"Ex Paganis Christianos esse patravit": кого відправився християнізувати нітранський єпископ Віхінг

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад “Прикарпатський націоналний університет імені Василя Стефаника ”, кафедра всесвітньої історії,

Центр медієвістичних студій

“EX PAGANIS CHRISTIANOS ESSE PATRAVIT”: КОГО ВІДПРАВИВСЯ ХРИСТИЯНІЗУВАТИ НІТРАНСЬКИЙ ЄПИСКОП ВІХІНГ

Остап КАРДАШ

м. Івано-Франківськ

Анотація

місіонерський єпископ віхінг натранський

Стаття присвячена проблемі визначення географічних меж місіонерської діяльності нітранського єпископа Віхінга після його висвячення у Римі папою Іоаном VIII у 880 р. Шляхом перехресного аналізу агіографічних текстів, епістолярних джерел та інших наративів кінця ІХ - першої половини Х ст., а також окремих археологічних пам 'яток автор намагається реконструювати характер церковно-політичних взаємин держави великоморавського князя Святоплука останньої чверті ІХ ст. із сусідніми gentes і визначити, ким був згаданий у листі баварського єпископату до папи Іоана ІХ “neophita gens”, до котрого, з волі Святоплука та папи Іоана VIII, відправився з місією нововисвячений єпископ Віхінг. Незважаючи на те, що населення новозавойованих чи інкорпорованих великоморавським князем територій не завжди було язичницьким чи неофітським, експансійна політика Святоплука зазначеного періоду переважно супроводжувалася християнізаційними, або ж євангелізаційними місіями духівництва з моравського архієпископства Мефодія та його суфраганів, одним з яких і був нітранський єпископ Віхінг. Автор приходить до висновку, що місія останнього у перші роки після отримання єпископського сану у Римі у 880 р. скеровувалася на землі Потисся, завойованого Святоплуком близько 881/882 р. і цілком вписувалася у контекст експансійної політики правителя Великої Моравії.

Ключові слова: Нітранське єпископство, баварський єпископат, Віхінг, “neophita gens”, болгари, Потисся.

Annotation

“EX PAGANIS CHRISTIANOS ESSE PATRAVIT”: WHOM DID WICHING, THE BISHOP OF NITRA, GO TO CHRISTIANIZE?

Ostap KARDASH State Higher Educational Institution “Vasyl ' Stefanyk Precarpathian National University ", Department of World History, Centrum Studiorum Mediaevalium, Ivano-Farnikvsk, Ukraine

The article is dedicated to the problem of determination of geographical frames of the missionary activity of Wiching, the Bishop of Nitra, after his ordination in Rome by the Pope John VIII in 880. Based on the crossanalysis of the hagiographical texts, epistolary sources and other narratives of the late 9^th - the first half of the 10^th century, as well as some individual archaeological evidences, the author tries to reconstruct the nature of the church-political relations between the state of the Great Moravian prince Sviatopluk and the neighboring gentes in the last quarter of the 9^th century and to determine, who was that “neophita gens " (mentioned in the letter of the Bavarian episcopate to the Pope John IX) to whom, by the will of Sviatopluk and the Pope John VIII, the newly ordained Bishop Wiching went on a mission. Despite the fact that the population of the territories, newly conquered or incorporated by the Great Moravian prince, was not always pagan or neophyte, Sviatopluk's expansionist policy of the outlined period was mainly accompanied by Christianization or evangelistic missions conducted by the clergy from the Moravian archdiocese of Methodius and his suffragans. To achieve this goal the Great Moravian ruler, with the direct support of the papacy, initiated the process of institutionalization of church and religious centers, whose task was to convert the population of the newly conquered territories. Among such ecclesiastical structures the Diocese of Nitra, headed by Wiching, the suffragan of the Archbishop Methodius, was founded. The author comes to conclusion, that the mission of the last one in the first years after receiving the episcopal rank in Rome in 880 was directed to the lands of the Tysa basin, conquered by Sviatopluk around 881/882 and perfectly fit into the context of the expansionist policy of the Greater Moravian ruler.

Keywords: The Diocese of Nitra, the Bavarian episcopate, Wiching, “neophita gens", the Bulgarians, the Tysa River basin.

Виклад основного матеріалу

Проблема ідентифікації згаданого у листі баварських єпископів до папи Іоана ІХ ( Johannes, 898-900) 900 р. “neophitae gentis”¹, у володіння якого великоморавський князь Святоплук (Zuentibald, 844-894) відправив з християнською місією нововисвяченого нітранського єпископа Віхінга (Wichingus, f після 900 р.), давно відкрита для дискусій в історіографічній площині. Наприкінці ХІХ - у першій половиній ХХ ст. дане питання знаходилося на маргінесах наукових студій польських істориків: Кароля Потканського (Краків)² та Юзефа Відаєвича (Познань, Краків)³. У 1960 -х рр. частково його порушив Генріх Ловм'янський (Вільно, Познань) у контексті широкого дослідження з історії ранньосередньовічного слов'янства⁴. На * Реалізувати дане дослідження вдалося завдяки участі у “Стипендійній програмі для молодих науковців Уряду Республіки Польща ” ( “Program Stypendialny Rzqdu RP dla Mlodych Naukowcow ”), координованій Studium Europy Wschodniej Uniwersytetu Warszawskiego, упродовж 2019-2020 рр. (Варшава, Краків).

сучасному етапі більш детально означену проблематику вивчали: польський медієвіст Кжиш - тоф Полек (Краків)⁵, чеський історик Душан Тржештик (Прага)⁶, словацький історик Ян Штайнгюбель (Братислава)⁷, а також, меншою мірою, інші словацькі медієвісти Матюш Кучера (Братислава)⁸ та Мартін Гомза (Братислава)⁹.

Однак, попри оригінальність, доказовість та методологічне підґрунтя, а відтак неабияку наукову вартісність своїх висновків, дослідники у переважній більшості обмежуються лише отожненням згаданого “neophitae gentis ” з населенням тих чи інших сусідніх територій, завойованих великоморавським князем Святоплуком в останній чверті ІХ ст., локалізуючи на них місіонерську діяльність єпископа Віхінга, одного з найголовніших антагоністів моравського архієпископа Мефодія (Methodius, 815-885 рр.), на початку 880-х рр. Натомість у багатьох аспектах історія місіонерської подорожі нітранського єпископа до “neophitam gentem” залишається недостатньо вивченою. В окремих випадках визначення географічних меж місійної діяльності Віхінга, на наш погляд, проведене недостатньо чітко; майже зовсім недосліджена проблема взаємозв'язку місії єпископа Нітри з експансійною політикою Святоплука; дискусійним залишається питання про рівень євангелізації населення завойованих чи інкорпорованих великоморавським князем територій, де евентуально міг виконувати свій перший єпископський обов'язок Віхінг після висвячення у Римі у 880 р.

