Визнання Мукачівської єпархії Римським Престолом (1655 р.) та королем Угорщини (1659 р.) католицькою церквою грецького обряду

Обміркувавши все вище наведене, естерґомський архієпископ дуже наполегливо просить: 1) потурбуватися про католицького єпископа, щоб не пропали даром навернуті до унії святої матері церкви 400 священників та більш як 200 тис. душ; 2) щоб якнайшвидше було номіновано Партенія, бо вже більше як 100 священників відступили від унії і приєдналися до схизматичного єпископа в Мукачеві з тієї причини, що не мали католицького єпископа. Навернення того народу свята Конґреґація може заслужено вважати за навернення цілої якоїсь провінції [Пор.: Lacko, 2012, s. 135-136].

16 листопада 1654 р. Конґреґація поширення віри підготувала позитивну відповідь папові [Munkacsi gor. szert., 1911, old. 174, Doc. № 127]. Але смерть Інноке- нтія Х (7 січня 1655 р.) відтермінувала папське підтвердження єпископа Партенія (Петра Петровіча) уже новим понтифіком Александром VII 13 травня 1655 р. [Munkacsi gor. szert., 1911, old. 177, Doc. № 130; Baran, 1960, p. 440-448; Lacko, 1955, An Appendix № 44; Lacko, 1966, р. 127-138; Lacko, 2012, s. 137, 218-219, Priloha 44].

Тим часом, 14 лютого 1655 р., у Пожоні (Братиславі) відбувся сейм Угорського королівства. На ньому був присутній і єпископ Партеній, який попросив місцеву капітулу виготовити йому три документи, один з яких стосувався Ужгородської унії. На сейм його запросив Ґеорґій Ліппаї, котрий домагався від землевласників такого самого ставлення до імунітету з'єднаного кліру грецького обряду, яким користувалися священники латинського обряду. Деякі з них пішли на поступки. Так, граф Ґеорґій Друґет IV де Гомонна видав відповідне розпорядження до своїх підданих урядників 31 березня 1655 р. [Лучкай, 2000, Том ІІ, с. 288-289; Дулишковичъ, 1875, Тетрадь ІІ, с. 113-115; Munkacsi gor. szert., 1911, old. 175-177, Doc. №№ 128, 129].

8 червня 1655 р. папа Александр VII відправив бреве естерґомському архієпископові Ґеорґію Ліппаю [Basilovits, 1799, Tomus I, Pars Tertia, р. 69-70; Bazilovic, 2013, s. 286-287; Munkacsi gor. szert., 1911, old. 177-178, Doc. № 131; Baran, 1960, p. 440-448; Lacko, 1955, An Appendix № 45; Lacko, 1966, р. 138; Lacko, 2012, s. 137, 219-221, Priloha 45; Baan, 2010, old. 161-166; Veghseo, 2011, old. 63]. Кращого подарунку угорський примас не міг собі і бажати. В папському бреве підтверджується єпископські свячення Партенія, визначається територія, на якій він буде виконувати свою юрисдикцію, але не має жодної згадки про Мукачівську єпархію, жодного натяку на зміну чи наділення Партенія якимось єпископським титулом. Угорському примасові та естерґомському архієпископові надавалося право від імені папи Римського підтвердити Партенія в єпископській гідності, визначити територію, на якій він буде виконувати свою юрисдикцію, та визначити компетенцію його повноважень.

22 липня 1655 р., під час відпочинку на курорті в Тренчанських Тепліцах, Ґеорґій Ліппаї видав Парте- нію (Петру Петровічу) грамоту. Нею естерґомський архієпископ та примас Католицької церкви Угорщини чітко визначив юрисдикцію та повноваження першого мукачівського католицького єпископа. Архієрейська влада Партенія, як «правдивого і законного мукачівського католицького єпископа підтвердженого Апостольською столицею», поширювалася на русинів «як в області Мукачівській, так і в названих комітатах та в інших місцях, які інакше були підпорядковані мукачівському єпископові». А саме на територію п'яти північно-західних комітатів єпархії: Спіш, Шаріш, Земплин, Унґ та Саболч. Примас наказує з'єднаному духовенству (бл. 400 осіб) та русинському люду, щоб Партенія визнавали за свого правдивого і леґітимного єпископа та щоб його у всьому слухалися [Лучкай, 2000, Том ІІ, с. 285-287; Дулишковичъ, 1875, Тетрадь ІІ, с. 111-113; Nilles, 1885, Vol. II, р. 838-840; Munkacsi gor. szert.,1911, old. 179-182, Doc. № 134; Lacko, 1966, р. 139; Lacko, 2012, s. 138].

12 грудня 1655 р. угорський примас та естерґомсь- кий архієпископ надіслав папі Римському звіт про повністю виконані умови змісту бреве [Lacko, 1955, An Appendix № 46; Lacko, 1966, р. 138-139; Lacko, 2012, s. 137, 221-223, Priloha 46]. Тепер справа визнання Мукачівської єпархії та мукачівського єпископа залишалася лише за найвищою державною владою. Відповідь від короля Угорщини теж довелося чекати кілька років.

23 жовтня 1659 р. одразу у двох своїх грамотах ес- терґомський архієпископ Ґеорґій Ліппаї звертається до відповідних державних органів з проханням вирішити питання повернення мукачівському єпископові Партенію (Петру Петровічу) його законну резиденцію в монастирі св. Миколая в Мукачеві, десятини, маєтків та доходів, що законно належать католицькому єпископові [Munkacsi gor. szert., 1911, old. 183-186, Doc. №№ 138, 139]. 29 жовтня 1659 р. угорський король Леопольд І Габсбург звертається до Пожонської (братиславської) комори з наказом вислати відповідну людину з цієї або Спішської державної комори до резиденції мукачівських єпископів в місто Мукачево і «згідно зі звичаєм, який звикли дотримувати в інших єпархіях», інсталювала єпископа Партенія. В королівському декреті зазначалося: «ви повинні і зобов'язані йому призначити десятини, маєтки і доходи, які належать до цієї єпархії» [Лучкай, 2000, Том ІІ, с. 292].

10 листопада 1659 р. імператор Священної Римсько-німецької імперії Леопольд І Габсбург, як Апостольський король Угорщини, згідно з давнім «верховним правом патронату» (iuris patronatus supremi) [Дет. див.: Bobak, 1943, p. 20-21. Пор.: Пекар, 1997, Том ІІ, с. 23-24] наділив підтвердженого Римською столицею єпископа грецького обряду Партенія (Петра Петровіча) повноваженнями адміністратора Мукачівської єпархії зі всіма його маєтками, десятиною та кафедральним податком, що повинні йому платити всі церкви та священники грецького обряду, які належить давати єпископові на території 11-ти комітатів: Береґ,

Саболч, Уґоча, Сатмар, Земплин, Унґ, Абауйвар, Ша- ріш, Торна, Спіш та Ґемер [Basilovits, 1799, Tomus I, Pars Prima, р. 91-94; Bazitovic, 2013, s. 66-67; Дулишковичъ, 1875, Тетрадь ІІ, с. 115; Munkacsi gor. szert., 1911, old. 186-188, Doc. № 140; Lacko, 1966, р. 139; Lacko, 2012, s. 138].

