Цивілізаційна теорія Тойнбі

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Індивідуальне завдання «Цінності Європейських цивілізацій»

На тему: Цивілізаційна теорія А. Тойнбі

Виконала: cтудентка факультету

Соціології та управління

Спеціальність «соціологія»

Група №: 3119-1

Гелевера Юлія

Запоріжжя 2012



План

Вступ

1. Шлях до "Дослідження історії"

2. Основні цивілізації всієї історії людства

3. Поняття "цивілізація", виникнення цивілізацій, надлом цивілізацій

4. Утворення світової держави як свідчення деградації та розпаду цивілізації

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Одним із найголовніших представників цивілізаційної теорії був Арнольд Джозеф Тойнбі англійський історик і соціолог, у 1919-1924 рр. - професор Лондонського університету, у 1925-1955 рр. - Лондонської школи економічних наук.

Виходячи з того, що будь-яка країна, політичний союз тощо повинні розглядатися не самі по собі, а виходячи з “історичного контексту”, Тойнбі приходить до висновку про наявність певних фундаментальних сутностей, на аналізі яких необхідно сфокусувати увагу історику.

Такими сутностями і є цивілізації. Вони “являють собою ... суспільства з більш широкою довжиною, як у просторі, так і в часі, аніж національні держави, чи будь-які інші політичні союзи. Саме цивілізації (у порівнянні їх між собою) повинні розглядатися істориками. В цьому випадку необхідно пам'ятати, що жодна з цивілізацій не охоплює собою людства в цілому. Наступність у розвитку цивілізацій набагато менша, ніж наступність між фазами розвитку однієї цивілізації. Однією із найбільш значимих проблем, які намагається вирішити А. Тойнбі, є пошук механізмів, за допомогою яких здійснюється перехід суспільства із статичного стану в динамічний рух, що власне і зумовлює процес народження та функціонування цивілізації. Один із таких механізмів виражається в законі "Виклик-та-Відповідь". Відповідно до цього закону кожен крок вперед у розвитку цивілізації пов'язаний з адекватною відповіддю на "Виклик" історичної ситуації. Тойнбі констатує здатність людської особистості впливати на перебіг історичних подій тому, що адекватна "Відповідь" за своєю сутністю - досягнення " творчої меншості". Саме "творча меншість" стає носієм містичного "життєвого пориву". Своєрідність Виклику-та-Відповіді визначає специфіку кожної цивілізації, її ціннісні орієнтири та світоглядні засади.



1. Шлях до "Дослідження історії"

Цікаво, що ідея цієї праці визріла у англійського вченого вже влітку 1920 p., проблемою ж залишалась не тільки, а можливо й не стільки текстова реалізація згаданої ідеї, скільки форма реалізації. Спочатку він спробував викладати свою ідею як коментар до одного з хорів "Антігони" Софокла, однак такий "середньовічний підхід до теми через давньогрецький шедевр був надто складним і практично нездійсненним". Лише через рік, повертаючись до Лондона після одного з відряджень, Тойнбі записав на клаптику паперу з десяток заголовків, що виявилися пізніше назвами основних розділів майбутнього дослідження. Текст же останнього він почав писати лише влітку 1930 р. Вже на початкових етапах розробки власної філософсько-історичної системи Тойнбі задумується над питаннями - що ж відрізняє "ті нечисленні суспільства, котрим вже вдавалося піднятися на корабель, що зветься цивілізацією", від примітивних людських спільнот, які становлять більшість; що саме пробуджує ці спільноти від сплячки, заціпеніння, яке більшість традиційних суспільств так і не змогла скинути з себе, і привести в потужний цивілізаційний рух лише окремі з них? У пошуках коректної постановки і шляхів розв'язання цих питань Тойнбі виявив конгеніальність, тобто співзвучність цих пошуків, принаймні деяких з них, ідеям Шпенглера. "Я подумав про те, чи ж не перехопив Шпенглер все моє дослідження, перш ніж навіть самі питання, не кажучи вже про відповіді на них, встигли чітко сформуватися у мене в голові. Одним з кардинальних положень моєї теорії була думка про те, що найменшим осередком умосяжного поля історичного дослідження має слугувати ціле суспільство, а не випадкові ізольовані його фрагменти, на кшталт національних держав сучасного Заходу чи міст-держав греко-римського періоду. Іншою відправною точкою для мене було те, що історії розвитку всіх суспільств, які підпадають під визначення цивілізації, були у певному сенсі паралельні й сучасні одна одній; і ось оці головні думки були також наріжним каменем системи Шпенглера".

