Взаємозв’язок інноваційного та інституційного розвитку суспільства: політико-економічний підхід

Размещено на http://www.allbest.ru/

Взаємозв'язок інноваційного та інституційного розвитку суспільства: політико-економічний підхід

О.А. Довгаль, д. е. н.

Глобальна інституційна криза сучасної ринкової економіки, для якої характерні орієнтація на індивідуальний і груповий егоїзм, панування індустріальних технологій і впровадження суспільних інновацій без врахування їх соціальних та екологічних наслідків, вимагає осмислення як цілей інноваційного розвитку суспільства, так і взаємовпливу сучасних технічних інновацій та трансформації соціально-економічних інститутів. На нашу думку, для розв'язання цього наукового завдання необхідно, перш за все, використовувати політико-економічний підхід.

При глибокому розгляді будь-яких економічних відносин в його основі завжди виявляється соціальний обмін діяльністю. Прогрес людського суспільства нерозривно пов'язаний з оптимізацією цього обміну, критерієм якого виступає зниження транзакційних витрат. Науково-технічні інновації, суспільний поділ праці, субординація між індивідами і багато інших соціальних феноменів і інститутів тим успішніше сприятимуть раціональному отриманню людством необхідних природних речовин, чим вище рівень соціального прогресу в суспільстві. У міру розвитку суспільного поділу праці названа залежність посилюється. Це обумовлює необхідність надання більшої міри економічної свободи господарюючим суб'єктам як основи для отримання позитивного синергетичного ефекту від сучасної соціально-економічної системи, що все більш ускладнюється. Можливо, саме тому у XX ст. в економічній теорії виник і бурхливо розвивається соціально- інституційний напрям, що концентрує увагу на соціальних механізмах скорочення транзакційних витрат як способі вдосконалення ринкової економіки. суспільство економіка інновація інституційний

Економічна система України функціонує в умовах діалектичної єдності загального й особливого: реальні економічні стосунки розвиваються під впливом універсальних економічних законів і закономірностей, що трансформуються з урахуванням вітчизняних інституційних особливостей. Це робить непридатним сліпе копіювання теоретичних підходів і практичних механізмів, вироблених і використаних в інших соціумах. Тому актуальним залишається питання вироблення власної концепції забезпечення інноваційного розвитку країни, що зберігатиме соціальні та екологічні пріоритети внутрішньої політики. Відповідно, потрібна нова парадигма інноваційного розвитку країни, орієнтована на глобальні цивілізаційні тенденції в контексті планетарних фінансових, економічних, політичних, екологічних та інших дисбалансів.

В основу нової парадигми інноваційного розвитку країни, на нашу думку, мають бути покладені такі принципи. По-перше, сконцентрувати увагу всієї прикладної науки на потребах реального сектора економіки - ядра економічної системи суспільства, що вимагає розробки системи критеріїв для з'ясування соціально-економічної ефективності імпорту тієї або іншої технологічної інновації або ж розробки її вітчизняними фахівцями. При цьому слід припинити фінансування прикладних досліджень за рахунок державного бюджету, оскільки ці дослідження доцільні лише в тому випадку, якщо на них є попит з боку реального сектора економіки, та розвивати інституційний інноваційний ринковий механізм комерціалізації вітчизняних розробок, зокрема, за рахунок венчурних приватних і державних фондів.

По-друге, необхідно забезпечити збереження всіх фундаментальних наукових шкіл, що існують сьогодні, - єдиної основи для об'єктивної та комплексної оцінки тих наукових розробок, які можуть надходити з-за кордону.

По-третє, розробити критерії комплексної соціально-еколого-економічної ефективності всіх інноваційних проектів в Україні, у тому числі з урахуванням вже понесених суспільством витрат.

По-четверте, припинити або скоротити підготовку тих фахівців (у тому числі, наприклад, за рахунок значного підвищення оплати за навчання), які сьогодні незатребувані в Україні та легко знайдуть собі роботу за кордоном.