В даних обставинах королівське підтвердження мукачівського єпископа Леопольдом І було чимось новим і незвичним. Починаючи з 1600 р. «верховне право патронату» щодо номінування мукачівських єпископів незаконно застосовували князі Трансільванії на тій підставі, що були власниками Мукачівського замку та містечка Мукачева, де у василіанському монастирі св. Миколая ще з кінця XV ст. розташовувалася резиденція русинського єпископа. Однак, саме Габсбургам, як Апостольським королям Угорщини з 1516 р., належало законне право призначати католицьких єпископів. Оскільки вірні грецького обряду Мукачівської єпархії до 1646 р. не були католиками, то Габсбурги не були обтяжені призначенням для них єпископа. Цілком інша ситуація настала після того, як у квітні 1646 р. 63 карпаторусинські священники склали присягу на вірність католицькому єпископові латинського обряду з Еґера, значна частина кліру та вірних поступово поверталися до єдності з Католицькою церквою, а їхній єпископ Партеній отримав у травні 1655 р. папське підтвердження на владицтво.

Сповняючи свою законну юрисдикцію після травня 1655 р. Партеній (Петро Петровіч) підписувався майже однаково як до, так і після королівського затвердження у 1659 р. 28 лютого 1657 р., призначаючи парохом парафії Ровна до Гуменнського архідиякона- ту Олексія Поповича, він підписався найповнішим своїм титулом: «Партеній Петровіч, грецький єпископ Мукачівський, Краснобрідський, Спішський ... св. католицької ортодоксальної та апостольської східної церкви» [Munkacsi gor. szert., 1911, old. 183, Doc. № 137]. В листі адресованому цивільній владі та міс- тянам Левоча (столиці комітату Спіш), написаному 1661 р. польською мовою, архієрей підписався як «Партеній Петровіч, єпископ Мукачівський і Краснобрідський та всієї землі Угорської...» [Lacko, 2012, s. 144].

З кожним роком мукачівському єпископові Парте- нію підпорядковувалося все більше священників за межами земельних володінь трансільванських князів Ракоці та їхніх двох удовиць Сузанни Лорантфі і Софії Баторі: 1646 р. - 63, 1650 р. - 100, 1651 р. - майже 150, 1652 р. - близько 200, а 1655 р. - майже 400. У 1661 р. йому підпорядковувалося близько 500 священників із усіх 650-ти, які сповняли свої функції на парафіях розколотої між двома архієреями Мукачівської єпархії [Lacko, 2012, s. 144].

При житті естерґомського архієпископа Ґеорґія Ліппая (пом. 1666 р.) [Пор.: Veghseo, 2016, с. 146-153] структура Мукачівської єпархії виглядала наступним чином: 1) архіпресвітеріат Спішський - 11-12 церков- парафій; 2) архіпресвітеріат Шарішський - 26 парафій та 6 філій; 3) архіпресвітеріат Маковицький біля Зборова - 30 парафій; 4) архіпресвітеріат Маковицький біля Ровні - 30 парафій; 5) архідияконат Стропківсь- кий з двома архіпресвітеріатами - 60 церков; 6) архі- дияконат Гуменнський з трьома архіпресвітеріатами - 60 церков; 7) архіпресвітеріат Уйгельський (Нове місто під Шатром) на півдні Земплину - 60 церков;

8) архідияконат Ужгородський (архідиякон схизматик) з чотирма архіпресвітеріатами - 60 церков;

9) архідияконат Мукачівський з сімома архіпресвіте- ріатами - 130 схизматичних церков; 10) архіпресвітеріат Севлюшський (Виноградівський) - 24 схизматичні церкви; 11) архідияконат Гавашфьолдський з двома архіпресвітеріатами - 40 схизматичних церков; 12) архідияконат Байє-Марський в Марамороші з трьома архіпресвітеріатами - 100 схизматичних церков; 13) архіпресвітеріат Велико-Каллівський в комі- таті Саболч - 60 схизматичних церков; 14) архіпресвітеріат Велико-Варадський - 60 церков та 15) архіпресвітеріат Сіксовський в комітаті Абауй - 12 церков. Всіх церков у складі Мукачівської єпархії (крім Ма- раморощини) налічувалося 769, з яких, за підрахунками о. М. Лучкая, 416 були схизматичними, а 356 уніатськими, а за даними о. І. Дулішковича - 456 схизматичними і 313 - уніатськими. Незважаючи на суттєві розбіжності в підрахунках, як дотепно зауважив о. Михайло Лучкай, «це є перший публічний і офіційний опис стану Мукачівської єпархії» [Лучкай, 2000, Том ІІ, с. 383-384. Пор.: Дулишковичъ, 1875, Тетрадь ІІ, с. 110-111].

Неважко помітити, що початку 1660-х рр. уніатськими були лише церкви, парафії, архіпресвітерства та архідияконати Мукачівської єпархії в комітатах Спіш, Шаріш і Земплин, а схизматичними продовжували залишатися всі священники та вірні в комітатах (архі- дияконатах) Убауй, Унґ, Береґ, Уґоча, Гевеш, Саболч, Байє-Маре та, звісно, Мараморош.



Висновки

Наведений вище фактичний матеріал, опертий винятково на писемні джерела (грамоти, листи, повідомлення, папські документи), дозволяє зробити декілька висновків: 1) в період, коли після навали монголів (1241 - 1242) русинів та волохів північно-східної частини Угорського королівства латинники стали ототожнювати з поганами, єретиками та схизматиками, у двох незалежних один від одного географічних місцях - Грушеві (1360-ті рр.) та Мукачеві (перед 1458 р.) - виникли два монастирські церковні центри; 2) до 1556 р. їхня історія розвивалася майже по-різно: Грушівський монастир від 1391 р. користувався на території його фундаторів і ктиторів волоських воєвод комітату Мараморош Драгу і Балку (семи місцевостях і 34-х поселеннях) патріаршим правом ставропігії, а його ігумени - юрисдикцією патріаршого екзарха константинопольського патріарха, тоді як Мукачівський монастир (від першої достовірної писемної згадки про нього 1458 р.) підвищився до статусу резиденції мукачівських єпископів під юрисдикцією молдавських митрополитів у Сочаві та Яссах (з 1491 р.), поширивши свою архієрейську владу за допомогою Габсбургів на Грушівський монастир (1551 - 1556); 3) з 1568 - 1596 рр. походить перша конкретна згадка про Мукачівську єпархію, візитацію парафій єпископом, єпископського вікарія, наступника єпископа та збір кафедрального податку єпископові; 4) з документів 1597 - 1606 рр. випливає, що юрисдикція мукачівського єпископа дістала королівське підтвердження над усіма вірними грецького обряду русинами, волохами, словаками і сербами цілої