Втім і на долю Тойнбі, як він поступово з'ясував у процесі подальшої дослідницької роботи над цивілізаційною проблематикою, теж залишилося ще немало невирішених питань, і передусім стосовно генези цивілізацій, де Шпенглер, на думку Тойнбі, виявився вже не на такій висоті, як щодо проблем, про які йшлося вище. "Однак, - зазначає англійський теоретик, - коли я почав шукати у книзі Шпенглера відповідь на питання про генезу цивілізацій, я побачив, що мені залишилося ще над чим попрацювати, оскільки якраз у цьому питанні Шпенглер виявився, на мою думку, вражаючим догматиком і детерміністом". Варто зауважити, що внесок Тойнбі стосується не тільки питання про генезу цивілізацій, а й не меншою мірою проблеми внутрішнього механізму існування й розвитку цивілізацій, яка у Шпенглера дістала побіжну й описову, поверхневу, якщо не сказати поверхову, характеристику.

Загалом Тойнбі виходить з того, що основною одиницею історичного процесу і відповідно умосяжним полем історичного дослідження є не окрема нація., народ чи локальна держава, а суспільство. Завершуючи розгляд питання про поле історичного дослідження, він таким чином підбиває підсумки:

а) умосяжні поля історичного дослідження, межі яких були приблизно встановлені з урахуванням історичного контексту певної країни, становлять собою на теперішній час суспільства з ширшою протяжністю як у просторі, так і в часі, ніж національні держави, міста-держави чи будь-які інші політичні союзи;

б) такі політичні союзи (національні держави, міста-держави тощо) не тільки вужчі у своїй просторовій протяжності, а й коротші за часовою тривалістю суспільств, до складу яких вони входять, як частина входить у ціле: вони є частковим вираженням конкретних соціальних спільнот. Суспільство, а не держава є тим соціальним "атомом", на котрому слід фокусувати свою увагу історикові;

в) суспільство, що об'єднує незалежні національні держави типу Великобританії, і суспільство, що складається з міст-держав типу Афін, порівнянні одне з одним, становлять собою суспільства єдиного типу;

г) жодне з досліджуваних суспільств не обіймає всього людства, не поширюється на всю заселену Землю й не має однолітків серед суспільств свого виду; наше західне суспільство, наприклад, не сприймалося як щось ціле, доки еллінське суспільство, будучи одним з першопочаткових представників суспільств цього виду, не сягнуло своєї зрілості. У будь-якому випадку повний час життя окремого суспільства не збігаєтьоя з часом життя виду;

д) неперервність, спадкоємність у розвитку суспільств виражені значно слабкіше, ніж неперервність між фазами історії одного суспільства (настільки слабкіше, що є сенс розрізняти ці два типи неперервності), однак, розглядаючи часовий зв'язок між двома конкретними суспільствами різних епох - у нашому випадку західним і еллінським, - ми виявимо відносини, які метафізично можна було б назвати "синівсько-батьківськими".

2. Основні цивілізації всієї історії людства

Здійснюючи порівняльне дослідження цивілізацій, учений виокремлює вже двадцять одну цивілізацію, оскільки йдеться вже не тільки про сучасні, а й про минулі суспільства вищого типу. "Таким чином, - підсумовує він, - наші студії дозволили нам вирізнити дев'ятнадцять суспільств, більшість із яких поєднана "материнсько-дочірніми" взаєминами з одним або кількома іншими. Це суспільства західне, православне, іранське, арабське (ці двоє нині об'єдналися в одне, ісламське), індуїстське, далекосхідне, еллінське, сирійське, індське, давньокитайське, мінойське, шумерське, хеттське, вавилонське, єгипетське, андське, мексиканське, юкатанське і майянське. Ми висловили сумнів щодо поділу між суспільствами вавилонським та шумерським, і ще кілька пар теж, можливо, варто розглядати як одне суспільство, наділене "епілогом" за єгипетською аналогією. Але ми шануватимемо їхню індивідуальність доти, доки не знайдемо слушні підстави для протилежних висновків. Зрештою, вельми бажано розділити також православне християнське суспільство на православно-візантійське і православно-руське, а суспільство далекосхідне - на китайське і корейсько-японське. Це збільшило б наше число до двадцяти одного".

