Реакції українських адвентистів на Євромайдан

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕАКЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ АДВЕНТИСТІВ НА ЄВРОМАЙДАН

В.В. Куриляк,

Національний університет «Острозька академія»

Анотація

Основна мета статті полягає у визначенні ставлення Церкви Адвентистів сьомого дня в Україні до Революції Гідності в 2013-2014 рр. Проаналізовано основні положення соціального вчення адвентистів з метою встановлення схожості та відмінності соціальних адвентистських принципів із цінностями Євромайдану. Розглянуто офіційні заяви керівництва конфесії в Україні щодо протестного руху. У висновках представлено та узагальнено реакції Церкви Адвентистів сьомого дня на події Євромайдану.

Ключові слова: Церква Адвентистів сьомого дня в Україні, Євромайдан, богослов'я, соціальне служіння.

Abstract

V. Kuryliak, The National University of Ostroh Academy.

Reactions of the Seventh-day Adventist Church Towards Euromaidan.

The article analyzes the attitude of the Seventh-day Adventist Church to the state and politics. The concepts ofpacifism, ways of cooperation and social Adventist position in the context of state-church relations are considered. The reasons for the non-participation of the Adventist movement of Ukraine in the events of Euromaidan are analyzed. It is stated that Adventists do not take part in any political actions, since their main mission is to preach the Gospel to citizens of all countries of the world. The basis for the apolitical position of the Adventists is a series of biblical texts which state that the church should not interfere in political events. The attitude of the Ukrainian Adventists to the events of Euromaidan is grounded, which posits the following statement - every member of the church has the right to express his or her personal civic and political position. However, disciplinary measures were not applied to such church members who participated in Euromaidan events, and the Church's leadership does not condemn their actions. However, it has been proven that the Church calls on all Adventists to exercise this right within the framework of law and respect for the individual, without in any way using violence. It is also revealed that Adventists consider social service to be one of the important areas of their mission. However, the social activity of the Church has nothing to do with politics, the overthrow of regimes and revolutions, but has always been appealing to man, protecting his rights and dignity.

Keywords: Seventh-day Adventist Church in Ukraine, Euromaidan, theology, social service.

Події 2013-2014 рр., які відбувалися в Україні, не лише викликали резонанс у більшій частині світського українського суспільства, але й сколихнули релігійні кола. Небайдужість до суспільно-політичних подій Революції Гідності одночасно виявили не лише великі церкви України: Українська Православна Церква Московського Патріархату, Українська Православна Церква Київського Патріархату, Українська Греко-Католицька Церква, яким зазвичай притаманна активна участь у різноманітних політичних процесах, але й низка протестантських церков, котрі не залишилися осторонь загальнодержавної політичної кризи.

Євромайдан Євромайдан -- політична криза в Україні (2013-2014), яка супроводжувалася акціями про-тесту в центрі Києва та була викликана призупиненням підписання угоди між Україною та Євро- союзом з боку українського уряду. як реакція на складні суспільно-політичні процеси в Україні та подальший українсько-російський конфлікт став тим тригером, який спонукав український протестантський актив стати на захист не лише власних доктринальних переконань, але й інтересів батьківщини. Воєнний конфлікт є найдовшим, який стався протягом ХХ ст. на території України, хоча кількість втрат серед військового та цивільного населення нині набагато нижча від попередніх війн на цих теренах. За висловом Тімоті Шнайдера (Snyder, S. 2012), у 1933 - 1945 рр. Україна була найнебезпечнішим місцем на землі. На цій та прилеглих територіях, причетних до воєнного конфлікту, за 12 років було вбито 14 млн. осіб. У той же час, як у воєнному конфлікті на сході України з 2014 р., за оцінками ООН, втрати досягли 13 тис. убитих і 30 тис. поранених, а головні збитки вбачаються у руйнуванні інфраструктури (приблизна вартість відновлення обійдеться в 50 млрд. доларів) та наявності 1,2 млн. переселенців, при цьому воєнні дії охоплюють не менше за 10% території країни.

Щодо протестантських церков в Україні, то вони в результаті радянських репресій, ідеологічних утисків та переслідувань з боку державних органів СРСР (витіснення державою протестантів із суспільного життя країни) у більшості випадків відчужено ставилися до політичних процесів. Увага протестантів у радянський період була зосереджена передусім на «вертикальному» спрямуванні своєї місії, а саме на духовній підготовці людей. «Горизонтальний» вектор місії - вплив на суспільство - майже унеможливлювався з ідеологічних причин. Однак зі здобуттям незалежності України й подальшим проголошенням свободи віросповідання, яка надала можливість вільно маніфестувати свої погляди, протестантські церкви активно почали реалізовувати суспільно значущі проекти в різноманітних сферах. Утім, кризова суспільно-політична ситуація, яка сталася в Україні в кінці 2013 - першій половині 2014 рр., глибоко зачепила й активізувала лідерів та вірян протестантських церков України, змусивши їх вийти в політичну площину.

І тоді, коли українські протестанти-активісти відстоювали принципи Революції Гідності в подіях Євромайдану, вирізнилася відмінною від інших позицією щодо своєї очної участі у подіях на Майдані одна з протестантських церков України - Церква Адвентистів сьомого дня (далі ЦАСД). Саме позицію ЦАСД щодо подій Революції Гідності розкритикувала низка відомих експертів та релігієзнавців. Наприклад, Филипович Л. О., Горкуша О. В., Титаренко В. В. зазаначали: «Ряд релігійних організацій та конфесій (зокрема, адвентисти і свідки Єгови), спираючись на власні богословські положення, намагались послідовно демонструвати свою непричетність до подій Майдану, що зрештою створило відчуття їхньої вилученості з суспільної дійсності, свідомого дистанціювання від неї, та зрештою - зменшило їх шанси впливати на формування Майбутнього...» (Майдан і Церква, 2015, с. 649).

Окрім того, О. Гордєєв підтримав позицію Л. Филипович щодо характеристики протестантської діяльності на Майдані: «Стати на бік Гідної Людини, на бік правди, на бік світла, на бік закону Божого . - ось чому приходять протестантські пастори на Євромайдан. Христос має бути на Майдані, пастир має бути на Майдані» Л. Филипович навіть назвала протестантів, активістів Майдану, учасниками одвічної вселенської боротьби (Гордеев, А. 2014, с. 66-67).

