Догматичні аспекти Божественної Літургії святого Іоана Золотоустого

Размещено на http://www.allbest.ru/

Догматичні аспекти Божественної Літургії святого Іоана Золотоустого

Частина третя.

протоієрей Василь Вепрук

Богослужіння має духовно-містичний характер і являється серцевиною християнських і нехристиянських релігій світу - тому безпосередня практична участь людини в процесі християнського служіння є надзвичайно актуальною. Саме в такому релігійному розумінні служіння Богу полягає актуальність даної статті. Служити Богові потрібно духом та істиною (Ін 4: 24). Це внутрішнє служіння Богу, що іменується боговшануванням. Разом з тим богослужіння повинно бути і зовнішнім, оскільки людина складається з душі і тіла. Славословити Бога, складати подяку Йому, просити Його людина повинна і душевно, і тілесно, бо душа і тіло тісно поєднані між собою, душевні рухи виражаються і в тілі. «Від повноти бо серця говорять уста» (Мф 12: 34). Слово Боже надихає нас: «прославляйте Бога в тілах ваших і в душах ваших, які є Божі» (1 Кор. 6: 20). Тому через активне служіння Богу вірні отримують благодатну новизну мир і радість в Дусі Святому. Дана стаття поділена на три частини і у ній розглядається догматичний і таємничий аспекти Божественної Літургії. В третій частині, «вірних», аналізується священнодійство: таємничий вхід Господній на вільні страждання і смерть, сповідування священством і вірними догм віри, таємниче здійснення Первосвящеником через видимі священні дії Таїнства Євхаристії, освячення Духом Святим хліба в Тіло і вина в Кров Христа, Причастя і подяки Богу. Висвітлено догматичну різницю в освяченні Дарів у православ'ї та католицизмі. Ключові слова: Трійця, Отець, Син, Святий Дух, приношення, хліб, вино, Агнець, Голгофська Жертва, оголошені, вірні, безкровна жертва, анафора, Євхаристія, Причастя, Дари, епіклеза, Тіло і Кров Христа, викуплення, спасіння.

богослужіння літургія молитва католик

Постановка наукової проблеми

Актуальність даної статті в богословському розумінні обумовлена необхідністю багатостороннього та повноцінного служіння Богові: сповнювати волю Божу; робити те, що Богу угодно; вірити в Бога; надіятись на Бога та любити Бога. Богослужіння має духовно-містичний характер і являється серцевиною християнських і нехристиянських релігій світу - тому безпосередня практична участь людини в процесі християнського служіння є надзвичайно актуальною. Саме в такому релігійному розумінні служіння Богу полягає актуальність даної статті.

Служити Богові потрібно духом та істиною (Ін 4: 24). Це внутрішнє служіння Богу, що іменується боговшануванням. Разом з тим богослужіння повинно бути і зовнішнім, оскільки людина складається з душі і тіла. Славословити Бога, складати подяку Йому, просити Його людина повинна і душевно, і тілесно, бо душа і тіло тісно поєднані між собою, душевні рухи виражаються і в тілі. «Від повноти бо серця говорять уста» (Мф 12: 34). Слово Боже надихає нас: ««прославляйте Бога в тілах ваших і в душах ваших, які є Божі» (1 Кор. 6: 20). Тому через активне служіння Богу вірні отримують благодатну новизну мир і радість в Дусі Святому.

Постановка наукової проблеми та її значення завжди гостро стоїть перед дослідником, вимагає від нього клопіткого аналізу проблеми на предмет можливості досягнення результат та його значення в науці. В літургійно-богословській дослідницькій сфері є чимало наукових проблем, з яких можна визначити наступні.

Наскільки зміст сучасної Літургії і священнодійство відповідають древнім апостольським Літургіям?

Яким чином в даний час звершується у Таїнстві Євхаристії епіклеза - призвання Святого Духа на освячення Дарів в Літургіях греків, арабів і слов'ян та яка між ними різниця?

З яких мотивів римо-католики викидають зі своєї меси епіклезу (молитву на освячення Дарів): Чим вони замінюють епіклезу та яке їхнє нове вчення? Постановка цих проблем у даній статті має догматичне та історичне значення в богословській науці, але не всі богослови у своїх літургічних творах торкаються даної проблематики.

Аналіз досліджень

Вивчаючи дану проблему в літургійно-богословській літературі та характеризуючи, зокрема, кожний науковий твір, можна довести наступне. Автори праць, в яких здебільш розкриваються уставні особливості Літургії, лиш частково торкаються даної проблеми дослідження, наприклад: «Настольная книга священнослужителя. Т. 1»; «Руководство к изучению Богослужения Православной Церкви» протоіерея Константина Никольского; «Литургика» архиепископа Аверкия та літургійні «Служебники».

Є літургійні твори іншого змісту, скажімо, «Писання мужів апостольських. Літургійна спадщина ранньої Церкви. Ч. 2». В даному історичному дослідженні розглядається структура Літургій апостолів Якова і Марка. Викладена Літургія Василія Великого і подається літургійний широкий і глибокий богословсько-історичний коментар протоієрея Олександра Шмемана та єпископа Віссаріона. В творі «Историческое, догматическое и таинственное изъяснение Божественной Литургии» Ивана Дмитриевского Літургія пояснюється з позиції Священного Писання і тлумачень святих отців. Автор торкається проблем історії, догматики, права, моралі, містики і символіки Літургії. У книзі «Догматичне богослів'я» протоієрея В. Вепрука, у підрозділі Таїнство Євхаристії, розкривається співвідношення безкровної жертви з Жертвою Голгофською та інші догматичні питання. В роботі «Христианство. Энциклопедический словарь. Т. 2», в статті «Литургия», подається короткий огляд і перелік давніх Літургій християнських конфесій та приділяється увага західним месам. Архімандрит Кипріан Керн у своїй богословській праці «Євхаристія», за свідченням архієпископа Аверкія, детально висвітлює вчення про молитву епіклези - призвання Святого Духа на освячення Дарів за православним і новим католицьким тлумаченням.

Детальний аналіз наявної богословської літератури дає можливість синтезувати дослідження поставленої проблеми, визначити мету і завдання статті та сповна використати літературний потенціал при розкритті даної теми.

Мета і завдання цієї статті:

1) проаналізувати і висвітлити, наскільки Св. Передання і Писання, тобто земне життя і жертовна викупна діяльність Христа та духовний досвід святих отців втілено в літургійний зміст;

2) розкрити і показати наскільки наше священнодійство відповідає апостольському;

3) дослідити історичне питання і виявити звичай внесення в епіклезу тропаря третього часу на Літургії;

4) визначити причину втрати католиками в євхаристичному служінні епіклези;

5) розкрити догматичний і таємничий смисл Літургії. Це основне завдання. Тому, не описуючи достеменно всю структуру, зміст і послідовність Богослужіння, зосередимось в хронологічному порядку на основних аспектах, що стосуються таємничого і догматичного характеру Літургії.

