Програма і методика конкретно-соціологічного дослідження

Размещено на http://allbest.ru/

Размещено на http://allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

РЕФЕРАТ

на тему: «Програма і методика конкретно-соціологічного дослідження»

Виконав: студент Слідзюк Володимир

Кам'янець-Подільський 2012



Зміст

Вступ

І. Методологічні та методичні функції програми

ІІ. Структура програми

IІІ. Технологія підготовки програми

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність теми. Власне соціологічне дослідження -- це вивчення суті предмета дослідження та його взаємозв'язків з іншими елементами соціального світу.

Із визначення зрозуміло, що для переходу від постановки проблеми дослідження у найзагальнішому вигляді («Соціально-психологічні проблеми чорнобильської катастрофи», «Загострення міжнаціональних відносин», «Ставлення населення до ринкової економіки», «Соціально-політична ситуація в Криму» тощо) до розробки інструментарію потрібна певна схема конкретизації предмета дослідження.

Цю функцію (конкретизацію предмета дослідження) виконує програма дослідження. Тому у жодному разі не можна ігнорувати значущості програми дослідження, адже без її з'ясування не можливо домогтися правильного проведення соціологічного дослідження. Саме підготовка програми соціологічного дослідження є найважливішим етапом.

Об'єктом дослідження є програма конкретно-соціологічного дослідження.

Предметом дослідження є технологія підготовки програми конкретно-соціологічного дослідження.

Мета роботи - з'ясувати місце, роль і функції програми у проведенні конкретно-соціологічного дослідження.

Відповідно до цієї мети ставляться наступні завдання:

- з'ясувати суть програми конкретно-соціологічного дослідження;

- проаналізувати методологічні та методичні функції програми:

- охарактеризувати структуру програми;

- висвітлити технологію підготовки програми.

Структура роботи визначається метою та завданням дослідження. Вона складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури.



І. Методологічні та методичні функції програми

Під програмою КСД розуміють документ, що вмішує методологічні та процедурні передумови наукового пошуку. В ній викладаються, основні завдання дослідження, методика та техніка збору та обробки соціологічної інформації.

В програмі КСД реалізується зв'язок між:

* соціологічними методами;

* загально соціологічною теорією та соціальними фактами, що вивчаються;

* суб'єктом та об'єктом соціологічного пізнання;

* структурними елементами, що складають програму;

* дослідницькими групами та окремими виконавцями, що взаємодіють в процесі вивчення об'єкту;

* дослідниками та практичними працівниками, що відпрацьовують рекомендації соціологів [6, c. 576].

Програма соціологічного дослідження -- це науковий документ, який відбиває логічно обґрунтовану схему переходу від теоретичного (концептуального) осмислення проблеми, що вивчається, до інструментарію конкретного емпіричного дослідження. Суть програми обумовлена двома основними взаємопов'язаними методологічними функціями. Першу методологічну функцію програма виконує на етапі підготовки анкети -- методологічне обґрунтування інструментарію дослідження; другу -- на етапі аналізу одержаних даних -- обґрунтування логіки аналізу та інтерпретації зібраної первинної соціологічної інформації за розробленим інструментарієм даних [5, c. 34-35].

Програма соціологічних досліджень є теоретико-методологічною основою виконання процедури кожного дослідження. Відповідно цей науковий документ являє собою виклад теоретико-методологічних передумов дослідницьких операцій. Останні ґрунтуються на основі цілі, гіпотез, процедури, технології, логічної послідовності самих операцій з метою перевірки ходу досліджень та їх наслідків [4, c. 434].

Своєчасно підготовлена програма виконує й інші методичні функції на різних етапах дослідження.

Методологічні функції програми:

1. Систематизація аналізу предмета дослідження.

2. Визначення поняттєвого апарату аналізу.

3. Формування критеріїв складання й оцінки запитань інструментарію.

4. Вибір статистичних методів аналізу і оцінка матеріальних витрат на обробку.

5. Формування структури і змісту звіту.

На жаль, у багатьох випадках навіть професійні соціологи ставляться до програми не як до методологічного інструментарію, а як до формального документа: програма з викладеною метою та завданнями дослідження (більш-менш семантично пов'язаними з назвою теми) готується як офіційно необхідний документ. А потім відкладається і до неї більше не звертаються. Розплатою за формальне ставлення до програми є відчуття розгубленості і невизначеності на тому етапі роботи, коли необхідно розпочати аналіз одержаного емпіричного матеріалу. У цьому випадку дослідник (часто того не усвідомлюючи) змушений повернутися до складання програми, щоб одержати більш-менш прийнятну схему аналізу. Проте наслідки спроби підмінити програму подібною схемою, як правило, виявляються необґрунтованими: одних ознак явно не вистачає, інші, хоч і здаються на перший погляд цікавими, не знаходять свого місця у загальному аналізі проблеми [5, c. 35].

