Соціальна інтеграція молоді з функціональними обмеженнями

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальна інтеграція молоді з функціональними обмеженнями

Одним з найважливіших критеріїв балансу стабільності суспільства в соціології розглядається підтримка людського потенціалу, який утворює соціальну систему. Мається на увазі не тільки забезпечення відтворення населення, прожиткового мінімуму, здоров'я людей, але і створення умов для їхнього особистісного розвитку. Для молоді з функціональними обмеженнями це, в першу чергу, означає надання можливостей для успішної інтеграції, що виступає найважливішим чинником нормального функціонування і стабільності в суспільстві.

Особливість вивчення інтеграції молоді з функціональними обмеженнями пов'язана з подвійністю об'єкта дослідження «особа-суспільство».

У соціології розроблено безліч теорій соціалізації. Соціалізацію можна розуміти як інтеграцію соціальних норм: соціальні норми стають обов'язковими для індивіда з функціональними обмеженнями в тому сенсі, як що вони, скоріше встановлюються ним самим для себе, ніж нав'язуються йому засобами зовнішньої регуляції і є, таким чином, частиною власної індивідуальності особи. Завдяки цьому індивід відчуває внутрішню потребу в пристосуванні до тієї норми, що обумовлює його поведінку в соціальному середовищі. Інтеграцію можна уявити як сутнісний елемент соціальної взаємодії на основі припущення про те, що люди з функціональними обмеженнями бажають підвищити ціну свого власного самоіміджу, прагнучи схвалення і підвищення статусу в очах інших; в цьому випадку індивіди інтегруються в тій мірі, в якій вони направляють свої дії відповідно до очікувань інших.

Соціальне життя виникає, відтворюється і розвивається, саме не зважаючи на наявність залежностей між людьми. Людина для задоволення своїх потреб повинна вступати у взаємодію з іншими індивідами. Формування соціальних взаємозв'язків відбувається поступово від соціальних контактів до соціальної дії і, нарешті до соціальної взаємодії. В процесі контакту здійснюється взаємне оцінювання індивідами один одного, селекція і перехід до складніших і стійкіших взаємозв'язків.

Соціальна взаємодія людей з функціональними обмеженнями відбувається на рівні споживання як форми соціальної активності. Тому велику роль в здійсненні взаємодії молоді з функціональними обмеженнями відіграє система взаємних очікувань, що пред'являються індивідами і соціальними групами один до одного перед здійсненням соціальних дій. Взаємодія може продовжуватися і стати стійкою, багаторазовою, постійною. Так, вступаючи у взаємодію з колегами, ми знаємо, як вони повинні поводитися по відношенню до нас і як ми повинні взаємодіяти з ними. Порушення таких стійких очікувань, як правило, призводить до видозміни характеру взаємодій і навіть до переривання спілкування.

Дослідження проблем інтеграції, пошук теоретичних і методологічних підходів, що дозволяють глибше зрозуміти і пояснити процес інтеграції молоді з функціональними обмеженнями і його результативність, дозволили висунути і обґрунтувати ряд положень, представлених в даній статті.

Термін інтеграція означає «поєднання в ціле будь-яких частин» (Л.О. Карпенко [6, с. 137]). У психологічному словникові поняття інтеграція трактується як «…внутрішньогруповий процес створення внутрішньої єдності, згуртованості, що проявляється в ідентифікації колективній. об'єктивності в накладанні та прийнятті відповідальності за успіхи і невдачі в спільній діяльності» (С.Ю. Головін [13, с. 194]).

У різних науках виділяють окремі напрямки інтеграції: соціальна, політична, фінансова (В.Г. Барановський [2], Т.О. Башкатова [3]), групова, психічна та ін.

За своїм змістом інтеграція є процесом соціального становлення особистості і дає змогу в подальшому соціалізуватися і самоствердитися, він починається з перших хвилин життя і здійснюється на всьому його протязі.

Структурація процесу соціального становлення людини на підставі наявності цілеспрямованості в тому чи іншому елементі цієї структури була запропонована З.І. Файнбургом [14, 3-14]. В структурі соціалізації особистості цей автор виділяє, перш за все, елементи, в здійсненні яких переважає цілеспрямованість, визначена, відносно висока ступінь планомірності. В якості таких елементів З.І. Файнбург розглядає процес виховання та навчання. Окрім елементів структури соціалізації особистості, в здійсненні яких переважає цілеспрямованість, він виділяє також елементи, в функціонуванні яких вона не простежується. До них належать, перш за все, умови, в яких здійснюється процес формування особистості, тобто: суспільні відносини, які виступають як безособистісний історичний феномен, природні умови, людське оточення і т. п. [15, 142161].