Виклад основного матеріалу

Літургія вірних починається виголосом «Тільки вірні, ще і ще в мирі Господу помолимось»¹. За древнім звичаєм священний антимінс розкривається тільки на Літургії оголошених перед початком Літургії вірних, перед перенесенням Дарів з жертовника на престол Служебник. Частина перша. Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2011. С. 110. Писання Мужів Апостольських. Літургійна спадщина ранньої Церкви. Ч. 2. Чернівці: Видавництво Чернівецької єпархії, 2011. С. 24. Служебник. Частина перша. Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2011. С. 115..

Після єктеній, виголосів і двох прочитаних священником молитов хор вірних починає співати Херувимську пісню ««Ми, що херувимів тайно уявляємо і Животворчій Тройці трисвяту пісню співаємо, відкладімо тепер усякі житейські піклування»³. Скорочений вірш узятий з тексту «Нехай мовчить усяка плоть людська...», який співається у Велику Суботу. У давнину цю пісню завжди співали на Літургії Якова Писання Мужів Апостольських. Літургійна спадщина ранньої Церкви. Ч.2. Чернівці: Видавництво Чернівецької єпархії, 2011. С. 24, 78.. За свідченням Георгія Кедрина, Херувимська пісня була складена і введена в богослужіння в VI столітті при благочестивому царі Юстині ІІ, щоб під час перенесення Дарів із жертовника на престол наповнювати душі вірних найблагоговійнішими почуттями Архиепископ Аверкий. Литургика. Посмертное издание под редакцией Архиепископа Лавра, 2000. С. 270. Дмитревский И. Историческое, догматическое и таинственное изъяснение Божественной Литургии. М.: Общество сохранения литургического наследия, 2009. С. 188..

У цій пісні Церква закликає нас стати подібними до херувимів, які стоять перед Престолом Господа слави, безперервно оспівують Його і славословлять трисвятим співом: ««Святий, Святий, Святий Господь Саваоф!» (Іс. 6:1-3). Так і ми при звершенні Літургії маємо також Божественну вправу, яка звершується в Церкві, що торжествує на Небесах, тому що стоїмо в храмі, посвяченому найвищому Єству - Богові; тут поставлений Йому Престол, на якому Він присутній невидимо славою Своєю, як на Небесах.

Св. Іоан Золотоустий стверджує: ««Церква - це місце Ангельське, місце Архангельське, Царство Боже, саме препишне небо»⁶. А святий Діонісій Ареопагіт у церковній ієрархії знаходить образ небесної ієрархії. Тому ми співаємо животворящому Єству Трисвяту пісню, якою херувими на Небесах прославляють Вседержителя. При священнодійстві на Літургії таємничо собою творимо торжествуючі лики херувимів, що невидимо супроводжують Царя. Цією піснею Церква переконує нас відкласти «всякі житейські піклування»; зобов'язує покинути все земне - і турботи, і горе, і скорботи, і радість, а жити подібно до херувимів, до дій яких ми в цей час долучаємось, тільки святими помислами, споглядаючи чудесне Таїнство, яке перед нами звершується, «щоб підняти Царя всіх, Якого в славі проводять невидимо ангельські чини...»⁷. Це Син Божий, Цар віків і Господь усього, якого урочисто супроводжують ангели, як личить Богові, іде невидимо в храм для виконання найвищого призначення вічного Свого Святительства - принести Себе на Святій трапезі в жертву Богові Отцю за весь світ, запропонувати Тіло Своє і Кров Свою споживати вірним Служебник. Частина перша. Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2011. С. 115. Архиепископ Аверкий. Литургика. Посмертное издание под редакцией Архиепископа Лавра, 2000. С. 270..

Цього великого і безсмертного Царя нашого, що є прообразом на великому вході перенесення з жертовника на престол Дарів, намагаємося зустріти з благоговінням і прийняти Його в душі наші через спасенне Його Таїнство, з радістю вітаємо Його і співаємо урочисто із серафимами, виголошуючи тричі: ««Алилуя! Алилуя! Алилуя!» (Апок. 19:1-6).

Під час співу священник, готуючись до приношення Дарів у жертву, таємно читає молитву Херувимської пісні, за свідченням Федора Валсамона, Антіохійського Патріарха (ХІІ ст.), складену і введену в Літургію святим Василієм Великим Дмитревский И. Историческое, догматическое и таинственное изъяснение Божественной Литургии. М.: Общество сохранения литургического наследия, 2009. С. 190.: ««Хоча ніхто недостойний служити Царю слави, хто має совість, пов'язану з плотською похіттю; бо служити Тобі страшно не тільки людям, але й самим Ангелам.» Служебник. Частина перша. - Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2011. С. 113 Там же..

Оскільки Син Божий за Своїм людинолюбством передав священству звершувати священнодійство безкровної жертви, священник смиренно молить Бога очистити душу його і «серце від порочної совісти» (Євр. 10:22) і учинити його гідним принести Йому Дари в жертву. «Бо Ти є Той, що приносиш жертву і принесений, що приймаєш і роздаєш, Христе Боже наш»¹¹.

Святий Епіфаній так тлумачить жертвоприношення Христове: ««Ісус Христос в приношенні Себе є Сам жертвуваний, Сам Священник, Сам і Вівтар, Сам Бог, Сам і чоловік, Сам Цар, Сам і Архієрей, Сам вівця, Сам і Агнець - усім у всьому за нас був; нехай за всяким образом буде нам життям» Дмитревский И. Историческое, догматическое и таинственное изъяснение Божественной Литургии. М.: Общество сохранения литургического наследия, 2009. С. 190..

Під час читання молитви і співу Херувимської диякон звершує кадіння і читає псалом 50. Фіміам служить для одних вираженням молитви, що благоговійно підноситься до неба; для інших - спонуканням до неї. Священник, підійшовши до жертовника, знімає воздух з Дарів і промовляє: «Піднесіть руки ваші до Святині і благословіть Господа» (Пс. 133:2). Значення цих слів з піднятими вверх руками містить благання і спонукання до ревної молитви. Цей спосіб звершення молитов є найдавнішим (Пс. 27:2; Пс. 142: 6).

На великому вході при перенесенні Дарів із жертовника на престол священник поминає правлячу ієрархію, владу і військо, всіх православних християн, а присутні вірні, схиливши голови, багато разів про себе промовляють: «Пом'яни нас, Господи!». Цими таємними моліннями просять священника згадати про них у їхніх потребах.

