Становлення та розвиток соціологічної думки в західній Європі, США, Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК СОЦІОЛОГІЧНОЇ ДУМКИ В ЗАХІДНІЙ ЄВРОПІ, США, УКРАЇНІ

1. Становлення та розвиток соціології як науки в західній Європі (хіх - хх ст.)

Соціологія як специфічна самостійна галузь знань, як наука про суспільство, про соціальні відносини сформувалася пізніше багатьох суспільних наук, лише в середині ХІХ ст., коли в Європі склалися капіталістичні суспільні відносини, коли людина отримала певний рівень свободи і мала право розпоряджатися своєю здатністю працювати, обирати вид і форму діяльності, вступати в певні соціальні, економічні та політичні відносини з іншими людьми та соціальними групами. Однак знання про суспільство, суспільні відносини та відносини між людьми своїми коренями сягають сивої давнини.

Людина в процесі своєї трудової діяльності поступово набувала більш-менш досконалих властивостей життя. В пошуку досконаліших властивостей життя люди формувалися в колективи, що дозволило їм не лише зберегтися як біологічному виду, а й створити основу й певні умови для перетворення людини біологічної в людину соціальну вже у первісному суспільстві.

Стародавні політичні та соціальні вчення в Єгипті, Дворіччі, Індії, Палестині, Китаї, Греції та інших регіонах Землі відображали лише основні характеристики ранніх типів суспільств, що прийшли на зміну первісному суспільству.

Політична та соціальна думка розвивалась на основі релігійно-міфологічного світогляду. Соціальні погляди тісно перепліталися з філософськими, моральними та іншими уявленнями. Більшість цих уявлень зафіксовано в Біблії та інших джерелах стародавнього світу.

Становлення соціологічних знань від часів античності до наших днів було процесом безперервним та послідовним. Досягнення всіх наук - філософії, історії, теорії політики, права, природознавства - містили в собі елементи соціологічних знань. Докорінні зміни умов та змісту життєдіяльності людей, а водночас і соціальної свідомості початку ХІХ ст. підготували оформлення соціології як окремої, специфічної, самостійної науки. Можна виділити три основні стадії історії соціологічної думки (див. схему).

Схема 1:

Поглиблення знань про суспільство поступово звільняє думку від релігійно-міфологічних уявлень та забезпечує формування соціології як окремої науки. Цьому сприяли не тільки розвиток гуманітарних наук, а й бурхливі перетворення періоду буржуазних революцій кінця ХVІІІ-початку ХІХ століття.

Перша половина ХІХ ст. - період бурхливого промислового розвитку передових країн, що пов'язано з використанням досягнень науки й техніки, фундаментальними відкриттями практично в усіх галузях природознавства. В той же час відбуваються складні масштабні та гострі соціально-політичні конфлікти та зміни, особливо у Франції.

На цьому фоні рельєфно виявилось серйозне відставання знань людей про самих себе та про суспільство, де вони живуть і працюють. І аналогічно тому, як вищий, на той час, рівень розвитку капіталістичних економічних відносин в Англії став сприятливою умовою для виникнення класичної політичної економії Адама Сміта та Девіда Рікардо, так і найвищий рівень соціально-політичних відносин у Франції викликав необхідність та став сприятливою основою для формування соціології як самостійної науки, засновником якої став Огюст Конт (1798-1857). Огюст Конт увійшов в історію суспільної думки як засновник позитивістської філософії та позитивістської соціології, спрямованих на вивільнення науки від абстрактної філософії (метафізики) та теології. Його основні твори - «Курс позитивної філософії» та «Система позитивної політики», в яких він доводить, що кризове становище, в якому тривалий час перебували найцивілізованіші народи, допоможуть подолати лише позитивні знання, що ґрунтуються на спостереженні об'єктивних реалій та протистоять химерним, нереальним, абстрактним, релігійно-міфологічним знанням.

Новаторською стала вимога О. Конта до соціології: вивчати закони явищ, що спостерігаються, а не шукати апріорних, тобто існуючих до будь-якого досвіду, первісних, неземних причин; обґрунтовувати достовірність, істинність своїх висновків на фактах та на зв'язках, а не на філософській інтерпретації розуміння історії.

