До питання про походження роду прп. Паїсія Величковського і його зв’язки з Чернігівщиною
Дослідження генеалогій козацьких старшин Чернігівщини. Автобіографія та духовне становлення П. Величковського. Життя майбутнього преподобного при Любецькому монастирі. Вивчення питання генеалогічних зв’язків між старцем і священиком І. Величковським.
| Рубрика | Религия и мифология |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.10.2023 |
| Размер файла | 60,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://allbest.ru
До питання про походження роду прп. Паїсія Величковського і його зв'язки з Чернігівщиною Доповідь прочитана на міжнародній науково-богословській конференції «Афонська спадщина і традиції ісихазму в історії та культурі України» (м. Одеса, 20.07.2019 р.).
Сергій Шумило Шумило Сергій Вікторович - головний редактор наукового альманаху «Афонська спадщина», директор Міжнародного інституту афонської спадщини в Україні (м. Київ, Україна).
Вступ
Мета статті - висвітлення найбільш дискусійних питань щодо походження роду прп. Паїсія Величковського та пошук підтвердження його зв'язків з Чернігівщиною.
Методологія роботи представлена відповідно до антропологічного підходу. величковський генеалогічний любецький монастир
Наукова новизна. Вперше детально проаналізовано походження прп. Паїсія Величковського та його зв'язки з Чернігівщиною. Актуалізовано питання генеалогічних зв'язків між ним та відомим українським письменником та священиком Іваном Величковським.
Висновки. Докладно досліджено родовід прп. Паїсія Величковського та його зв'язки з Чернігівщиною. Паїсій Величковський та його родина є яскравими представниками роду українських козацьких священиків, церковних та культурних діячів кінця XVII- XVIII ст., які мали давнє благородне походження.
Хоча загальновизнано, що цей рід походить з Полтавщини, дослідження генеалогій козацьких старшин показують, що первісне «гніздо» козацько-шляхетського роду Величковських зосереджене в Любечі, на Чернігівщині. Зокрема, полтавська гілка родини Величковських починається з письменника та священика Івана Величковського, який переїхав до Полтави з Чернігова близько 1687р. Протягом багатьох століть родовим гніздом знатної родини Величковських був Любеч. Привертає увагу той факт, що шлях першої чернечої покори Паїсія Величковського починався саме з Чернігівщини, в Любечі.
Не виключено, що відхід Паїсія до Чернігова і Любеча був пов'язаний з якимись його внутрішніми пошуками. Рано втративши батька і, можливо, намагаючись позбутися материнської опіки, він йде на батьківщину своїх предків за батьківською лінією.
Ці пошуки могли мати не тільки духовний характер. Розібратися з самим собою, зі своїм родоводом, хто він і звідки - це теж прояв внутрішніх шукань, які міг переживати молодий послушник.
Ключові слова: Паїсій Величковський, Іван Величковський, Григорій Магденко, Родовід, Чернець, Монастир, Полтава, Полтавщина, Полтавський полк, Любеч, Чернігів, Чернігівщина, Чернігівський полк.
Вступ
Незважаючи на особливе значення, яке мала духовно-літературна спадщина преподобного Паїсія Величковського в християнській культурі України та й в цілому Центрально-Східної та Південної Європи, його родовід, життєвий шлях і праці досі залишаються ще недостатньо вивченими.
Найважливішим джерелом, що правдиво свідчить про юні роки і духовне становлення майбутнього старця Паїсія, є його Автобіографія, відома під назвою «Повість про святий собор» Шумило С. В. Автобіографія прп. Паїсія - визначна пам'ятка української духовної літератури XVIII ст. Преподобний Паїсій Величковський. «Повість про святий собор» та маловідомі листи. Київ: Видавничий відділ УПЦ, 2016. С. 9-12..
Ще одним біографічним джерелом є Житіє прп. Паїсія, складене його учнем і келійником схимонахом Митрофаном Anthony-EmilN. Tachiaos. The Revival of Byzantine Mysticism Among Slavs and Romanians in the XVIIIth Century. Texts Relating to the Life and Activity of Paisy Velichkovsky (172 1794). Thessaloniki, 1986. С. 106; Преподобный Паисий Величковский. Житие и избранные творения. Серпухов: Наследие Православного Востока, 2014. С. 223.. Цей твір є одним з найбільш достовірних оповідань про святого. Однак і він не бездоганний. Після смерті схимонаха Митрофана в Нямецькому монастирі в Румунії робилися неодноразові спроби завершити його роботу, наслідком чого стала поява кількох редакцій житія прп. Паїсія Жгун П. Б., Жгун М. А. Схиархимандрит Паисий (Величковский) Нямецкий. Prin ortodoxie si uma- nism spre reintegrarea Moldovei. Materialele Conferin^ei Stiinfifico-Teologice. Chisinau, 2008. С. 28-29; Житие и писания молдавского старца Паисия Величковского с присовокуплением предисловий на книги св. Григория Синаита, Филофея Синайского, Исихия Пресвитера и Нила Сорского, сочиненных другом его и сопостником, Старцем Василием Поляномерульским, о умном трезвении и молитве. Москва, издание Козельской Введенской Оптиной Пустыни, 1847.. Цінний внесок у вивчення життєвого шляху і спадщини прп. Паїсія Величковського зробив відомий філолог-славіст і фахівець з історії культури Румунії проф. А. Яцимірський (1873-1925), а в наш час - видатний візантиніст, професор Фессалонікійського університету А. Тахіаос, який опулікував на цю тему більше 20 праць Тахиаос А.-Э. Предварительный список полной библиографии о св. Паисии Величковском. Cyrillo- methodianum, 1993-1994, № 17-18. С. 212-227.. Крім того, в 2015 р. вийшла книга «Прп. Паїсій Величковський і Запорізька Січ», що містить маловідомі листи прп. Паїсія до Кошового отамана Війська Запорізького Петра Калнишевського та інші документи, що істотно доповнюють відомості про старця Шумило С. В. Прп. Паисий Величковский и Запорожская Сечь. Малоизвестные письма прп. Паисия Величковского к Кошевому атаману Войска Запорожского Петру Калнышевскому. Киев-Серпухов: Международный институт афонского наследия в Украине; «Наследие Православного Востока», 2015. 128 с.. У 2016 р. вперше був опублікований ще один невідомий раніше лист прп. Паїсія, який стосується його ігуменства в древньому монастирі Симонопетра на Афоні Шумило С. В. Неизвестное письмо прп. Паисия Величковского за 1763 г. и другие документы, касающиеся его игуменства в монастыре Симонопетра. Афонское наследие: научный альманах. Вып. 5-6. Киев-Чернигов: Издание Международного института афонского наследия, 2017. С. 231-255; Шумило С. В. Прп. Паисий Величковский и попытка воссоздания Русика в монастыре Симонопетра: неизвестные письма с Афона. Русь - Святая Гора Афон: Тысяча лет духовного и культурного единства. Материалы Международной научной конференции в рамках юбилейных торжеств, приуроченных к празднованию 1000-летия присутствия русского монашества на Афоне, 21-23 сентября 2016 г. Москва, 2017. С. 318-338..
У цій статті спробуємо торкнутися лише деяких аспектів життєвого шляху прп. Паїсія і, зокрема, його родоводу.