Нарешті, крім розглянутих вище, до основних слід, звичайно, зарахувати й ще одну, загальнопідсумкову класифікацію цивілізацій за Тойнбі. Вона має такий вигляд:

І. Повністю розвинені цивілізації:

Незалежні цивілізації, не споріднені з іншими - А

- Центральноамериканські (майя, мексиканська, юкатанська; крім того, додано класичну фразу про центральноамериканську цивілізацію на плато Мексики і Юкатану та на плато Гватемали).

- Андська.

Не споріднені з іншими:

- Шумеро-аккадська (в тому числі вавилонська).

- Єгипетська.

- Егейська (цей термін тепер включає мінойську і елладський варіант егейської цивілізації).

- Інду.

- Давньокитайська (цей термін охоплює далекосхідну та перед-Шан цивілізації).

Споріднені з іншими (перша група):

- Сирійська (споріднена з шумеро-аккадською, єгипетською, егейською та хеттською).

- Еллінська (споріднена з егейською).

- Індійська (споріднена з Інду; сюди треба ще додати індуїстську).

Споріднені з іншими (друга група):

- Православно-християнська.

- Західна (споріднені із сирійською та еллінською).

- Ісламська.

Сателітні цивілізації - Б:

- Міссісіпська (сателіт центральноамериканської),

- Південно-західна (сателіт центральноамериканської).

- Північноандська (сателіт андської).

- Еламська (сателіт шумеро-аккадської).

- Хеттська (сателіт шумеро-аккадської).

- Урарту (сателіт шумеро-аккадської).

- Іранська (сателіт спершу шумеро-аккадської, а згодом сирійської).

- Корейська (сателіт давньокитайської).

- Японська (сателіт давньокитайської).

- В'єтнамська (сателіт давньокитайської).

- Італійська (сателіт еллінської, включно з етрусками).

- Південно-східна азіатська (спочатку сателіт індійської, в Індонезії та Малайї - ісламської).

- Тибетська (сателіт індійської, включно з Монголією і Калмикією).

- Руська (спочатку сателіт православної, згодом - західної). II. Недорозвинені цивілізації

- Перша сирійська (часів гіксосів; затьмарена єгипетською цивілізацією).

- Несторіансько-християнська (далекосхідна християнська; затьмарена ісламською).

- Монофізитсько-християнська (затьмарена ісламською).

- Далекозахідна християнська (кельтська; затьмарена західною).

- Скандинавська (затьмарена західною).

- Середньовічний західний "космос" міст-держав (затьмарений західною).

3. Поняття "цивілізація", виникнення цивілізацій, надлом цивілізацій

Тойнбі пропонує власне, оригінальне тлумачення цивілізаційної проблематики, відмінне від усіх інтерпретацій. Поняття "цивілізація" англійський історик розглядає як полісемантичне і вживає у "плаваючому режимі", актуалізуючи те чи інше значення цього поняття відповідно до потреб конкретної пізнавальної ситуації. Тому робоче визначення цивілізації він сформулював на початку роботи - як умоглядне поле дослідження, шкала значень якого, з одного боку, впирається у рамки національної держави, з іншого - людства в цілому. Це визначення є усвідомлено аморфним, що допускає різні за обсягом, змістом і формою конфігурації. Крім того, у певних відношеннях термін "цивілізація", як вважав Тойнбі, може збігатися з термінами "культура", "суспільство" тощо. Однак цивілізація постає не як довільне суспільство, а таке, що відмінне від суспільства первісного, примітивного.