Соціологію О. Конт ділить на дві частини - соціальну статику та соціальну динаміку. Соціальна статика - це, по суті, анатомія суспільства, теорія суспільного порядку, раціональна, ефективна організація суспільства, досягнення соціальної гармонії (консенсусу). Вона покликана вивчати умови панування та закони функціонування соціальних систем.

Соціальна динаміка вивчає закони розвитку соціальних систем та їх зміни. Тобто соціальна динаміка, за О. Контом, - це позитивна теорія соціального розвитку реальних явищ і процесів соціального життя суспільства, реальних соціальних систем.

Таким чином, О. Конт уперше обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства та можливість пізнання законів його розвитку; визначив та обґрунтував соціологію як особливу, самостійну науку про суспільство, поставив питання про організацію та проведення емпіричних досліджень у науці, окреслив загальні контури соціальної структури та основних соціальних інститутів суспільства. Прихильник позитивістської соціологічної теорії, англійський філософ та соціолог Герберт Спенсер (1820-1903 ), вважаючи, що суспільство розвивається і як природа, і як живий організм, прагнув провести якомога більше емпіричних досліджень для підтвердження еволюційної гіпотези розвитку суспільства.

Г. Спенсер послідовно розробляв та обґрунтовував еволюційну теорію розвитку суспільства, намагався провести аналогію між біологічним організмом та суспільством як соціальним організмом, твердив, що безперервний розвій суспільства дозволяє розглядати його як організм, що розвивається еволюційним шляхом від зародків невеликих мас, збільшення кількості одиниць та розширення спільностей у великі спільності, у суспільство як цілісний організм.

Ніяких революцій у цьому процесі, вважав Спенсер, не потрібно.

На відміну від О. Конта, Г. Спенсер не розглядав соціальну еволюцію як прямолінійний процес, добре усвідомлюючи обмежений характер «створення нарису емпіричної соціології» та ін. Ідеї Г. Спенсера згодом використані й далі розвинуті сучасною західною соціологією, зокрема структурним функціоналізмом Талкотта Парсонса.

Вагомий внесок у розвиток соціологічної думки зробили німецькі філософи та соціологи К. Маркс (1818-1883) та Ф. Енгельс (1820-1895), які прагнули по-новому осмислити майже всі соціальні науки. Зміст, місце та роль соціології марксизму в теорії соціальної думки визначаються такими основними концептуальними положеннями та висновками:

Сутність та функціонування суспільства, свідомість та поведінка людей у суспільстві зумовлюються реально існуючим способом виробництва.

Розвиток суспільства визначається об'єктивними всезагальними та специфічними законами.

У класовому суспільстві існують антагоністичні суперечності, які спричиняються до гострої класової боротьби.

У класовому суспільстві може панувати або диктатура буржуазії, або диктатура пролетаріату, а класова боротьба, безумовно, веде до диктатури пролетаріату.

Зміна соціально-політичного устрою можлива лише революційним шляхом.

Водночас К. Маркс та Ф. Енгельс одними з перших почали використовувати емпіричні соціологічні дослідження.

Треба зазначити, що марксизм розглядає ідеї в комплексі соціально-культурних цінностей суспільного розвитку, що існували тоді в реальному житті суспільства. Тому неправомірно ототожнювати погляди К. Маркса та Ф. Енгельса з ленінізмом, троцькізмом, сталінізмом, марксизмом тощо. Однак слід чітко визначити й аналізувати категоричні помилки марксизму, його висновки про абсолютність класової боротьби, неминучість диктатури, роль насильства, які не підтвердились історичним розвитком і призвели до великих втрат у багатьох країнах світу.

Засновником нової французької соціологічної школи став соціолог і філософ Еміль Дюркгейм (1858-1917). Його численні праці впливали й продовжують впливати на розвиток соціологічної думки.

Особливо вагомий внесок Е. Дюркгейм зробив у розуміння проблеми предмета та методу соціології як самостійної науки з позицій структурного функціоналізму, основною суттю якого є висновок про те, що структура суспільства - це сукупність фактів у їх функціональній взаємодії та взаємозалежності. Соціальні факти (соціологізми) існують, за Е. Дюркгеймом, поза людиною та впливають на людину примусово. Головна особливість методу Е. Дюркгейма - з'ясувати соціальне соціальним - полягає у тому, що цінності та ідеї втілюються в соціальні норми й стають важелями соціальної регуляції.

