Соціальні та громадські рухи в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТОРГОВЕЛНО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ

КИЇВСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

Контрольна робота

Соціальні та громадські рухи в Україні

з навчальної дисципліни:

Соціологія

Студент: Чечко В.В.

2 курсу групи МЗДз - 21

Викладач: Плецан Х.В.

Київ, 2013.

1. Соціальні рухи

Важливим джерелом соціальних змін є соціальні рухи.

Соціальні рухи - сукупність колективних дій великої кількості людей, спрямованих на підтримку певних соціальних процесів і змін або на протидію їм.

Спричинюють їх незадоволеність людей життям в цілому або певними його аспектами. Сприяють цьому активізація структурних змін у суспільстві, соціальна дезорганізація, культурні течії. Ширяться вони на хвилі усвідомлення людьми корисності свого обґєднання для досягнення цілей, можливості виконувати нові соціальні ролі, підвищувати свій соціальний статус.

Соціальні рухи, з одного боку, можуть нагнітати напруження і конфлікти у суспільстві, з іншого - бути засобом та інструментом їх подолання. Вони завжди високодинамічні, але не стійкі. Постають у звґязку з певними причинами і припиняють своє існування після їх зникнення. В них задіяна обмежена (хоча і не мала) кількість людей. Ставлення більшості людей до таких рухів байдуже, іноді й неприязне. Адже в них зацікавлені, зазвичай, тільки їх безпосередні учасники.

Соціальні рухи не мають своєї організації, офіційного членства з фіксованими правами і нормами поведінки, санкціями, закріпленими статусними ролями. Якщо соціальний рух досягає стадії формальної організації, де діють установлені правила та норми поведінки, він перетворюється на організацію.

Соціальним рухам в цілому не притаманна висока ступінь інституціоналізації, вони виникають в результаті стихійного соціального протеста, який базується на специфічних або ж широко поширених причинах для незадоволення. Не дивлячись на спробу надати цьому терміну точність, кількість рухів, що ним охоплюють, є безмежною. У своєму розвитку соціальні рухи проходять кілька стадій: виникнення, обґєднання, формалізації, розпаду і зникнення. Стадія виникнення (стурбованості). На цій стадії домінують соціальна незадоволеність певними аспектами життя, почуття соціальної несправедливості, невпевненості. Криза традиційної ідеології, відчуття страху, нестабільності свого становища в соціальному середовищі, невпевненості в ефективності нововведень формують у людей соціальну стурбованість. Так, внаслідок впровадження в Україні ринкових відносин, різких змін соціальних цінностей і норм поведінки мільйони людей зіткнулися з труднощами соціальної адаптації. Це породило соціальну стурбованість у певних верствах населення, створило передумови для виникнення різних соціальних рухів.

Представник американської школи інтеракціоністів соціолог, автор соціології дії Р. Тернер (нар. 1919 р.) у своїй праці "Колективна поведінка", визначає соціальний рух як "сукупність колективних дій, націлених на підтримку соціальних змін або підтримку опору соціальним змінам в суспільстві або в соціальній групі".

Дещо іншу інтерпретацію соціального руху знаходимо у французького соціолога А. Турена (нар. 1928 p.), що вважав соціальний рух є особливим типом боротьби, конфліктною дією, з допомогою якої агенти протилежних класів протистоять один одному в боротьбі за соціальний контроль над культурними орієнтаціями їх товариств. Соціальний рух мас, таким чином, два виміри: конфлікт з супротивником і проект соціокультурної орієнтації". Соціальні рухи він називає історичними суб'єктами дії на соціетальному рівні, пропонує образ суспільства як системи дії, в якому об'єктом вивчення стають соціальні рухи.

Причини розгортання суспільних рухів в соціології трактуються неоднаково. З точки зору теорії депривації (Дж. Роуз, Д. Моррісон) люди обґєднуються у суспільні рухи внаслідок певних матеріальних втрат, а участь у рухах є засобом пошуку джерел прибутків. Згідно з теорією масового суспільства (У. Корнхаузер) суспільні рухи виникають як результат обґєднання людей, що відчувають дефіцит соціальних звґязків та спілкування. В теорії мобілізації ресурсів (Л. Кілліан) розвиток суспільних рухів пояснюється прагненням людей реалізувати свої ціннісні орієнтації. Теорія нових соціальних рухів (Дж. Маккарті, X. Крізі) розглядає нові соціальні рухи (екологічні, антивоєнні, феміністичні та ін.) як відповідь на експансію державної влади, засобів масової інформації.

Як бачимо, зміст поняття "соціальна дія" характеризується і як колективна дія, і як соціальна зміна, і як конфліктна взаємодія супротивних груп і класів, і як соціокультурні орієнтації і т. д., в основі яких лежать певні інтереси певних груп. Можна дати таке визначення цьому соціальному рухові. Соціальний рух - це масова колективна дія однієї або декількох соціальних груп, зв'язаних із забезпеченням групових або суспільних інтересів, задоволенням як матеріальних, гак і духовних інтересів, і направлених па соціальні зміни або опір їм у конфліктній протидії з іншими соціальними групами.

Стадія обґєднання (збудження). Занепокоєність людей певною проблемою настільки фокусується на конкретних соціальних обґєктах, що спонукає їх до активних дій. Вони гуртуються для обговорення проблем. Зґявляються агітатори, висуваються лідери. Від їх активності, здібностей та популярності залежить подальший розвиток руху. Саме на цій стадії лідери визначають його політику і тактику, прагнуть залучити якомога більше людей. Рух може формувати союзи з іншими близькими рухами та організаціями, популяризувати ідеї, доводити до громадськості результати своїх дій. Ця стадія розвитку суспільного руху охоплює, як правило, незначний проміжок часу, завершуючись або переходом у фазу формалізації, або втратою у людей будь-якої зацікавленості до руху.

