Размещено на http:\\www.allbest.ru\

Луцький інститут розвитку людини Університету «Україна»

Кафедра «Документознавство та інформаційна діяльність»

Контрольна робота

з дисципліни

«СОЦІОЛОГІЯ»

Виконав сд.гр.Дкз 4.1

Бекеша Наталія

Перевірив:

Гітун Н. І.

Луцьк 2012

Зміст

1. Предмет соціологічної науки

2. Особистість як соціологічна категорія

1.Предмет соціологічної науки

Розглянуті категорії і поняття дають можливість підійти до визначення предмета соціології. Адже саме соціальні явища і процеси, виникнення різних форм спільного життя людей, характер людських спільнот, явища і процеси, що в них відбуваються, виникають на основі взаємодії людей. Сили, які об'єднують і руйнують ці спільноти, зміни, що відбуваються в них, особливо соціальні зміни, пов'язані з радикальними перетвореннями в суспільстві. Усе це й становить предметну сферу соціології (рис. 1.3). Вона вивчає процеси і стереотипи індивідуальної і групової взаємодії, форми організації соціальних груп та відносини між ними, вплив груп на індивідуальну поведінку. Соціологія досліджує і пояснює, як і чому люди підпорядковують свою активність вибору спільних раціональних шляхів, як інтегрована у взаємодії індивідуальна діяльність людей перетворюється на цілеспрямоване соціальне життя суспільства.

Слід зауважити, що складність і багатовимірність предметної сфери відбивається на визначенні предмета соціології. У сучасній літературі існує кілька поглядів на предмет соціології. На думку В. Іванова, соціологія вивчає соціальні відносини. При цьому він їх тлумачить широко, включаючи в сферу дослідження громадянського суспільства відносини між групами людей, які посідають різне становище в суспільстві, різняться ступенем участі в економічному й духовному житті, джерелами доходів, структурою особистого споживання, рівнем індивідуального розвитку, типом суспільної свідомості, способом життя.

Соціолог В. Ядов розглядав як ключову предметну категорію соціології соціальну спільноту. Соціологія, на його погляд, -- це наука про становлення і функціонування соціальних спільнот, соціальних організацій і процесів як модулів, наука про соціальні відносини як механізми взаємозв'язку і взаємодії між різними соціальними спільнотами, наука про закономірності соціальних явищ і масової поведінки.

Одночасно сформувалася й інша позиція, що належить, зокрема, А. Кабищі та ін., згідно з якою базисною предметною категорією соціології є поняття соціальна структура. Збагачуючи гуманістичну спрямованість соціології, Ж. Тощенко пропонує включити в предмет соціології реальну суспільну свідомість з усіма суперечностями її розвитку: діяльність, реальну поведінку людей як предметне втілення (за формою і змістом) знань, установок, ціннісних орієнтацій, потреб та інтересів, що фіксуються в реальній свідомості; умови, в яких розвивається свідомість, здійснюються вчинки і формується поведінка людей.

Відомий соціолог М. Руткевич запропонував визначати соціологію як науку про суспільство, як систему, що перебуває в постійному розвитку. Предметом соціології він вважав загальні закономірності розвитку суспільства. Поширену в західній соціології думку найбільш інтегровано узагальнив американський соціолог Н. Смелзер, який вважав, що соціологія -- це наукове дослідження суспільства і соціальних відносин, спосіб вивчення людей.

Аналіз наведених поглядів на предмет соціології показує, що визначення предмета соціології має ґрунтуватись на узагальненні всіх позицій, а також відображати інтегрований погляд на сутність соціології як науки. Саме з таких позицій визначає предмет соціології російський соціолог Г. Осіпов в Енциклопедичному соціологічному словнику. На його думку, "соціологія -- це наука про загальні та специфічні закони й закономірності розвитку і функціонування історично визначених соціетальних систем, про механізми дії та форми прояву цих законів у діяльності особистостей, соціальних груп, класів, народів".

