Соціологія сім'ї

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Сім'я як соціальна система і першооснова структури суспільства

Функції та види сім'ї

Історичний розвиток інституту сім'ї

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Аналізуючи механізми та фактори формування особистості, філософія традиційно розглядає їх в контексті таких феноменів, як суспільство, соціальна система, соціальний інститут. Тож цілком закономірно, що зростання уваги дослідників до становлення індивіда в епоху динамічних соціокультурних змін, символізуючих перехід провідних країн світу до нового типу соціальної організації, поширилося і на системоутворюючу форму людської спільноти, і найдавніший соціальний інститут, і сім'ю, яка опинилася на передньому плані сучасних мікро- і макросоціальних трансформацій.

Цікавість до цього складного феномену існувала на всіх етапах цивілізаційного поступу. Адже сім'я, змінюючись разом із суспільством під впливом історичних, економічних, культурних, національних та інших чинників, все одно залишалася найбільш стійким та консервативним його елементом, зберігаючи за собою чи не найбільший вплив на формування людської особистості. Протягом сторіч найвидатніші мислителі прагнули розкрити сутність даного феномену, і відповідно до цього, окреслити його найбажаніші з точки зору соціуму функції. Платон розробляв оптимальні схеми побудови сім'ї та норми її життєзабезпечення; Аристотель розглядав її як основу міцної держави, Й. Кант вважав етичним лише моногамний шлюб, заснований на ціложиттєвій вірності; Й. Фіхте єдиним моральним підґрунтям називав кохання; Г. Гегель перший вказав на історичну обумовленість усіх пов'язаних з феноменом сім'ї процесів; В. Розанов, визнавши „релігію статі” глибинною таємницею шлюбу, підкреслював сакральне значення сім'ї та стосунків між чоловіком і жінкою. Ф. Бекон, Г. Гоббс, Б. Мандевіль, М. Монтень, М. Бердяєв, П. Флоренський, М. Бубер називали її основним соціалізуючим фактором суспільства. А. Тойнбі, О. Тоффлер та О. Шпенглер у своїх роботах обґрунтували тісний взаємозв'язок сім'ї та суспільства, вказавши на обумовленість їх кризового стану глобальними процесами.

На мою думку, не дивно, що так багато займалися, а їх послідовники продовжують дослідження даного питання зокрема, дослідженням проблематики сім'ї займалися І. Баховен, Ф. Енгельс, М. Ковалевський, Дж. Мак-Леннан, Л. Морган, П. Сорокін, Г. Спенсер тощо. Значний внесок у розробку теоретико-методологічних принципів аналізу сім'ї як соціального інституту зробили І. Бестужев-Лада, У. Гуд, Т. Парсонс та ін. Теоретичне осмислення розвитку сім'ї як малої соціальної групи пов'язане з іменами Е. Берджесса, В. Голофаста, Ч. Кулі, Д. Хоманса, 3. Янкової тощо. Комплексний розгляд сім'ї в єдності її інституціональної та групової сутності знаходимо в роботах Ю. Бромлея, М. Мацьковського та ін. Адже саме сім'я є своєрідним осередком суспільства, мікро соціальною спільнотою, яка у своїй сукупності створює несучу конструкцію будь-якого етносу, народу, нації в силу виключно важливих соціальних функцій, що виконуються нею.

Сім'я як соціальна система і першооснова структури суспільства

Сім'я - одна з найдавніших форм спільності людей. Вона виникла раніше, ніж нації, держави, ще за часів первісного суспільства. Саме сім'я була, є і, мабуть, завжди буде найважливішим середовищем формування та розвитку особистості, яка відповідає не тільки за соціальне відтворення населення, а й за відтворення певного способу його життя. У родині індивід народжується. Зростає, соціалізується, гуманізується і стає культурним членом людського співтовариства. Родина покликана розкрити дитині простір людських почуттів, тут закладаються її моральні чесноти, любов до Батьківщини, пошанування свого роду, повага до старших, щирість, співчуття, самостійність, відповідальність. Усе це ідеалізує значення сімейного виховання, підносить роль батьків у складному й неоднозначному процесі формування та розвитку молодого покоління[2, с. 43].

Сім'я є об'єктом дослідження багатьох наук - історії, економіки, юриспруденції, психології, демографії, педагогіки, соціології тощо. Кожна з них вивчає специфічні сторони функціонування та розвитку сім'ї під власним кутом зору і відповідно до свого предмета і метода.