До питання про походження роду Величковських
Вивчення родоводу старця Паїсія (в миру Петра Івановича Величковського) має важливе значення, оскільки дозволяє краще зрозуміти як те, в якому середовищі і духовно-культурній атмосфері він виховувався, так і те, які ідеї і чому могли вплинути на формування його юнацького світогляду і уподобань і, відповідно, подальшого життєвого вибору.
Прп. Паїсій і його рід є яскравими представниками родини українських козацьких священиків кінця XVII-XVIII ст. Як зазначає проф. І. Огієнко, «рід Величковських був високоталановитий, дуже побожний і доброчесний, і всі про це знали і поважали їх» Огієнко І. (митрополит Іларіон). Паїсій Величковський. Життєписи великих українців / Упор., авт. істор.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. Київ : Либідь, 1999. С. 129..
Полтавщини (нині Полтавська область, Україна). Сам Паїсій нерідко себе називав «родимцем Полтавським», а в «Автобіографії» вказував, що народився він у «православному малоросійському граді Полтаві» Преподобний Паїсій Величковський. “Повість про святий собор” та маловідомі листи / Упоряд. та коментарі Шумила С. В. Київ : Видавничий відділ УПЦ, 2016. С. 66..
Однак у цьому українському козацько-полковому центрі рід Величковських облаштувався лише з кінця 80-х рр. XVII ст. В. Колосова, В. Крекотень і В. Кривошея у своїх дослідженнях звернули увагу, що полтавська гілка роду Величковських починається з відомого українського письменника і священика Іоанна Величковського, який переїхав до Полтави з Чернігівщини близько 1687 р. Колосова В. П., Крекотень В. І. До питання про життя і творчість Івана Величковського. Іван Величковський. Твори. Київ : Наукова думка, 1972. С. 26; Українська козацтво в національній пам'яті. Чернігівський полк: у 2 т. / Кривошея В. В. Т. І. Київ: ДП «НВЦ «Пріоритети», 2012. С. 291. Українська козацтво в національній пам'яті. Чернігівський полк. Т. І. С. 286-293; Кондратьєв І., Кривошея В. Нариси історії Чернігівщини періоду козацтва: Любеч. Київ, 1999. С. 12, 24, 36, 38, 40, 44, 97; Гейда О. Спадщина Івана та Паїсія Величковських та поширення ідей ісихазму на Чернігівщині у другій половині XVII - на початку ХІХ ст. Афонское наследие: научный альманах. Вып. 1-2. Киев- Чернигов: Издание Международного института афонского наследия в Украине, 2015. С. 376..
Родовим же гніздом роду Величковських протягом багатьох століть була Чернігівщина, що на півночі України.
Любецький «клан» Величковських
Дослідження родоводів української козацької старшини в різні часи проводились В. Модзалевським, В. Кривошеєю, І. Кондратьєвим, О. Алфьоровим, О. Гейдою та іншими. Ці дослідження показують, що початкове «гніздо» козацько-шляхетського роду Величковських зосереджено в Любечі на Чернігівщині11.
Наприкінці XVI - у першій половині XVII ст. в Любецькому старостві жило багато представників козацько-шляхетських родів Величковських (Савичів - Тарасовичів - Демидовичів, що походили, ймовірно, від братів Сави, Тараса і Демида Величковських). Збереглося чимало відомостей про представників цих любецьких шляхетських родин, споріднених між собою. З давніх часів вони володіли довкола Любеча власними маєтками (селами, хуторами, земельними угіддями, лісами і озерами), якими вони були наділені ще за часів Великого князівства Литовського дуже впливовими литовськими магнатами Г аштольдами Кондратьєв І., Кривошея В. Нариси історії Чернігівщини періоду козацтва. С. 97.. Пізніше, у складі Речі Посполитої, ці володіння за ними неодноразово підтверджувались універсалами польских королів Сигизмунда II Августа (за 1571 р.), Стефана Баторія (за 1581р.) і Владислава IV (за 1634 р.) Українська козацтво в національній пам'яті. Чернігівський полк. Т. І. С. 287, 290-291.. До родових володінь Величковських на Любеччині належали місцеві села Велички, Мокрі та Сухі Велички, Тарасевичі Велички, Савинки, Москалі, Петрушин та інші Українська козацтво в національній пам'яті. Чернігівський полк. Т. І. С. 286-287; Кондратьєв І. Любецьке староство (XV! - середина XVH ст.). Чернігів, 2014. С. 320, 321, 325, 328; Гейда О. Спадщина Івана та Паїсія Величковських... С. 376..
У 1548 р. Іван Тарасович Величковський був священиком П'ятницької церкви в Любечі Українська козацтво в національній пам'яті. Чернігівський полк. Т. І. С. 290.. Пізніше там само священиком служив Григорій Никифорович Величковський Кондратьєв І. Любецьке староство (XVІ - середина XVH ст.). С. 190, 208, 209, 211, 224, 225, 302; Кондратьєв І., Кривошея В. Нариси історії Чернігівщини... С. 37, 40-41, 44, 97; Гейда О. Спадщина Івана та Паїсія Величковських... С. 376..
У 1642 р. на родові маєтки любецьких шляхтичів Савичів-Тарасовичів- Демидовичів Величковських скоїв розбійний напад Мартин Калиновський - любецький староста і перший польський воєвода Чернігівського воєводства, який прославився жорстоким придушенням козацьких повстань. Об'єднавшись, родичі гуртом подали скаргу на вальний сейм. Під тиском Калиновського в 1643 р. всіх представників любецького роду Величковських позбавили шляхетства, проте вони зуміли відстояти свої права і 1646 р. Люблінським трибуналом їм було повернуто шляхетство. Серед них був і прадід прп. Паїсія, Лука Савич (Тарасович?) Величковський Українська козацтво в національній пам'яті. Чернігівський полк. Т. І. С. 287-291..
Багаторічне протистояння з польським воєводою Мартином Калиновським призвело до того, що любецькі шляхтичі Величковські взяли активну участь в антипольському національно-визвольному повстанні Б. Хмельницького (16481657), а деякі з них стали відомими і впливовими представниками української козацької старшини. У 1696 р. Величковські названі «старовинними людьми» і одними з володарів «Величковщини» на Любеччині Кондратьєв І., Кривошея В. Нариси історії Чернігівщини... С. 98.. В універсалах чернігівського козацького полковника Якова Лизогуба неодноразово згадуються «луг Величковських» та «отчі грунти Величковщина» в Любечі Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник / Составитель В. Модзалевский. Санкт- Петербург, 1900. Т. IV. С. 193-195; Гейда О. Спадщина Івана та Паїсія Величковських. С. 376.. Найбільш докладно рід любецьких шляхтичів Савичів-Тарасовичів-Демидовичів Величковських був досліджений фахівцем з козацько-старшинських родів Лівобережної України В. Кривошеєю Українська козацтво в національній пам'яті. Чернігівський полк. Т. І. С. 286-293.