Поклавши Дари на престол, священник промовляє надгробні тропарі: «Благообразний Йосиф... », «У гробі тілом... », «Як життєносець... », автором яких є святий Іоан Дамаскин¹³. Для чого Церква визначила читати ці священні тропарі? Літургія своїми зовнішніми обрядами зображує все життя і всі діла Спасителя. Зачаття Його, народження і страждання вже були означені на проскомидії; залишилося відобразити Його поховання, сходження в пекло і воскресіння. Тому вчителями Церкви великому входу, окрім інших таємничих значень, віддано і відображення поховання Ісуса Христа. Святому престолу віддано образ Гробу Господнього, бо Тіло Ісуса було знято з Хреста, Йосифом перенесене в сад і з пахощами покладене в гріб. Великим каменем привалили двері гробу, з якого потім і засяяло всьому світу славне Його воскресіння. Так і на великому вході Дари переносять із жертовника, покладають їх на престол, як у гріб, з курінням фіміаму і покривають воздухом. Це зображує зняття Господа з хреста, помазання пахощами і поховання, а воздух знаменує собою камінь, привалений до дверей гробу. Відповідно читаються погребальні тропарі і згадується Його поховання¹⁴.

Потім прославляється радісною піснею воскресіння.

Після проголошення надгробного тропаря священник кадить на престолі Дари і проголошує уривок з псалма 50: «Ублажи, Господи, благоволінням Твоїм Сіон, і нехай збудуються стіни єрусалимські. Тоді буде угодна Тобі жертва правди, приношення і всепалення: тоді покладуть на Жертовник Твій тельців» (Пс. 50:20-21).

Під Сіоном розуміється Церква, ті, що вірують у Христа; а «стіни єрусалимські» - це вчителі, проповідники Божої правди, єпископи і пресвітери, ¹³ Дмитревский И. Историческое, догматическое и таинственное изъяснение Божественной Литургии. М.: Общество сохранения литургического наследия, 2009. С. 197. ⁴ Настольная Книга Священнослужителя. Т. 1. Москва: Издательский отдел Московского Патриархата, 1992. С. 239. яких Сам Бог уподібнює до стін і «міцноїмідної стіни» (Єр. 15:20), що охороняють місто Його (Церкву) від нападу ворогів видимих (єретиків) і невидимих (злих духів); ««жертва правди, приношення і всепалення... тельців» - пророцтва про жертвоприношення Ісуса Христа і Його Церкви, а також мається на увазі та безкровна жертва, яка має звершитися, прообразом якої були жертви старозавітні¹⁵.

Після урочистого великого входу Церква приготовляє вірних до принесення безкровної жертви. Священник або диякон виголошує єктенію, спонукаючи людей молитися за принесені Дари, щоб були вони освячені силою Святого Духа, щоб день для нас був святим, чистим, щоб ми проводили його в мирі з ближніми, зі своєю совістю і Богом; нагадує людям просити в Бога не тільки ангела хоронителя, а й особливого «ангела миру», який, як зазначає святий Іоан Золотоустий, волею Божою охороняє мир, любов і згоду між людьми; просить про ««добрий кінець нашого життя і добру відповідь на Страшному Суді...». Тут Суд Христовий має двояке значення. Перше - окремий (частковий, особистий) суд, на якому душа кожної людини після розлучення з тілом піддається випробуванням і відповіді за свої діла, слова та помисли. ««І як людям визначено один раз умерти, а потім суд» (Євр. 9:27). Друге - після воскресіння мертвих у друге Своє пришестя, коли Господь звершить Суд загальний і останній, і кожен отримає відплату за свої вчинки (2 Кор. 5:10)¹⁶.

Священник читає ««Молитву принесення», просячи Господа почути вірних і його прохання, зробити достойним приношення Дарів і жертви словесної і безкровної та прийняти їх до святого Жертовника Свого. Виголос священника ««Щедротами Единородного Сина Твого... »¹⁷ означає, що ми усвідомлюємо, що вся сила наших молитов (подяк, прохань, прославлень) цілковито залежить від єдиного великого клопотання Сина Божого перед Предвічним Його Отцем. Це засвідчив Сам Спаситель: ««чого б ви не попросили в Отця в ім'я Моє, дасть вам» (Ін 16:23).

Хор підтверджує виголос священника словом «Амінь», тому що всі обітниці Божі в Христі-Визволителі. Священник виголошує: «Мир усім!», сповіщаючи примирення в знак загального цілування. Диякон промовляє: «Полюбімо один одного, щоб однодумно сповідувати»¹⁸. Щоб виконати цю спасенну заповідь, апостоли при принесенні дарів постановили вітати «один Архиепископ Аверкий. Литургика. Посмертное издание под редакцией Архиепископа Лавра, 2000. С. 274-275. Протоієрей Василь Вепрук. Догматичне богослів'я: навчальний посібник. Івано-Франківськ: Симфонія форте, 2012. С. 435, 477. ^{1 7} Служебник. Частина перша. Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2011. С. 119-121. і® Там же. одного цілуванням святим» (Рим. 16:16) і «цілуванням любові» (1 Пет. 5:14) у знак щирого союзу в Христі, примирення і прощення взаємних образ, щоб, поєднавшись духом любові, усі однодумно і однодушно, як єдине єство, наповнені благоговійними почуттями, прославляли Бога в Пресвятій Трійці.

Звичай взаємного цілування в Церкві дуже давній. Про нього згадують ранні християнські письменники: святий мученик Юстин Філософ, святий Климент Олександрійський та інші. У давнину заповідь цілування виконували всі чоловіки з чоловіками, жінки з жінками. Цілували одне одного в голову, деколи в очі, шию, руки, обличчя і плечі. При цьому вітали один одного: ««Мир тобі», - і відповідали: ««І духові твоєму». Звичай цілувати в уста пізніший Настольная Книга Священнослужителя. Т. 1. Москва: Издательский отдел Московского Патриархата, 1992. С. 242..

Нині цю заповідь на Літургії виконують тільки священнослужителі. Священник, три рази кланяючись перед престолом, сповідує любов до Бога словами: ««Возлюблю Тебе, Господи, Кріпосте моя. Господь - твердиня моя і пристановище моє» (Пс. 17:2-3), цілує Дари як лик Господа, і край трапези як престол Триіпостасного Божества, і вівтар Його. Коли служать декілька священників, вони від щирого серця (1 Тим. 1: 5) цілують один одного в праве та ліве плече і в руку, вітають: ««Христос посеред нас!», - і відповідають: ««Є і буде». Цілування в плече означає, що вони в рівній мірі підлягають ярму Христовому і носять ярмо Його на своїх плечах. У цьому розумінні Семеон Фессалонітський називає священника під'яремним Христові Архиепископ Аверкий. Литургика. Посмертное издание под редакцией Архиепископа Лавра, 2000. С. 279. Служебник. Частина перша. Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2011. С. 122..

