Єпископські та монастирські сфрагіси 1690–1735 рр. як джерело до вивчення історії Марамороської православної єпархії та Марамороського унійного вікаріату

Яскравою ілюстрацією цього твердження є архівний документ, який має стосунок до діяльності Кричівського монастиря. Мова йде про «Звернення настоятеля Кричівського монастиря до прихожан у справі дарування зерна для монастиря» (14.11.1725) [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 83]. Оригінал цього документу дешифрований та опублікований [Мукачівська Греко-католицька єпархія, 2007, с. 173-174; Монич, 2018, с. 123-124]. У «Зверненні» є поки що єдиний виявлений оригінал печатки монастиря.

На сажевому круглому відбитку сфрагіса є напис: «Печать манастыря Воздвиженіа Чеснаго Креста Господняго. Кричово» [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 83, арк. 1]. Печатка за формою кругла і розташована внизу посередині документу під загальним текстом. У середині внутрішнього кола печатки є зображення, на нашу думку єпископа, адже під ногами останнього - круглий орлець, обов'язковий атрибут архієрейського служіння. Однак, можливе й інше тлумачення. Духовна особа, зображена на печатці, має богослужбовий одяг, дуже схожий на фелонь, який знову ж таки є обов'язковим при служінні, але вже священника. В будь-якому випадку на сфрагисі ми бачимо священнослужителя, який в піднятих над головою руках, тримає хрест. Навколо духовної особи в середині внутрішнього кільця є орнамент квітки, дуже схожої на виноградну лозу (Рис. 6).

Документ аргументовано доказує, що монастир при чинному марамороському православному єпископові в 1725 році був у підпорядкуванні греко-католицького вікарія Мукачівської єпархії.

«Звернення» підписав ієромонах Феофіл Стойка, який на той час був настоятелем Кричівського монастиря. Останньому з «волі и розказу» єпископа Георгія Геннадія Бізанція [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 83, арк. 1] і було доручено збір пожертв на утримання монастиря. Текст написаний однією рукою. У кінці тексту з правого боку внизу є підпис: «Ієромонах Прокопій Годермарскій, Єго велиможе Пана єпископа Мукачевскаго и Мараморошскаго вшар^шъ у Марамороши» (ПІДПИС) [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 83, арк. 1]. Тобто автором тексту був о. Прокопій. Крім цього, в тексті документу є примітка вікарія: «для резиденціи и прибежища дневнаго и обиталища обрахъ святую обитель Кричовскую» [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 83, арк. 1]. Отже, певний час його резиденцією був монастир у Кричеві.

З інших джерел дізнаємося, що отець Прокопій проживав не тільки в Кричеві. «Списанія обителей Мараморошу» повідомляє, що в Драгівському монастирі для себе він побудував будинок, а також освятив Бичківський монастир [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 66, арк. 2 зв., 5; Кінах, 1926, с. 109, 115].

Діяльність Прокопія поширювалася до села Мойсин [Мойсей (рум. Moisei) - комуна у повіті Марамуреш в Румунії. До складу комуни входить єдине село Мойсей], що в теперішній Румунії. У фондах ДАЗО нами було виявлено оригінал грамоти настоятеля Мукачівського монастиря «про надання привілеїв Мойсинському монастирю» (24.05.1716 - 31.05.1716) [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 31, арк. 1]. Грамота завірена, на жаль, дуже пошкодженою, невеликого діаметру червоною сургучною печаткою. Сфрагіс розташований посередині документу. У правому нижньому кутку є підпис: Procopius Hodermarsky Ordini S[anctus]. BasiUy M[agnum]. Vica[rius]. G[eneralis] (ПІДПИС) [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 31, арк. 1.].

У підписі Прокопія присутня його титуляція як вікарія, тобто помічника чинного єпископа. Це робить очевидним той факт, що о. Йосип, його брат, керував єпархією і «виконував усі обов'язки, крім висвячення» [Лучкай, 2002, с. 160]. Є цілком очевидним, що в адмініструванні єпархією quasi-єпископ Йосип (Годермарський) «зайшов занадто далеко». Не маючи сану єпископа, він мав свого вікарія. Якщо для греко-католицької каноніки такий стан речей, можливо, і є прийнятним, то для церковного канонічного права Православної Церкви це канонічно-правовий нонсенс, який вкотре показує амбітні сторони о. Йосипа. Те, що це припущення відповідає дійсності, доказує дата джерела: 24.05.1716. Тобто це був період до Бізанція, який був висвячений в єпископи 21.12.1716 [Пекар, 1997a, с. 186].

Наступником Годермарського на посаді Мараморо- ського вікарія був майбутній Мукачівський єпископ Симеон (Ольшавський) (1728/9-1733) [Пронин, 2009, с. 319; Пекар, 1997a, с. 186-187].

Його адміністрування вікаріатом було позначене з одного боку юрисдикційною боротьбою Мукачівських і Фогарашських унійних єпископів за право влади в Мараморощині [Пронин, 2009, с. 319], з іншого - вкрай напруженими стосунками з православним єпископом Досифеєм.

У 1733 році Ольшавський робить дві спроби зупинити діяльність єпископа Досифея [Монич, 2009a, с. 83-85]. 27 липня 1733 року вікарій пише лист- звернення до церковного кліру Мукачівської єпархії в Марамороші, яким забороняє православному єпископу Досифею (Феодоровичу) Угольському висвячувати в сан священика духовних осіб на території Марамороського комітату [ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 510 на 1 арк. Арк. 1-1 зв.; Дулишкович, 1877, с. 98-99; Лучкай, 2002, 243-244; Пронин, 2009, с. 264]. На жаль, лист дійшов до нас у копії, а тому в документі немає ані печатки, ані підпису єпископа [Вискварко, 2011, с. 207].

5 серпня 1733 року в листі до Егерського єпископа, графа Гавриїла Антонія Ердевія, якнайшвидше обрання нового наступника Бізанція вікарій аргументував тим, що «от старости уже ослепший Досифей снова рукополагает священников в Углянском монастыри, а он, - Ольшавский, - не имеет ни силы, ни власти запрещение и проклятие Бизанция, со взором Досифея, в действительность привести» [Дулишкович, 1877, с. 99; Лучкай, 2002, с. 244-246; Монич, 2009a, 83-85]. Документ так само є копією, а тому не залишив по собі дослідницький сфрагістичний матеріал.

У фондах ДАЗО зберігається листування між єпископом Ольшавським і канцелярією австрійського імператора щодо врегулювання оплати священно - служителям. Крайніми датами документа є 05.03.1733 - 16.10.1733 рік [ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. арк. 1-8]. Проте в документі, який є копією, відсутні оригінали підпису й печатки єпископа.

Єдиним джерелом, яке є оригіналом і в якому зберігається підпис і печатка єпископа Ольшавського, є його декрет «про призначення священника Олексія в с. Керецьки» [ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 557, арк. 1]. Декрет датується 26.06.1736 роком і є оригіналом.

Отже, так само, як і о. Прокопій (Годермарський), о. Симеон продовжив політику поширення влади Мукачівського єпископа в комітаті, яка зазнавала опору з боку православного єпископату та парафіяльного духовенства [Пронин, 2009, с. 314; Світлинець, Канайло, 2009, с. 19].