Е. Дюркгейм сформулював концепцію еволюційного розвитку суспільства від механічної до органічної солідарності. Він твердив, що в традиційних суспільствах існує лише механічна солідарність на основі подібності індивідів, одноманітності виконуваних ними функцій. У суспільствах, де поділ праці набирає різноманітних форм, кожен індивід починає здійснювати спеціальну функцію, формується новий тип солідарності. Таке суспільство нагадує організм з його різноманітними органами, що відіграють певну своєрідну роль у його межах, організм, де формується органічна солідарність людини зі своїми духовними та моральними цінностями. Соціологія не сприяє пом'якшенню або навіть зняттю конфліктів.

На якісно новий рівень соціологія як наука підноситься в кінці ХІХ-на початку ХХ ст. завдяки розробці німецьким соціологом Максом Вебером (1864-1920) концепції «розуміючої соціології» та теорії «соціальних дій».

Головна ідея соціології М. Вебера - обґрунтування можливості максимально раціональної поведінки, що виявляється у всіх сферах взаємодії людей. Методологічні принципи соціології М. Вебера пов'язані з іншими теоретичними системами, характерними для суспільствознавства, - позитивізмом О. Конта та Е. Дюркгейма, соціологією марксизму та ін. М. Вебер розглядав цінності як вираження загальних установок певного періоду розвитку суспільства, тому вони, як інструменти розуміння явищ, процесів, людського суспільства в цілому та поведінки окремих його членів, визначаються характером історичної епохи, накреслюючи спільну лінію прогресу цивілізації. Щоб з'ясувати справжні причинні зв'язки явищ у суспільстві та дати осмислене тлумачення людської поведінки, доцільно сконструювати недійсне - запозичені з емпіричної реальності ідеально-типові конструкції, які виражають те, що є характерним для багатьох суспільних явищ. Такий ідеальний тип розглядається М. Вебером як засіб, що дозволяє розкрити загальні правила подій.

Ідеальний тип як методологічний засіб, на думку М. Вебера, дозволяє:

- сконструювати явище або людські дії такими, якими б вони були в ідеальних умовах;

- розглядати явище або дію незалежно від локальних умов.

Соціологія є «розуміючою» наукою, оскільки вивчає поведінку особи, вкладаючи в свої дії певний сенс. Дії людини набувають характеру соціальної дії, якщо в ній присутні два моменти: суб'єктивна мотивація індивіда та його орієнтація на інших. Таким чином, М. Вебер обґрунтував необхідність, умови та можливості максимально раціональної поведінки соціальних суб'єктів, що проявляється у всіх сферах взаємовідносин людей.

Саме цими висновками М. Вебер немовби завершує важливий етап становлення та розвитку соціології як науки в країнах Західної Європи в ХІХ-на початку ХХ ст. (див схему 2).

Схема 2:

У даній схемі представлені тільки найвідоміші соціологи Західної Європи та їхні основні соціологічні ідеї, але вони показують, що головною особливістю західноєвропейської соціології є глибокі теоретичні розробки, пов'язані із соціальними реаліями ХІХ-ХХ століть.

2. Зміст і особливості соціологічної думки у сполучених штатах Америки

У ХХ ст. найбільш плідно соціологія розвивалась у США. Це було зумовлено тим, що:

1) у США після глибокої загальної кризи та тривалої стагнації економіка почала бурхливо розвиватися завдяки новим технологіям та науковій організації праці;

2) на відміну від Європи, де соціологічна теорія розвивалась та удосконалювалась завдяки ініціативі та ентузіазму окремих учених, у США соціологічні дослідження з самого початку були добре організовані, фінансовані та стали невід'ємною частиною університетської освіти й соціальних наукових досліджень. Широке використання математики та статистики, методів експерименту та моделювання, соціометрії та соціальної інженерії забезпечили розвиток соціології як точної науки.

Важливою особливістю американської соціології є те, що головні зусилля вчених-соціологів були зосереджені на вирішенні практичних завдань, тобто - прагматизм, який давав відповіді на конкретні питання: якими є мотиви поведінки людей; як краще та ефективніше здійснювати соціальний контроль та управління; якими шляхами подолати конфлікти та підтримувати стабільність суспільства; якими методами, засобами та заходами можна забезпечити соціальне партнерство та співробітництво людей у виробництві, зростання продуктивності праці, підвищення добробуту громадян тощо. Якраз над розв'язанням цих проблем працювали відомі американські соціологи (див. схему 3).