Соціологія сім'ї ставить перед собою завдання інтеграції досягнень інших галузей і має міждисциплінарний характер. Сім'я в соціологічному значенні - це заснована на шлюбі чи кровному спорідненні невелика група людей, члени якої пов'язані спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю та взаємодопомогою. Хоча сім'я має специфічні біологічні функції відтворення людського роду, вона водночас є формою спільності людей, характер якої визначається економічним базисом суспільства і змінюється з історичним розвитком людства.

Специфікою соціологічного вивчення сім'ї є й її вивчення в декількох аспектах, а саме як соціальну групу, певну форму взаємодії людей, з одного боку, і особливий соціальний інститут, який регулює відтворення людини за допомогою певної системи ролей, норм і організаційних форм, - з другого.

Соціологічні та психологічні дослідження сім'ї як малої соціальної групи зосереджені на аналізі внутрішніх стосунків і зв'язків: мотивів шлюбу, причин розлучень, динаміки і характеру подружніх стосунків, стосунків між батьками і дітьми. Цей підхід дозволяє з'ясувати мотиви і причини розлучень, динаміку родинних відносин, характер стосунків між батьками та дітьми. М. Маковецький вважає, що при аналізі сім'ї як малої соціальної групи або спільноти слід виокремлювати три основні типи характеристик:

Характеристики групи загалом: цілі й завдання сімейної групи, склад і структура, соціально-демографічний склад сім'ї, групова згуртованість, структура влади, спілкування в сім'ї тощо;

Характеристика зв'язків і відносин сімейної групи з більш широкими соціальними системами в рамках соціальної структури суспільства: у цьому разі вирізняють і аналізують насамперед функції сім'ї щодо суспільства;

Цілі, завдання і функції стосовно індивіда, групова регуляція поведінки і взаємодії індивідів у сім'ї, груповий контроль; групові санкції, сімейні цінності, норми і зразки поведінки, включеність індивіда в сім'ю. його задоволеність перебуванням у ній.

Як соціальний інститут сім'я аналізується в тих випадках, коли потрібно з'ясувати, якою мірою спосіб життя сім'ї, її функціонування відповідають потребам суспільства. Модель соціального інституту є надзвичайно важливою для прогнозів майбутніх змін сім'ї. На думку М. Маковецького, соціолога-дослідника цікавлять передусім взірці сімейної поведінки, усталені ролі, виконувані її членами, особливості формальних і неформальних норм, санкцій у сфері шлюбно-сімейних взаємин. Одні норми, обов'язки і права мають юридичний характер та регламентуються законодавством( питання про володіння майном, про матеріальні зобов'язання батьків стосовно дітей та один одного, про мінімальний вік вступу в шлюб, про юридичні підстави розірвання шлюбу, володіння майном після розірвання шлюбу тощо ). Інші норми шлюбу регулюються мораллю, звичаями, традиціями. До цих норм відносяться норми залицяння, шлюбного вибору і дошлюбної поведінки, розподіл влади в сім'ї, характер сімейного дозвілля тощо.

Сім'я аналізується як інститут тоді, коли важливо з'ясувати, наскільки спосіб життя сім'ї, її функціонування в певних межах відповідають чи не відповідають тим чи іншим сучасним суспільним потребам.

Розглядаючи сім'ю як соціальний інститут, вивчають:

суспільну свідомість у сфері шлюбно-сімейних відносин, узагальнені характеристики сімейної поведінки окремих груп населення за різних економічних та культурних умов, вплив суспільних потреб на характер відносин та спосіб життя сім'ї;

причини та наслідки недостатньо високої ефективності функціонування інституту сім'ї за тих чи інших умов;

соціальний механізм зміни сімейних норм та цінностей;

ефективність реалізації інститутом сім'ї своїх основних функцій за різних ідеологічних, політичних, соціально-економічних та культурних умов;

співвідношення зразкових сімейних норм і цінностей та реальної поведінки членів сім'ї і т.ін.

Аналіз сім'ї як соціального інституту дає змогу виділити такі дуже важливі для вивчення питання:

яким чином трансформація, розвиток потреб суспільства впливають на характер шлюбно-сімейних відносин і спосіб життя сім'ї;

які типи сімейної поведінки повинні вважатися дисфункціональними стосовно суспільних потреб;

чим різняться сімейні норми і цінності у різних культурах і за різних політичних, ідеологічних і соціально-економічних умов;

який соціальний механізм змін цих норм і в якому напрямі вони змінюються;

яким чином відбувається соціальне регулювання сімейної поведінки і стосунків у сім'ї;

яке співвідношення норм, цінностей, приписуваних зразків поведінки та інших елементів суспільної ідеології у сфері шлюбно-сімейних відносин і реального виконання ролей, особливостей поведінки і стосунків подружжя.