Після цілування диякон виголошує ««Двері, двері! У премудрості будьмо уважні»²¹. Так у давнину, остерігаючись небезпеки, диякон давав знати, щоб сторожі закрили церковні двері. Тепер ці слова втратили своє пряме початкове значення. Нині вчителі Церкви надають їм вищого духовного смислу. Святий Герман, патріарх Константинопольський, розуміє під дверми наші думки, які ми в той час повинні закрити для вражень від усього мирського, суєтного, зовнішнього Дмитревский И. Историческое, догматическое и таинственное изъяснение Божественной Литургии. М.: Общество сохранения литургического наследия, 2009. С. 207..

Словами «У премудрості будьмо уважні» виражено, що всі присутні в храмі повинні бути уважними до звершення Таїнств, намагатися зрозуміти в них сокровенну Премудрість Божу, яка проголошується в Символі Віри. За свідченням святого Епіфанія Критського, Символ православної віри складений і поданий Церкві самими апостолами. В усіх давніх Літургіях

Символ віри, що називався «хрещальним», читали один раз у рік - у Велику П'ятницю, роз'яснюючи його оголошеним перед їхнім хрещенням.

Через виникнення Арієвої та Македонієвої єресей Символ віри на І і ІІ Вселенських Соборах доповнили, розширили, роз'яснили і видали єдиний Символ віри для всієї Церкви. За свідченням Феодора Читця, Символ віри в новій редакції ввели в Літургію наприкінці V століття як сповідання догматів віри для вірних, щоб християни, присутні при звершенні Літургії, засвідчували перед Богом істинність догматів своєї віри та збереження їх між собою і, очистивши серця свої священним сповіданням віри православної, приступили з великим достоїнством до прийняття Тіла і Крові Господа свого²³.

Коли народ співає Символ віри, священник бере воздух з дарів, держить його над ними і коливає вверх-вниз, віє, промовляючи Символ віри, немов безпосередньо перед Самим Спасителем, щоб завжди присутній при звершенні Таїнства Дух Божий осінив Своєю благодаттю.

Інше тлумачення підняття і коливання воздуха над Дарами - це зображення землетрусу при воскресінні Господа. Після закінчення Символу священник цілує покров на знак таємничого натхнення Духом Святим.

Диякон або священник, виголошує: «Станьмо побожно, станьмо зо страхом. Будьмо уважні, щоб у мирі святу жертву приносити»²⁴. Це голос Церкви, який лунає на молитві в храмі з апостольських часів до наших днів. Ці слова зобов'язують нас, за поясненням Якова, брата Господнього, та Іоана Золотоустого, стояти перед Богом зі страхом, трепетом, у смиренні і любові з розсудливою та доброю душею. Хор на виголос диякона відповідає: «Милість миру, жертву хвали». Тобто будемо возносити Дари, які в Таїнстві причастя є милістю Божою, благодатю, наслідком примирення людини з Богом через страждання і смерть Христа Спасителя. «Будемо через Нього безустанно приносити Богові жертву хвали, тобто плід уст, що прославляють ім'я Його» (Євр. 13:15). Цим ми виявляємо свою готовність до звершення жертвоприношення Господу не тільки в мирі й однодушності з ближніми, але й з почуттям милості та милосердя до них, а також приносимо «жертву хвали», виражаючи подяку і священний подив, у який приводить нас споглядання Його слави.

Для вищого приготовлення присутніх до великого Таїнства священник повертається до пастви, благословляє її та виголошує: «Благодать Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами» (2 Кор. 13:13). У цій молитві він просить для пастви від кожної²³ Дмитревский И. Историческое, догматическое и таинственное изъяснение Божественной Литургии. М.: Общество сохранения литургического наследия, 2009. С. 207-208. ⁴ Служебник. Частина перша. Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2011. С. 123-124.

²⁵ Служебник. Частина перша. Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2011. С. 124.

^{2 6} Там же. Іпостасі Святої Тройці найвищого святого дару: від Сина - благодаті, від Отця - любові, від Духа Святого - причастя. Син Божий очистив і освятив нас своєю благодаттю. Бог Отець перемінив гнів Свій на милосердя і любов до нас. Дух Святий сходить на нас, уже приготовлених зробитися достойними Його союзу.

Далі священник апостольським голосом напоумлює: «Про горне помишляйте, а не про земне» (Кол. 3: 2); окрилює розум наш роздумувати про Божественні Тайни, виголошуючи: «До неба піднесімо серця!». І присутні відповідають йому не в дусі гордості, а в дусі смирення і трепетного благоговіння: «Піднесли до Господа»²⁵.

Повеліваючи почати хвалу і подяку Богові, тобто Євхаристію, Ісусом Христом заповідану, священник виголошує: «Дякуємо Господеві!»²⁶. Хор від імені всього народу з благоговійною вдячністю сповідує: «Достойно і праведно є поклонятися Отцю, і Сину, і Святому Духові - Тройці Єдиносущній і Нероздільній»²⁷. Щоб віддавати завжди Сущій Божій Величності честь і поклоніння достойно славі Його; щоб Йому як Отцю світів, як Джерелу і Подателю всіх благ (Як. 1: 17), Богові милості і щедрот, дякувати правдиво, як блаженні небожителі покладають вінці свої перед Престолом, у небесній гармонії й урочисто виголошують: «Достойний Ти, Господи, прийняти славу, честь і силу: бо Ти створив усе» (Одкр. 4:10-11). «Воцарився Господь Бог Вседержитель. Радіймо і звеселімось, і воздаймо Йому славу» (Одкр. 19:6-7).

Цим народним сповідуванням догмата Святої Тройці починається Євхаристичний канон, який є головною частиною всієї Літургії. Священник читає євхаристичну подячну молитву, перелічує в заперечливій (апофатич- ній) богословській формі властивості Божі та Його різноманітні благодіяння родові людському; дякує Йому за благодіяння відомі і невідомі, за щойно здійснюване священнодійство, що Ним звершується, і переходить до хвалебного славослів'я серафимських воїнств, які навкруг Престолу Божого стояли і співали урочисту пісню Йому, що чули і бачили Ісая та Іоан Богослов (іс. 2:2-3; Одкр. 4:6-8).

