Бідність в Україні: причини, особливості, шляхи подолання

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Мiнiстерство освiти i науки, молодi та спорту України
Чорноморський державний університет імені Петра Могили

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

«Бідність в Україні: причини, особливості, шляхи подолання»

Дисципліна «Соціальна політика»

Спеціальність «Соціологія»

виконала:

студентка 263 групи

Круглова В.

перевірив:

кандидат історичних наук, доцент

Фесенко А. М.

Миколаїв - 2012



План

Вступ

Розділ1. Бідність як одна з найважливіших соціальних проблем

1.1 Поняття бідності як суспільно-історичного явища

1.2 Статистичні показники бідності

Розділ 2. Проблеми бідності в Україні

2.1 Причини появи бідності

2.2 Бідність в Україні

Розділ 3. Шляхи подолання бідності

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Бідність в Україні - це складна проблема нашої країни. Проблема бідності - це дуже актуальна тема сучасності. Вона полягає в тому, що немає жодної країни - навіть найбагатшої та справедливої, - де б частина людей вимушено не жила значно гірше, ніж більшість населення.

Низький рівень життя населення в Україні - є причиною бідності. Про це говорять показники: низька якість раціонального харчування, постійна еміграція громадян України, низька народжуваність, високий рівень захворювань та смертності, незадоволеність населення своїм матеріальним становищем.

Політична та економічна кризи, що супроводжуються безробіттям, низькими стандартами оплати праці та недосконалостями соціальної політики, призвели до погіршення рівня життя значної частини населення нашої країни. Бідність є однією з найгостріших соціально-економічних проблем сучасної України [13].

Бідність в Україні є основною невирішеною проблемою серед соціально-економічних питань. За результатами останніх досліджень 28 % населення перебуває за межею бідності. Найгірша ситуація зареєстрована в сільській місцевості, де понад 40 % українців проживає бідно. Цей показник виглядатиме ще гірше, якщо брати до уваги немонетарні критерії бідності, такі як відсутність інфраструктури або надзвичайно обмежений доступ до закладів системи охорони здоров'я [4]. За таких масштабів бідності виникає замкнене коло - низька купівельна спроможність - низький попит на товари і послуги - скорочення внутрішнього ринку, і вплинути на це без серйозного збільшення доходів неможливо [5].



Розділ1. Бідність як одна з найважливіших соціальних проблем

1.1 Поняття бідності як суспільно-історичного явища

За офіційними даними, близько 1,3 млрд людей тільки на Півдні планети живуть у бідності (1992 рік). Однак що ж таке бідність? Найчастіше поняття бідності зводять до економічних показників. Професор університету Осло Я. Хесселберг пропонує таке визначення бідності: бідність - це виключення із соціальної співучасті, володіння й пристойної якості життя [2].

Сучасна наука визначає бідність, як неможливість через брак коштів підтримувати спосіб життя, притаманний конкретному суспільству в конкретний період часу [12]. Ідеться про те, що внаслідок матеріальних нестатків бідні верстви населення не можуть харчуватися відповідно до місцевих стандартів, не можуть оплачувати житло та комунальні послуги виходячи зі своїх потреб, не можуть лікуватися та відпочивати, забезпечуючи відновлення втраченого через хворобу або перенавантаження здоров'я, нарешті, не можуть забезпечити оплату освіти собі та своїм дітям. Отже, маючи економічне походження, бідність є набагато ширшим явищем, що стосується різноманітних аспектів життя населення [3].

Бідність - це форма соціально-економічного відчуження, за якого рівень споживання індивіда не дає йому можливості відтворювати свій фізичний та соціальний потенціал. Бідність - соціальні відносини, що характеризуються відсутністю необхідних матеріальних засобів для того, щоб провадити “нормальне” (відповідно до норм прийнятих суспільством) життя, наприклад, неможливість прогодувати свою родину, дати освіту дітям чи забезпечити сім'ю якісним медичним обслуговуванням [7].

Під час розроблення державної концепції соціальної політики необхідно чітко визначити поняття “бідності”, яке можна трактувати по-різному. Згідно з Указом Президента України № 1525 “Про стратегію подолання бідності” дефініція бідності - це неможливість унаслідок нестачі ресурсів підтримувати спосіб життя, притаманний певному суспільству у конкретний період [10].