Таку думку підтримує і Ю. Ганущак, який наголосив: «Деякі конфесії (адвентисти і т. д.) взагалі не брали участь у подіях Революції Гідності та намагалися всіляко довести свою непричетність. Тим самим вони вирвали себе із суспільно-політичного життя в Україні і зменшили вплив на формування майбутнього в українському суспільстві» (Ганущак, Ю. 2018, с. 44). Багато авторів відверто засуджують заяву президента Української уніонної конференції ЦАСД В. Алєксєєнка, щодо неучасті ЦАСД у згаданих політичних подіях (Гордєєв, О. 2015, с. 10).

Мета статті - проаналізувати позицію представників Церкви Адвентистів сьомого дня в Україні щодо подій Революції Гідності, з'ясувати причини неучасті їх у Євромайдані 2013-2014 рр.

Для цього автор планує: 1) проаналізувати основні принципи соціального вчення Церкви Адвентистів сьомого дня в Україні та порівняти їх із цінностями Євромайдану; 2) дослідити офіційні заяви та реакції керівників Церкви Адвентистів сьомого дня в Україні на події Євромайдану; 3) визначити основний зміст адвентистської аналітики щодо Євромайдану в контексті політичного богослов'я Церкви Адвентистів сьомого дня.

Методологія дослідження. У зв'язку з тим, що об'єкт дослідження синтетичний, він потребує використання теоретико-методологічних підходів низки гуманітарних дисциплін, таких як: історія, релігієзнавство, психологія та соціальна антропологія при домінуванні методів історичної науки. Тому, відповідно до джерел періоду незалежної України, досліджено ставлення Церкви Адвентистів сьомого дня до подій, які стались у Києві з 2013 по 2014 рр. та отримали назву «Євромайдан» або «Революція гідності». Об'єкт нашого дослідження лежить на перетині кількох предметних сфер, а саме методу нової біографіки, який застосовується для пояснення ролі окремої особистості / релігійної спільноти й має за мету показати історію України через призму однієї або декількох осіб. Традиційні підходи історичної науки знадобилися для пояснення дій керівників ЦАСД в Україні, які в своїх рішеннях і виступах представляли позицію всіх членів адвентистської церкви, співзвучну загальній позиції адвентистів у світі. Дослідження ролі адвентистської конфесії, до якої в Україні належить близько 47 000 осіб, що мало порівняно з іншими панівними конфесіями, однак залучення методів історичної науки, напрямом якої є мікроісторія, дає змогу в діяльності окремої особи (члена ЦАСД) виявити приховані ментальні установки, властиві всій конфесії. Також застосування історичного інструментарію допомогло усвідомити зв'язок між релігійною й суспільною ідентичністю особи, яка одночасно є відданим членом ЦАСД та громадянином своєї держави. Відповідно для об'єктивного розуміння функціонування ЦАСД в Україні та її нерозривного зв'язку зі світовою адвентистською спільнотою беремо до уваги особливості колективної адвентистської свідомості, яка мотивує членів церкви ставитися до тих чи інших політичних та суспільних подій через призму доктринальних уявлень цієї спільноти.

Соціальне вчення ЦАСД і цінності Євромайдану. Спочатку наведемо причини, через які, на думку деяких експертів, участь у подіях Майдану була показником духовної зрілості церков. Кирило Говорун, наприклад, у грудні 2013 р. писав, що солідаризувалися з цінностями Майдану ті церкви, які зрозуміли спорідненість його принципів з християнськими і двовимірна парадигма яких від стосунків «церква - держава» змінилася на тривимірну «церква - суспільство - держава». Дослідник вбачає у Майдані «майже есхатологічні сподівання на відновлення гідності, що її Бог заклав у людську природу» (Майдан і Церква, 2015, с. 28-30).

Архієпископ Стефан, глава Апостольської православної церкви в Україні, порівняв участь християн у Майдані з тим, як Христос «поперекидав столи мінял і торгівців у Єрусалимському храмі, а їх самих силою звідти вигнав» (Майдан і Церква, 2015, с. 44-45). В свою чергу, пастор церкви «Нове життя», єпископ Собору незалежних євангельських церков Анатолій Калюжний пояснював свою участь у Майдані важливістю євроінтегра- ції: «Я думаю не про себе, а про майбутнє, я бачу перспективи для Церков. Якщо ж ми підемо в Митний союз, розумію, що цього не треба допустити... Коли ми звертаємось до Москви, то бачимо - там головною зробили одну Церкву. А всі інші нівелювались, їх не визнають, вони не можуть нічого вдіяти» (Майдан і Церква, 2015, с. 33). Пасивність багатьох протестантів стосовно Майдану А. Калюжний пояснив страхом церков втратити процвітання через непідтримку влади, від якої раніше вони отримували певні привілеї: «Якби Ісус міг бути фізично тут, я певен, Він був би там разом з нами» (Майдан і Церква, 2015, с. 36-37). адвентист конфесія євромайдан протестний

У низці статей та інтерв'ю позитивну роль присутності протестантів і взагалі християн на Майдані підкреслював М. Черенков: «Якщо говорити про українську сторону, то однозначно релігія стала неочікувано тим чинником, дуже сильним, який допоміг На Майдані релігія дозволила втримати народ від радикалізації, забезпечити мирний перебіг подій». Дослідник наголосив саме на відсутності насильницьких дій з боку вірян: «Бути на Майдані, захищати свої цінності, але не насильницькими методами. Вона [релігія] сприяла спокійному ставленню до подій» (Калениченко, 2015).

Однак Л. Филипович, у той же час, зазначила: «Майдан виявив неоднозначність церковного відношення до духовно-морального і соціально-політичного протесту мас. Деякі конфесії пережили певні труднощі відносно солідарної позиції своєї віросповідної громади. Це стосується УПЦ, окремих протестантських деномінацію.. У цій кризі деяким церквам важко сформулювати і виявити єдину позицію. І зрозуміло чому. І соціально, і національно, і ментально, і мовно, і географічно, й історично, і психологічно церква представлена багатьма людськими ареалами. Вони є й в інших церквах, але там полярність політичних настроїв підпорядкована основному гаслу «Бог і Україна» і базується на засадах глибокої віросповідності та патріотизму. Принцип нейтральності, невтручання у проблемні поля сучасного життя, .ставить церкву у складне становище: вона вимушена лавирувати між різними точками зору, що врешті розхитує і послаблює її...». Л. Филипович оцінює Майдан як прощання з радянським минулим і свободу думати і діяти за совістю (Майдан і Церква, 2014, с. 46-48).

