Діти вулиці як феномен українського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діти-вулиці як феномен українського суспільства

В.М. Іващенко

Дитяча безпритульність одна з найактуальніших і найболючіших проблем сучасного суспільства. Такий висновок можна зробити з огляду на два аспекти. По-перше, відомості щодо поширеності цього явища хоч і різняться, але однаково вражають, враховуючи, що за кожною одиницею цих чисел стоїть життя та доля дитини майбутнього суспільства, держави, людства взагалі. По-друге, тенденція до зростання дитячої безпритульності вказує на недостатність, непослідовність і теоретичну необґрунтованість кроків, спрямованих на вирішення цієї проблеми з боку держави та громадянського суспільства.

В даній статті робиться спроба узагальнення існуючих на сьогоднішній день проблем, що пов'язані з феноменом дітей-вулиці в українському суспільстві.

На сьогоднішній день в Україні не існує єдиного загальноприйнятого визначення щодо неповнолітніх, які позбавлені сімейного виховання і проживають у середовищі вулиці. У засобах масової інформації, наукових психолого-педагогічних роботах, результатах соціологічних досліджень, у діяльності служб, органів і спеціальних установ для неповнолітніх вживаються такі терміни як "безпритульні", "діти вулиці", "бездоглядні", "бездомні", "діти, позбавлені батьківського піклування", "соціальні сироти", "неповнолітні групи ризику". Характеристику цих понять можна знайти у працях сучасних російських (О.М. Панов, Є.І. Холостова) та українських (С.В. Толстоухова, І.М. Пінчук) вчених у галузі психології, педагогіки та соціальної роботи. На основі аналізу досвіду роботи з підготовки учнів до захисту своїх прав, доречно соціальним педагогом втілювати деякі методи та прийоми. Так, вчителі О.В. Котовська, Н.П. Лизак, Висиповецька СЗОШ, Тернопільська обл., систематично знайомлять дітей із основними правами, які проголошує Конвенція ООН. О.Б. Майборода (м. Харків. Управління системою безперервної правової освіти) вважає, що правовою освітою та вихованням треба займатися з раннього дитинства, коли дитина тільки вступає в колектив, учиться жити у суспільстві.

Невирішеною частиною проблеми є те, що повинен бути загальний соціологічний погляд на вирішення проблеми дітей-вулиці та існувати соціальні механізми вирішення цього питання.

Метою даної статті є загальне уявлення феномену дітей-вулиці в українському суспільстві.

Безпритульні, “діти-вулиці”, діти з девіантною поведінкою - так у загальноприйнятій термінології визначають дітей, що в силу своїх психологічних особливостей, а також несприятливих родинних умов опинились і живуть на вулиці [1].

У наукових статтях панує велика різноманітність та велика кількість визначень терміну та використовуються різні підходи до вивчення і класифікації цього явища. Можна привести низку термінів, які активно використовуються у літературі та у наукових статтях: вуличні діти, діти вулиць, безпритульники, дезадаптовані діти, девіанти, діти і підлітки, залучені у вуличне життя, діти груп соціального ризику, соціальні сироти, безнаглядні діти. Дітей, що мігрують до великих міст з провінції, прийнято іменувати транзитними. Зараз розповсюджено терміни, наприклад, діти, що залишилися без піклування батьків і особи з їхнього числа, діти, що опинилися у важкій життєвій ситуації [2].

Структура та характеристика явища дозволяє відмітити, що воно різноманітно за формами, проявами, та термін «вуличні діти» почав застосовуватися відносно до феномену в цілому. Останнім часом зібрано немало розрізнених емпіричних даних про дітей-вулиці, накопичений різноманітний досвід практичної роботи, не дивлячись на актуальні труднощі, все частіше відбувається звернення до досвіду дослідників, сучасного наукового співтовариства.

За офіційною статистикою, сьогодні в Україні вулиця стала будинком для 130000 дітей. Але, за неофіційними підрахунками, їх більше в 2-2,5 рази. Лише двоє з десяти біологічні сироти. Останні ж так звані соціальні сироти, діти, які віддали перевагу вулиці над батьківським домом [3].

Результати соціологічних досліджень феномену соціального сирітства, досвід роботи різних закладів для неповнолітніх дають підстави віднести до "дітей вулиці" в Україні такі категорії неповнолітніх:

• безпритульні діти; діти, які не мають постійного місця проживання в зв'язку з втратою батьків, асоціальними формами поведінки дорослих в сім'ї;

• діти, яких вигнали з дому батьки; бездоглядні діти; діти, які мають певне місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці в результаті матеріальної неспроможності опікунів (родичів, бабусь, дідусів), психічних розладів батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей;

• діти-втікачі із виховних установ діти, що зазнали психологічного, фізичного та сексуального насильства в закладах інтернатного типу та притулках;

• діти-втікачі з зовні благополучних сімей діти з високим рівнем конфліктності, акцентуаціями та патологіями характеру, відхиленнями у психічному та особистісному розвитку;

• діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці діти, позбавлені систематичного батьківського піклування, аутсайдери шкільних колективів, діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу [4].