Угорщини; 5) на приватних землях двох доміній (Гу- менне та Ужгород), що належали авторитетній в цьому регіоні рекатолизованій шляхетській родині неаполітанського походження Друґетам, у 1613 - 1614 рр. відбулася невдала спроба повернення місцевих русинів із комітатів Земплин та Унґ до єдності з Католицькою церквою шляхом проголошення унії в Краснобрідському монастирі отців-василіян; 6) до періоду 1638 - 1642 рр. відноситься перша письмова згадка про єпархіальні синоди в Нїртелеку (комітат Саболч) та Сіґеті (комітат Мараморош), перший вікаріат заснований для сербів комітату Саболч і Сатмар, згадується перший поділ єпархії на архідияконати та перша письмова згадка про територію латинського єпископа Еґеру в краях русинів і волохів за правління Василя Тараса/Тарасовича, якого грамоти згадують під титулами «єпископа Мукачівського, Мараморош- ського та всієї православної католицької церкви в Угорщині» (1638), «русинського патріарха» (1641), що був двічі конвертований (з «православного в уніата» у 1642 та з «уніата в православного» у 1645 - 1646 рр.); 7) за неповними та неточними даними напередодні Ужгородської унії (1646) карпатські руси- ни-схизматики проживали у восьми комітатах (відсутні дані за комітат Уґоча) та 15-ти домініях. Всіх кар- паторусинських сіл тут налічувалося 581, з яких священники згадувалися тільки в 104-х. Більшість з них були невеликими сільськими поселеннями чисельністю 10-15 дворів, а в найслабше заселеному комітаті Мараморош - по 5-6 дворів. Разом на території десяти комітатів Мукачівської єпархії, за підрахунком Анто- нія Годинки, проживало близько 160 тис. вірних, з яких русинами згадувалися 70 або 100 тис. осіб; 8) події, відомі під назвою «Ужгородська церковна унія», належить розуміти таким чином, що лише внаслідок складання присяги вірності 63-х карпаторусин- ських священників латинському єпископові Еґера 24 квітня 1646 р. як своєму єдиному ординарному єрарху було можливим повернення підкарпатських русинів до єдності з Католицькою церквою і папою римським з наступним визнанням з боку вищої церковної і світської влади факту канонічного існування самостійної місцевої Східної католицької церкви з осідком єпископа в монастирі василіян в Мукачеві; 9) за 12 поу- нійних років (1648 - 1660) було визначено канонічно- правовий статус першого мукачівського католицького єпископа Партенія (Петра Петровіча) під митрополичою юрисдикцією естергомського архієпископа та примаса Католицької церкви Угорщини. Дотеперішня тимчасова юрисдикція еґерського латинського єпископа, якщо припустити, що така дійсно існувала після клятви на вірність 63-х священників 24 квітня 1646 р., відмінялася.

Доступні писемні джерела про витоки християнства під Карпатами та доунійну історію Мукачівської церкви, незважаючи на відсутній ключовий документ про королівське заснування Мукачівської єпархії, дозволяють вести мову про сформовану самостійну партикулярну спадщину, еклезіальну ідентичність та канонічно-правовову матерію Східної церкви як спільноти вірних (русинів і волохів) об'єднаною єрархі- єю (єпископами) за нормами права (давнім партикулярним звичаєм), яку найвища влада Церкви (примас

Католицької церкви Угорщини та естергомський архієпископ і Римський престол на чолі з папою) виразно або мовчки визнали як Церкву свого права у травні 1648 р. та у травні 1655 року.

Таким чином, Мукачівська єпархія до 1660 р. мала всі чотири необхідні об'єктивні ознаки канонічно- правового характеру для повноцінного існування як самостійна місцева християнська церковна спільнота з власною історичною, культурною, духовною, обрядовою, богословською ідентичністю Церкви sui iuris, які сьогодні визначає Кодекс канонів Східних Церков: 1) сформовану спільноту вірних; 2) усталену єрархію, яка об'єднувала цю спільноту у видимій єдності віри завдяки служіння слова Божого, св. Таїнств та церковного уряду; 3) партикулярну норму традиційного звичаєвого права (ius), а після повернення 63-х священників і частини вірних до єдності з Католицькою церквою та Римським престолом, - ще й ідентичність та імунітет католиків грецького обряду; 4) визнання з боку найвищої влади Церкви та Держави, що має передумовою всі три попередні ознаки. Якщо перші три умови існували вже станом на 1646 р., то реалізація четвертої умови настала тільки після Ужгородської унії у 1648 - 1659 роках. В результаті, можемо констатувати, що серед християн грецького обряду північно-східних комітатів Королівської Угорщини, між якими переважали карпатські русини і менше волохи, серби та словаки, виникла самостійна Ecclesia localis et particularis graeci ritus uniti.

На жаль папське бреве від 8 червня 1655 р. стало головною причиною всіх наступних суперечок та конфліктів, які тривали між Мукачевом, Еґером, Ес- тергомом, Віднем та Римом щодо канонічно- правового статусу мукачівського єпископа та давньої Мукачівської єпархії аж до появи канонічної булли папи римського у вересні 1771 року.

Слідом за військовими завоюваннями Габсбургів у Трансільванському князівстві в другій половині XVII - перших десятиліттях XVIII ст. територіальна юрисдикція мукачівського католицького єпископа розширилася з маленької унійної спільноти чисельністю 34 чи 38 парафій Ужгородської та Гуменнської доміній комітатів Унґ та Земплин у 1646 р. до 13-ти комітатів Верхньої Угорщини та комітатів Бігар і Мараморош, що належали до трансільванського Партіуму, де жили православні русини і волохи, станом 1721 рік. Залежне від латинського єрарха Еґеру церковно-правове становище мукачівських єпископів як обрядових вікаріїв (крім випадків, коли йшлося про підвладних Римському престолові Апостольських вікаріїв Мукачева) зберігалося з 1715-го аж до канонічного створення Римським престолом самостійної Мукачівської уніатської єпархії грецького обряду у вересні 1771 року. Головне, що за цей період Мукачівська єпархія зберегла ідентичність місцевої Католицької церкви грецького обряду, на партикулярній основі якої папа Римський Климент XIV канонічно засновував нову церковну провінцію.



Список використаних джерел

1. Baan, Istvan, 2010. A munkacsi puspoki szek betoltese 1650 es 1690 kozott, SYMBOLAE. A gorog katolikus oroksegkutatas utjai. A Nikolaus Nilles SJ halalanak 100. evfordulojan rendezett konferencia tanulmanyai. Nyiregyhaza, 2007. november 23-24, Szerkesztette Tamas Veghseo, Nyiregyhaza: Oroksegunk Konyvkiado Kft., old. 161-166.

2. Baran, Alexander, 1960. Documenta ineditia de confirmatione Parthenii Petrovic episcopi Mukacoviensis, Analecta Ordinis S. BasiliiMagni, Series II, Sectio II, Tomus III (ІХ), Roma, 1960, p. 440-448.

3. Baran, Alexander, 1960. Metropolia Kioviensis et eparchia Mukacoviensis, Ed. 2, Romae: PP. Basiliani, 111 p.

4. Basilovitcs, Joannicio, 1799. Brevis notitia fundationis Theodori Koriathovits, olim Ducis de Munkacs, pro religiosis ruthenis Ordinis Sancti Basilii Magni, in monte csernek ad Munkacs, Anno MCCCLX. Factae. Exhibens Seriem episcoporum graeco- catholicorum Munkacsiensium, cum proecipuis eorundem aliorumque Illuftrium Virorum Geftis, e variis Diplomatibus, Decretisque Regiis, ac allis Documentis, authenticis potifsimum concinnatam, Tomus I, Pars Prima. Cassovie: Typographia Ellingeriana, 104 р.; Tomus I, Pars Secunda, 208 p.; Tomus I, Pars Tertia, 139 p.; 1804, Tomus II, Pars Quarta. Cassoviae: Typis Joannis Josephi Ellinger, 261 p.; 1805, Tomus II, Pars Quinta. Cassoviae: Typis Joannis Josephi Ellinger, 93 p.; Tomus II, Pars sexta, 58 p.