По-п'яте, необхідна розробка державної стратегії розвитку промисловості, що включає механізми перерозподілу бюджетних ресурсів для швидких структурних трансформацій вітчизняної індустрії, у тому числі, якщо це знадобиться, за рахунок скорочення соціальних програм, витрат на державне управління і оборону. Якщо це не зробити негайно, то в майбутньому слід очікувати ще більші соціальні, економічні і екологічні витрати.

По-шосте, необхідно переглянути державну парадигму розвитку суспільних наук із врахуванням сучасних глобальних тенденцій, коли реальністю стають інтелектуально-ідеологічні війни. При цьому слід зробити упор на збереженні і розвитку, а в ряді випадків і створенні нових національних наукових шкіл фундаментальної спрямованості, що дозволяють виробляти нові методологічні підходи для подальшої конфігурації вітчизняної інституційної моделі господарювання.

При цьому було б неправильним не враховувати того, що проблема переважно інноваційного розвитку країни не зводиться лише до розвитку фундаментальних і прикладних наук, які відповідатимуть рівню сучасного розвитку людської цивілізації і виникаючим глобальним викликам: це необхідна, але не достатня умова. Розв'язання вищеназваної проблеми, на нашу думку, неможливе без формування соціально-економічних інституційних механізмів ефективного розподілу нових знань і технологій по всій території країни. Без переважно інноваційного розвитку регіонів неможливий стійкий розвиток країни в цілому. Інакше в будь-якій державі збільшуватиметься кількість проблемних регіонів, посилюватиметься соціальна нерівність і скорочуватиметься кількість соціального капіталу, нагромадженого на рівні суспільства.

Головна конкурентна перевага сьогодні і в майбутньому - це інтелектуальний потенціал країни, формування якого повинне розглядатися як пріоритетне завдання. Вдосконалення механізму просування найбільш талановитих представників всіх шарів суспільства в управлінську і інтелектуальну еліту передбачає переважання в ній не стільки нових людей, скільки нових ідей. Світовий інноваційний розвиток ставить перед країною нові виклики, відповісти на які вона зможе лише на основі правильного наукового уявлення про взаємозалежність, взаємообумовленість і суперечність процесів використання новітніх технологічних досягнень та інституційних змін в соціальному і господарському житті.

У літературі для опису інституційного оформлення взаємовпливу сучасних технічних інновацій та трансформації суспільних відносин використовується чимала кількість категорій, що претендують на всеосяжний філософсько-економічний опис суспільства, яке приходить на зміну класичному капіталізму, заснованому на індустріальному технологічному устрої. Сплеск інтересу до цієї проблеми припав на 1960-ті рр., тому всі ці підходи, як справедливо помітив В.Л. Іноземцев, "несуть на собі явний відбиток радикалізму" [1, с. ХГУ], властивий тій епосі. Проте спроби гносеологічного моделювання соціумів (ідеальних і реальних) із високою мірою участі науки (фундаментальної і прикладної) на цьому не завершилися і тривають до цих пір. Теоретичні побудови можуть бути об'єднані за трьома основними групами. У першому випадку при описі майбутнього суспільства за критерій виділення беруться гранично невизначені і релятивістські соціальні парадигми. До них відносяться ". відмічені найбільшим ступенем абстрактності, - "постісторія" та "постмодерніті" [1, с. ЖУ], які, хоча і стали, за заявою В.Л. Іноземцева, "стержневими для дійсно серйозних концептуальних парадигм", але, зважаючи на свій підкреслено віртуальний (постмодерністський) характер, не можуть бути застосовані для аналізу і моделювання реальних соціально-економічних процесів, що протікають в соціумі. Особливість даного підходу добре показана В.Л. Іоземцевим у статті "Сучасний постмодернізм: кінець соціального або виродження соціології?" [2].