Стадія формалізації і бюрократизації. Цієї фази досягають далеко не всі рухи. Формалізація та бюрократизація підвищують ефективність діяльності руху, популярність лідерів.

Ідеологія руху стає визначеною та зрозумілою. Формалізація перетворює збуджені маси в дисциплінованих учасників руху, чіткіше кристалізує його мету. На цій стадії формуються традиції підтримки і захисту інтересів його членів, символіка і кодекси.

Стадія розпаду. Рух може припинити своє існування навіть на ранніх стадіях розвитку. Під впливом внутрішніх і зовнішніх умов, після досягнення своїх завдань, або зникнення причин, що зумовили появу руху, він розпадається (припиняє своє існування) або ж перетворюється на соціальний інститут чи організацію. Саме так часто створюються нові політичні партії (НРУ, Партія зелених). Іноді рух розпадається на автономні, часто конфліктуючі між собою утворення, які, втрачаючи вплив і популярність, згодом припиняють існування. У недемократичних суспільствах рух, якщо він стає небезпечним і небажаним для влади, може бути забороненим або знищеним владними органами.

Соціальні рухи, чи будуть вони не усвідомленими чи раціональними, пасивними чи екстремістськими. є особливим різновидом соціальних процесів. Видатні соціологи XIX ст. розглядали соціальні рухи як сукупність зусиль, дій, направлених на підтримку соціальних змін або проти них.

Виходячи з наведених визначень, до соціальних рухів можна віднести екологічний, релігійний, феміністський, молодіжний, політичний, реформістський, опозиційний, національно-визвольний, емігрантський та інші види рухів, що відбуваються в сучасному світі. Безумовно, така типологізація соціальних рухів є умовною. Адже один рух може бути лише проміжним етапом для розвитку іншого, одні з них носять екстремістський характер, демонструють приналежність до крайніх поглядів і дій, інші ратують за виваженість, помірність у поглядах і діях, одні з них чітко політизовані, інші рішуче заявляють про свою неполітичну направленість.

Іноді в соціологічній літературі, особливо західноєвропейській, такі рухи, як економічний, феміністський, чорних, прихильників неортодоксальних релігійних переконань і практик називають новими соціальними рухами. Про новизну таких соціальних рухів говорять на основі наявності чотирьох їх характеристик:

- мети, тобто направленості не стільки на трансформацію соціальних структур, скільки на зміну соціальних і культурних цінностей, особливо тих, які зв'язані з індивідуальною автономією:

- соціальної бази, коли в основі руху лежать не соціальні класи (що типово для традиційних політичних рухів), а інші групи (наприклад, жінки);

- засобів дій - нові соціальні рухи не використовують традиційно політичні засоби впливу на державу, а опираються на масову мобілізацію з мстою зміни цінностей і установок (прикладом чого є соціальні дії зелених);

- організації - нові соціальні рухи відкидають формальні і бюрократичні способи організації, надаючи перевагу певній гнучкості з метою активного залучення нових членів у свої ряди.

Можливо, що відмінність природи нових соціальних рухів від старих дещо перебільшено, оскільки вони стають утягнутими в традиційні політичні процеси, що чітко сьогодні проглядається і в соціальній практиці України.

Соціологічний аналіз соціальних рухів передбачає поглиблений аналіз ситуацій, які сприяють виникненню і розвитку соціальних рухів, консолідації людей, орієнтованих на соціальні зміни. Існує декілька способів вивчення соціальних рухів:

- локальне вивчення, коли основна увага приділяється внутрішньому змісту руху без врахування факторів зовнішнього середовища;

- історичне або лонгітюдне вивчення, яке охоплює проблеми зародження і розвитку соціального руху, передбачає розгляд його внутрішнього змісту за допомогою різних методів опитування громадської думки;

- порівняльне вивчення членства в русі, за яким аналізується поведінка як простих, рядових членів рухів, так і їх лідерів, або статистично, або за допомогою інтерв'ю і біографічного метода для визначення їх спільних почуттів і мотивів поведінки;

- вивчення рухів за допомогою аналізу їх звітів, промов і пропагандистських заяв лідерів.

Не існує двох соціальних рухів, які повністю співпадали б за всіма характеристиками. Однак зазвичай рухи в процесі свого розвитку проходять чотири однакові стадії: занепокоєння, зворушення, формалізації і інституціоналізації. Яскравим прикладом проходження всіх цих стадій є Народний Рух України на чолі з його харизматичним лідером В. Чорноволом, який трагічно загинув в березні 1999 р.

Більшість учених - соціологів вважають, що соціальний рух закінчується стадією інституціоналізації. Але в дійсності для багатьох соціальних рухів це не остаточний етап. Треба пам'ятати, що рух може припинитися на будь-якій стадії свого розвитку. Під впливом зовнішніх умов, внутрішніх сил або після досягнення поставлених цілей багато рухів розпадаються або перетворюються в соціальні інститути або організації.

Позаяк суспільні рухи є динамічними, їх непросто класифікувати. Метою суспільних рухів можуть бути соціальні перевороти (революція, контрреволюція), конкретні політичні результати (рух в підтримку політичного лідера), економічні, культурні, соціальні та інші реформи, поліпшення екологічної ситуації, зміна свідомості та поведінки учасників руху (рух анонімних алкоголіків, культові рухи), поліпшення правового, матеріального та соціального становища окремих груп населення (молодіжний, феміністичний, емігрантський рухи) тощо. Одні рухи переслідують обмежені за масштабом цілі (рух за врятування рідкісних тварин), інші відзначаються надзвичайною широтою (рух за заборону ядерної зброї).

Експресивні рухи. Виникають внаслідок перебування людей у рамках обмеженої соціальної системи, яка їх не задовольняє. Реальна дійсність для учасника такого руху не є привабливою, тому він за допомогою ритуалів, танців, ігор, видінь, мрій та інших форм емоційної експресії шукає емоційного полегшення.