Отже, узагальнимо наведені причини участі церков у Майдані: 1) цінності Майдану мисляться як споріднені християнським; 2) відновлення справедливості мислиться як те, що дозволив Бог; 3) зміна парадигми церковно-державних відносин на «церква - суспільство - держава»; 4) сприйняття євроінтеграції для України як кращої перспективи для церков порівняно з Митним Союзом; 5) релігія втримала людей на Майдані від радикалізації. З цими причинами пов'язані такі цінності як жертовність, любов до своєї країни, правда, справедливість, демократичне суспільство, людські права та гідність, релігійна свобода, мир, тощо.

Однак, перш ніж говорити про причини участі або неучасті в Майдані, слід відповісти: чи ті цінності, про які говорять експерти, в цілому узгоджуються з цінностями, які сповідує Церква Адвентистів сьомого дня. Звернемося насамперед до «Основ соціального вчення» ЦАСД в Україні.

Слід сказати, що ЦАСД в Україні разом з іншими протестантськими конфесіями входить до Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО) та Ради Євангельських Протестантських Церков України (РЄПЦУ), де разом із представниками інших конфесій адвентисти сприяють утвердженню міжконфесійної толерантності й стабільності українського суспільства, міжнаціональної та міжконфесійної злагоди, рівноправності всіх громадян України незалежно від їх ставлення до релігії. ЦАСД має єдиний світовий адміністративний центр, що визначає богословські й суспільні орієнтири її структури в різних країнах. Тому адвентисти в Україні приймають рішення щодо ставлення до тих чи інших політико-соціальних подій, узгоджуючи свою позицію, орієнтуючись на загальні положення всесвітньої ЦАСД.

2003 р. ЦАСД в Україні видала документ «Основи соціального вчення християн Адвентистів Сьомого Дня». Звичайно, ця праця не є незалежним документом, який віддзеркалює погляд саме українських адвентистів на співпрацю держави, церкви та суспільства, оскільки організація загалом керується єдиними принципами й документами, затвердженими на Генеральних конференціях ЦАСД. У передмові сказано: «Структура документу, послідовність розгляду проблем відображають пріоритети Церкви щодо людської спільноти: людина - сім'я - церква - суспільство - держава - світове співтовариство. При цьому людина, з її можливостями і здібностями, правами і відповідальністю, потребами і турботами, покликана служити своєму ближньому і суспільству в цілому» Основы социального учения Церкви Христиан Адвентистов Седьмого Дня в Украине. 2003. Церква Адвентистів сьомого дня в Україні. URL : http://www.adventist.in.ua/category/osnovy- sotsialnogo-sluzheniya/.

Вже з цієї послідовності бачимо, що автори документа намагалися не зводити християнське життя до парадигми «церква - держава», що цілком узгоджується з думкою К. Говоруна про повноціннішу парадигму «церква - суспільство - держава», яку, на його думку, багато християн зрозуміли саме завдяки Майдану.

В «Основах», принаймні декларативно, суспільство теж є пріоритетною ланкою, ближчою до церкви, ніж держава. При цьому адвентистські автори підкреслюють, що цей документ «відображає єдину позицію Церкви з означених питань, що, однак, не робить його офіційною доктриною, є лише коментарем до неї» (Жукалюк, М. 2003, с. 6-7). Тому логічно, що діяльність ЦАСД повинна узгоджуватися з офіційними документами конфесії щодо різних політико-суспільних процесів, які відбуваються, зокрема, на теренах нашої держави.

Чи знаходимо ми в «Основах соціального вчення ЦАСД» цінності, подібні до тих, що спонукали християн інших конфесій вийти на Майдан? І чи міститься в «Основах» пряма заборона участі у революції? Як документ описує ставлення до суспільно-політичних процесів у державі? «Церква не може запропонувати цьому світу бездоганну модель або форму соціального або політичного розвитку, це не входить в її компетенцію, однак це не означає, що Церква не має свого бачення соціальної справедливості і судження про те, наскільки сучасне суспільство відповідає принципам Євангелія. Блага звістка завжди була пов'язана з реальним життям людини і тому завжди вимагала втілення віри в конкретних принципах людського співжиття»¹.

Зауважимо, що відповідно до «Основ»: «Церква застерігає від тих навчань, які в ім'я уявної свободи людини породжують хаос. ... поліцейська держава, що топче свободу людини і гідність особистості, в рівній мірі, як і анархія, суперечить Божій волі про державу і людину. Церква неодноразово стикалася із проявами і того, і іншого і кожного разу виступала на захист людини, її гідності і права реалізовувати свою громадянську і релігійну свободу, без чого повноцінність людської особистості не мислима»².

В документі можна знайти висловлювання про необхідність покарання для тих, хто порушує соціальну справедливість, права та свободи громадян і твердження про те, що суспільство є суб'єктом соціальної справедливості, а церква «.. .виступає послідовним захисником всякого роду справедливості, тим більше соціальної, в той же час вона закликає не тільки до формального відновлення справедливості, а й до відновлення гідності людини, що часто лежить за межами простої відплати»³.

Отже, не тільки учасники Революції Гідності, але й адвентисти декларують повагу до гідності людини, солідарність з народами і націями, важливішим, ніж держава, в «Основах» мислиться громадянське суспільство⁴.

Може здаватися, що такі цінності дали адвентистам однозначне право або навіть обов'язок брати участь у Майдані. Але згадуються й інші фактори, що могли стримати від такої участі. Хоча місія ЦАСД з проповіді Євангелія передбачає «стояти на захисті гідності людини», але ця місія «не мала нічого спільного з політикою, поваленням режимів і революційними повстаннями». Автори документа згадують апостола Павла, який, попри те, що християнство суперечило тогочасному рабовласництву, «ніколи не закликав до повалення влади, яка заохочує рабство, але завжди виступав на захист людської гідності, чекаючи кращих часів...»¹.

Загалом в «Основах» насильницьке повалення влади називається неприпустимим, «...навіть якщо вона аморальна і здійснює тотальний контроль над своїми громадянами» Основы социального учения Церкви Христиан Адвентистов Седьмого Дня в Украине. 2003. Церква Адвентистів сьомого дня в Україні. URL : http://www.adventist.in.ua/category/osnovy- sotsialnogo-sluzheniya/ С. 177. Основы социального учения Церкви Христиан Адвентистов Седьмого Дня в Украине. 2003. Церква Адвентистів сьомого дня в Україні. URL : http://www.adventist.in.ua/category/osnovy- sotsialnogo-sluzheniya/ С. 184. Основы социального учения Церкви Христиан Адвентистов Седьмого Дня в Украине. 2003. Церква Адвентистів сьомого дня в Україні. URL : http://www.adventist.in.ua/category/osnovy- sotsialnogo-sluzheniya/ С. 184.. Аргумент на користь цього - слова апостола Павла: «Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву Божому.» (Рим. 12:19)3.

