Ментальність та політична культура української нації

Размещено на http://www.allbest.ru

Ментальність та політична культура української нації

Після незалежності і зміни суспільно-політичного ладу України, як та інших республіках колишнього Радянського Союзу, відбувається інтенсивний процес становлення політичної культури та науки про політику. Аналізуючи цей етап політологія України пройшла крізь дискусію низкою основних проблем.

Ключовою завданням політології є навчально-просвітницька діяльність, формування високого політичної свідомості і політичною культури громадян України, зокрема підростаючого покоління. У цих процесах політологія як навчальна дисципліна грає незамінну роль. Найважливіше завдання -- політичні знання повинні утвердитися в усіх галузях свідомості. Йдеться, передусім, про поширення політичних знань за вертикаллю, тобто про підготовку професійних політиків, парламентаріїв, управлінців, працівників державної машини. Проблеми упорядкування громадських процесів і затвердження державності України, впливу владних структур на поліпшення життя громадян -- це потребує від носіїв політичної влади високої політичної культури, чого нам і бракує.

Політологію цікавлять особливості національного менталітету з єдиною метою, з'ясування його впливу політичного життя, на політичну культуру суспільства. На цей час накопичили велика література, присвячена аналізу типових рис національного характеру й обумовлених ними стереотипів політичної поведінки різних народів.

Політична нація України перебуває на стадії формування. Сам процес створення про політичну націю розпочалося 1994 року і по сьогодні, оскільки він дуже складний і суперечливий. Основними проблемами є те , що наша країна немає чіткої стратегію розвитку, і навіть існує певний розкол як при владі, і у суспільстві. Усе це гальмує процес створення політичної влади. Вже цей процес має бути взаємодоповнюючим, тобто формуватися як знизу, і згори, тут беруть участь й суспільство і влада. Коли у країні буде створено економічні, соціальні, політичні, духовні умови, в нашому суспільстві буде формуватися єдина політична нація.

У суспільствознавчій літературі дуже часто вживається поняття «національний менталітет». Термін менталітет (ментальність) - латинського походження (латів.mens - розум, мислення, спосіб думання.). У соціології цим терміном прийнято позначати сукупність установок і схильностей індивіда, соціальної групи чи народу діяти, мислити, відчувати і сприймати світ належним чином. На рівні ментальності «перетинаються» природні і культурних, раціональні й емоційні, свідомі та несвідомі, особистісні і громадських компоненти структури індивідуальної та колективної свідомості людини та поведінки.

Кожен народ у процесі свого історичного буття виробив особливий менталітет, тобто своєрідний спосіб усвідомлення й ставлення до світу, який задається мовою, традиціями, вихованням, релігійними уявленнями тощо, тобто усією суспільною практикою людей. До менталітету належать звички, прагнення, символіка, традиції, інтуїтивне несвідоме, що існують на рівні несвідомих психічних процесів. Ментальність - це питомі риси української нації та людини. Поняття “ментальність” у науковий обіг увійшло з 1958 р. завдяки двом французьким дослідникам Ж.Люб'є і Р.Мандру. Через цю категорію ми можемо аналізувати психічний склад людей у соціальному, політичному чи етнічному контексті.

Ментальність українського народу формувалася під впливом складних історичних обставин. Основну роль відіграло геополітичне розташування України на перехресті історичних шляхів зі Сходу на Захід і з Півночі на Південь. Ця обставина обумовила химерне поєднання у світогляді українця західної (активно-раціоналістичної, індивідуалістичної, матеріалістичної) та східної (пасивно-споглядальної, спрямованої на вищі істини) ментальності. Так, наприклад, сучасний українець, як західнянин, високо поціновує досягнення науки та техніки, але водночас для нього важливо, щоб вони використовувалися задля гуманістичних цілей.

Українець, не відмовляючись від раціоналістичної думки, великої ваги надає виявам почуттів та емоцій. Інколи він може видаватися навіть сентиментальним і надто ліричним. Це, зокрема, відбилося у фольклорній лексиці, в якій часто зустрічаються пестливі форми, навіть для негативних персонажів (“воріженьки”).

