Релігія в духовному світі людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут спеціального зв'язку та захисту інформації

НТУУ «КПІ»

Спеціальна кафедра №4

Реферат по Соціології

На тему

«Релігія в духовному світі людини

Виконав

Сержант С-94 н.гр.

Шмідзен Р.В.

Київ 2011р.

Вступ

Радикальні зміни у світовідношенні людини й світу змушують кожного особисто осмислити нові суспільні реалії, визначити свої світоглядні установки, усвідомити місце і роль особи у процесі суспільної трансформації. Ми будуємо громадянське суспільство, а відтак кожна людина має право на власну духовність. За таких обставин проблема духовності набуває найважливішого статусу в структурі духовного світу особистості.

Погляд на духовність у філософському контексті тривалий час був пов'язаний передусім із тими формами суспільної свідомості, які ототожнювались із формами організації знання: духовність ототожнювалася з обізнаністю, її рівнем і обсягом. На противагу даній тенденції виникла інша: духовність переважно асоціюється з релігійністю, насамперед моральними цінностями, постульованими тією чи іншою конфесією. То ж актуальним постає дослідження питання співвідношення духовності й релігійності.

Обрану тему я намагався розкрити в контексті різних сфер людського буття: науки, моралі та мистецтва. Загальновідомо, що духовність не є поза людино, яка пізнає світ, створює художні цінності й живе морально. Людина завжди є усвідомлювальним, самоусвідомлювальним суб'єктом, що є необхідною умовою формування її духовного світу. Духовні процеси є доступними нашому самоспостереженню, матеріальні - сприйняттю, вивченню, практичній дії.

Духовні пошуки особистості як можливість осягнення людської суті в нових конкретно-історичних умовах набувають особливої актуальності.

Проблема включення релігії в духовний світ особистості не знайшла достатньо комплексного висвітлення в науковій літературі.

Мета і завдання дослідження. Через призму релігійності здійснити науковий аналіз духовного світу особистості та його структуру, а також визначити особливості проникнення релігії в особистісний духовний світ.

1. Релігія, релігійна культура, її особливості та вплив на духовний світ людини

Для правильного розуміння ролі релігії у системі духовної культури необхідно з'ясувати сутність духовної культури.

Культура -- це специфічний спосіб активної творчої діяльності людини щодо освоєння оточуючої дійсності, діяльності, спрямованої на створення суспільно значущих матеріальних і духовних цінностей. Розрізняють матеріальну та духовну культури.

Матеріальна культура охоплює широку сферу матеріального виробництва -- знаряддя й засоби виробництва, техніку, технологію, інформатику, комп'ютеризацію, засоби споживання, розподіл матеріальних благ.

Духовна культура містить усі форми суспільної свідомості: науку, філософію, мораль, релігію, політику, право, мистецтво, міфологію, знання. Загалом -- це реалізація сутнісних сил людини. Вони відіграють величезну роль в освоєнні й перетворенні природної та соціальної дійсності.
Отже, культура пов'язана з людською працею над задоволенням зростаючих потреб, з постійним розвитком людських сил і здібностей, що втілюються в предметах творчої праці, з усією сукупністю цінностей, які є опредмеченим результатом творчої діяльності.

Релігія є продуктом діяльності широких верств населення, які в процесі суспільної практики за певних історичних умов створили систему ілюзорної компенсації неповноцінності свого буття. Згодом цей результат стихійної творчості мас через діяльність богословів трансформується певною мірою у струнке віровчення.

Релігія -- це передусім система духовної діяльності людей, її специфіка визначається спрямованістю цієї діяльності на ілюзорний об'єкт поклоніння, на надприродні сили. Саме фантастичні сили й істоти стають у віруючої людини предметом її мислення, почуттів і вольових процесів. При цьому релігійні вірування впливають на поведінку людей, реалізуються практично в їхніх культових діях.

За Марксом, релігія є загальною теорією цього світу, його енциклопедичним компендіумом, логікою в популярній формі, спіритуалістичним питанням його честі, ентузіазмом, моральною санкцією, його теоретичною компенсацією, всезагальною підставою для втіхи й виправдання. Як свідчать сучасні релігієзнавці, релігійний комплекс містить 60--65 відсотків світських питань. Проблеми науки, філософії, моралі, права, мистецтва розглядаються крізь призму релігії, що й робить релігію досить стійким елементом духовної культури.