У наш час ці рухи проявляються в молодіжному середовищі (хіппі, рокери, байкери), коли їх учасники прагнуть створити свою субкультуру, дистанціюватись від офіційного суспільства. Деякі експресивні рухи звертають свій погляд не в майбутнє, а в минуле - ветеранів війни, монархічні рухи, рухи з відродження козацтва, які відроджують забуту символіку, ритуали тощо. Такі рухи найчастіше повґязані з пасивною поведінкою, але іноді можуть прокладати шлях до реформ, повстань, збуджувати пасивне населення. Тому вони є проміжною ланкою між неполітичними та політичними рухами.

Утопічні рухи. Постають на хвилі прагнень теоретично обґрунтувати досконале людське суспільство. Спершу невеликі групи їх учасників були виключно релігійними (рух перших християн, релігійні секти Сходу). Вони виявилися досить життєздатними, оскільки їх учасники не прагнули до особистого щастя і матеріального добробуту. Натомість ідеологія світських утопічних рухів ґрунтувалась на концепції доброї, альтруїстичної людини. Ігнорування їх лідерами таких природних прагнень людини, як бажання особистого благополуччя, реалізувати свої здібності й одержати винагороду спричиняли згасання таких рухів. Та оскільки утопічні ідеї є життєстійкими, після розпаду одного руху його ідеї відроджуються в інших.

В опозиції до сучасних утопічних рухів постійно перебувають законослухняні громадяни, яких лякають нові культурні зразки, ролі та пріоритети майбутнього «найкращого» життєвого укладу.

Реформаторські рухи. Породжують їх намагання змінити суспільство або окремі його структури без повної трансформації самого суспільства. Для їх розгортання необхідно, щоб учасники позитивно ставилися до порядку в суспільстві, зосереджуючись тільки на окремих негативних сторонах суспільного устрою, а також могли висловлювати власні думки та активно діяти на підтримку певної реформи. Тому широкий реформаторський рух можливий тільки в демократичному суспільстві. Реформатори можуть зустрічатися з опором владних структур, особливо за авторитарного режиму. Якщо реформи блокуються, частина реформаторів може перейти на позиції революційних рухів.

Революційні рухи. Розвиваються в атмосфері загального соціального невдоволення, прагнуть зруйнувати існуючу соціальну систему і встановити новий соціальний порядок. Демократія не є живильним середовищем для них. Вона є основою соціальних реформ, а реформи неминуче відсувають революцію.

Іноді дуже важко класифікувати соціальний рух як реформаторський або революційний, оскільки в обох можуть брати участь як помірковані реформатори так і радикальні революціонери, схильні до насильницьких дій.

Рухи опору. Виникають серед тих людей, які вважають, що зміни в суспільстві відбуваються надто радикально й швидко. Вони акумулюють зусилля певних груп людей на блокування можливих або викорінення уже здійснених змін, супроводжують як революційні, так і реформаторські рухи. Наприклад, реформи у пострадянських країнах призвели до появи рухів опору реформам.

Основними умовами, сприятливими для появи і розвитку соціальних рухів, є:

- культурні течії, під якими розуміються зміни в цінностях і нормах поведінки людей. Розробник концепції культурних течій американський соціолог М. Герсковитч визначав їх як процес, в якому "невеликі деформації повільно змінюють характер і форми стилів і способів життєдіяльності людей, але результат дії цих змін є очевидним". Беручи участь в культурних течіях, більшість людей розвиває нові ідеї про те, яке суспільство їм потрібне і як воно має відноситися до своїх членів. Тривалий розвиток демократичного суспільства - приклад культурних течій. Другий приклад: відхід значної кількості людей від матеріалізму до духовного життя і релігії;

- соціальна дезорганізація, яка породжує аномію і відчуження, невпевненість, соціальний страх, занепокоєність. Раніше діючі правила і норми не вважаються більше корисними і надійними, а колишні цілі здаються недосягненими. В той же час інші правила відсутні, а нові цілі уявляються невартими для зусиль, що витрачаються. Така невизначеність в ситуації, роз'єднаність людей слугують ідеальним середовищем для зародження і розвитку соціальних рухів. Невизначеність норм і цілей частіше викликають соціальні рухи, ніж бідність і злиденність, корупція, соціальна нерівність. В дезорганізованому, нестабільному суспільстві, в суспільстві, яке змінюється, як правило, процвітають соціальні рухи;

- соціальна незадоволеність, тобто загальна незадоволеність людей умовами життя і системою соціальних відносин в даному суспільстві, яка настає в результаті усвідомлення людьми розриву між тим, що вони мають, і тим, що вони могли б мати. Наприклад, коли після розвалу СРСР відкрився залізний занавіс і люди побачили більш високий рівень життя в інших країнах, таке відкриття породило незадоволеність, бо багато людей зрозуміло, що могли б жити у значно ліпших комфортних умовах.

Важливою для соціології є також проблема особистісної сприйнятливості до соціальних рухів. В. стабільному, високоінтегрованому суспільстві з незначними соціальними напругами, із слабким ступенем відчуження між соціальними групами дуже рідко виникають соціальні рухи і небагато людей цікавляться ними, ставляться до них байдуже. Але в дезорганізованому суспільстві найбільш схильними до соціальних рухів стають маргінальні особистості, групи і особистості, які ізольовані від суспільства - за характером своєї праці менш інтегровані в суспільство (шахтарі, "інтелектуали" - люди вільних професій, моряки та ін.), ті, хто втратив соціальний статус або відчуває загрозу його втрати, ті, хто не зміг влаштувати своє сімейне життя або з різних обставин відсторонений від сімейного життя (члени екстремістських організацій, підпільних рухів) і т. д.

Отже, суспільні рухи спрямовані на стимулювання, розвиток соціальних процесів або на їх стримування чи навіть придушення. Природа і характер, спрямованість їх залежать від змісту світових, регіональних і національних процесів, стану суспільства.

