорожі святими місцями виявив невдоволення Церквою і, відчувши у собі благодатні дари, організував духовне братство. Члени братства спонукалися до переписування свого майна на ім'я Сачка, який натомість «безкоштовно» здійснював для них «таїнства» і «висвячував» пресвітерів О штундистах д. Дебальцовки Екатерининского прихода Александровского уезда //

ЕЕВ. 1886. № 21. С. 531, 536..

Утім цей випадок є радше казусом, аніж провідною тенденцією розвитку «штундових» спільнот. Типовий селянин-штундист виглядав приблизно так, як Терентій Книжник із Київської губернії, який у 1889 р. став фігурантом ініційованої Духовною консисторією кримінальної справи про блюзнірство.

Парафіяльний священик описував його слідству так: «Терентий Книжник вообще отличался не особенным усердием к храму Божию и к сельскому трудолюбию, а постоянно занимался работами у богуславских евреев» Центральний державний історичний архів України у м. Києві. Ф. 127. Оп. 590. Спр. 1364. Дело о сожжении совратившимся в штунду крестьянином Терентием Книжником святых икон.

Арк. 3.. Тесть Терентія надав йому приблизно таку ж характеристику: «Зять постоянно проводит время в Богуславе между евреями, лежит в праздности, ничего не делая, в церковь никогда не желает пойти, в последнее время почти каждый вечер ходит к Ивану и Никифору Даниленку -- штундистам, и возвратившись от них, начал бить иконы и бросать в печку» Там же. Арк. 4.. Спаплюження ікон -- це не поодинокий епізод із біографії Книжника, це постійно повторюваний ритуал, який у штундистів виконував функцію ініціації до «громади обраних». «Пробудившись» від «гріховного сну», кожен із них мав довести свою обраність антицерковною провокацією і «постраждати за правду» Див.: Савченко С. Иконоборчество в русской штунде: богословские основания и религоз- ная практика (вторая половина ХІХ -- начало ХХ в.) // Записки Александрийского семинара. Научный журнал. СПб., 2012. Вып. 2. С. 133-165..

Таким чином, слова про надзвичайну духовність, побожність, моральність, чесність, смирення та незлобивість, щедрість, заможність «друзів Божих», або «духовних християн», було б наївно сприймати за відображення об'єктивного стану речей, зважаючи хоча б на те, що така характеристика чи не вперше з'явилася з-під пера Карла Беннекемпе- ра, провідника штундового братства в колонії Рорбах.

Пастор поділився прихильними враженнями про своїх парафіян із журналістами «Одесского Вестника» в 1868 р. Потім цей перелік моральних чеснот почали приписувати будь-якій спільноті людей, означеній як «штунда», себто він розпочав власне життя, мігруючи з газет до журналів, з журналів до монографій у різних комбінаціях і варіантах «Пастор Рорбахского реформатского прихода К. Бонекимер сообщает...» // Голос. Газета политическая и литературная. 1868. № 86. С. 2.. У своїй «Истории баптистов Южной России» (1914 р.) Йоганн Пріцкау до викладених ідеальних якостей зі зрозумілих причин додав ще й «політичну нешкідливість» та вірнопідданість, яку баптисти, за його словами, довели «під час заворушень та революції» Прицкау Й. История баптистов в Южной России / Пер. с нем. Одесса, 1914. С. 179..

Про що насправді писав Макс Вебер

Теорія Макса Вебера, при всій її інтелектуальній привабливості, не є всеосяжною: вона пояснює лише зв'язок доктрин «покликання» (Beruf) та предестинації з бурхливим розвитком капіталізму на Заході в пореформаційний період, вказує на теологічне коріння суспільно-економічного явища, що має чітко обмежену географію і хронологію. Капіталізм, промислова революція, Реформація з ідеєю релігійного «покликання» до мирської праці, віра у попереднє обрання до спасіння -- це унікальна цивілізаційна комбінація, аналогічна виникненню раціональної науки, професійної бюрократії, станової і конституційної держави та інших типово західних феноменів Вебер М. Избранные произведения / Пер. с нем. М., 1990. С. 46.

Вебер наполягав на тому, що поєднання протестантської етики та духу капіталізму -- це властивість винятково Заходу, при цьому лише того Заходу, який перебував на світанку ери капіталізму. «Власники крупного капіталу й торговці існували в усі часи, однак раціональна капіталістична організація буржуазного промислового підприємства виникає лише на межі Середніх віків та Нового часу» Там же. С. 119..