Із схеми видно, що американські соціологи в логічній послідовності прагнули дати відповіді на питання, що їх висувало соціально-економічне життя суспільства, розв'язувати конкретні проблеми в конкретних умовах соціальної реальності. Наприклад, коли виникли проблеми з реалізації системи Тейлора і йому почали дорікати за надмірну жорсткість і перевищення ролі фізичних та матеріальних чинників у виробництві, на межі 20-30-х років виникає так звана теорія «людських відносин». У ній обґрунтовувались необхідність та доцільність поставити в центр уваги саму людину - робітника, доводячи, що з робітником потрібно поводитись як із «соціально-психологічною істотою», а не як з «біологічною машиною».

Схема 3:

Для підвищення ефективності виробництва, трудової діяльності робітників важливими є не тільки матеріальні стимули, а й психологічні чинники, до яких належать:

- Згуртованість групи, в якій працює індивід.

- Сприятливий моральний клімат у ній.

- Добрі взаємовідносини з керівництвом.

- Урахування інтересів робітника.

- Задоволеність своєю працею тощо.

Звідси практичними рекомендаціями щодо удосконалення управління є такі:

- Потрібно проявляти постійну турботу про людей.

- Створювати атмосферу гармонії у взаємовідносинах індивідів та груп.

- Доповнювати індивідуальну винагороду за працю колективною.

- Розвивати демократичний стиль керівництва та ін.

У середині ХХ ст. американський психолог Абрахам Маслоу обґрунтовує складніший механізм впливу запитів людей на їхню поведінку, що його він розкриває у своїй теорії «Ієрархії потреб», згідно з якою різноманітні людські потреби можна поєднати у певні групи і рівні, що розташовуються за ступенем їх важливості, необхідності задоволення та впливу на поведінку людей. В одному із варіантів даної концепції виділяються такі шість груп і рівнів потреб:

- фізіологічні;

- екзистенціальні (самозбереження);

- соціальні;

- престижу;

- особистісні;

- духовні.

Головна ідея ієрархії потреб полягає у тому, що в кожен даний момент поведінка людини або групи визначається найважливішою потребою із всієї ієрархії їх.

Дуже вагомий внесок у розвиток американської соціології зроблено структурним функціоналізмом Толкотта Парсонса, який сприяв розумінню людської дії як системи, що самоорганізовується. Специфіку останньої він вбачав у такому:

- символічність, тобто наявність таких символічних механізмів саморегуляції, як мова, цінності тощо;

- нормативність, тобто залежність індивідуальної дії від загальноприйнятих норм;

- певна ірраціональність та незалежність від умов середовища і водночас залежність від суб'єктивних «визначень ситуації».

Одним із провідних напрямів американської соціології у ХХ ст. став «біхевіоризм» (від англ. bihavior - поведінка) - «наука про поведінку», родоначальниками якої стали американські психологи Едуард Торндайк та Джон Уотсон. Вони прагнули створити науково обґрунтовану «технологію» поведінки людини. Однак у їхніх підходах поняття поведінки зводилось до найпростішої формули - стимул - реакція, як і в тваринному світі. Є стимул, тобто ті або інші спонукальні впливи на людей, є і реакція (відповідні дії) на них.

Таким чином, допускалося спрощене бачення людини та її поведінки, неправомірне ототожнювання життя тварин та соціального буття людей. Із формули стимул - реакція практично випускаються чинники свідомості людини та впливу на неї суспільства, керівництва. Тому вже у 30-х роках ХХ ст. біхевіоризм, будучи перетвореним у необіхевіоризм, певним чином здійснив своє самооновлення.

Позитивними характеристиками необіхевіоризму є такі:

- науковість, строгість і точність досліджень;

- широке застосування математики та статистики;

- нові методики експериментів тощо.

Усе це дозволяє соціологам та психологам використовувати біхевіоризм для розв'язання багатьох практичних завдань.

Таким чином, американська соціологія зробила вагомий внесок у розвиток соціології як науки, особливо в її прагматичний аспект.

3. Формування й розвиток соціологічної думки в Україні

Соціально-політичні вчення в Україні, які дійшли до нашого часу у вигляді написаних праць, виникли в ХІ ст. під впливом якісного перевороту в світогляді людей, що був зумовлений хрещенням Русі в 988 р. За тих умов освічені, талановиті діячі церкви, держави та суспільства прагнули відображати власні інтереси народів Русі, відбивати їхні повсякденні нагальні потреби. Тоді ж теоретична думка намагалась усвідомити та розкрити процес становлення державності Київської Русі, принципи та закони функціонування й розвитку суспільного життя у всіх його проявах.