27 листопада 1733 року ігумен Мукачівського монастиря Григорій (Булко) на адресу Мараморо- ського вікарія Івана Стойки надсилає листа з повідомленням про обрання Ольшавського єпископом Мукачівської єпархії [ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 508, арк. 1-3]. У «шапці» звернення Булко титулує Стойку так: «Пречесный, и Честно -велебный Отче, и о Христе Брате, Всечеснаго Клиру Мараморыского Протосингелю; Пречеснаго Собору Драгиевскаго Протоиерею, и Архипрезвитерю» [ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 508, арк. 1-1зв.]. Суттєво доповнений титул Стойки є в кінці документу: «Пречесному и Честно- велебному отцу Иоанну Стойка, Всечеснаго Клиру Мараморыского Викариюшови, Пречесного Собору Драгиевского Архипрезвитерови, Церкви Святой Драгиевской Прото-Иерееви и Парохови» [ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 508, арк. 1 зв.-2; Мукачівська Греко-католицька єпархія, 2012, с. 43].

Згаданий у документі отець Іван Стойка був місцевим настоятелем і протопопом, тобто благочинним Драгівського округу. Як випливає з цього листа, між отцями тривало листування [Мукачівська Греко-Католицька єпархія, 2012, с. 43].

Цікавим є те, що в церковних подіях цього часу (1725 - 1735 рр.) отець Іван Стойка фігурує як головний захисник православ'я в цьому окрузі [Петров, 1905, с. 25-26; Петров, 1906, с. 40; Світлинець, Канайло, 2009, с. 19]. Можливо, це був або інший священик, або ж той самий православний отець, який прийняв унію.

Загалом факт звернення греко-католицького ченця до православного протоієрея, а також титуляції останнього дозволяють зробити кілька припущень. По- перше, хоч Ольшавський у своїх реляціях титулував себе як «вікарій єпископа Мукачівського» [Лучкай, 2002, с. 244-246], однак, не факт, що цим його титуляції обмежувалася; по-друге, є очевидним, що духовенство (чернецтво) Мукачева було не зовсім обізнано в церковній ситуації Мараморошу. З листа чітко стає зрозумілим, що Булко звертається до «свого» отця. Проте, якщо припустити, що це був православний священник, то тоді цей лист можемо коментувати як спосіб прозелітизму і ремісії, коли унійне духовенство єпархії зверталося до право - славних отців як до «своїх».

Повертаючись до стану справ православ'я в Марамороші в період 1711 - 1718 років, зазначимо те, що єпархія була в скрутному адміністративному стані. Після єпископа Стойки настали часи ситуативного правління єпархією quasi-єпископів та адміністраторів, тому годі й говорити про збережені сфрагіси. Цей був час нестабільності й адміністративного хаосу єпархії [Монич, 2021Ь, с. 11-13].

Безперервне адміністрування єпархії почалося лише з 1718 року, коли єпископом для Марамороської єпархії було висвячено Досифея (Феодоровича) (1718 - 1735). З його періоду правління вже є опубліковані дві грамоти від 27.01.1719 [Давні монастирі Мукачівської єпархії (1360 - 1800), 2021, с. 326] та 23.05.1733 років [Монич, 2009Ь, с. 64-65] відповідно.

Оригінал сфрагісу і підпис єпископа поки що знаходиться в єдиній виявленій ставленицькій грамоті 1719 року. Документ інформує про висвячення в диякона «богобойного мужа» Юрія і подає титул єпископа [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 45, арк. 1]. Грамота завірена овальною печаткою (12*29 мм), яку нам не вдалось атрибувати. Сама легенда печатки не прочитується. У самому полі печатки образ невідомого святого (Рис. 7). Можна припустити, що святий в правиці тримає меч, а у лівиці - щит [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 45, арк. 1]. Звертаємо увагу і на те, що сажевий відбиток печатки похилений вліво [Міськов, 2021Ь, р. 17].

За правління єпископа були відкриті монастирі в селах Бороняво (1716) [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 66, арк. 2], Бедевля (1719) [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 66, арк. 4], Бичків (1719) [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 66, арк. 5] і монастир в селі Вишня Вишава (1719) [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 66, арк. 7]. Відповідно до протоколів «Візитації» станом на 1751 р. в освячених ним парафіяльних храмах і монастирях зберігалися його богослужбові Антимінси [Гаджеґа, 1922, с. 173, 190, 194, 197, 200, 201; Пронин, 2009, с. 280-281; 285; 288].

З періоду 1730 - 1735 рр. виявлено оригінальний сфрагіс Зарічанського монастиря. Він є в листі про «дарування прихожанами земель Зарічанському монастирю на проведення служб» [ДАЗО, ф. 64, оп 5, спр. 106].

Крайніми датами документа є почергові (<?> <?> 1730 - 20.07.1735 - 22.04.1737 роки). Цей лист, а по суті 3 «листи», написані на 4-х аркушах формату А5, але один із них - зігнутий навпіл зі всілякими перекресленнями та багатьма виправленнями. З документу дізнаємося про двох відомих ігуменів Зарічанського монастиря - Ісаакія (Чирського) та Никодима (Старосту) [Монич, 2019Ь, с. 173-174].

Найціннішим у цьому джерелі є сажева чорного кольору печатка Зарічанського монастиря. Печатка на документі поставлена не правильно! Вона перевернута догори ногами. Якщо документ повернути на 180°, то перед нами постане сфрагіс, практично ідентичний вищеописаній печатці 1689 року Мукачівського монастиря [ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 92].

Чорна сажева печатка овальної форми знаходиться справа, внизу першого аркушу документу. Всередині печатки є зображення святого Миколая з книгою в лівій руці. Навколо зображення святого у внутрішньому крузі є напис: «Сія печать манастиря Зарицкаго» [ДАЗО, ф. 64, оп. 5, спр. 106, арк. 1]. Тобто станом на 40-і рр. ХУШ-го століття монастир мав свою власну печатку (Рис. 8).

Підсумовуючи період діяльності Марамороських православних єпископів, погодимося зі словами відомого славіста й дослідника Олексія Петрова про те, що, на жаль, до сьогодення дійшло дуже мало документів про діяльність єпископів Стойки та

Досифея. Найголовніші ж артефакти: богослужбові Антимінси, ставленицькі грамоти і т.п. за підписом цих єпископів, які найкраще відповіли б на деякі питання, були ліквідовані. «К сожалению, такого рода документы, по миновании в них практической надобности, легко уничтожаются или заменяются новыми (антиминсы), на угорской же Руси, кроме того, они, как исходящие от неправых, схизматических епископов, намеренно разыскивались, отбирались и уничтожались» [Дулишкович, 1877, с. 22-25, 63; Петров, 1906, с. 40].

На окрему увагу заслуговує діяльність Мукачівського греко-католицького єпископа, який стояв у витоків створення Марамороського вікаріату, - Георгія Геннадія Бізанція (1716 - 1733).