В епоху секуляризації і більш розвинутих ринкових відносин капіталізм вже не потребував жодної теологічної опори, більше того, сприймав церкву і теологію як перешкоду. Вебер наводить приклад Бенджамі- на Франкліна, автора крилатого вислову «Час -- гроші», який, хоч і був носієм капіталістичних цінностей, «стояв по той бік пуританської регламентації життя, яка втратила своє значення» Вебер М. Избранные произведения / Пер. с нем. М., 1990. С. 117.. «По той бік» концепції Вебера стояли і нереформаційні мислителі, які могли надавати цінні раціоналізаторські поради щодо ведення господарства, але при цьому не були ані протестантами, ані носіями капіталістичного духу Там же. С.115..

Вебер застерігав проти догматизації його ідей, зокрема, твердив, що ««Beruf» -- «calling» -- існує як поняття лише у протестантських народів, але відсутнє в тих, що тяжіють до католицизму». Капіталістичний дух та капіталістичне господарювання не обов'язково всюди і завжди прив'язувати до «певних сторін Реформації» Там же. С. 106., а прагнення до заможності, вигоди, наживи, навіть підприємництво саме по собі не має відношення до капіталізму. «Подібні наївні уявлення про сутність капіталізму належать до тих істин, від яких потрібно раз і назавжди відмовитися ще на світанку вивчення історії культури... Капіталізм безперечно тотожний прагненню до наживи в рамках безперервно діючого раціонального капіталістичного підприємства, безперервно оновлюваному прибутку, рентабельності» Там же. С. 47..

Насамкінець, заради об'єктивності зауважимо, що Вебер у своїй епохальній праці дійсно один раз згадав російських штундистів В сенсі штундистів Російської імперії. -- Авт.. Якщо бути точним, у примітці до одного з розділів. З веберівського тексту не дуже зрозуміло, кого він мав на увазі під штундистами: німецьких колоністів пієтичного спрямування, яких теж часто називали штундистами (від Stunde); чи українських (російських) селян, що переймали фрагменти їхніх вірувань та звичаїв. Важко також збагнути, на які тексти та уявлення про штундизм він спирався. Вебер називає «штундистів у Росії» в одному логічному переліку зі скопцями, чернечими орденами з їхньою «Industria» (трудолюбством), джайністами, юдеями, середньовічними європейськими сектами аскетичної спрямованості, богемськими братами та іншими. Дискутуючи зі своїми опонентами, які не відрізняли «іманентний економічний раціоналізм» (який існував всюди споконвіку) від релігійно мотивованого, він називає зазначені конфесії зразками «релігійно орієнтованої раціоналізації життєвого устрою (і господарчої поведінки)» Вебер М. Избранные произведения / Пер. с нем. М., 1990. С. 115..

Однак при цьому ані джайністи, ані штундисти, ані чернечі ордени, ані юдеї не були носіями капіталістичного духу та протестантської етики, яка випливала з ідеї безумовної обраності. «В усіх цих випадках відсутнє саме те, -- писав Вебер, -- що для нас є вирішальним -- характерна. для аскетичного протестантизму концепція власної обраності, здобуття впевненості у спасінні через діяльність у рамках своєї професії» Вебер М. Избранные произведения / Пер. с нем. М., 1990. С.121. (курсив наш. -- С. С.). Типовим виразником капіталістичної етики Вебер вважав носія саме «кальвіністської церковності», середнього та дрібного буржуа, оскільки саме кальвінізм серед протестантських течій сповідує жорсткий варіант безумовної предестинації (передвизначеності) Там же. С.119.. Одних Господь створив для осуду та вічної смерті, вважав Кальвін, «щоб вони стали знаряддями Його гніву та прикладами Його суворості». Цих одвічно проклятих людей Господь «позбавляє здатності слухати Його Слово, або проповіддю Свого Слова робить ще більш озлобленими», щоб вони не спаслися. Інших Бог сотворив для спасіння, теж безумовно і теж видимо безпричинно. Людині не можна цікавитися, чому так сталося і в чому її особиста провина. Вона не має свободи волі у метафізичному сенсі. Тож «нам не варто знати про причини більше», -- резюмував Кальвін Кальвин Ж. Наставления в христианской вере / Пер. с фр. и англ. М., 1998. Т. 3. С. 431-432.. вебер релігійний протестантський етика штундист

Нарешті, всупереч поширеним в історіографії уявленням про толерантність, плюралістичність, відкритість і вільнодумність протестантизму, Вебер вказував на те, що автентичний протестантизм, особливо в кальвіністській версії XVI -- XVII ст., був формою нестерпної релігійної тиранії. «Реформатори, які проповідували в найрозвинутіших країнах, засуджували не надмірність, а недостатність церковно-релігійного панування над життям». А втім, саме цей нетерпимий до свободи людини протестантизм парадоксальним чином стимулював вільне капіталістичне підприємництво на Заході Вебер М. Указ. соч. С. 62-63..