В ХІ ст. з'явився один із найдавніших документів давньоруської писемності - «Слово про закон і благодать», автором якого є давньоруський письменник, перший київський митрополит із руських Іларіон. У цьому творі він відкидає твердження про існування в світі того чи іншого обраного Богом народу та про необхідність «всепоглинаючої вселенської імперії та церкви», обґрунтовує та обстоює ідею самостійності Русі, необхідність створення сприятливих умов життя людини.

У ХІІ ст. літописець, монах Києво-Печерського монастиря Нестор написав «Повість временних літ».

У цьому літописі відображені соціологічні, суспільно-політичні ідеї того часу. В центрі уваги цього історичного документу - людина, умови її життя, а головна думка літопису - єдність та незалежність Русі в боротьбі з численними ворогами.

Велике значення для формування й розвитку соціологічної думки в Україні мають «Повчання» Володимира Мономаха, написані в ХІІ ст., головними тут є соціально-політичні ідеї єдності Київської Русі, взаємної допомоги та підтримки у боротьбі з ворогами. В «Повчаннях» та інших творах мислителів того часу знайшли відбиття моральні принципи та настанови, роздуми про історію, місце та роль держави, сутність та значення влади у побудові сильної та незалежної України-Русі.

Соціально-політичні ідеї єдності та незалежності України особливо інтенсивно розвивалися в часи Запорізької Січі. В центрі уваги мислителів того часу були демократичні принципи соціального ладу та суспільної організації, що й зумовило утворення української державності. Характерними соціальними рисами козацької держави Запорізької Січі були: демократизм, справедливість, відповідальність, турбота про соціальний розвиток суспільства, розвиток освіти, виховання в молоді почуття патріотизму.

Усе це дало поштовх активізації соціально-політичної думки в Україні в XVI-XVII ст., головним змістом якої був розвиток національно-патріотичних ідей, протест проти гноблення українського народу з боку загарбників з Литви, Польщі та інших держав, а пізніше - з боку російського царизму.

Величезний вплив на розвиток соціологічної думки в Україні справляла Києво-Могилянська академія, що була офіційно створена в 1644 р. на базі Київської братської школи.

На честь видатного просвітника та організатора, високоосвіченої людини Петра Могили (1574-1647) Київська академія стала іменуватися Києво-Могилянською.

Значну увагу Петро Могила приділяв соціально-політичним проблемам та вченням.

Заслугою його є те, що він уперше в Україні відокремив державу та суспільство і чітко визначив завдання держави відносно людини.

Він зробив висновок про те, що держава виникає із необхідності забезпечення природних потреб людини на основі закону, організовує господарську діяльність, захищає людину, опікується її вихованням та розвитком її душі й тіла. Значний внесок у розвиток соціальної думки в Україні у XVIII ст. зробив відомий гуманіст, поет, філософ Григорій Савич Сковорода (1733-1794). Він палко відстоював рівність між людьми, право кожного на щастя й свободу.

Шлях до ідеального суспільства мислитель вбачав у вихованні людини через її самовиховання на основі праці відповідно до життєвого покликання, висловлював переконання, що людина може формуватися і самореалізовуватися лише через «сродну працю».

Плідно розвивалась соціологічна думка в Україні у ХІХ - на початку ХХ ст. Особливо змістовною є багатопланова діяльність Михайла Петровича Драгоманова (1841-1895), одного з ідеологів лібералізму в суспільно-політичному житті.

Його соціально-політична концепція поєднувала в собі соціалістичні ідеї, ідеї соціальної рівності, справедливості та буржуазно-демократичні ідеї конституційного права, широкого місцевого самоуправління, необхідності політичної боротьби, захисту прав та свобод людини.

Однак він вважав, що головне - у поступі людини й громади, поступі політичному, соціальному, культурному, а національність є тільки ґрунтом, формою та способом.

При цьому Драгоманов недооцінював чинник національного державного суверенітету.

Друга половина ХІХ ст. стала справжнім розквітом соціологічної думки в Україні.