Б.Д. Паригін вказує, що в процесі засвоєння людиною предметного багатства суспільства важливу роль відіграють такі механізми як вивчення, прищеплення, адаптація, наслідування, взірець, переймання і т. п. В процесі засвоєння людиною системи соціальних відносин великої ролі, на його думку, надається таким механізмам як переконання, ідентифікація, керівництво, зараження тощо [12, 348]. Г. Гібш і М. Форверг, розглядаючи процес соціалізації особистості під кутом зору формування настанов, виділяють такі механізми: наслідування, ідентифікацію, керівництво та повчання [5, 28].

В праці болгарського дослідника В. Момова подана множина організованих механізмів впливу суспільства на людину: інформаційно-освітніх (народна освіта, професійне навчання, масова пропаганда, ідеологічна просвіта тощо), стимуляційних (система форм, засобів та методів матеріального стимулювання), регулятивно-контролюючих (система соціальних еталонів, роль яких виконують різновиди наказів, норм, оціночних критеріїв, зразків, стереотипів та ін.), організаційно-регулюючих (система соціальних статусів, ролей і функцій особистості) [8, 163].

Г.В. Осипов зазначає, що взаємодія соціальної системи та особистості здійснюється за допомогою визначених механізмів впливу як на соціальні якості індивіда з боку соціальної системи, так і навпаки. Перша група трактується як механізм соціалізації індивіда, а друга як механізм змін соціальної системи [10, 446].

Людина не може з моменту народження одразу засвоїти весь соціальний досвід, тому інтеграція процес довготривалий. Вона має індивідуальний аспект і пов'язана із визначеними циклами в області фізичного, анатомо-фізіологічного, сенсорного, емоційного, пізнавального та соціального розвитку особистості. В соціально-психологічній і соціально-філософській літературі динаміка процесу інтеграції знайшла своє відображення у вигляді послідовності та стадійності його проходження.

Розуміючи недостатню обґрунтованість періодизації процесу соціального становлення людини на підставі вікових змін індивіда, ряд авторів намагається знайти і обґрунтувати інші критерії. Так Л.О. Антіпов здійснює періодизацію даного процесу в залежності від того, який з соціальних інститутів є в той чи інший момент формування особистості домінуючим соціалізація школяра, студента і т. п. [1, 97-108].

Аналізуючи цю точку зору, Б.Д. Паригін зазначив, що спроба роз'єднати в часі процес входження людини в соціальну структуру, в систему міжособистісних відносин, з одного боку, і процес внутрішнього збагачення, розвитку та самоствердження особистості з другого, здається не достатньо обґрунтованим. Всі ці процеси проходять більш чи менш одночасно, бо між собою вони не є нарізно існуючими один від одного явищами, а лише є різними боками одного й того ж процесу соціалізації особистості [11, 348].

Індивідам і суспільству дозволяється відтворювати соціальні зв'язки, суспільні відносини і культурні цінності, і забезпечувати їх подальший розвиток прийняття соціалізаційної норми. На індивідуальному рівні соціалізаційна норма це багатовимірний еталон соціалізованості людини з урахуванням її вікових і індивідуально-психологічних характеристик. На рівні суспільства вона є сталою сукупністю правил передачі соціальних норм і культурних цінностей від покоління до покоління.

Міра освоєння суспільних якостей індивідом матеріалізується в соціальних проектах, які варіюються в широких рамках соціального життя конкретного суспільства. В результаті людина артикулює і актуалізує свою соціальну природу, здійснюючи в запропонованих суспільством межах власний вибір. Баланс і глибина об'єктивних і суб'єктивних сторін соціалізації детерміновані і суспільством, і індивідом.

Соціалізаційна норма тісно пов'язана з соціальною нормою, але не зводиться до неї. Відмінність полягає в призначенні тієї чи іншої норми: для соціальної норми таким призначенням є регуляція поведінки індивіда і групи, для соціалізаційної - регуляція разом з освоєнням норми. Мета регуляції це передача соціальної норми. Суб'єктно-об'єктна сторона регулювання визначається відносинами «передаючий засвоюючий «(«вчитель-учень»).