Різноманітні об'єднання громадян є невід'ємним компонентом будь-якого демократичного суспільства. їх соціально-політичне призначення полягає, насамперед, в допомозі людям у вирішенні проблем повсякденного життя, відкривають широкі можливості для виявлення суспільно-політичної ініціативи, здійснення функцій самоврядування. Відомості про об'єднання громадян зі спільними інтересами і поглядами на події і явища суспільно-політичного соціально-економічного життя йдуть уже з стародавніх суспільств. Різноманітні громадські об'єднання у різних народів створюються з певною метою впливу на суспільно-політичний і соціальний розвиток. Так, в Стародавній Греції, Стародавньому Римі, Єгипті та ін. створювались різні філософські школи, в Середньовіччя - лицарські ордени, гуманні художні і літературні об'єднання епохи Відродження, різноманітні таємні товариства (масонська ложа, політичні клуби та ін.). Уже в XVIII ст. Шарль Монтеск'є розглядає громадські об'єднання як окреме соціальне політичне явище. На початку XIX ст. підхід до громадських, суспільних об'єднань Іммануїлом Кантом втілюється в концепції громадянського суспільства, що уже обмежується правовим статусом і свободою. Марксизм розглядає політичні відносини у державі як суспільні, тому що держава є похідною від суспільства. Лише через об'єднання індивід досягає особистої свободи. Ряд соціологів і політологів Заходу висувають на перший план біологічні та психологічні причини об'єднання людей у різноманітні спілки, асоціації, групи. У громадському об'єднанні відіграє інстинкт індивіда до самозбереження, пошук захисту від страху буття. З розширенням демократії і зростанням рівня політичної культури посилюється тенденція до урізноманітнення громадських та суспільних об'єднань в соціально-політич-ному житті, їх впливовості в конкретно-історичних ситуаціях, диференціація їх на громадські організації і громадські суспільні рухи.

Піднесення в 80-х - на початку 90-х років масових демократичних і політичних рухів - характерна риса демократизації суспільства, потужний фактор сучасної політизації суспільного життя, що порушує інтереси величезних мас, які беруть участь в управлінських процесах суспільства, зростання політичної свідомості, спосіб, який пробуджує політичну активність мас. Під політичним суспільним рухом розуміються такі суспільні сили, що намагаються змінити існуючі умови або закріпити їх шляхом впливу на уряди або державні органи або ж шляхом завоювання влади. Політичний рух - особлива форма суспільного руху, що визначається в найбільш загальному вигляді як спільне прагнення людей до реалізації загальної політичної мети і політичної програми.

На основі широкого поняття суспільні об'єднання виникли загальноприйняті в політології поняття громадські організації і громадські рухи. їх діяльність специфічна. Громадські організації - масові об'єднання громадян, що виникають за їх ініциативою для реалізації тривалої мети і соціальних, політичних, економічних і духовних інтересів, мають статут і характеризуються чіткою структурою. Найпоширенішими різновидностями громадських організацій є: професійні спілки, організації індивідів, ветеранів війни і праці, жіночі, молодіжні, дитячі, наукові, науково-технічні, культурно-освітні, фізкультурно-спортивні та інші добровільні товариства, творчі спілки і різноманітні земляцтва, фонди, асоціації та ін. До нових соціальних організацій і рухів належать: екологічні; альтернативні; громадської ініціативи; національні.

Характреною їх ознакою є: документальне оформлення і забезпечення.

Специфічною формою політичної активності громадян е суспільно-політичні організації та рухи, які відрізняються метою, способами її реалізації, ідейними та доктринальними засадами.

Суспільні організації виникають тоді, коли кілька осіб об'єднуються і між ними встановлюються певні зв'язки. Слід зазначити, що такі організації громадян формуються передусім як інструмент реалізації потреб та інтересів цих громадян. Отже, природна потреба людей в об'єднаннях є наслідком спільності їхніх соціальних статусів (станів) і т. ін.

Політологія виявляє свій особливий інтерес до недержавних або неурядових суспільних організацій, які мають постійні (стабільні) риси та характеристики й певну самостійність у діях. Діяльність таких організацій тісно пов'язана із впливом на центри прийняття політичних рішень. Людина, яка є членом суспільної організації, має дотримувати прийнятих у ній правил поведінки. Кожному членові організації належить відігравати відповідну соціальну роль.

Отже, у разі потреби організація може вимагати від свого члена:

- підпорядкування власних інтересів суспільним, навіть якщо він особисто голосував проти прийняття певного рішення;

- провадження діяльності, в необхідності якої він не переконаний;

- пристосування до звичаїв і традицій організації (уніформи, зразків поведінки, специфічної мови тощо).

Виконання цих вимог сприяє вихованню почуття єдності, зміцненню зв'язків, безперервності функціонування певної спільноти.

Суспільні організації є вагомими чинниками суспільних перетворень, упорядковують суспільне життя. Застій в їх діяльності позначається на функціонуванні всього суспільства, знижує ефективність його функціонування. Організація як форма суспільних зв'язків є певною системою відносин, інститутів, засобів громадського контролю, об'єднує індивідів, групи, колективи завдяки існуванню системи цілей, сприяє зміцненню, розвитку й виявленню потреб та інтересів своїх членів.

Класифікуючи суспільні організації, бажано враховувати такі критерії:

- особливості організацій, які мають певні стосунки з центрами прийняття політичних рішень;

- функції, які вони виконують стосовно інтересів своїх членів;

- функції, які вони виконують щодо системи влади в державі.