Отже, будь-яку революцію з метою повалення влади, навіть несправедливої, категорично не схвалює адвентистська доктрина, тобто ЦАСД не може дати санкцію на таке повалення. Чи могла стати заборона на подібну санкцію забороною на всі форм участі в Майдані? Навіть тут не все так однозначно, бо: «...Церква завжди залишає за собою право ... підняти свій пророчий голос проти такої форми державного правління, яка принижує людську гідність [...]. ЦАСД вітає демократизацію суспільства, оскільки демократичні цінності - гідність людської особистості, права і свободи людини, особиста відповідальність і людська солідарність - близькі і співзвучні християнським» Основы социального учения Церкви Христиан Адвентистов Седьмого Дня в Украине. 2003. Церква Адвентистів сьомого дня в Україні. URL : http://www.adventist.in.ua/category/osnovy- sotsialnogo-sluzheniya/ С. 177-178.. Підкреслюється, що Церква не має залишатися байдужою до приниження людської гідності й «залишає за собою право... викривати владу в негідному правлінні» Основы социального учения Церкви Христиан Адвентистов Седьмого Дня в Украине. 2003. Церква Адвентистів сьомого дня в Україні. URL : http://www.adventist.in.ua/category/osnovy- sotsialnogo-sluzheniya/ С. 184..

Можна зробити попередній висновок, що, якщо вважати формою участі в Майдані пророче засудження з боку ЦАСД несправедливих дій влади, які принизили людську гідність, заклик ЦАСД до демократизації суспільства, до контролю громадянського суспільства над державою або висловлювання про спорідненість цінностей, що справді співзвучні християнським, чи виступ з баченням перспективи суспільства у світлі євангельських цінностей, то така форма участі є припустимою.

Проте, за «Основами», навіть до спроб людей відновити людську гідність і соціальну справедливість слід ставитися критично, бо людина, яка не пережила духовні зміни, нездатна заснувати справжнє справедливе суспільство: «... ЦАСД не спокушається зовнішніми змінами. Найбільше її турбує внутрішній стан умів, бо справжня демократія починається не згори, а знизу, з людини.. .О.

Однак існують такі ситуації, які прописати в доктрині неможливо, тому для адвентистів є рекомендація діяти по совісті, якщо це не суперечить євангельским принципам Основы социального учения Церкви Христиан Адвентистов Седьмого Дня в Украине. 2003. Церква Адвентистів сьомого дня в Україні. URL : http://www.adventist.in.ua/category/osnovy- sotsialnogo-sluzheniya/ С. 178. Основы социального учения Церкви Христиан Адвентистов Седьмого Дня в Украине. 2003. Церква Адвентистів сьомого дня в Україні. URL : http://www.adventist.in.ua/category/osnovy- sotsialnogo-sluzheniya/ С. 191..

Якщо чиїсь політичні переконання явно не суперечать віровченню ЦАСД, нормам християнської моралі й українському законодавству, то такі переконання є особистою справою вірян, адже «на противагу політичній боротьбі, Церква проповідує мир і взаємодію людей, які дотримуються різних політичних поглядів» Основы социального учения Церкви Христиан Адвентистов Седьмого Дня в Украине. 2003. Церква Адвентистів сьомого дня в Україні. URL : http://www.adventist.in.ua/category/osnovy- sotsialnogo-sluzheniya/ С. 191.. Тому вказано: «Ми залишаємо за кожним право на розумний вибір в політичних питаннях або підтримці будь-якої політичної партії. Деякі з членів ЦАСД все ж бувають залучені в політику. [.] Таким ЦАСД радить: [...] суворо дотримуватися норм закону і християнської моралі та краще виступати незалежними кандидатами. Тоді, представляючи своїх виборців, вони не будуть пов'язані з позицією або курсом будь-яких політичних партій і тому вільні діяти згідно з особистими переконаннями Основы социального учения Церкви Христиан Адвентистов Седьмого Дня в Украине. 2003. Церква Адвентистів сьомого дня в Україні. URL : http://www.adventist.in.ua/category/osnovy- sotsialnogo-sluzheniya/ С. 191-192..

Не засуджує документ і тих, хто займається політикою професійно або за покликанням. «Сам по собі політичний вплив християн не є чимось ганебним. Більш того, в рамках існуючих норм адвентисти можуть займати керівні державні посади, але при цьому вони повинні керуватися благородною метою - працювати на славу Божу, на благо людей, в ім'я утвердження стабільної релігійної свободи для всіх» Основы социального учения Церкви Христиан Адвентистов Седьмого Дня в Украине. 2003. Церква Адвентистів сьомого дня в Україні. URL : http://www.adventist.in.ua/category/osnovy- sotsialnogo-sluzheniya/ С. 193..

Отже, в «Основах» є те, що дозволено адвентистам (засуджувати злочинні дії влади та соціальну несправедливість, виступати за повагу до людської гідності, відстоювати релігійну свободу), є те, що категорично заборонено (заклик і санкція на насильницьке повалення влади), але є й те, що залишається на власний розсуд вірян (які політичні сили підтримувати і як діяти, коли держава перестала служити соціальному добру).

Понад те, якщо дослідити внесок ЦАСД в державотворення, можна побачити, що ЦАСД прагне діяти на благо суспільства, хоча б тим, що виховує законослухняних громадян. Через різноманітні гуманітарні та соціальні програми діє, у рамках свого світогляду, в інтересах суспільнотворчих процесів. Хоча соціальні проекти ЦАСД переважно конфесійно забарвлені, більшість її вірян намагається діяти за порадою Ісуса Христа: «Як хочете, щоб люди вчиняли відносно вас, так і ви чиніть відносно них» (Євангеліє від Матвія 7:12). Соціальне вчення ЦАСД в Україні має, на наш погляд, доволі збалансовану позицію щодо відносин із державою й суспільством, та не зводиться до суцільних обмежень чи заборон, а окреслює певне коло можливостей для вірян, якщо вони знайдуть адекватні способи дії в складних політично-соціальних ситуаціях.

