Злочинність серед неповнолітніх та молоді як актуальна соціальна проблема

Размещено на http://allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

Кафедра соціальної психології та психології управління

Реферат

«Злочинність серед неповнолітніх та молоді як актуальна соціальна проблема»

Дніпропетровськ 2013р.

План

Вступ

1. Поняття соціальної роботи

2. Злочинність серед неповнолітніх та молоді як актуальна соціальна проблема

3. Роль соціальної роботи у вирішенні проблеми злочинності

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Соціальна робота як професія виникла в Україні близько десяти років тому. Поява нового фаху була спричинена масштабними змінами у нашому суспільстві, пов'язаними із соціальною кризою та, як наслідок цього, появою вразливих груп населення, які потребували професійної допомоги та підтримки і не лише матеріальної.

Соціально-економічна криза супроводжувалась ідейною: руйнувались ідеологічні принципи та догми, звичні для суспільства, відбувалася втрата почуття внутрішньої визначеності та стабільності.

Протягом нетривалого періоду існування соціальної роботи в Україні можна спостерігати інтерес до цієї професії, що зростає дедалі більше. Про це свідчить не лише створення значної кількості громадських організацій, які пропонують послуги з розв'язання соціальних проблем різних груп населення, але й виникнення майже тридцяти кафедр, де готують соціальних працівників. Зараз уже мало хто сумнівається в тому, що соціальна робота необхідна у будь-якому суспільстві, - а не лише в тому, де існують складні соціально-економічні проблеми. Адже вона є однією з найпоширеніших професій у розвинених країнах Європи та Північної Америки.

Загальні теоретичні засади соціальної роботи формуються в результаті синтезу знань, які нагромаджуються різними науками і проявляються системно у притаманних соціальній роботі процесах і явищах. Кожна наука виокремлює з навколишньої реальності певну її сферу, галузь, аспект, процеси і явища якої можна досліджувати відповідним інструментарієм. Об'єктом теорії соціальної роботи, як зазначалося, є вивчення соціальних явищ, процесів і відносин. Тому вона спирається на інші суспільні науки -- філософію, історію, соціологію, політологію тощо. Водночас вона має предметні та методичні зв'язки з окремими природничими дисциплінами -- фізіологією, медициною, психоло­гією, що підкреслює її інтегративний характер. Ця загальнонаукова тенденція зумовлена необхідністю оптимального пізнання і цілісного задоволення матеріальних, соціальних і духовних потреб людини. Для цього необхідні об'єднання зусиль представників різних галузей наукового знання, розвиток міждисциплінарних зв'язків і досліджень, застосування не лише спеціально-наукових, а й загальнонаукових методів.

Разом із тим окремі науки не нівелюються, а кожна знаходить свою нішу в системі теоретичних знань. У багатогранному, невичерпному об'єкті дослідження, яким є суспільне життя, теорія соціальної роботи вивчає його не загалом, а лише якусь частину, своєрідний "зріз", якому притаманні певні закономірності, властивості й відносини, що в сукупності й становить предмет соціальної роботи як науки.

Теорія соціальної роботи досліджує не глобальні соціальні процеси, а конкретні проблеми життєдіяльності особи, групи, спільності людей. Це не означає спрощення її предмета, оскільки соціальні явища і відносини не є незмінними, уніфікованими.

Це послідовна зміна станів, стадій, що закономірно чергуються в поведінці й розвитку особи, сім'ї, соціальної групи або суспільства. Такий складний процес зумовлений внутрішніми і зовнішніми факторами, потребами, інтересами, мотивами його учасників.

Теорія соціальної роботи виявляє і досліджує в цьому процесі суттєві, об'єктивно необхідні зв'язки і явища. Конкретні та повторювані соціальні процеси втілюються в результатах психологічного, педагогічного й управлінського впливу на стан і поведінку особи, групи, спільності людей.

Тому ця наука вивчає закономірності, принципи, механізми функціонування соціального управління в системі практичної соціальної роботи серед різних груп людей, її ефективність, шляхи і способи вдосконалення соціальних технологій, підвищення результативності соціальних служб, їх кадрового та інформаційно-методологічного забезпечення; здійснює структурно-функціональний аналіз роботи державних, регіональних, громадських інститутів соціального захисту та підтримки населення; бере участь у комплексних міждисциплінарних дослідженнях гуманітарних проблем із метою прогнозування моделей розвитку конкретних соціальних процесів, обґрунтування оптимальних варіантів розв'язання можливих суперечностей і конфліктів. Отже, коло питань, що становлять предмет соціальної роботи як науки, широке й різноманітне.