«Дух капіталізму» без капіталізму?

Питання про дух капіталізму, що випливав з протестантської етики, якою нібито надихалися «штундисти-капіталісти», можна сформулювати так: чи починали навернені у штунду українські селяни вести своє господарство більш раціонально, перетворюючи його на економічно ефективне підприємство фермерського типу, зорієнтоване на ринок і рентабельність? Чи можна говорити про феномен штундистського капіталістичного підприємництва? Чи існували для цього об'єктивні умови в Російській імперії другої половини ХІХ ст.?

Якщо це так, то не дуже зрозуміло, в який момент після навернення у штунду селянин починав ефективніше господарювати, включаючи своє господарство в ринкові відносини; не ясно також, в яких показниках це виявлялося. Ніхто не завдає собі клопоту з'ясувати, як «дух капіталізму» міг з'явитися в українському селі, в основному слабко інтегрованому в ринкову економіку, поміж селян, які орієнтувалися на вдоволення базових потреб своєї родини Михайлюк О. В. Селянство Наддніпрянської України в перші десятиліття ХХ ст. (1900-1922 рр.): Соціокультурні трансформації. Дніпропетровськ, 2009. С. 135..

У багатьох великих сільських поселеннях внаслідок реформ 186070-х рр. почали прискорено розвиватися ринкові відносини, торгівля і промисли, однак історики пояснюють ці процеси тим, що ці поселення були тісно пов'язані з містами і зазнавали їхнього впливу. Відповідно до даних, які наводить Борис Миронов, у пореформенному селі європейської частини Російської імперії лише 7% селян було залучено до промисловості та торгівлі, а сільське господарство в цілому було найменш продуктивним у структурі національної економіки Миронов Б. Социальная история России периода империи (ХУШ -- начало ХХ в.) в 2-х тт. СПб., 2000. Т. 1. С. 292, 307.. «І за умов свободи, і при її відсутності селянська економіка функціонувала не надто успішно: селяни працювали рівно стільки, скільки було потрібно для задоволення мінімальних потреб... У масі своїй селянство не було готовим до підприємництва та до ефективного ведення свого господарства» Там же. С. 401.. Немає жодних даних системного характеру, що селяни-штундисти хоч якось вирізнялися з цієї тенденції.

Відносний успіх підприємництва колоністів-протестантів півдня України був зумовлений не протестантською етикою, а урядовими преференціями та спеціальним законодавством («Окрема економічна зона») Немцы в истории России. Документы высших органов влати и военного командования 1652-1917 / Сост. В. Ф. Дизендорф. М., 2006. 784 с.; Венгер Н. Меннонитское предпринима-тельство в условиях модернизации юга России: между конгрегацией, кланом и российским об-ществом (1789-1920). Днепропетровск, 2009.. Поселенці звільнялися від усіх податків на 30 років, діставали урядові дотації на господарство, наділялися землею. Кожна меннонітська родина, наприклад, безкоштовно одержувала близько 65 десятин землі. Дослідники колонізації Південної України відзначають такий чинник успішності цього проекту як «етнічне підприємництво», яке «застосовується передусім до тих етнічних груп, які не відносилися до аборигенного населення колонізованих земель, тобто опинялися в умовах еміграційного стресу та вимушеної адаптації» Венгер Н. Указ. соч. С. 13.. Деякі апокаліптично налаштовані сектантські групи розглядали своє нове місце життя як тимчасове, бажаючи швидко накопичити кошти на переселення до Єрусалима, де вони сподівалися зустріти Друге Пришестя Христове. Такі настрої породжували додаткові потужні трудові стимули. Херсонський архієпископ Никанор (Бровкович), не приховуючи прикрих емоцій, писав: «Край этот превращается совершенно в Германию, -- колонисты вытесняют русское землевладение систематически; немцы работают на себя страшно и страшно богатеют; из них сотни и тысячи пришли сюда нищими, а теперь -- богачи и землевладельцы» Рождественский А. Южнорусский штундизм. СПб., 1889. С. 41-43..

Таким чином, колоністи-протестанти давали той економічний ефект, який урядом і планувався, заради якого імперська влада і створювала колонії.