Також ЦАСД не може дозволити собі при кількості вірян близько 22 млн. на 7,5 млрд. людей, як організація з єдиним світовим центром, будь-які розколи, зокрема в питаннях патріотизму, націоналізму, етнічної належності, політичних уподобань тощо. Оскільки від самого початку вона позиціонувала себе як позаполітична установа, яка об'єднує всі народи світу, незважаючи на колір шкіри, національність, гендер тощо. А основною метою своєї присутності та діяльності на цій землі визначає надання євангельської вістки світу виключно філантропічними та миротворчими інструментами.

ЦАСД і Євромайдан. Переходячи конкретно до реакції ЦАСД в Україні на події Майдану, варто зауважити, що вони віддзеркалились як у офіційних заявах та зверненнях з підписами керівника Українського уніону ЦАСД та керівників інших конфесій у рамках указаних українських міжконфесійних організацій, так і в зверненнях керівників релігійної організації.

На позачерговому засіданні 2 грудня 2013 р. Рада Євангельських Протестантських Церков України ухвалила звернення, під яким першим стоїть підпис В. Алексєєнка: «З великим жалем ми сприймаємо ті події в Києві у ніч з 29 на 30 листопада 2013 року, коли у мирний час у нашій державі пролилась кров мирних громадян без жодних на те підстав через насилля, до якого вдалися представники правоохоронних органів України. Рада Євангельських Протестантських Церков України категорично засуджує факти насилля та особливої жорстокості по відношенню до учасників мирних акцій протесту тими представниками влади, які навпаки покликані захищати конституційні права громадян. Так само неприпустимим є організація і потурання провокаціям, спрямованим на радикалізацію громадських протестів та фізичні зіткнення» (Звернення Ради, 2013). Далі йде заклик до керівництва держави, правоохоронних органів і учасників громадських протестів не реагувати на провокації насильства, вирішувати конфлікт виключно шляхом суспільного діалогу.

На початку грудня 2013 р. керівник ЦАСД в Україні В. Алексєєнко й керівник відділу громадських зв'язків та релігійної свободи Українського Уніону М. Крупський оприлюднили звернення у зв'язку з політичною ситуацією в країні: «Ми всі розуміємо, що ситуація, яка склалася в даний момент в нашому українському суспільстві, має бути вирішена виключно мирним шляхом, без прояву насильства з будь-якого боку» (Алексеенко, В. & Крупский, М. 2013).

Керівники адвентистів України акцентували на тому, що ЦАСД не бере участі в політичних акціях, вважаючи, що її місія «полягає в проповіді Євангелія миру, а не прямої або непрямої політичної діяльності... Кожен член церкви, в свою чергу, має право висловлювати свою особисту громадянську і політичну позицію. Однак ми закликаємо всіх адвентистів реалізовувати це право в рамках закону і поваги до особистості». Також керівники закликали: «.просити мудрості у Господа для всіх учасників цього протистояння, щоб у пошуку вирішення конфлікту не були використані методи насильства» (Алексеенко, В. & Крупский, М. 2013).

Після перших смертельних уражень протестувальників 21 січня 2019 р. В. Алєксєєнко оприлюднив звернення щодо політичних подій у Києві. Він закликав «.не брати участі в заходах, що можуть провокувати розпалювання ворожнечі між людьми.» та «.не дозволити втягувати себе в сумнівні акції та заходи, що можуть заплямувати репутацію християнина й свідомого члена суспільства, а також очорнити добре ім'я ЦАСД.». «Будьте толерантні один до одного й до тих, хто вас оточує, незалежно від їх ідеологічних, політичних або релігійних поглядів», - писав він (Алексеенко, В. 2014).

Також ЦАСД разом з іншими конфесіями у складі РЄПЦУ в заяві від 23 січня засудили зловживання владою та силою (Заява РЄПЦУ, 2014). У зверненні до українського народу на телеканалі «Надія» 20 лютого В. Алексєєнко, по-перше, висловив співчуття родичам і друзям усіх, хто загинув у протистоянні, та тим, хто травмований. По-друге, він підкреслив, що нині місія ЦАСД має бути передусім миротворча, і нагадав: «Ми як ЦАСД протягом останніх 2,5 місяців протистояння зверталися із закликами до примирення через ЗМІ, у складі ВРЦіРО зустрічалися із представниками влади та опозиції, закликаючи їх, навіть благаючи докласти всіх зусиль для вирішення конфлікту мирним шляхом. Але зараз, коли рікою проливається людська кров, якою повинна бути позиція церкви та її віруючих?» (Звернення керівника Церкви АСД, 2014). Опублікував це звернення й християнський портал «Інвікторі» під назвою «Адвентисти України співчувають рідним, які загинули в Києві» Адвентисты Украины соболезнуют родным погибших в Киеве. 2014. Християнський мега-портал. URL : http://www.invictory.com/news/story-49815-%D0%90%D0%A1%D0%94.html

308.

1 березня 2014 р., тобто в перші дні російської агресії на Кримському півострові, В. Алексєєнко у складі ВРЦіРО України виступив зі зверненням, в якому було ріко засуджено агресію Росії проти України¹. Окрім того, 16 березня 2014 р. В. Алексєєнко разом із представниками інших християнських конфесій брав участь у Молитовному Вічі на столичному Майдані Незалежності для молитви за мир, єдність, цілісність і суверенітет України Лідери Церков і релігійних організацій: Ми закликаємо владу Росії схаменутися і зупини-ти агресію проти України // Українська правда. 2014. URL : https://blogs.pravda.com.ua/authors/ yevstratij/53c36ea0a9d79/ Молитовні віче на київському майдані триватимуть до виборів президента // Релігія в Україні. 2014. URL: https://risu.org.ua/ua/index/all_news/state/national_religious_question/55748/..

Варто також зазначити, що небайдужість адвентистів до політико-суспільних подій в Україні проявилась у присутності цієї конфесії на Майдані під час Всеукраїнської молитви 19 березня 2014 р. Цей міжконфесійний захід було присвячено Парламентським виборам, які мали незабаром відбутися. Серед інших лідерів, виступ мав і В. Алексєєнко, який зазначив, що не потрібно владу паплюжити й плюндрувати, а навпаки молитися за неї (Антонюк, В. 2014).

Отже, наскільки тези, що містяться в заявах від керівництва ЦАСД в Україні, відповідають її соціальному вченню?

Іван Чернушко вважає цінним висловлювання В. Алексєєнка про те, що ЦАСД вітає демократичні зміни в суспільстві та оцінює насилля представників правоохоронних органів України як безпідставне, засуджує соціальну несправедливість. І. Чернушко зазначив: «Зимові події 2013/14 рр. у центрі української столиці на нашу думку узгоджуються з «Основами соціальної доктрини ЦАСД» так: «Якщо суспільство і держава принижують і зневажають гідність людини, заважають її розвиткові, то самі вони зрештою стають слабкими» (Чернушко, І. 2014, с. 195).