Розвиток мови, а потім і писемності, роль яких в русі людства до цивілізації є загальновизнаною, створило можливості інтеграції на новому ступені, розширило межі трансльованих від покоління до покоління соціально значущих символів, стереотипів поведінки, звичаїв, традицій, вірування, знань.

Інтеграція покликана забезпечити постійне особистісне зростання. Інтеграція є успішною, якщо індивід освоює необхідні соціальні ролі, засвоює схвалювані даним суспільством, соціальною спільністю цінності, соціальні норми, стереотипи поведінки. Але це не означає, що вона відбувається як поступальна хода вгору. Це складний, суперечливий, динамічний процес, який особливо у молоді з функціональними обмеженнями супроводжується кризами. Людина не завжди може впоратися з кризою інтеграції і подальший розвиток її особистості може піти не по висхідній.

Життєвий шлях людини з функціональними обмеженнями супроводжується подоланням багатьох криз інтеграції, які виступають як кризи особистісного зростання, незадоволеності людини своїм соціальним або особистим статусом. Виявляється недосяжність бажаної ідентичності, непосильність бути таким, якого вимагає суспільство або очікує соціальна група. Недосяжна планка Я-ідентичності молоді з функціональними обмеженнями може породити глибоке розчарування, конфлікт з суспільством, соціальною групою, з самим собою. Відносини особи з функціональними обмеженнями і суспільства не відрегульовані. Нерідко функції і ролі, які реально виконує індивід в суспільстві, не співпадають. Людина з функціональними обмеженнями не знаходиться в гармонії зі своєю реальною функцією, яка йому нав'язана примусово.

Розширення простору для самостійного вибору дій молоді з функціональними обмеженнями має як позитивні, так і негативні сторони і може стати умовою для розвитку інтеграції, що відхиляється. Одним з поширених її проявів є прискорена інтеграція. Вона пов'язана з передчасним отриманням молоддю з функціональними обмеженнями соціальних ролей з певними ярликами «інвалід» і вимушеною ідентичністю.

Примусова інтеграція відбувається з індивідом у разі його відчуження від встановленого в суспільстві процесу становлення особи або втрати впливу інститутів соціалізації, коли беруть верх стихійні випадкові канали соціалізації.

Відхилення в інтеграції, виявлені за різними ознаками, можуть бути подолані шляхом корекції соціалізаційного процесу, зміст якого визначається залежно від того, що не виконується або порушується в соціалізаційній нормі, який ступінь відхилення, в чому воно виявляється або може виявлятися.

Формуючи, затверджуючи, закріплюючи ті або інші цінності, суспільство, тим самим, визначає бажаний для нього загальний напрям життєдіяльності людей, орієнтує їхні дії і взаємодії в певному руслі на основі пріоритетних цінностей даного суспільства. По-друге, в соціальних нормах (правових і моральних) суспільство на основі своїх соціальних цінностей задає своїм членам конкретні зразки (правила) поведінки в певних ситуаціях. Суспільство виробляє систему заходів для реального здійснення цих норм, а також різні способи реагування на поведінку людей і їхніх груп. Ціннісний-нормативний механізм регуляції соціального життя відображає характер взаємин суспільства і людини, форми співвідношення суспільства і держави. Держава може бути підпорядкована і служити суспільству і людині, але може підпорядковувати і пригнічувати суспільство і особу з функціональними обмеженнями.

Специфіка інтеграції молоді з функціональними обмеженнями пов'язана з особливістю етапу соціалізації, що включає завершення первинної її стадії і початок вторинної. Первинну стадію індивід проходить в дитячому віці. Завдяки їй він стає повноцінним членом суспільства. Вторинна стадія - це подальший процес, що відбувається з вже соціалізованим індивідом.

В процесі первинної соціалізації конструюється первинний світ індивіда. Основою цього стає інтерналізація: безпосереднє збагнення або інтерпретація об'єктивного факту як певного значення [6]. У цей період освоєння індивідом навколишнього світу відбувається переважно через «розуміння іншого» (у веберівському трактуванні). Індивід «вбирає» в себе загальні цінності в процесі спілкування із значущими «іншими»; він виступає таким, що направляється ними. На цій стадії відсутній вибір значущих «інших»: батькам, сім'ї належить домінуюча роль як агентам соціалізації; об'єктивна реальність сприймається як неминучість, що конструюється в мовних, інтерпретаційних і мотиваційних схемах. У нашому розумінні, первинна соціалізація формує основи тезаурусу - достатнього складу інформації і установок, що дозволяють молодій людині освоювати соціальну суб' єктивність.