За видами діяльності суспільні організації поділяються на такі групи:

- професійні;

- економічні (спілки підприємців, кооператорів, селян, товаровиробників, обдурених вкладників та ін.);

- конфесійні (католицькі, православні, мусульманські, іудейські, масонські таін.);

- культурологічні та освітянські (товариства “Просвіта”, любителів української, російської, єврейської мов та ін.);

- спортивні, туристичні, тверезості й здоров'я та ін.;

- наукові, науково-технічні (спілки викладачів, науковців, інженерів, енергетиків та ін.);

- оборонні (ДТСААФ, аероклуби, мотоклуби);

- національні (товариства російської, єврейської, польської культур та ін.);

- екологічні (“Зелений світ”, “Грінпіс” та ін.).

Суспільно-політичні рухи відрізняються від суспільних організацій, як правило, відсутністю фіксованого членства, хоча це й не є провідною характерологічною ознакою.

Як приклади можна навести такі об'єднання, як Комуністичний, Соціалістичний, Християнсько-демократичний Інтернаціонали. А скажімо, під національно-визвольним рухом можуть розглядатися політичні сили глобального рівня.

Згадані рухи властиві індустріальному суспільству, мають зовнішній характер. Проте існують рухи, які є складовою політичної системи держави. Йдеться про суспільно-політичні рухи постіндустріальних і посттоталітарних суспільств.

В останньому випадку суспільно-політичні рухи постають як перехідні форми об'єднання громадян, які протидіють тоталітаризмові в особі монопольно правлячої партії (по суті - еліти). Надалі вони мають тенденцію до дезінтеграції, втрачають свій вплив, водночас створюючи умови для формування багатопар- тійної системи. Саме такий шлях пройшли “Солідарність” (Польща), Демократичний форум (Угорщина), “Саюдіс” (Литва), Союз демократичних сил (Болгарія), “Демократична Росія” (РФ), Народний рух України (Україна) та ін. Суспільні рухи, які об'єднують на основі однієї-двох ідей політичні сили, що стоять на різних політичних та ідеологічних платформах, не можуть існувати впродовж тривалого часу.

З досвіду знаємо, що здебільшого вони перетворюються на партії, оскільки нові завдання потребують чіткішої організації діяльності. Зважаючи на це, бажано вивчати суспільно-політичні рухи з погляду теорії мобілізації ресурсів, тобто як організацію, яка має певні внутрішні та зовнішні ресурси розвитку.

З позиції соціальної психології суспільно-політичні рухи досліджуються через вивчення психологічної мотивації участі громадян у їхній діяльності, прагнення певних груп людей досягти вищого соціального статусу. Теорія колективної поведінки аналізує суспільно-політичні рухи як форми колективної діяльності в умовах правової держави. Остання мусить забезпечити розв'язання соціальних конфліктів, не руйнуючи наявного суспільного ладу.

Оскільки суспільно-політичні рухи, на відміну від партій, важко класифікувати відповідно до політичної ідеології (консерватизму, лібералізму, соціал-демократії, марксизму-ленінізму таін.), наприклад, Е. Гідденс запропонував таку типологію:

- трансформативні рухи, спрямовані на радикальні зміни в суспільстві;

- реформаторські рухи, пов'язані з модифікацією теперішніх порядків;

- рухи порятунків, наприклад релігійні, які прагнуть спасіння людини від гріха і т. ін.;

- альтернативні рухи, які зосереджуються на усуненні негативних рис, звичок, наприклад рух за здоровий спосіб життя, проти наркоманії.

Суспільно-політичні рухи, на думку Є. Вятра, проходять такі стадії розвитку.

1. Постає суспільна потреба в соціальних змінах, яка веде до контактів найактивніших індивідів і формування ініціативної групи.

2. На основі об'єднання індивідуальних прагнень формуються програмні засади, платформи, доктрини.

3. До політичної діяльності залучаються широкі кола прихильників, покликані реалізувати завдання суспільно-політичного руху.

4. Спадає активність руху, коли цілі досягнено або виявилося, що їх неможливо реалізувати; рух припиняє свою діяльність або трансформується в партію.

Суспільно-політичні рухи відіграють велику роль у формуванні партійно-політичних структур суспільства, а в пост тоталітарних суспільствах вони взагалі їх заміняють у певні періоди розвитку. Хоча це не означає, що в умовах розвинених партійно-політичних структур рухи не мають права на життя. Навпаки, досвід існування в 70-80-ті роки XX ст. досить впливових екологічних, антивоєнних, жіночих та інших рухів у багатьох країнах світу свідчить про те, що за будь-яких умов, будь-якої партійної системи є соціальна ніша для рухів. Останні виконують тоді функції індикаторів невдоволення громадян, е компонентом системи груп тиску на центри прийняття політичних рішень, інституціоналізованим каналом залучення громадян до політики, а отже, засобом сприяння прийняттю оптимальніших рішень щодо соціального управління державою й суспільством.

Соціальні рухи слугують одним із способів зміни суспільства. Ці зміни можуть бути хворобливими, і в цьому випадку важлива наявність певних соціальних сил, здатних подолати віджиті традиції, переконання, ілюзії, омани. Соціальні рухи здатні сконцентрувати такі сили.

2. Громадські рухи

З часу виникнення людського суспільства йому притаманний потяг до взаємодії його членів, установлення між ними різних зв'язків та відносин на основі спільних інтересів. Групи людей, які виникають внаслідок такої взаємодії і є цілісними утвореннями, називають об'єднаннями або асоціаціями.

Форми суспільних об'єднань, які відображають різні рівні внутрішньої організованості, - це громадські та громадсько-політичні об'єднання і асоціації, спілки, організації, рухи, політичні партії. Через ці утворення окремі особи та соціальні групи мають можливість впливати на інші групи, на суспільство - загалом відповідно до своїх інтересів, перетворюючись на важливі суб'єкти політики. Безперечно, найвпливовішими суб'єктами політичного процесу були й залишаються політичні партії. Але партії не можуть монополізувати всі форми політичної діяльності й політичної участі людей, а також репрезентувати все розмаїття суспільних інтересів. Після партій найпоширенішою формою політичної участі в політичному, економічному житті є громадські організації, рухи, спілки та асоціації.