Закінчивши першу частину подячної молитви, священник виголошує: «Пісню перемоги співають, виголошують, викликують і промовляють!». Диякон або священник при цих словах бере з дискоса звіздицю, творить нею над дискосом знак хреста і відкладає її. ⁷ Там же.

Цими словами, взятими святими Василієм Великим та Іоаном Золотоустим з Літургій Якова та євангеліста Марка²⁸, священник виражає багатообразне славослів'я шестикрилих і багатооких херувимів і серафимів, що навкруг Престолу слави Господньої витають і віддають славу, честь і подяку Тому, Хто сидить на Престолі (іс. 6:2-3; Одкр. 4: 8-9). Повторення цих слів робиться для зображення херувимів і серафимів, яких євангеліст Іоан бачив у вигляді чотирьох тварин (Одкр. 4:6-10). Святий Патріарх Герман пояснює: «Пісню перемоги співають, є орел; виголошують, є телець; викликують, лев; і промовляють, чоловік» Писання Мужів Апостольських. Літургійна спадщина ранньої Церкви. Ч.2. Чернівці: Видавництво Чернівецької єпархії, 2011. С. 36, 87. ^{2 9} Архиепископ Аверкий. Литургика. Посмертное издание под редакцией Архиепископа Лавра, 2000. С. 285. Дмитревский И. Историческое, догматическое и таинственное изъяснение Божественной Литургии. М.: Общество сохранения литургического наследия,

2009. С. 219. Служебник. Частина перша. Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2011. С. 126..

У відповідь на виголос священника хор співає Архангельську пісню: ««Свят, Свят, Свят Господь Саваоф - повне небо і земля слави Твоєї. Осанна в вишніх. Благословен, хто йде в ім'я Господне. Осанна у вишніх» (іс. 6:2-3; Мф. 19:9).

При звершенні Літургії Церква таємничо зображує на землі радісні похвальні піснеспіви херувимів і серафимів. Під час співу священник продовжує читати другу частину євхаристичної молитви, промовляючи: «З цими блаженними Силами, Владико Чоловіколюбний, і ми виголошуємо і промовляємо: Святий єси і Пресвятий Ти, і Єдинородний Твій Син, і Дух Твій Святий...»³⁰.

До Серафимської пісні з апостольських часів Церква приєднала урочисте вітання ««Осанна (спасіння, слава)у вишніх!», яке виголошували єврейські діти Ісусові Христу при вході в Єрусалим, зустрічаючи Його з листям пальми (Мф 21: 9). Ці слова взяті із псалма: ««О Господи! Спаси, о Господи! Допоможи. Благословен, Хто йде в ім'я Господнє» (Пс. 117:25-26). Євреї носили в руках віття і радісно вітали словом «осанна» один одного в час їхнього свята Кущів. Церква, благоговіючи перед своїм Відкупителем, на Літургії оспівує та вітає тим же «Осанна у вишніх!» Того, хто входить у храм, як у таємничий Єрусалим, принести Себе на Святій Трапезі, як на Хресному жертовнику, у безкровну жертву Богові Отцю за відкуплення всього світу.

Оскільки Свята Тайна Вечеря служить початковим встановленням нашої Євхаристії, то в даній молитві викладений весь її порядок повністю, зі всіма обставинами, при яких Сам Спаситель виявив Свою волю звершити її. Тут, власне, говориться, що Господь прийняв хліб у пречисті Свої руки, показав Богові Отцю, і подякувавши благословив, освятив його (перемінив у Тіло Своє), розламав, дав своїм ученикам і апостолам і промовив: «Прийміть, споживайте - це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів» (Мф 26: 26-28, Мк 14: 22-24, Лк 22: 19-24, 1 Кор. 11: 23-25). Подібним чином після вечері розбавив водою вино в чаші і, подякувавши, благословив, освятив (перемінив у Кров Свою), подав апостолам, промовляючи: ««Пийте з неї всі, бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за вас і за многих проливається на відпущення гріхів» (1 Кор. 11: 25), ««це творіть на спомин про Мене» (Лк 22:19; 1 Кор. 11:24).

Ці слова чітко показують, що Спаситель на Тайній вечері хліб і вино освятив, тобто перемінив у Тіло Своє і Кров Свою, не словами подання Євхаристії: ««Прийміть, споживайте...», і ««Пийте з неї всі...», як неправильно думають західні богослови; а в час посилання Богові Отцю подяки і молитов, тому що ламання хліба на частини передувало словам подання: у час ламання хліб був уже не простим хлібом, а Тілом Господнім, а ламання зображало страждання Спасителя. Для того і сказав Він: ««Це є Тіло Моє, що за вас ламається», - тобто, за вас на смерть розламується мученицькими стражданнями. Так само належить сповідувати по-православному і про Чашу Євхаристії. Це і є давнє вчення Церкви.

На установчі слова Спасителя, виголошені священником, хор і парафіяни відповідають: «Амінь». Це служить, з одного боку, виявом глибокої непохитної віри в Божественність Таїнства Євхаристії; з іншого - виявом благоговіння від сердечного переконання про присутність Ісуса Христа при звершенні цього Таїнства. Амінь - ця священна печать молитов - служить тут печаткою єдності в думках і почуттях присутніх у храмі. Даний виголос вживався при звершенні Євхаристії в апостольські часи (1 Кор. 14: 16) і наступні віки, за свідченням давнього християнського вчителя Юстина Філософа та інших³¹.

Після цього священник перед піднесенням Дарів у жертву промовляє коротку молитву і згадує, що ради нашого спасіння сталося: хрест, гріб, воскресіння, вознесіння, сидіння праворуч і знову друге славне пришестя. Ця молитва на спогад спасенних і викупних дій Спасителя є в усіх давніх апостольських Літургіях³². ³¹ Дмитревский И. Историческое, догматическое и таинственное изъяснение Божественной Литургии. М.: Общество сохранения литургического наследия, 2009. С. 227. ² Писання Мужів Апостольських. Літургійна спадщина ранньої Церкви. Ч.2. Чернівці: Видавництво Чернівецької єпархії, 2011. С. 38, 88.