Окреслене коло проблем не лише актуалізує нинішнє дослідження, а й формує цілий комплекс його завдань. Тож вважаємо за доцільне ще раз глибше проаналізувати питання, ким був згаданий “neophita gens”, до котрого з єпископською місією відправився нітранський ієрарх Віхінг.

* * *

Після заключення мирного договору зі східнофранкським королем Людовіком Ні - мецьким (Hludowicus, 804/805-876) у місті Форхгайм 874 р. великоморавський князь Святоплук отримав змогу розгорнути широкомасштабну експансійну політику. В останній чверті ІХ ст. східні кордони володінь Святоплука сягали майже Верхнього Подністров'я¹⁰, охоплюючи землі у верхній течії Вісли¹¹ та, очевидно, поблизу витоків річок Бугу і Стиру¹², а також Верхнього Попруття¹³. Тобто саме тоді до сфери впливу великоморавського князя увійшли окреслені вище Polek K. Panstwo wielkomorawskie i jego s^siedzi. Krakow: Wydawnictwo Naukowe WSP, 1994. S. 52-54. Тржештик Д., Достал Б. Великая Моравия и зарождение Чешского государства. Раннефеодальные государства и народности (южные и западные славяне VI-XII вв.) / отв. ред. Г. Г. Литаврин. Москва: Наука, 1991. С. 91; Trestik D. Pocatky Premyslovcы. Vstup Cechы do dejin (530-935). Praha: Nakladatelstvi Lidovй noviny, 1997. S. 281; Trestik D. Powstanie Wielkich Moraw. Morawianie, Czesi i Europa Srodkowa w latach 791-871. Warszawa: Wydawnictwo Uniwersytetu Warszawskiego, 2009. S. 62-64, 185-190. Steinhьbel J. Nitrianske kniezatstvo. Pociatky stredovekйho Slovenska. 2. rozsirene vydanie. Bratislava: Rak, 2016. S. 209-213. Kucera M. Kral' Svдtopluk (830?-846-894). Martin: Matica slovenska, 2010. S. 74. Homza M. Stredna Europa I. Na zaciatku stredoveku. Bratislava: Univerzita Komenskйho, 2014. S. 181. Филипчук М. Слов'янські поселення VIII-Х ст. в українському Прикарпатті. 2-ге вид. Львів: Астролябія, 2014. С. 140. Седов В. Славяне в раннем Средневековье. Москва: Институт археологии РАН, 1995. С. 286; Homza M. Stredna Europa... S. 108-109, 313. Триває, однак, дискусія щодо форми залежності, в якій знаходилися окреслені вище землі: чи були вони безпосередньо приєднані до держави Святоплука, чи пере - бували лише у трибутарній залежності від Великої Моравії (див.: Koziak R. Cyrilometodskй krest'anstvo v Malopolsku vo svetle najnovsich vyskumov. Rocenka katedry dejm FHPVPU 2003 / ed. M. Pekar. Presov, 2003. S. 11). Paszkiewicz H. Pocz^tki Rusi / z rзkopisu przygotowal K. Stopka. Krakow: Nakladem Polskiej Akademii Umiejзtnosci, 1996. S. 88; Lowmianski H. Pocz^tki Polski... T. 4. S. 335, 493. Войтович Л. Карпатські хорвати в етнополітичному розвитку Центрально-Східної Європи раннього Середньовіччя. Україна в Центрально-Східній Європі: з найдавніших часів до кінця XVIII ст. Київ, 2004. Вип. 4. С. 121; Войтович Л. Карпатские хорваты. Вестник Санкт-Петербургского университета. Серия 2: История. Санкт-Петербург, 2005. Вып. 1. С. 140. терени віслян й, можливо, лендзян, бужан і карпатських хорватів Любавскій М. Исторія западныхъ славянъ (прибалтшскихъ, чеховъ и поляковъ). Изд. второе. Москва: Изданіе М. и С. Сабашниковыхъ, 1918. С. 29; Седов В. Славяне в раннем Средневековье... С. 341; Polek K. Panstwo wielkomorawskie... S. 47-49; Войтович Л. Карпатські хорвати в етнополітичному розвитку. С. 121; Бендза М. Християнізація польських земель. Україна в Центрально-Східній Європі: з найдавніших часів до кінця XVIII ст. Київ, 2006. Вип. 6. С. 134; Homza M. Stredna Europa. S. 108-109, 313; Chrzanowski W. Swiзtopelk I Wielki krol wielkomorawski (ok. 844-894). Krakow: Avalon, 2016. S. 73-98.. Пізніше Святоплук спрямував свої зусилля, в основному, на інкорпорацію чеських земель, а також завоювання полабських сербів і Паннонії Polek K. Panstwo wielkomorawskie... S. 50-60; Kucera M. KraT Svдtopluk... S. 74-93; Chrzanowski W. Swiзtopelk I Wielki... S. 57-68, 151-162..