Матеріальне становище членів суспільства різнилося завжди упродовж суспільно-історичного розвитку людства. Так, молоді люди мають більше можливостей щодо підвищення свого добробуту, аніж люди похилого віку, сім'ї з дітьми витрачають більше, ніж бездітні, а фізично повноцінні люди можуть заробити більше, ніж інваліди; в економічно розвинених регіонах населення має більше можливостей для створення доходу, ніж у депресивних. Бідність не лише поділяє суспільство, а й є стимулом для того, щоб людина прагнула і досягала кращої долі. Проте в сучасних умовах бідність часто стає на перешкоді стабільності суспільства і його подальшого розвитку [16].

Сучасна соціально-економічна теорія трактує бідність як багатоаспектне явище, розрізняючи такі її форми:

Об'єктивну і суб'єктивну;

Абсолютну і відносну;

Тимчасову і застійну.

Об'єктивна бідність визначається за прийнятими в країні критеріями доходу та доступу до тих чи інших матеріальних і духовних благ: можливість дати дітям освіту, набути професійної підготовки, якісно лікуватися, мати житло, що відповідає прийнятим стандартам. Суб'єктивну бідність розуміють як таку, що визначається за самооцінкою, тобто людина тоді є бідною, коли вона саме так себе ідентифікує. Абсолютна бідність визначається до прийнятої в країні межі, а відносна - за майновим розшаруванням населення. Застійна бідність призводить до більш тяжких наслідків і є результатом одночасної дії комплексу факторів.

Тимчасова бідність є результатом: суцільного падіння рівня добробуту; істотного майнового розшарування і зубожіння окремих домогосподарств; сезонних коливань цін і т.д. [12].

У світовій практиці для характеристики бідності та забезпечення можливості чіткого визначення бідних верств населення використовуються такі критерії:

нормативні (абсолютні):

-- за визначеним державою прожитковим мінімумом;

-- за фактичною вартістю продуктового кошика, який є основою прожиткового мінімуму;

-- за енергетичною цінністю добового раціону харчування;

-- за стандартами ООН для країн Центральної та Східної Європи;

структурні:

-- за питомою вагою витрат на харчування у сукупних витратах (доходах);

-- за питомою вагою найнеобхідніших витрат у сукупних витратах (доходах);

відносні:

-- за фіксованою часткою середньодушових доходів (витрат);

-- за вартістю реального мінімуму споживання, який розраховують виходячи з фактичної вартості харчування найбіднішого населення країни (20 % загальної чисельності);

ресурсні, виходячи з реальних можливостей надання допомоги з бюджетних коштів [6].

1.2 Статистичні показники бідності

Основними показниками, що використовуються для вимірювання бідності, є такі:

межа бідності;

рівень бідності;

глибина бідності.

Інструментом для визначення поширеності бідності та ступеня зубожіння населення є межа бідності. Люди вважаються бідними, якщо їхні доходи або споживання нижчі за певний рівень, що його визначають як межу бідності [16].

Показник межі бідності відповідає прийнятим в країні критеріям і, як правило, найбільше варіює в країнах [12].

Межа бідності - це рівень доходів у середньому на члена родини, нижче від якого неможливе задоволення основних потреб, або це частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць. За допомогою цієї межі визначаються сім'ї, які належать до категорії бідних. За західними стандартами, якщо витрати на харчування становлять 60 % сукупних витрат або більше, така сім'я вважається бідною [3].

Межа бідності має бути встановлена на такому рівні, щоб унеможливити отримання допомоги працюючим; пенсіонерами, чиї пенсії мають бути не нижче за межу бідності. Передбачається, що сукупні прибутки сім'ї з чотирьох людей, де дорослі отримують мінімальну заробітну плату, або є безробітними і отримують допомогу з безробіття, або є пенсіонерами, а діти отримують дитячу допомогу, мають бути вище за межу бідності. В цьому випадку як претенденти на отримання соціальної допомоги залишаться дійсно соціально уразливі і потребуючі піклування суспільства [11].

Теоретично згідно з трактуванням бідності є два основних способи визначення межі бідності -- нормативний та відносний (статистичний). Нормативний спосіб, за визначенням, передбачає орієнтацію на певний соціальний норматив. Для визначення межі бідності ним є прожитковий мінімум (іноді його називають мінімальним споживчим бюджетом або мінімальним споживчим кошиком). Його рівень залежить від комплексу споживчих благ (споживчого кошика), що визначається суспільством за певних соціально-економічних умов. Спосіб визначення межі бідності за відносним критерієм набагато простіший. Згідно з ним вважається, що бідними є особи, чий дохід не перевищує певного відсотка від середньодушового доходу у країні [12].