Поряд з ліричністю має місце певна українська замкненість стосовно зовнішнього світу, настанова на іншу, вищу правду. Якщо українцеві доводиться емігрувати, він важко звикає до нового оточення.

Українець дуже прив'язаний до своєї Батьківщини , в якій намагається будувати міцні і надзвичайно близькі стосунки. Для його ментальності характерно піклуватися. Українці, як правило, оточують своїх близьких турботою, своєрідною материнською опікою. Дітей підтримують до зрілого віку, і часто ще й у зрілому віці. Така щільність родинних стосунків певною мірою теж визначається історичним минулим: на території, що лежала на перехресті західного й східного світів, практично не припинялися війни і грабіжницькі напади. Жити тут було небезпечно, панування часто змінювалося, і зберегтися як єдине ціле можливо було лише замкнувшись у колі найближчих.

Довгий час суспільство поділялося на тих, хто годував країну (селянство), і тих, хто її боронив (козацтво). Це породжувало дві майже протилежні форми свідомості. Перша - тип захисника, воїна, шаленого, нестримного і авантюрного, що п'яніє від парубоцького запалу, здатного на афективні, нерозсудливі і героїчні вчинки. Такими козаки нерідко постають у “Кобзарі” Тараса Шевченка, такими їх змальовували українські і польські романтики.

Другий тип свідомості українців визначався поміркованістю і миролюбністю, яка дозволяла „перечекати” численні негоди історичної долі. Цей тип свідомості виявлявся у певній замкненості характеру, схильності до оборони проти зовнішнього світу і звернення психічної енергії на розбудову внутрішнього життя.

Виключна перевага селянського класу в деякі періоди української історії мала також і позитивний вплив на українську ментальність: селянський побут, який більшою мірою узалежнює людину від природи, ніж від іншої людини, спричинює високе емоційне переживання природи, спокійну, витриману вдачу, елегійність, ніжність і схильність до рефлексії. Ці риси сприяли також збереженню родинних і родових груп, приятелювання й побратимств.

Водночас українцям властиві такі позитивні риси як працелюбність, гостинність, потяг до освіти, здоровий оптимізм, мужність, універсальність, побудова міцних сімейних стосунків.

Для української родини традиційно характерна велика роль жінки і передусім матері. У давнину, коли в Європі панували патріархальні стосунки, в Україні було можливим сватання дівчини до парубка.

Важливу роль у становленні української ментальності зіграла також церква. Історично народний світогляд українців має три основні шари: демонологічний, міфологічний і християнський. Християнська релігія, яка прийшла на українські землі в кінці Х ст., абсолютизувала дохристиянську ієрархічність, намагаючись якщо не зруйнувати стару світоглядну систему, то максимально пристосувати її до своїх потреб. Результатом такого протиборства ідей став релігійний дуалізм (двовір'я), елементи якого донині збереглися у народних звичаях і обрядах. Із впровадженням християнства у віруваннях і повір'ях посилюється елемент надприродного. Разом з тим, фантастичне і надприродне, яке не пов'язувалося з офіційною релігією, витіснялося у сферу фольклорної традиції (поезії, казок, легенд тощо).

Термін «політична культура» вперше використовував у XVII столітті німецький просвітитель І. Гердер (1744-1803). Природно, не припускав тоді, що концепцію політичної культури надасть такий вплив на політичну науку і практику.Можливості політичної культури визначаються багатозначністю і багатогранністю її вимірів. Політична культура є сукупність цінностей, установок, переконань, орієнтацій і висловлюють їх символів, що є загальноприйнятими і служать упорядкування політичного досвіду і регулювання політичної поведінки всіх членів товариства. Вона містить у собі як політичні ідеали, цінності, установки, а й активні норми політичного життя. Тим самим було політична культура визначає найтиповіші зразки і правил політичної поведінки, взаємодії влади - індивіда - суспільства.