Так, відомо, що у прадіда прп. Паїсія, шляхтича Луки Величковського, був двоюрідний брат Григорій Іванович Величковський, теж шляхтич, який жив в родовому селі Савинки на Любеччині і після конфлікту з Калиновським підтримав повстання Б. Хмельницького, належав до Івангородської козацької сотні, створеної в 1648 р. одразу після повстання. Згодом був сотником Борзнянської козацької сотні, а пізніше прийняв чернецтво і став священиком у Борзні - сотенному центрі Ніжинського полку на Чернігівщині Там само. С. 287.. Від нього пішла борзнянсько-ніжинська лінія роду Величковських. Його син Василь Величковський також був борзнянським протопом, одруженим з донькою гетьмана П. Дорошенка та Євфросинії Яненко-Хмельницької, родички Б. Хмельницького Там само. Онук Іван Васильович Величковський обіймав посади полкового хорунжого, полкового обозного і наказного полковника в Ніжинському полку на Чернігівщині Кондратьєв І., Кривошея В. Нариси історії Чернігівщини. С. 99.. Він же в лютому 1749 р., перебуваючи в Молдові, залишив запис у Києво-Печерському патерику, подарованому ним ігумену румунського Косоуцького монастиря Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (ІР НБУВ). Ф. 225. № 580.. На Ніжинщині рід Величковських відомий до 20-х рр. XX ст.: у ніжинського священика Олександра Величковського до 1908 р. зберігались рукописи о. Іоанна Лукича Величковського(діда прп. Паїсія) - «Зегар с полузегарком» і «Млеко», а дочка о. Олександра, Ольга Олександрівна Величковська, викладала в Ніжині аж до арешту радянською владою у 1921 р. Колосова В. П., Крекотень В. І. До питання про життя і творчість Івана Величковського. С. 26-27; Гейда О. Спадщина Івана та Паїсія Величковських. С. 377..
Ще одним родичем прадіда прп. Паїсія і знаменитим представником роду Величковських на Чернігівщині був впливовий представник чернігівської козацької старшини Никифор Каленикович Величковський (Савич), який під час полковництва в Чернігові Василя Дуніна-Борковського (1672-1685), а також Григорія Самойловича (1685-1687) і Якова Лизогуба (1687-1698) був полковим осавулом, обозним і наказним полковником Чернігівського полку Кривошея В. В. Козацька еліта Гетьманщини. Київ, 2008. С. 226. Тобто, фактич-но, він був другою особою в Чернігівському полку після полковника 1) Полки в другій половині XVII-XVIII ст. в центральній та східній Україні були не тільки військово-козацькими, а й адміністративно-територіальними структурами в державній системі.
Інший родич Іван Андрійович Величковський (Тарасович) в 1674-1684 рр. обіймав у Чернігові посаду бурмистра (градоначальника), а також значився «намісником війтовим»Гетьманщини. Військовими одиницями полків були сотні, з яких складалися полки - військові та адміністративно-територіальні одиниці України зі столицею в полковому центрі, де полковник володів повнотою влади і очолював як військову, так і територіальну адміністрацію.
2) Полковий осавул належав до полкової старшини і був найближчим помічником полковника.
3) Полковий обозний - представник військової і цивільної адміністрації полку в Гетьманщині та Слобідській Україні в другій половині XVII - XVIII ст., належав до полкової старшини. Особа, що займала цю посаду, була другою після полковника. Полковий обозний керував полковим обозом, а також артилерією. Йому були підпорядковані полкові артилерийні осавул і писар, хорунжий полковий артилерії і отамани. У поході за відсутності полковника обозний міг отримати повноваження наказного полковника.
4) Наказний полковник - в козацьких полках Гетьманщини та Слобідської України в другій половині XVII - XVIII ст. особа, яка тимчасово виконувала обов'язки полковника. Наказний полковник призначався полковником, або в разі відсутності полковника, полковою старшиною зі складу тієї ж полкової старшини, або зі знатних козаків. На відміну від полковника, посада наказного полковника була виключно військовою. Наказний полковник мав право видавати укази за своїм підписом - універсали. Українська козацтво в національній пам'яті. Чернігівський полк. Т. І. С. 290-291; Кондратьєв І., Кривошея В. Нариси історії Чернігівщини... С. 98.. Служив полковим суддею (1652 р.) при чернігівському полковнику Іванові Дзиковському й ще один представник роду Величковських - Андрій Демидович Величковський, який після згаданого протистояння з польським воєводою М. Калиновським також брав активну участь у повстанні Б. Хмельницького Українська козацтво в національній пам'яті. Чернігівський полк. Т. І. С. 289.. З Любеча був родом й шляхтич Прокіп Величковський, який у 1670 р. в числі шляхти Любецького замку отримав універсал від гетьмана Д. Многогрішного і був нагороджений за відвагу в боротьбі з турецько- татарськими набігами Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. IV. Санкт-Петербург., 1914. С. 192; Колосова
B. П., Крекотень В. І. До питання про життя і творчість Івана Величковського. С. 25-26; Кондратьєв І., Кривошея В. Нариси історії Чернігівщини... С. 98; Гейда О. Спадщина Івана та Паїсія Величковських...
C. 376..
Вплив роду Величковських в Любецькому краї зберігався аж до другої половини XVIII ст. Так, у 1724 р. курінним любецьким отаманом був Микола Величковський Українська козацтво в національній пам'яті. Чернігівський полк. Т. І. С. 292.. В той час, як майбутній старець Паїсій (Петро) починав свій чернечий шлях в Любецькому монастирі, в ці ж роки неподалік Любеча, в с. Козел, володів «грунтами» Йосип Величковський, а багато представників роду Величковських були козаками Любецької козацької сотні. У 1750 р. її сотником у Любечі був Савва Величковський Кондратьєв І., Кривошея В. Нариси історії Чернігівщини... С. 99; Українська козацтво в національній пам'яті. Чернігівський полк. Т. І. С. 292-293; Гейда О. Спадщина Івана та Паїсія Величковських. С. 376..
Як видно, рід знатних «старовинних людей» Величковських належав до любецької шляхти, а в ході національно-визвольної боротьби під керівництвом гетьмана Б. Хмельницького його представники зайняли міцне становище серед української козацької старшини. Таким чином, прп. Паїсій мав козацько- шляхетське походження, а своїм корінням його рід йшов на Чернігівщину, в древній Любеч, звідки родом був й «батько давньоруського чернецтва» і засновник Києво-Печерської Лаври прп. Антоній Печерський.
Поет і пресвітер Іоанн Величковський та початок полтавської священницької династії
Різні дослідники в різний час висловлювали суперечливі версії стосовно рівня спорідненості відомого поета о. Іоанна Величковського і прп. Паїсія. Деякі вважали видатного представника української барокової літератури І. Величковського батьком старця Огієнко І. Паїсій Величковський. С. 129; Маслов С. Маловідомий український письменник кінця XVII - початку XVIII ст. Іван Величковський. Іван Величковський. Твори. Київ : Наукова думка, 1972.
C. 3., інші - дідом Четвериков С., прот. Молдавский старец Паисий Величковский: его жизнь, учение и влияние на православное монашество. Минск, 2006. С. 15; Иоанн Величковский. Православная энциклопедия. Т. 23. Москва, 2010. С. 734-736, ще інші - прадідом Колосова В. П., Крекотень В. І. До питання про життя і творчість Івана Величковського. С. 18; Гейда О. Спадщина Івана та Паїсія Величковських... С. 375.. Така плутанина пов'язана з тим, що в роду Іоанна Величковського в кількох поколіннях було прийнято старших синів ухрещенні називати іменем Іоанн (Іван). Так, окрім самого поета І. Величковського (Іоанна I-го, діда прп. Паїсія), ім'я Іоанн носили його старший син (Іоанн II-й, батько прп. Паїсія) і онук (Іоанн III-й, рідний брат прп. Паїсія).