Найуживанішими статистичними характеристиками бідності є її рівень і глибина.

Рівень бідності (Р) -- це питома вага сімей (домогосподарств, окремих осіб), чий рівень споживання (доходів) нижчий за визначену межу бідності:

P= *100%

де Q -- кількість сімей (домогосподарств, окремих осіб), які визнаються бідними; n -- загальна чисельність сімей (домогосподарств, населення) [16].

Глибина бідності - співвідношення споживання (доходів) сімей (домогосподарств, окремих осіб), що визнаються бідними. Показник глибини бідності віддзеркалює саме рівень відмінності споживання бідними верствами населення від визначеної межі, тобто вимірює наскільки ці верстви бідні [12].

Показник рівня бідності відбиває поширеність бідності, але не дає інформації про ступінь зубожіння певних груп населення. Адже вони можуть або жити у злиднях, або, навпаки, їхні доходи наближатимуться до межі бідності [16].

На основі формули Фостера-Грієр-Торбеке визначаються основні показники бідності:

Коефіцієнт бідності (частка бідних домогосподарств у загальній кількості домогосподарств):

Коефіцієнт бідності характеризує тільки ступінь поширеності бідності і не дозволяють оцінити, наскільки доходи бідних домогосподарств нижче межі бідності.

Індекс гостроти бідності: 

Крім зазначених критеріїв визначення межі бідності є кілька інших критеріїв віднесення населення до бідних, які так само застосовуються в дослідженні бідності та розробці конкретних заходів щодо допомоги бідним і запобігання цьому явищу. Зокрема, це структурно-витратний, ресурсний, системний та суб'єктивний критерії.

За структурно-витратним критерієм бідними визнаються сім'ї, де витрати на найбільш життєво важливі товари та послуги перевищують певний відсоток щодо сукупних витрат. Ресурсні критерії ґрунтуються на економічних можливостях держави забезпечити своїм громадянам гарантії певного мінімуму засобів існування. За системним критерієм стан бідності визначається як за доходами на душу населення, так і за показниками функціонування соціальної сфери: охорони здоров'я (середня тривалість життя, рівень дитячої смертності); освіти (охоплення дітей і молоді освітою різного рівня, середній рівень освіченості). Прикладом системного критерію є індекс людського розвитку, що обчислюється на підставі обсягу виробленого валового внутрішнього продукту на душу населення, середньої тривалості життя та рівня освіти населення. Суб'єктивні критерії відбивають уявлення населення про власний стан. Результати оцінки стану бідності за суб'єктивними критеріями мають важливе значення для прогнозування соціальної напруженості в суспільстві, результатів виборів тощо [16].



Розділ 2. Проблеми бідності в Україні

2.1 Причини появи бідності

Однією з головних проблем в Україні є бідність. Про це вже кілька років поспіль ідеться у пресі, а також у програмі діяльності Кабінету Міністрів України «Відкритість, дієвість, результативність». Для подолання бідності ще у 2001 р. було прийнято програму подолання бідності (ППБ), розраховану на 2002 - 2010 рр. На жаль, успіхи з її виконанням далеко не блискучі. Про це свідчать дані, наведені в таблиці 1 [1].

Таблиця 1

Показник		2000 р.	2001 р.	2002 р.	2003 р.	2004 р.
Рівень бідності, %	ППБ	-	-	26,0	25,5	25,0
	факт.	26,7	27,2	27,2	26,6	-
Рівень крайньої бідності, %	ППБ	-	-	12,0	10,0	8,0
	факт.	14,7	14,9	13,7	13,7	-
Глибина бідності, %	ППБ	-	-	21,5	20,5	-
	факт.	23,0	25,0	23,9	22,9	-

Перші роки української незалежності - перехід від командно-адміністративного до демократично-ринкового суспільного устрою, незважаючи на широкі можливості вибору українського уряду як у здійсненні власних реформ у соціальній, економічній, правовій, управлінській сферах, так і у співпраці із зовнішніми партнерами, відзначилися тривалою та глибокою трансформаційною кризою, яка призвела до посилення масштабів й глибини бідності, економічної нерівності та як наслідок зниження рівня життя широких верств населення в Україні [9].