Євхаристія встановлена Ісусом Христом на спомин Його страждань і смерті. «Коли ви споживаєте хліб цей і п'єте чашу цю, смерть Господню сповіщаєте» (1 Кор. 11:26), «... це чиніть на спомин про Мене» (Лк 22:19). Але смерть Спасителя була прославлена Його воскресінням із мертвих, а потім вознесінням на небеса, звідки Він прийде у славі віддати кожному за ділами його. Усі ці події, що відбулися в земному житті Спасителя, і складають цілісність Таїнства відкуплення, за яке Церква підносить тут подяку Отцю Небесному. Священник, наповнений теплотою молитовного духу, складає руки навхрест і підносить Дари в жертву Богові Отцю за всі благодіяння, промовляючи: «Твоє від Твоїх Тобі приносимо за всіх і за все» Служебник. Частина перша. Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2011. С. 127., «Але від Тебе все, і від руки Твоєї отримане ми віддали Тобі» (1 Пар. 29:14). Це він робить за прикладом старозавітних священників (Вих. 29: 24) і Самого Ісуса Христа, як говорить Василій Великий у Літургії: «Взявши хліб у святі Свої пречисті руки і, показавши Тобі, Богові й Отцеві», Сам Спаситель сказав: «... це чиніть на спомин про Мене» (1 Кор. 11:24). Ми сприймаємо це як початок життя нашого.

Хор співає: «Тебе оспівуємо, Тебе благословимо, Тобі дякуємо, Господи, і молимось Тобі, Боже наш» Служебник. Частина перша. Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2011. С. 127..

Після піднесення Дарів у жертву Господеві, священник молиться: «Ще приносимо Тобі цю словесну й безкровну службу, і просимо, і молимо, і благаємо: зішли Духа Твого Святого на нас і на предложені Дари ці»^{3 5} Там же..

Встановлення призивати Духа Святого на освячення Дарів відноситься до часів апостольських, і навіть до тих днів, за свідченням святого Прокла, коли апостоли після Вознесіння Господнього перебували в Сіоні, однодушно в молитві очікуючи сходження Духа Святого з небес за обітницею Ісуса Христа. Тому моління на сходження Святого Духа для освячення Дарів є в усіх апостольських Літургіях^{3 6} Писання Мужів Апостольських. Літургійна спадщина ранньої Церкви. Ч.2. Чернівці: Видавництво Чернівецької єпархії, 2011. С. 39-40, 88-89. і творах святих отців. Причина закликати Духа Божого на освячення Дарів наступна: набуття спасіння вручено в предвічній Раді Синові Божому, а виконання його надано Духові Святому. Зачаття Сина Божого в лоні Діви Марії, Його жертвоприношення на Хресті та воскресіння з мертвих звершилося Духом Святим, за свідченням Священного Писання (Лк 1: 35; Євр. 9: 14; Рим. 8: 11). І в Євхаристії звершується таємничо народження Ісуса Христа, жертвоприношення і воскресіння Його. Сходження Святого Духа на Дари навіть видимим чином являлося деяким із святих мужів.

Священник після виголошеної молитви, піднявши руки, тричі виголошує заключну молитву, тобто тропар третього часу: «Господи, Ти, що Пресвятого Твого Духа в третю годину на апостолів Твоїх послав, Того, Благий, не відійми від нас, але обнови нас, що молимось Тобі»³⁷, приєднує два вірші псалма (Пс. 50:12-13); затим хрестовидно благословляє Агнець і промовляє слова освячення: «І сотвори хліб цей Чесним Тілом Христа Твого»; - благословляє чашу з вином і промовляє: «А те, що в чаші цій, Чесною Кров'ю Христа Твого»; - благословляє разом Агнець і чашу, промовляючи: «Перетворивши Духом Твоїм Святим»; - робить поклін освяченим Дарам і говорить: «Амінь, Амінь, Амінь»³⁸.

Молитва епіклези містить призивання Святого Духа на освячення Дарів. За свідченнями святих отців Церкви, вона існувала з часів найглибшої давнини в Церкві. Однак ця молитва втрачена в чині латинської меси римо-като- ликів, які згодом виробили нове вчення, нібито освячення Дарів звершується без призивання Святого Духа, простим проголошенням слів Христових «Прийміть, споживайте...» і «Пийте з неї всі... »³⁹. Слід зазначити, що в Православній Церкві завжди існувала молитва епіклези, але є різниця між слов'янами, з одного боку, і греками та арабами, з другого боку. У греків і арабів молитва епіклези читається вся підряд без перерви, а у слов'ян, як вважають, з ХІ або ХІІ століття зроблена вставка, у вигляді триразового читання тропаря третього часу «Господи, Ти, що Пресвятого Твого Духа... »⁴⁰. Між іншим, є дані, які вказують на те, що в Олександрійській Церкві був звичай вставляти в епіклезу читання цього тропаря. Питання про молитву єпіклези, призивання Святого Духа, детально розібрано архімандритом Кіпріаном (Керном) у його дослідженні - «Євхаристія», де він пише: «Молитва епіклези Святого Духа, на Літургії, яка повторюється у всіх Таїнствах, показує, що Церква літургічно сповідує свою віру у Святого Духа як силу, яка освячує і звершує; що в кожному Таїнстві повторюється П'ятдесятниця. Молитва епіклези є, як і все наше літургічне богослів'я, молитовним сповідуванням відомого догмата про Духа Святого». Служебник. Частина перша. Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2011. С. 128. Служебник. Частина перша. Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2011. С. 128-129. ^{3 9} Там же. С.126-127. Там же. С. 128.

І дальше, у розділі «Учення Церкви про освячення Святих Дарів», він говорить: «Католицька церква, як відомо, вчить, що молитви призвання Святого Духа не потрібно для освячення євхаристичних елементів. Священник, за їхнім вченням, являється здійснювачем таїнства ««minister sacramenti»: він як ««vice-Christus», як ««Stellvertreter Christi», володіє повнотою благодаті, як і Сам Христос; і, як Христу Спасителю немає необхідності призивати нероздільного від Нього Святого Духа, так і Його заступнику, уповноваженому звершувати Таїнства, таке призивання також не є необхідним. З відомого часу римська практика викидає з меси оту молитву... Освячення Дарів звершується за вченням католиків виключно словами Господа: ««Accipite, manducate, Hoc est enim corpus Meum, etc.» - ««Прийміть, споживайте». («Євхаристія»,Париж, 1947)^п.

Тяжко грішать католики, опускаючи молитву призивання Святого Духа на освячення Дарів. Тому православні вірні за католицьким Богослужінням не причащаються.

Чому окремо в Тіло і Кров Христову освячуються Дари? Тому що цим розділенням спогадується смерть Христова, коли Його Кров і Тіло розділилися. Освятивши Дари в Тіло і Кров Господню, священник звершує заразом і Таїнство проколення, що на Хресті звершилося, бо тоді на престолі, у вигляді хліба, лежить окремо Тіло Христове, а у вигляді вина - окремо Кров Його. Таке відокремлення крові від плоті становить таємниче Його заколення, яке звершується духовним мечем, цими священниковими словами: ««І сотвори хліб цей»⁴².

