Поняття "довіра", "соціальний капітал" в контексті соціально–економічних трансформацій вітчизняного буття

Размещено на http://www.allbest.ru/

«Поняття «довіра», «соціальний капітал» в контексті соціально - економічних трансформацій вітчизняного буття»

1. Довіра

Сучасна соціально-політична та економічна ситуація в Україні зумовлює досить складні та неоднозначні ціннісні трансформації в суспільстві. Різка соціальна поляризація, розшарування в суспільстві, засилля «подвійної» моралі, тривала політична криза породжують, зрозуміло, втрату довіри до інституту влади. Тому особливим чином актуалізується увага до тих соціальних детермінант, які сприяли б процесам інтеграції та демократизації суспільства, посилили б тенденцію позитивної соціальної динаміки, забезпечили б ефективне функціонування громадянського суспільства та правової держави. Такою ціннісною детермінантою може виступати феномен довіри, яка є і умовою, і наслідком громадянського суспільства. Рівень довіри в суспільстві виступає в якості своєрідного «барометра», який часто визначають як «індекс довіри», що відображає ступінь надійності певного соціального середовища, його відповідності цінностям, потребам, прагненням, сподіванням громадян.

Учені, які досліджують проблеми становлення громадянського суспільства, обов'язково звертаються до питань суспільної консолідації, солідаризації,інтеграції.

Серед дослідників довіри в контексті її взаємодії з громадянським суспільством слід відмітити Ф. Фукуяму, А. Селігмена, П. Штомпку, Н. Лумана, Е. Гідденса, Б. Барбера, Т. Ямагіші, П. Бурдьє.

Довіра є умовою соціокультурної комунікації на основі взаємодії. За цими ознаками довіра може бути віднесена не лише до категорій соціологічних, політологічних та психологічних, а й до сфери соціальної, зокрема, комунікативної філософії. Хоча, зрозуміло, деякою мірою означена категорія знаходиться на перетині названих наук.

Довіра - це складне ієрархічне соціальне явище, що відображає певне ціннісне відношення, яке має характер очікування бажаного результату та базується на впевненості в правильності й ефективності дій об'єкта довіри, визнанні його діяльності як відповідної власним інтересам. Виокремлюють три види довіри: до себе, до інших людей, до світу. Також розмежовують довіру міжособистісну (як довіру до людей) та інституціональну (як довіру до абстрактних систем).

Довіра є базовим елементом громадянського суспільства. Адже засадничними для громадянського суспільства є добровільні форми асоціацій, які існують поза державою. Такого роду спільності у своїй основі як обов'язковий елемент мають саме довіру.

Особистісна настанова у стосунках довіра передбачає обопільне очікування позитивних (благих) наслідків. Довіра може набути різну форму, а також символічне значення (клятва, присяга та інше). Вона може триматися на особистій відданості і базуватися на дотриманні інтересів спільної справи.

Найбільш поширеною і усталеною формою довіри є авторитет, зокрема у взаєминах населення і влади, у ставленні до авторитету лідера (різного рівня). В. Кніте наголошував: «Мистецтво поводження з людьми полягає в тому, щоб завоювати в них авторитет, не ущемлюючи їх».

Функціональні зв'язки створюють довіру, дисфункціональні руйнують її. Довіру відчувають до того, хто викликає почуття безпеки, йде назустріч, вселяє відчуття оптимізму, діє ґрунтовно та надійно. Отже, довіра виникає у зв'язку із певними очікуваннями, які через зворотний зв'язок мають бути знову і знову підтверджені.

Довіра є важливою категорією комунікативної філософії, спрямованої на формування дискурсивно-комунікативної етики та моралі інтерсуб'єктивності. Як зазначає Ю. Габермас, учасники плідної комунікації виходять із того, «що їхні, відмінні між собою погляди, зумовлені обставинами їхнього життя, тут і тепер наближаються один до одного, відтак відмінні позиції наближаються до спільного тлумачення ситуації».

Рівень довіри свідчить про готовність суспільства в цілому до формування стосунків відкритого типу та співробітництва на основі демократичних принципів. Довіра розглядається як система позитивних налаштувань людини щодо інших людей на основі певної сукупності особистісних та групових цінностей. Набір цих цінностей при толерантному ставленні визначає орієнтацію на позитивне сприйняття відмінностей інших. Необхідною умовою виникнення зазначених феноменів є досить високий рівень світоглядної, правової, політичної культури.

Серед відомих дослідників проблеми довіри слід назвати Ф. Фукуяму, А. Селігмена, П. Штомпку, Е. Гідденса, Е. Еріксона, М. Бубера, О. Больова, Т. Скрипкіну, Д. Нанкіна, В. Зінченка.

соціальний капітал суспільство

2. Поняття соціального капіталу

В основі поняття соціального капіталу лежить ідея впливу взаємодії і взаємин людей на їх економічне і соціальне життя. На думку сучасних вчених, саме прийнятий в суспільстві стиль і способи взаємин, які тісно пов'язані з культурними нормами і цінностями, безпосередньо впливають на соціально-політичне становище та економічний розвиток країни, визначають його.