Основні причини бідності в Україні полягають, насамперед, у повільній адаптації національної економіки до ринкових умов, неконкурентоспроможності низки галузей і виробництв, превалюванні низькооплачуваних робочих місць. Економічною причиною бідності є низький рівень заробітної плати та соціальних трансфертів, значний рівень безробіття [7]. Зростанню бідності в Україні сприяють: слабке управління бюджетними процесами, державними фінансами, а також значний вплив на уряд олігархічних кіл, у тому числі з метою мінімізації витрат на соціальну політику [11]. Тіньові операції підривають економіку України, поглиблюють її кризовий стан і тим самим призводять до скорочення засобів на подолання бідності. Тінізація економіки заважає реально оцінювати масштаби бідності та адресувати допомогу тим, хто її потребує [7].

ООН наголошує на чотирьох основних проявах бідності:

· коротка тривалість життя;

· низька професійно-освітня підготовка;

· відсутність необхідної бази для нормального життя;

· ізольованість від суспільного життя [3].

Особливості проблеми бідності в Україні:

Бідність і державність - необхідність одночасно будувати державу, яку фундамент боротьби з бідністю;

Бідність і громадське суспільство - не створено інститутів громадського суспільства, які б забезпечували необхідну підтримку при вирішенні проблем бідності;

Населення деструктуроване - відсутній середній клас;

Бідність і майбутнє - населення знаходиться в стані тотального незадоволення і невизначеності;

Бідність і Чорнобильська катастрофа - величезні кошти з бюджету йдуть на подолання наслідків катастрофи;

Бідність і людський потенціал - збіднів високоосвічений людський потенціал в науці, техніці;

Бідність і зайнятість - майже одна третина працездатних є безробітними;

Бідність і наука - фінансування науки майже припинилося;

Бідність і освіта, культура - все це сьогодні не безкоштовне [14].

Проблему бідності необхідно розглядати крізь призму різносторонніх інтегрованих факторів. До причин формування та ескалації у соціальному просторі бідності можна зарахувати цілий комплекс уніфікованих передумов:

1) природні та географічні фактори (клімат, інтенсивне використання земель та зниження їхньої родючості);

2) економічні фактори (макроекономічна нестабільність, інфляційні тенденції, відсутність еластичності попиту та пропозиції та невідповідне ціноутворення);

3) медичне забезпечення (малий доступ до якісного медичного обслуговування);

4) адміністративно-урядові проблеми (відсутність демократичних трансформацій);

5) соціальні та демографічні фактори.

Головною причиною появи масової бідності в Україні стала соціально-економічна трансформація суспільства та шоковий варіант проведення реформ. Держава продовжує залишатися головним джерелом соціальних ризиків, не виконує своїх конституційних зобов'язань у частині забезпечення гарантій рівня життя. Настав час вжити енергійних заходів і на тлі забезпечення економічного зростання підвищити загальний рівень життя українських громадян та виробити стратегію боротьби з бідністю, прийняти відповідні цільові комплексні програми, забезпечити їх фінансування, поставити заслін відтворенню бідноти [11].

2.2 Бідність в Україні

Низький рівень життя широких верств населення у поєднанні із надмірним - за європейськими стандартами - майновим розшаруванням є чи не основною соціальною проблемою України. Таку невиправдано високу ціну платить суспільство за економічні трансформації.

На сьогодні про офіційне визнання актуальності та гостроти проблеми бідності засвідчує Указ Президента України “Про невідкладні заходи з подолання бідності” за № 274/2010 від 26.02.2010 р., де визначено, що подолання бідності, передусім її найгостріших проявів, є найважливішим пріоритетом у здійсненні реформ в Україні - соціальній державі, яка має на меті впровадження європейських стандартів життя [13]. Проблема бідності в Україні традиційно розглядається як одна з найбільш актуальних соціальних проблем [15].

Інформаційне забезпечення досліджень бідності в Україні формується з таких джерел:

поточний статистичний облік доходів і витрат населення;

інформація про отримувачів соціальної допомоги;

вибіркові обстеження сімейних бюджетів, які проводить Держкомстат України;

вибіркові обстеження доходів і витрат домогосподарств, що проводяться неурядовими установами;

обстеження громадської думки щодо рівня життя та бідності;

інформація щодо соціальних послуг та соціальної інфраструктури [12].

Бідність в Україні характеризується низкою національних ознак. Зокрема, специфічні особливості бідності в Україні мають прояв у наступному:

- низький рівень життя населення в цілому;

- надмірне соціальне та майнове розшарування;

- розповсюдженість бідності серед працюючого населення;

- висока питома вага людей, що вважають себе бідними [15].