Громадські об'єднання функціонують у певній атмосфері, яка формується суспільством. Ця атмосфера стимулює або гальмує розвиток громадських об'єднань. Визначальний вплив на ці процеси має тип політичного режиму. Зокрема, за тоталітарних режимів громадським об'єднанням дозволяється функціонувати тільки під контролем держави або у вигляді підпільних груп. За лібералізації режиму створюються умови для виникнення незалежних від держави суспільних об'єднань. Демократичний режим характерний наявністю широкого спектру громадських рухів, організацій, діяльність яких незалежна від держави. Чим більше таких об'єднань, тим вищий ступінь демократизації суспільства, його динамічності.

Асоціації, спілки, союзи, організації, рухи створюють складну систему громадських об'єднань, елементи якої перебувають у взаємодії та зазнають постійних взаємовпливів. У цій системі вирізняють два основних типи об'єднань: громадські організації та громадські рухи.

Громадсько-політичні організації - це об'єднання громадян, котрі виникають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей, упорядковують суспільне життя, мають статут і характеризуються чіткою структурою.

За видами діяльності громадські організації поділяються на такі групи (за В. Бебиком):

- професійні;

- економічні (спілки підприємців, кооператорів, селян та ін.);

- конфесійні (православні, католицькі, мусульманські та ін.);

- культурологічні (товариства української, російської, європейської мов та ін.);

- просвітницькі (товариство "Просвіта");

- спортивні, туристичні, тверезості, здоров'я тощо;

- наукові, науково-технічні (спілки викладачів, науковців, інженерів, спеціалізовані академії наук);

- оборонні (ТСОУ, аероклуби, мотоклуби);

- національні (товариства російської, єврейської, польської культури та ін.);

- екологічні ("Зелений світ" та ін.).

Уся розмаїтість форм громадських об'єднань може бути інтерпретована через поняття "групи інтересів". Групами інтересів називають добровільні об'єднання людей із формальною структурою, у яких особисті вимоги поєднуються з матеріальною, духовною суспільною вигодою і котрі виражають себе всередині своєї організації або через співробітництво і впливи контактують з іншими групами та політичними інститутами. Групи інтересів функціонують як політичні організації тільки в тому разі, коли переслідують суто політичні завдання або реалізують свої інтереси політичними методами. Однак, на відміну від політичних партій, вони не прагнуть до завоювання влади, а намагаються впливати на владу, політичних діячів для прийняття потрібних їм рішень. Такий вплив здійснюється засобами тиску на сфери прийняття рішень. Тому групи інтересів, які чинять тиск на органи державної влади для законодавчого чи адміністративного забезпечення своїх інтересів, називають групами тиску або лобі (англ. lobby - колуари, вестибюль).

Функції організацій:

1) представництво й захист групових інтересів;

2) суспільної активізації;

3) формування громадської думки;

4) підбір і підготовка кадрів;

5) виховна;

6) інформаційна.

Громадські рухи масові і виникають, створюються з певною метою. Та на відміну від громадських організацій, це структурно неоформлені масові об'єднання громадян та організації різних соціально-політичних орієнтацій, діяльність яких має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на реалізацію певних тактичних завдань. Основними різновидностями громадських рухів в Україні є: політичні рухи (Народний Рух України на початковій стадії), масові: демократичні рухи (рухи за демократичні перетворення, спрямовані на захист прав і свобод людини, антифашистські, проти расової та національної дискримінації, націоналістичні об'єднання, соціальні, екологічні, неофеміністські та ін).

Одні з названих рухів висувають у своїй діяльності порівняно вузькі завдання, інші порушують питання загальнонаціонального і загальнолюдського характеру. В цілому такі рухи шукають і часто знаходять нові форми взаємовідносин громадян з державою.

До класифікації політичних рухів можна застосувати типологію, яку запропонував американський політолог Е. Гідденс:

1) трансформаційні - спрямовані на радикальні зміни в суспільстві;

2) реформаційні - пов'язані з певними перетвореннями лише деяких аспектів суспільного життя;

3) рухи порятунку - звільнення людей від шляхів, які розцінюються як гріховні;

4) альтернативні - спрямовані на досягнення часткових індивідуальних змін.

Досвід існування в 70-80-х роках XX століття досить впливових екологічних, антивоєнних, жіночих та інших рухів у багатьох країнах світу свідчить про те, що за будь-яких умов, будь-якої партійної системи зберігається соціальна ніша для рухів. Останні виконують функції індикаторів невдоволення громадян, є компонентом системи груп тиску на центри прийняття політичних рішень, інституціоналізованим каналом залучення громадян до політики, засобом сприяння прийняттю оптимальних рішень, спрямованих на ефективне управління державою і суспільством.

Більшість політологів розрізняють в Україні кілька груп різнотипових громадських об'єднань:

1. За спонукальними мотивами виникнення:

а) соціально усвідомлені (спілки ветеранів, студентської молоді);

б) ціннісно орієнтовані (товариство "Прсвіта", спілка "Чорнобиль");

в) традиціоналістичні (релігійні).

2. Залежно від цілей:

а) соціальні;

б) політичні;

в) культурні.

3. За характером діяльності:

а) пізнавальні;

б) творчі;

в) опозиційні;

г) спонукальні;

ґ) національні.

4. За сферою поширення:

а) міжнародні;

б) загальноукраїнські;

в) міжрегіональні;

г) регіональні;

ґ) місцеві.

Отже, громадсько-політичні організації і рухи є:

- однією з форм реалізації самоврядування та суспільних зв'язків;

- індикатором демократичності політичної системи й режиму;

- відображенням рівня політичної свідомості й культури;

- засобом упорядкування суспільно-політичного життя;

- особливою формою реалізації суспільних інтересів.