При другому підході допускається фактичне ототожнення технологічного устрою, який може грати домінуючу роль в майбутній економічній системі, зі всім суспільством в цілому (багатоукладним за своєю соціально-економічною і технологічною природою). Так, наприклад, Й. Масуда, М. Порат, Г. Дордік, Р. Кац досліджують "інформаційне суспільство", Н. Штер - "суспільство знань" [7, р.5-18] тощо.

Третій підхід ґрунтується на прагненні покласти в основу критеріїв виділення майбутнього суспільства базові політико- економічні ознаки, що відрізняють його від сучасних капіталістичних систем. До них, зокрема, відносяться "постіндустріальне" [8, р.51-59, 98-105, 274], "постринкове" [9, р.50], "постпідприємницьке" [10, р.68] суспільство тощо. Головним методологічним недоліком останнього підходу слід визнати те, що він спирається не на сутнісні характеристики майбутньої соціально-економічної системи, а на підкреслення тих інституційних параметрів, які відрізняють її від сучасної системи господарювання.

Глобальна інституційна криза 2008-2010 рр., що відкриває епоху занепаду сучасного капіталізму, який неминуче супроводжуватиметься наростанням міжнародних протиріч, породжуваних егоїзмом країн "золотого мільярду" і небажанням більшості жителів планети миритися із сучасними формами капіталістичного перерозподілу матеріальних, інтелектуальних і культурних благ, дозволяє з великим ступенем вірогідності моделювати майбутнє суспільство (у тому числі його економічну систему) у разі сприятливого (не катастрофічного) сценарію розвитку світової цивілізації. При цьому майбутнє суспільство, що зуміє подолати вади класичного капіталізму, характеризуватиметься, на наш погляд, наступними ознаками: багатоукладністю, з переходом приватнокапіталістичного устрою із домінуючого в периферійний, зі збереженням його високого підприємницького потенціалу як важливого чинника суспільного відтворення; моральністю, тобто висуненням моралі як найважливішого критерію і чинника формування і розвитку міжнародних відносин і національних економічних систем; екологічністю, тобто посиленням екологічного (природозберігаючого) імперативу в процесах суспільного відтворення; надтехнологічністю, що втілюватиметься у формуванні в реальному секторі економіки шостого технологічного устрою.

Таким чином, перехід економіки до "постіндустріального" етапу розвитку не може не супроводжуватися становленням нової форми соціальної організації суспільства, що, як справедливо вважає Ю.В. Яковець, може класифікуватися як "інтегроване суспільство" [11]. Iнтегралізм тут підкреслює, з одного боку, зростання етичних і екологічних принципів оцінки економічної ефективності суспільного відтворення, а з іншого - показує збільшення ролі технічних інновацій і нових інституційних форм їх використання в економічній системі суспільства (формування інтегральної інтелектуальної еліти).

Слід підкреслити, що в економічній літературі при розгляді інституційних наслідків сучасного технологічного устрою недостатньо уваги приділяється становленню такого найважливішого інституту, що персоніфікує процес перетворення науки в безпосередню продуктивну силу, як інтелектуальна еліта. Це відбувається не лише тому, що більшість економістів, що дотримуються позицій беккерівського економічного імперіалізму [12], концентрує свою увагу або на віртуальних проблемах функціонування ідеальної ринкової економіки, або на локальних аспектах конкретних ринків, але й тому, що ця проблема внаслідок своєї гносеологічної складності вимагає використання політико-економічних методів дослідження, які сьогодні не надто популярні. В той же час, без з'ясування політико-економічної природи такого складного інституційного феномену, як інтелектуальна еліта, неможливо повною мірою розкрити соціально-економічні наслідки сучасного технологічного розвитку.