5. Bazilovic, Joanik, 2013. Dejiny Greckokatolickej cirkvi v Uhorsku, Eds. Monika Bizonova, Jaroslav Coranic, Presov: Vydavatel'stvo Presovskej univerzity v Presove, 478 s.

6. Bidermann, Germ. Ign., 1862. Die Ungarische Ruthenen, ihr Wohngebiet, ihr Erwerb und ihre Geschichte, Innsbruk: Wagner'schen Universitats-Buchhandlung, Band I, xvi, 140 s.; 1867, Band II, iv, 120 s.

7. Bobak, Alexander, 1943. De iure patronatus supremi quoad Ecclesiam Ruthenacam in Hungaria, Romae, p. [7]--11.

8. Botlik, Jozsef, 1997. Harmas kereszt alatt. Gorog katolikusok Karpataljan az ungvari uniotol napjainkig (1646- 1997), Budapest: Hatodik sip alapitvany uj mandatum konyvkiado, 335 old.

9. Bugel, Walerian, 2000. W obawie o wlasna tozsamoкс. Eklezjologia Unii Uzhorodskiej, Lublin: Redakcja Wydawnictw Katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego, 242 s.

10. Bugel, Walerian, 2003. Ekleziologie Uzhorodske unie a jejich dedicu na pozadi doby, Olomouc: Univerzita Palackeho v Olomouci, 274 s.

11. Coranic, Jaroslav, 2014. Z dein Greckokatolickej cirkvi na Slovensku, Ceske Budejovice: Sdruzeni sv. Jana Nepomuckeho pri Biskupstvi ceskobudejovickem, 526 s.

12. Coranic, Jaroslav, 2016. Strucny prehl'ad vychodnych cirkvi, Greckokatolicka cirkev na Slovensku vo svetle vyroci IVa., Editor Jaroslav Coranic, Presov - Uzhorod, s. 9-23.

13. Dejiny Uhorska (1000 - 1918), Editor Peter Konya, 2013, Presov: Vydavatel'stvo Presovskej univerzity v Pre^ve, 787 s.

14. Diplome maramure^ene din secolul XIV. §i XV., 1900. Adunate §i comentate prin Joan Mihalyi de Ap§a, Maramure§-Sziget: Tipografia Lui Mayer §i Berger, XI + 666 s.

15. Documenta inedita de confirmatione Parthenii Petrovyc episcopi Mukacoviensis, 1960, Collegit: Alexander Baran, Analecta Ordinis S. Basilii Magni, Series II, Sectio II, Vol. III (IX), Fasc. 3-4, Romae, р. 440-448.

16. Documenta Unionis Uzhorodensis, 1873, Conciliorum Sacrorum collectio Lacensis, Vol. VI. Friburgi Br., p. 963-965.

17. Fenics, Volodimir, 2019. A Hrusevoi es a Munkacsi Kolostori Kozpontok. A Magyar Kiralysag eszaki reszen elo ruszinok es az olahok hitelete e reformatio kezdeteig, Ukranbol forditotta Nagy Natalio, Ungvar: V. Padyak Kiadoja, 180 old.

18. Fenics, Volodimir, 2020. Az ungvari gorog katolikus unio hagyateka: mltoszok, sztereotipiak es a valosag, Ukranbol forditotta Adam Dora, Ungvar: Valeriy Padyak Kiadoja, 232 old.

19. Fenics, Volodimir, 2020. Felekezeti-etnikai konverziok az ungvari unios hagomany gorog katolikusok multikulturalis kozegeben (XVI. szazad kozepe - XVIII. szazad vege), Fenics, Volodimir - Ferko, Okszana - Sterr, Diana. Vallasi-etnikai konverziok Eszakkelet-Magyarorszag hatarvidekenek multikulturalis kozegeben (XVI. szazad kozepe - XX. szazad eleje), Ungvar: Polihraphczenter «LIRA», old. 9-11, 39-81, 139-158.

20. Fiedler, Jozef, 1862. Beitrage zur Geschichte der Union der Ruthenen in Nord-Ungarn und der immunitat des Clerus derselben, Sitzungsberichte der K. Akademie der Wissenschaften, Band XXXIX, Wien, p. 481-524.

21. Grados, Juraj, 2016. Dokumente Uzhorodskej unie z 24. aprila 1646, Historicky casopis, Vol. 64, c. 3, s. 511-520.

22. Grados, Juraj, 2016. The Union of Uzhorod and the Document from April 24. 1646, Eastern Theological Journal, Vol. 2, № 2, p. 303-314.

23. Grados, Juraj, 2016. Uzhorodska unia z 24. aprila 1646 vo svetlejej dokumentu, Theologos: Teologicka revue, vol. 18, c. 2, s. 229-241.

24. Grados, Juraj, 2016. Vychodny obrad v Arpadovskom Uhorsku, Greckokatolicka cirkev na Slovensku vo svetle vyroci IV a., Editor Jaroslav Coranic, Presov - Uzhorod, s. 43-64.

25. Grados, Juraj, 2016. Vychodny obrad v dobe medzi Moravou a Uhorskom, Greckokatolicka cirkev na Slovensku vo svetle vyroci IVa., Editor Jaroslav Coranic, Presov - Uzhorod, s. 25-41.

26. Grados, Juraj, 2019. Uzhorodska unia v kontexte stredoeuropskych cirkevnych unii od konca 16. do zaciatku 18. Storocia, Greckokatolicka cirkev na Slovensku vo svetle vyroci V, Editor Jaroslav Coranic, Presov: Vydavatel'stvo Presovskej univerzity v Presove, s. 61-79.

27. Halaga, Ondrej R., 1947. Slovanske osidlenie Potisia a vychodoslovenski greckokatolici, I, Kosice: Vychodoslovensky kulturny spolok svojina, 135 s.

28. Historica ac iuridica notitia de rutenis in Hungaria et de existentia Eparchiae Mukacoviensis anno 1767, De processibus canonicis ecclesiae catholicae Ucrainorum in Transcarpathia ab 1771 usque 1853, Collegit: Alexander Baran, 1973, Romae: Editiones Universitatis Catholicae Ucrainorum S. Clementis Papae, p. 19-30.

29. Hodinka, Antal, 1909. A Munkacsi gorog-katholikus puspokseg tortenete, Budapest: Kiadja. a Magyar Tudomanyos Academia, 856 old.

30. Hornad, Vladimirus de juxta, 2004. Dejiny greckokatolikov Podkarpatska (9.-18. storocie), Kosice, 954 s.

31. Janka, Gyorgy, 1997. A Munkacsi egyhazmegye felallitasa, Athanasiana, 4 kot, Nynegyhaza, old. 57-81.

32. Krupa, Juraj, 2016. Vychodne katolicke cirkvi [Online]. Доступно: http://casopisslovo.sk/2016/04/30/vychodne-katolicke-cirkvi/ (дата звернення: 05.07.2016).

33. Lacko, Michael, 1955, 1965. Unio Uzhorodensis Ruthenorum Carpaticorum cum Ecclesia catholica, Orientalia Christiana Analecta, Vol. 143, Roma, An Appendix of 61 documents is to be found on, p. 191-256.