У 880/881-882 рр. згаданий моравський володар вів боротьбу з болгарами за територію Потисся Marsina R. Metodov boj. 3. vydanie. Bratislava: VydavateTstvo Spolku slovenskych spisovateTov, 2012. S. 111; Тржештик Д., Достал Б. Великая Моравия... С. 91; Tiestik D. Pocatky Piemyslovcы... S. 281; Polek K. Panstwo wielkomorawskie... S. 52-54. Про експансію Святоплука у басейні Тиси. Див. також: Lowmianski H. Pocz^tki Polski... T. 4. S. 331-332, 350; Kucera M. KraT Svдtopluk... S. 88-93; Steinhьbel J. Nitrianske kniezatstvo... S. 209-211.. Анонімний автор “Житія Мефодія ” (бл. 885/886 р.) повідомляв про “с(вА.)топълкоу воюющоу на поганы” Zitije Mefodija. Magnae Moraviae Fontes Historici: Prameny k dлjinвm Velkй Moravy (далі - MMFH) / ed. D. Bartonkova, L. Havlik, J. Ludvikovsky, Z. Masank, R. Vacerka. Brno: Universita J. E. Purkyne, 1967. T. 2: Textus biographici, hagiographici, liturgici. S. 156., не вказавши їхньої точної назви. Найправдоподібніше, ці племена населяли терени Потиської низовини Lowmianski H. Pocz^tki Polski... T. 4. S. 477; Polek K. Panstwo wielkomorawskie... S. 52.. Згаданих поган польський історик Вітольд Хжанов - ський помилково ототожнив з віслянами, підкореними Святоплуком, вважаючи, що Потисся до великоморавських володінь приєднав ще князь Ростислав (Rasticius, бл. 820-870) Chrzanowski W. Swiзtopelk I Wielki... S. 88-89.. Натомість Г. Ловм'янський мав рацію, ідентифікуючи цих поган зі слов'янами Потисся, що перебували під зверхністю болгар Lowmianski H. Pocz^tki Polski... T. 4. S. 477.. Останні, без сумніву, володіли на той час південною та східною частиною Карпатської улоговини Tiestik D. Powstanie Wielkich Moraw... S. 253. Про присутність болгар у Карпатському регіоні, зокрема на Потиссі, а також про моравсько-болгарський фронтир також див.: Steinhьbel J. VeTka Morava a Bulharsko v dobe Rastislava a Svдtopluka. Svдtopluk 894-1994. Materiвlя z konferencie organizovanej Archeologickяm ustavom SAVv Nitre v spoluprвci so Slovenskou historickou spolocnostou pri SAV. Nitra 3-6 Oktober 1994 / ed. R. Marsina, A. Ruttkay. Nitra: Archeologicky щstav SAV, 1997. S. 207-211; Steinhьbel J. Nitrianske kniezatstvo. S. 209-211; Marek M. Cudzie etnika na stredovekom Slovensku. Martin: Matica slovenska, 2006. S. 28; Leciejewicz L. Nowa postac swiata. Narodziny sredniowiecznej cywilizacji europejskiej. Wroclaw: Wydawnictwo Uniwersytetu Wroclawskiego, 2007. S. 363-364; Dimitrov D. Boris I. Bulharsky a Svдtopluk I. VeTkomoravsky v realnom a imaginarnom svete stredoveku. Svдtopluk v europskom p^somn^ctve. Studie z dejm svдtoplukovskej legendy / ed. M. Homza et al. Bratislava: Post Scriptum, 2013. S. 162-164. Zitije Mefodija... S. 156. Див. також: Polek K. Panstwo wielkomorawskie... S. 52. Болгарський князь Борис (Борис І Михаил, бл. 828-907) залишався союзником східнофранкського короля Арнульфа (Arnolfus, бл. 850-899) у його війні з великоморавським князем Святоплуком за Паннонію (880-885) принаймні до 882/883 р., коли болгарські війська здійснили останнє масштабне вторгнення у володіння Моймировичів (очевидно, на територію Нітрави), після чого покинули Нижню Моравію та Потисся (див.: Chrzanowski W. Swiзtopelk I Wielki. S. 154-155, 164).. З тексту “Житія Мефодія” зрозуміло, що моравський правитель

успішно завоював згадані племена, після чого, найочевидніше, наступила їх християнізація. Погоджуємося з твердженням К. Полека, що зі згадкою автора “Житія Мефодія ” про поган, підкорених Святоплуком, пов'язаний фрагмент листа-петиції баварських єпископів 900 р., адресованого папі Іоану IX Polek K. Panstwo wielkomorawskie... S. 53.: “Попередник ваш (папа Іоан VIII (Johannes, 872-882) у 880 р. - O. K.), волею князя Святоплука, Віхінга висвятив на єпископа та до того стародавнього Пассауського єпископства в жодному разі його не відправив, але до певного новонаверненого народу, який сам князь у війні підкорив і досягнув того, щоб з поган християнами стали”“Antecessor vester Zuentibaldo duce imperante, Wichingum consecravit episcopum et nequaquam in illum antiquum Patauiensem episcopatum eum transmisit, sed in quandam neophitam gentem, quam ipse dux bello domuit et ex paganis christianos esse patravit”, Bavorsky episkopat si stezuje Janu IX... S. 237-238..

Центром єпископства, яке зайняв Віхінг у 880 р., була Нітрава (сучасне словацьке місто Нітра) Про заснування Нітранського єпископства у 880 р. див.: Joannes VIII. papa Swatopluk, duci Moraviae, Methodium, a doctrina probatum, condirmatumque archiepiscopum Moraviensem, ordinato quoque ejusdem suffraganeo Wichino, episcopo Nitriensi, indulloque simul usu linguae Slavicae in sacris, remittit commendatque. Mense Junio, 880. Codex diplomaticus et epistolaris Moraviae / studio et opera A. Boczek. Olomucii: Ex Typographia Aloysii Skarnitzi, 1836. T. 1: Ab annis 396-1199. P. 42-44; Marsina R. Nitrianske biskupstvo a jeho biskupi od 9. do polovice 13. storocia. Historicky casopis. Bratislava: Historicky щstav SAV, 1993. Roc. 41, c. 5-6. S. 529-533; Steinhьbel J. Nitrianske kniezatstvo... S. 211-214., на основі чого виникає припущення, що згаданий у процитованому вище листі “neophita gens” проживав неподалік від Нітранського діоцезу: можливо, на теренах Чеської улоговини, у верхній течії Вісли, на півночі Паннонії Polek K. Panstwo wielkomorawskie... S. 53., або на території Верхнього Потисся Lowmianski H. Poczqtki Polski... T. 4. S. 350-351; Polek K. Panstwo wielkomorawskie... S. 53..

Чи був єпископ Віхінг “въ вислЬ”?

К. Потканський та Ю. Відаєвич раніше помилково ідентифікували окреслений бавар - ськими єпископами “neophita gens” з віслянами Potkanski K. Krakow przed Piastami... S. 87; Widajewicz J. Panstwo Wislan... S. 72-74, 113.. Останнім часом це твердження підтримали також М. Кучера Kucera M. Kral Svдtopluk... S. 74. та М. Гомза, який вважає, що Святоплук відправив єпископа Віхінга у заслання “до новонаверненого народу”, під яким слід розуміти віслян Homza M. Stredna Europa... S. 181..