Суттєвою причиною піднесення ролі громадських рухів у соціально-політичному житті й у політичній системі суспільства є неспроможність традиційних партійно-політичних інституцій своєчасно помітити і оцінити нові реалії, пов'язані з можливостями участі населення у здійсненні демократичних перетворень, формуванням принципово нових вартостей людського буття. Аналізуючи виникнення і розвиток громадських рухів, польський політолог Єжи Вятр розрізняє п'ять основних стадій їхнього становлення: 1) створення передумов руху; 2) висловлення прагнень; 3) агітації; 4) розвиненої політичної діяльності; 5) згасання.

У загальному означенні громадські організації і рухи являють собою добровільні формування, що виникають у результаті вільного волевиявлення громадян на основі спільних інтересів і завдань. Відносна відстороненість від політики пов'язана насамперед з тим, що держава безпосередньо не втручається в їх діяльність, а лише регулює її відповідно до чинного законодавства. До того ж громадські організації і рухи на відміну від державних інституцій не наділені владними повноваженнями. Відрізняються вони й від політичних партій, оскільки не ставлять за мету оволодіння державною владою. Відмінність їх від усіх інших суспільних угруповань пов'язана з особливостями функціонування (виникнення за ініціативою знизу, фактична єдність, забезпечення інтересів своїх членів та прихильників незалежно від мети та характеру об'єднання, нетрадиційність) та принципами діяльності (добровільність, поєднання особистих і суспільних інтересів, самоврядування, рівноправність, законність, гласність). Отже, за своєю природою і характером діяльності громадські організації і рухи не є політичними організаціями. Однак їх діяльність почасти набуває політичного характеру, оскільки громадські організації і рухи, по-перше, об'єднують людей, що входять до спектру політичних сил (патріотичні сили, національно орієнтовані групи, прихильники реформування суспільства тощо), по-друге, є потенційною базою для виникнення на їх основі нових політичних партій.

Громадсько-політичні організації та рухи - це добровільні об'єднання громадян, які виникають згідно з видами діяльності, соціальної активності й самодіяльності для задоволення й захисту їхніх багатогранних інтересів і запитів, діють відповідно до завдань і цілей, закріплених у їхніх статутах.

Останнім часом значно активізувався процес утворення масових організацій і рухів, пожвавилась і їх діяльність. Причини активності зумовлені такими обставинами:

- наростанням явищ і процесів у різних сферах людського життя;

- загрозою війни з застосуванням зброї масового знищення;

- дедалі більшим руйнуванням життєвого середовища людини - виникненням екологічної катастрофи;

- реакцією-відповіддю на наступ консервативних сил у різних країнах сучасного світу, які намагаються ущемити права, свободи людини, життєвий рівень людей;

- актуалізацією гуманістичних цінностей та ідеалів у суспільній свідомості й боротьбою за їхнє практичне втілення в життя;

- зростаючим культурним рівнем широких верств населення;

- стрімким розвитком усіх видів комунікацій, які полегшують спілкування людей та сприяють їхньому об'єднанню.

Громадські організації та рухи виникають із природної потреби сучасної людини бути співучасником у справах суспільства. Оскільки в повсякденному житті людина не може займатися справами суспільства, це за неї роблять громадські об'єднання. Вони звільняють людину від необхідності бути постійним учасником суспільно-політичного життя, самостійно вирішувати безліч проблем. Ціна, яку платить людина за краще відображення й задоволення власних потреб та інтересів організацією, полягає в обов'язку коритися встановленим у ній правилам. Членам організації визначено різні ролі, що їх вони повинні виконувати, аби сприяти успішному виконанню цілей усієї організації. В такий спосіб обмежується довільний характер поведінки людини. Коли виникає потреба, організація може вимагати підпорядкування власних інтересів громадським; здійснення діяльності, в доцільності якої окремий член організації не зовсім упевнений; пристосовуватися до звичаїв і традицій, властивих організації (це, зокрема, можуть бути загальноприйняті зразки поведінки).

Відзначають, що громадські об'єднання виникають здебільшого знизу, але іноді й за ініціативою згори, створюються для реалізації різних потреб і суспільних інтересів та діють в інтересах своїх членів. Громадські організації та рухи - це спільна життєдіяльність людей, що передбачає їхню взаємну залежність і потребу одне в одному та забезпечує збереження й розвиток соціального організму. Це перебування людей безпосередньо в колективі, соціальній групі, де здійснюються спільна діяльність, спілкування, обмін послугами, користування спільними речами й цінностями.

Свідченням колективістського характеру діяльності громадських організацій і рухів є їхня масовість, характер внутрішньої структури. Громадські організації та рухи надають широкі можливості для суспільної ініціативи мас, виявлення їхнього самоврядування завдяки демократичним принципам їхнього устрою, які, до речі, властиві більшою чи меншою мірою всім громадсько-політичним об'єднанням громадян - політичним партіям, громадським організаціям і рухам. Такими принципами є: добровільність членства, виборність усіх керівних органів, підзвітність і підконтрольність керівництва членам організацій, гласність у роботі, колегіальність.

Громадські об'єднання найчастіше реалізують себе у вигляді формальних і неформальних громадських організацій і громадських рухів. Формальні громадські організації відзначаються своєю масовістю. Вони створюються для реалізації довгострокових цілей як за ініціативою громадян, так і державних органів. Їм притаманні такі риси: чітка структура; свій статут; офіційна реєстрація в органах влади; діяльність в інтересах суспільства (держави) і в межах чинної законності; власний адміністративний апарат. На базі формальних громадських організацій часто виникають неформальні. Неформальні громадські організації можуть бути як масовими, так і локальними. Іноді їх важко відрізнити від господарських об'єднань, кооперативів, хоча всім їм властиве соціальне спрямування, а також відсутність офіційної реєстрації та чіткої програми; незалежність від офіційних державних органів; діяльність на принципах самоврядування; нетипові програми й нетипова діяльність. До неформальних організацій можна віднести, наприклад, різні аматорські об'єднання, клуби авторської та аматорської пісні, молодіжні організації, групи оздоровчо-духовних систем.