Наведені заяви керівництва ЦАСД в Україні віддзеркалюють ключову позицію «Основ соціального вчення» про те, що Церква поза політикою, що християни повинні бути миротворцями, що треба співчувати й проявляти любов до всіх потерпілих, навіть з різних сторін барикад. У заявах нема закликів до насильницького повалення державної влади, проте засуджується як немотивоване і безпідставне насилля силових структур, так і випадки насилля з боку активістів, котрі в колективній заяві РЄПЦУ названо «провокаціями». Напевне, з огляду саме на провокативність деяких дій, В. Алексєєнко радив християнам «не дозволити втягувати себе в сумнівні акції».

Отже, загалом дотримано тих позицій, які згідно з «Основами» дозволені адвентистам, недопущені ті, які заборонені, ті ж, які залишаються на власний розсуд вірян, чітко не висловлені. Також можна побачити заклик ставити християнську любов вище за національні чи політичні ознаки, мета цього заклику - примирити ворожі сторони. Алексєєнко підкреслював, що Церква АСД у складі ВРЦіРО та РЄПЦУ неодноразово робила певні кроки, закликаючи владу знаходити порозуміння з народом, тобто насправді дій було більше, ніж це віддзеркалено у заявах.

Але більшість цих заяв залишилася непоміченою серед експертів. ЦАСД критикують за відносне мовчання на фоні тих протестантських лідерів, які дозволили собі більшу конкретизованість у засудженні несправедливості, засудженні певних політичних сил, і, можливо, навіть давали санкції на дії активістів і на повалення влади. Також від Церкви очікували більше власних заяв, які були б зроблені окремо від ВРЦіРО та РЄПЦУ На нашу думку, таке ігнорування висловленого ЦАСД у колективних заявах свідчить про суб'єктивність підходу, адже треба враховувати, що навіть за зроблені заяви у складі РЄПЦУ В. Алексєєнко зазнавався нещадній критиці з боку багатьох одновірців, у першу чергу російських (адже структурно Український уніон входить до складу ЄАД, більшість представників якого не розуміє українських реалій). В. Алексєєнку ставили у провину те, що він нібито втрутився в політику. Тож, на нашу думку, участь у заяві РЄПЦУ проти тої іноземної агресії, котра, як ми розуміємо, була реакцією на український Майдан, - це вже певний прогресивний виступ, і він дався непросто, бо, з погляду багатьох адвентистів, це заздалегідь видавалося непопулярним рішенням. Щодо санкцій на повалення влади, то ЦАСД і не могла їх дати, враховуючи «Соціальне вчення». Втім, можна погодитися й з думкою, що лідери Церкви АСД могли б використати більше можливостей задля висловлення позиції та свого бачення перспективи розвитку країни, згідно з тими напрямами, які окреслюють «Основи соціального вчення».

Серед українських адвентистів було чимало тих, хто симпатизував учасникам Майдану. Були й ті, які негативно поставилися до самої ідеї Майдану. Хоча пастори закликали дотримуватися позиції аполітичності ЦАСД, між адвентистами тривали дискусії про те, що саме відбувається у країні, на чиєму боці більше правди і чи слід когось підтримувати. Проте досі не проводилися соціологічні дослідження на тему того, скільки саме адвентистів симпатизувало Майдану, а скільки були антипатиками, чи скільки навіть підтримали Майдан особистою участю в різних містах країни. Можна лише констатувати, що активна підтримка в деяких випадках мала місце, але аж ніяк не була масова. Для прикладу наведемо свідчення адвентиста, якого можна вважати учасником Майдану 2013-2014 рр.

Розповідає Олександр Грищенко, 1982 р. н. (Первомайск, Миколаївська обл.). За професією - автомеханік (технічне обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів); статус у ЦАСД на момент Майдану: відповідальний за газове обладнання, музичний оператор і диякон. «У своєму рідному місті на виборчому окрузі я побачив грубе порушення прав виборців [...] влада сфальсифікувала вибори. Якби цю справу, а також декілька інших порушень з боку навіть поліції не побачив у своєму місті, то скоріше всього не поїхав би на Майдан.

Моя мета поїздки на Майдан полягала в тому, щоб журналісти, влада, іноземці побачили проблему в країні, завдяки великому скупченню людей в Києві. Туди я поїхав відстоювати мирно справедливість. Я нікого там не ображав, просто підтримував мирні ідеї людей своєю присутністю і небайдужістю. Також я спілкувався з людьми на духовні теми, стававши для них другом. На Майдані було багато віруючих людей і навіть пастори, які роздавали газети «Вічний скарб» і розповідали про Бога. [...]

Звичайно, я не схвалював бунтівні настрої людей, бійки, стрілянини, агресію. Я їхав туди не за цим всім, а лише за мирним протестом, справедливістю. На Майдані було багато віруючих людей, які виступали зі сцени, а також проповідували серед людей. Я не зустрічав там адвентистів, проте пізніше дізнався, вже після подій, що вони там були. Ніхто не афішував хто він і з якої конфесії, тому мені важко сказати кількість саме адвентистів і їх активність як учасників Майдану. Віруючих з різних церков людей там були сотні. Я не розчарувався у своїй участі в Майдані, бо впевнений, що був там корисний людям. Однак, однозначно вважаю, що Церкві Адвентистів Сьомого Дня не потрібно було офіційно підтримувати Майдан. [...] Офіційна підтримка цих подій ЦАСД тут зайва» Аудіозапис розмови з Олександром Грищенко, 1982 року народження, м. Первомайськ, Мико-лаївська обл. Дата опитування: 15.03.2020. Особистий архів Валентини Куриляк..

Як бачимо, метою цього адвентиста не було повалити чинну владу чи вчинити якісь насильницькі дії, лише мирний протест проти несправедливості й духовна підтримка людей, що, на наш погляд, не суперечить «Основам соціального вчення Церкви АСД в Україні».

Ставлення адвентистів до політичного богослов'я ЦАСД крізь призму Майдану. Ми вказували на те, що «Основи соціального вчення» ЦАСД дозволяють адвентистам висловлюватися про перспективи розвитку країни у світлі євангельських цінностей. Прикладом такої спроби розгорнутого висловлювання, на нашу думку, є публіцистичний збірник доктора наук з соціальних комунікацій, адвентиста Максима Балаклицького «Писання і політика», виданий 2016 р. (Балаклицкий, М. 2016).