У вищезгаданому “Житії Мефодія” справді знаходимо окрему, відмінну від попереднього фрагменту, інформацію про військову кампанію великоморавського правителя Свя - топлука у володіння віслян і про хрещення місцевого анонімного князя: “поганьскъ кназь, сильнъ вєльми, сЬда въ вислЬ, роугашєсА крьс(ти)мномь и пакости дЬмшє. пославъ жє къ нємоу (Мефодій - О. К.) рєчє: добро ти са кр(ь)сти(ти), с(ьі)ноу, волєю своєю на своюи зємли, да нє илЬеєнь ноудьми крьщєнь боудєши на чужєи земли и помАнєши ма, кжє и бьіст(ь)” Zitije Mefodija... S. 156. Ототожнення згаданого “neophitae gentis” з віслянами заперечив, зокрема, словацький історик Ріхард Марсіна. Дослідник припускає, що таке формулювання назви неофітів, до яких з місією відправився нітранський єпископ Віхінг, було продиктоване недостатньою поінформованістю його автора. Наслідком цього стали хибні інтерпритації (у даному випадку - ідентифікація з віслянами) даного формулювання сучасними дослідниками (див.: Marsina R. Nitrianske biskupstvo... S. 532). К. Полек також відкидає раніше прийнятий погляд, що “тією людністю були вісляни” (див.: Polek K. Panstwo wielkomorawskie... S. 53).. Однак ототожнення “neophitae gentis”, згаданого у листі баварського єпископату 900 р., з віслянами є помилковою з огляду на те, що сам лише анонімний володар віслян, згідно із “Житієм Мефодія ”, був узятий у полон й охрещений “на чужєи земли” - у Великій Моравії Zitije Mefodija... S. 156; Тржештик Д., Достал Б. Великая Моравия... C. 91; Войтович Л. Восточное Прикарпатье во второй половине І тыс. н. э. Начальные этапы формирования государственности. Русин. Кишинев, 2010. Вып. 3 (21). С. 18; Войтович Л. Повертаючись до хорватів Костянтина Багрянородного. Нартекс. Byzantina Ukrainensis / глав. ред. С. Б. Сорочан. Харьков: Майдан, 2013. T. 2: 'Pmyaпoз: сборник статей к 60-летию проф. С. Б. Сорочана. С. 77; Labuda G. Pierwsze wieki monarchii piastowskiej. Poznan: Nauka i innowacje, 2012. S. 20; Poleski J. Malopolska w VI-X wieku. Studium archeologiczne. Krakow: Historia Jagiellonika, 2013. S. 178., очевидно, котримись з учнів архієпископа Мефодія Любавскій М. Исторія западныхъ славянъ... С. 62; Тржештик Д., Достал Б. Великая Моравия... C. 93; Lowmianski H. Poczqtki Polski... T. 4. S. 350; Polek K. Panstwo wielkomorawskie... S. 48.. Деякі історики вважають, що після цього наступила християнізація населення історичної Малопольщі у слов'янському обряді Мефодієвими послідовниками Potkanski K. Krakow przed Piastami... S. 63, 75, 85; Gumplowicz M. Poczatki Biskupstwa Krakowskiego. Przeglqd Historyczny. Warszawa, 1907. T. 5, nr. 1. S. 1-21; Widajewicz J. Panstwo Wislan... S. 112; Lowmianski H. Poczatki Polski... T. 4. S. 499. Як вважав К. Потканський, учні Мефодія розпочали свою місіонерську діяльність у володіннях віслян одразу після 874 р., але не були прийняті віслянським князем, після чого відбувся військовий похід Святоплука, підкорення земель віслян i примусове хрещення їхнього князя, що уможливило подальше “апостольство учнів Мефодія” на віслянських теренах з 879 до 885 р. За такий надто короткий період вісляни, за словами К. Потканського, не могли прийняти слов'янського обряду i в 900 р. на їхніх землях була запроваджена нова, латинська, церковна ієрархія (Potkanski K. Krakow przed Piastami... S. 85-87). Незважаючи на те, що “ЖитієМефодія” не містить інформації про місію учнів моравського архієпископа Мефодія у володіннях віслян, Ю. Відаєвич стверджував, що “з фактів, зазначених у переказі, виникає, що місія мусила бути” (Widajewicz J. Panstwo Wislan... S. 112). Одночасно автор визнавав, що у 880-х рр. слов'янську місію замінила латинська на чолі з нітранським єпископом Віхінгом (Ibid. S. 113-118). На думку Г. Ловм'янського, у 879-885 рр. “учні Мефодія звершували місію над Віслою” (Lowmianski H. Poczatki Polski... T. 4. S. 499). Дослідник представив концепцію довготривалого існування слов'янської літургії в окресленому регіоні впродовж Х ст. і навіть функціонування слов'янського єпископства у Кракові у 970-х рр. (Ibid. S. 493-515). Однак гіпотези всіх вищезгаданих істориків, попри свою оригіналність, вимагають переконливих джерельних підтверджень..

В історіографії хрещення поганського князя віслян найчастіше пов'язується з експансійною політикою великоморавського правителя Святоплука після заключення мирного дого - вору зі Східнофранкським королівством у Форхгаймі у 874 р. Lowmianski H. Poczatki Polski... T. 4. S. 473; Polek K. Panstwo wielkomorawskie... S. 47; Koziak R. Cyrilometodskй krest'anstvo... S. 11, 15; Chrzanowski W. Swiзtopelk I Wielki... S. 97-98; Ozog K. 966. Chrzest Polski. Krakow ; Warszawa: Bialy Kruk, 2016. S. 62-63. До того ж автор “Житія Мефодія” поміщав вищезгадану подію ще за життя архієпископа Мефодія, приписуючи йому безус - пішні спроби посередництва у моравсько-віслянському конфлікті, а також намагання охрестити князя віслян “на своюи зємли” Polek K. Panstwo wielkomorawskie... S. 47-48.. Отже, з огляду на це, Святоплукову звитягу над віслянським князем і хрещення останнього слід датувати у проміжку між 874 і 885 рр.; деякі дослідники пропонують ще більш точне датування - 875/876-879 рр. Ibid. Див. також: Lowmianski H. Poczatki Polski... T. 4. S. 350, 473. Ozog K. 966. Chrzest Polski... S. 63. За словами Г. Ловм'янського, перший похід Святоплука на віслян відбувся вже у 875 р. (Lowmianski H. Poczatki Polski... T. 4. S. 473). Натомість у випадку місіонерської подорожі нітранського єпископа Віхінга до володінь “neophitae gentis ” ми оперуємо значно конкретнішою хронологією - першими роками після висвячення згаданого єпископа та створення Нітранського єпископства у 880 р. У такому випадку ми могли б припускати, що завоювання земель згаданого князя віслян відбувалося паралельно з християнізацією його населення, та, найочевидніше, учнями архієпископа Мефодія, а не латинського духівництва з оточення Віхінга.

Однак фрагментарність згаданого переказу “Житія Мефодія”, а також відсутність будь-яких інших документів досі не дозволяють зробити такі висновки Polek K. Krakow w IX i X wieku. Krakow: studia z dziejow miast / pod. red. J. Rajmana, Krakow: Wydawnictwo Naukowe Akademii Pedagogicznej, 2007. S. 16; Polek K. Problematyka czeska i stosunki polskoczeski we wczesnym sredniowieczu w polskich badaniach historycznych i archeologicznych w ostatnim piзtnastoleciu. Historia Slavorum Occidentis. Poznan, 2011. Nr. 1 (1). S. 54-55; Poleski J. Malopolska w VI-X wieku... S. 178-179. Польський історик Владислав Абрахам з цього приводу стверджував, що немає підстав шукати на території Польщі (зокрема історичної Малопольщі - О. К.) існування слов'янської літургії, і навіть, якщо такий обряд існував, то “без власної церковної організації” (Abraham W. Organizacya Kosciola w Polsce do polowy wieku XII. Lwow: Z Drukarni Zakladu Nar. im. Ossolinskich, 1890. S. 104-111). Ґерард Лябуда цілком аргументовано доводив, що прихід учнів Мефодія до окресленого регіону, поява єпископства слов'янського обряду у Кракові чи навіть архієпископства у Сандомирі “є лише припущеннями і домислами”, а погляд про поширення на теренах віслян слов'янського обряду, прийнятого з Моравії, без переконливих археологічних джерел “слід визнати недоведеним” (Labuda G. Pierwsze wieki monarchii piastowskiej... S. 50. Див. також: Labuda G. Studia nad poczatkami panstwa polskiego. Poznan: Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu im. Adama Mickiewicza, 1988. T. 2. S. 146-151, 153-154).. Проведені до цього часу археологічні дослідження на території Кракова і Малопольщі загалом не виявили жодних знахідок: залишків церковних споруд (у тому числі дерев'яних), некрополів, або більш ранніх поховальних традицій, які однозначно могли б свідчити про поширення християнства з Великої Моравії Wachowski K. Archeologia a mozliwosci sledzenia przeobrazen ideologicznych w poludniowej Polsce w IX wieku. Srodkowoeuropejskie dziedzictwo cyrylo-metodianskie / red. A. Barciak. Katowice: Societas Scientiis Favendis Silesiae Superioris - Instytut Gornosl^ski, Urz^d Miejski w Zabrzu ; Polskie Towarzystwo Historyczne. Oddzial w Katowicach, 1999. S. 13-15; Polek K. Krakow w IX i X wieku... S. 16. Не варто, однак, виключати можливості поодиноких випадків тогочасної конверсії, хоча вони не репрезентуються доступними знахідками (Polek K. Krakow w IX i X wieku... S. 16)..