34. Lacko, Michael, 1966. The Union of Uzhorod, Slovak studies, VI, Cleveland-Rome: Slovak Institute, p. 7-190.

35. Lacko, Michael, 1978 - 1982. Z nasej minulosti, Maria.

36. Lacko, Michael, 1979. Z nasej minulosti. 17. Uzhorodska unia, Maria, c. 6, s. 15-16.

37. Lacko, Michael, 1979. Z nasej minulosti. 18. Dokument o Uzhorodskej unii, Maria, c. 7-8, s. 19-20.

38. Lacko, Michael, 2012. Uzhorodska unia Karpatskych Rusinov s Katolickou Cirkvou, Kosice: Centrum spirituality Vychod-Zapad Michala Lacka v Kosiciach, vedeckovyskumne pracovisko Teologickej fakulty Trnavskej univerzity, 262 s.

39. Lacko, Michal, 2012. Uzhorodska unia Karpatskych Rusinov s Katolickou Cirkvou, Kosice: Centrum spirituality Vychod-Zapad Michala Lacka v Kosiciach, vedeckovyskumne pracovisko Teologickej fakulty Trnavskej univerzity, s. 191-245, Nepublikovane dokumenty, Priloha I-61.

40. Lencis, Stefan, 2016. Sl'achticka rodina Drugetovcov a ich vzt'ah k veriacim v Zemplmskej a Uzskej stolici, Наукові записки Ужгородського університету, Серія: історично-релігійні студії, Випуск 5, Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», с. 135-145.

41. Medvid', Marian, 2004. Uzhorodska unia. Historicky nacert zrodu a zaciatku jej existencie, Michalovce, 66 s.

42. Meszaros, Karoly, 1850. A magyarorszagi oroszok tortenete, Pest, Ш + 167 old.

43. Meszaros, Karoly, 1861. Ungvar tortenete, a legregibb idoktol maig, Pesten: Rath Mor konyvkereskedeseben s bizottmanyaban, 115 old.

44. Munkacsi gor. szert. puspokseg okmanytara. I. kot. 1458 - 1715, Gyujtotte, osszeallitotta es kozrebocsatja: Hodinka Antal, 1911, Ungvar: Szerzo kiadasa, 659 old.

45. Nilles, Nicolao, S.J., 1885. Symbolae ad illustrandam historiam ecclesiae orientalis in terries coronae s. Stephani, Vol. II, Eniponte: Typis et sumptibus feliciani rauch, p. 497-1088.

46. Papp, Gyorgy, 1940. A Munkacsi puspokseg eredete, Miskolc, 24 old.

47. Papp, Gyorgy, 1941. Az Ungvari unio idopontja, Miskolc: Ludvig Istvan Konyvnyomdaja, 13 old.

48. Pekar, Athanasius B., 1979. The bishops the Eparchy of Mukachevo with historical outlines, Pittsburgh: Byzantine seminary press, 88 p.

49. Pekar, Basilius, 1956. De erectione canonica eparchiae Mukacoviensis (anno. 1771), Ed. 2, Romae: PP. Basiliani, 136 p.

50. Pirigyi, Istvan, 1990. A Magyarorszagi gorog katolikusok tortenete, I. kotet, Lektoralta: Ivancso Istvan, Nyiregyhaza: Gorog katolikus hittudomanyi foiskola, 191 old.

51. Pirigyi, Istvan, 1990. A Magyarorszagi gorog katolikusok tortenete, II. Kotet, Lektoralta: Ivancso Istvan, Nyiregyhaza: Gorog katolikus hittudomanyi foiskola, 248 old.

52. Relatio quadriennalis Archiepiscopi Strigoniensis Georgii Lippay ad Sacram Congr. Concilii, anno 1650, Bouydos, Ernest, 1965. The quadrennial reports of the Archbishops of Strigonia to Rome, p. 37-38, № 11.

53. Skoviera, Andrej, 2013. K problematike identity vychodnych katolickych cirkvi, Kulturna identita greckokatolikov vo svetle cyrilo-metodskeho dedicstva II. Subor studii II, Zost. Lichner M., Marincak S., Zenuch, P., Bratislava: Dobra kniha, s. 169-178.

54. Szabo, Peter, 2012. A keleti egyhazak szentsegi joga: osszehasonlito bemutatas, Nyiregyhaza: Szent Atanaz Gorogkatolikus Hittudomanyi Foiskola, 331 old.

55. Tussor, Peter, 2002. Lippay Gyorgy egri puspok (1637 - 1642) jelentese Felso-Magyarorszag vallasi helyzeterol (Archivio Santacroce), Leveltari kozlemenyek, Vol. 73, old. 199-241.

56. Vasil`, Cyril, 2000. Kanonicke pramene byzantsko-slovanskej katollckej cirkvi v Mukacevskej a Presovskej eparchii vporovnanl s Kodexom kanonov vychodnych cirkvi, Tmava: Dobra kniha, 284 s.

57. Veghseo, Tamas, 2010. Unio, integracio, modernizacio. A Romaval valo egyseg hattere a munkacsi puspoksegben (17. szazad kozepe), Athanasiana, 32, old. 9-36.

58. Veghseo, Tamas, 2011. «...mint igaz egyhazi ember...» A tortenelmi Munkacsi Egyhazmegye gorog katolikus egyhazanak letrejotte es 17. szazadi fejlodese, Nyiregyhaza: Kiado a Szent Atanaz Gorogkatolikus Hittudomanyi Foiskola, 189 old.

59. Veghseo, Tamas, 2016. Lippay Gyorgy egri puspok es az ungvari unio, Наукові записки Ужгородського університету, Серія: історично-релігійні студії, Випуск 5, Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», с. 146-153.

60. Zenuch, Vavrinec, 2019. List papezovi Inocentovi X. z roku 1652 vo svetle faktov, Konstantinove listy, c. 12/1, p. 50-58.

61. Zenuch, Vavrinec, 2020. Od misie ku skole - dejiny posobenia jezuitov v Uzhorode do povstania Juraja I. Rakocziho, Annales hostorici Presovienses, c. 1, roc. 20 s. 121, Priloha, s. 117-127 (Priloha, s. 125-127).

62. Zubko, Peter - Zenuch, Vavrinec, 2017. O dokumentoch uzhorodskej unie, Kosicke historicke zosity, Vol. 27, s. 9-20.

63. Zubko, Peter, 2016. O dokumente Uzhorodskej unie z 24. aprila 1646, Slavica Slovaca, Vol. 51, c. 1, s. 3-9.

64. Аввакумов, Юрій, 2001. Витоки унійного богослов'я. Проблема церковної єдності в обрядових дискусіях між Римом і Константинополем вХІ-ХІІІ століттях, Авторизований пер. з нім. Олега Конкевича, за ред. Уляни Головач, Львів: Видавництво Українського католицького університету, 448 с.

65. Василь, Ціріл, 2007. Мукачівська єпархія та її єпископи. Історія походження, Матеріали конференції присвячені сторічному ювілею першого друкованого видання «Церковного простопінія» о. І. Бокшая (Ужгород, 26-27 червня 2007 р.), Ред. В. Ігнатишин, Ужгород: Ужгородська греко-католицька богословська академія ім. Блаженного Теодора Ромжі, с. 29-47.