В оргигіналі Паїсієвого рукопису «Автобіографії», зовсім недавно виявленому в Румунії, перелічуючи свій родовід, старець точно називає ім'я свого діда: «Дід же Іоанн Величковський Протопоп Полтавський» Фотокопія з оригиналу «секульського» автографа автобіографії прп. Паїсія, надана А. Власюком та П. Жгуном. Арк. 2.. Однак, ця фраза з якоїсь причини у списку із зібрання Яцимирського, що зберігався у Санкт-Петербурзі, «випала» Бібліотека Російської академії наук (БАН). Ф. 13.3.26 (Яцимирский № 58). Арк. 1 об.- 113 зв.. І оскільки всі наступні перевидання «Автобіографії» здійснювались не за оригіналом, а за списком Яцимирського, то в жодній з друкованих версій цієї згадки немає, що й призвело до плутанини у працях дослідників. В той же час це дуже важливе свідчення, яке підтверджує з перших вуст, що дідом прп. Паїсія був знаменитий поет і письменник XVII ст. Іван Величковський, і що прп. Паїсій знав і поминав у молитвах його ім'я.
Таким чином, як видно, поет-священик Іоанн Величковський доводився знаменитому старцю Паїсію не батьком і не прадідом, а дідом по батьківській лінії. Дати його життя й смерті (1640-і - вересень 1701 рр.) підтверджують цю версію. Такий висновок відповідає й свідченням самого прп. Паїсія, який уточнює, що після батька настоятелем полтавської Успенської соборної церкви став його «старший рідний брат Іоанн Величковський», а до цього в храмі «и отецъ мой, и дЬдъ, и прадЬдъ священствоваша» Фотокопія з оригиналу «секульського» автографа автобіографії прп. Паїсія, надана А. Власюком та П. Жгуном. Арк. 2-2 зв.; Преподобний Паїсій Величковський. «Повість про святий собор» та маловідомі листи / Упоряд. та коментарі Шумила С. В. Київ : Видавничий відділ УПЦ, 2016. С. 67..
Більш заплутаним виявилося питання з ім'ям діда прп. Паїсія - Луки Величковського. Вніс сюди плутанину й сам прп. Паїсій у складеній ним вже під кінець життя «Автобіографії»: «Отецъ мой бЬ !оаннъ Величковскїй Протопоп Полтавскїй. Мати жє Ірина, яже по иночествЬ перєименована бысть Іулїаніа монахиня. ПрапрадЬдъ мой бЬ по отцу Сvмєонъ знатный и богатый козакъ. ПрадЬдъ жє Лука Вєличковскїй Протопопъ Полтавскїй. ДЬдъ жє !оаннъ Вєличковскїй Протопопъ Полтавскїй. По матєри жє прадЬдъ мой бЬ славный и богатый купецъ еурєйска рода прозьіваємьій Мандя ижє и крєстися въ ПолтавЬ въ приходЬ Прєображенїя Гсподня со всЬмъ домомъ своимъ. Дєдъ жє Григорїй Манденко» Цит. по: Фотокопія з оригиналу «секульського» автографа автобіографії прп. Паїсія, надана А. Власюком та П. Жгуном. Арк. 2-2 зв..
Як було доведено на основі літопису Самійла Величка та документів, зібраних В.Модзалевським, протопоп Полтавський Лука Симеонович не носив прізвище Величковський, оскільки він був тестем поета Іоанна Величковського I і батьком його дружини Марії Лукашівни, з якою вони повінчалися не пізніше 1687 р. Колосова В. П., Крекотень В. І. До питання про життя і творчість Івана Величковського. С. 18; Гейда.
Український козацький літописець Самійло Величко повідомляє, що в 1687 р. «за отца Луки Семіоновича, старого протопопи Полтавского», «єгда же бысть под Полтавою чили в Полтаві гетман Самойлович» Іоанн Величковський I (дід прп. Паїсія) підніс гетьману в дар образ його патрона, святого Іоанна Кущника, «з приложеніем под ним» віршів «своєи композитури»О. Спадщина Івана та Паїсія Величковських... С. 375. Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке. Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии войска Запорожского, 1720. Издана временною комиссиею для разбора древних актов. Т. III. К., 1855. С. 9-10..
В іншому документі початку XVIII ст. записано, що 3 жовтня 1714 р. Іван Іванович Величковський (Іоанн II-й, батько прп. Паїсія), «зъ духовенства знаменитая особа, єго милость честный господинъ отецъ, отческого его имени тезоименитъ, презвитеръ соборнои церкви Успенія пресвятьіє богородицы полтавскои», продав «славетно урожоному єго милости пану Григорію Магденкови, милому тестеви своєму, купцеви и обивателеви полтавскому, половину млиновую съ половиной хати въ Новом Санжарові, на р. Ворсклі, на низшей греблі, именно камень передній и ступъ три с половиною фалюшовъ, купленую имъ, Иваном Величковским, у єи милости паней родителки своєи именемъ Маріи Ивановои Величковскои (дружини Ивана Величковського I і доньки полтавського протопопа Луки Симеоновича, - Авт.,), бувшои протопопинои полтавскои» за 500 злотых «готовихъ грошей доброи монети єго царского пресвітлого величества сребними копійками» Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. III. Киев, 1912. С. 248-249.. В. Модзалевський так коментує це повідомлення, цитуючи інші місця того ж документа: «Отец его, Иван Величковский, пресвитер соборнои Успения пресвятой богородицы церкви полтавскои, «респектом прац своих, при оной же церкви значне роненних», владел «войсковою частью розмірових приходов с своєго власного млина на греблі Новосанжаровской» до сент[ября] 1701 г. Его жена, Мария Лукашевна, 7 сент[ября] 1701 г., будучи вдовою, получила универсал гетмана Мазепы на войсковую же часть с того же млина и 12 дек[абря] 1710 г. продала половину этого млина своєму сыну Ивану Величковскому за 350 злотых» Там само. С. 248, прим..
З цих документів випливає, що поет і пресвітер Іоанн I Величковський був одружений на Марії Лукашівні, дочці полтавського протопопа Луки Симеоновича й онуці «знатного й багатого козака» Симеона. Помер о. Іоанн I не пізніше 1701 р. Його син, о. Іоанн Іоаннович Величковський II, успадкував полтавську протопопію, продав своєму тестю купцю Григорію Магденку (діду прп. Паїсія по матері) частину млина, яку раніше придбав у своєї матері Марії Лукашівни, «Іванової Величковської» (тобто дружини поета о. Іоанна I Величковського), яка стала вдовою у 1701 р.
Таким чином, полтавський протопоп Лука Симеонович ніяк не може бути тотожний іншому прадіду прп. Паїсія - Луці Величковському, який ніколи не був священиком.
Виявляється, у прп. Паїсія було два прадіди з іменем Лука. Один з них - уже згаданий полтавський протопоп Лука Симеонович, тесть Іоанна Величковсько- го I. Другий - батько того ж Іоанна I, родоначальника полтавської лінії роду Величковських і діда прп. Паїсія. Оскільки Петро Величковський в дуже ранньому віці пішов з батьківського дому, то до кінця життя, коли він складав «Автобіографію», вже погано пам'ятав сімейні перекази про свій рід. До того ж, його батько помер, коли Петрові було всього 4 роки. Тому про свій рід по батьківській лінії він міг знати лише з переказів матері, яка й сама навряд чи знала його родовід далі батька свого чоловіка. Наявність двох предків чоловіка на ім'я Лука цілком могло викликати плутанину в пам'яті матері Петра, що й відбилося на його спогадах, в яких два прадіди з'єдналися в одного.