З моментами його висвячення, призначення, а також окремими епізодами правління можна ознайомитися в предметних справах ДАЗО [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 145; Там само, оп. 4, спр. 9; Там само, оп. 5, спр. 90; Там само, ф. 151, оп. 1, спр. 267; Там само, спр. 269; Там само, спр. 270; Там само, спр. 271; Там само, спр. 272; Там само, спр. 273; Там само, спр. 312]. У цілому його суспільно-політична та церковно - адміністративна діяльність була доволі широкою і результативною [Пронин, 2009, с. 301-304].

У зрізі теми цікавим є його сфрагістична спадщина. Оригінали декретів, грамот, наказів і розпоряджень, у яких збережені його особисті печатка і підпис, можна знайти в десятках фондових справах ДАЗО [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 107; Там само, спр. 135; Там само, спр. 154; Там само, спр. 161; Там само, ф. 151, оп. 1, спр. 282; Там само, спр. 292; Там само, спр. 300; Там само, спр. 301; Там само, спр. 325; Там само, спр. 339; Там само, спр. 356; Там само, спр. 357; Там само, спр. 376; Там само, спр. 389; Там само, спр. 391; Там само, спр. 459; Там само, спр. 467; Там само, спр. 473; Там само, спр. 475; Там само, спр. 490; Там само, спр. 492; Там само, спр. 507].

Проаналізуємо один із декретів, у якому є оригінал його сфрагісу, що практично дублюється і в інших документах.

27.12.1719 року єпископ висвятив у священники Андрія Базата і направив його на парафіяльне служіння в с. Кальник [Кальник - село в Закарпатській області, Мукачівському районі], про що і видає окремий декрет. У документі титул єпископа Юрія Геннадія Бізанція звучить як «Георгій Генадій Бізанцій Мілостію Божією і Святаго Трона Апостолского Єпіскоп Севастийски Мукачовски Мараморски» [ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 300, арк. 1]. Декрет завірений печаткою. У полі овальної печатки овальний щит, накритий мантією, а у самому щиті лев вправо в одній руці тримає патріарший хрест, а в іншій ключ, щит увінчує дворянська корона, над якою посередині лілія, зліва капелюх з шістьма китицями, а справа митра, сажа, овал 35х38 мм. Напроти капелюха зліва розташована латинська літера G (Геннадій), а після митри справа - літера В (Бізанцій), а внизу зліва літера Е (Єпископ), а справа - літера М (Мукачівський)» (Рис. 9), [ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 300, арк. 1; Міськов, 2021а, с. 18-19].

Ідентичним сфрагісом єпископа Бізанція завірено також виявлені нами «Підтвердження фундації єпископа Імстичівського монастиря Іоанікія Зейкана» [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 107] та грамоту Бізанція «про призначення монаха Мукачівського монастиря Гедеона Пазина ігуменом Малоберезнянського монастиря» [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 135].

Єпископ Бізанцій помер на 77-му році життя, 22.07.1733 року в Мукачівському монастирі, де був похований у крипті головного храму обителі [Пекар, 1997a, с. 186]. На похорони єпископа зійшлися всі ігумени монастирів єпархії. Після чину відспівування єпископа ігумени Зарічанського, Імстичівського, Краснобрідського, Малоберезнянського, діючих монастирів підписали спільну обітницю про добровільне підпорядкування ігумену Мукачівського монастиря [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 168].

У зрізі теми документ представляє наукову цінність, адже завірений великою печаткою Мукачівського монастиря. У полі овальної воскової печатки зображений святий Миколай у єпископській митрі і з німбом, навпроти якого праворуч літери «СТ», а ліворуч «NKE». Святий зображений в омофорі, обов'язковим атрибутом архієрейського одягу. Правою рукою святий благословляє, а у лівій тримає Євангеліє (Рис. 10). Над німбом монограма ордену святого Василія Великого - ІХЕ (Іісус Христос). Навколо геральдичної фігури святого легенда: «ПЕЧАТ МАНА: МУКАЧО: С: МКОЛАІА» [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 168, арк. 1].

Ідентична печатка Мукачівського монастиря є в грамоті «про встановлення повної влади настоятеля Мукачівського монастиря над управлінням монастиря», яка датується 30.10.1731 роком [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 145]. Цікавим є те, що грамота підписана єпископом Геннадієм, а завірена печаткою монастиря [ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 145, арк. 1 зв.]. Це вказує на те, що монастир був резиденцією єпископа [Лучкай, 2002, с. 199, 238], а в документообігу він користувався двома печатками - особистою та монастирською.

У результаті пошукової роботи було опрацьовано також оригінали двох сфрагісів: Марамороського жупного відомства та печатку комітатського жупана. Як відомо з контексту історії, без згоди останніх жодна з церковних інституцій не мала ані права свободи віросповідання, ані свободи будь-яких адміністративних дій, ані захисту свого рухомого чи то нерухомого майна, ані взагалі юридичних гарантій влади на своє існування тощо.

Перша виявлена печатка - це повідомлення Мара- мороського жупного відомства про надання привілеїв дворянського угіддя Углянському монастирю. Крайніми датами документа є 08.12.1685 - 27.03.1760 рр. [ДАЗО, ф. 64, оп. 5, спр. 37]. На першому аркуші документу посередині внизу є кругла, червона, сургучна печатка жупного відомства. Справа від неї оригінал підпису голови жупного відомства [ДАЗО, ф. 64, оп. 5, спр. 37, арк. 1].

Друга печатка датується 04.11.1735 роком. Цією печаткою завірене повідомлення Марамороського жупана про те, що король Угорщини Владислав своїм декретом від 1491 року заборонив Мукачівським єпископам брати податки від марамороського монастиря святого Михайла в Грушеві [ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 553].

Оригінал печатки знаходиться на 2 аркуші документу і складається з 4 маленьких печаток діаметром 10 мм. Всі печатки виконані на одній лінії і на відстані 15 мм. одна від одної. Сфрагіси на місці відбутку спочатку були залиті воском, на який зверху по ширині був накладений суцільний клаптик паперу розміром: висота 3 см. і ширина 10 см. Зверху на цьому папері є чотири малі печатки з нахиленими в різні боки латинськими буквами.

Букви у відбитках розташовані в наступному порядку:

CO MI TA TOS MA RA MO ROS

Справа під сфрагісом є оригінальний підпис нотаріуса Марамороського комітату, що свідчить про те, що відомості в повідомленні відповідають дійсності.

У цілому детальний опис герба і печатки комітату Мараморош подає історик Лучкай [Лучкай, 2002, с. 179-180]. Обидва вищенаведені документи є вже опубліковані і доступні загалу для більш глибшого вивчення [Монич, 2008, с. 205-208; Монич, 2009b, с. 64-65].

Висновки. Опрацьовані джерела та історіографія теми дають можливість зробити попередні висновки. Більш ніж очевидно, що саме 1690 - 1733 роки стають часом розбудови і утвердження Мукачівської греко-католицької та Марамороської православної єпархій. У цей період відбуваються події, які в подальшому вирішать майбутнє двох церковних центрів. Аналіз виявлених сфрагістичних джерел подає нам кілька сентенцій, аби вкотре переконатися, що існує багато історичних подій і фактів, які вимагають глибокого вивчення.