Будь-яка культура в основному має дві сторони, чи два елементи: репродуктивний, тобто просте відтворення культурних цінностей, копіювання вже досягнутого, й продуктивний -- творчий елемент, який передбачає створення чогось нового, прогресивнішого.

Релігія пов'язана з репродуктивним елементом культури. Релігійні уявлення та обряди за своєю сутністю вельми консервативні й чинять опір будь-яким змінам. Останнє пояснюється тим, що релігія претендує на абсолютну істину, декларує вічність своїх догматів. Догматичність релігії підтримується й закріплюється церквою, яка вимагає від віруючих суворого підпорядкування її канонам. Релігійний культ, у свою чергу, виробляє у віруючих певні стереотипи свідомості й поведінки. Інакше кажучи, копіюються, повторюються, відтворюються стереотипні духовні цінності.

У будь-яких суспільно-економічних формаціях релігія стає важливим засобом освячення існуючих соціальних порядків. З цією метою вона активно використовується державою, панівними верствами. В класових суспільствах релігія є не лише важливою складовою духовної культури, а й може стати її домінантою. У цьому разі в системі цінностей духовної культури релігійні цінності посідають провідні, головні позиції, і це накладає відбиток на всю культуру й суспільну свідомість у цілому (філософію, мистецтво, мораль). Так було, наприклад, в епоху середньовіччя.

Проте домінуюча роль християнства в культурі цієї доби аж ніяк не свідчить, що тогочасна духовна культура зводилася лише до церковної, релігійної культури. Культурологічні дослідження свідчать, що крім офіційної християнської культури в середні віки у Західній Європі й на Русі існувала і народна культура. Ця культура суттєво відрізнялася від церковної культури, а в деяких проявах була навіть ворожою християнству. Такою, наприклад, була так звана сміхова культура середньовіччя. Вона мала обрядово-видовищну форму й містила святковості карнавального типу в Західній Європі, дійства скоморохів на Русі. Ця культура була притаманна соціальним низам. У ній висміювались і пародіюва-лись існуючі соціальні порядки, релігійні норми, церковні канони та обряди.

Важливо з'ясувати вплив релігії на розвиток культури в цілому. Одним з головних критеріїв оцінки такого значення є характер впливу релігійного комплексу на людську особистість. Чи сприяла релігія впродовж тривалої історії розвитку особистості, збагаченню її знань, удосконаленню вмінь і здібностей, розширенню та піднесенню духовних потреб й інтересів людини? З наукових позицій відповідь на це запитання буде негативною. Однак це потребує додаткових пояснень.

Досліджуючи вплив релігії на духовну культуру, слід розрізняти ядро релігії та її складові елементи.

Ядро релігії -- це віра в надприродне, яка в нових поколіннях відтворюється копіюванням, повторюванням. Проте функціонування релігії в суспільстві містить і діяльність церкви у сферах нерелігійних: освіті, філософії, мистецтві тощо. Богослови твердять, що релігія в добу середньовіччя сприяла збереженню писемності, мистецтва, філософії, що монастирі тоді були головними центрами духовної культури. Однак йдеться по суті про нерелі-гійні функції церкви. Внаслідок хрещення Русі православні богослови висунули тезу, за якою прийняття християнства є основою розвитку писемності, поширення візантійської культури. Проте слід врахувати, що християнство на Русі -- це чужа релігія, духовне закабаления корінного населення. На перший план воно висунуло ідею людського страждання й проголосило останнє вищою моральною цінністю для людини. Християнство виступило проти людського розуму як головного джерела істини, насаджувало сліпу віру й містику. Вважати це кроком уперед у розвитку культури -- досить проблематично, більше того, неправильно. Якщо ж прийняти богословську тезу, що християнство принесло на Русь культуру й освіту, то слід припустити, що наші предки не мали й дохристиянської культури.

Вельми складна проблема -- вплив релігії на розвиток мистецтва, який дуже суперечливий. Відомо, що іслам істотно загальмував розвиток образотворчого мистецтва, забороняючи зображати людину. Православ'я не сприяло розвиткові скульптури та художньої самодіяльності. Мистецтво тривалий час розвивалося у зв'язку з релігійними потребами.
Важливе місце в пошуках сучасної культурологічної думки належить феноменові «культурного поля», в якому діє людина.

Культурне поле формується певною мірою як надприродне середовище, в якому реалізується життєдіяльність людини. Культура тут виконує функцію середньої ланки в системі зв'язку людини та природи, тобто утворюється система «природа -- культура -- людина». Це істотний зв'язок, оскільки через нього опосередковано виражається єдність природи і людини.