Інтеграція цих двох підходів у соціологічних дослідженнях дозволяє виявляти компоненти зовнішніх і внутрішніх зв'язків сім'ї як соціальнї системи.

Дослідники проблем сучасної сім'ї погоджуються в тому, що нині її аналіз як соціального інституту поступається місцем дослідженням її групових характеристик.

У минулому, особливо в умовах існування тоталітарного режиму СРСР, протягом десятиріч сім'я була лише постачальником людських і трудових ресурсів, об'єктом державної політики; держава перебрала на себе майже всі функції соціальних інститутів, серед них і сімейного, й вирішувала за сім'ю майже всі питання. Повна залежність сім'ї від держави робила її фактично безправною. У цій ситуації тематика соціологічних досліджень проблем сім'ї мала вигляд однобокої і викривленої. Нині ж відносини між державою і сім'єю суттєво змінились йдеться насамперед про те, щоб держава подбала про належні умови для створення і функціонування родини - економічні, соціальні, правові, адже від того, наскільки міцною є сім'я, залежить міцність стабільність усього суспільства.

Функції та види сім'ї

Дослідженням функцій сім'ї займається окрема галузь - соціологія сім'ї. Сім'я є одним з фундаментальних інститутів суспільства, першооснова його структури. Вона забезпечує його стабільність. Законодавство України визначає сім'ю як основну ланку суспільства. Все це розкривається у функціях сім'ї як соціального інституту, які є одночасно суспільними і індивідуальними:

матеріально-виробнича - це врегулювання питань щодо працездатності та працевлаштування членів сім'ї за віком, освітою, професійною кваліфікацією, статусом і станом здоров'я, матеріальне забезпечення або підтримка неповнолітніх та непрацездатних, а також безпосередньо - між подружжям та всіма іншими членами сім'ї, незалежно від наявності або відсутності заробітної платні і пільг;

господарсько-побутова - це, перш за все, вирішення житлової проблеми, забезпечення мінімально-необхідного стану господарсько-побутових послуг, догляду за дітьми, підтримання на належному рівні фізичного і соціального стану здоров'я всіх членів сім'ї;

сімейно-економічна та споживча - це раціональна організація сімейної економіки. Передбачає розробку, регулярне ведення та систематичний аналіз у сімейному колі кошторису фінансових надходжень та витрат відповідно до реального сімейного бюджету, визначення і розподіл між членами сім'ї реально можливого споживчого кошика та інших фінансових витрат;

репродуктивна ( функція продовження роду ) - біологічне відтворення - з суспільної точки зору та задоволення потреби в дітях - з індивідуальної точки зору;

виховна - соціалізація дітей і молоді, підтримання культурної неперервності суспільства та особисте задоволення людської потреби у контактах з дітьми, їх вихованні та самореалізації в дітях. До того ж, виховна функція передбачає здійснення батьками первинного соціального контролю - відповідальності батьків за своїх дітей, моральну регламентацію поведінки членів сім'ї та формування моральних санкцій за порушення норм взаємин між членами сім'ї;

комунікації, духовного спілкування і організації дозвілля - розвиток членів сім'ї як особистостей та їх духовне взаємозбагачення, передавання певного соціального досвіду і статусів членів сім'ї, відтворення соціальної структури суспільства та власне задоволення потреб у соціальному просуванні кожної людини, а також задоволення потреб у суспільному відпочинку;

сексуальна - задоволення статевих потреб і контроль над статевою поведінкою членів сім'ї;

емоційна - емоційна стабілізація членів сім'ї та їх психологічна терапія у вигляді отримання психологічної підтримки і захисту, задоволення почуттям любові і особистого щастя;

спадкоємницька - забезпечення розумового накопичення матеріальних цінностей, їх доцільного використання протягом життя та передачі решти у спадок.

Таким чином, сім'я як соціальний інститут виконує важливу роль у формуванні суспільства. Її чисельні функції можна розглядати як в об'єктивному, так і в суб'єктивному плані.