Дослідження без попередньої програми (чи з програмою, підготовленою формально) звичайно виглядають так. Керівник дослідження збирає групу виконавців і оголошує, що досліджуватиметься проблема «міжнаціональних відносин (у такому-то регіоні)», чи «соціально-психологічних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», чи «ставлення населення до ринкової економіки» (наводяться приклади найпоширеніших за останній час замовлень на соціологічне дослідження). Відразу ж розпочинається підготовка анкети. Можна скласти сотні запитань, що так чи інакше відображають соціально-психологічні наслідки аварії на ЧАЕС, і додати до анкети що сотні запитань, які визначають гіпотетичні фактори, що справляють вплив на ці показники (процес складання запитань -- доволі захоплююча частина роботи, особливо якщо вона не регламентується попередньою програмою). Значущість тих або інших запитань частіше обумовлюється темпераментом та наполегливістю автора питання, ніж цільовим та інформаційним запитом. Якщо запитань «занадто багато», частина з них відсіюється зусиллями «колективного розуму» відповідно до тих самих критеріїв -- авторитету і темпераменту окремих виконавців.

У результаті такого «мозкового штурму» з'являється інструментарій дослідження -- анкета з кількома десятками чи сотнями запитань. Добра вийшла анкета чи погана? Кваліфікований соціолог ніколи не береться оцінювати анкету (йдеться про її змістовий, а не технічний аспект), не порівнявши її з програмою дослідження, адже якість анкети визначається її адекватністю конкретному інформаційному запитові і відповідністю індикаторів (запитань анкети) виділеним показникам досліджуваного явища. Потрібне чи не потрібне це запитання, вимірює чи не вимірює воно яку-небудь характеристику, -- можна оцінити, лише маючи критерії оцінки. Ці критерії і повинна містити програма дослідження [5, c. 36].

Методичні функції програми

1. Систематизація плану аналізу предмета дослідження.

2. Визначення структури поняттєвого апарату.

3. Формування критеріїв складання і оцінки інструментарію.

4. Передбачення вибору статистичних методів аналізу.

5. Формування структури і змісту звіту.



ІІ. Структура програми

соціологічний дослідження методологічний інструментарій

Що ж становить собою програма дослідження з огляду на її структуру і технологію підготовки? Опис програми соціологічного дослідження міститься практично в кожному посібнику з методики і техніки соціологічного дослідження.

Ми ж зупинимося на тих елементах програми, без визначення яких, на нашу думку, нераціонально розпочинати соціологічне дослідження взагалі і підготовку інструментарію зокрема. Структура такої «програми-мінімуму» містить чотири взаємопов'язані елементи: 1) предмет дослідження; 2) показники; 3) мету дослідження; 4) гіпотези [ 5, c. 36-37].

1. Предмет дослідження визначається конкретним формулюванням відповіді на запитання: «Що?» («Що вивчатиметься?»), наприклад, «соціальна напруженість», «політична культура» тощо.

Крім найменування предмета дослідження, має бути його визначення в тому формулюванні, яке автор приймає за основне. Без визначення предмета дослідження навіть після проведення емпіричного етапу не можна стверджувати, що проблему було вивчено (наприклад, проблему політичної культури, бо незрозуміло, що автор мав на увазі під «політичною культурою», оскільки у програмі це поняття не було визначене) [9, c. 292].

2. Показники визначаються відповіддю на запитання: «Чим?» («Чим вимірюватиметься предмет дослідження?»). Визначення змінних, які дають змогу вимірювати складні явища, що можуть підлягати емпіричній інтерпретації, є процедурою визначення показників досліджуваного явища.

3. Мета емпіричного дослідження визначається відповіддю на запитання: «Для чого?» («Для чого проводиться емпіричне дослідження?»). Якщо відповідь на це запитання у дослідника розпочинається зі слів: «Щоб дізнатися...», то це означає, що мета ще недостатньо конкретизована. Подальша конкретизація може бути продовжена відповіддю на запитання: «Для чого дізнатися?»