Однак історики-аграрники нічого не знають про сутнісні економічні відмінності між господарствами українських селян, які належали до православних і штундистських (чи баптистських) громад, їм невідомі системні факти відчутно більшої підприємливості селян-штундистів порівняно із селянами-старообрядцями, православними чи хлистами Пойда Д. П. Крестьянское движение на правобережной Украине в пореформеный период (1866-1900 гг.). Днепропетровск, 1960; Михайлюк О. Вказ. пр.; Присяжнюк Ю. Вказ. пр..

Імітація штундистами одягу, зачісок, гастрономічних смаків та стилю життя протестантських фермерів-колоністів -- ще не означає, ніби місцеві селяни автоматично перетворювалися на протестантських фермерів, оскільки для створення суспільно-економічних передумов розвитку селянського аграрного підприємництва було явно замало одягнути німецькі сюртуки й кинути палити Zhuk S. Ibid. Р 215..

Українське селянське господарство кінця ХІХ -- початку ХХ ст. задля власного виживання в умовах буржуазно-капіталістичних відносин могло більш-менш успішно адаптуватися до нових умов, але при цьому воно не перетворювалося на фермерське капіталістичне підприємство Портнова Т. [Рецензія на:] Юрій Присяжнюк. Українське селянство Наддніпрянської України : соціоментальна історія другої половини ХІХ -- початку ХХ ст. Черкаси : Вертикаль, ПП Кандич С. Г., 2007; Олександр Михайлюк. Селянство України в перші десятиліття ХХ ст.: Соціокультурні процеси. Дніпропетровськ, 2007 // Україна Модерна. 2010. Число 6 (17). С. 290.. Загалом, селяни не бажали виходити на ринок самостійно, держава змушувала їх це робити через високі податки, які потрібно було сплачувати грошима. Крім того, селянин мав сплачувати оренду та розраховуватися з боргами. Для цього він обмежував свої потреби і збільшував продаж своєї продукції на ринку. Селяни «продавали лише тому, що мали гостру потребу в грошах» Михайлюк О. Вказ. пр. С. 127-128., а не тому, що воліли підтвердити власну «обраність» в очах Божих. Інша економічна тенденція, яка б мотивувалася протестантською теологією, історикам аграрних відносин невідома.

До того ж слід враховувати, що штундизм у різних його версіях був поширений на всьому імперському просторі, а не лише у смузі безпосередніх контактів між іноземними колоністами та місцевими селянами. І в місцях їхнього компактного проживання ніхто не спостерігав економічного дива. Селянський менталітет, який спонукав виробляти заради споживання, а не заради економічного прибутку -- це тривала багатофакторна структура, яка мало змінилася і після селянської реформи, в умовах модернізації. За висновком Бориса Миронова, до 1917 р. в Російській імперії так і не відбувся перехід до ринкової економіки, в країні були «відсутні об'єктивні умови для капіталістичних та фермерських господарств», а «велика кількість кріпосницьких пережитків, споживацька природа селянських господарств, існування передільної общини, відсутність нормального ринку робочої сили і землі не дозволяють говорити про утвердження капіталізму в російському селі» Миронов Б. Указ. соч. С. 409, 414-415..

У Катеринославській губернії, наприклад, економічну ефективність і зорієнтованість на ринок демонстрували лише великі землевласники з-поміж німців-колоністів (прикладом можуть бути менноніти Бергмани) Меннонітські підприємці та землевласники Бергмани, які володіли великими маєтностями в Катеринославській губернії, були чи не єдиними представниками «терпимого исповедания», про яких єпархіальна влада згадувала прихильно і навіть із запопадливістю. Власне, через те, що вони дбали не лише про статки меннонітських громад, але й давали значні кошти на пра-вославні парафії та будівництво храмів. Див.: Павловский Я. Замечательный факт попечения иноверца-меннонита о благоустроении православного местного сельского храма и общества //

ЕЕВ. 1889. № 15. С. 440-447. або православних поміщиків, які зуміли скористатися розоренням дрібного дворянства і скупили їхні землі. Про це яскраво свідчить земська звітність кінця ХІХ -- початку ХХ ст.

Наведемо простий приклад. У 1908 р. земські чиновники, які досліджували ефективність сільського господарства Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії, з прикрістю зазначали, що «при теперішній системі зернового господарства дрібні господарі -- общинники і хуторяни -- мають вкрай жалюгідні грошові доходи, які ледве перевищують видатки». Як вказували автори звіту, такий стан справ значною мірою пояснюється психологією селянина, який хорошим господарством вважав те, яке має більше десятин землі, а не те, яке дає більший прибуток Отчет по обследованию хуторских хозяйств в Верхнеднепровском уезде в сентябре -- ок-тябре 1908 г. Верхнеднепровск, 1908. С. 30..