Передусім наведені титуляції греко-католицького єпископа Йосипа де Камеліса підтверджують сталі знання про те, єпископ включав у свій титул комітат Мараморош, у якому не мав жодної юрисдикційної влади. Проте саме завдяки його особистій діяльності та місії його наступників присутність мукачівських єпископів в цьому регіоні була адміністративно видозмінена від статусу вікаріату до єпархії. Фактичне й остаточне утвердження мукачівського єпископа в Марамороші відбулося 11 липня 1769 року, коли влада Марамороського комітату констатувала: «non unitos in suo sinu iam non dari».

Цікавим для подальшого дослідження залишається діяльність quasi-єпископа Йосипа (Годермарського). Аналіз його підписів і титуляцій чітко показує, наскільки архімандрит Мукачівського монастиря жадав влади єпископа. У зрізі цього твердження стають зрозумілими його інтриги і боротьба за посаду Мукачівського єпископа. Парадокс, але не маючи єпископського сану, до моменту зречення від претензій керування єпархією (1707 - 1716), він титулує себе єпископом.

Як показує фактичний матеріал, виокремленою є тема діяльності Марамороських вікаріїв. Ми проаналізували вибрані джерела, які хронологічно описують адміністрування вікаріатом тільки двох перших отців - Прокопія (Годермарського) та Симеона (Ольшавського). Однак, цікавим залишається також контекстний аналіз діяльності їхніх наступників Григорія (Булко) (1740 - 1742), Івана (Блажовського) (1743 - 1744), Андрія (Бачинського) (1746 - 1754) та Данила (Гавриловича) (1754 - 1761), при правлінні яких (до середини ХУЛІ століття) ще продовжувалися ситуативні спроби відродження Марамороської православної єпархії.

Аналіз виявлених та чинних документів періоду Марамороського вікаріату (1723 - 1733) дозволяє констатувати наявність таких фактів: по-перше, незважаючи на існуючий стаціонарний осідок (м. Сигіт), вікарії мали кілька додаткових локацій, наприклад в селах Бичків, Драгово та Кричево; подруге, вікарії були своєрідними ланками, завдяки яким відбувалися унійні собори, що сприяло утвердженню відповідної церковної влади в комітаті.

Наявні грамоти, підписи та сфрагіси православних єпископів Мефодія (Раковецького), Йосипа (Стойки) та Досифея (Феодоровича) теж вносять певні корективи в окремі знання про діяльність Православної Церкви в комітатах Угоча, Берег та Мараморош.

Насамперед у період локаційного перенесення кафедри православного єпископа з Мукачева в Мараморош та створення нових монастирів (1689 - 1719) ми можемо констатувати, що місцями проживання єпископату були монастирі в селах Вільхівці, Грушево, Драгово, Заріччя, Імстичово, Кричово та Угля. Тобто в обставинах екзилю єпископи жили ситуативно спочатку в тих монастирях, які були ближчими до Мукачева (Імстичево, Заріччя), згодом їхнім почерговим осідком були ними ж відкриті нові обителі, які стали надійними місцями для повноцінної адміністративної діяльності.

Крім того, джерела дають нам чітке розуміння того, чому саме в цей період у Марамороші виникли 11 нових скитів, а загальна їх кількість досягла 13 -ти. Безапеляційно їх поява пояснюється намаганням укріпити Православну Церкву та затримати поширення унії в комітаті Мараморош.

До цікавих висновків спонукають також оригінали єпископських грамот про висвячення священиків, богослужбові Антимінси, факти освячення храмів Мараморошу, а також статистика парафіяльного духовенства в храмах фактично вже в унійний період. Згідно з документами ДАЗО та протоколами «Візитацій» єпископа Мануїла (Ольшавського) в парафіях Мараморошу станом на екватор XVIII століття ще звершували пастирське служіння 85-90% священників, висвячених православними єпископами.

Монастирські печатки періоду 1690 - 1735 років, безсумнівно, теж є широкою дослідницькою темою. Виявлені нами сфрагіси дають можливість значно доповнити наявну історіографію проблематики, а також розгорнути такі питання церковної історії Мараморощини, як діяльність Православної Церкви в період імплементації Ужгородської унії в Марамо- рощині; факти, причини і наслідки переуступлення унійній влади чернечих осередків Мараморошу в першій чверті XVIII століття; закриття монастирів Мараморошу в 1788 році; канонічно-правовий аналіз співіснування двох протилежних юрисдикцій в одній еклізійній області тощо.

Печатки Зарічанського, Імстичівського та Мукачівського монастирів періоду 1689 - 1750 рр. дозволяють скрупульозніше вивчати тему адміністративної діяльності монастирів у вказаний період. Завдяки опрацьованим монастирським сфрагісам ми переконливо можемо говорити про те, що ігумени та чернецтво давніх монастирів сумлінно ставилося до внутрішнього документообігу; вся діяльність,пов'язана з дарчими грамотами, заповітами, велася у відповідності до вимог тогочасної юриспруденції; монастирі (особливо великі - Мукачівський, Імстичівський) мали власних адвокатів і нотаріусів; у монастирях чітко стежили за літописами, у яких відображалося все поточне життя монастиря; чернечі центри Мукачево, Маріяповч, Імстичово були центрами чернечого життя, де проводилися собори монашества, на яких обирали ігуменів тощо. Беззаперечно, монастирі відігравали важливу економічну роль. Місцеве населення часто просило земельні ділянки від монастирів, укладало з чернецтвом земельні угоди щодо позики під заставу землі, мали місце і прохання про оренду монастирської землі та інше.

Список використаних джерел

Baan, I., 2017. Letters of Giovanni Giuseppe De Camillis, Greek Missionary and Bishop of Munkacs (1689 - 1706), Collectanea Athanasiana, II, Textus/Fontes, vol. 13, Nyiregyhaza, 341 p.

Balogh, M., 1909. A Maramarosi gorog szertartasu orosz egyhaz es vicariatus tortenelme, Ungvar, 35 p.

Baran, A., 1962. EparchiaMaramorosiensis eiusque unio, Romae, 107 p.

Lacko, M., 1975. Synodus episcoporum ritus byzantini catholicorum ex antiqua Hungaria Vindobonae a. 1773 celebrata, Roma, 320 p.

Mihalyi, J., 1900. Maramarosi diplomakaXIV. esXV. Szazadbol, Maramaros-Sziget, 674 p.

Hodinka, A., 1911. A munkacsi gorog szertartasupuspokseg okmanytara, I. KOT. 1458 - 1715, Ungvar, LVI, 659 p.

Vladimirus de juxta Hornad - J. V. Timkovic, OSBM., 2004. Dejiny greckokatolikovPodkarpatska (9.-18. storocie), Kosice, 956 p. Баран, О., д-р., о., 1968. Церква на Закарпатті в роках 1665 - 1691, Богословія, Т. XXXII, Кн. 1-4, Рим, с. 77-145. Богослужбовий Антимінс Мукачівського греко-католицького єпископа Йосипа де Камеліса, <?> <?> 1702, Архів Мукачівської православної єпархії (АМПЄ).