На жаль, ця продуктивна думка важко сприймається пострадянською людиною. Відтак просто „несерйозно” говорити про „якісь” взаємини, коли не одне покоління було абсолютно переконане, що основою добробуту є природні багатства, сировинні ресурси і створені на їх основі матеріальні блага, за розподіл і перерозподіл яких так азартно змагаються сьогодні представники „еліти”.

Але прийняти і зрозуміти ці реальності доведеться. Зважимо: в другій половині ХХ століття без будь-яких запасів природних ресурсів японці продемонстрували своє „економічне диво”. Далі - прорив „азійських тигрів”. А згадаймо „скандинавське технологічне диво”, яке дозволило країнам, у яких головним сировинним та природним багатством можна вважати хіба що комарів, посісти місця у першому десятку країн світу за рівнем життя.

Ідею соціального капіталу не можна вважати абсолютно новою. Багато вчених у галузі соціальних наук Західної Європи так чи інакше зачіпали це питання. Тут можна згадати А. Сміта, К. Маркса, Е. Дюркгейма, М. Вебера та багатьох інших. Прикметною ознакою сьогоднішнього етапу розвитку ідеї соціального капіталу є те, що він став предметом конкретних емпіричних досліджень. Наука вийшла на етап, коли з'явилася можливість структурувати поняття, виокремлювати його операціональні ознаки та вимірювати їх.

Сучасний зміст поняття визначив Дж. Коулмен у статті „Капітал соціальний та людський ” (1992 р.). Він вивчав проблему переривання шкільного навчання. З-поміж чинників, що пояснюють переривання, він виокремив три компоненти: економічний капітал, людський капітал і соціальний капітал. Поняття економічного капіталу відображає фінансові можливості родини щодо забезпечення навчання дітей. Поняття людського капіталу відображає вплив рівня підготовки та освіти батьків. Соціальний капітал відображає, за автором, ступінь внутрішньородинної взаємодії та ступінь консолідованості тієї громади, до якої належать сім'я і школа.

Згідно з емпіричними дослідженнями Дж. Коулмена, не тільки економічний і людський капітал, але й соціальний у всіх своїх формах значно впливає на перерви навчання. Якщо у міській громаді були тісні й довірливі відносини між людьми, висока соціальна консолідація, то це зменшувало випадки переривання навчання навіть тоді, коли родина не могла забезпечити своїй дитині необхідну економічну підтримку. Цю функцію перебирала міська громада.

Порівнюючи різні форми капіталу, Дж. Коулмен пише: „Якщо фізичний капітал можна повністю відчути, оскільки він втілюється в очевидних матеріальних формах, то людський капітал менш відчутний. Він виявляється у навичках та знаннях, набутих індивідом. Соціальний же капітал можна відчути ще менше, бо він існує тільки у взаємостосунках індивідів (підкресл. авт.). Соціальний капітал, так само, як фізичний і людський, полегшує виробничу діяльність. Наприклад, група, в якій існує повна надійність та абсолютна довіра, здатна здійснити набагато більше, ніж група, що не має подібних якостей». Прояви соціального капіталу можуть бути різними. Л. Катц 1992 року вивчав вплив на працездатність людей їх житла. Цей вплив виразно позначився, коли сім'ї найманих робітників були переселені із глухих закутків Чикаго до краще облаштованого центру міста або до районів, де мешкало заможніше населення. Переселення призвело до того, що забезпечені роботою члени родин мали в трудовому житті значно більші успіхи, швидше працевлаштовувалися і не мирилися з безробіттям. Відтак робився висновок, що якість житла може впливати на економічне зростання. Та Л. Катц ще не застосовував поняття соціального капіталу.

Отже, поняття соціального капіталу пов'язує проблему людської взаємодії з економічною ефективністю суспільства, що реалізується через соціальні структури. Коли в суспільстві існує довіра між громадянами, діяльність міських і сільських громад буде ефективнішою, а за рахунок мережі взаємодії громадян у вигляді громадських організацій, релігійних, політичних і культурних об'єднань, спортивних та фанівських клубів, професійних спільнот та асоціацій виникає можливість інтенсивнішого спілкування, внаслідок чого виробляються спільні цінності, світоглядні позиції і норми. Все це значно впливає на економічний розвиток.

Американські дослідники вважають, що «соціальний капітал» - це здатність індивідів розпоряджатися обмеженими ресурсами на підставі свого членства у певній соціальній мережі або ширшій соціальній структурі… Здатність до нагромадження соціального капіталу не є індивідуальною характеристикою особистості, вона є особливістю тієї мережі стосунків, яку вибудовує індивід. Отже, соціальний капітал є продуктом уведення людини в соціальну структуру ”. Відтак можна сформулювати робоче визначення: соціальний капітал - це взаємини між членами суспільства, засновані на довірі й чесності у взаємодії; в соціально-економічному житті вони передбачають рівність розподілу прибутків, соціальну рухливість, доступність освіти й культури.

Размещено на Allbest.ru