Як і протопоп Лука Симеонович, Лука Величковський - реальна історична особа. Він дійсно був батьком о. Іоанна I і прадідом прп. Паїсія. Звали його Лука Савич (Тарасович?) Величковський і був він шляхтичем з м. Любеч на Чернігівщині. Як зазначалося вище, тут шляхетський рід Савичів-Тарасовичів-Демидовичів Величковських ще з часів Великого князівства Литовського володів власними маєтками, що неодноразово підтверджувалося універсалами польських королів Українська козацтво в національній пам'яті. Чернігівський полк. Т. І. С. 287, 290-291.. Зокрема, 30 серпня 1634 р. король Владислав IV підтвердив право Луки Величковського на володіння спадковими Сільчанськими землями в Любецькому старостві Там само. С. 291.. У 1642 р. на його маєток здійснив розбійний напад любецький староста й чернігівський воєвода Мартин Калиновський, який тоді ж напав і на інші родові маєтки шляхтичів Величковських. Того ж року Лука Величковський разом з іншими шляхетними родичами подав скаргу на вальний сейм, однак під тиском Калиновського в 1643 р. всіх представників любецького роду Величковських тоді позбавили шляхетства. Серед них був і Лука Величковський. Три роки Величковські боролися за свої права, і 1646 р. їм вдалося добитися, щоб Люблінський трибунал повернув їм шляхетство Там само. С. 287-291.. Так, прадід прп. Паїсія знову був визнаний шляхтичем. Хоча відомо, що у 1645 р. у нього був спалений один з його хуторів Там само. С. 287, 291..
У шляхетській родині Луки Величковського в Любечі й народився між 1640-1650-ми роками Іван Лукич Величковський (дід прп. Паїсія). Навчання його в Києво-Могилянській колегії припадає на 1660-і роки. Тут його вчителем і покровителем стає Варлаам (Ясинський) - ректор академії та настоятель Києво- Печерської Лаври, який став пізніше митрополитом Київським, Галицьким і всієї Малої Русі. Після закінчення колегії дід прп. Паїсія не менше десяти років живе і працює в Чернігові під керівництвом архієпископа Лазаря (Барановича) - видатного церковного і культурного діяча, богослова, письменника і поета епохи бароко. Тут він входить до кола місцевої творчої інтелігенції, об'єднаної архієпископом Лазарем навколо гуртка «Чернігівські Атени», працює редактором, перекладачем і коректором при архієпископській друкарні. І тут же він видає свої перші твори і приймає від архієпископа Лазаря (Барановича) висвячення на священика.
Як вже було сказано, в цей же час у Чернігові обіймали впливові посади представники любецького роду Величковських (Іван Андрійович Величковський (Тарасович) - посаду бурмістра і «намісника війтового»; Никифор Каленикович Величковський (Савич) - полкового осавула, обозного і наказного полковника; Андрій Демидович Величковський -полкового судді). Не виключено, що завдяки їх заступництву молодий випускник Києво-Могилянської колегії Іван Лукич Величковський і потрапив на службу до чернігівського архієпископа Лазаря (Барановича).
Іоанн Величковський був яскравим представником української барокової літератури і видатним культурним діячем другої половини XVII ст. Відомий він як автор панегіриків, епіграм, ліричних і курйозних творів релігійного і світського змісту, теоретик фігурного віршування, перекладач.
Серед найбільш відомих творів о. Іоанна Величковського варто відзначити слов'яно-українські збірки «Зеґар Зеґар (польск. zegar) - годинник [див.: Лексикон треязычный, сиречь речений славенских, еллино- греческих и латинских сокровище. Москва, 1704], укр., блр. зегар, з польск. zеgаr (с 1500 г.), запозич. з ср.-в.-н., нов.-в.-н. seiger, почат. «пісчані або водяні годинники» [див.: Этимологический словарь
русского языка. Москва: Прогресс. М. Р. Фасмер. 1964-1973]. цЬлый и полузеґарик, нЬбы два пекторалики, составленные во честь и славу преблагословенноЬ дЬвы Марій» и «Млеко, от овцы пастыру належноє, або труды поетицкіе во честь преблагословеннои дЬвы Марій составленные», панегірик на честь архієпископа Лазаря Барановича «Lucubrati- uncula» (польською мовою), «Вірші про Дедала» - на честь гетьмана І. Самойло- вича, а також добірку поезій з «Софіївської збірки». В останній, поміж іншого, є такі розділи: «Чин повсякденного сповідання», «Постанова житія духовного, описана коротко», «Молитва до Господа нашого, на багатті стражденного», «Про причастя св. Тайн у запитаннях і відповідях», «Канон чернечий», «Устав скитського житія», «Преданіє старческое новоначальным інокам, како подобает жить у старца в послушаніі», «Про старчество» Гейда О. Спадщина Івана та Паїсія Величковських... С. 378-379..
Іоанн Величковський, бувши обдарованим духовним поетом і письменником, богословом, перекладачем і теоретиком віршування церковнослов'янською і староукраїнською мовами, зробив величезний внесок у розвиток української літератури і культури. За загальним визнанням літературознавців, твори Іоанна Величковського є найяскравішими зразками українського бароко кінця XVII ст.
Твори Іоанна Величковського і та творчо-культурна атмосфера, що панувала в його роду, могли мати безпосередній вплив на формування системи культурно- релігійних цінностей і світогляду молодого Петра Величковського Там само. С. 377-380.. Це важливе доповнення, яке дозволяє трохи інакше поглянути на рівень початкового виховання майбутнього подвижника і соціальне середовище, в якому він зростав.
Як ми могли переконатися, рід Величковських належав до дрібної шляхти. І батько, і дід Петра мали на той час пристойну вищу освіту і, можна сказати, належали до культурної еліти суспільства. Любов до читання книг була прищеплена юному Петрові з самого дитинства. Про це він повідомляє в «Автобіографії», відзначаючи, що вдома його навчили дуже добре читати і писати, «і коли знаходив вільний час між вченням, я старанно читав книги», що зберігалися в бібліотеці їх родової соборної полтавської церкви Преподобний Паїсій Величковський. «Повість про святий собор» та маловідомі листи / Упоряд. та коментарі Шумила С. В. С. 67-68.. За словами старця, «від читання цих святих книг» «почала в душі моїй зароджуватися ніколи не занепадаюча, поки перебував я в світі, ревність до полишення його й сприйняття святого чернечого образу» Там само.. Ймовірніше за все, що в цій бібліотеці зберігалися й твори його діда, які також могли вплинути на становленння майбутнього подвижника.
З листів о. Іоанна I Величковського відомо, що у нього було двоє братів - ієродиякон Віктор та ієромонах Лаврентій. Перший жив у Чернігові і був дуже близьким до архієпископа Лазаря (Барановича), помер 1673 р. Отець Лаврентій, намісник Нікольського монастиря на Півах під Полтавою, був у дружніх сто сунках з Варлаамом (Ясинським). Коли 1673 р. Лаврентій помер, Варлаам Ясинський, тоді ще ректор Києво-Могилянської колегії, в листі до Лазаря Барановича з глибоким сумом повідомляв про це і просив подбати про його рідного брата Іоанна Величковського Лист Варлаама Ясинського до Лазаря Барановича. Іван Величковський. Твори. Київ: Наукова думка, 1972. С. 155..