Загальна прибутковість господарств виглядала так: найвищі показники демонстрували німці-колоністи (1248 рублів), за ними йшли крупні хуторяни (664 рублі), потім, з різким відривом, -- середні хуторяни (261 рубль), общинники (96 рублів) і дрібні хуторяни (57 рублів) Там же.. Врожайність зернових у колоністів теж була значно вищою, порівняно з общинниками і хуторянами.

Земці вважали це наслідком інтенсивнішого залучення сільськогосподарської техніки, хоча зазначали, що, на відміну від колоністів, общинники та хуторяни часто прибіднялися і давали недостовірну інформацію як про врожайність, так і про прибутковість, ставлячись до опитувачів з великою підозрою Там же. С. 26-28..

Селян з-поміж не-колоністів, які б запозичували методи господарювання у своїх успішніших сусідів, земські чиновники майже не фіксували, знову-таки, з прикрістю констатуючи цей факт Отчет по обследованию хуторских хозяйств в Верхнеднепровском уезде в сентябре -- ок-тябре 1908 г. Верхнеднепровск, 1908. С. 13.. Між тим, ще від початку 80-х рр. ХІХ ст., коли, згідно з твердженнями деяких авторів, штундисти ставали успішними фермерами та показували продуктивність капіталістичного духу, у Верхньодніпровському повіті мешкала велика кількість як штундистів (щонайменше кілька сотень) Обзор Екатеринославской губернии за 1894 г. Екатеринослав, 1895. С. 24., так і представників інших «раціоналістичних» і «містичних» сект, які анітрохи не вирізняються із зазначеної економічної тенденції. Така ситуація була властива й іншим повітам губернії.

Таким чином, твердження про те, що в селян, які кинули палити, знищили свої ікони й перейменували парафіяльного пастиря на «лицеміра», «фарисея» та «дармоїда» Троицкий С. В каком отношении учение русского штундизма находится к немецкому про-тестантизму // Миссионерское обозрение. 1905. Т. 1. С. 67., раптом вселився «капіталістичний дух» і вони стали успішними фермерами, -- є, м'яко кажучи, малообґрунтованим. Ані про ментальну революцію, ані про капіталістичний переворот у господарюванні, що з неї нібито випливав, джерела нічого істотного не повідомляють. Ми маємо справу з типовим історіографічним стереотипом, що підміняє аналіз соціально-економічного життя сектантів метафорою, яка створює ілюзію простого пояснення.

Мотивація трудової етики

Західні автори незалежно від їхньої конфесійної ідентичності і навіть незалежно від того, чи мали вони її взагалі, ще з ХІХ ст. звикли дивитися на будь-який неправославний релігійний рух у Російській імперії як на рух apriori прозахідний, протестантський і реформаційний.

Така оцінка анітрохи не зважала на реальну картину світу релігійних дисидентів, їхню мету, теологію і самоідентифікацію. На цю тенденцію свого часу звернув увагу Микола Бердяєв. «Для Гекера Юліус Гекер -- маловідомий американський соціолог, який, як і Бердяєв, намагався порівнювати релігію з комунізмом., -- писав він, -- Православна Церква зводиться винятково до зовнішньої обрядовості, до обрядовір'я і до решток старих забобонів <...> Цінність християнства для нього винятково в моралі та в організації соціального життя. Співчував він винятково раціоналістичним сектам <...> Гекер бере під захист так звану Живу Церкву <...> Йому здається, як багатьом здавалося на Заході, що рух Живої Церкви -- це щось на зразок російської реформації, що вона близька до протестантизму» Бердяев Н. Истоки и смысл русского коммунизма. М., 1990. С. 141-143..

Атеїст і позитивіст Юліус Гекер, з яким заочно полемізував Бердяєв, відображав стереотип, що в різних варіантах відтворювався в політичній та релігійній публіцистиці, західній та російській ліберальній і народницькій пресі, художній літературі, мемуаристиці, епістолярних текстах Булгаков С., прот. Путь парижского богословия. М., 2007. С. 107-118.. Євангелічний рух, протестантизм, Реформація уявлялися як всесвітньо-історичне явище, трансцивілізаційна самототожна сутність, що тріумфально й незмінно крокує континентами і епохами. Цього виявилося достатньо, щоб проголосити українсько-російських штундистів ХІХ ст. органічною частиною цього «закономірного» процесу.

Утім, якщо для авторів другої половини ХІХ -- початку ХХ ст. співвідношення російсько-української штунди та протестантизму було складною і далекою від розв'язання історичною та богословською проблемою, нині вона просто не помічається.