Ідея надприродного в релігії має зовсім інше значення. Вона виражає зв'язок релігійної особи з надприродною потойбічною силою. Однак ця ідея має свої витоки в культурі, оскільки вона могла виникнути і розвинутися лише в лоні цього «інобуття» природи. Така ідея є не що інше, як самоусвідомлення культури людини. В різних релігійних системах ідея надприродного, тобто Бога, виконує функцію зв'язку між природою і людиною, суспільством і людиною, між людьми. В цьому розумінні поняття «Бог» рівнозначне поняттю «культура», релігія ж розглядається як одна з форм духовно-практичного освоєння світу. Такий підхід дає змогу з'ясувати взаємозв'язок релігії і культури.

Оскільки культура містить окрім культового (релігійного) і некультовий зміст, то співвідношення між культурою та релігією слід розуміти як співвідношення між цілим і його частиною. Якщо розглядати релігійний культ як самостійно цілісне явище, що незалежне від культури, то правомірно допустити реальність некультурного, тобто існування такого явища, яке не пов'язане з природою. Однак це практично неможливо, бо сам факт допуску в думці уяви про надприродний, потойбічний світ є процес інтелектуальний, суто людський, тобто культурний акт. Тому культура є основою релігії, культу, а не навпаки.

Об'єктом релігійної віри та поклоніння можуть бути лише явища культури. Людина обожнює не природу взагалі, а лише ту її частину, яка міститься у процесі її особистої життєдіяльності, тобто лише окремі явища свого культурного простору. Це стосується і суспільного життя людини. Об'єктом поклоніння є не Бог, а лише ідея Бога. Різноманітні уявлення про надприродне в релігії завжди матеріалізовані у символах, скульптурах, іконах, піснях, молитвах, образах тощо. Все це форми культури. Християнин у своїй вірі має справу не з реальною істотою, а лише з уявою про Бога. В Євангелії він читає не слово самого Христа, а лише розповіді євангелістів про вчення Ісуса Христа. Отже, ідея Бога, що виникла у свідомості людей, існує як дійсно людська ідея, що виражена в культурній формі.

В культі релігійна людина має справу суто лише з культурним «двійником», символом природних і суспільних явищ. Отже, релігія вторинна, похідний чинник еволюції культури. Поряд з іншими формами культури релігії належить одне з важливих місць у духовному житті суспільства.

2. Роль релігії у сучасном світі

За даними американського інституту Геллапа, у 2000 р. вірили в Бога і "вищу сутність" 95% жителів Африки. 97% Латинської Америки, 01% США. 89% Азії. 88% - Західної Європи, 84% - Східної Європи. Ці дані свідчать про надзвичайне поширення релігії.

Значно зріс вилив релігії в нашій країні. По телебаченню ми нерідко бачимо богослужіння, що відбуваються в церквах, освячення будинків, кораблів, підприємств. По радіо й у концертних залах звучить церковна музика. Відновлюються багато раніше зруйнованих церквей і монастирів. Збільшилася кількість тих. хто. наприклад, у християнстві пройшов через обряд водохрещення. З'явилися газети і журнали, які стали офіційними друкованими органами церков. У деяких недержавних школах з'явився новий предмет Закон Божий. Працюють навчальні заклади, де готують священнослужителів.

Чому в наші дні релігійна діяльність знайшла новий розмах і нові форми? Почнемо з характеристики впливу релігії на духовне життя людини, насамперед на моральність. Проповідь абсолютних (вічних і незмінних) моральних цінностей була характерна для всіх релігій світу і залишилася актуальною в наш повний зла і насильства вік. Вражає мудрість заповідей у Нагорній проповіді Христа: " Усякий, хто гнівається на брата свого дарма, підлягає суду". "Коли творите милостиню, не сурміть при цьому".

Як ви розумієте зміст кожної а цих заповідей? Який моральний зміст укладений у них?

Наведені моральні правила не тільки не втратили свого значений, але і придбали новий глибокий зміст, тому що звернені до внутрішнього, духовного світу людини. З їхньою допомогою люди, що утомилися від соціальних катастроф, можуть подивитися н себе і ще раз задуматися про зміст свого життя. Та і служителі культу сприяють тому, щоб людина прийшла подумати саме в храм: вони знаходять час для неспішної бесіди, уміють слухати, допомогти порадою і справою. Вони часто звертаються зі слонами розради навіть до найбільш "загублених" версти суспільства злочинній.