Практика соціальної роботи з сім'єю завжди спирається на конкретний тип сім'ї. Класифікація типів сім'ї може бути побудована на різних засадах, за різними критеріями, ознаками тощо.

За структурою влади розрізняють авторитарні, демократичні та ліберальні сім'ї. Авторитарна сім'я характеризується суворим підпорядкуванням одного з подружжя іншому і дітей батькам. Демократична сім'я заснована на взаємній повазі членів сім'ї, спільному вирішенні всіх важливих питань. У ліберальній сім'ї спостерігається відстороненість, відчуженість членів сім'ї один від одного, байдужість до справ і почуттів іншого.

Залежно від розподілу ролей виокремлюють сім'ї традиційні (патріархальні чи матріархальні), в яких один з членів подружжя є внутрішньосімейним лідером, активнішою стороною в подружніх стосунках і відносинах із соціумом, та егалітарні, в яких ролі розподіляються з урахуванням конкретних інтересів і можливостей партнерів. При цьому спостерігаються вирівнювання функцій подружжя і відносно незалежне становище дітей.

Типологія сімей за демографічною ознакою визначається:

*кількістю дітей - багатодітна, середньодітна, малодітна, бездітна, або подружня, сім'я; *наявністю чи відсутністю шлюбної пари - повна чи неповна сім'я;

*наявністю чи відсутністю у складі сім'ї старших і побічних родичів - складна чи нуклеарна сім'я.

Залежно від ступеня негараздів розрізняють сім'ї конфліктні, в яких виникають суперечності між інтересами, потребами, бажаннями членів сім'ї, що породжує сильні і тривалі негативні емоції; кризові, де потреби та інтереси стикаються особливо різко, оскільки стосуються найважливіших сфер життєдіяльності сім'ї; проблемні, що потребують допомоги в конструктивному розв'язанні конфліктів, у подоланні об'єктивних складних життєвих ситуацій (наприклад, відсутність житла і засобів для існування) при збереженні загальної позитивної сімейної мотивації.

Родини розрізняють ще за якістю зовнішніх і внутрішніх меж. Найбільш патологічними варіантами, що розміщуються на протилежних полюсах континууму, є ретрофлексуюча (від ретрофлексія - спрямування енергії всередину) і дезорганізована сім'ї. Ретрофлексуюча сім'я має тверду непроникну спільну межу і водночас прозорі індивідуальні межі. Члени цієї сім'ї так тісно взаємопов'язані через острах розриву стосунків, що це знижує можливості індивідуального зростання. Проблеми, що виникають внаслідок заплутаних, неконструктивних стосунків, не розв'язуються через жорсткі зовнішні межі сім'ї, відсутність достатніх контактів з оточенням. У таких сім'ях існує велика небезпека виникнення психосоматичних захворювань.

Дезорганізована сім'я з надмірно прозорими зовнішніми межами розміщується на протилежному полюсі континууму. У таких сім'ях через відсутність достатнього взаємного контакту її членів і відкритості зовнішніх меж існує велика небезпека асоціальної поведінки чи розпаду сім'ї як цілого. Між зазначеними полюсами розміщується більшість родин, що функціонують з більшменш адекватними межами.

Розрізняють також сім'ї з різним виховним потенціалом :

* виховально сильні, тобто зі сприятливою моральною атмосферою сім'ї;

* виховально стійкі, де створюються загалом сприятливі можливості для виховання, а труднощі, що виникають у сім'ї, і недоліки усуваються за допомогою інших соціальних інститутів, насамперед школи;

* виховально нестійкі, для яких характерна неправильна виховна позиція батьків (наприклад, надмірна опіка) при відносно високому загальному виховному потенціалі сім'ї;

*виховально слабкі зі втратою контакту з дітьми і контролю над ними, коли батьки з різних причин (через поганий стан здоров'я, перевантаженість роботою, низький рівень освіти та психолого педагогічної компетентності) не здатні правильно виховувати дітей, поступившись у своєму впливі групі однолітків[5, с.361-363].

Історичний розвиток інституту сім'ї

В історії цивілізації сім'ю не завжди розглядали як переважне, чи просто, прийнятне місце для виховання підростаючого покоління. Можна пригадати соціокультурну практику Спарти, роботи ідеологів комунізму і багато інших фактів. Спроба відірвати людину від сім'ї, звести роль останньої в процесі соціалізації та інкультурації людини до мінімуму, перекласти даний процес на державні інститути має давню історію.