Вискварко, С., 2011. Документ першої половини XVIII ст. про діяльність останнього православного єпископа Досіфея Угольського на території сучасного Закарпаття (з фондів Державного архіву Закарпатської області), Архіви України, № 4, с. 206-209.

Гаджеґа, В., о., 1922. Додатки к исторіі Русинов и руських церквей в Марамороші. Студіи исторично-архивні, Науковий Зборник товариства «Просвтта», рочник I, Ужгород, с. 171-209.

Давні монастирі Мукачівської єпархії (1360 - 1800), 2021. Т. I, Зведений предметно-тематичний каталог документів Державного архіву Закарпатської області, Серія «Джерела з історії Мукачівської єпархії», Фонд № 64, описи 1, 4, 5; Фонд № 151, описи № 1, 5, 6, 22, 25 / упоряд. прот. Олександр Монич. Ужгород: РІК-У, 392 с.

Державний архів Закарпатської області (ДАЗО), ф. 64, оп. 1, спр. 31, на 1 арк.

ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 105, на 3 арк.

ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 107, на 2 арк.

ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 125, на 3 арк.

ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 135, на 1 арк.

ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 145, на 2 арк.

ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 154, на 7 арк.

ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 161, на 1 арк.

ДАЗО, ф. 64, оп. 1. спр. 168, на 2 арк.

ДАЗО, ф. 64, оп. 1, спр. 340, на 2 арк.

ДАЗО, ф. 64, оп. 5, спр. 83, на 1 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 189, на 1 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 213, на 2 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 219, на 2 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 230, на 3 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 231, на 4 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 242, на 14 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 244, на 2 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 246, на 1 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 254, на 7 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 282, на 2 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 292, на 1 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 300, на 2 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 301, на 4 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 325, на 2 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 339, на 2 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 356, на 2 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 357, на 2 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 366, на 2 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 376, на 5 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 389, на 1 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 391, на 2 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 402, на 8 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 405, на 13 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 406, на 10 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 459, на 2 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 467, на 2 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 473, на 1 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 475, на 2 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 490, на 2 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 492, на 4 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 507, на 1 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 508, на 3 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 510, на 1 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 511, на 8 арк.

ДАЗО, ф. 151, оп. 1, спр. 557, на 1 арк.

Данилець, Ю., Монич, О., Керецман, Н., 2021. Історичний розвиток Благовіщенського монастиря в селі Bedцhaza (Бедевля) у світлі нових архівних документів, СтарожитностіЛукомор 'я, № 5 (8), с. 7-15.

Данилець, Ю., Пімен (Мацола), ієромонах, 2009. Православний Свято-Іоанно-Предтеченський чоловічий монастир у селі Бедевля, Ужгород: Карпати, 192 с.: іл.

Дэже, Л., 1969. Материалы к исторической диалектологии закарпатских говоров, Studia Slavica Hungarica, vol. XV, Budapest, с. 45-72.

Доба Друґетів, 2021. Нотатки до політичної, соціокультурної та духовної історії Закарпаття Середньовіччя та раннього нового часу / Авторський колектив: Золтан Борбель, Ваврінець Женюч, Марія Жиленко, Стефан Ленчіш, Іван Міськов, Ігор Прохненко, Оксана Ферков, Клаудія-Штефанія Ферков, Ужгород: ТОВ «РІК-У», 204 с.

Добош, О., 2021. Практика та теологія Євхаристії в історичній Мукачівській єпархії від Ужгородської Унії (1646р.) до середини XX століття, Ужгород, 812 с.

Дулишкович, І., о., 1875. Историческія черты Угро-Русскихъ, тетрадь II, Унгваръ: Печатня Карла Іегера и Альберта Ю. Рейпайя, 142 с.

Дулишкович, І., о., 1877. Историческія черты Угро-Русскихъ, тетрадь III, Унгваръ: Типографія Макс. Полячка, 234 с.

Жаткович, Ю., о., 2008. Боротьба Мукачівської греко-католицької єпархії проти впливу Еґера, Праці з історії Угорської Русі, Ужгород: Мистецька лінія, с. 235-316.

Кінах, Г., о., 1926. Посіщеннє марамороських монастирів 1749 р., Записки ЧСВВ, т. ІІ, вип. 1-2, Жовква, с. 105-122.

Кінах, Г., о., 1938. Населення сіл Лавок і Бобовищ на початку XVIII ст., Науковий Збірник Товариства Просвіта, ч. ХІІІ - ХГУ, Ужгород, с. 165-170.

Кобаль, Й., 2003. Ужгород відомий та невідомий, Львів: Світ, 196 с.

Коломиец, И., 1953. Насильственное введение церковной унии в Закарпатье, Сборник работ по вопросам истории, Труды Томского государственного университета, т. 121, вып. 2, Томск, с. 88-96.

Кралицькый, А., 2019. Творы / Вшорителі: В. Падяк, М. Павліч, Пряшів: Выдавательство Пряшівського універзітета, 440 с.

Лучкай, М., 1999. Історія карпатських русинів, т. ІІ, Ужгород, 388 с.

Лучкай, М., 2002. Історія карпатських русинів, т. ІІІ, Ужгород, 322 с.

Міськов, І., 2019. Створення міських гербів Южного, Мукачева та проекту нового герба Ужгородського університету, Науковий вісник Ужгородського університету, cерія: Історія, вип. 1 (40), Ужгород: Говерла, с. 186-210.

Міськов, І., 2000a. Привілеї королівських міст і містечок Закарпаття у ХІІІ - ХІУ ст., Науковий вісник Ужгородського університету, серія: Історія, вип. 5, Ужгород: Видавництво В. Падяка, с. 63-66.

Міськов, І., Сліпецький, О., 2020. Печатки та герби у дослідженнях Юрія Качія, Науковий вісник Ужгородського університету, cерія: Історія, вип. 2 (43), Ужгород: Говерла, с. 176-186.

Міськов, І., 2021a. Печатки та герби Мукачівського єпископа Андрія Бачинського, XXX International Science Conference «Interaction of society and science: problems and prospects», June 15-18, London, England, с. 161-166.

Міськов, І., 2021b. Печатки і герби Мукачівських (Марамороських) єпископів, Acta Patristica, Cislo 24, Rocnik XII, p. 16-38.

Монич, О., дияк., 2008. Мараморошська святиня: нариси з історіїГрушівського монастиря, Ужгород: Патент, 256 с.

Монич, О., дияк., 2009a. Діяльність останнього Православного єпископа Досифея (Феодоровича) Угольського (1648-1733), Русин, № 1 (15), Кишинев, с. 76-89.

Монич, О., дияк., 2009b. Заневський монастир в Полонинах: Нариси з історії Угольського та Углянського монастирів, Ужгород: Патент, 319 с.

Монич, О., прот., 2018. Нескорена Правда: нариси з історіїКричівського монастиря, Ужгород: Патент, 160 с.

Монич, О., прот., 2019a. «Імстичівський екзил» в часи правління останніх православних архієреїв Мукачівської єпархії: Іоанікія (Зейкана) та Мефодія (Раковецького), Наукові записки Богословсько-історичного науково-дослідного центру імені архімандрита Василія (Проніна), № 6, Ужгород: Карпати, с. 383-409.