Переїзд о. Іоанна з Чернігова в Полтаву (на ту пору важливий політичний і економічний козацько-полковий центр Гетьманщини) близько 1687 р. пов'язаний з його одруженням з дочкою полтавського протопопа Луки Семеоновича, про якого згадує і прп. Паїсій Величковський у своїй «Автобіографії», помилково приписавши йому прізвище Величковських. Від шлюбу з Марією Лукичною у них був син Іоанн. Після одруження Іоанн I Величковський був висвячений архієпископом Лазарем (Брановичем) на священика і приписаний до головного полтавського Успенського собору, де настоятелем був його тесть протопоп Лука. На той час правлячим архієреєм на Полтавщині визнавався чернігівський архієпископ Лазар (Баранович), який і перевів о. Іоанна Величковського до соборної (головної) церкви Полтави. Так Іоанном було покладено початок династії полтавських протопопів Величковських. Його син, а потім і онук (всі двоє теж Іоанни) вже спадково були настоятелями головного собору Полтави. І по цій же спадкової лінії, підтвердженій грамотою київського митрополита Рафаїла Заборовського Преподобний Паїсій Величковський. «Повість про святий собор» та маловідомі листи / Упоряд. та коментарі Шумила С. В. С. 68., після смерті старшого брата о. Іоанна III належало вступити в настоятельство й Петру Величковському.
У Полтаві сім'я Величковських жила доволі безбідно, маючи постійний прибуток від власного млина в Нових Санжарах, розташованого на р. Ворсклі. Пізніше, після смерті о. Іоанна в 1701 р., його дружина Марія Лукашівна отримала універсал від гетьмана І. Мазепи, що зберігав отримання доходу від цього млина Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. III. Киев, 1912. С. 248, прим..
Батьки прп. Паїсія та їхні родові зв'язки
Про своїх батьків прп. Паїсій в «Автобіографії» пише доволі скупо: «батько мій - Іоанн Величковський, полтавський протопоп. Мати - Ірина, в іночестві перейменована на монахиню Іуліанію /.../ На четвертий рік після мого народження батько мій переселився від цього тимчасового життя до вічного, а я залишився з матір'ю і рідним старшим братом Іоанном Величковським, який пізніше був настоятелем соборної полтавської церкви Успіння» Преподобний Паїсій Величковський. «Повість про святий собор» та маловідомі листи / Упоряд. та коментарі Шумила С. В. С. 66-67..
До наших днів зберігся важливий документ (пом'янник), в якому під 1722 р. записаний рід прп. Паїсія ще до його народження. У ньому, зокрема, згадані:
Протопрєсвитєръ Полтавскы[й]. 1722. а живихъ !оан[н]ъ Вєличковскїй. Ірина. м[ладенец] Іманн.. м[ладенец] Василїй. а мєртви[х] Протоїєрє[й] Лука. Іоанн. Архів Руського на Афоні Пантелеймонова монастиря (АРПМА). Оп. 10. Спр. 1. Док. А000083. Помянник (Синодик) милостинный Свято-Пантелеимонова монастыря. 1705 г., с позднейшими (преимущественно 1720-х гг.) дополнениями. Арк. 111 зв..
Це «милостинний» Синодик, який вівся ігуменом і монахами давньоруського Афонського Пантелеймонова монастиря, відомого як «Русик» або «Росикон». У період з 1705 по 1720-і рр. вони проїжджали з Афона через територію України для збору пожертвувань. Пантелеймонівський Синодик містить імена і роди вкладників (жертводавців), записані для «вічного поминання» учасниками монастирських посольств. І серед них, в числі представників знатних родів української старшини, під 1722 роком записаний рід полтавського протопопа Іоанна Величковського. У ньому, зокрема, крім о. Іоанна і дружини його Ірини (матері прп. Паїсія, в чернецтві Іуліанія), записаний рідний старший брат прп. Паїсія Іоанн, а також немовля Василь (можливо, племінник або ще один брат?). Як покійні вказані прадід прп. Паїсія о. Лука Симеонович і дід о. Іоанн Величковський. Ім'я самого Паїсія (в хрещенні Петра) не вказано, оскільки на той момент він ще не народився. Немає тут, природно, і згадок про молодшого рідного брата прп. Паїсія, Федора, який народився пізніше і згодом помер на сьомому році життя. Крім того, не записані тут і родичі прп. Паїсія по материнській лінії.
Даний запис в Синодику Афонського Пантелеймонова монастиря підтверджує вище висловлену версію, що о. Лука Симеонович і о. Іоанн Величковський доводились прп. Паїсію прадідом і дідом по лінії батька.
Пом'янник Пантелеймонова монастиря свідчить, що в той час, як мати прп. Паїсія носила його ще в утробі, його батьки зустрічалися з афонськими монахами і передавали на Афон пожертви про вічне поминання їх роду на Святій Горі. Швидше за все, батьки просили молитися про успішні пологи. Так що ще до свого народження прп. Паїсій немовби долучився до незримої молитовної участі про нього афонських старців. Найімовірніше, що усними спогадами про зустрічі і спілкування зі святогорцями батьки потім ділилися з маленьким Петром Величковським і вже тоді, під впливом цих оповідань, він міг перейнятися бажанням й самому вирушити в мандрівку на Святу Гору Афон і стати там ченцем.
Як вже було сказано, батько прп. Паїсія - прот. Іоанн Іоаннович Величков- ський II (бл. 1687-1726) одружений був на Ірині Григорівні Магденко, дочці заможного купця Григорія Магденка (Манденка). Прп. Паїсій повідомляє, що його прадід по материнській лінії (батько Григорія Манденка) був «славний і багатий купець єврейського роду на ім'я Мандя, хрестився з усім своїм домом у Полтаві, у приході Преображення Господня»АРПМА. Оп. 10. Спр. 1. Док. А000083. Арк. 111-зв.. З «Малоросійського родословника» В. Мод- залевського відомо, що у хрещенні він носив ім'я Лаврентій і було у нього двоє синів - Сидір та ГригорійМодзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. III. С. 248.. При цьому В. Модзалевський уточнює, що Лаврентій Магденко (Манденко) у другій половині XVII ст. «жив у Гадяцькому полку в містечку Опошному (укр. Опішня, - Авт.) і відправляв військову козацьку службу»Там само.. Його старший син - Сидір Лаврентійович «був городовим отаманом і за сотника правив в Опошному»Там само., а молодший, Григорій Лаврентійович (дід прп. Паїсія), також спочатку «жив у Гадяцькому полку в містечку Опошному і відправляв військову козацьку службу», а потім переселився до ПолтавиТам само..
У згадуваній вже купчій від 3 жовтня 1714 р. повідомляється, що о. Іоанн Велич- ковський II продав «славетно урожоному єго милости пану Григорію Магденкови, милому тестеви своєму, купцеви и обивателеви полтавскому,половину млиновую c половиной хати в Новом Санжарові, на р. Ворсклі, на низшей греблі»Там само.С. 248, прим..