Отже, через відсутність будь-яких інших писемних і, особливо, археологічних джерел переважна більшість істориків піддає сумніву можливість тогочасної масової християнізації населення “держави” віслян (як і його завоювання князем Святоплуком Див., наприклад: Poleski J. Kontakty Wielkich Moraw z plemionami zamieszkuj^cymi ziemie poludniowej Polski. Srodkowoeuropejskie dziedzictwo cyrylo-metodianskie / red. A. Barciak. Katowice: Societas Scientiis Favendis Silesiae Superioris - Instytut Gornosl^ski, Urz^d Miejski w Zabrzu ; Polskie Towarzystwo Historyczne. Oddzial w Katowicach, 1999. S. 29-30; Polek K. Krakow w IX i X wieku... S. 15; Urbanczyk P. Zanim Polska zostala Polsk^. Torun: Wydawnictwo Naukowe Uniwersytetu Mikolaja Kopernika, 2015. S. 61. На переконання польського історика Пьотра Бороня, гіпотеза про похід Святоплука на князя віслян, який згодом був охрещений “на чужєи земли”, видається недостатньо обгрунтована джерелами, а тому “є лише домислом, опертим на не до кінця зрозумілий переказ джерела агіографічного характеру” (Boron P. Na przedpolu Bramy Morawskiej - obecnosc wplywow poludniowych na Gornym Sl^sku i zachodnich krancach Malopolski we wczesnym sredniowieczu. Historia Slavorum Occidentis. Poznan, 2012. № 2 (3). S. 50-51). Проте відкриття підкурганного інгумаційного могильника другої половини IX - початку X ст. у Стеборжице (Моравсько-сілезький край, Опавський район, Східна Чехія), а також інгумаційного поховання цього ж періоду, виявленого у місті Градец над Моравіцею (Моравсько-Сілезький край Чехії, Опавська Сілезія) слугують археологічними підтвердженнями політичної та мілітарної експансії Моймировичів на окреслені землі віслян (і загалом на території історичної Малопольщі) у другій половині IX ст. (Poleski J. Malopolska w VI-X wieku... S. 179). Крім того, знахідки озброєння та кінного спорядження, а також прикрас великоморавського походження, які надходили на терени, розташовані на північ від Карпат, через Моравські Ворота (гірська низовина між Судетами і Карпатами на території Моравії в Чехії), а також дорогами вздовж Вагу (ліва притока Дунаю), Попраду (права притока Дунайця), Дунайця (права притока Вісли), чи з басейну Верхньої Тиси, ще раз підтверджують міцні моравсько-віслянські контакти другої половини ІХ ст. (Ibid. S. 184). Можливо, вісляни перебували лише у трибутарній залежності від Моймировичів (див.: Polek K. Panstwo wielkomorawskie... S. 47-50; Ozog K. 966. Chrzest Polski... S. 63). Незважаючи на скепсис польської історіографії, М. Гомза все ж переконаний, що Святоплук завоював володіння віслян, розташовані на стратегічно важливому континентальному шляху Багдад - Київ - Регенсбург - Кордоба, а також землі історичної Сілезії та більш східні території (на південному сході Польщі та Західної України) лендзян і бужан (Homza M. Stredna Europa. S. 108-109, 313 [див. карту “Великоморавська традиція”]).) місіонерами з Великої Моравії - латинським духівництвом чи послідовниками Мефодіямальним, або не принесло успіху на початковій стадії. По-друге, слід прийняти до уваги також гіпотезу польського археолога Яцека Полеського, за якою на терени історичної Малопольщі наприкінці ІХ - у першій половині Х ст. проникали мадярські племена. Їх проникнення, безсумнівно, мало мілітарний характер, що унеможливлювало існування в окресленому регіоні “умов для культивування щойно прищепленої християнської релігії” (Poleski J. Kontakty Wielkich Moraw... S. 29).. Тож місіонерську подорож єпископа Віхінга у віслянські володіння слід сприймати, як недоведену та непідкріплену джерелами.

Зальцбурзька місіонерська традиція та воцерковлення жителів Паннонії

Як вже зазначалося вище, існувало чимало інших сусідніх gentes, землі яких потенційно могли стати місіонерськими теренами Нітранського єпископства. Ю. Відаєвич цілком справедливо відкидав можливість ідентифікації “новонаверненого народу”, до якого з місією відправився єпископ Віхінг, з паннонським населенням, наверненим у християнство ще у період правління князів Прибини (Priwina, 805(?)--860) і Коцела (Kocziel, 833-876) Maciejowski W. A. Pierwotne dzieje chrzescijanskiego kosciola u Slowian obojga obrz^dku. Sandomierz: Armoryka, 2019. S. 80, 88; Widajewicz J. Panstwo Wislan... S. 74., а також чехами, з котрими Святоплук не мав задокументованих збройних конфліктів Widajewicz J. Panstwo Wislan... S. 74.