Основною ознакою української бідності є те, що бідність актуальна для працездатних прошарків населення, що працюють у режимі повної зайнятості. Трансформаційна криза породила в Україні нову категорію бідності - високоосвічена бідність, тобто бідність серед спеціалістів з високим рівнем освіти.

Ключовими причинами такої тривожної ситуації експерти міжнародного форуму ПРООН називають неефективний перерозподіл ресурсів державного бюджету, а також застарілу модель системи охорони здоров'я [7].



Розділ 3. Шляхи подолання бідності

бідність суспільний показник

Ситуація з бідністю в Україні набула значних масштабів та темпів розвитку, що є серйозною політичною та соціально-економічною проблемою. Тому необхідно чітко визначити стратегію подолання бідності та мінімізувати темпи її ескалації та розвитку.

Для застосування механізмів подолання бідності необхідно розуміти регіональну, національну, культурну та соціальну парадигму, котра безпосередньо здійснює вплив на вибір тієї чи іншої стратегії подолання бідності. Тому говорити про однозначність та універсальність засобів подолання бідності буде нелогічно, оскільки треба враховувати специфіку регіону та загальної картини бідності в Україні.

Одні з найістотніших інструментів, які можна застосувати на теренах нашої держави:

1. Підвищення зайнятості населення та розвиток ринку праці.

2. Збільшення доходів від трудової діяльності.

3. Створення єдиної інформаційної системи - спрощення процедури надання усіх видів соціальної допомоги, підвищення соціального контролю та адресної допомоги, формування та використання цільових фондів місцевих бюджетів, персональний облік громадян та база податкових інспекцій.

4. Поліпшення житлових умов соціально вразливих верств населення.

5. Соціальна підтримка осіб з обмеженими фізичними.

6. Політична площина - очищення влади від бізнесу, упровадження законів ринкової європейської економіки, очищення від корупції.

7. Реалізація програм залучення міжнародних інвестицій та грантів на соціальні перспективи та заходи [10].

Упродовж останніх років в Україні були розроблені та впроваджені певні заходи щодо подолання та попередження бідності населення. Про це свідчить ціла низка нормативно-правових документів, прийнятих ВРУ та Урядом України. Так, довгострокова (до 2010 року) Стратегія подолання бідності (затверджена Указом Президента України від 15.08.2001 р. № 637) визначає основні напрямки політики боротьби з бідністю шляхом:

- створення економічно-правових умов для збільшення доходів населення;

- підвищення економічної активності працюючих громадян;

- підвищення ефективності соціальної підтримки шляхом реформування системи соціального захисту.

Пріоритетним завданням було визнано:

- необхідність підвищення рівня заробітної платні;

- забезпечення випереджального зростання заробітної платні у порівнянні з зростанням споживчих цін;

- підвищення платоспроможності населення;

- наближення основних соціальних стандартів та гарантій до прожиткового мінімуму;

- прийняття законів та нормативно-правових актів, що визначають механізми гарантування індексації заробітної плати, пенсій, стипендій, страхових виплат та збережень громадян;

- запровадження страхових принципів соціального захисту робітників, що збереже їх від ризику потрапити до категорії бідних;

- втілення консолідованої системи адресної соціальної допомоги і соціальних послуг;

- проведення моніторингу ефективності і адресності заходів з соціальної підтримки окремих груп населення [15].

Головними напрямами державної політики щодо скорочення масштабів бідності в Україні повинні стати:

· збільшення ВВП на душу населення;

· індексація заробітної плати в разі затримки виплат або підвищення цін;

· адресність системи соціальної підтримки вразливих верств населення;

· виважена регіональна політика щодо викорінення регіональної бідності;

· реформування пенсійної системи;

· покращення умов для підприємницької діяльності;

· розробка механізмів стимулювання підприємців до створення нових робочих місць;

· стимулювання зростання легально сплачуваної заробітної плати [3].

Заробіток працюючої сім'ї має забезпечити не лише мінімальні фізіологічні потреби виживання, а й можливість набути власне житло, задовольняти культурні потреби, виховувати і навчати дітей. Повернути заробітній платі роль основного чинника добробуту - визначальний фактор соціального оздоровлення суспільства. А на сьогодні немає зв'язку між кількістю та якістю праці і її оплатою. Потрібно створювати цілісну правову базу організації заробітної плати на європейському рівні [8].

Вирішуючи конкретні практичні завдання щодо політики держави з підтримки соціально вразливих категорій населення, потрібно ефективніше проводити поглиблений аналіз ризиків бідності та складу бідного населення і на базі отриманих результатів моделювати можливий вплив різних варіантів надання допомоги не тільки на загальну ситуацію з бідністю в країні, а й на становище окремих категорій бідного населення [18].