Монич, О., 2019b. Миколаївський монастир у селі Alsф Karaszlф (Заріччя) (за документами Державного архіву Закарпатської області), Архіви України, № 2 (319), Київ, с. 167-186.

Монич, О., 2021a. Петро-Павлівський монастир у селі Irhфc (Вільхівці) у XVIII ст., Eminak, 2 (34), с. 67-75.

Монич О., 2021b. «QUASI»-єпископи та адміністратори Марамороської православної єпархії (1706 - 1739 рр.), Науковий вісник Ужгородського університету, серія: Історія, вип. 1 (44), Ужгород: Говерла, с. 10-17.

Мороз, В., 2016. Заснування і становлення Боронявського монастиря: історія обителі на тлі епохи, Наукові записки Ужгородського Університету, серія: Історично-релігійні студії, вип. 5, Ужгород: Говерла, с. 154-177.

Мороз, В., 2017. Світильник віри: історія Боронявського монастиря на тлі епох, Львів: Видавництво Українського католицького університету, 286 с.

Мороз, В., 2018. Реформи митрополита Рутського та їх рецепція у Мукачівській єпархії: від прийняття унійної ідеї до створення василіянської провінції, Zakon Bazylianski na tle mozaiki wyznaniowej i kulturowej Rzeczypospolitej i krajow osciennych, Rzeszow, с. 227-237.

Мукачівська Греко-Католицька єпархія, 2007. Документи, т. I, Satu Mare-Ujgorod, Editura Muzeului Sдtmдrean, 389 с.

Мукачівська Греко-Католицька єпархія, 2012. Документи, т. II, Satu Mare, Editura Muzeului Sдtmдrean, 403 с.

Мукачівська Греко-Католицька єпархія, 2015. Документи, т. III, Satu Mare, Editura Muzeului Sдtmдrean, 464 с.

Орос, О., 2008. Грушівський монастир і початки книгодрукування в Європі, Ужгород: Закарпаття, 392 с.

Пекар, А., 1991. Церковна політика мадярів на Закарпатті, Збірник тисячоліття Християнства в Україні 988 - 1988, Вінніпег, с. 79-89.

Пекар, А., 1997. Нариси історії Церкви Закарпаття, т. І: Єрархічне оформлення, Рим-Львів, 232 с.

Пекар, А., 1997. Нариси історії Церкви Закарпаття, т. ІІ: Внутрішня історія, Рим-Львів, 492 с.

Пекар, А., 2014. Нариси історії Церкви Закарпаття, т. ІІІ: Монаше життя, Ужгород, 216 с.

Петров, А., проф., д-ръ., 1905. «Старая втра» и унія въ XVII-XVIII вв. Пояснительная записка, Матеріальї для исторіи Угорской Руси, т. I, СПб., 74 с.

Петров, А., проф., д-ръ., 1906. «Старая втра» и унія въ XVII-XVIII вв. Пояснительная записка, Матеріальї для исторіи Угорской Руси, т. II, СПб., 88 с.

Приймич, М., 2007. АМгеш Bacsinsky Ерисорш Mukacsiensis, Екзиль, № 2 (7), с. 2-3.

Приймич, М., 2014. Іконостаси Закарпаття. Історико-мистецькі нариси, Ужгород: Карпати, 184 с.

Приймич, М., 2017а. Церковний живопис Закарпаття. Станковий та монументальний живопис історичного Закарпаття до першої половини ХХ ст. Історико-мистецтвознавчі нариси, Ужгород: Карпати, 248 с.

Приймич, М., 2017Ь. Церковне професійне малярство Закарпаття другої половини XVIII - першої половини XX ст.: народна традиція, візантійська канонічність та впливи західноєвропейського мистецтва, Ужгород: Карпати, 508 с.

Пронин, В., 2009. История Православной Церкви на Закарпатье, Мукачево: Фііокаїш, 527 с.

Сабов, Є., 1893. Христоматія церковно-славянскихъ и угро-русскихъ литературныхъ памятниковъ, Унгваръ, 236 с.

Світлинець, А., Канайло, С., 2009. Свято-Архангело-Михайлівський монастир у селі Драгово-Забрід, Ужгород: Ґражда, 220 с.

Світлинець, А., 2011. Життєвий шлях та церковне служіння єпископа Іоанікія Зейкана (...?... - 08.11.1686), Наукові записки Богословсько-історичного науково-дослідного центру імені архімандрита Василія (Проніна), Ужгород: Карпати, № 1, с. 192-195.

Удварі, І., 2000. Образчикы з історії пудкарпатськых Русинув. XVIII, столїтіє: Изглядованя з історії культуры и языка, Ужгород: Удавательство В. Падяка, 340 с.

Удварі, І., 2002. Збирька жерел про студії русинського писемства І. Кириличні уббіжникьі мукачовського єпископа Андрія Бачинського, Studia икгаіпіса еі Rusinica Ny^regyhaziensm 12, Нїредьгаза, 238 с.

Удвари, И., 2005. Собрание источников для изучения русинской письменности. ІІ. Епископы Гавриил Блажовский, Мануил Ольшавский, Иоанн Брадач и их время, Ниредьхаза, 225 с.

Фенич, В., 2001. Заснування Імстичівського монастиря та його діяльність в Австрійські та Австро-Угорські часи, Carpatica-Карпатика, № 12, Ужгород: УжНУ, с. 11-21.

Фенич, В., Цапулич, О., 2004. Малоберезнянський Свято-Миколаївський монастир та нариси Чину св. Василія Великого на Закарпатті, Ужгород: Вид-во «В. Падяка», 184 с.

References

Baan, I., 2017. Letters of Giovanni Giuseppe De Camillis, Greek Missionary and Bishop of Munkacs (1689 - 1706), Collectanea Athanasiana, II, Textus/Fontes, vol. 13, Nynegyhaza, 341 p. (in Hungarian).

Balogh, M., 1909. A Maramarosi gorog szertartasu orosz egyhaz es vicariatus tortenelme, Ungvar, 35 p. (in Hungarian).

Baran, A., 1962. EparchiaMaramorosiensis eiusque unio, Romae, 107 p. (in Latin).

Baran, O., d-r., o., 1968. Tserkva na Zakarpatti v rokakh 1665 - 1691 [Church in Transcarpathia in the years 1665 - 1691], Bohoslovija, T. XXXII, Kn. 1-4, Rym, p. 77-145. (in Ukrainian).

Boghosluzhbovyj Antymins Mukachivsjkogho ghreko-katolycjkogho jepyskopa Josypa de Kamelisa [Liturgical Antimins of the Greek Catholic Bishop of Mukachevo Joseph de Camelis], <?> <?> 1702, Arkhiv Mukachivsjkoji pravoslavnoji jeparkhiji (AMPJe). (in Church Slavonic).