Також не завжди визнавалася первинність сім'ї у порівнянні з більш значними соціокультурними утворення, такими як держава а тим більше нація. Наприклад, Арістотель був переконаний, що ціле (держава) випереджає частини (сім'ю). Г. Гегель, досліджуючи сутність Істинного духу, також визнавав першість інтересів держави по відношенню до сім'ї, називаючи сім'ю місцем, де держава накопичує сили через примноження людських ресурсів. У той же час О. Конт був переконаний, що сім'я, яка на відміну від самого суспільства являє собою „істинну єдність”, посідає скоріш проміжне положення між ним та індивідом. У цьому співвідношенні суспільство виступає зовнішньою, примусовою силою.

Надзвичайно сильного удару сім'я зазнала від З. Фрейда. Хоча його особиста позиція не була настільки непримиренною по відношенню до даного суспільного інституту, саме з його наукових праць почала вкорінюватися громадська думка, що сім'я - це місце, де психіка дитини зазнає безнадійного каліцтва.

Яскравий представник постмодернізму М. Фуко вважав, що сім'я поруч зі школою, церквою та в'язницею - один із інститутів, який влада використовує для тотальної маніпуляції людиною та її підкорення. Аналогічною була думка Ж.-П. Сартра, який називав шлюб в'язницею для особистості. Нарешті, гуманіст і філософ Б. Рассел стверджував, що перед входом до царства великого розуму лежить трьохголовий дракон, який не пускає туди людство. Його три голови - це сім'я, релігія та школа.

Зневагу до сімейних цінностей власним життям продемонстрували Байрон, П. Гоген, Ф. Калло, С. Далі, М. Чернишевський і В. Маяковський.

Практичних рис зазначена зневага набула у післяреволюційній Радянській Росії, де керівництвом держави підкреслювалося, що виховання - це завдання суспільства, а не приватна справа егоїстичної родини. Тож провідною лінією нової влади стало обгрунтування користі відбирання дітей у батьків. Показовими у даному контексті є виступи делегатів VIII з'їзду Рад у грудні 1920 р., присвячені питанням соціального виховання дітей. У них вказувалося на прогресуючий процес розпаду сім'ї і стверджувалося, що формою, найбільш відповідною меті соціального виховання дітей, слід визнати дитячий будинок, який дозволить захистити дитину від негативного впливу індивідуалістичної сім'ї. Підкріпленням цих поглядів стала розроблена вченим С. Струміліним концепція, згідно з якою для повноцінного виховання „солдата” світової революції його слід ще у дитинстві відірвати від родини і належним чином (використовуючи сучасну мову) переформатувати його мозок. Наприклад, в Україні тих часів цю процедуру планували поширити вже на дітей у віці 4-х років, яких належало помістити в інтернати для більш результативного прищеплення їм любові до соціалістичних ідеалів.

Як свідчить історія, радянській владі не вдалося остаточно вкорінити у суспільстві зневагу до сімейних цінностей: друга світова війна продемонструвала, що люди скоріше захищають власну домівку та сім'ю, ніж ідеали держави. Недаремно підігруючи цим настроям, Сталін почав використовувати звертання „браття та сестри” та апелювати у своїх промовах до загальновизнаних людських цінностей. Згодом усвідомивши потребу у дешевих трудових ресурсах для „будівництва комунізму”, керівництво СРСР розгорнуло боротьбу за міцну родину, прийнявши новий сімейний кодекс із забороною абортів та „вільного” кохання.

Однак ХХ сторіччя все ж таки суттєво позначилося на інституті сім'ї. Це стосується, зокрема, поступової зміни патріархально-традиційного стилю сімейного життя з підлеглістю жінки чоловікові та наявністю кількох поколінь в сім'ї на егалітарний, для якого характерними є: рівноправність чоловіка та жінки, посилення ролі міжособистісного спілкування, свідоме регулювання кількості народжених дітей, нуклеаризація сімейної групи. Одночасно з цим все яскравіше проявляється прагнення родини делегувати суспільству і державі включення молодого покоління у культурну традицію.