66. Владика Ніл, 2020. Декрет проголошення Партикулярного права Мукачівської греко-католицької церкви, Благовісник. Спецвипуск, Ужгород, с. 2-3.

67. Гаджеґа, Василь, 1924. Перва спроба исторіВ мукачевскоЬ епархіВ, Науковий зборныкъ Товариства «ПросвЪта» въ УжгородЪ, Рочникъ Ш, Ужгородъ, с. 1-27.

68. Гаджеґа, Юлій, 1928. Два историческихъ вопроса. (Старожилы-ли карпатороссы и о началахъ христіанской религіи на Подкарпатской Руси), Ужгородъ: Типографія Юлія Фелдешія, 47 с.

69. Годинка, Антоній, 1992. Як наші духовникы проживали, Hodinka Antal valogatott keziratai, Valogatta, szerkesztette es a bevezeto eletrajzot irta: Udvari Istvan, Nyireghaza, оМ. 35-56.

70. Ґрадош, Юрай, 2016. Ужгородська унія з 24 квітня 1646 року у світлі її документу, Наукові записки Ужгородського університету. Серія: історично-релігійні студії, Випуск 5, Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», с. 16-25.

71. Грамота генерала общества иезуитов об организации иезуитской колегии в Ужгороде, Рим, 19 октября 1636 г., Державний архів Закарпатської області, ф. 151. Правління Мукачівської греко-католицької єпархії, м. Ужгород, оп. 25, спр. 50, арк. 1.

72. Декрет про Східні Католицькі Церкви «Східних Церков - Orientalium Ecclesiarum» від 21.11.1964, Документи Другого Ватиканського Собору. Конституції, декрети, декларації, Ред. Галина Ґенґало, 1996, Репринт. вид., Львів: Свічадо, с. 171-- 186.

73. Добош, Ондраш, 2021. Практика та теорія євхаристії в історичній Мукачівській єпархії від Ужгородської унії (1646р.) до серединиХХстоліття, Пер. з італ. Віктор Богів, Ужгород: ФОП «Сабов А. М.», 811 с.

74. Догматична Конституція про Церкву «Lumen gentium» («Світло народів») від 21.11.1964, Документи Другого Ватиканського Собору. Конституції, декрети, декларації, Ред. Галина Ґенґало, 1996, Репринт. вид., Львів: Свічадо, с. 75-170.

75. Дулишковичъ, Іоаннь, 1874. Историческія черты Угро-Русскихъ, Тетрадь І. Унгваръ: Печатня Карла Іегера и Альберта Ю. Рейпайя, 135 с.; Тетрадь ІІ, 1875. Унгваръ: Печатня Карла Іегера и Альберта Ю. Рейпайя, 142 с.; Тетрадь Ш, 1877, Унгваръ: Типографія Макс. Полячика, 234 с.

76. Кодекс Канонів Східних Церков, 1991, [Online]. Доступно:https://web.archive.org/web/20170704223353/http://

77. old.ugcc.org.ua/CCEC/CCEC-toc.html (дата звернення: 30.01.2014).

78. Коссей, Юрій, [Б. р. і м. в.]. Апостольське започаткування Мукачівської єпархії, 132 с.

79. Лацко, Міхал, 2015. Ужгородська унія (1646), Фріс, Вільгельм де у співпраці з Бирля Октавіан, Ґілл Джозеф та Лацко Міхал. Рим і Патріярхати Сходу, Пер. з нім. Олега Конкевича, Софії Матіяш, Львів: Видавництво Українського католицького університету, с. 119-125.

80. Лучкай, Михайло, 1999. Історія карпатських русинів: У шести томах, ^м І, Дешифр. рукопису, від перекл., пер. з латин., покажч. Ю. М. Сака; вст. ст. Д. Д. Данилюка, Ужгород: Закарпаття, 199 с., іл.; Том ІІ, 2000, Дешифр. рукопису, від перекл., пер. з латин., покажч. Ю. М. Сака; вст. ст. Д. Д. Данилюка, Ужгород: Закарпаття, 388 c., іл.; Том ІІІ, 2002, Дешифр. рукопису Ю. М. Сака; пер. укр. мовою А. М. Ігната; покажч. іст. осіб та назв Д. Д. Данилюка; географ. покажч. І. М. Сенька, Ужгород: Закарпаття, 328 с., іл.; Том W, 2003, Дешифр. рукопису Ю. М. Сака; пер. укр. мовою Ю. М. Сака, М. В. Ороса, Й. О. Баглая; покажч. іст. осіб та назв Д. Д. Данилюка; географ. покажч. І. М. Сенька, Ужгород: ВАТ «Видавництво «Закарпаття», 328 с., іл.; Том V, 2004. Історія Мукачівської єпархії, укладена Іваном Пастелієм, старшим настоятелем Мукачівського капітулу, і видана Михайлом Лучкаєм, луккським придворним настоятелем, Дешифр. рукопису та перекл. з латин. мови М. В. Ороса; пер. німецькомовних вставок М. І. Зимомрі; передм., покажч. іст. осіб та назв Д. Д. Данилюка; географ. покажч. І. М. Сенька, Ужгород: ВАТ «Видавництво «Закарпаття», с. 17-220; Том VI. Історія Мукачівської єпархії, написана Михайлом Лучкаєм, колишнім ужгородським парохом та віце-архідияконом і настоятелем церкви Успення Пресвятої Діви Марії в м. Лукка, 2011, Дешифр. рукопису та пер. з латин. О. В. Барбіл, Е. В. Швед, О. М. Яцків; післямова М. М. Вегеша; покажч. іст. осіб та назв Д. Д. Данилюка; географ. покажч. І. М. Сенька; про переклад перекладачів і добродіїв цього тому Е. В. Швед, Ужгород: ВАТ «Видавництво «Закарпаття», 472 с., іл.

81. Макарій, ієром., 2020. Хто підписаний на документі з Ужгорода 24 квітня 1646 року?, Благовісник. Журнал Мукачівської греко-католицької єпархії, № 5-7 (332-334), травень-липень, Ужгород, с. 21-23.

82. Норми Партикулярного права Мукачівської греко-католицької церкви свого права, 2020, Благовісник. Спецви- пуск,Ужгород, с. 4-38.

83. Пап, Степан, 1983. Початки християнства на Закарпатті. На основі нових наукових дослідів, Філадельфія: «Америка», 222 с.

84. Пекар, Атанасій В., 1997. Нариси історії Церкви Закарпаття, Том ІІ. Внутрішня історія, Рим - Львів: Видавництво отців василіян «Місіонер», 492 с.

85. Пекар, Атанасій, 1996. Ужгородська унія та її творці (1646 - 1996), Записки ЧСВВ, Секція ІІ, Том XV (ХХІ), Вип. 1-4, Рим, с. 247-300.

86. Пекар, Атанасій, 1997. Нариси історії Церкви Закарпаття, Том І: Єрархічне оформлення, Видання друге, Рим-Львів: Місіонер, 232 с.

87. Петровъ, Алексей, 1930. ДревнЗйшія грамоты по исторіи карпаторусской церкви и іерархіи 1391 - 1498 г. Съ 12 фотографическими факсимиле. Praga: Nakladem shorn pro vyzkum Slovenska a Podkarpat. Rusi. V Gen. Komisi knihkupectvi «Obris» v Praze. Tiskem Ceske graficke unie A. S. V Praze, 232 s. + 12 факсимиле.