Задовго до моравсько-франкських війн за Паннонію (882-884) Про паннонську кампанію Святоплука див.: Annales Fuldenses. MMFH / ed. D. Bartonkova, L. Havlik, Z. Masank, R. Vacerka. Praguae ; Brunae: Universita J. E. Purkyne, 1966. T. 1: Annales et chronicae. P. 111-116; Polek K. Panstwo wielkomorawskie... S. 54-60; Chrzanowski W. Swiзtopelk I Wielki... S. 151-162; Steinhьbel J. Nitrianske kniezatstvo... S. 215-218. Див.: De conversione Bagoariorum et Carantanorum libellus. Monumenta Germaniae Historica (далі - MGH). Hannover: Impensis Bibliopolii Avlici Hahniani, 1854. T. 11: Scriptorum. P. 12. територія останньої, зокрема володіння Прибини та Коцела “довкола річки, що зветься Зала” (“circa fluvium qui dicitur Sala”) у Нижній Паннонії - так зване “Блатенське князівство” із центром у місті Мозабург (Mosapurc) на території сучасного угорського селища Zalavаr⁴⁶, ще з кінця VIII ст. була обійнята успішною місіонерською діяльністю духівництва Зальцбурзького архієпископства св. Петра Одразу після зруйнування Аварського каганату королем Італії, сином Карла Великого (Karolus Magnus, 742-814), Піппіном (Pippinus, 777-810) близько 796 р. у військовому таборі останнього було скликано церковний синод, який вперше виокремив землі між річками Раабом, Дравою (праві притоки Дунаю) і Дунаєм, як місіонерський терен майбутнього Зальцбурзького архієпископства. Відповідно територія на захід від Раабу відійшла до сфери впливу єпископства Пассау (Steinhьbel J. Nitrianske kniezatstvo... S. 124; Кардаш О. Проблема розмежування місіонерських сфер впливу латинських церковних діоцезів на пост-аварському просторі першої половини ІХ ст. Українсько-угорські етюди. Львів, 2019. Вип. 3. С. 10). Детальніше про паннонську місію зальцбурзького духівництва див.: Homza M. Stredna Europa. S. 153-168; Steinhьbel J. Nitrianske kniezatstvo... S. 151-158; Кардаш О. Проблема розмежування місіонерських сфер... 3. С. 9-29.. За даними автора “Навернення баварів і карантанців” (“Conversio Bagoariorum et Carantanorum”, бл. 871 р.), зальцбурзький архієпископ Ліупрам (Liuphrammus, 836-859) після освячення церкви Пресвятої Богородиці Марії 24 січня 850 р. Детальніше про місіонерську та церковноінституціоналізаційну діяльність Ліупрама у Паннонії див.: De conversione Bagoariorum et Carantanorum. P. 12-13. у князівстві Прибини, його священикові Домінікові (Dominicus) “дозволив у своєму діоцезі літургії відправляти, довіривши в його опіку ту церкву і народ, як священиче правило вимагає” “(.) licentiam concessit in sua diocesi missam canendi, commendans illi ecclesiam illam et populum procurandum sicut ordo presbyteratus exposcit”, Ibid. P. 12.. Натомість, “після смерті священика Домініка священик і преславний учитель Сварнаґал туди посланий був з дияконами і церковнослужителями. Після нього істинно Ліупрам вислав Альтфріда, священика і учителя усіх знань, котрого Адальвін, наступник Ліупрама, архіпресвітером там призначив, довіривши йому ключі від храму, щоб усім людом опікувався. Так само після його смерті Рігбальда архіпресвітером призначив” “(...) post obitum Dominici presbyteri Swarnagal presbyter ac praeclarus doctor illuc missus est cum diaconis et clericis. Post illum vero Altfridum presbyterum et magistrum cuiusque artis Liuphramus direxit; quem Adalwinus successor Liuphrammi archipresbyterum ibi constituit, commendans illi claves ecclesiae curamque post illum totius populi gerendam. Similiterque eo defuncto Rihpaldum constituit archipresbyterum”, Ibid. P. 13. Див також: Власто А. П. Запровадження християнства у слов'ян. Вступ до середньовічної історії слов'янства. Київ: Юніверс, 2004. С. 42; Steinhьbel J. Nitrianske kniezatstvo... S. 152.. Процитований вище фрагмент у найкращий спосіб демонструє безперервність місіонерської традиції зальцбурзького духівництва на теренах Паннонії впродовж ІХ ст.

Британський історик Алексіс Пітер Власто констатував, що “на момент смерті Прибини 859 року (точніше 860 р. - О. К.) в Паннонії діяла понад дюжина церков” Власто А. П. Запровадження християнства у слов'ян. С. 42.. За підрахунками угорського історика Томаша Нотарі та М. Гомзи, у період паннонського княжіння Прибини (837/838-860) та його сина Коцела (860-876) на теренах “Блатенського князівства” було засновано та за підтримки місцевої знаті освячено зальцбурзьким духівництвом (у період між 838 і 871 рр.) більше тридцяти церков Notari T. Conversio Bagoariorum et Carantanorum - document of an early Medieval show trial. Publicationes Universitatis Miskolcinensis. Sectio Juridica et Politica. Miskolc, 2007. T. 25/1. P. 101; Homza M. Stredna Europa. S. 88, 155-156, 166.. Як стверджує М. Гомза, на всій території Нижньої Паннонії їх було, без сумніву, більше - близько сорока Homza M. Stredna Europa... S. 88, 155-156., а монастирі у твердинях довірених прибічників Прибини і Коцела “мали бути основними посередниками ідей нової правлячої еліти” Ibid. S. 88.. За словами Д. Тржештика, “місія у Блатенграді Прибини була одним із небагатьох місіонерських успіхів Зальцбурга і тому стала головним аргументом на противагу претензіям Мефодія на Паннонію” Trestik D. Powstanie Wielkich Moraw. S. 157. У 869 р. папа Адріан ІІ (Hadrianus, 867-872) відправив до князя Коцела солунського місіонера Мефодія, щоб той очолив “єп(и)с(ко)псьтво въ панонии, на столъ с(вл)т(а)го андроника ап(о)с(то)ла” - у місті Сирміум (Sirmium, сучасне місто Сремська Митровиця на півночі Сербії), див.: Hadrianus II papa Rostislavo, Sventopulco et Kocelo Methodium commendant; linguae slovenicae usum in sacris concedit; excommunicat eos, qui litteras linguae eorum vituperant. Codex diplomaticus et epistolaris regni Bohemiae (далі - CDB) / ed. G. Friedrich. Pragae: Sumptibus Comitiorum Regni Bohemiae; Typis Aloisii Wiesneri, 1904-1907. T. 1: Inde ab A. DCCCV. usque ad. A. MCXCVII. P. 8; Zitije Mefodija. S. 150; Proloznoje zitije Konstantina i Mefodija. MMFH / ed. D. Bartonkova, L. Havlik, J. Ludvikovsky, Z. Masarik, R. Vacerka. Brno: Universita J. E. Purkyne, 1967. T. 2: Textus biographici, hagiographici, liturgici.