Конкретизація мети дослідження необхідна не лише (і навіть не стільки) для прагматичного обґрунтування витрат на проведення емпіричного дослідження, скільки для методологічного обґрунтування критеріїв «цілеспрямованого» відбору чи відсіву показників та індикаторів, а також гіпотетичних факторів. Можна запропонувати досить велику кількість показників досліджуваного явища, що будуть переконливо обґрунтовані з точки зору розкриття сутності предмета. Саме чітко сформульована мета дослідження дасть змогу звузити коло обґрунтованих показників [ 5, c. 37].

4. Гіпотези -- обґрунтовані передбачення про причини і фактори, що визначають характер досліджуваного явища, які потребують емпіричного підтвердження чи спростування [ 5, c. 38].

ІІІ. Технологія підготовки програми

Робочий варіант програми зручно оформляти у вигляді схеми, яка містить показники досліджуваного явища (із позначенням їх структурного взаємозв'язку) і показники гіпотетичних факторів.

Емпірична інтерпретація теоретичного показника може мати кілька щаблів (субпоказників), останній з яких повинен бути доведений до такого ступеня конкретності, щоб кожний із субпоказників останнього щабля можна було виміряти шкалою відповідей на конкретне запитання (індикатор показника) [9, c. 292].

Фактично підготовка анкети повинна зводитися до того, щоб перевести показники в адекватні їм запитання.

Навіть у тих випадках, коли запитання формулюється спонтанно (а на практиці це трапляється дуже часто), слід, виходячи із цього формулювання, визначити показник, що відповідає запитанню, і відшукати його місце в загальній схемі програми, що в подальшому значно полегшить аналіз одержаної інформації. І замість того, щоб кожного разу говорити, наприклад, про респондентів, що дали ствердну відповідь на запитання: «Чи вважаєте Ви, що соціально-економічне становище країни у наступному році поліпшиться?», у тексті аналізу достатньо буде нагадати про думку «соціальних оптимістів», оскільки вже в програмі було обґрунтовано зв'язок цього запитання із показником «соціального оптимізму» [ 5, c. 39].

Взаємозв'язок показника і запитання може бути явним (прямим), коли формулювання логічно випливає з визначення показника. Так, упевненість у поліпшенні соціально-економічної ситуації безпосередньо пов'язана з показником соціального оптимізму і не потребує додаткового обґрунтування. Але зв'язок може бути і не таким явним, коли, наприклад, відповіді на згадуване вище запитання пропонується розглядати як показник «підтримки економічної політики уряду». І хоч логічно цілком припустимою є інтерпретація впевненості у поліпшенні економічного становища як показника підтримки економічної політики уряду, бажано емпірично обґрунтувати цю відповідність. Стрілки між показниками вказують на гіпотези дослідника. Гіпотези дослідника становлять собою схему аналізу первинного матеріалу. Гіпотези можуть бути висловлені текстуально (наприклад, «люди, які мають дітей, частіше бажають переселитися із зони радіоактивного ураження») або стрілками на схемі програми (наприклад, між показником такого соціально-демографічного фактора, як «структура сім'ї», і таким соціально-психологічним показником, як «ставлення до переселення»).

Якщо внесення гіпотетичних зв'язків занадто перевантажує схему, гіпотези можна оформити і у вигляді замовлення на обробку даних (наприклад, 100x28,35...45, де числа позначають кодовий номер пункту анкети).

Прикладом підготовки програми можуть бути деякі фрагменти роботи над проблемою «Соціальна політика в умовах великомасштабної аварії на АЕС» [ 5, c. 40].

Початкове замовлення надійшло у традиційно невизначеному формулюванні: «Соціально-психологічні наслідки аварії на ЧАЕС».

1.Спільно із замовником конкретизується мета дослідження -- визначення пріоритетності заходів соціальної політики у випадках аварій на атомних електростанціях, подібних до аварії на ЧАЕС. Йдеться про те, щоб визначити і обґрунтувати, які із можливих заходів соціальної політики (відселення людей, медична допомога на місці, психопрофілактика, пропаганда тощо) необхідно здійснювати в першу чергу в подібних ситуаціях. (Декларація про те, що подібне не повинно повторитися, має радше морально-етичну, ніж практичну цінність, тому що доскональне вивчення гіркого досвіду стане більшою гарантією, ніж абстрактні декларації).