За всіх часів одним з головних факторів, що підтримували релігійність, був страх, розгубленість людини перед лицем смертельної небезпеки, нерозв'язних проблем.

Часто невигойно хворі, самотні, зневірені люди шукають розради в Бога, починають вірити в чудеса. Церква не залишає поза своєю увагою і цих людей. Вона виявляє щире милосердя. Особливо зростає вплив церкви на переломні моменти історії: коли старі ідеали суспільства втрачають свою цінність, а нові ще не встигають закріпитися, на допомогу приходить на допомогу приходить релігія зі своїми моральними заповідями. Так було на початку 80-х рр. XX ст. у Польщі, коли з загостренням кризи и країні значно а ц л минися при плин віруючих у костьоли. Зараз це відбувається й у нашій країні, причому небувалий інтерес до релігії спостерігається серед різних верств населення.

Правда, цей ріст інтересу до релігії носить скоріш кількісний, ніж якісний характер, тому що відвідувати храм стало модним і ще престижним, а іноді і політично вигідним. Подумайте, у чому це виражається, наведіть приклади.

Релігія здавна були носієм культурних цінностей, вона сама є однією з форм культури. Величні храми, майстерно виконані фрески і ікони, прекрасні літературні та релігійно-філософські твори, церковні обряди, моральні заповіді надзвичайно збагатили культурний фонд людства. Серед них Софіївський собор і Києво-Печерська лавра, собор Паризької Богоматері, рубльовська Трійця і фрески Врубеля, праці Г. Сковороди, М.О. Бердяева, П.О. Флоренського, Біблія і Коран, обряди водохрещення і вінчання тощо.

Далі звернемося до політичного життя суспільства. Незважаючи на відділення церкви від держави, у багатьох країнах зберігаються позиції релігії в політичній практиці, наприклад присяга на Біблії в суді і при вступі на деякі посади (на посаду президента США). В американських збройних силах є військовослужбовці кане дали (священики католицької церкви).

Чи означає сказане вище, що релігія на всіх етапах життя суспільства й органічно пов'язана з нею релігійна діяльність грали тільки позитивну роль?

Такий висновок був би неправильний. У релігійній діяльності минулих століть були і фанатизм, що заперечував саму можливість вислухати інакомислячих чи іновіруючих, релігійні війни, спрямовані на підпорядковування чи знищення іновірців, інквізиція, що представляла собою найжорстокіше переслідування тих, кого діячі церкви підозрювали у відході від церковного віровчення.

Далеко не всі релігійні діячі виявилися взірцем дотримання тих моральних заповідей, що містяться у священних книгах. У даний час навколо релігії і релігійної діяльності крутиться чимало пройдисвітів, що спекулюють на марновірствах, і навіть екстремістів. Досить згадати діяльність сумно відомої японської секти "Аум Сенрікьо".

Таким чином, історичний шлях релігійної діяльності неоднозначний: він містить у собі і позитивні, і негативні сторони.

Суперечлива і роль релігії в сучасному світі. Однією з найбільш гострих проблем, що започатковується ще з епохи середньовіччя, є проблема релігії і війни. "Священною", "бажаною Богу", проголосили братовбивчу Іран і Ірак війну 1980 р., у якій загинули тисячі людей. Чи ось інший приклад. У 80-х рр.. ХХ ст.. виник рух сикхів (індійська релігійна громада) за створення національної держави Халі стан. У боротьбі за перетворення в життя цієї ідеї вони застосували організацію політичних убивств. Жертвами сикхських терористів стали ні в чому не винні громадяни, релігійні і суспільні діячі. У числі їхніх дивовижних злодіянь - убивства прем'єр-міністрів Індії Індіри і Раджіва Ганді.

Часом церква втручається в державні справи, бажаючи зміцнити консервативні традиції. Так, у виборчій кампанії 1988 р. у США активну участь брали релігійні фундаменталісти, які виступали за введення обов'язкових молитов у школах, заборону абортів, обмеження політичної активності жінок.

Вплив релігії на особистість суперечлива: з одного боку, вона закликає людину дотримуватись високих моральних норм, прилучає до культури, а з іншого боку проповідує (принаймні, це роблять багато релігійних громад) покірність і смиренність, відмову від активних дій. В окремих випадках (як у ситуації із сікхами) вона сприяє агресивності віруючих, їхньому роз'єднанню і навіть протиборству. Але тут справа, видно, не стільки в релігійних положеннях, скільки втім, як вони зрозумілі людьми.