S. 165-166; Pochvalnoje slovo Kirillu i Mefodiju. Ibid. S. 172. Детальніше про призначення Мефодія паннонським архієпископом див.: Власто А. П. Запровадження християнства у слов'ян. С. 88-92; Homza M. Stredna Europa. S. 175-178. Більшість істориків переконана, що після звільнення архієпископа Мефодія з ув'язнення у монастирі Райхенау (на тлі тривалого протистояння з латинським духівництвом баварських діоцезів) у 873 р. його місіонерським тереном була лише Моравія, де Мефодій очолив новостворене архієпископство (див.: Власто А. П. Запровадження християнства у слов'ян. С. 92; Polek K. Wielkie Morawy a Europa Srodkowa. Dylemy polityczne i religяne. Srodkowoeuropejskie dziedzictwo cyrylo-metodianskie / red. A. Barciak. Katowice: Societas Scientiis Favendis Silesiae Superioris - Instytut Gornoslqski, Urzqd Miejski w Zabrzu ; Polskie Towarzystwo Historyczne. Oddzial w Katowicach, 1999. S. 49; Homza M. Stredna Europa. S. 178). Хоча формально титул “архієпископа Паннонської Церкви” (“archiepiscopus Pannoniensis ecclesie") він зберігав за собою, як це помітно з листів папи Іоана VIII, щонайменше до 879 р. (див., зокрема: Johannes VIII. Papa Methodium, ecclesiae Pannoniensis archiepiscopum, evocat, quod et profiteri doctrinam falsam dicatur et contra praeceptum suum, per Paulum, episcopum Anconitanum, missum, in procurandis sacris non Latina nec Graeca, sed barbara id est Slavica lingua utatur. CDB / ed. G. Friedrich. Pragae: Sumptibus Comitiorum Regni Bohemiae ; Typis Aloisii Wiesneri, 1904-1907.

T. 1: Inde ab A. DCCCV. usque ad. A. MCXCVII. P. 18). Це дозволяє припустити, що зальцбурзьке духівництво на той час вже відновило свої позиції на території Паннонії (див.: Polek K. Wielkie Morawy a Europa Srodkowa. S. 49; Homza M. Stredna Europa. S. 181), що унеможливлювало будь-яку євангелізаційну діяльність нітранського єпископа Віхінга в місіонерському осередку Зальцбурга..

Тож неправдоподібно, щоб баварський єпископат, зокрема зальцбурзький архієпископ Тітмар (Theotmarus, 873-907), після більш ніж 75-річної успішної місіонерської діяльності духівництва з діоцезу св. Петра у Паннонії окреслював населення безпосередньо свого місіо - нерського терену терміном “neophita gens” у листі до римського понтифіка Іоана ІХ Bavorsky episkopat si stezuje Janu IX. na Moravany... S. 232-244.. Саме тому нітранський єпископ Віхінг, будучи суфраганом моравського архієпископа Мефодія Своєю санкцією від червня 880 р. папа Іоана VIII постановив: “священика на ім'я Віхінг (...) висвячуємо на обраного єпископа святої Нітранської Церкви (...) своєму архієпископу (Мефодію - О. К.) у всьому послушного” (“(...) presbiterum, nomine Vichinum (...) electrum episcopum consecrauimus sanctae ecclesiae Nitriensis (...) suo archiepiscopo in omnibus obedientem (...)”), Joannes VIII. papa Swatopluk, duci Moraviae... P. 43. Див. також: Steinhьbel J. Nitrianske kniezatstvo. S. 211., не мав підстав звершувати будь-яку євангелізаційну діяльність на паннонських землях.

“Populum Christo domino acquirentes”: землі ducum Boemanorum й Моравська церковна митрополія Тепер розглянемо, як розвивалися політичні та церковно -релігійні відносини Святоплука з ducibus Boemanorum. Поза всяким сумнівом, більшість чеських князів, зокрема Бор - живой (Goriwei/Borivoy/Borzivogius, 852/853-888/894) та інших п'ятеро князів: Святослав (Zuentislan), Вітислав (Witislan), Герман (Heriman), Спитимир (Spoitimar) і Мойслан (Moyslan), добровільно визнали над собою верховенство великоморавського правителя Святоплука та виступили його союзниками у війні зі східнофранкським королем Людовіком Німецьким у 872-874 рр. Див., насамперед: Annales Fuldenses... P. 107. Детальніше про моравсько-чеський військово-політичний союз див.: Chrzanowski W. Swiзtopelk I Wielki... S. 57-68. Див. також: Leciejewicz L. Nowa postac swiata... S. 206-207.. Крім того, моравсько-чеський союз у 871/872 рр. був закріплений династичним шлюбом Святоплука зі Святожизною (Uuengizigna, ?-873/877), очевидно, сестрою князя Борживоя Homza M. Stredna Europa. S. 104; Steinhьbel J. Nitrianske kniezatstvo. S. 206-207., або, за іншою версією, дочкою котрогось із чеських князів, можливо, Святослава (Zuentislan) Chrzanowski W. Swiзtopelk I Wielki. S. 71. Див. студії про моравсько-чеський матримоніальний зв'язок та походження дружини Святоплука - Святожизни: Homza M. Stredna Europa. S. 103-104; Chrzanowski W. Swiзtopelk I Wielki. S. 68-72, 137-141; Steinhьbel J. Nitrianske kniezatstvo. S. 206-207. У “Старшій книзі побратимів” (“Liber confraterniatatum vetustior”) монастиря св. Петра в Зальцбурзі поряд з іменем Святоплука (Zuuentibald) згадується, найочевидніше, також Святожизна під іменем “Uuengizigna” (Liber confraterniatatum vetustior. MGH / ed. S. Herzberg-Frдnkel. Berolini: Apvd Weidmannos, 1904. T. 2: Necrologia Germaniae. Dioecesis Salisburgensis. P. 12)..