88. Попович, Міхал, 1994. Про світле вогнище нашого минулого (До 500-річчя Мукачівської єпархії), Науковий збірник Музею української культури у Свиднику, Випуск 19, Упоряд. Мирослав Сополига. Братислава - Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Братиславі - Відділ української літератури в Пряшеві, с. 11-25.

89. Промова Папи Йоана Павла ІІ, виголошена під час презентації ССЕО, Путівник по Східному Кодексу: Коментар до Кодексу Канонів Східних Церков, За ред. Джорджа Недунґатта, Пер. з англ. О. Гладкий, 2008, Львів: Свічадо, с. 19-25.

90. Пронин, Василий, архим., 2005. История Православной Церкви на Закарпатье, Мукачево: Свято-Николаевский Мука- чевский монастырь, 527 с.

91. Путівник по Східному Кодексу: Коментар до Кодексу Канонів Східних Церков, За ред. Джорджа Недунґатта, Пер. з англ. О. Гладкий, 2008, Львів: Свічадо, 791 с.

92. Суттнер, Ернст Кристоф, 2007. Церковні розколи і єдність церкви, Пер. з нім. та наук. ред. Олега Турія, Львів: Місіонер, 152 с.

93. Суттнер, Эрнст Кристофер, 1998. Восточные церкви в унии с Римом (Различные способы понимания унии), 400 лет Брестской церковной унии 1596 -1996: критическая переоценка: Сборник материалов международного симпозиума (Неймеген, Голландия), Науч. ред. и предисл.: Алексея Юдина, Москва: Библейско-богословский институт св. апостола Андрея, с. 238-248.

94. Суттнер, Эрнст Христофор, 1997. Богословские и внебогословские мотивы в основе Марчевской, Ужгородской и Зи- бенбюргенской уний, Ужгородській унії - 350 років. Матеріали міжнародних наукових конференцій (Ужгород, квітень 1996р.), Відп. за вип. І. М. Гранчак, Ужгород: Патент, с. 64-71.

95. Терниста дорога до єдності. Науково-популярне видання, присвячене 350-річчю Ужгородської унії, За ред. о. Юрія Са- бова, 1995, Ужгород: Патент, 232 с.

96. Фенич, Владимир, 2011. Верхнее Потисье между Моравией и Болгарским царством, или кого крестили св. Константин (Кирилл) и Мефодий на «Закарпатье»?, Карпатика, Випуск 40, Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», с. 124-138.

97. Фенич, Владимир, 2012. «Монастырская Церковь»: происхождение и ранняя история Мукачевского епископства XV века (историографический аспект), Карпатика, Випуск 41, Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», с. 177-203.

98. Фенич, Владимир, 2013. В предверии «искушения греческим орехом»: религиозно-церковная жизнь русинов и валахов Марамуреша в XIII - XIV вв., Карпатика, Випуск 42, Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», с. 121-166.

99. Фенич, Владимир, 2018. Грушевский и Мукачевский монастырские центры религиозной жизни русинов и валахов северной части Венгерского королевства в период до начала Реформации, Ужгород: Издательство Валерия Падяка, 196 с.

100. Фенич, Володимир, 1999. До питання про історію взаємовідносин між єпископами Мукачева і мараморошськими православними центрами (1391 - 1733 рр.), Relafii romano-ucrainene istorie §i contemporaneitate / Roman - Ukrainian Relations History and Present = Румунсько-українські відносини: історія і сучасність, Coordonatori: Viorel Ciubota, Vasile Marina, Satu Mare: Editura Muzeului Satmarean, s. 185-199.

101. Фенич, Володимир, 2005. Заснування Мукачівської єпархії у XV ст.: історіографічні міфи та історичні реалії, Carpatica- Карпатика, Випуск 32: Науковий збірник, присвячений світлій пам'яті педагога і вченого Томаша Сопка, Відп. за вип. Тиводар М. П., Ужгород: Ліра, с. 168-184.

102. Фенич, Володимир, 2012. «Теодорів дарунок»: історичні дискурси та комеморативні практики у полоні однієї сумнівної грамоти, Наукові записки Ужгородського університету. Серія: історично-релігійні студії, Випуск 1 , Ужгород: Вид-во УжНУ «Говерла», с. 140-158.

103. Фенич, Володимир, 2014. Под знаком византийской цивилизации: ставропигиальный монастырь в Перь (Грушево) с правами патриаршего экзарха 1391 г. в источниках и историографии, Карпатика, Випуск 43, Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», с. 230-258.

104. Фенич, Влaдимир, 2015. «Монастырская Церковь»: происхождение и ранняя история Мукачевского епископства (середина XV в.), Белоруссия и Украина: История и культура, Выпуск 5, Москва: Институт славяноведения РАН, с. 4-33.

105. Фенич, Володимир, 2015. Під юрисдикцією Константинопольського патріарха: ставропігійний монастир з правами патріаршого екзарха в Грушеві (1391) та його історія до першої спроби інкорпорації мукачівським єпископом (1491), Наукові записки Богословсько-історичного науково-дослідного центру імені архімандрита Василія (Проніна), №. 4, Ужгород: Карпати, с. 556-586.

106. Фенич, Володимир, 2016. «Монастирські війни»: інкорпорація Грушівського ставропігійного монастиря мукачівським єпископом у 1491 - 1498 - 1551 - 1556 рр., Наукові записки Ужгородського університету. Серія: історично-релігійні студії, Випуск 4, Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», с. 15-44.

107. Фенич, Володимир, 2016. Від монастирської Церкви-Єпархії до «Ecclesia sui iuris»: Ужгородська унія та інституювання церковних спільнот ужгородської унійної традиції, Наукові записки Ужгородського університету. Серія: історично- релігійні студії, Випуск 5, Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», с. 26-105.

108. Фенич, Володимир, 2016. Міфи і стереотипи в історії греко-католиків Мукачівської єпархії, Greckokatolicka cirkev na Slovensku vo svetle vyroci IVb., Editor Jaroslav Coranic, Presov, s. 5-33.

109. Фенич, Володимир, 2017. Коріатовичіана: як формувався міф про витоки монастиря василіан на Чернечій Горі в Мука- чеві, Historia Radu bazilianov sv. Jozafata, Editor Jaroslav Coranic. Presov, s. 39-73.

110. Фенич, Володимир, 2019. Греко-католики ужгородської унійної традиції: міфи, стереотипи, реалії, Ужгород: Видавництво В. Падяка, 248 с.

111. Фенич, Володимир, 2019. Канонічно-правовий статус Мукачівської єпархії від 1391 до 1646 року, Наукові записки Ужгородського університету, Серія: історично-релігійні студії, Випуск 6, Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», с. 9-54.

112. Фенич, Володимир, 2019. Разом - проти - чи окремо? Сучасний стан Східних Католицьких Церков різних унійних традицій, Наукові записки Богословсько-історичного науково-дослідного центру імені архімандрита Василія (Проніна), Випуск

2. Ужгород: Карпати, с. 581-625.

1. Фенич, Володимир, 2020. Під юрисдикцією Еґера: канонічно-правове становище мукачівських єпископів у 1491 - 1646 роках, Наукові записки Богословсько-історичного науково-дослідного центру імені архімандрита Василія (Проніна), Випуск

3. Ужгород: Карпати, с. 101-150.