Для того, щоб здійснився поступ від первісного суспільства до цивілізації, повинен, на думку Тойнбі, порушитися усталений традиційний хід речей, середовище має кинути виклик примітивному суспільству, виклик своєрідного цивілізаційного стимулу. Останній може бути різним: стимул суворих країн, стимул нової землі, стимул ударів, стимул тиску, стимул гноблення тощо81. І лише спромагаючись на ефективну відповідь на подібний виклик, це суспільство переживає докорінну трансформацію, стає цивілізацією. Виклик при цьому має відповідати правилу "золотої середини", тобто не бути ні занадто слабким, ні занадто радикальним. Адже у першому випадку, як це підтверджує, на Його думку, приклад народу Крайньої Півночі, він пригнічує активність відповідних суспільств, надломлює їхні сили назавжди, позбавляючи їх у принципі надій на майбутнє, не залишаючи їм перспективи на цивілізаційну метаморфозу.

У Другому ж випадку, як доводить історія примітивних суспільств, що мешкають в оптимальних природних умовах, заслабкий виклик взагалі залишається непомітним для суспільств і не стає спонукою, достатньою для цивілізаційного зрушення.

Якщо ж виклик відповідає вимогам золотої середини, а суспільство спроможне відреагувати на нього належним чином - виникає цивілізація.

Життєдіяльність цивілізації як послідовність циклів "виклик - відповідь". Отже, виникнення цивілізації є своєрідною відповіддю суспільства на виклик середовища. Але цим поодиноким співвідношенням (виклику - відповіді) роль викликів і відповідей у існуванні цивілізації, з погляду Тойнбі, аж ніяк не вичерпується. Англійський історик був переконаний, що не тільки виникнення, а й увесь життєвий шлях кожної цивілізації пролягає через все нові виклики природного (а пізніше й соціального) середовища, які з необхідністю ініціюють належні відповіді. Тому в певному ракурсі все існування цивілізації, від її народження аж до смерті, постає як своєрідна низка циклів "виклик - відповідь". І доти, доки цивілізація здатна адекватно і повноцінно відповідати на нові виклики середовища, вона йде по висхідній.

У цілому ж цивілізація, за Тойнбі, вичерпує свій життєвий цикл, проходячи такими етапами: виникнення, висхідний розвиток, надлом, деградація, дезінтеграція. І кожний із цих етапів реалізується теж через певну послідовність викликів та відповідей на ці виклики. Втім, не можна, звісно, ігнорувати й ту обставину, що на різних етапах цивілізація реагує на виклики теж по-різному. Справді повноцінними, ефективними такі відповіді є, фактично, лише на першому, поступальному відтинку життєдіяльності цивілізованого суспільства.

Надлом цивілізації:

Однак з плином часу творча меншість (раніше чи пізніше, але неминуче) вироджується, втрачає здатність генерувати нові ідеї. З творчої меншості вона перетворюється на меншість панівну, лідируюче положення якої у суспільстві забезпечується вже не талантами її представників, а силою примусу і спеціальним апаратом насилля.

Люди ж творчі витісняються з привілейованої меншості, і реалізація їхніх здібностей із сфери соціального замовлення зміщується у сферу індивідуальних захоплень, хобі.

"Коли в історії будь-якого суспільства творча меншина вироджується у панівну меншість і намагається силоміць утримати становище, яке вона здобула завдяки своїм високим заслугам, - зазначав Тойнбі, - така зміна в природі правлячого елемента сприяє відокремленню пролетаріату, який більше не захоплюється своїми правителями і не наслідує їх, а повстає проти свого уярмлення'.

Внаслідок того, що привілейована меншість перестає бути об'єктом наслідування для пасивної більшості, перестає діяти й механізм мімезису. Усе це закономірно призводить до того, що на певному етапі цивілізація стає неспроможною до адекватних відповідей на наступні виклики середовища. Відбувається надлам цивілізації.

Він виявляється і в тому, що основна маса населення, що є суб'єктом цивілізаційного процесу, з пасивної більшості перетворюється на внутрішній пролетаріат, а молодші суспільства, що існують поряд з підупалою цивілізацією, - на пролетаріат зовнішній. "Пролетаріат, - писав дослідник, - коли він усвідомлює свою окремішність, від самого початку поділяється на дві дуже різні частини. Існує внутрішній пролетаріат, зневажений і непокірний, і зовнішній пролетаріат за кордонами держави, який чинить затятий опір будь-яким спробам поневолити його".