Усі штундисти автоматично та без сумнівів оголошуються протестантами. Сам же протестантизм позбавляється історичної динаміки і есенціалізується як незмінне, ідеальне, позаконтекстуальне явище. Ця теза, незважаючи на її загальну поширеність, не належить до тверджень, які називають «одиничними істинними висловлюваннями». Це рівень «репрезентації» -- один із можливих образів минулого, який організовує свої підставові «факти» за допомогою метафори Анкерсмит Ф. История и тропология. Взлет и падение метафоры / Пер. с англ. М., 2003..

Якщо ж мислити поза рамками метафор, штунда -- це селянсько-міщанський релігійний рух, який поширювався з 60-70-х рр. ХІХ ст. з Південної України на весь простір Російської імперії. Це випадок генези нової релігії як такої, що сприймала православ'я як контекст відштовхування, як релігію, що сповідує «іншого Бога». Відтак православ'я для штунди не було предметом реформування чи вдосконалення. Воно було релігією, яку належало знищити в найближчій перспективі Из дневника Екатерин о слав ского епархиального миссионера. Александр овск, январь

1-3 // ЕЕВ. 1889. № 7. С. 215..

Принаймні, саме так штунда сама себе ідентифікувала на початковому етапі, репрезентуючи, послуговуючись поняттям Віктора Тернера, історичний феномен «коммунітас» -- відкритої, гнучкої, невпорядкованої спільноти «лімінальних персон» Тэрнер В. Символ и ритуал. М., 1983. С. 169..

Штундисти намагалися представити свою історію як реалізацію архетипічно заданої мартирологічної моделі -- ранньохристиянського мучеництва перед обличчям язичницької імперії. А всю культуру зводили до біблійних «фактів», поза межами яких ніщо не могло знайти виправдання Савченко С. Библия и крестьяне-еретики: особенности восприятия сакрального текста в русских народных сектах ХІХ -- начала ХХ в. // Государство, общество, церковь в истории России ХХ в. Материалы ХІІ Международной научной конференции, Иваново, 20-21 февраля 2013 г. Часть 2. Иваново, 2013. С. 235-244.. У невизначеному, неструктурованому, аморфному, перехідному статусі штундистська спільнота функціонувала доволі тривалий час, створюючи проблему для урядовців та синодальних чиновників, які не могли вкласти її у звичну класифікаційну сітку.

Звісно, слово «штунда» у ХІХ -- на початку ХХ ст. функціонувало переважно (хоч і не завжди) як екзонім, наданий сектантам чиновниками, місіонерами, публіцистами, парафіяльними пастирями, журналістами, етнографами, письменниками.

Але ним користувалися рівною мірою як симпатики штунди, так і її противники; воно мало не лише негативні, а й позитивні конотації, бо виказувало прихильність до біблійних читань. Тому ми не бачимо підстав відмовлятися від цього означення і дослухатися до тих авторів, які вважають його принизливим і змістовно еквівалентним поняттю «баптизм» або «євангельський рух» Ясевич-Бородаевская В. Сектантство в Киевской губернии. Баптисты и малеванцы // Живая старина. СПб, 1902. Т. 1. С. 33-74; Полунов А. Ю. На пути к свободе совести: власть и евангельско-баптистское движение в России (вторая половина ХІХ -- начало ХХ в.) // 105 лет легализации русского баптизма. Материалы международной научно-практической конфе-ренции, 5-7 апреля 2011 г. М., 2011. С. 59-60; Амбарцумов И. Неправославные христианские исповедания в системе российской государственности (конец ХІХ -- июль 1914 г.) Дисс... канд. ист. наук. СПб., 2014..

Такий підхід є редукціоністським, бо звужує сектантську народну релігійність лише до тих її проявів, що пізнішою баптистською традицією трактуються як «євангельскі». Варто зважити й на те, що проблема співвідношення між штундизмом і баптизмом (етапи одного руху, повні еквіваленти або різні релігійні течії) ані в дореволюційній літературі, ані в радянській та пострадянській історіографії не мала однозначного розв'язання Савченко С. Штунда и баптизм в России: к вопросу о содержании и соотношении поня-тий (конец ХІХ -- начало ХХ в.) // Государство, общество, церковь в истории России ХХ века. Материалы ХІ Международной научной конференции. Иваново, Ивановский государственный университет, 15-16 февраля 2012 г. Ч.1. Иваново, 2012. С. 518-527..

До того, як більша частина штундистських громад влилась у легальний міжнародний євангельсько-баптистський рух (на початку ХХ ст.), офіційно задекларувавши прийняття баптистських сповідань віри, штунда виглядала не як уніфікована релігія, а як розмаїття опозиційних синодальній системі «мікрорелігій» із власними авторитетами, теологічними ідеями, ритуалами й культурними практиками.