1. Фенич, Володимир, 2021. Витоки християнства та Мукачівської Церкви до Ужгородської унії, Програма Міжнародної конференції з нагоди ювілею 250-ліття канонічного заснування Мукачівської греко-католицької єпархії та 375-ліття Ужгородської унії (17-18 вересня 2021 р., м. Ужгород), на 4 с.



References

1. Baan, Istvan, 2010. A munkacsi puspoki szek betoltese 1650 es 1690 kozott, SYMBOLAE. A gorog katolikus oroksegkutatas utjai. A Nikolaus Nilles SJ halalanak 100. evfordulojan rendezett konferencia tanulmanyai. Nyiregyhaza, 2007. november 23-24, Szerkesztette Tamas Veghseo, Nyiregyhaza: Oroksegunk Konyvkiado Kft., old. 161-166. (in Hungarian).

2. Baran, Alexander, 1960. Documenta ineditia de confirmatione Parthenii Petrovic episcopi Mukacoviensis, Analecta Ordinis S. BasiliiMagni, Series II, Sectio II, Tomus III (ІХ), Roma, 1960, p. 440-448. (in Latin).

3. Baran, Alexander, 1960. Metropolia Kioviensis et eparchiaMukacoviensis, Ed. 2, Romae: PP. Basiliani, 111 p. (in Latin).

4. Basilovitcs, Joannicio, 1799. Brevis notitia fundationis Theodori Koriathovits, olim Ducis de Munkacs, pro religiosis ruthenis Ordinis Sancti Basilii Magni, in monte csernek ad Munkacs, Anno MCCCLX. Factae. Exhibens Seriem episcoporum graeco- catholicorum Munkacsiensium, cum proecipuis eorundem aliorumque Illuftrium Virorum Geftis, e variis Diplomatibus, Decretisque Regiis, ac allis Documentis, authenticis potifsimum concinnatam, Tomus I, Pars Prima. Cassovie: Typographia Ellingeriana, 104 р.; Tomus I, Pars Secunda, 208 p.; Tomus I, Pars Tertia, 139 p.; 1804, Tomus II, Pars Quarta. Cassoviae: Typis Joannis Josephi Ellinger, 261 p.; 1805, Tomus II, Pars Quinta. Cassoviae: Typis Joannis Josephi Ellinger, 93 p.; Tomus II, Pars sexta, 58 p. (in Latin).

5. Bazilovic, Joanik, 2013. Dejiny Greckokatolickej cirkvi v Uhorsku, Eds. Monika Bizonova, Jaroslav Coranic, Presov: Vydavatel'stvo Presovskej univerzity v Presove, 478 s. (in Slovak).

6. Bidermann, Germ. Ign., 1862. Die Ungarische Ruthenen, ihr Wohngebiet, ihr Erwerb und ihre Geschichte, Innsbruk: Wagner'schen Universitats-Buchhandlung, Band I, xvi, 140 s.; 1867, Band II, iv, 120 s. (in German).

7. Bobak, Alexander, 1943. De iure patronatus supremi quoad Ecclesiam Ruthenacam in Hungaria, Romae, p. [7]--11. (in Latin).

8. Botlik, Jozsef, 1997. Harmas kereszt alatt. Gorog katolikusok Karpataljan az ungvari uniotol napjainkig (1646 - 1997), Budapest: Hatodik sip alapitvany uj mandatum konyvkiado, 335 old. (in Hungarian).

9. Bugel, Walerian, 2000. W obawie o wlasna tozsamosa Eklezjologia Unii Uzhorodskiej, Lublin: Redakcja Wydawnictw Katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego, 242 s. (in Polish).

10. Bugel, Walerian, 2003. Ekleziologie Uzhorodske unie a jejich dedicu na pozadi doby, Olomouc: Univerzita Palackeho v Olomouci, 274 s. (in Polish).

11. Coranic, Jaroslav, 2014. Z dein Greckokatolickej cirkvi na Slovensku, Ceske Budejovice: Sdruzeni sv. Jana Nepomuckeho pri Biskupstvi ceskobudejovickem, 526 s. (in Slovak).

12. Coranic, Jaroslav, 2016. Strucny prehl'ad vychodnych cirkvi, Greckokatolicka cirkev na Slovensku vo svetle vyroci IVa., Editor Jaroslav Coranic, Presov - Uzhorod, s. 9-23. (in Slovak).

13. Dejiny Uhorska (1000 - 1918), Editor Peter Konya, 2013, Presov: Vydavatel'stvo Presovskej univerzity v Pre^ve, 787 s. (in Slovak).

14. Diplome maramure^ene din secolul XIV. §i XV., 1900. Adunate §i comentate prin Joan Mihalyi de Ap§a, Maramure^-Sziget: Tipografia Lui Mayer §i Berger, XI + 666 s. (in Latin; in Roman; in Hungarian).

15. Documenta inedita de confirmatione Parthenii Petrovyc episcopi Mukacoviensis, 1960, Collegit: Alexander Baran, Analecta Ordinis S. Basilii Magni, Series II, Sectio II, Vol. III (IX), Fasc. 3-4, Romae, р. 440-448. (in Latin).

16. Documenta Unionis Uzhorodensis, 1873, Conciliorum Sacrorum collectio Lacensis, Vol. VI. Friburgi Br., p. 963-965. (in Latin).

17. Fenics, Volodimir, 2019. A Hrusevoi es a Munkacsi Kolostori Kozpontok. A Magyar Kiralysag eszaki reszen elo ruszinok es az olahok hitelete e reformatio kezdeteig, Ukranbol forditotta Nagy Natalio, Ungvar: V. Padyak Kiadoja, 180 old. (in Hungarian).

18. Fenics, Volodimir, 2020. Az ungvari gorog katolikus unio hagyateka: mitoszok, sztereotipiak es a valosag, Ukranbol forditotta Adam Dora, Ungvar: Valeriy Padyak Kiadoja, 232 old. (in Hungarian).

19. Fenics, Volodimir, 2020. Felekezeti-etnikai konverziok az ungvari unios hagomany gorog katolikusok multikulturalis kozegeben (XVI. szazad kozepe - XVIII. szazad vege), Fenics, Volodimir - Ferko, Okszana - Sterr, Diana. Vallasi-etnikai konverziok Eszakkelet-Magyarorszag hatarvidekenek multikulturalis kozegeben (XVI. szazad kдzepе - XX. szazad eleje), Ungvar: Polihraphczentеr «LIRA», old. 9-11, 39-81, 139-158. (in Hungarian).

20. Fiedler, Jozef, 1862. Beitrage zur Geschichte der Union der Ruthenen in Nord-Ungarn und der immunitat des Clerus derselben, Sitzungsberichte der K. Akademie der Wissenschaften, Band XXXIX, Wien, p. 481-524. (in German).

21. Grados, Juraj, 2016. Dokumente Uzhorodskej unie z 24. aprila 1646, Historicky casopis, Vol. 64, c. 3, s. 511-520. (in Slovak).

22. Grados, Juraj, 2016. The Union of Uzhorod and the Document from April 24. 1646, Eastern Theological Journal, Vol. 2, № 2, р. 303-314. (in English).

...