З цього документа видно, що Григорій Лаврентійович Магденко і є той самий дід прп. Паіїсія, якого останній у своїй «Автобіографії» називає на прізвище Манденко (через «н», а не через «г»). Причини таких розбіжностей у написанні прізвища діда й прадіда у прп. Паїсія і в документах, що дійшли до наших днів, до кінця неясні. Може виникнути враження, що це зовсім інші особи. Однак купча від 3 жовтня 1714 р. не залишає сумнівів, що це одна й та сама людина. Не виключено, що прп. Паїсій, який ще в ранній юності полишив отчий дім спочатку для навчання в Києві, а потім для мандрів по світу, до моменту написання «Автобіографії» під кінець свого життя вже погано пам'ятав родинні перекази і міг просто переплутати. Або ж він був правий, а прізвище змінили з Манденка на Магденка самі його представники - Лаврентій і його сини Григорій та Сидір. Судячи зі свідчення прп. Паїсія, до прийняття хрещення його дід носив ім'я Мандя, від чого серед населення і приліпилося до його дітей прізвисько «Манденко». Очевидно, після прийняття хрещення він або його діти, які вступили на козацьку службу і намагалися там зробити кар'єру, в документах спеціально виправляли це простонародне прізвисько на «Магденко», щоб воно якомога менше нагадувало про минуле походження. Прп. Паїсій всіх цих тонкощів міг не знати через занадто ранній відхід з дому, тому по пам'яті і згадує прізвисько, яке існувало в народі. Як би там не було, але всі дослідники, які вивчали це питання, підтверджують тотожність прізвиська Манденко з прізвищем Магденко, яке носили представники знатного роду полтавської козацької старшини Колосова В. П., Крекотень В. І. До питання про життя і творчість Івана Величковського. С. 12.. Водночас, в дослідженнях Модзалського і Кривошеї ми не знаходимо підтверджень єврейського походження пращурів прп. Паїсія по лінії Магденків, які в різних документах записані як козаки Гадяцького полку.
Про соціальне становище діда прп. Паїсія може свідчити і той факт, що саме в його будинку в Полтаві в 1709 р. квартирував комендант Полтавської фортеці і тут 27 червня того ж року зупинявся на ночівлю московський цар Петро I. У 1817 р. на місці, де стояв будинок Григорія Магденка, архітектор П. Тарасов спорудив цегляний обеліск. У 1849 р. за розпорядженням імператора Миколи I замість обеліска на тому ж місці був встановлений восьмиметровий пам'ятник за проектом відомого скульптора О. П. Брюллова, брата художника Карла Брюллова Полтавщина: Енциклопедичний довідник / під ред. А. В. Кудрицького. Київ: Українська енциклопедія, 1992. С. 794; Кобищанов Ю. М. Полтавский род в переплетении культур. Москва, 2011. С. 14.. Цей пам'ятник стоїть там і по цей день. Очевидно, цей факт згодом (вже на початку XIX ст.), неодноразово передаючись як усний переказ з відповідними додатками та спотвореннями оповідачів, вплинув на появу в Румунії фантастичної легенди, нібито Паїсій Величковський (в миру Петро) і був сам Петро I, який таємно залишив престол і віддалився в молдавські монастирі Гордин Я. А. Мистики и охранители. Дело о масонском заговоре. Санкт-Петербург, 1999. С. 542..
Варто також відзначити, що рідний дядько прп. Паїсія по матері Василь Григорович Магденко (бл. 1700-1772) займав досить високі пости серед козацької старшини, зокрема, служив рахівником Полтавського полку при Канцелярії малоросійських зборів у Глухові (тодішній гетьманській столиці України), перебував з фінансових питань у прямих стосунках із гетьманом, перевозив дуже великі суми казенних грошей, супроводжував турецького посла, мав чин значкового товариша, посідав уряди полкового хорунжого, осавула та обозного Полтавського полку Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. III. С. 251.. Саме він, згідно з «Автобіографією», в 1735 р. їздив до Києва разом зі своєю рідною сестрою (матір'ю прп. Паїсія) та племінником (тоді ще юним Петром Величковським) клопотати перед митрополитом Рафаїлом Заборовським про те, щоб Петро Величковський успадкував полтавську протопопію Преподобний Паїсій Величковський. «Повість про святий собор» та маловідомі листи / Упоряд. та коментарі Шумила С. В. С. 68.. За його участі Петро вступив і до Києво-Могилянської академії. На думку Ю. Кобищанова, для Петра Величковського після смерті батька і старшого брата його рідний дядько Василь Григорович Магденко мав особливе значення і частково «посів у його дитячій свідомості місце, що належало батьківському образу» Кобищанов Ю. М. Полтавский род... С. 15..
Старший син дядька прп. Паїсія, що доводився останньому двоюрідним братом, Андрій Васильович Магденко (1727-1795) починав кар'єру на посаді військового канцеляриста, потім гетьманом К. Розумовським був затверджений на уряді сотника Новосанжарської сотні, з 1762 р. служив на кордоні з Молдавією та Валахією, а під час російсько-турецької війни 1768-1774 рр. воював на Молдавському фронті у званні ротмістра, потім - секунд-майора Дніпровського пікінерського полку, командуючи великими зведеними загонами. У 1770 р. він відзначився при взятті м. Бендери, а в наступному році брав участь у генеральній битві під Бухарестом Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. III. С. 251-252; Кобищанов Ю. М. Полтавский род... С. 17.. Ще один двоюрідний брат прп. Паїсія Семен Васильович Магденко (1740-1793) обіймав у Полтавському полку посаду полкового осавула, мав чин бунчукового товариша, служив у Полтавській полковій канцелярії, потім у Генеральній Військовій канцелярії і Малоросійській колегії, згодом отримав чин колезького асесора і посаду чернігівського розправного судді, пізніше - чин надвірного радника і першим в роду Магденко одержав право спадкове дворянство, а його рід був занесений у родовідну книгу дворянства Новгород- Сіверського намісництва Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. III. С. 253; Кобищанов Ю. М. Полтавский род... С. 18.. Нащадки двоюрідних братів прп. Паїсія, його двоюрідні племінники, були досить заможними, мали власні маєтки і побудували блискучу військову і світську кар'єру. Під час російсько-турецької війни 18061812 рр. вони в офіцерських чинах воювали в Румунії, а один з них, Григорій Григорович Магденко, в 1808 р. протягом п'яти місяців виконував обов'язки квартир'єр-майора в Яссах Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. III. С. 253-260; Кобищанов Ю.М. Полтавский род... С. 18-19..
Повертаючись до розповіді про рідну сім'ю прп. Паїсія, відзначимо, що жила вона в Полтаві доволі безбідно. В с. Пушкарівка о. Іоанн Величковський мав 14 душ підданих Кривошея В. Українська козацтво в національній пам'яті. Чернігівський полк. Т. І. С. 292.. Серед іншого, був у них і постійний прибуток від належної їм частини млина в Нових Санжарах, розташованого на р. Ворсклі. Його придбав батько прп. Паїсія 12 грудня 1710 р. у своєї матері Марії Лукашівни. 23 жовтня 1716 р. він отримав від гетьмана І. Скоропадського універсал, що підтверджував його право на військову частину прибутків від цього млина Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник. Т. III. С. 249, прим..
Збереглись до наших днів й інші важливі документи, що допомагають більше дізнатися про батька прп. Паїсія, полтавського протопопа Іоанна Іоанновича Величковського II. Так збереглось його листування з Олексієм Петриною від 10 листопада 1708 р. ІР НБУВ. Ф. 160 (Київська духовна академія). Спр. 1685. № 1079. Арк. 1. та з сотником Решетилівської сотні Полтавського полку Ієремією Федоровичем за 1717-1718 рр. ІР НБУВ. Ф. 160. Спр. 1114-1116. Переписка сотника Решетилівського Ієремии Федоровича з полтавським протопопом Іоанном Величковським 1717-1718 рр. Арк. 1-6.. Серед матеріалів цієї справи є оригінал листа о. Іоанна від 22 січня 1718 р. з власноручним підписом і родовою печаткою. У ньому, зокрема, сказано:
«Обоих сторон то есть честнаго в Богу Господина отца намесника Решатилскаго и презвитеров тамошних Свято-Преображенского и Николаевского выслухавши контраверсии, около определенных ему отцу Могиле от них парохиан; Якоже определение же честными людми решетиловскими Самойлом Ризаченком, Леоном Шапочником заведомо[стью] его милости пана Сотника учинилося без похлебства ствержаем и на против них возмутителей выданых от нас универсале отцу намеснику вину виражанную непреме[нно] ставим, мел бы хто с помянутых священников, тех учиненный роздел касовати и чинити, в людях возмущение, такового и под запрещение от епитрахиля именем архипастырским полагаем. Иван Величковский, протопоп Полтавский» Там само. Арк. 2..