Значною мірою і після легалізації є підстави розрізняти народну, переважно селянську штунду й офіційний «інтелігентський» баптизм (за тією ж логікою, за якою розрізняють «офіційне» та «народне» православ'я) Смилянская Е. Б. Волшебники. Богохульники. Еретики. Народная религиозность и «ду-ховные преступления» в России ХУШ в. М., 2003. С. 7-27..

Чи могла теологічна доктрина штундистів безпосередньо «освячувати підприємництво», як твердять деякі автори, особливо, зважаючи на те, що такої єдиної доктрини не існувало? Чи містилися в ученнях штундистських спільнот доктрини, аналогічні лютерівським або кальвінським, що мали би морально-етичні та соціально-економічні наслідки у вигляді «пробудження капіталістичного духу»?

Порушуючи ці питання, варто пам'ятати, що сам Лютер, подібно до інших реформаторів, різко й часто критикував лихварство і, за словами Вебера, рішуче відмежувався б від будь-яких спроб пов'язати його вчення про Beruf (покликання) з «капіталістичним духом» Вебер М. Указ. соч. С. 98..

Він засуджував прагнення до матеріальної вигоди, що перевищувала людські потреби, вважаючи їх ознакою безблагодатності Там же. С. 100.. Інакше кажучи, у випадку з лютерівським Beruf, йдеться про неусвідомлювані й непередбачувані самими реформаторами віддалені наслідки засвоєння протестантським соціумом учення про релігійне значення мирської праці. Про доктринальне «освячення підприємництва» не могло бути й мови.

У кальвіністських моралізуваннях, взятих самих по собі, також немає закликів стимулювати чи пробуджувати капіталістичні прагнення. Вебер передбачав, що його тезу будуть спрощувати та спотворювати, тому й застерігав, що намагання виявити залежність між кальвінізмом, ученням інших пуританських сект і розвитком капіталістичного духу «зовсім не означає, ніби ми думаємо, що хтось із засновників чи представників цих релігійних течій в якомусь сенсі вважав за мету своєї життєвої діяльності пробудження того «духу», який ми іменуємо тут «капіталістичним»« Вебер М. Указ. соч. С. 104-105..

Тож Кальвіна, як і Лютера, капіталістичний «дух» сам по собі не цікавив, натомість до кінця життя його турбувало питання богообраності та критеріїв її розпізнавання. І головна роль у цьому надавалася суб'єктивній впевненості у своєму спасінні. «Коли ми у послуху віри приймаємо вчення про Бога та спираємося на обіцяння про те, що ми приймаємо Його пропозицію всиновити нас -- ось у чому, кажу я, істинна впевненість у нашій обраності» Кальвин Ж. Указ. соч. С. 425..

Його етичну проповідь про побутовий аскетизм і самообмеження, про те, що бідні мають навчитися «терпляче перебувати в бідності й не виснажувати себе нездійсненними бажаннями», про уникнення надмірності в їжі та комфорті Там же. С. 186-187., -- легко уявити у збірнику будь-якого християнського мораліста.

Наприклад, Кальвін писав, що «Бог встановив різницю між професіями та способом життя, давши кожному його обов'язки. А щоб ніхто не виходив за встановлені для нього межі, Він назвав кожен спосіб життя “покликанням”. Тому кожен на своєму місці мусить усвідомлювати, що його становище подібне до вахти, на яку його поставив Бог, що йому не варто стрибати в різні боки і необачно змінювати плин свого життя» Кальвин Ж. Указ. соч. С. 188..

Подібно до цього й православні проповідники ХІХ ст. повчали своїх парафіян, що «проста праця ремісника... механічна праця будь-якого іншого працівника може дати задоволення, може бути моральною, почесною, виховувати дух, якщо здійснюється у послухові Богу. Лише при релігійно-моральній основі праці нам обіцяне і Божественне благословення й успіх справи» Восторгов И., прот. Полн. собр. соч. В 5 т. М., 1914. Т. 1. С. 153.. «Добрі люди орють і сіють, спасаючи душі свої. Полюбіть усією душею чесну працю та працею здобувайте Божу благодать. Чи займаєтеся ви ремеслами, чи виконуєте власну роботу чи працюєте на господаря, завжди намагайтеся виконувати будь-яку справу з наполегливою молитвою Богові і по-Божому, з чистою совістю» Якимов И., свящ. Простонародные поучения сельским прихожанам. М., 1901. С. 493..