Отже, об'єм поняття предмет соціології вимагає віднесення до нього і динаміки поведінки людини, і способів взаємодії людей та їхніх думок. Тут ідеться про поведінку не лише окремих індивідів, а й соціальних груп та спільнот, про способи взаємодії між окремими людьми, соціальними групами і спільнотами, процеси економічної, політичної і духовної соціалізації, діяльність соціальних інститутів, механізми прояву масової свідомості.

Таким чином, соціологія за допомогою свого інструментарію забезпечує аналіз і оцінку, діагностику соціальних явищ, визначає, якою мірою діють позитивні й негативні тенденції, наскільки ті сили, на які треба спиратися, рухаючись до мети, готові до наступного кроку і в чому не готові, які сили заважають цьому тощо. Наукове пізнання й оцінка реального стану сил соціального процесу визначає їхні можливості, а його всебічна діагностика і є найважливішим завданням соціології. У зв'язку з цим слід мати на увазі, що будь-який стан кожного соціального явища об'єднує моменти минулого, теперішнього й майбутнього. Взаємодія і взаємозв'язок цих трьох моментів соціального явища в конкретній ситуації його здійснення визначають характерну особливість предмета соціології.

Рис. 1.3. Предметна сфера соціології

Цим зумовлюється одна з найважливіших особливостей предметної сфери соціології як науки -- постійно виявляти реальну картину стану і характеру змін у соціальній структурі суспільства: від особистості, сім'ї, колективу тощо до суспільства в цілому, розкриваючи й оцінюючи складне і мінливе розташування суспільних сил у процесі соціального й економічного розвитку країни, оновлення всіх сфер життя суспільства.

Друга особливість предмета соціології полягає в тому, що він відображає не лише суть і стан соціального явища, а й закономірність перетворення цього стану в нову якість. Так, специфіка предмета соціології визначається і необхідністю, і законами перетворювальної практики в царині соціального буття суспільства. Звідси -- розуміння специфіки соціальних знань. Воно не обмежується лише пізнанням та оцінкою реальної ситуації і тих сил, що її визначають.

Слід наголосити, що визначальною властивістю предмета соціологічного знання є й те, що він охоплює всю сукупність зв'язків і відносин, які називаються соціальними. А оскільки ці зв'язки та відносини в кожному конкретному соціальному об'єкті завжди організовані особливим чином, то об'єкт соціологічного знання завжди виступає як соціальна система. Тому головним завданням соціології є типологізація соціальних систем, дослідження зв'язків і відносин кожного соціального об'єкта на рівні закономірностей, отримання конкретного наукового знання про механізми дії та форми вияву цих закономірностей у різноманітних соціальних системах для цілеспрямованого управління їхньою поведінкою.

Отже, поняття соціального, соціальних дій, зв'язків, відносин і процесів, способу їх організації є вихідним моментом для розуміння специфічних особливостей предмета соціологічного знання, а поняття соціальних закономірностей -- для розуміння сутності предмета соціології.

Поряд із цим, соціологія розробляє теорію, методологію, особливі способи, прийоми і процедури, що викликають сприятливі зміни для суспільного розвитку в тій чи іншій складній соціальній системі або ситуації

Перед соціологією стоїть надзвичайно важливе і дуже складне завдання, пов'язане з розробкою цілісної системи соціологічного знання, а також соціальних технологій з метою підвищення ефективності всієї перетворювальної практики, характеристик способу життя, найповнішого розкриття потенціалу кожної особистості. Адже перетворювальна діяльність у галузі соціального буття суспільства, як і будь-яка перетворювальна діяльність узагалі, передбачає знання механізмів функціонування соціальних процесів та їх науково обґрунтованого використання при створенні соціальних технологій, розробці прогнозів і практичних рекомендацій для ухвалення державних та управлінських рішень.

Таким чином, предметом соціології є соціальні дії, явища, зв'язки, відносини і процеси, що відбуваються в суспільстві, а також закономірності виникнення й функціонування соціальної реальності, тобто оточуючого нас соціального життя. Водночас, визначальною властивістю предмета соціології є те, що він охоплює всю сукупність дій, зв'язків, відносин, явищ і процесів у суспільстві, що мають назву соціальних.