Причиною цих процесів став драматичний не лише для людства в цілому, а й для окремого індивіда перехід до епохи постмодерну. Сучасна людина все більше усвідомлює себе відокремленою особистістю, не схильною ставити загальні інтереси вище за власні, йти на самопожертву в ім'я ідеалів будь-яких макро- і мікросоціальних груп (нації, держави чи навіть сім'ї). Ще на початку ХХ сторіччя С. Гессен зауважив, що нова людина сприймає в першу чергу себе, а не Всесвіт і Бога. Відчуваючи спрагу до життя, вона хоче отримати від нього все якнайшвидше. Це гостре почуття теперішнього свого часу чудово висловив Г. Форд: „Ми хочемо жити зараз, і єдина історія, яка хоч щось значить - це та, яку ми робимо у даний момент”.

Подібні егоїстичні настрої сприяли поступовій нівеляції суспільних інтересів у свідомості індивіда, поширенню у соціумі зневаги до шлюбу та родинних цінностей, на яких століттями базувалося існування західної цивілізації. Показовим у даному контексті є твердження італійського філософа та психолога А. Менегетті про те, що жінці належить думати про власне майбутнє з егоїстичних позицій. Задля найкращого облаштування у цьому світі їй необхідно бути впевненою у собі, вільною та мати гроші. Жінка, зрозуміло, може побудувати сім'ю, народити дітей та підготувати їх до соціального життя, але вона повинна усвідомлювати, що діти заберуть у неї, як мінімум, від двох до п'яти років життя. Головне, зрозуміти, що сім'я - не найвище досягнення, а лише одна з багатьох ігор. Надзвичайний успіх жінок, які увійшли в історію, ніколи не залежав від наявності чи відсутності у них сім'ї.

Подібні твердження посилюються об'єктивними обставинами. Зокрема, знеціненням для сучасної людини сімейного статусу при побудові кар'єри та власного життя. Тоді як для представника доіндустріального суспільства сім'я була тісно пов'язана зі спадком та репутацією.

Професійне та економічне звільнення людини від родини похитнуло економічний фундамент існування традиційної сім'ї. Закономірним наслідком цього стало послаблення соціокультурних норм шлюбності та актуалізація питання про необхідність тих чи інших форм сімейного співжиття індивідів. Пошук відповіді на нього демонструє досить суттєві відмінності у поглядах: від проголошення повного зникнення інституту шлюбу до переконання у залежності біологічного та соціокультурного відтворення людини від поваги до цінностей патріархальної сім'ї.

Аналізуючи перспективи розвитку сім'ї в умовах сучасних соціально-економічних і культурних трансформацій, відомий соціолог і футуролог Дж. Коатс узагальнив такі характерні тенденції:

зростання кількості сімей, де обоє з подружжя працюють (в результаті збільшується „кар'єрна” свобода кожного з них та суттєво підвищується матеріальний добробут родини);

більш пізній вступ до шлюбу і народження дитини (створення сім'ї відкладається до моменту отримання освіти і першого робочого місця);

посилення анонімності приватного життя (послаблення більшості форм соціального тиску на сім'ю сприяє ранньому статевому життю і поширенню так званого „громадянського” шлюбу);

сексуальна поведінка людини все більше віддаляється від репродуктивної функції (репродуктивна свобода втілюється через вільне використання контрацептивів та права на аборт);

активне поширення засобами масової інформації відповідних ціннісних установок у суспільстві;

виникнення сімей нового типу, які можуть поєднувати представників сексуальних меншин, включати в себе прийомних дітей, дітей від сурогатних батьків;

подальше зростання популярності різноманітних форм поза сімейного спілкування, певних груп за інтересами;

прагнення утворити невелику родину з обмеженою кількістю дітей чи без них, або взагалі обрати самотнє життя.

Як бачимо, діюча протягом століть соціокультурна традиція, що жорстко регламентувала обов'язок вступу до шлюбу та народження дітей, у сучасному суспільстві втратила силу: молоде покоління має інші пріоритети. Останнє стосується дуже популярного нині на заході руху так званих „child free”, представники якого декларують власну свободу від дітей. Не дивлячись на те, що згаданий рух виник у США лише в середині 90-х років ХХ ст., в Україні він нині швидко набирає обертів: в Інтернеті можна знайти кілька подібних вітчизняних спільнот, що відстоюють ідею бездітності.

Підсумовуючи сказане вище зазначимо, що трансформація сучасної сім'ї, дезорганізація звичних її форм, нівеляція ціннісних засад існування не могла не позначитися на її виховній функції. В Україні наслідки послаблення позицій сім'ї помітні у зростанні соціальної дезадаптації та сирітства, девіантної поведінки і суїцидів підлітків, дитячої проституції, наркоманії, алкоголізму, злочинності. Здобуток ХХ сторіччя - сексуальна революція і три її найвищі цінності (секс, наркотики та рок-н-ролл) викликавши корозію сім'ї, почали розхитувати підвалини держави. Враховуючи й так доволі складну соціально-економічну ситуацію, міцна, духовно здорова сім'я в сучасних умовах без перебільшення постає як запорука зміцнення та розквіту країни.