Davni monastyri Mukachivsjkoji jeparkhiji (1360 - 1800), 2021. Zvedenyj predmetno-tematychnyj katalogh dokumentiv Derzhavnogho arkhivu Zakarpatsjkoji oblasti, Serija «Dzherela z istoriji Mukachivsjkoji jeparkhiji» [Ancient monasteries of the Mukachevo diocese (1360 - 1800), 2021. Consolidated subject-thematic catalog of documents of the State Archives of the Transcarpathian region. Series «Sources on the history of the Mukachevo diocese»], t. I, Fond № 64, opysy 1,4, 5; Fond № 151, opysy № 1, 5, 6, 22, 25 / uporjad. prot. Oleksandr Monych. Uzhghorod: RIK-U, 392 p. (in Ukrainian).

Hadzhega, V., o., 1922. Dodatky k ystorii' Rusynov y ruskykh tserkvei v Maramoroshi. Studiy ystorychno-arkhyvni [Additions to the history of Rusyns and Russian churches in Maramorosh. Historical and archival studies], Naukovyi Zbornyk tovarystva «Prosvita», rochnyk I, Uzhghorod, p. 171-209. (in Church Slavonic).

Hodinka, A., 1911. A munkacsi gorog szertartasu puspokseg okmanytara, I. KOT. 1458 - 1715, Ungvar, LVI, 659 p. (in Hungarian).

Lacko, M., 1975. Synodus episcoporum ritus byzantini catholicorum ex antiqua Hungaria Vindobonae a. 1773 celebrata, Roma, 320 p. (in Latin).

Mihalyi, J., 1900. Maramarosi diplomakaXIV. esXV. Szazadbol, Maramaros-Sziget, 674 p. (in Hungarian).

Vladimirus de juxta Hornad - J. V. Timkovic, OSBM., 2004. Dejiny greckokatolikovPodkarpatska (9.-18. storocie), Kosice, 956 p. (in Slovak).

Vyskvarko, S., 2011. Dokument pershoji polovyny KhVIII st. pro dijaljnistj ostannjogho pravoslavnogho jepyskopa Dosifeja Ugholjsjkogho na terytoriji suchasnogho Zakarpattja (z fondiv Derzhavnogho arkhivu Zakarpatsjkoji oblasti) [Document of the first half of the eighteenth century. on the activities of the last Orthodox bishop Dosifey Uholsky on the territory of modern Transcarpathia (from the funds of the State Archives of the Transcarpathian region)], Arkhivy Ukrajiny, № 4, p. 206-209. (in Ukrainian).

Derzhavnyj arkhiv Zakarpatsjkoji oblasti (DAZO) [The State Archive of Zakarpattia oblast] (SAZO), f. 64, op.1, spr. 31, 1. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 64, op. 1, spr. 105, 3. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 64, op. 1, spr. 107, 2. (in Church Slavonic).

DAZO (SAZO), f. 64, op. 1, spr. 125, 3. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 64, op. 1, spr. 135, 1. (in Church Slavonic).

DAZO (SAZO), f. 64, op. 1, spr.145, 2. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 64, op. 1, spr. 154, 7. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 64, op. 1, spr. 161, 1. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 64, op. 1. spr. 168, 2. (in Church Slavonic).

DAZO (SAZO), f. 64, op. 1, spr. 340, 2. (in Church Slavonic).

DAZO (SAZO), f. 64, op. 5, spr. 83, 1. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 189, 1. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 213, 2. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 219, 2. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 230, 3. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 231,4. (in Church Slavonic).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 242, 14. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 244, 2. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 246, 1. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 254, 7. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 282, 2. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 292, 1. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 300, 2. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 301,4. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 325, 2. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 339, 2. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 356, 2. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 357, 2. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 366, 2. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 376, 5. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 389, 1. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 391,2. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 402, 8. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 405, 13. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 406, 10. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 459, 2. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 467, 2. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 473, 1. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 475, 2. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 490, 2. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 492, 4. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 507, 1. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 508, 3. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 510, 1. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 511, 8. (in Latin).

DAZO (SAZO), f. 151, op. 1, spr. 557, 1. (in Latin).

Danylec', Ju., Monych, O., Kerecman, N., 2021. Istorychnyj rozvytok Blaghovishhensjkogho monastyrja v seli Bedohaza (Bedevlja) u svitli novykh arkhivnykh dokumentiv [Historical development of the Annunciation Monastery in the village of Bedohaza (Bedevlja) in the light of new archival documents], StarozhytnostiLukomor'ja, № 5 (8), c. 7-15. (in Ukrainian).

Danylec', Ju., Pimen (Matsola), iieromonakh, 2009. Pravoslavnyi Sviato-Ioanno-Predtechenskyi cholovichyi monastyr u seli Bedevlia [Orthodox St. John the Baptist Monastery in the village of Bedevlya ], Uzhhorod: Karpaty, 192 s.: il. (in Ukrainian).

De'zhe, L., 1969. Materialy k istoricheskoj dialektologii zakarpatskix govorov [Materials on the historical dialectology of Transcarpathian dialects], Studia SlavicaHungarica, vol. XV, Budapest, p. 45-72. (in Russian).

Doba Drugetiv [The Druget Era], 2021. Notatky do politychnoji, sociokuljturnoji ta dukhovnoji istoriji Zakarpattja Serednjovichchja ta rannjogho novogho chasu [Notes on the political, sociocultural and spiritual history of Transcarpathia in the Middle Ages and early modern times] / Avtorsjkyj kolektyv: Zoltan Borbelj, Vavrinecj Zhenjuch, Marija Zhylenko, Stefan Lenchish, Ivan Misjkov, Ighor Prokhnenko, Oksana Ferkov, Klaudija-Shtefanija Ferkov, Uzhghorod: TOV «RIK-U», 204 p. (in Ukrainian).

Dobosh, O., 2021. Praktyka ta teologhija Jevkharystiji v istorychnij Mukachivsjkij jeparkhiji vid Uzhghorodsjkoji Uniji (1646 r.) do seredyny XX stolittja [Practice and theology of the Eucharist in the historical Mukachevo diocese from the Uzhhorod Union (1646) to the middle of the XX century], Uzhghorod, 812 p. (in Ukrainian).

Dulishkovich", I., o., 1875. Istoricheskija cherty Ugro-Russkih" [The historical features of the Ugro-Russians], Tetrad' II, Ungvar", 142 p. (in Russian).

Dulishkovich", I., o., 1877. Istoricheskija cherty Ugro-Russkih " [The historical features of the Ugro-Russians], Tetrad' III, Ungvar", 234 p. (in Russian).

Fenych, V., 2001. Zasnuvannja Imstychivsjkogho monastyrja ta jogho dijaljnistj v Avstrijsjki ta Avstro-Ughorsjki chasy [The foundation of the Imstychiv Monastery and its activities in the Austrian and Austro-Hungarian times], Carpatica-Karpatyka, № 12, Uzhghorod: UzhNU, p. 11-21. (in Ukrainian).

Fenych, V., Capulych, O., 2004. Malobereznjansjkyj Svjato-Mykolajivsjkyj monastyr ta narysy Chynu sv. Vasylija Velykogho na Zakarpatti [Maloberezniansky St. Nicholas Monastery and essays on the Order of St. Basil the Great in Transcarpathia], Uzhghorod: Vyd-vo «V. Padjaka», 184 p. (in Ukrainian).