1. Поняття соціальної роботи

Визначити поняття соціальної роботи можна, відштовхнувшись від деяких міфів, які сформувались у нашому суспільстві щодо цієї професії. Інколи можна почути твердження про те, що соціальна робота - це просто сучасний варіант благодійництва. Якщо проаналізувати суть благодійництва, то стає очевидною його відмінність від соціальної роботи. Так, важливою рушійною силою для людей, які займаються благодійництвом, були й є їхні почуття морального обов'язку та бажання робити добро. Як правило, такі та бажання людини базуються на релігійних переконання. Таким чином, в основі благодійництва лежать прагнення та переконання тих, хто допомагає. Сучасний соціальний працівник бачить своє завдання в тому, щоб людина, якій допомагають, змогла внаслідок проведеної роботи вирішувати свої проблеми самостійно, що вважається основним критерієм професійного успіху. Важливо також відзначити, що в соціальній роботі, на відміну від благодійництва, центральною фігурою є клієнт, а метою - звільнення його від потреби у соціальних працівниках. Найголовніша відмінність соціальної роботи від благодійності полягає у тому, що діяльність соціальних працівників визначають як професійну, а от "професійним благодійником" бути не можна.

Ще один міф, який потребує уваги: соціальна робота - це лише виплата матеріальної допомоги, пенсій, субсидій тощо. Таке розуміння зводить все лише до грошових виплат і знеособлює процес соціальної роботи, адже у кращому варіанті клієнт може отримати гроші через рахунок у банку.

Безумовно, надання матеріальної підтримки є важливою частиною соціальної роботи, але не завжди вирішальною. Тут варто згадати ієрархію потреб за А. Маслоу [1.38], яку прийнято зображувати у вигляді піраміди, в основі якої лежать базові потреби, як то: голод, спрага тощо. Далі йдуть потреби у безпеці, приналежності та любові, самоповазі та самоактуалізації. В основі цієї схеми лежить припущення про те, що потреби, які домінують і тому знаходяться в основі піраміди, повинні бути більш-менш задоволені, щоб людина змогла усвідомити наявність інших потреб і мати мотивацію їх задовольнити. Таким чином, фізіологічні потреби повинні бути достатньо задоволені, щоб виникли потреби в безпеці; фізіологічні потреби та потреби в безпеці і захисті повинні бути задоволені, щоб виникли і були задоволені потреби в приналежності та любові і т. д.

Якщо б метою соціальної роботи була лише матеріальна допомога, то соціальні працівники сприяли б задоволенню лише базових потреб.

Соціальна робота як професія має своєю метою підвищення рівня соціального функціонування індивідів і, таким чином, сприяє задоволенню потреб вищих рівнів через надання соціальних послуг різним групам клієнтів.

На мою думку, найбільш повним визначенням соціальної роботи є визначення В. І. Полтавця, засновника та першого керівника Школи соціальної роботи Національного університету "Києво-Могилянська Академія": "... соціальна робота - це система теоретичних знань та заснована на них практика, яка має на меті забезпечення соціальної справедливості шляхом наснаження і підтримки найменш захищених верств суспільства та протидії факторам соціального виключення..." [2.45]. Важливо, що дане визначення акцентує увагу та тому, що соціальна робота це наука й практика, заснована на певних теоріях. Під соціальним виключенням мається на увазі позбавлення людей можливості брати участь у загальноприйнятих видах діяльності. Соціальне виключення породжується тим, що людина не має доступу до загальноприйнятих ресурсів у суспільстві.

Соціальна робота, як і більшість професій, що пов'язані з наданням допомоги іншим людям, є неоднозначною діяльністю, її складно окреслити за допомогою одного визначення. Так, О. Стівенсон [2.43] пропонує нам досить метафоричне визначення соціальної роботи: "... ті, хто присвятили себе соціальній роботі, підвищують чутливість суспільства... Вони мають справу з відтінками сірого, в той час як громадськість шукає чорне та біле".

Дане визначення відображує процес прийняття рішення соціальними працівниками у тих випадках, коли знайти однозначну відповідь буває надзвичайно складно.