Майбутнє будь-якого суспільства безпосередньо залежить від дієвості механізму, який забезпечує заміну вибуваючих членів новонародженими, їх інтеграцію у соціум. Тисячоліттями сім'я, зберігаючи наступність поколінь, сповнюючи життєдіяльність особистості високою соціальною, природною та духовною доцільністю, виконувала цю функцію. Не дивлячись на масштабність та глибину окреслених вище трансформацій, які все помітніше змінюють людину, суспільство, гендерні ролі і родинні стосунки, сім'я залишається місцем найміцніших особистісних зв'язків, найближчою і найдорожчою для кожного батьківщиною. У ній людина, відчуваючи себе представником цілої низки поколінь, ніби долає тимчасовість власного існування. Цивілізаційне значення цієї особливості сім'ї свого часу підкреслював Е. Фромм. Філософ застерігав, що позбавлена належності до будь-якої спільноти особистість відчуває себе порошинкою, що, в кінцевому рахунку, пригноблює її, паралізує здатність діяти, а значить і жити.

Висновок

cім'я соціальний суспільство

Сім'я є базовим інститутом суспільства, без якого неможливо уявити існування та розвиток сучасної держави. Ця унікальна інституція виконує тільки їй властиві функції: виховну, економічну, репродуктивну, комунікативну, регулятивну; господарсько - побутову та інші. Всі вони підлягають управлінню з боку держави, яка за допомогою спеціально організованої системи здатна цілеспрямовано впливати на інститут сім'ї. Зміни, які відбуваються сьогодні в структурі та складі сім'ї, сімейних ролях, функціях сім'ї, доводять доцільність перегляду існуючої державної системи впливу на інститут сім'ї та розробки нової моделі їхніх взаємовідносин. Це в свою чергу, зумовило суспільні та наукові дискурси щодо проблем - зменшення рівня шлюбності; стрімкого зниження демографічних показників; збільшення кількості розлучень, цивільних шлюбів, рівня позашлюбної народжуваності, неповних сімей; «кризових» сімей; зменшення коефіцієнту народжуваності та розміру сім'ї;ролі сім'ї у вихованні дітей, тощо.

Також слід зазначити, що ці дискусії продовжуються й дотепер. Оскільки інститут сім'ї та його роль у суспільстві постійно піддається різним перетворенням. На мою думку дана тема на втратить своєї актуальності доти, доки існуватиме суспільство и людина як складова цього суспыльства.

Список використаної літератури

Байдалакіна А. Теоретичні проблеми визначення поняття сім'я в умовах розвитку суспільних наук // Підприємництво, госп-во і право. - 2007. - № 3. - С. 52-54.

Кравченко Т.В. Сучасна сім'я у фокусі наукових досліджень // Укр. соціум. - 2006. - № 2 (13). - С. 43-48.

Антонов А.И., Филипс Т.Ч. Социально-конвенциальные истоки теории семьи в американском феминизме // Вестн. Моск. ун-та. - Сер.18. Социология и политика. - 2002. - № 1. - С. 117-128.

Демиденко Т. СІМ'Я ЯК СОЦІАЛЬНА І ПЕДАГОГІЧНА СИСТЕМА. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/natural/Nvuu/Ped/2008_15/demidenko.pdf .

С.О. Ренке. Сім'я як соціально?психологічний феномен // Проблеми сучасної психології. - 2010. - 9. - С. 357-364.

Веселова Н.П. Соціально-психологічні особливості домінування-підкорення в сім'ї. Електронний ресурс. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vchdpu/psy/2011_94/Vesel.pdf .

Загарницька І. Сім'я як матриця людської особистості: сучасні тенденції розвитку. Електронний ресурс. Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vird/2011_14/PDF/6.pdf.

Крижанівська О.П. Малевич Г.А. Соціальна та сімейна політика в сучасній Україні: практичні та теоретичні аспекти її розвитку //ВІСНИК НТУУ «КПІ». Політологія. Соціологія. Право.- 2011.-3 (11). - С.60 - 64.

1. Размещено на www.allbest.ru