Автор у передмові пише, що актуальність питань, розглянутих у праці, особливо помітна у світлі Євромайдану й конфлікту на Донбасі. М. Балаклицький констатував: серед пострадянських протестантів популярна думка, що вірянам не варто обговорювати політичні питання. Він пояснює це тим, що у період Російської імперії та Радянського Союзу, цих двох систем, які пригнічували свободу віросповідання, «політичному богослов'ю - вченню Писання про стосунки земних влад і Божого народу... не могло бути місця». Але і з розвалом СРСР питання політичного богослов'я не вирішилось, адже Церква почала стикатися з викликами войовничої світськості, тож політичну сферу й далі сприймати як щось певною мірою вороже християнській місії.

У передмові М. Балаклицький згадав, що «пострадянські конфесії помітили, що відділення Церкви від держави не означає відділення її від суспільства». Що в епоху релігійної свободи «стала можливою практична робота з населенням, допомога конкретним людям» (Балаклицкий, М., с. 5, 6).

Проте, незважаючи на згадку про Євромайдан, у публікації М. Балаклицького майже всі питання політичної теології розглядаються без прив'язки до ситуації в сучасній Україні. Автор занурився в біблійні часи, роблячи певні висновки та відповіді на питання політичної сучасності з акцентом на взяття позитивних прикладів зі сторінок Святого Письма. Ці відповіді в багатьох випадках є універсальним узагальненням, наприклад: «Політика мінлива, істина вічна» (Балаклицкий, М., с. 29), «Найкращий суспільний лад - вічне Царство Сина Людського» - на противагу всім іншим земним ладам, заснованим на насильстві (Балаклицкий, М., с. 17). Автор підкреслив, що «ніхто не скасовував наших громадянських та політичних прав та обов'язків. За кого голосувати на конкретних виборах - наш вибір та наша відповідальність. Але в першу чергу нам треба бути громадянами Нового Єрусалиму та діяти як біблійні віруючі, і лише у другу чергу - як громадяни конкретної країни та учасники політичних процесів» (Балаклицкий, М., с. 29-30).

Христос і апостоли, нагадує автор, не виступали проти несправедливої влади римлян не тому, що політика сама по собі є злом, а через те, що християни - це «Ізраїль у діаспорі», «безземельний народ», «мандрівники й прибульці» на землі, тож в еру Нового Завіту для християн немає воєн, які були б священним «обов'язком» християн (Балаклицкий, М., с. 46-47). Читач може зробити висновок, що й участь у Майдані теж не може бути «священним обов'язком» (На нашу думку, таке формулювання все-таки допускає участь християнина у Майдані в певній формі, але суто як особисту ініціативу).

Щодо того, де межа між політикою і мораллю, М. Балаклицький нагадав, що докір від Церкви за гріх влада може сприйняти саме як питання політики, а не моралі. Приклад - страта Івана Хрестителя, який докорив царю Іроду за неугодний Богові шлюб. Згадується також, що пророк Даниїл у складних політичних ситуаціях докоряв царям Навуходоносору та Валтасару. Але чи в кожному випадку слід від імені Церкви докоряти владі й чи є Майдан випадком, який змусив би Церкву виступити зі звинуваченням конкретних владних осіб, у книзі прямої відповіді не знаходимо, автор дав читачу можливість робити висновки самому. Водночас, на нашу думку, в контексті книги можливість докору владі від Церкви не відкидається (Балаклицкий, М.). Тому, якби знайшлись адвентисти, котрі мудро виступили б із докорами проти порушення прав, свобод і нехтування гідністю людини (в нашому випадку це дії влади, які спровокували Майдан), ці адвентисти мали б конкретні біблійні приклади як фундамент, на який їм спиратися, незалежно від того, чи був би їхній голос офіційно церковним чи особистим.

Якщо казати про адвентистський погляд на ті причини, через які, на думку експертів, церкви були на Майдані, то адвентисти сприйняли ці причини дещо інакше, напевно, найвідвертішу статтю на цю тему написав директор відділу суспільних зв'язків та релігійної свободи ЦАСД в Україні М. Крупський. Такі явища, як Майдан та подальшу окупацію Криму й Донбасу адвентисти не могли не помітити. М. Крупський пише: «30 листопада з першими новинами про розгін студентів на Майдані щось ніби стиснулося всередині. І ось вже багато місяців не було б дня, коли можна було б відпочити, відчути, що “все” можна жити далі» (Крупский, М. 2015).

Отже, М. Крупський вказав на внутрішнє напруження, яке переживав особисто. Як же він долав його? Якщо Л. Филипович розглядає гасло «Бог і Україна», цю послідовність віросповідності й патріотизму як причину долучитися до Майдану, то М. Крупський, посилаючись на ту саму послідовність, пише: «я адвентист, а потім... я українець. Спочатку адвентист...» Бачимо, що, незважаючи на збіг послідовності пріоритетів, участь у таких подіях, як Майдан або війна, М. Крупський сприйняв не як горизонталь, що випливає з вертикальних стосунків з Богом, а як дію, що може навіть стати на заваді місії ЦАСД. Адже цю місію М. Крупський розуміє як: 1) наднаціональну; 2) позаполітичну; 3) миротворчу та об'єднавчу. Автор вважає, що конфлікт між місією ЦАСД і бажанням адвентистів бути патріотами своїх країн став викликом для єдності церкви (Крупский, М. 2015).

Попри традиційну аполітичність Церкви АСД, М. Крупський констатує, що «політичні питання виявилися достатньо цікавою темою для християн. . Адвентисти сваряться, чия влада краща. Дискутують, чиї ЗМІ більше обдурюють». За його спостереженнями, «на політичні погляди віруючого адвентиста дуже мало вплинула соціальна доктрина ЦАСД. . Оточуючі обставини стали більш важливішим фактором.» (Крупский, М. 2015).

М. Крупський закликав вірян більше вірити одновірцям, ніж інформаційній війні, вірити тому, що можна віднести до такої цінності, як правда. Проте, на думку автора, ЦАСД не повинна вказувати вірянам, кому вірити, подібний вибір віряни повинні зробити самі. Що ж очікує тих, хто такий вибір все ж зробить?

Таким чином, як бачимо зі статті М. Крупського, українські адвентисти пов'язують революції, політичні й військові конфлікти з насиллям або з провокуванням до нього, а насилля ЦАСД санкціонувати не може. Історичний фон, у якому ще жива пам'ять про розколи, викликані питанням патріотичного і національного, і є, на нашу думку, тим підґрунтям, яке зумовлює аргументацію М. Крупського. Говорячи про події Майдану і війни на Донбасі, М. Крупський сприймає їх як виклик адвентистській єдності й у статті закликає вірян не допустити розколу Церкви.