Більшість зарубіжних дослідників, кажучи про майбутнє суспільство, помічають, що як базовий елемент в ньому, перш за все, розглядається прогрес теоретичного знання. "Постіндустріальне суспільство, - відзначає Д. Белл, - розвивається сьогодні на основі всемірного використання теоретичного знання, що міститься в прогресі". Він підкреслює, що в цьому суспільстві "головним... стало домінування теоретичного знання, переважання теорії над емпіризмом і кодифікування знань в абстрактні зведення символів, які. можуть бути використані для вивчення різних сфер досвіду" [1, с.25-29]. П. Друкер підкреслює, що найважливіша відзнака сучасного технологічного розвитку полягає в тому, що якщо раніше наука застосовувалася для вдосконалення знарядь виробництва і розвитку нових форм його організації, то тепер вона використовується для отримання нового знання [10]. Л. Туроу зумів довести, що саме розвиток експериментальної науки у напрямку науки системної, а потім теоретичної

(фундаментальної) зумовив послідовне становлення лідерства Великої Британії, Німеччини і США у світі [13]. М.А. Ізмайлова із цього приводу заявляє: "Завдяки тому, що теоретичне знання набуло роль основного виробничого ресурсу, лице сучасного суспільства змінилося набагато істотніше, ніж під впливом будь-яких інших процесів, що визначають соціальне життя впродовж останнього століття. В результаті освіта перетворилася на найважливішу соціальну цінність, сформувалися принципи мерітократії, виник новий клас, який можна назвати "класом інтелектуалів", радикально змінилася мотивація діяльності сучасного працівника тощо» [14, с.27].

З появою класу інтелектуалів і підвищенням економічної віддачі від його праці тенденція, що існувала в класичному капіталістичному суспільстві, до відокремлення капіталу від працівника змінилася протилежною - до їх злиття. При цьому жодна зі сторін (ані працівники, ані підприємці) не є ні залежною, ні незалежною, вони взаємопов'язані, тому ними доводиться управляти таким чином, неначебто ці люди були членами добровільних організацій [15]. У класі інтелектуалів формується нова мотиваційна система, їх етичні позиції, які ще зовсім нещодавно заважали оптимізації їх економічних інтересів, сьогодні не лише не перешкоджають зростанню їх статусу в суспільстві, але й стимулюють еволюцію всієї соціально-економічної системи суспільства, роблячи її все більш етичною. Саме мораль, соціальний капітал, накопичений на всіх рівнях суспільства, забезпечують стійкий розвиток, національну безпеку і високу конкурентоспроможність економіки. У міру розвитку класу інтелектуалів і збільшення його соціально-економічної ролі в суспільстві нематеріальна мотивація, характерна, перш за все, для цього класу, починає проникати із інформаційного в інші устрої. Останнє вже само по собі також сприяє збільшенню значення моральності в господарській діяльності.

М.А. Ізмайлова справедливо відзначає, що "інституційна структура сучасного суспільства представляється його дослідникам такою, що складається з шести елементів: економічних підприємств, соціального комплексу, наукових установ, підприємств по виробництву суспільних благ, добровільних організацій і домашніх господарств. Перші чотири елементи складають формальну економіку, тоді як останні два є господарством комплементу" [14, с.29]. В інтегральній інтелектуальній еліті науково-дослідні інститути і вузи, що здійснюють перевірку, систематизацію і формування нових фундаментальних теоретичних знань, стають домінуючим технологічним устроєм. Це не означає, як підкреслює М.А. Ізмайлова, що більшість "...громадян постіндустріального соціуму буде представлена вченими, інженерами, технічними фахівцями або інтелектуалами, хоча вже сьогодні більшість населення не є бізнесменами; вона швидше привертає увагу до тієї конструктивної ролі, яку виконує наука як комерційне за своєю суттю підприємство при переході до нового ладу" [14, с.29].