2. Конкретизація та класифікація (спільно із замовником) можливих заходів (заходи, спрямовані на збереження здоров'я; заходи щодо оптимізації психологічного стану; заходи, спрямовані на зниження соціальної напруженості) дала змогу визначити три основні показники соціально-психологічного стану населення: 1) фізичне самопочуття; 2) психологічне самопочуття; 3) соціальне самопочуття.

3. Далі дослідник вирішує, чи є кожний із показників простим (вимірюється одним запитанням анкети або тестом) чи складним (у свою чергу, складається з кількох субпоказників). Наприклад, «фізичне самопочуття» містить у собі, на думку дослідника: 1) об'єктивні показники здоров'я; 2) самооцінку здоров'я. У свою чергу, «об'єктивний стан здоров'я» в межах соціологічного опитування може бути виміряний такими показниками, як: 1) наявність хронічних захворювань; 2) частота і тривалість захворювань; 3) частота головного болю; 4) втомлюваність (добова динаміка фізичного стану) і т. ін.

Нижче (як приклад) ілюструється схематична конкретизація показників «фізичного самопочуття» .

Заштриховані субпоказники розглядаються в програмі як індикатори, що безпосередньо трансформуються у запитання анкети:

1. «ЯК ВИ ОЦІНЮЄТЕ СТАН СВОГО ЗДОРОВ'Я В ЦІЛОМУ?»

2. «ЧИ Є У ВАС ХРОНІЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ?»

3. «СКІЛЬКИ ДНІВ ЗА ОСТАННІ 12 МІСЯЦІВ ВИ ХВОРІЛИ ТАК, ЩО ДОВОДИЛОСЯ БРАТИ БЮЛЕТЕНЬ ЧИ ДОДЕРЖУВАТИСЯ ПОСТІЛЬНОГО РЕЖИМУ?»

4. «ЧИ ЧАСТО У ВАС БУВАЄ ГОЛОВНИЙ БІЛЬ?»

5. «ЯКИЙ ФІЗИЧНИЙ СТАН У ВАС БУВАЄ НАЙЧАСТІШЕ...

5а ВРАНЦІ. 5б... ВВЕЧЕРІ»

Припустимо, загальна схема передбачуваного аналізу проблеми «Соціальна політика в умовах великомасштабної аварії на АЕС» визначатиметься наступними чотирма гіпотезами, емпірична перевірка яких дозволить визначити пріоритетність соціальних заходів [ 5, c. 41].

1. Опромінювання викликає погіршення фізичного самопочуття, що призводить до погіршення психологічного стану і соціального самопочуття.

2. Погіршення здоров'я населення (незалежно від радіації) пов'язується у свідомості людей з погіршенням ситуації, а відтак призводить до погіршення психологічного самопочуття.

3. Упереджене ставлення до ситуації посилює песимізм, що призводить до психосоматичних розладів і реально погіршує фізичне самопочуття та стан здоров'я.

4. Погіршення соціальної ситуації (економічного стану, політичної ситуації, загальної екологічної обстановки) спричиняє посилення психологічного напруження і погане самопочуття людей, яке вони в своїй свідомості пов'язують із радіаційним фактором.

Збір емпіричного матеріалу та наступна статистична обробка дозволяє визначити кількісну оцінку підтвердження (або спростування) кожної висунутої гіпотези. Наступний логічний аналіз дозволяє запропонувати пріоритетність тих чи інших соціальних заходів.

Так, наприклад, при підтвердженні першої гіпотези пріоритетом соціальної політики повинно стати розв'язання проблеми відселення людей із забруднених територій.

У разі підтвердження другої гіпотези основу соціальної політики мають становити питання покращення якості медичного обслуговування, інформування населення про причини погіршення стану здоров'я.

Якщо найбільш значущим є підтвердження третьої гіпотези, то соціальна політика повинна зосереджуватися насамперед на питаннях психопрофілактики і психотерапевтичної допомоги населенню.

І нарешті, при підтвердженні четвертої гіпотези мова повинна йти насамперед про зміну найзагальніших умов життя людей у регіонах, які потерпіли внаслідок аварії, зокрема, допомога повинна мати адресний характер -- поліпшення економічних умов життя через диференційовану систему пільг для населення регіонів, що постраждали від аварії [ 5, c. 43].