2. Особистість як соціологічна категорія

соціологія особистість суспільство

Людина як біологічний вид існує понад 3 млн. років. Увесь цей час тривала її біологічна еволюція. Сучасна людина (за класифікацією Карла Ліннея -- людина розумна) як окремий вид сформувалася приблизно 200 тис. років тому: саме тоді оформилися ті фундаментальні ознаки, які відрізняють людину від тварин (прямоходіння, великий об'єм мозку, мислення, мова, оволодіння знаряддями праці і вогнем, триваліший період дитинства тощо).

Групі американських біологів під керівництвом генетика Уілсона, дослідивши ДНК сотень жінок усіх расових типів, вдалося вирахувати різницю в структурі ДНК мешканців різних регіонів планети. Вона виявилася мізерною -- до 0,6 %! У людей єдиний прародич. Як було встановлено, предки сучасних людей проживали в районі Центральної Африки і мали усі ознаки негроїдної раси -- найдавнішої й корінної. Монголоїдна раса -- молодша, їй близько і00 тис. років, а наймолодшою за віком є європеоїдна раса -- їй приблизно 50 тис. років. Звідси простий висновок: міграція людства відбувалася з Африки в Азію, а звідти -- в Європу.

Фундаментальні ознаки, які відрізняють людину від тварин послужили підставою переходу від біологічної до культурної еволюції. Все, що створено Ното варіепа, пов'язане не з біологією, а з культурою й суспільством. Можна сказати, що починаючи з цього часу у людини, як біологічної істоти, формується її індивідуальність, яка пізніше виростає в особистість.

"Людина" -- родове поняття, яке вказує на приналежність до певного біологічного виду.

"Індивід" (від лат. -- неподільний) -- це окрема людина, одиничний представник людського роду.

"Особистість" -- стійкий комплекс якостей, властивостей, набутих під впливом відповідної культури суспільства та конкретних соціальних груп, до яких людина належить.

Визнаючи за кожною людиною право вважатися особистістю, разом із тим говорять про яскраву, видатну, або пересічну особистість, аморальну чи високоморальну особистість тощо.

Індивід стає особистістю тоді, коли він, взаємодіючи із суспільством через конкретні соціальні спільноти, групи, інститути, реалізує соціально значимі властивості, соціальні зв'язки.

У момент народження дитина ще не є особистістю, вона є всього лиш індивідом. Щоб стати особистістю людина має пройти певний шлях розвитку. Необхідною умовою цього розвитку є наявність соціального середовища, світу культури із яким дитина взаємодіє. Дитина, яка виховується у людському суспільстві, включена в соціальні зв'язки і взаємини, які з часом розширюються й поглиблюються. Разом з тим, відомо, що у випадку важкого психічного захворювання може наступити розрив, розпад соціальних зв'язків і тоді індивід втрачає ознаки особистості. Або, наприклад, дитина, вихована серед тварин ("феральні діти"), так і не стає особистістю.

У 1920 р. в Індії було знайдено двох дівчаток, які були виховані вовками. Одній з них на вигляд було років сім-вісім, іншій -- приблизно два. їх пізніше назвали Камала й Амала. Молодша з дівчаток скоро після повернення до людей померла, а старша -- Камала -- прожила ще десять років. Спостерігачі відзначали, що, незважаючи на деяку адаптацію до навколишніх соціальних, людських умов, поведінка дівчинки більше нагадувала поведінку вовка (легкість пересування на чотирьох кінцівках при небажанні прямоходіння, відмова носити одяг, хлебтання, а не пиття води, чудово розвинутий нюх і навіть виття на місяць уповні). Весь словниковий запас, засвоєний Камалою за час перебування серед людей, складав близько сорока слів, хоча вона використовувала звуки подібні на гарчання чи скавуління для позначення певних своїх потреб. Інакше кажучи, людський розум у цієї дівчини так і не сформувався -- не лише на рівні інтелекту, але навіть на рівні елементарного здорового глузду.

Отже, тільки життя у суспільстві дає людям можливість творити і пізнавати культуру. Приклад феральних дітей переконує, що людина позбавлена сім'ї, яка проживає поза державою, нацією, професійними зв'язками, поза суспільством, не здатна розвинути своєї особистості як істота суспільно-моральна.