Як в особі священника Таїнство звершує Сам Христос? ««Христос, один раз принісши Себе в жертву» (Євр. 9:28), «... прийшовши... зі Своєю Кров'ю, один раз увійшов у святилище і здобув вічне відкуплення» (Євр. 9:11-12). Він є Посередником Нового Завіту і «Священник повік» (Євр. 7:17). Через Його Божественну всюдисущність священнодійство Ним завжди і всюди здійснюється. Звершуючи Євхаристію і приносячи Богові безкровну жертву, священник представляє своєю особою найбільшого Архірея Ісуса Христа, Сина Божого, що священнодіє, приносить жертву Богові Отцю і, за обов'язком вічного Свого святительства, хліб і вино перетворює в саме Тіло Своє і Кров ⁴¹ Архиепископ Аверкий. Литургика. Посмертное издание под редакцией Архиепископа Лавра, 2000. С. 289-290. ² Служебник. Частина перша. Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2011. С. 128-129.

Свою. Тому священник у молитві сповідує: «Бо Ти єси Той, що приносиш жертву і принесений, що приймаєш і роздаєшся, Христе Боже наш»⁴³.

Учителі Церкви стверджують: «Коли служителі Бога живого промовляють страшні слова освячення, Сам Ісус Христос сходить на наші жертовники і дійсно перемінює хліб у власну Свою Плоть, а вино у власну Свою Кров, прийняту Ним в лоні Діви Марії». Святий Патріарх Герман говорить: «Святий Дух, благоволінням Отця і бажанням Сина невидимо присутній, дії Божественні показує і рукою священника запечатує... освячує наявні Святі Дари в Тіло і Кров Господа нашого Ісуса Христа»⁴⁴. Таким чином Дари, дійсно перетворившись у Тіло і Кров, мають вид хліба і вина, під якими увесь Ісус Христос таємничо знаходиться і Божеством, і людськістю, за Його незаперечною істиною «Це є Тіло Моє; це є Кров Моя».

Отже, освячення Дарів починається євхаристичною молитвою, продовжується повторенням установчих слів Спасителя і закінчується призиванням Святого Духа та благословенням Дарів: «Хай діє над ними сила Божа». Якщо б служитель Тайни пропустив хоч одну молитву або дію з цих трьох складових, Таїнство не здійснюється.

Перед освяченими Дарами, священник як молитвеник за весь світ, молиться і молитовно бажає засвоїти вірним плоди Голгофської Жертви Христа Спасителя, та поминає лики святих, у вірі спочилих у Старому та Новому Завітах. Взявши кадильницю, священник уголос згадує Преблагословенну Діву Марію, Богородицю, як Царицю праведних, незрівнянно славнішу від усіх чинів ангельських, і кадить Святі Дари. Хор співає в її честь урочисто, з великим благоговінням і вдячністю, богонатхненну пісню: «Достойно є, і це є істина, славити Тебе, Богородице»⁴⁵.

Згадувати святих при священнодійстві Євхаристії і приносити за них безкровну жертву встановлено Церквою з найдавніших часів. Про це говориться в чинопослідуваннях апостольських, літургії Якова Служебник. Частина перша. Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2011. С. 114. Дмитревский И. Историческое, догматическое и таинственное изъяснение Божественной Литургии. М.: Общество сохранения литургического наследия, 2009. С. 231, 232. ^{4 5} Служебник. Частина перша. Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2011. С. 130. ^{4 6} Писання Мужів Апостольських. Літургійна спадщина ранньої Церкви. Ч. 2. Чернівці: Видавництво Чернівецької єпархії, 2011. С. 41-45. Христианство энциклопедический словарь. Том 2. Москва. Научное издательство «Большая Российская энциклопедия», 1995. С. 41. та вчителів Церкви перших віків. Жертва, що приноситься за них, є виявом вдячності Богові за те, що зволив їм у Христі, під знаменом Хреста Його, звершити земний подвиг непорочно; що прийняв їх від нас у Церкву первородних і упокоїв у світлі Лиця Свого; що молитви їхні дав нам для клопотань про поміч перед Своїм

Престолом. За всі такі благодіяння ми приносимо Богові найвищу жертву вдячності - Самого Ісуса Христа, Який священнодіє на нашому жертовнику, тому що через Нього вони отримали всі небесні блага; у Ньому всі вони поєднані як члени Його Таємничого Тіла, і Ним як великим Архієреєм принесені і приносяться Богові пахощі духовні⁴⁷.

Далі священник приносить Богові молитву клопотання за відпущення гріхів померлих у вірі в надії на воскресіння і просить Його упокоїти їх в надрах вічного блаженства (Одкр. 21:3-4; Ін 14:1-3; 2 Кор. 5:1-2).

Поминати померлих і за відпущення гріхів їхніх приносити жертву умилостивлення навчає нас Священне Писання (2 Мак. 12: 39-45). Святий апостол Павло молився за померлого Онисифора, щоб дав йому Господь знайти милість у Господа в день суду (2 Тим. 1:18).

Після поминання померлих священник творить молитовне поминання за церковну ієрархію, всесвіт, за Соборну Церкву, за світську владу і військо, правлячу церковну ієрархію, а хор з народом відповідають: «І всіх, і все»⁴⁸. У час звершення Літургії не тільки священник молиться і жертву підносить за православних: але й увесь клір і народ просить Бога пом'янути всіх, померлих православних, так і присутніх при священнодійстві Євхаристії і відсутніх, рідних, благодійників і взагалі всіх, нікого не виключаючи, тобто «І всіх, і все» чоловічої статі та жіночої, імена яких знає тільки Господь.

Усі ці моління та прохання існували вже в найглибшій давнині. «Старозавітний первосвященник, увійшовши у Святе Святих, як жрець усього світу приносив моління, - засвідчує Філон Юдеянин, - за увесь людський рід, землю, воду і за всесвіт»⁴⁹. Святий апостол Павло заповідає:

«Отже, перед усім благаю чинити молитви, моління, прохання, подяки за всіх людей, за царів і всіх, які начальствують, щоб провадити нам життя тихе й безтурботне, у всякому благочесті і чистоті» (1 Тим. 2: 1).

Таким чином, всі вищеперелічені моління священник творить за приписом Священного Писання і церковної історії.

Якщо Євхаристія є жертвою, яка умилостивлює і здатна прихилити до нас благодатну силу Божу, то через неї ми можемо просити в Бога різні блага. За цією особливістю Євхаристію можна назвати жертвою прохання. Саме тому Свята Церква під час здійснення безкровної жертви своїми молитвами ⁴⁷ Дмитревский И. Историческое, догматическое и таинственное изъяснение Божественной Литургии. М.: Общество сохранения литургического наследия, 2009. С. 243-244.