При всім розходженні релігій у проповідуваних ними моральних цінностях багато спільного. Це робить можливим і необхідним терпиме ставлення віруючих різних релігійних конфесій одних до інших. Будь-якому суспільству необхідна людина духовна, вихована на гуманістичних ідеалах, серед яких одним із найважливіших є цінність людського життя. Не так уже важливо, яка релігія є для неї опорою в житті і чи є взагалі. Віротерпимість найважливіша цінність сучасної цивілізації, і вона припускає повагу до будь-якої релігії та визнання її права на вільне існування. У конституціях дуже багатьох країн (у тому числі і України) проголошується "свобода совісті" право особистості сповідати будь-яку релігію або не сповідати ніякої.

В аеропорті Сінгапуру знаходиться молитовний будинок, у різних кімнатах якого представники різних релігійних конфесій можуть молитися своєму Богу. У Єрусалимі на невеликій території Старого міста уживаються одночасно всесвітньо відомі православні, іудейські й ісламські святині.

Релігія як форма культури теж припускає можливість діалогу. Тут це виражається в спільних діях віруючих різних віросповідань у боротьбі за мир, за порятунок планети від екологічної катастрофи і у вирішенні інших глобальних проблем.

3. Проблема сучасних культів та сект. Їх вплив на духовний світ людини

Кількість релігій «Нового віку» надзвичайно велика. Але умовно їх можна поділити на три категорії. Перш за все це культи, що проголосили себе новітніми варіантами християнства, та пропонують унікальну «боговідверту» істину та єдиний шлях до спасіння людства. Серед них такі відомі організації, як Сім'я любові (раніше Діти Бога), Церква Армагеддона, Церква живого слова , Життєвий шлях, Церква біблійного розуміння, Міжнародний шлях, Віра алтаря та інші. Голосніше за всіх про себе заявляла відома , войовнича Церква уніфікації Сен Мюн Муна(Sun Myung Moon), який запевняв, що має мільйони прихильників по всьому світі.

Значну частину серед культів складають гурти, що ведуть свій родовід зі Сходу. Вважається, що в США у них більш ніж два мільйони прихильників. Найбільші та найвідоміші наступні: Рух Харе Крішна(Hare Krishna) (Міжнародна громада свідомості Харе Крішна), Місія Божественного світла та дзен- буддизм. Можна також згадати Організацію здоров'я, щастя та св'ятості, Рух Мехер Баби, Ананда Марга та ряд інших.
Особливу групу становлять об'єднання, що займаються виключно «духовними вправами», психотерапевтичними сеансами та процедурами, під які звичайно проводяться різні релігійні спекуляції. Тут особливо виділяється Церква сайентології, по її власним (та явно перебільшеним ) даним маюча біля 5 міліонів прихильників у багатьох країнах. Не менш відомою є Громада трансцендентної медицини, яку правильніше було б віднести до другої групи. Назвемо також Синанон, що так рекламує свої успіхи у лікуванні алкоголіків та наркоманів. До них також можна додати безліч дрібних груп, що пропагують астральні та окультні уявлення, спіритизм, парапсихологію.
При знайомстві з цими новоутвореннями можна виділити ряд загальних рис, що помітно відрізняють їх від традиційних церков, так і від об'єднань, що називаються «сектами». Головне тут можливо те, що вони не пов'язані з вже існуючими в країні релігійними течіями та віросповіданнями.

В 60-ті роки в край переповнену релігійними ідеями атмосферу США почали вриватися різноманітні пророки - зазвичай крикливі та надзвичайно брутальні, претендуючи на роль єдиних «рятівників» людства, що загубилось в гріхах та темноті. Вони не тільки ігнорували традиційні респектабельні церкви, але й обзивали як прислужників «духовного Вавилона», спроможних довести світ лиш до погибелі. Якщо все ж таки такі месії часом і зверталися до окремих сюжетів традиційних св'ященних книг, то використовували їх як допоміжний матеріал для побудови своїх фантастичних доктрин, проникнутих самовозвеличуванням.

Далі впадає у вічі не зовсім звичний соціальний склад прихильників релігій «Нового сторіччя». В США і до цього не раз заявляли про себе різноманітні пророки та месії. Проте до них звертаються люди з найменш забезпечених верств населення, здебільш люди похилого віку. Общини ж культів в основному поповнюються людьми іншого типу. Більшість з них складають молоди люди віком від 18 до 24 років так званого середнього класу. Як правило, вони мають не погану освіту та в минулому не зазнавали суттєвих матеріальних труднощів.