Крім того, збереглася справа за 1721-1723 рр. про суперечки Катерини Старицької та її синів з о. Іоанном Величковським за село Горбанівку ЦДІАУК. Ф. 51. Оп. 3. Спр. 19422. Справа про суперечки Катерины Старицької та її синів з полтавським протопопом Іоанном Величковським за с. Горбанівка. 1721-1723 р. Арк. 1-81.. Не виключено, що саме ці позови за маєтки стали причиною сильних переживань і передчасної смерті у 1726 р. ще дуже молодого о. Іоанна II (на 39-му році життя).
...Подобные документы
Житие преподобного Максима Грека. Исследование структуры собрания сочинений Максима Грека конца XVI – начала XVII вв. Высказывания и воззрения преподобного Максима Грека. Церковный собор 1549 года. Церковные учения в трудах преподобного Максима Грека.
курсовая работа [90,5 K], добавлен 11.03.2012Аналіз специфіки французької моделі розуміння свободи совісті в її розвитку. Проблемні питання у принципах лаїчності на рівні державно-церковних та освітньо-церковних взаємин. Становлення принципу свободи совісті та відповідного законодавства у Франції.
реферат [26,9 K], добавлен 06.02.2009Положення буддизму: народження Будди, історія його просвітлення. Складання канонічної книги буддистів Типітаки. Походження християнського та ісламського віровчень. Арістотелевський доказ буття бога. Бог як гарант духовності, моральний доказ його буття.
контрольная работа [17,6 K], добавлен 20.06.2010Індуїзм як система світосприйняття та спосіб життя в Індії: походження та духовні джерела світової релігії. Система варн та специфіка релігійних відправ і культу. Ведичний період: Рігведа, Яджурведа, Самаведа, Атгарваведа. Період Упанішад та Пурани.
реферат [23,0 K], добавлен 09.08.2008А. Шептицький - митрополит галицький. Бажання апостольства і мучеництва для прославлення Бога. Товариство української молоді в Києві. Цитати з листів А. Шептицького, його враження від подорожей. Аудієнція у Папи Римського. Покликання стати священиком.
реферат [31,8 K], добавлен 16.11.2009Релігія як суспільне явище. Підходи до з’ясування феномену релігії в науковому релігієзнавстві, його предмет та об'єкт. Теологічні та наукові теорії походження релігії. Сутність теологічного та наукового підходів до релігії. Релігійне життя України.
реферат [21,8 K], добавлен 20.11.2009Питання збереження та розвитку української національної культури. Роль міфології в житті сучасного українця на тлі політичних та соціальних течій. Міф традиційний і сучасний, його вплив на формування суспільної свідомості. Сучасна соціальна міфологія.
контрольная работа [66,0 K], добавлен 13.10.2011Короткий нарис життя, етапи особистісного та творчого становлення великого китайського мислителя Конфуція. Головні принципи життя за Конфуцієм та їх обґрунтування, основи соціального порядку, морально-філософська модель побудови державної влади.
реферат [17,2 K], добавлен 08.10.2012Історичний розвиток чину таїнства, перетворення протягом двадцяти століть. Становлення і походження таїнства Хрещення. Основні тенденції історичного і богословського розвитку Тайни хрещення, форми, наслідки. Місце таїнства Хрещення в сучасному екуменізмі.
магистерская работа [144,4 K], добавлен 30.05.2010Прославление преподобного Саввы Сторожевского - ученика Сергия Радонежского. Отношение знатных семейств к памяти основателя Саввино-Сторожевского монастыря. Спасение царя Алексея от медведя Саввой Сторожевским. Святой источник преподобного Саввы.
презентация [14,5 M], добавлен 23.02.2016Особливості становлення таїнства священства, його походження та основні тенденції розвитку. Причини виникнення та історичний розвиток целібату - стану безшлюбності католицького духовенства, аналіз сучасного ставлення католицького духовенства до нього.
магистерская работа [106,9 K], добавлен 30.05.2010Життєпис великого китайського філософа Конфуція, сутність його віровчень. Історія освіти та розвитку течії конфуціанства. Походження, релігійна концепція та духовні джерела. Сутність теорій походження моральної природи людини, суспільства і держави.
реферат [1,4 M], добавлен 19.12.2008Греко-католицькі сільські парафії Новосільського та Скалатського деканатів у XIX-XX ст. Релігійне життя сільських парафій та засоби релігійного виховання. Видатні постаті УГКЦ та їх душпастирська діяльність на Підволочиській землі. Життя ігумені Йосифи.
дипломная работа [33,9 K], добавлен 26.08.2014Дослідження біографічних відомостей намісників Свято-Михайлівського Видубицького монастиря та їхнього внеску у розбудову Видубицької обителі. Особливості проведення секуляризаційної реформи, за якою всі монастирі були позбавлені землеволодінь і селян.
статья [38,3 K], добавлен 19.09.2017Краткая история и описание Свято-Введенского монастыря "Оптина пустынь". Жития старцев Оптиной пустыни: преподобного Льва, основателя Оптинского старчества, старца Амвросия, преподобного Макария. История новомучеников, убиенных на Пасху 1993 года.
курсовая работа [7,6 M], добавлен 30.09.2010Мораль - одна із форм духовного життя. Етика як філософська наука про мораль. Християнська мораль. Проблеми християнської етики. Етика християнства на прикладі нагорної проповіді. Духовный, моральный розвиток людського роду.
курсовая работа [14,5 K], добавлен 03.04.2004Українські легенди про ті народності, з якими українцям доводиться стикатись на своєму історичному шляху. Історії про походження назв "москаль", "хохол", "кацап" в українській мові, і відбиття в них відношення як до руського, так і до інших народів.
реферат [33,5 K], добавлен 15.12.2010Онтологічна концепція буддизму: земне життя за вченням, його течії, особливості китайської традиції. Китайські "патріархи" та школи, церемонії та вірування. Вчення Типитаки, поняття про карму та Абсолют як форму буття, механізм життя в моделі універсуму.
реферат [30,9 K], добавлен 08.10.2012Пророк Мухаммад – творець "великої релігії" ісламу, його місце серед пророків ісламу. Дослідження діяльності Мухаммада як великого пророка та проповідника. Пророцтва про прихід Мухаммада, описані в Біблії. Відомі люди про особу та діяльність Мухаммада.
реферат [36,7 K], добавлен 27.04.2009Сутність та походження релігії. Релігія - феномен духовного життя людства. Основні світові релігії: буддизм, християнство, іслам. Біблія - першоджерело мистецтва. Фантастичні образи релігії. Одна з форм суспільної свідомості. Духовний Всесвіт.
реферат [25,9 K], добавлен 12.12.2006