Метою соціальної роботи, за визначенням Американської асоціації соціальних працівників [4.11], є "розвиток або відновлення взаємовигідних стосунків між індивідом та суспільством для покращення якості життя кожного його члена". Таким чином, соціальна робота намагається відповідати на потреби окремої людини і включати її у активне життя суспільства. Ядром соціальної роботи, яке отримало розповсюдження на Заході, став узагальнений метод "роботи з конкретним випадком" [5.27], що ввібрав у себе елементи різних наукових дисциплін та досвід надання допомоги індивідам у кризових ситуаціях. С. Шардлоу [6.13] виділяє такі напрями соціальної роботи:

* Допомога людям, які зіткнулися з проблемами, віднайти шляхи їх вирішення. Коло проблем, які можуть входити до компетенцій соціального працівника, охоплює складності у взаєминах з іншими людьми, нездатність до виконання різних соціальних ролей, нездатність доглядати за собою за якихось причин, кризові ситуації в житті тощо.

* Допомога людям допомогти собі. Важливо так працювати з людьми, щоб допомогти їм у досягненні їхніх власних цілей і навчити в результаті обходитися без соціального працівника.

* Соціальні працівники надають допомогу не тільки тим, хто її потребує, а й вживають заходів щодо захисту найбільш вразливих членів суспільства від них самих та від інших осіб. Такими групами клієнтів є: діти, які зазнають насильства, люди з проблемами у навчанні (розумово відсталі), користувачі психіатричних служб, люди похилого віку, якщо є ризик, що родичі можуть використовувати їх у своїх інтересах. У багатьох із наведених прикладів у західних країнах соціальний працівник зобов'язаний, згідно з законодавством, забрати людину із середовища, де вона зазнає зловживань. На жаль, в Україні соціальні працівники не мають таких повноважень.

* В деяких випадках суд зобов'язує соціальних працівників здійснювати нагляд за людьми. Так, у Великобританії існує така сфера соціальної роботи як пробаційна служба, її функція здійснювати нагляд за тими, хто визнаний судом вин ним, але не засуджений до тюремного ув'язнення. Серед функцій соціального працівника пробаційної служби є також надання рекомендацій суду стосовно соціальної ситуації людини, які використовуються в разі винесення вироку.

* Соціальні працівники здійснюють догляд за тими, хто не в змозі сам за собою доглядати. Клієнти, які потребують такого догляду перебувають у будинках для людей похилого віку, дитячих будинках та інших закладах, де надається догляд тим, хто не в стані робити це самостійно.

Цей перелік діяльності соціального працівника далеко не повний, але він дає уявлення про те, що включає в себе робота соціального працівника.

Клієнтами соціальної роботи можуть бути окремі індивіди, групи, сім'ї, громади. Вони перебувають у таких умовах, що не можуть самі вирішити свої проблеми, тому їм необхідна стороння допомога.

Потенційними групами клієнтів є представники вразливих верст населення. Серед них можна виділити такі [4.12]:

- бездомні;

- родини, в яких існують проблеми дитячої занедбаності, сексуальних, фізичних зловживань, що стосуються дитини або одного з партнерів;

- подружні пари, які мають серйозні конфлікти;

- родини, в яких дитину виховує один із батьків, і в яких мають місце серйозні конфлікти;

- ВІЛ-інфіковані люди та їхні родичі;

- особи, які мають низькі доходи через безробіття, відсутність годувальника, фізичні вади, низький рівень професійної підготовки тощо;

- особи, які порушили закон і були за це покарані;

- вагітні дівчата-підлітки;

- гомосексуалісти/лесбіянки, які мають особисті або сімейні проблеми;

- особи, які мають соматичні/психічні захворювання або інвалідність;

- залежні від алкоголю, наркотиків та їхні родини;

- особи похилого віку, які не можуть адекватно функціонувати;

- представники національних меншин, що мають недостатні ресурси та можливості, або ті, хто став жертвою расизму, сексизму, інших форм дискримінації;

- особи із затримками у розвитку (інваліди розвитку) та їхні родини;

- мігранти та біженці, які мають недостатні ресурси;

- діти, які мають проблеми, пов'язані з навчанням в школі, та їхні родини;

- особи, які перебувають у стресовому стані, а також діти, які залишили сім'ю.

На думку О. Стівенсона [5.34], соціальні працівники є брокерами у сірих тонах, "коли з двох лих вибирають менше, вони часто поставлені перед необхідністю вибору, за яким іде дія з непередбачуваним наслідком". Соціальні працівники часто стикаються з дилемами під час прийняття рішення. А від того, яке рішення прийме соціальний працівник, нерідко залежить доля людини.