Це незвичайний склад на стільки очевидне, що деякі американські автори назвали підростаюче покоління 70-х років «релігійним поколінням». На противагу «бунтуючого покоління» попереднього десятиріччя. Тижневик U.S. News and World report писав, що «знову багато хто з молодих людей Америки спрямовують свою увагу до радикально нового життя, але на відміну від 60-х років - до релігійних культів. З рештою помітну роль серед прихильників релігій «нового століття» відіграють «східні» групи, вже в 50-х роках, багато хто з битніків були залучені до дзен-буддизму. Проте, це торкнулося лише незначної частини молодих людей і не призвело до виникнення особливих організацій. Але вже в 70-і роки в США утворилися культи східного спрямування до чого деякі з них набули безпрецедентного впливу, американські експерти вважають, що , наприклад, в Громаду трансцендентної медитації «Т.М.» залучено не менше одного мільйона їх співвітчизників. В обстановці пошуків позитивної програми дій, стійких моральних цінностей закономірно розцвітають різноманітні пророки, спасителі, месії, які в край емоційній та агресивній форми драматизують пессимистичні роздуми та пропонують рецепти від їх лікування.

Про що б не говорили наставники нових культів, їх проповиді загалом зводяться до передбачення всесвітньої катастрофи, до оцінки сучасної епохи «залізного віку» (Харе Кришна), «віку неподобств» (Громада трансцендентної медитації), періоду «великих мук», «кінця часів» (Церква тіла Христова).

Часом такі застереження формулюються більш конкретно. Глава Церкви уніфікації Сен Мюн Мун, наприклад, стверджує, що начеб то космічна боротьба з Сатаною, що передує настанню віку «завершення Нового завіту», вже почалася, а діти Бога чекали «кінця світу» в 1993 році.
Саме ідея «граничності» нашого часу, історичної його відміченості його існування й складає «найвищу істину», що її самозвані пророки передусім хочуть подати світу. Офіціальні ідеології, стверджують вони, не спроможні ні зрозуміти не розв'язати її. Сробити це можуть лише «нові месії» (кожний з них при цому, звичайно, має на увазі самого себе), осв'ячені небесною мудрістю. Саме вони зі своїми послідовникам, що вчасно розірвали зв(язки з грішним суспільством, зможуть пережити неминучий катаклізм історії.

Дивує те, що самі фантастичні та екстравагантні заяви такого виду знаходять відклик в серцях багатьох людей, що турбуються про своє майбутнє. Та й дійсно, чи може віруючий залишитись байдужим до релігійної апокаліптики, коли провідні політики та науковці визнають можливість загибелі світу.

Тут потрібно було б сказати про сказати декілька слів про проблему класифікації даних релігійних утворень: в масовій літературі за звичай вживається термін «секта» , в релігієзнавчих роботах «нетрадиційні», «неконфесійні» , «народні» і т. п. релігії. Дані назви здається не зовсім оправданими, тому що в них не відбивається конкретно - історичних характер та специфіка соціальної основи такого роду організацій. Самі ж лідери називають свої вчення релігіями «Нового сторіччя», експерти звичайно вживають термін «культ». Отож терміном релігії «Нового сторіччя» позначаються всі релігійні новоутворення , що виникли за останні чверть сторіччя. Відомо звичайно, що по своїй організації та типу повсякчасного життя вони вкрай різні: «від гуртів зустрічі вихідного дня до вбивць, що називають себе месіями»

Характерні особливості культів можна описати по-різному.Але, здається вони найбільш добре підсумовані в наступній характеристиці:

1. На чолі таких організацій стоїть харазматичний лідер, який запевняє, що начебто він отримав нове унікальне «одкровення» стосовно Бога та реальності. На його думку, кожний хто не поділяє його поглядів, не просто помиляється, але й є послідовником Сатани.

2. Лідер створює особливу сім'ю, або комуну де його звичайно називають «батьком». Часто нові члени сім'ї набувають нових імен.

3. Керівник визначає обов'язкові для всіх норми поведінки, але зовсім не обов'язково дотримується їх сам. Звичайно він живе в надзвичайно кращих умовах, ніж його послідовники.

4. Гурт дотримується апокаліптичного погляду на світ. Члени організації часто відмовляються від свого майна та змінюють місце проживання.

5. Застосовується своєрідна техніка контролю над поведінкою приваблених, звичайно шляхом ізоляції від навколишнього світу. Послідовники розглядають таку техніку як релігійну дисципліну.