4. Утворення світової держави як свідчення деградації та розпаду цивілізації

Розбудову світової держави англійський скептик оцінює досить реалістично, в усіх її нюансах - не лише світлих, а й темних, показуючи досить переконливо, що утворення подібної держави є швидше симптомом серйозної вікової хвороби суспільства, аніж свідченням його сили та могутності. "Однією з найпримітніших ознак розпаду, - доводив він, - як ми вже відзначали, є одне явище на передостанній стадії занепаду і загибелі - це коли цивілізація, що увійшла в процес розпаду, купує собі короткий перепочинок, дозволивши силоміць об'єднати себе в одне політичне ціле - світову державу".

В історії античного суспільства на передостанньому етапі його існування уособленням такої світової держави для сучасних дослідників постає Римська імперія. Та й для кожної з живих цивілізацій, крім західнохристиянської, період світової держави або вже пройдено, або ж він вже на порозі. Тойнбі був переконаний, що для православного християнства такою державою була Оттоманська імперія; відгалуження православно-християнського світу в Росії проминуло етап світової держави ще в кінці п'ятнадцятого століття внаслідок політичного об'єднання Москви з Новгородом; світовою державою для індуїстської цивілізації була Імперія Моголів та її наступниця - Британська Індія; для головного стовбура далекосхідної цивілізації - Монгольська імперія; для японського ж відгалуження цього стовбура - держава, створена сегунами Токугава. Нарешті, ідеологічним провісником близького утворення світової держави ісламського суспільства історик вважав панісламський рух.

Та й стосовно західнохристиянської цивілізації, коли виходити з суб'єктивного критерію, як евфемістично пише Тойнбі, "нашого власного ставлення до теперішньої доби", найпроникливіші спостерігачі заявили б, що й вона вступила вже в тривалу, щоправда, "добу лихоліття", яка передує етапові світової держави.

Загалом же суть занепаду цивілізацій мислитель зводив до трьох основних етапів:

- на першому - творча меншина втрачає свої творчі потенції та інтенції;

- на другому - нетворча більшість відмовляється наслідувати меншості, що виродилася з творчої в панівну;

- на третьому, останньому, похідному щодо перших двох - порушується єдність цивілізованого суспільства, розпочинається його, хай інколи дуже і дуже тривалий, занепад і розклад.



Висновки

Значним досягненням на мою думку А. Тойнбі, безумовно, є спроба виявити дієві сили історико-культурного процесу та визначити механізми, що здатні як породити цивілізацію, так і знищити її. Він описував виникнення цивілізацій, надлом цивілізацій, розпад цивілізацій, а також утворення світової держави. Засобами застереження цивілізації від руйнування і падіння А. Дж. Тойнбі вважає духовну злагоду, моральну єдність народу, раціональність мислення правлячих верств населення, здатність лідерів до нового розуміння суті виклику часу. Звичайно, кожна цивілізація врешті-решт прийде до занепаду.

Хоча його можна відстрочити або навіть і уникнути. Йдеться про спасіння, джерело якого А. Дж. Тойнбі вбачає в єдності духу народу, що досягається залученням людей до всесвітньої релігії на заса­дах об'єднання всіх релігійних культів.

Саме релігія дає людству той спектр ідей, цінностей, норм і символів, що забезпечує любов і милосердя, єдність і взаємоповагу, глибоку духовність і моральність, тобто той спектр цінностей, що становить внутрішній стрижень історії. цивілізація людство суспільство

Народи за різних часів розуміють і відтворюють його по-своєму. Це виявляється у різноманітності світових культур, які, проте, не розривають історію, а, навпаки, - збагачують вселюдське життя невичерпністю змісту.



Список використаної літератури

1. Бойченко І.В. Філософія історії.

2. Гуревич П.С. Культурологія. М.: Гардаріки, 2002.

3. Тойнбі А. Дж. Розуміння історії. М.: Айрис-пресс, 2002.

4. Тойнбі А. Дж. Цивілізація перед судом історії. М.: Айрис-пресс, 2003.

5. Массон В.М. Первые цивилизации. - Л.: Наука, 1989.

6. Філософський словник. Довідник студента / Кириленко Г.Г.

Размещено на Allbest.ru

...