Сергій Андрійович Подолинський, Іван Якович Франко, Іван Федорович Фесенко, Олександр Опанасович Потебня, Леся Українка та інші обґрунтували ряд положень щодо ролі особи в історії, перебудови суспільства на справедливих засадах, механізму діяльності самоврядних общин, прогнозування соціально-демографічного вибуху, шляхів національного визволення. Фундаментальні соціологічні дослідження були здійснені в Україні на початку ХХ ст. видатним істориком, політологом, соціологом та політичним діячем Михайлом Сергійовичем Грушевським (1866-1934). Широка ерудиція в царинах історії, літератури, мистецтва дали йому можливість виробити своє розуміння суспільного процесу та політичного розвитку.

На його думку, соціально-політичний процес однаково визначається біологічною, економічною та психологічною сферами, а суспільний розвиток полягає у певному чергуванні двох протилежних інстинктів - колективістського (солідарності) та індивідуального.

Свою систему соціологічних поглядів М. С. Грушевський сформулював у праці «Початок громадянства (генетична соціологія)», написаній у 1921 р. і видрукуваній у Відні.

В цій праці видатний учений відповідає на запитання: що таке суспільство, чому воно виникло.

Він висловлював твердження, що сенс трансформації людського суспільства полягає у послідовному переході від традиційних форм до індустріальних, модернізованих, що, таким чином, створює теоретичні основи нової загально цивілізаційної типологізації суспільства.

М. С. Грушевський розкрив структурні зміни в суспільстві, які відбуваються в період спеціалізації праці, коли сама людина стає іншою і її стосунки, взаємодії також набувають зовсім іншого характеру.

Громадянство (суспільство) вчений розглядав як організовану людську множинність.

Він був глибоко обізнаний у творчому доробку вітчизняних учених, а також провідних західних соціологів О. Конта, Г. Спенсера, Е. Дюркгейма, М. Вебера, К. Маркса та інших.

У своїх творах він акумулює та розвиває вітчизняну і зарубіжну соціологічну думку. М. С. Грушевський своїми працями завершує важливий етап розвитку соціологічної думки в Україні та упевнено накреслює активні напрями її подальшого розвитку (див. схему 4).

Схема 4:

М. С. Грушевський ще в 1919 р. створив в еміграції Український соціологічний інститут, який плідно займався проблемами соціального розвитку України та її майбутнього, підготував досвідчених науковців у різних галузях соціології. У 30-ті роки ХХ ст. в Радянському Союзі самі поняття «відчуження», «соціальна динаміка», «соціологія праці», «соціологія сім'ї», «соціологія релігії» та інші були практично заборонені, але розвиток соціологічної думки в Україні не припинявся: проблемами соціології займалися науковці Інституту філософії Академії наук.

І лише на початку 90-х років у системі Академії наук України створюється Інститут соціології. Головними завданнями цього вкрай необхідного наукового закладу стали: виявлення закономірностей та випадковостей розвитку українського суспільства; проблеми розбудови демократичної, суверенної, правової соціальної держави; шляхи забезпечення єдності української політичної нації; захисту та реалізації прав і свобод людини; формування середнього класу та встановлення реального діючого соціального партнерства тощо.

Розробкою цих питань займаються сучасні українські соціологи: В. Андрущенко, В. Ворона, В. Волович, В. Піча, В. Оссовський, М. Горлач, В. Пазенок, А. Черниш, А. Ручка, О. Якуба та інші.

Таким чином, українська соціологічна думка є вагомим внеском у розвиток світової науки про суспільство. Сьогодні в Україні соціологія як наука вийшла на новий рівень свого розвитку, вона забезпечує ефективне розв'язання соціально-політичних проблем.

Література

1. Андрущенко В. Л. та ін. Соціологія: Підручник. - К.-Х., 2012.

2. Грушевський М. С. Початки громадянства, генетична соціологія. - Відень, 2011. соціологія еволюційний суспільство

3. Ручка А. А., Танчер В. В. Очерки истории социологической мысли. - Нью-Йорк, 2005.

4. Ручка А. А., Танчер В. В. Курс історії теоретичної соціології. - К., 2005.

5. Черниш А. З історії розвитку соціології в Україні. - Львів, 2005.

6. Брегеда А. Ю. та ін. Соціологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисципліни. - К., 2009.

7. Дворецька Г. В. Соціологія: Підручник. - К., 2012.

Размещено на Allbest.ru