Висновки

Перехід України до ринкової економіки призвів до високої диференціації окремих соціальних груп за рівнем життя, зростання частки бідного населення. Ця проблема формує серйозну загрозу національній безпеці, зачіпаючи не окрему людину, а суспільство загалом. На поглиблення розшарування суспільства впливає також недостатня діяльність держави у сфері зменшення соціальної нерівності, відсутність ефективних реформ та визначення пріоритетів на коротко -, середньо - і довгострокову перспективу. Закономірно, що бідність дуже тісно пов'язана з безробіттям, тому перспективами подальших досліджень в цьому напрямку є розроблення стратегічних напрямів регулювання зайнятості населення.

Механізми подолання бідності, що нині застосовуються в Україні, є недостатньо ефективними, про що свідчить високий її рівень. І тому вирішення цієї проблеми в Україні потребує розробки системи комплексних науково - обґрунтованих і більш дієвих заходів, які повинні враховувати профіль, специфіку та особливості формування і поширення бідності, причини її виникнення та засоби її подолання, а саме нової, більш дієвої стратегії подолання бідності та механізмів її реалізації.

Головний спосіб боротьби з бідністю - це підвищення рівня життя, це надання громадянам можливості гідно працювати, підвищувати свій рівень добробуту.

Вирішення внутрішніх проблем дозволить Україні заявити про себе, як про сильну європейську країну та наблизить її до європейських структур.



Список використаної літератури:

Архангельський Ю. Дієві чинники зменшення бідності в Україні // Україна: аспекти праці. - 2005. - № 1.

Бродська С. С. Світовий досвід вимірювання межі бідності // [електронний ресурс] Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/naukma/Soc/2003_21/08_brodska_ss.pdf

Вербицька Г. Л. Проблеми бідності та рівня життя населення в Україні // [електронний ресурс] Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/10045/1/47.pdf

Глобальний стрибок цін загрожує погіршенням рівня бідності в Україні, говорять експерти міжнародного форуму ПРООН // [електронний ресурс] Режим доступу : http://www.un.org.ua/ua/news/2008-04-16-2/.

Гошовська В. А. Соціальна реальність у контексті розбудови демократичного суспільства : навч. посіб. / В. А. Гошовська. - К.: НАДУ, 2008. - 292 с.

Гриненко А. М. Соціальна політика / А. М. Гриненко. - К.: КНЕУ, 2004. - 309 с.

Коваленко Н. В. Багатовекторність державної політики щодо подолання бідності в Україні // [електронний ресурс] Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2010-2/doc/2/07.pdf

Ковальчук Т., Черняк В. Бідність працюючого населення: шляхи подолання // Голос України. - 2007. - № 31 (20 лютого).

Комар Н. Причини та наслідки бідності в Україні в контексті світових стандартів // [електронний ресурс] Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/VDU_ekon/2007_1/tom%202/374.pdf

Красун А. , Турчин Я. Бідність в Україні та шляхи її подолання // [електронний ресурс] Режим доступу: http://vlp.com.ua/files/16_66.pdf

Кузьменко С. Г. Бідність як головний об'єкт дії соціальної допомоги // [електронний ресурс] Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/znpdduu/du/2012_221/html/16.html

Лібанова Е. Бідність: визначення, критерії, показники // Україна: аспекти праці. - 1997. - № 7.

Момоток О. М. Дослідження бідності в Україні та шляхи її подолання // [електронний ресурс] Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/Apdup/2011_1/1-4-20.pdf

Саєнко Ю. Феномен і особливості бідності в Україні / Ю. Саєнко // Україна: аспекти праці. - 1997. - № 7.

Сивак А. Реалії та перспективи подолання бідності в Україні // [електронний ресурс] Режим доступу: http://cpsr.org.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=108:2010-06-24-05-27-39&catid=26:2010-06-13-21-43-34&Itemid=31

Скуратівський В. А. Основи соціальної політики / В. А. Скуратівський, О. М. Палій. - К.: Вид-во МАУП, 2002. - 370 с.

Шевчук П. І. Соціальна політика / П. І. Шевчук. - Львів: Світ, 2003. - 400 с.

Черенько Л. Бідність в Україні: тенденції та особливості прояву // Праця і зарплата. - 2007. - № 28 (липень).

Размещено на www.allbest.

...