Kinakh, Gh., o., 1926. Posishhennje maramorosjkykh monastyriv 1749 r. [Visiting the Maramorosh monasteries in 1749], Zapysky ChSVV, t. II, vyp. 1-2, Zhovkva, s. 105-122. (in Ukrainian).

Kinakh, Gh., o., 1938. Naselennja sil Lavok i Bobovyshh na pochatku XVIII st. [Population of the villages of Lavok and Bobovyshche in the early XVIII century] Naukovyj Zbirnyk Tovarystva Prosvita, ch. XIII - XIV, Uzhghorod, p. 165-170. (in Ukrainian).

Kobalj, J., 2003. Uzhghorod vidomyj ta nevidomyj [Uzhhorod known and unknown], Ljviv: Svit, 196 p. (in Ukrainian).

Kolomiec, I., 1953. Nasil'stvennoe vvedenie cerkovnoj unii v Zakarpat'e, Sbornik rabot po voprosam istorii [Forced introduction of church union in Transcarpathia], Collection of works on history, Trudy Tomskogo gosudarstvennogo universiteta, t. 121, vyp. 2, Tomsk, p. 88-96. (in Russian).

Kralic'kyj, A., 2019. Tvory [Works] / Vshoryteli: V. Padjak, M. Pavlich, Prjashiv: Vydavateljstvo Prjashivsjkogho univerziteta, 440 p. (in Russian).

Luchkaj, M., 1999. Istorija karpatsjkykh rusyniv [The history of the Carpathian Ruthenians], t. II, Uzhghorod, 388 p. (in Ukrainian).

Luchkaj, M., 2002. Istorija karpatsjkykh rusyniv [The history of the Carpathian Ruthenians], t. III, Uzhghorod, 322 p. (in Ukrainian).

Zhatkovych, Ju., o., 2008. Borotjba Mukachivsjkoji ghreko-katolycjkoji jeparkhiji proty vplyvu Egera [The struggle of the Mukachevo Greek Catholic Diocese against the influence of Eger], Praci z istoriji Ughorsjkoji Rusi, Uzhghorod: Mystecjka linija, p. 235-316. (in Ukrainian).

Misjkov, I., 2019. Stvorennja misjkykh gherbiv Juzhnogho, Mukacheva ta proektu novogho gherba Uzhghorodsjkogho universytetu [Creation of city's coats of arms of Yuzhnyi, Mukachevo and project of the new coat of arms of the Uzhhorod University], Naukovyj visnyk Uzhghorodsjkogho universytetu, serija: Istorija, vyp. 1 (40), Uzhghorod: Ghoverla, p. 186-210. (in Ukrainian).

Misjkov, I., 2000a. Pryvileji korolivsjkykh mist i mistechok Zakarpattja u XIII - XIV st. [Privileges of royal cities and towns of Transcarpathia in the XIII - XIV centuries], Naukovyj visnyk Uzhghorodsjkogho universytetu, serija: Istorija, vyp. 5, Uzhghorod: Vydavnyctvo V. Padjaka, p. 63-66. (in Ukrainian).

Misjkov, I., Slipetsky, O. 2020b. Pechatky ta gherby u doslidzhennjakh Jurija Kachija [Seals and coats of arms of the research Yuriy Kachiy], Naukovyj visnyk Uzhghorodsjkogho universytetu, serija: Istorija, vyp. 2 (43), Uzhghorod: Ghoverla, p. 176-186. (in Ukrainian).

Misjkov, I., 2021a. Pechatky ta gherby Mukachivsjkogho jepyskopa Andrija Bachynsjkogho [Seals and coats of arms of Bishop Andriy Bachynsky of Mukachevo], XXX International Science Conference «Interaction of society and science: problems and prospects», June 15-18, London, England, p. 161-166. (in Ukrainian).

Misjkov, I., 2021b. Pechatky i gherby Mukachivsjkykh (Maramorosjkykh) jepyskopiv [Seals and coats of arms of Mukachevo (Maramorosh) bishops], ActaPatristica, &slo 24, Rocmk XII, p. 16-38. (in Ukrainian).

Monych, O., dyjak., 2008. Maramoroshsjka svjatynja: narysy z istoriji Ghrushivsjkogho monastyrja [Maramorosh shrine: essays on the history of Hrushiv Monastery], Uzhghorod: Patent, 256 p. (in Ukrainian).

Monych, O., dyjak., 2009a. Dijaljnistj ostannjogho Pravoslavnogho jepyskopa Dosyfeja (Feodorovycha) Ugholjsjkogho (1648 - 1733) [Activities of the last Orthodox bishop Dosipheus (Feodorovich) Uholsky (1648 - 1733)], Rusyn, № 1 (15), Kyshynev, p. 7689. (in Ukrainian).

Monych, O., dyjak., 2009b. Zanevsjkyj monastyr v Polonynakh: Narysy z istoriji Ugholjsjkogho ta Ughljansjkogho monastyriv [Zanevsky Monastery in Polonyny: Essays on the History of the Uholsky and Uhlyansky Monasteries], Uzhghorod: Patent, 319 p. (in Ukrainian).

Monych, O., prot., 2018. Neskorena Pravda: narysy z istoriji Krychivsjkogho monastyrja [Unconquered Truth: Essays on the History of the Krychiv Monastery], Uzhghorod: Patent, 160 p. (in Ukrainian).

Monych, O., prot., 2019a. «Imstychivsjkyj ekzyl» v chasy pravlinnja ostannikh pravoslavnykh arkhijerejiv Mukachivsjkoji jeparkhiji: Ioanikija (Zejkana) ta Mefodija (Rakovecjkogho) [«Imstychiv Exile» during the reign of the last Orthodox bishops of the Mukachevo Diocese: Ioaniki (Zeykan) and Methodius (Rakovetsky)], Naukovi zapysky Boghoslovsjko-istorychnogho naukovo- doslidnogho centru imeni arkhimandryta Vasylija (Pronina), № 6, Uzhghorod: Karpaty, p. 383-409. (in Ukrainian).

Monych, O., 2019b. Mykolajivsjkyj monastyr u seli Also Karaszlo (Zarichchja) (za dokumentamy Derzhavnogho arkhivu Zakarpatsjkoji oblasti) [Mykolayiv Monastery in the village of Also Karaszlo (Zarichchia) (according to the documents of the State Archives of the Zakarpattia Region)], Arkhivy Ukrajiny, № 2 (319), Kyjiv, p. 167-186. (in Ukrainian).

Monych, O., 2021a. Petro-Pavlivsjkyj monastyr u seli Irhoc (Viljkhivci) u XVIII st. [Peter and Paul Monastery in the village of Irhoc (Vilkhovtsi) in the XVIII century.], Eminak, 2 (34), p. 67-75. (in Ukrainian).

Monych O., 2021b. «QUASI»-jepyskopy ta administratory Maramorosjkoji pravoslavnoji jeparkhiji (1706 - 1739 rr.) [Quasi Bishops and Administrators of the Maramoros Orthodox Eparchy (1706 - 1739)], Naukovyj visnyk Uzhghorodsjkogho universytetu, serija: Istorija, vyp. 1 (44), Uzhghorod: Ghoverla, s. 10-17. (in Ukrainian).

...