2. Злочинність серед неповнолітніх та молоді як актуальна соціальна проблема

соціальний робота злочинність молодь

Однією з найгостріших проблем сьогодення є правопорушення неповнолітніх та молоді. За офіційними даними Державного комітету статистики України, протягом 2004 року кількість злочинів, скоєних неповнолітніми та молоддю, становила майже 120 тисяч. В останні роки спостерігається зменшення кількості злочинів, скоєних неповнолітніми, в містах Києві, Севастополі та 21 області, зокрема Кіровоградській (-35,1%), Миколаївській (-28,8%), Київській (-29,1%), Житомирській (-25,0%), Дніпропетровській (-19,3%). Разом з тим, криміногенна ситуація в ряді регіонів залишається складною. Зареєстровано зростання кількості злочинів серед неповнолітніх у Львівській (29,2%), Чернігівській (1,8%), Чернівецькій (1,0%) областях та Республіці Крим (1,5%).

Проблема залишається актуальною ще й тому, що кількість засуджених підлітків та молоді складає понад 50% від загальної кількості засуджених.

Кожен другий злочин неповнолітніх - тяжкий. Зростає злочинність серед дівчат. На 20% збільшилася рецидивна злочинність. До 70% молодих людей, які скоїли протиправні дії, перебували у нетверезому стані. Майже 40% підліткових правопорушень мають груповий характер. Змінилася соціальна характеристика і структура злочинних підліткових угрупувань. Сьогодні їх чисельність складає не 3-5, а 50, 100 і більше чоловік.

З кожним роком злочинність набуває все більшого і більшого розмаху. Вона щоденно у всьому світі забирає десятки тисяч людських життів, приносить людям великі страждання та муки, спричинює суспільству велику майнову та моральну шкоду. Тільки в Україні від рук злочинців щоденно в середньому гине 12 чоловік.

3. Роль соціальної роботи у вирішенні проблеми злочинності

До засобів боротьби із злочинністю можна віднести:

- наявність добре розробленої законодавчої бази;

- встановлення жорстких санкцій;

- професіоналізм працівників ОВС по розкриттю злочинів та встановленню злочинців;

- утримання злочинців тривалий час в місцях позбавлення волі;

- звільнення з посади та інші.

На сьогоднішній час вчені всього світу нараховують десь біля 400 факторів. Але незважаючи на це, закономірністю є те, що формування особистості злочинця, життєвого шляху людини, не проявляється несподівано одночасно з фактом скоєння злочину. Особистість злочинця, його злочинний намір та якості формується поступово. Відомо, що злочину передує декілька антигромадських проступків. Ці дії починаються з виникнення окремих негативних властивостей, що проявляються в менш небезпечних діях і, поступово розвиваючись, стають закономірним явищем протиправної поведінки, сталою звичкою, коли вже і вбивство не викликає жалю. В одних людей факт такої протиправної поведінки може проявитись скоро, в інших - наприкінці свого життя, ще в інших - ніколи. Злочин уже є завершальним етапом, "вінком" такого процесу. Тому надзвичайно важливим є питання профілактики злочинності.

Під профілактикою злочинності слід розуміти спеціальний вид діяльності уповноважених на це державних органів, громадських формувань і окремих осіб, спрямований на здійснення системи певних заходів з виявлення та усунення причин і умов, що сприяють скоєнню злочинів та вплив на осіб, що схильні до протиправних дій.

По іншому, профілактика злочинності - це своєрідний, найбільш гуманний спосіб боротьби зі злочинністю, засіб підтримання належного рівня правопорядку в суспільстві, забезпечення прав і законних інтересів громадян.

Профілактика злочинності, як і кожна дисципліна, ґрунтується на певних принципах, панівних загальних положеннях, недотримання яких може потягнути за собою ряд негативних наслідків та звести нанівець проведену в цьому напрямку роботу.

До таких принципів насамперед відносяться:

1. Законність - тобто, дотримання під час проведення профілактичної роботи приписів нормативних актів.

2. Гуманізм -- тобто, моральне людяне ставлення до об'єкта профілактики. Недопустимо застосовувати під час проведення профілактичної роботи до осіб фізичне насильство, приниження людської гідності тощо.

3. Індивідуальний підхід. Цей принцип означає, що до кожної особи слід підійти під час проведення профілактичної роботи з урахуванням її індивідуальних вольових, психічних, професійних та інших особливостей. Що може бути дієвим для однієї особи, те може бути шкідливим (протипоказаним) для іншої.

4. Комплексність. Найбільш дієвий результат приносить не окремий якийсь засіб профілактики, а цілий комплекс, які гармонійно один одного доповнюють. У випадку, якщо не спрацює один, тоді можуть спрацювати інші.