Однак було би помилкою повністю ігнорувати роль біологічного фактора у розвитку особистості. Адже те, що люди, виховані серед звірів ставали на них подібними свідчить про здатність людей навчатися. Крім того, "феральні діти" користувалися засобами, властивими тільки людям: вживали різних звуків для позначення певних ситуацій, а це можна вважати за спроби творення певної парамови, що притаманне тільки людині. Тобто, можемо припустити, що "феральні діти", як і кожен представник їхнього біологічного виду, мали закладену самою природою здатність сприймати культурну спадщину, а відтак -- дальше її творити і передавати.

Цікавий експеримент був поставлений на початку 30-х рр. минулого століття американськими вченими, подружжям Келлог, і описаний ними у праці "Мавпа і дитина". Вони намагалися з'ясувати, чи мавпа -- най подібніша до людини тварина -- може сприймати і передавати людську культуру. Для цього вони виховували власну дитину разом з малим шимпанзе. Експеримент почався, коли їхньому синові було 10 місяців, а мавпенятку -- сім з половиною. Обидва виховувалися абсолютно однаково -- те саме їли, разом спали, бавилися. Мавпеня виявилося міцнішим фізично і швидше ніж людська дитина навчилося їсти ложкою, пити зі склянки, відкривати двері тощо. Проте воно так і не змогло навчитися говорити та мислити.

Отже, біологічний фактор також відіграє важливу роль у становленні особистості.

Протягом XIX ст. навіть домінувала точка зору про визначальність спадковості, біологічних задатків у розвитку особистості: сім'я, гени визначають чи буде людина геніальною особистістю, чи пересічним індивідом, філантропом чи злочинцем. У XX ст. ця точка зору була переосмислена. Однак остаточно ця проблема не вирішена й сьогодні.

При вивченні людської особистості доцільно враховувати такі рівні її прояву:

біологічний -- те, що розвивається в людині незалежно від впливу на неї інших людей, те, що притаманне людині, як представникові певного біологічного виду;

спадковий -- те, що розвивається на базі генного фонду її батьків;

соціальний -- набуте людиною у процесі соціалізації, спілкування і взаємодії з іншими людьми.

Біологічний фактор і спадковість не може повністю створити особистість, так само як ні культура, ані соціальний досвід не передаються з генами.

Однак, біологічний фактор необхідно враховувати, оскільки завдяки йому створюється незліченна різноманітність людських темпераментів, характерів, здібностей, які надають кожній особистості неповторної індивідуальності, створюють її унікальність.

Спадковість також відіграє важливу роль. Наприклад, родичами були Шеллінг, Шіллер, Гегель і Макс Планк -- у них був спільний предок Йоган Вант, який жив у XV ст. Німецький революціонер Карл Лібкнехт -- нащадок лідера німецької реформації Мартіна Лютера. Спільний предок -- адмірал Головній -- був у Олександра Пушкіна і Льва Толстого; Микола Миклухо Маклай, відомий етнограф, нащадок козацької старшини, був далеким родичем Адама Міцкевича та Йоган на Вольфганга Гете.

Список використаних джерел

Бачинин В.А. История Социоголии / В.А Бачинин, Ю.А. Сандулов / -Харьков: Консум, 2003 г. - 576 с.

Гелей С. Політологія: навч. посібн. 3 вид., перероблене і доповнене. - К.: Знання, 1999. - 427с.

Танчин І.З. Соціологія навч.посіб. / І.З. Тачин/ - К.: Знання. - 2008. - 351 с.

Примуш М.В. Загальна соціологія підруч. для студ. вузів./М.В. Примуш / За ред. В. Г. Городяненка. - К.: ВЦ "Академія", 2003. - 560 с.

Розенфельд Ю.М. Політологія /Ю.М.Розенфельд, Л.М.Герасіна, Н.П.Осипова, М.І.Панов, О.М.Сахань, О.В.Ставицька/ - Харків, Право, 2001. - 534с.

Швидяк О.М. Політологія. Практикум: навч.-метод. посібн. - К.: ІЗМН, 1997. - 164 с.

Размещено на allbest.ru