Варто також пам'ятати, що чеські правлячі еліти щонайменше двічі приймали хрис - тиянство: у 845 р., коли у Реґенсбурзі “Людовік прийняв чотирнадцять чеських князів з їх людьми, котрі християнського благочестя прагнули, й на восьмий день після Богоявлення наказав охреститися”яких, - за свідченнями “Баварського географа”, - є (всього - О. К.) 15 міст (sic!)” (“Betheimare, in qua sunt civittes XV”), Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii, MMFH / ed. D. Bartonkova, L. HavHk, I. Hrbek, J. Ludv^kovsky, R. Vacerka. Brno: Universita J. E. Purkyne, 1969. T. 3: Diplomata. Epistolae. Textus historici varii. P. 287.; а також у 880-х рр. (найімовірніше, у 883/884 рр.), коли моравський архієпископ Мефодій “самого князя (Борживоя - О. К.) з тридцятьма (людьми - О. К.), які прибули з ним, катехизувавши, (...) пресвятим джерелом хрещення відродив (,..)” “(...) ipsum ducem cum suis triginta, qui advenerant, cathezizans, (...) sacrosancto baptismatis fonte innovavit (...)”, Christiani monachii Vita et passio sancti Wenceslai et sancte Ludmile ave eius. MMFH / ed. D. Bartonkova, L. HavHk, J. Ludvikovsky, Z. Masank, R. Vacerka. Brno: Universita J. E. Purkyne, 1967. T. 2: Textus biographici, hagiographici, liturgici. P. 194-195. Козьма Празький (Cosmas Pragensis, 1045-1125) так описував конверсію першого з Пржемислідів: “Борживой, як перший князь, був охрещений високоповажним Мефодієм, єпископом у Моравії, за часів імператора Арнульфа і Святоплука, короля тієї ж Моравії (,..)” “(...) Borivoy, qui primus dux baptizatus est a venerabili Metudio episcopo in Moravia sub temporibus Arnolfi imperatoris et Zuatopluk eiusdem Maravie regis (...)”, Cosmae Pragensis Chronica Bohemorum. MMFH / ed. D. Bartonkova, L. HavHk, Z. Masank, R. Vacerka. Praguae ; Brunae: Universita J. E. Purkyne, 1966. T. 1: Annales et chronicae. P. 200. Сюжет про хрещення Борживоя архієпископом Мефодієм див., зокрема, у пізніх наративах XIV-XV ст.: Dalimilova Kronika. Ibid. P. 273-274; Granum cathalogi praesulum Moraviae. Ibid. P. 314 (щоправда автором вказана неправильна дата - 894 р.). Див. також: Власто А. П. Запровадження християнства у слов'ян. С. 111-112; Blahova M. Cyrilometodejska tradice v ceskych zemich ve stredoveku. Srodkowoeuropejskie dziedzictwo cyrylo-metodianskie / red. A. Barciak. Katowice: Societas Scientiis Favendis Silesiae Superioris - Instytut Gornoslqski, Urzqd Miejski w Zabrzu ; Polskie Towarzystwo Historyczne. Oddzial w Katowicach, 1999. S. 137-139; Leciejewicz L. Nowa postac swiata... S. 319; Kucera M. Kral' Svдtopluk... S. 83; Natalska-Wisnicka J. Rex Martyr. Studium zrodloznawcze nad legendq hagiograficznq sw. Waclawa (X-XIV w.). Lublin: Werset, 2010. S. 190-192; Chrzanowski W. Swiзtopelk I Wielki... S. 64-68, 83; Malta M. Chrystianizacja Czech... S. 87-89. У цьому контексті цілком допустимим, на наш погляд, є твердження В. Хжановського, що “вільно могла почати працювати місія Мефодія, а разом із нею пересувалася на захід межа моравської держави” Chrzanowski W. Swiзtopelk I Wielki... S. 72-73., оскільки князь Борживой охрестився, щоб стати прибічником Святоплука, визнаючи його своїм сюзереном Ibid. S. 72; Malta M. Chrystianizacja Czech. S. 89. Детальніше про хрещення Борживоя та його союз зі Святоплуком див.: Natalska-Wisnicka J. Rex Martyr. S. 190-196. Свідченням поширення церковної юрисдикції Моравської митрополії архієпископа Мефодія на землі Пржемислідів є довготривале існування там (до кінця ХІ ст.) кирило-мефодіївської церковної традиції (див.: Maciejowski W. A. Pierwotne dzieje chrzescijanskiego kosciola. S. 203; Власто А. П. Запровадження християнства у слов'ян. С. 124-140; Obolensky D. Dziedzictwo Cyryla i Metodego na Rusi. Chrzescijanstwo Rusi Kijowskiej, Bialorusi, Ukrainy i Rosji (X-XVII wiek) / pod red. J. Kloczowskiego. Krakow: Nakladem Polskiej Akademii Umiejзtnosci, 1997. S. 71; Pleszczynski A. Znaczenie polityczne i ideowe liturgii slowianskiej w Czechach we wczesniejszym sredniowieczu. Srodkowoeuropejskie dziedzictwo cyrylo-metodianskie / red. A. Barciak. Katowice: Societas Scientiis Favendis Silesiae Superioris - Instytut Gornoslqski, Urzqd Miejski w Zabrzu ; Polskie Towarzystwo Historyczne. Oddzial w Katowicach, 1999. S. 153-164; Leciejewicz L. Nowa postac swiata... S. 306, 326; Homza M. Stredna Europa... S. 229-235). Частково це підтверджують також археологічні джерела. Виявлені поховання ІХ-Х ст. поблизу Празького Граду та на території городища Стара Коуржим (сучасний Середньочеський край Чехії), за спостереженнями польського археолога-медієвіста Леха Лечієвича, нічим не відрізнялися від великоморавських некрополів (Leciejewicz L. Nowa postac swiata. S. 325). За словами німецького історика Ганса-Вільгельма Гауссіґа, у володіннях Пржемислідів аж до кінця ХІ ст. існували монастирі, в яких стародавня церковнослов'янська мова була не лише мовою літургії, але також літератури. Наприклад, у монастирі в Сазаві (Середньочеський край сучасної Чехії) ще до 1097 р. літургії відправлялися давньою церковнослов'янською мовою, розвивалася багата церковнослов'янська література на основі глаголиці (див.: Haussig H.-W. Historia kultury bizantynskiej. Warszawa: Panstwowy Instytut Wydawniczy, 1969. S. 299-300). Див. також: Власто А. П. Запровадження християнства у слов'ян. С. 132-139; Obolensky D. Dziedzictwo Cyryla i Metodego... S. 71-72; Polek K. Wielkie Morawy a Europa Srodkowa. S. 71; Pleszczynski A. Znaczenie polityczne i ideowe... S. 154-159; Natalska-Wisnicka J. Rex Martyr... S. 23-25. Див. джерелознавчий аналіз чеської агіографічної та історіографічної традиції Х-XIV ст. про місіонерську діяльність Кирила і Мефодія: Blahova M. Cyrilometodejska tradice v ceskych zemich... S. 136-148.. Показово, що, згідно з “Крістіановою легендою” (“Christiani monachii Vita et passio sancti Wenceslai et sancte Ludmile ave eius ”), після хрещення та євангелізації Борживоя архієпископ Мефодій князеві “додому повернутися дозволив, надавши йому поважного життя священика на ім'я Каіх” “(...) ad propria redire concessit, tribuens ei venerabilis vite sacerdotem nomine Caych”, Christiani monachii Vita et passio sancti Wenceslai... S. 195., якого чеський правитель посадив “у твердині” ( “in castello ”) Градец, “заклавши церкву на честь святого Климента папи і мученика (...) людей Христові Богові набуваючи” “(...) fondantes ecclesiam in honore beati Clementis pape et martyris, (...) populum Christo domino acquirentes”, Ibid. Див. також: Власто А. П. Запровадження християнства у слов'ян. С. 112-113;. Завданням Каіха, відправленого Мефодієм у володіння чеського князя Борживоя, була, передусім, інституалізація Церкви та служіння літургії в ній Tfestik D. Powstanie Wielkich Moraw... S. 55..

Отже, чеські землі на початку 880-х рр. канонічно стали належати Моравській церковній метрополії архієпископа Мефодія. Відтак хрещення частини чеських спільнот відбувалося абсолютно в інших обставинах, не з рук нітранського єпископа Віхінга та без попе - реднього збройного втручання Святоплука.