5. Своєчасність - тобто, профілактична робота повинна бути здійснена своєчасно, щоб не дати злочинному наміру перерости в конкретні дії, злочинний акт, так як тоді вже злочин попереджати пізно.

Розрізняють в кримінології дві форми профілактики:

* рання;

* безпосередня, що мають за мету недопущення злочинних дій на певному етапі виникнення чи реалізації злочинного умислу.

Якщо певна робота проводиться з особами ще на першому етапі можливого становлення особи на злочинний шлях, то така робота називається ранньою профілактикою. Коли вже особа знаходиться на стадії підготовлення до злочину до моменту добровільної відмови від нього, то тут діє безпосередня профілактика стосовно даного злочину.

Індивідуальні профілактичні заходи.

1. Винесення офіційного застереження про недопустимість антигромадської поведінки. Особам, які постійно порушують громадський порядок, зловживають спиртними напоями, вживають наркотичні засоби, дебоширять, не приймають заходів з виховання своїх дітей, органами внутрішніх справ може бути оголошено офіційне застереження, що у випадку, коли вони не змінять своєї поведінки в подальшому, можуть бути піддані заходам адміністративного впливу (позбавлення батьківських права, направлення на примусове лікування, визнання недієздатними тощо).

2. Взяття на профілактичний облік.

3. Встановлення адміністративного нагляду.

4. Притягнення винних до встановленої законом адміністративної чи кримінальної відповідальності[6].

Проте, як би не підходили працівники міліції до проблеми надійної охорони правопорядку, як би не вдосконалювали форми і методи роботи в цьому напрямку, зрозуміло одне: без тісної взаємодії з громадськістю, без підтримки населення ця робота не може бути успішно вирішена. Створення обстановки нетерпимості до будь-яких проявів порушення правопорядку, залучення до боротьби з ними широких верств населення, громадських формувань і організацій - ось ті конкретні кроки, які зараз слід здійснювати, щоб домогтися поставленої мети.

Висновок

Отже, соціальна робота - це система теоретичних знань і заснована на них практика, яка має на меті забезпечення соціальної справедливості шляхом наснаження і підтримки найменш захищених верств суспільства та протидії факторам соціального виключення. Соціальна робота має сприяти зміцненню стабільності й безпеки в суспільстві. У ст. 1 Конституції Україна визначається як соціальна держава. Соціальні проблеми і деформації можуть завадити економічному відродженню, політичній стабільності країни. У їх подоланні, відверненні пов'язаних із ними загроз важливе значення має досягнення соціальної безпеки. Соціальна робота активно сприяє цій меті.

Соціальна робота -- єдиний динамічний багатоплановий процес, що органічно поєднує наукові знання, творчі пошуки, взаємні зусилля інститутів і організацій, працівників і клієнтів. Водночас вона є об'єктивно необхідною і суспільно значущою професією, що спирається на досягнення соціальних наук, результати і запити практики. В Україні формується особливий державно-громадський організм, покликаний вчасно реагувати на соціальні проблеми й компетентно розв'язувати їх на всіх рівнях структури суспільства аж до конкретної особи.

Позитивним є випуск брошур, тематичних теле- і радіопередач, влаштування фотовиставок, круглих столів та інших науково-освітніх заходів, які популяризують унікальні цінності й зростаюче суспільне значення соціальної роботи. Ця гуманітарна наука і благородна професія дедалі впевненіше входить у наше життя, поступово стає дійовим соціальним інструментом, який має великі потенційні можливості для "олюднення" багатогранних суспільних відносин, процесів, явищ що дедалі більшою мірою ускладнюються. Вчені прогнозують розвиток соціальної роботи у XXI ст. як технології сприяння формуванню, реабілітації життєвих сил людини. Отже, соціальна робота буде потрібна завжди і всім.

Список використаної літератури

1. Введення у соціальну роботу. Навчальний посібник. - К., 2001.

2. Лукас Д., Васильченко О. Етичні принципи та цінності соціальної роботи // Соціальна робота в Україні: перші кроки / Під ред. В. Полтавця. - К., 2000.

3. Парслоу Ф. Ценности социальной работы // Что такое социальная работа. - К., 1996.

4. Сидоров В. Ролі та функції соціальних працівників // Соціальна робота в

Україні: перші кроки / Під ред. В. Полтавця. - К, 2000. - С. 46.

5. Грига І., Іванова О. Культурні передумови розвитку соціальної роботи в Україні // Соціальна політика і соціальна робота. - 1997, № 2, 3. - С. 103.

6. Аванесов Г.А. “Криминология й социальная профилактика”. - Москва, 1980

Размещено на Allbest.ru