Специфіка організації та повсякденної практичної діяльності культів дозволяє конкретніше виявити причини, що приводять людей до релігійних общин. Кожний культ - це об'єднаний колектив, що надихається «гуртовою» метою. Вступаючи до нього людина відчуває себе частиною загальної справи, позбавляється відчуття одинокої, залучається до тих цінностей та взаємовідносин, які, на її думку, давно забуті навколишнім світом. Керівники общин розуміючи привабливість подібних почуттів та настроїв, настійно рекламують свої організації як оази «справжньої людяності», прообрази майбутнього колективізму «Нового сторіччя», рятівні колонії небожителей.

Тільки у нас, кажуть вони, можна знайти справжню любов, безкорисну самопожертву, зустріти рідних людей, тому що мова йде не про церкву, а про справжню «сім»ю» , на чолі якої стоїть суворий, але турботливий «батько».
Такі призови, зрозуміло, привертають не тільки юнаків та дівчат у яких не склались стосунки з батьками, а також літніх людей, що потерпають від черствості оточуючих. Тим більше що реклама таких культів співіснує з досконалими методами вербування. Нею займаються особливо довірені фанатичні послідовники, що володіють навичками «першого контакту».

Вони намагаються зав'язати знайомства на вулицях, в кафе, на вокзалах, на дискотеках, студмістечках та де інде. Уміло провокуючи співбесідника на відверту розмову про хвилюючі його проблеми та тривоги, вони між іншим розписують радість перебування в своїй общині та запрошують молитовні збори або на лекцію. Звичайно від подібної зустрічі вони виносять відчуття такої людяності та теплоти, про яку навіть і не підозрювали. «Після богослужіння, - згадує одна дівчина, - кожний здавався таким щасливим, кожний виявляв бажання зустрітися зі мною. Я давно не відчувала подібної уваги до себе.» І тільки потім новозалучений дізнається, що за всіма цими посмішками стояла чітка режисура.

Як тільки людина, схвильована першою зустріччю, залучається до життя общини, вона відразу потрапляє до в світ особливих стосунків. За рекламним лицем «справжнього батька» починають все чіткіше проступати риси справжнього диктатора. Новозалученому доводять , що лідер - це особливий, неповторний спаситель та небесний обранець. У кожного з цього приводу є своя легенда. Церква уніфікації, наприклад, вчить, що Сен Мюн Мун - це новий месія, якого Бог направив в США для завершення справи спасіння людства, що не вдалася Христу. Кирівник життєвого шляху Дж. Стівенс рекламує свої регулярні співбесіди з всевишнім, а засновник Сім'ї любові оповістив всім, що мав спирітичні контакти з Распутіном, Жанною Д'Арк та ... чарівником Мерліном і навіть ухитрився мати інтимні стосунки з істотою жіночого роду, яку він визначив як «богиню».

Новозалучений звичайно виявляється в повній матеріальній залежності від лідера. Якщо він посиляється в комуні, то від нього вимагають передати на загальну справу все своє майно. Інші ж повинні віддавати на користь комуни значну (до половини) кількість доходів.

Намагаючись забезпечити абсолютний вплив, лідери роблять все щоб фізично і духовно ізолювати членів общини від зовнішнього світу, відвернути від попередніх цінностей та звичок, паралізувати всяке самоусвідомлення. Це досягається шляхом насиченої програми різноманітних гуртових заходів. Вона має у собі різноманітні «семінари», спільні молитви та співбесіди, повторювання одних і тих же гімнів (Харе Крішна) , вивчення біблійних висловів та прослуховування записів уроків лідера ( Сім'я любові ), отупляючі лекції про принцип віри (Церква уніфікації), механічні танці, виснажливі спортивні ігри і т.п. Крім того віруючих примушують працювати на підприємствах , що належать культу збирати пожертви на вулицях і т. п. Тобто день в таких комунах розплановано так, що віруючий ні на хвилину не залишається сам із собою. До цього слід ще додати постійне недосипання, погане харчування, нічні збори, що оголошуються раптово та проходять годинами. Керівники общин намагаються поставити під свій контроль всі турботи, роздуми, інтереси, регламентують навіть почуття взаємної симпатії, право обирати собі друзів, особливо поза общиною.

Найбільш жорстокі заходи проводяться проти членів общини, що на думку лідера, не зовсім лояльно ставляться до його вимог. В такому разу застосовуються погрози, залякування, ув(язнення в темні приміщення, виклики на спеціальні комітети та навіть тілесні покарання в присутності інших членів общини. Наглядні уявлення про такого роду заходи можна зрозуміти з розповіді колишньої наступниці Віри алтаря.