Політична культура України теж багато в чому визначена історією її розвитку. За довгі роки перебування на перетині західної та східної політичних культур власна політична культура українського народу, його ментальність сформувались як неповторний симбіоз різних компонентів культур (з перевагою все-таки західних компонентів). Проте у посткомуністичному українському суспільстві поширені та мають помітний вплив уявлення, ідеї, ідеали, орієнтації, настрої, стереотипи мислення та поведінки, культивовані радянським режимом, з одного боку, а, з другого, -- одвічною мрією українського народу про незалежну власну державу. Це надає політичній свідомості громадян певної особливості: вони вимагають повноти всіх політичних прав і свобод, прихильно ставляться до ідеї ринкової економіки, проте вірять, що лише планова система народного господарства зможе вивести країну з кризового стану.

Політична культура сучасної України має, за дослідженнями вчених, посткомуністичний, пострадянський, постколоніальний характер.

Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Це доводить мовна проблема, комплекси національної меншовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів, схильність більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сил. Проте характер сучасних соціально-політичних процесів дозволяє твердити, що політична культура українського суспільства стає національною та незалежною. ментальність культура українська

За умов суверенного існування відроджуються такі традиційні риси української політичної культури, як народоправство, толерантність, ліберальне ставлення до держави (не людина і нація для держави,а навпаки)

За ідеологічною спрямованістю для політичної культури України характерний розкол суспільства на прихильників комуністичних і соціалістичних цінностей, з одного боку, та консервативно-ліберальних -- з іншого. Сучасній Україні загалом властива прихильність до західноєвропейських політичних цінностей, але помітними є риси ментальності та культури східних народів, зокрема орієнтація на харизматичних лідерів,підпорядкованість церкви державі.

Політична культура українського народу на сьогодні ще не є цілісною, бо відсутні окремі компоненти культури, а багато з існуючих мають ще несформований характер. Багато політико-культурних елементів не відповідають національному характеру, традиціям української нації, тобто політичній культурі властива неорганічність. Інерційна радянська політична культура залишається домінуючою у нашому суспільстві, хоча дедалі потужнішими стають українські політичні цінності та орієнтації. Сьогодні для України актуальною є проблема радикального оновлення, трансформації посткомуністичної політичної культури в національну, суверенну, демократичну як за змістом, так і за духом.

На данному етапі політична культура прагне інтегрувати суспільство, забезпечити стабільність відносин еліти й електорату. Саме там, де люди відчужені влади і немають можливості керуватися значимими собі політичними цінностями і цілями, як правило, виникає протиріччя між офіційної (підтримуваної інститутами держави) політичної культурою і тих цінностями (і відповідними їм формами поведінки), куди зорієнтоване більшість чи велика частина населення.

Прикладом , в традиційних суспільствах (аграрних, побудованих простою відтворенні і натуральних зв'язках) політична культура навіть протягом реформації, зазвичай, підтримує колишню архаїчну структуру влади, протидіючи цілям про модернізацію й демократизації політичною системою. Така здатність політичної культури добре пояснює те що більшість революцій (тобто. стрімких, обвальних змін) найчастіше закінчується або поверненням до старих порядків (що означає неможливість населення адаптувати собі нові цілі й цінності), або терором (тільки і здатним примусити людей до реалізації нових їм принципів політичного розвитку). По-друге, політична культура здатна породжувати нові, нетрадиційні суспільству форми соціальної і політичною життя, а, по-третє, комбінувати елементи старого й перспективного політичного устрою.

Поглиблене вивчення політичної свідомості і політичною культури є неодмінною стороною пізнання політичного життя будь-якого суспільства. Саме вони пояснюють витоки, характері особливості конкретної політичної системи. Необхідність вивчення політичної свідомості і політичною культури диктується також потребами в прогнозах політичної поведінки людей, без чого неможлива результативна практична політика.

Нині і саме поняття «політична культура» вживається у досить абстрактному, а й де-не-де суперечливому, часом незрозумілим масової свідомості значенні. У суспільстві все сьогодні говорять про політичну культуру влади, про політичну культурі політичним лідерам, про політичну культурі політичних і громадських рухів, але не хто згадує про політичну культурі суспільства, про особливості, розбіжностей й про його важливості у демократичній розвитку Української держави. Якщо ж заходить про політичну культурі молоді, то майже всі одностайні у цьому, що її треба активно формувати, але не хто знає про, що являє собою нова політична культура сучасного українського суспільства та як він формувати.

Размещено на www.allbest.