Можна припустити, що позиція М. Крупського також зазнавала або зазнаватиме критики через відсутність конкретного висловлювання про те, хто насправді є агресор і на чиєму боці правда, а також через наднаціональну і надполітичну позицію. Втім, бачимо в роздумах М. Крупського й спробу м'яко протидіяти антиукраїнській пропаганді - через заклик до російських адвентистів вірити не тому, що розповідають у ЗМІ, а українським братам по вірі, які переважно є безпосередніми очевидцями подій в Україні. Те саме стосується адвентистів, які через вплив пропаганди стали опонентами один одного всередині України (Крупский, М. 2015). На думку автора статті, відсутність такої довіри розкриває проблему, наскільки ЦАСД є Тілом Христовим, тож знов аналіз проблеми переходить від площини політичної у площину єдності ЦАСД задля виконання її місії на землі.

Окремим важливим пунктом, який недооцінили адвентисти, М. Крупський вважає релігійну свободу як цінність: «Досі більше за фундаментальні цінності нас приваблюють гроші, перспективи для навчання дітей і ведення бізнесу, можливості подорожувати без границь і мати достойну пенсію» (Крупский, М. 2015). На нашу думку, це теж можна вважати м'яким закликом до адвентистів формувати свій погляд на геополітичний курс країни, саме виходячи з цінності релігійної свободи. Як результат - через це вірянин може вибрати євроінтегративний курс замість курсу на відродження СРСР.

Розглядаючи діяльність та заяви керівництва ЦАСД під час подій Майдану, можна зробити висновок, що воно діяло в межах «Основ соціального вчення християн ЦАСД» (Жукалюк, М. 2003, с. 18).

Це засвідчує, що адвентисти підтримують демократичні зміни в українському суспільстві. Хоча «Основи соціального вчення» спонукають Церкву «не залишатися байдужою до приниження людської гідності» й допускають можливість «викривати владу за недостойне правління», під час протестів на Майдані представники ЦАСД не робили гучних заяв на підтримку тієї чи іншої політичної сили, не брали участь у більшості спільних молитов різних конфесій. Одна з причин цього, на нашу думку, - керівники АСД не хотіли, щоб їх ототожнювали з тими, хто виступає за насильницьке скинення влади. Водночас це налаштувало деяких людей критично до ЦАСД, бо через таку позицію дехто думає, що адвентисти байдужі до приниження гідності. Хоча, як ми бачили з аналізу наведених цінностей, заяв і висловів, це не так. Можна припустити, що через брак політичного досвіду українським адвентистам не вистачало розуміння, як брати активну участь у суспільних процесах під час кризи так, щоб голосно відстоювати власну євангельську миротворчу позицію. але не ототожнюючись з тими, хто має іншу позицію.

Взимку 2014/15 рр. Церква АСД була серед тих, хто активно допомагав переселенцям. А під час підписання Програми святкування 500-річчя Реформації адвентисти брали в заході досить активну участь (Яценюк, А. 2014). Також в умовах кризової ситуації, яка склалася в зоні АТО (з 2018 р. - ООС) ЦАСД ініціювала доброчинний проект «Східний янгол» для потерпілих. В реалізації проекту взяли участь більшість інституцій ЦАСД ( телеканал «Надія», молодіжний рух «Сильне покоління», Адвентистське агентство допомоги та розвитку в Україні (ADRA в Україні)). Проект «“Східний янгол” допоміг об'єднати зусилля людей [...], аби зібрати кошти на придбання продуктів харчування, одягу, засобів першої допомоги та засобів гігієни», - розповів координатор проекту В. Велечук. Пріоритетним напрямом програми було відновлення будинків: у результаті волонтери ЦАСД відновили мешканцям Донбасу 560 будинків Адвентисти відновили мешканцям Донбасу 560 будинків // Релігія в Україні. 2015. URL: https://www.religion.in.ua/news/ukrainian_news/30769-adventisti-vidnovili-meshkancyam-donbasu- 560-budinkiv.html.

Слід сказати, що «Східний янгол» як проект був меншим за масштабом порівняно з допомогою, яку надавало ADRA в Україні, якщо говорити про фінансові ресурси і обсяг допомоги. Адже в «Східний янгол» жертвували самі віряни, тож цих коштів було порівняно небагато, а в інші проекти ADRA вкладалися великі кошти від урядів різних країн та організацій ООН.

На наш погляд, хоча участь АСД була мінімальною саме на Майдані, вона широко розгорнулася під час війни на Донбасі - служіння ADRA в зоні конфлікту та допомога переселенцям було великою підтримкою для держави. Тож масштабне служіння суспільству як реакція Церкви на кризу й конфлікт настало пізніше - ЦАСД діяла схоже, як позацерковні волонтери, і відреагувала масштабно (особливо за напрямком служіння: «Миротворча діяльність та допомога - гуманітарна, соціальна, матеріальна, медична тощо в зонах конфліктів»), але не так, як від неї очікували зразу. Тому не можна ставити на один рівень ставлення ЦАСД та Свідків Єгови до подій Майдану, оскільки СЄ фактично відсторонилися від них, а ЦАСД робила певні заяви щодо цих подій (однак, не висловлюючи офіційно підтримку жодній зі сторін конфлікту) й звершила велику волонтерську роботу задля подолання гуманітарної кризи. Можна сказати, що гуманітарна діяльність у пост-майданний період свідчить, що ЦАСД - не поза конфліктом, але в цьому конфлікті вона на боці людей, які потребують допомоги.

В офіційних заявах адвентисти справді проявляли політичну нейтральність, цим вони відрізнялися від частини протестантів, які сприйняли Майдан як Божий голос до церкви і суспільства. Є свідчення того, що окремі адвентисти брали участь у подіях на Майдані, однак це була суто їхня особиста позиція. З іншого боку, відомо, що всередині церкви точилося багато дискусій на теми, чи варто брати участь у Майдані в тій чи іншій формі, й від багатьох адвентистів було чути слова на підтримку Майдану загалом, від інших - застереження не занурюватися в політику. Така ситуація зумовлена демократичністю, якою характеризується ЦАСД. Тому до членів церкви, що брали участь у Майдані, не було вжито дисциплінарних заходів і ЦАСД не засудила їхні дії.