Вторинна соціалізація відбувається з вже соціалізованим індивідом. Цей процес, багато в чому схожий з попереднім, має принципову відмінність, що полягає, по-перше, в тому, що для індивіда найближче його оточення, по-друге, суспільство та і сам індивід в його ж уявленнях опиняються «іншими» з урахуванням освоєної ним раніше об'єктивної реальності. Початковий етап вторинної соціалізації припускає оволодіння таким тезаурусом, який дозволяє молодій людині привласнити соціальну суб'єктивність у формах, прийнятих в суспільстві. Соціальні ролі деіндивідуалізуються, вони сприймаються як замінювані. У свідомості індивіда поступово відбувається абстрагування від ролей і установок конкретних «інших» до ролей і установок взагалі. Це пов'язано з ідентифікацією індивіда не тільки з конкретними значущими «іншими», орієнтацією на узагальненого «іншого» (у розумінні Дж.Г. Міда), але і ототожненням себе із загальністю «інших», тобто з суспільством. Початок вторинної соціалізації, як правило, співпадає із зниженням ролі батьківської сім'ї як агента соціалізації; соціальність при цьому вже не сприймається як щось, що само собою розуміється. З привласненням суб'єктності індивід намагається творити і змінювати її. Формування у свідомості узагальненого «іншого» вирішальна фаза соціалізації.

Складність, кризовість інтеграції молоді з функціональними обмеженнями полягає в тому, що нові адаптаційні процеси накладаються на колишні, пройдені в первинній соціалізації. Тому виникає проблема узгодженості між первинними соціальними адаптаціями і інтерналізаціями. Досягнуті індивідом пристосування до освоюваного ним світу значущих інших, а також його винаходи (у розумінні Р. Тарда) виявляються недостатніми на новому життєвому етапі.

Таким чином, підставами соціальної готовності підлітків з функціональними обмеженнями до інтеграції в суспільство є:

- можливість їхнього соціального розвитку, яка була з'ясована на підставі вивчення літературних джерел;

- психосоціальний розвиток молоді з функціональними обмеженнями розширить сферу їхньої життєдіяльності, змінить соціальний статус, перетворивши ізольованого інваліда на члена суспільства;

- зміна соціального статусу обумовить зміну соціально-психічного стану та забезпечить підвищення мотивації до процесу пізнання та зростання соціальної активності молоді з функціональними обмеженнями.

Література

1. Антипов, Л.А. Некоторые проблемы социализации личности [Текст] / Л.А. Антипов // Социальные проблемы народного образования: Труды Уфим. авиац. ин-та, 1974. Вып. 80.С. 97 108.

2. Барановский, В.Г. Политическая интеграция в западной Европе [Текст] / В.Г. Барановский. М.: Наука, 1983 264 с.

3. Башкатова, Т.А. Западноевропейская интеграция: финансовый аспект [Текст] Т.А. Башкатова. М.: Финансы и статистика, 1988. 156 с.

4. Выготский, Л.С. История развития высших психических функций [Текст] / Л.С. Выготский // Сбор. соч. В 6-ти т.т. М.: Педагогика, 1983. т. 3 С. 5-328.

5. Краткий психологический словарь [Текст] / сост. Л.А. Карпенко. М.: Политиздат, 1985. 431 с.

6. Социология [Текст] / Г.В. Осипов и др. М.: Мысль, 1990. 446 с.

7. Парыгин, Б.Д. Основы социально психологической теории [Текст] / Б.Д. Парыгин. М.: Мысль. 1971. 348 с.

8. Парыгин, Б.Д. Научно техническая революция и личность. Социально психологические проблемы [Текст] / Б.Д. Парыгин.М.: Прогресс, 1987. С. 240.

9. Словарь практического психолога [Текст] / сост. С.Ю. Головин. Минск: Харвест, 1997. 800 с.

соціальний обмеження людина проект

Размещено на Allbest.ru