Певна річ, розглядаючи наведений приклад, читач може не погодитися ні з запропонованими показниками, ні з висунутими гіпотезами, обґрунтовано їх спростувати чи доповнити. До цього, власне, і має зводитись обговорення програми дослідження авторським колективом. У цьому ж контексті ми лише здійснили спробу переконати соціолога-початківця (а «не початківці» мали змогу пере-копатися на власному досвіді) у необхідності ґрунтовної підготовки до початку дослідження [5, c. 44].



Висновки

Програма соціологічного дослідження -- це науковий документ, який відбиває логічно обґрунтовану схему переходу від теоретичного (концептуального) осмислення проблеми, що вивчається, до інструментарію конкретного емпіричного дослідження. Суть програми обумовлена двома основними взаємопов'язаними методологічними функціями. Першу методологічну функцію програма виконує на етапі підготовки анкети -- методологічне обґрунтування інструментарію дослідження; другу -- на етапі аналізу одержаних даних -- обґрунтування логіки аналізу та інтерпретації зібраної первинної соціологічної інформації за розробленим інструментарієм даних.

Структура такої «програми-мінімуму» містить чотири взаємопов'язані елементи: 1) предмет дослідження; 2) показники; 3) мету дослідження; 4) гіпотези.

Прикладом підготовки програми можуть бути деякі фрагменти роботи над проблемою «Соціальна політика в умовах великомасштабної аварії на АЕС».

1.Спільно із замовником конкретизується мета дослідження -- визначення пріоритетності заходів соціальної політики у випадках аварій на атомних електростанціях, подібних до аварії на ЧАЕС. Йдеться про те, щоб визначити і обґрунтувати, які із можливих заходів соціальної політики необхідно здійснювати в першу чергу в подібних ситуаціях.

2. Конкретизація та класифікація можливих заходів дала змогу визначити три основні показники соціально-психологічного стану населення: 1) фізичне самопочуття; 2) психологічне самопочуття; 3) соціальне самопочуття.

3. Далі дослідник вирішує, чи є кожний із показників простим чи складним.



Список використаної літератури

1. Барвінський А. О. Соціологія. Курс лекцій для студентів вузів/ А.О. Барвінський. -- К.: ЦНЛ, 2005. -- 328 с.

2. Дворецька Г. В. Соціологія: Навч. посіб./ Г.В. Дворецька. -- Вид. 2-ге, перероб. і доп., К.: КНЕУ, 2002. -- 472 с.

3. Лукашевич М. П. Соціологія: Загальний курс: Підручник: 2-ге вид./ М.П. Лукашевич. -- К.: Каравела, 2006. -- 408 с.

4. Лукашевич М.П. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії : Навч. Посіб./ М.П. Лукашевич, М.В. Туленков. - 2-ге вид. , допов. І випр. - К.: МАУП, 2004. - 464 с.

5. Паніна М.В. Технологія соціологічного дослідження: курс лекцій/ М.В. Паніна/ 2-е видання, доповнене. - К.,2007. - 320 с.

6. Примуш М. В. Загальна соціологія: Навч. посіб./ М.В. Примуш. -- К.: "Професіонал", 2004. -- 592 с.

7. Тихомирова Є.Б. Основи соціології: Навч. посібник./ Є.Б. Тихомирова. -- Київ: ІЗМН, 1996. -- 312 с.

8. Сірий Є. В. Соціологія: Заг. теорія, історія розвитку, соціальні та галузеві теорії. Навч. посіб./ Є.В. Сірий. -- К.: Атіка, 2004. -- 480 с.

9. Соціологія: Навч. посібник / За редакцією С. О. Макеева. - К.: С69 «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1999. - 344 с.

10. Соціологія: Підручник для студ. вузів. / За ред. В. Г. Городяненка. -- К.: ВЦ "Академія", 2003. -- 560 с.

11. Соціологія: Підручник. / За ред. В. М. Пічі. -- 4-те вид., випр. Львів: "Магнолія 2006", 2008. -- 278 с.

12. Соціологія: Підручник / І.С. Дзюбко, К.М. Левківський, В.П. Андрущенка та ін. -- К.: Вища шк., 1998. -- 415 с.

13. Соціологія: Навчальний посібник / під ред. М.І. Сазонова. -- Харків: “Фоліо”, 1998. -- 436 с.

14. Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів / 3а редакцією В.Г.Городяненка. -- К.: Видавничий центр «Академія», 1999. -- 255 с.

15. Юрій М. Ф. Соціологія: Підручник./ М.Ф. Юрій. -- К.: Кондор, 2007. -- 288 с.

Размещено на Allbest.ru

...