Кальвіністська доктрина дійсно проникала до баптистсько-євангельського руху в Російській імперії через гамбурзьку місію Йоганна Онкена, статті популярного англійського богослова Чарльза Сперджена та інших пуританських теологів Сперджен Ч. Двенадцать проповедей об избрании. Отношение к учению об избра-нии // Реформатский взгляд [Електронний ресурс] / URL: http://www.reformed.org.ua/2/345/13/ Spurgeon.. Але на праксіологічному рівні майже не засвоювалася Гололоб Е. Богословские традиции евангельских христиан-баптистов / [Електронний ре-сурс] URL: http://rus-baptist.narod.ru/dop/tradic.htm..

Кальвіністські ідеї були запозичені випадково і механічно, під тиском формальних обставин, істотно не вплинувши на догматичну свідомість російського баптизму Там же..

Євген Гололоб аргументовано доводить, що російський євангельсько-баптистський рух формулював свою теологію не в кальвіністському, а в армініанському варіанті. Армініанство з його запереченням предестинації та ствердженням свободи волі більше відповідало релігійним уявленням східнослов'янських баптистів, але здебільшого вони дотримувалися проармініанських поглядів неусвідомлено, просто не піддаючи критичній рефлексії постулати православного богослов'я про творчу синергію людської та Божої волі у справі спасіння Там же..

В історіографії, щоправда, трапляються і протилежні твердження. Наприклад, Олександр Апанасьонок гадає, що «віровчення штундизму говорило про первородний гріх, відкуплення та виправдання, про попереднє визначення та євхаристію у строго кальвіністському дусі» Апанасенок А. В. Религиозные диссиденты в российской провинции : очерки истории ду-ховных движений Курской губернии в конце ХУГИ -- начале ХХ века. Курск, 2010. С. 35.. Проте, ототожнюючи офіційний баптизм і народну штунду, автор не посилається ні на догматичні, ні на катихітичні тексти, ні на приватні теологумени адептів штундизму.

Маємо сумніви, щоб селяни, які лише щойно навчилися читати по складах, студіювали богословські трактати отців Реформації, щоб висловлюватися з усіх перелічених питань у «строго кальвіністському дусі».

Якщо ж говорити про селянську штунду, джерелами, в яких містяться автентичні етико-теологічні ідеї, є некодифіковані символи віри, прийняті лише на початку ХХ ст. євангеліками та баптистами Изложение евангельской веры, или вероучение евангельских христиан, составлено Ива-ном Прохановым (1910 г.) // Евангельское арминианство [Електронний ресурс] URL: https:// arminiantheology.wordpress.com/2010/08/23/vsex/., а матеріали богословських дебатів православних місіонерів із селянами-штундистами, які публікувалися у формі звітів, протоколів, щоденників і записок Див.: Боголюбов Д. И. Миссионерские беседы. Харьков, 1902., а також сектознавчі праці богословів, які намагалися систематизувати теологічні висловлювання штундистів і розгледіти в них хоч якусь раціональну систему Див., напр.: Рождественский А. Южнорусский штундизм. СПб., 1889.. Однак ані лютерівське покликання, ані кальвіністська предестинація, ані економічне процвітання як їхня ознака в уявленнях селян-штундистів ніким не зауважені.

Таким чином, «раціональними, старанними, акуратними, чесними і серйозними можуть бути люди всіх віросповідань і взагалі невіруючі. При цьому їм зовсім не обов'язково бути підприємцями, бо подібні якості виявляються в найрізноманітніших життєвих ситуаціях» Ландес Д. Культура объясняет почти все // Культура имеет значение. Каким образом цен-ности способствуют общественному прогрессу / Под. ред. Л. Харрисона и С. Хантингтона / Пер. с англ. М., 2002. С. 52..

Цілком очевидно, що без усього комплексу факторів, описаних Вебером, які одночасно діяли лише у XVI -- XVII ст., лише на Заході, лише на світанку ери капіталізму, лише в умовах науково-технічної і промислової революції, первинного накопичення капіталу і лише за чисельного і культурного домінування протестантів на певній території -- повчання Кальвіна «Про правильне користування земним життям та його благами» мало відрізнялося б від порад православного «Домострою» (XVI ст.) про те, як ощадливо «жити коштом своїм» «Потрібно кожній людині уникати марнославства та гордості й неправдою нажитого май-на, жити згідно зі своїми силами та можливостями, розраховувати на засоби, здобуті законним шляхом. Лише таке життя є приємним Богові, схвалюється Богом і людьми...» Цит. по: Домо-строй. М., 2007. С. 63-64.. Зокрема, економічним ефектом.