Таким чином, інституційні наслідки сучасного етапу технічних інновацій для економіки України у випадку, якщо вона рухатиметься в руслі глобальних технологічних і цивілізаційних тенденцій, на наш погляд, полягатимуть:

— у формуванні ефективного інформаційного господарського устрою, який достатньо довго залишатиметься периферійним. В межах цього устрою формуватимуться паростки інститутів прийдешнього інтегрального соціально-наукового співтовариства. При цьому низка інститутів вже сьогодні є досить зрілими або можуть в самий найближчий час ними стати (наприклад, інститут інтелектуальної власності);

— в подальшій трансформації вітчизняної інституційної економічної моделі у напрямку зростання самостійності суб'єктів господарювання як реакції на ускладнення під впливом останніх наукових досягнень процесів суспільного відтворення. При цьому підсилюватиметься соціальність, екологічність і моральність економічної системи суспільства;

— у формуванні сучасної промислової політики як найважливішого елементу підвищення економічної ефективності домінуючого сьогодні індустріального технологічного устрою;

— оскільки після виходу з глобальної фінансової кризи світова економіка зіткнулася з посиленням міжкраїнової конкуренції, що багато в чому зумовлюється переходом до чергового технологічного циклу, переваги отримають ті країни, в яких створена інтегральні інтелектуальна еліта з найбільш адекватними інститутами.

Все це дозволить Україні, використовуючи накопичений інтелектуальний і соціальний потенціал, інституційно еволюціонувати у напрямку формування інститутів інтегральної інтелектуальної еліти, здійснити соціалізацію і моралізацію господарської практики та в реально осяжній історичній перспективі на стадії глобальної зміни технологічних устроїв здійснити перехід на новий рівень конкурентоспроможності у світі.

Список використаної літератури

1. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования [Текст] / Д. Белл; пер. с англ. В.Л. Иноземцева (ред. и вступ. ст.). - М.: Academia, 1999. - 578 с.

2. Иноземцев В.Л. Современный постмодернизм: конец социального или вырождение социологии? [Текст] / В.Л. Иноземцев // Вопросы философии. - 1998. - № 9. -С. 27-37.

3. Masuda Y. The Information Society as Post-Industrial Society / Y. Masuda. - Washington, 1981. - 225 р.

4. Porat M. The Information Economy: Development and Measurement / M. Porat, M. Rubin. - Washington, 1977. - 180 р.

5. Dordick H. S. The Information Society: a Retrospective View / H.S. Dordick, G. Wang. - L., 1993. - 256 р.

6. Katz R. L. The Information Society: Ап International Perspective / R.L. Katz. - N.Y., 1988. - 310 р.

7. Stehr N. Knowledge Societies. Thousand Oaks / N. Stehr. - London, 1994. - 158 р.

8. Dahrendorf R. Class and Class Conflict in Industrial Society / R. Dahrendorf. Stanford: Stanford University, 1959. - 115 р.

9. Burns Т. The Rationale of the Corporate System / T. Burns. - N. Y., 1995. - 247 р.

10. Drucker P. Post-Capitalist Society / P. Drucker. N.Y., 1995. - 175 р.

11. Яковец Ю.В. Интернет в диалоге цивилизаций и становлении интегрального социокультурного строя [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://emag.iis.ru/arc/infosoc/emag.nsf/BPA/fa04a58a06249232c3256d5

12. Радаев В.В. К обоснованию модели поведения человека в социологии (основы "экономического империализма") [Текст] / В.В. Радаев // Социологические чтения. Вып. 2: сб. материалов ежегод. мето- дологич. семинара. - М., 1997. - С. 177-189.

13. Thurow L. Creating Wealth. The New Rules for Individuals, Companies, and Countries in a Knowledge-Based Economy / L. Thurow - London, 1999. - 305 р.

14. Измайлова М.А. Социальноэкономические последствия постиндустриального этапа развития общества [Текст] / М.А. Измайлова // Вестник рос. гос. торгово- экон. ун-та. - 2008. - № 6 (27). - С. 25-31.

15. Sakaiya T. The Knowledge-Value Revolution or a History of the Future / T. Sakaiya. -Tokyo; N.Y., 1991. - 174 р.

Размещено на Allbest.ru