^{4 8} Служебник. Частина перша. Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2011. С.131-132. ⁹ Дмитревский И. Историческое, догматическое и таинственное изъяснение Божественной Литургии. М.: Общество сохранения литургического наследия, 2009. С. 250. освячує всі сторони людського життя і завжди просить для вірних різні блага - духовні, тілесні і матеріальні.

Незважаючи на тотожність за сутністю і властивостями між Голгофською Жертвою і жертвою євхаристичною, між ними є різниця. Жертва Голгофська за гріхи всього людства відбулась один раз і ніколи вже не повториться. «Він зробив це один раз, принісши в жертву Себе Самого» (Євр. 7:27). За заповіддю Христа євхаристична жертва здійснюється по всьому світі і буде здійснюватися до другого приходу на землю Христа Спасителя. Жертва Голгофська - Жертва основна, яка дає буття жертві євхаристичній. Кривава Жертва принесена Ісусом Христом видимо пролиттям Крові та смертю Тіла безпосередньо в дні приниження та страждання Його Людської Природи. В Євхаристії Він приносить у жертву Своє істинне Тіло та істинну Кров, дією Святого Духа перетворені з хліба та вина, які існують у цьому вигляді. Тому євхаристична жертва як жертва без страждань, без пролиття крові, називається жертвою безкровною та безстрасною, хоч і приноситься на згадку страждань і смерті Христа. Євхаристична жертва приноситься Ісусом Христом, але воскреслим із мертвих, що сидить праворуч Бога Отця. Вона приноситься не безпосередньо, а за допомогою пастирів Церкви дією Святого Духа⁵⁰.

Подяку та жертвоприношення Богові за ввесь світ священник закінчує славослів'ям, просячи Бога дарувати всім однодушність, щоб прославити Велике ім'я Його: «І дай нам єдиними устами і єдиним серцем славити і оспівувати...»⁵¹. Це славослів'я взяте з моління апостола Павла, який просить Бога дати вірним однодумність між собою, щоб вони «однодушно, єдиними устами славили Бога і Отця Господа нашого Ісуса Христа» (Рим. 15:5-6).

Хор відповідає: «Амінь». Цим і закінчується канон, або молитва Євхаристії. Цей спосіб звершення Євхаристії і безкровного всесвітнього жертвоприношення є найдавнішим. Так священнодіяли апостоли та їхні учні. Неухильно дотримувались їхнього прикладу великі святителі Василій Великий та Іоан Золотоустий. Самі звершували і Православній Церкві заповідали звершувати Євхаристію.

Здійснивши найвище жертвоприношення за весь світ, священник вітає присутніх на молитві апостольським виголосом, закликаючи на всіх милість Божу, і благословляє народ, виголошуючи: «Нехай же будуть милості Великого Бога і Спаса нашого Ісуса Христа з усіма вами» (Тит. 2:13; 3:5). ⁵⁰ Протоієрей Василь Вепрук. Догматичне богослів'я: навчальний посібник. Івано-Франківськ: Симфонія форте, 2012. С. 406. ¹ Служебник. Частина перша. - Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2011. С. 132.

Це означає, що настав час до всезагального моління за благодатні дії освячених Дарів.

Безпосередньо за цим священник або диякон виголошує єктенію. У першому проханні він спонукає до однодушної молитви «всіх святих». Це означає, що призиваються не тільки собори праведників, яких священник просив у молитвах, щоб за їхніми молитвами Господь відвідав нас своїми щедротами, але й усі вірні, померлі та живі, імена яких поминались при звершенні Євхаристії, тому що святими в ранній Церкві називали вірних, відроджених і виправданих у Таїнстві хрещення, які сповідували догми Святої віри, досягли успіхів у святому житті та християнській доброчинності, про що нам засвідчує Священне Писання (Діян. 9:13; Рим. 1: 7; Еф. 3: 8). Друге прохання - за принесені й освячені Дари (у Тіло і Кров Господню). Третє - щоб Бог прийняв їх у наднебесний і мислений Свій жертовник, як духовні пахощі...⁵².

Мислений жертовник віддалений від почуттів наших і піднесений на небо (Мк 16: 19; Лк 24: 51; Діян. 1: 9), його ми не бачили тілесними очима, а тільки подумки споглядаємо і єдиною вірою сокровенною в Богові осягаємо (Кол. 3:3). Цей наднебесний жертовник, запалений вічною любов'ю до нас (ін 15:9,12), горить невгасимо перед лицем Божим (Євр. 9:24).

Приємними пахощами апостол Павло називає жертву Христову на Хресті, принесену Богові Отцю за нас (Еф. 5:2; Євр. 7:24-25). Так і тепер безкровна жертва - Святі Дари - стають перед Богом пахощами духовними, і посилає нам Господь благодать і Дари Святого Духа для освячення нашого.

Виголошуються й інші прохання, які вже звучали в попередніх єктеніях. Останнім із них «Єдність віри і причастя Святого Духа...»⁵³ просять, щоб освячені Дари породили у вірних спасенні плоди і дії Святого Духа, між якими найважливіші - віра, поєднання всіх у ній і причастя Святого Духа, тому що Дух Божий є духом віри (2 Кор. 4:13), духом благодаті і щедрот (Євр. 10:29). «Любов Божа влилась у серця наші Духом Святим» (Рим. 5:5).

Священник таємно читає молитву. Ці молитви навіяні Святим Духом апостолам, і ними передані Церкві. Вони є в усіх давніх Літургіях майже в однаковому вигляді⁵⁴.

Після закінчення прохань священник своїм виголосом просить Бога Отця сподобити благодаттю усиновлених чад Своїх неосудно називати Його Отцем своїм Небесним. Служебник. Частина перша. Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2011. С. 132. Служебник. Частина перша. Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2011. С. 135.

^{5 4} Писання Мужів Апостольських. Літургійна спадщина ранньої Церкви. Ч.2. Чернівці: Видавництво Чернівецької єпархії, 2011. С. 47, 90.

Усі промовляють Господню молитву, яка з часів Спасителя використовується Церквою на всіх молитовних зібраннях і завжди, як у давнину, так і нині, признається всіма першим і найдосконалішим зразком християнського Богошанування. Тертуліан називає її скороченим Євангелієм: «Наскільки вона коротка словами, настільки багата думками»⁵⁵. За словами св. Іоана Золотоустого, Господня молитва є молитвою вірних, тому що її могли виголошувати тільки сини Православної Церкви; оголошені позбавлені були цієї великої переваги. Після молитви Господньої і виголосу священник благословляє народ і промовляє: «Мир усім». Це означає, що починається нове важливе дійство.

Після виголосу священника «Голови наші вклонімо перед Господом!» присутні схиляють голови.