«...Вночі, - згадує вона, - нас нас раптово підняли і повели у приміщення, з якого доходив жахливий сморід. Всередині можна було розрізнити столи з продуктами, що розтлівалися, над ними роїлися мухи. На стінах висіли картини, що зображували всілякі жахи, звірства, сцени садиських вбивств та сексуальних збочень.

З темноти долинали голоси: «Прийди та їж, це диявіл зве тебе!» Несподівано з'явилась керівниця общини та закричала: «Ось яких харчів ви хочите, ось що ви обрали замість божої трапези!» Після цього нам дозволили підти геть звідти. Але коли зморені та залякані ми повернулись до своїх кімнат, нас знову позвали до зали. Перед нами знову з'явилась наглядач у білому. По її наказу у приміщення вштовхнули дівчину, одягнуту немов відьма, що як було оголошено порушувала дисципліну. Потім зачитали список її повин і всі почали над нею знущатися, сподіваючись підробною заповзятістю уникнути подібної долі....».

Легко зрозуміти, що каряєра «месії» огортає ореолом зверхності навіть пересічну особу, даючи змогу порядкувати долями інших людей та впроваджувати в життя самі безглузді свої ідеї. Та все ж таки найбільш типовий рушій таких ідей екстемально тривіальний: гроші - і до того ж зовсім не маленькі! За всіма широкопроповідницькими проектами врятування цивілізації, виправлення безнадійно зіпсованого суспільства, допомоги бідним, впровадження нової моралі та релігійного досвіду, як правило стоїть лиш схильність до збагаченння.

Та й насправді в руках лідерів різноманітних культів зосереджуються кошти, що перевищують всіляку уяву. Як правило, «духовні» спасителі зберігають таємницю своїх прибутків, швидко переводячи їх на власні рахунки в різних банках. Але інколи деякі данні доходять ідо преси. Так, лиш за обов'язкові для всіх залучених платні курси Месна церква щорічно отримує 400 тисяч доларів. Церква Живого слова має власність, що оцінюється в 20 мільйонів доларів. Приблизно аналогічну суму отримує Рух Харе Крішна від продажу своєї літератури. Але всі ці цифри здаються дрібницею, коли мова йде про Церкву уніфікації, що перетворилася в транснаціональну корпорацію по експлуатації людей. Лиш тільки в Нью-Йорці вона володіє власністю на суму 17 мільцонів доларів (дані на 80-ті роки), а власність самого Муна сягає 11 мільйонів.

Відповідаючи на критику сторонники культів постійно оправдовують свій вибір, взагалі випадки добровільного розриву з общиною дуже незначні. «Ми стали іншими людьми, - завжди кажуть вони - Ми набули душевного спокою». Суть такої переміни майже очевидна, якщо взяти до уваги наступне: Месна церква, наприклад, категорично вимагає: «Перестань думати. Хто покладається на власний розум,- потрапить в халепу». Красномовим аргумантом усьому сказаному можуть бути долі конкретних людей.

релігія культура культ секта

Висновок

Духовна культура містить усі форми суспільної свідомості: науку, філософію, мораль, релігію, політику, право, мистецтво, міфологію, знання. Загалом -- це реалізація сутнісних сил людини. Вони відіграють величезну роль в освоєнні й перетворенні природної та соціальної дійсності.

Релігія є продуктом діяльності широких верств населення, які в процесі суспільної практики за певних історичних умов створили систему ілюзорної компенсації неповноцінності свого буття. Згодом цей результат стихійної творчості мас через діяльність богословів трансформується певною мірою у струнке віровчення.

Отже, релігія вторинна, похідний чинник еволюції культури. Поряд з іншими формами культури релігії належить одне з важливих місць у духовному житті суспільства.

Діяльність культів - це периживання, повидінка конкретних людей , їх тривоги, пошуки, рішення. І тому наглядно уявити собі ці організайії, зрозуміти їх місце в духовному житті суспільства, повною мірою уявити вплив на долі людей можна лиш при докладному вивченні вірувань та побутових регламентацій окремих культів.

Використана література

1. Гуревич П..С. Современные внеконфессиональные организации на Западе. М ,1989

2. Митрохин Л.Н. //Религиозные «культи» В США. М, 1984

3. Sontag F. //Sun Myung Moon. Nashville, 1980

4. Історія релігій в Україні, Науковий збірник - Львів, 2004

Размещено на Allbest.ru