Громадські організації та рухи мають різноманітні функції, їх можна поділити на дві групи: функції, що їх громадські організації та рухи виконують відносно системи влади в державі; функції, виконувані щодо інтересів членів цих організацій та рухів. У першій групі можна виокремити дві основні функції: опозиційну і творчу, що тісно взаємопов'язані. Діяльність громадських організацій та рухів утримує сучасні демократичні держави від надмірної централізації, відіграє вирішальну роль у тому, щоб держава поставала як оптимальна організація життєдіяльності суспільства. Із другої групи функцій, виконуваних громадськими організаціями та рухами щодо своїх членів, можна виокремити захисну й допоміжну. Громадські організації та рухи захищають своїх членів від державних структур. Це особливо важливо тоді, коли законодавчий демократичний процес перебуває у стадії формування і коли існує негативна традиція невиконання законів і нешанобливого ставлення до особистості в державних структурах. Допоміжна функція виявляється в наданні громадськими організаціями та рухами через власні структури можливостей своїм членам вирішувати особисті проблеми. Громадські організації та рухи можна класифікувати за інтересами чи діяльністю:

- за економічними інтересами, зокрема, можна вирізнити організації підприємців, що працюють за наймом, селян, представників вільних професій, кооперативи, споживчі спілки;

- за суспільно-політичними інтересами розрізняють організації культурного, гуманітарного напрямів, релігійні;

- за методами діяльності та правового-статусу: легальні та офіційні, напівлегальні та неформальні (наприклад, масонська ложа);

- за місцем діяльності, за місцем докладання сил у структурі політичної влади: лобі, самоврядні організації, які добиваються урядових дотацій;

- за видами діяльності: економічні, освіти й культури, наукові й науково-технічні, опікунські, охорони здоров'я, природи, національні, конфесійні, оборонні, спортивні й туристські.

В Україні станом на 2003 р. було зареєстровано майже 600 громадських організацій. Беручи за основу дещо інші критерії, їх можна класифікувати так:

- соціально усвідомлені - жіночі (Союз українок, Союз жінок України та ін.), молодіжні (Спілка українських студентів, Спілка незалежної української молоді та ін.), економічні (Український союз промисловців і підприємців, Загальноукраїнське об'єднання приватних підприємців та ін.);

- ціннісно орієнтовані: Товариство української мови ім. Т.Г.Шевченка, "Просвіта", "Знання" та ін.;

- соціально ціннісні: Федерація профспілок України, Національна конференція профспілок, Всеукраїнське об'єднання солідарності трудящих, профспілка "Єднання", Спілка офіцерів України та ін.;

- асоціальні - мафіозні організації та подібні до них;

- політизовані організації: Конгрес національно-демократичних сил, Українська ліга християнської молоді, Молодіжний рух України та ін.;

- політизовані опозиційні: Фронт трудящих України, Трудова Україна, Громадянський конгрес України, Всеукраїнський робітничий союз, Соціалістичний конгрес молоді України та ін.

Друга половина XX ст. ознаменувалася справжнім сплеском, потоком масових рухів. Від громадських організацій рухи відрізняються такими особливостями: відсутність чіткої організаційної структури; спільність інтересів громадян, що приєднуються до рухів; наявність у них груп і течій неоднакових політичних поглядів, світогляду, вірувань; відсутність індивідуального членства.

Громадсько-політичні рухи можна поділити на дві великі групи: з чітко вираженим політичним змістом і з переважно загальнодемократичним змістом. Для політичних громадських рухів характерні такі риси: вони користуються політичними засобами; беруть участь у боротьбі за владу; беруть участь або справляють вплив на засоби здійснення влади.

Політичні рухи можна поділити на такі типи:

- рухи, які виникли на класовій основі, - робітничий, селянський, дрібнобуржуазний;

- рухи, які виникли на класоподібній основі, - інтелігенції, військових, докласових елементів;

- міжкласові рухи - національно-визвольні, антифашистські й т.ін.;

- політичні рухи, які виражають ставлення до наявного політичного та економічного устрою, - консервативні, реформаторські, революційні, контрреволюційні й т.ін.;

- політичні рухи, що відзначаються ступенем і формою їхньої організованості, - високоорганізовані, слабоорганізовані, стихійні.

Основними різновидами масових демократичних рухів є: антивоєнні - проти загрози руйнівної війни; екологічні - на захист навколишньої природи та умов існування людей; на захист демократії, прав і свобод особи; статево-вікові - жіночі, молодіжні, дитячі, ветеранські тощо; професійні - вчених, лікарів, інженерів, письменників і т.ін.; альтернативні.

Громадські організації та рухи виконують важливу роль у політичній системі, в суспільно-політичному житті в цілому. Вони є своєрідною з'єднувальною ланкою між функціонуванням державних органів і відповідними діями населення країни.

Громадські об'єднання надають велику допомогу владним структурам у виконанні функцій управління. Громадські організації та рухи привертають увагу широких мас населення до гострих проблем, пропонують способи вирішення проблем.

Список використаних джерел

1. Ярош Б.О., ЯрошО.Б. Загальна теорія політики: Навч. посіб. для студ. спец. "Політологія" вищ. навч. закладів. - Луцьк: РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту Ім. Лесі Українки, 2005,- 240 с.

2. Політологія (І.С. Дзюбка).

3. Політологія: Навчальний посібник/ Юрій М.Ф. - К.: Дакор, КНТ, 2006.- 416c. соціальний громадський об'єднання

4. Бебик В. М. Політологія для політика і громадянина: [Монографія]. - К.: МАУП, 2003. - 424 с.: іл. - Бібліогр.: с. 406-422.

5. Соціологія: загальний курс. Навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти України.

Размещено на Allbest.ru

...