Серед найголовніших чинників, що призвели до виходу дітей на вулицю, можна виділити такі:

• небажання батьків виконувати свої батьківські обов'язки;

• вживання батьками алкогольних та наркотичних речовин;

• несприятливе оточення однолітків та старших товаришів;

• особливості характеру конкретної дитини;

• залучення дітей до тіньового бізнесу або до криміналу;

• позбавлення обох батьків батьківських прав;

• перебування одного з батьків в'язниці.

За статистичними даними можна побачити, що по складу сім'ї діти вулиці розподілилися таким чином:

- 29% дітей не мають батьків, з них у 3% випадках батьки позбавлені батьківських прав;

- батько чи мати перебувають (4,5%);

- 18% мають інших родичів: бабуся, тітка, дядько, старші брат чи сестра;

- 4,5% круглі сироти;

- 71% дітей вулиці мають сім'ю, а саме, 32% повну (рідних матір і батька), 13 % рідну матір і вітчима і 25% походять з неповних сімей, а саме, у 16% дітей є мати, і в 9% один батько [5].

Слід зазначити, що дитина має своє уявлення світу та вона ще не може оцінити реальність, яка її оточує, її турбує не майбутнє, а теперішнє. Сьогодні, як правило, неурядовим організаціям, які займаються питанням дитячої безпритульності, допомагають європейські фонди. Система соціальної допомоги в європейських державах більш удосконалена та має більший досвід. Дитина може піти до державної установи і йому запропонують альтернативу: гідний притулок, приймальну сім'ю або повернутись до близьких родичів. В той час як в Україні є багато теоретичного матеріалу щодо праці з кризовими групами населення, але практичне втілення у життя програм та дій стосовно поліпшення стану дітей-вулиці ще потребує уваги з боку соціальної політики держави.

Соціальна проблема, яка узагальнено визначається поняттям „ діти вулиці”, існує в багатьох країнах світу, в тому числі і з високим рівнем соціально-економічного розвитку. Це характеризує явище дитячої бездоглядності і безпритульності як складне й неоднозначне.

Діти вулиці знаходять притулок у підвалах, на горищах та у шахтах теплотрас. Більшість свого часу вони проводять біля базарів, вокзалів та станцій метро, де вони можуть здобути гроші та їжу. Вони не ходять до школи і мають поганий стан здоров'я. Багато з них потребують негайної медичної допомоги.

Здебільшого їх так і не вдається повернути до сім'ї або до притулків. В Україні просто відсутня загальнонаціональна інформаційна база загублених дітей. Верховна Рада спробувала владнати цю проблему на законодавчому рівні. Але суперечки так ні до чого і не призвели. Насправді потрібно не так вже багато - менше сотні комп'ютерів.

Нині українська дитина беззахисна перед жорстокими реаліями дорослого світу, що брутально вривається в її життя, калічить душу й тіло. Сучасні діти прагматичні, змушені дбати про хліб насущний. Серед працюючих дітей з асоціальних сімей багато залучених до найнебезпечніших й найгірших форм праці, зокрема таких, як сексуальні послуги, торгівля наркотиками. Поширено також жебракування й крадіжки [6].

Негативні явища соціального розвитку України, в першу чергу торкнулись інтересів дітей. Зростає кількість дітей, яких батьки кинули або байдуже ставляться до виховання та розвитку своїх нащадків. Саме тому вони поповнюють чисельні ряди армії „ дітей-вулиці”.

Діти - майбутнє кожної держави. На планеті живе близько 2 млрд. дітей. Як найуразливіша частина суспільства, вони потребують особливого захисту й піклування. Від ставлення держави до дітей значною мірою залежить її імідж на міжнародній арені.

Проблема дитячої безпритульності та бездоглядності не нова для України. На думку вітчизняних учених, безпритульність є відображенням політико-економічного й культурного стану соціуму, закономірним наслідком криз перехідного етапу розвитку країни.

Отже, причинами виникнення такого явища, як дитяча бездоглядність та безпритульність, є: перехід до ринкових відносин, безробіття, зростання цін на товари першої необхідності, зокрема дитячі, отже, й погіршення матеріального становища значної частини населення; нівелювання поняття сім'ї як соціального інституту, зниження відповідальності батьків за виховання дітей; загострення конфліктів між батьками і дітьми.

За оцінками експертів Державного інституту проблем сім'ї та молоді, лише 10 % батьків реально докладають зусиль для розшуку дітей, що бродяжать. Брак відповідальності дорослих за дітей, неповага до влади; невпевненість у завтрашньому дні, і, як наслідок, пияцтво, збільшення наркоманії, токсикоманії.

Тривалий час через занепад економіки країни страждали, насамперед, діти. Однак деякі підлітки адаптувалися в умовах безпритульності, і на сьогодні ми маємо армію «професійних волоцюжок», що подовгу або взагалі не вчились у школі, вживають алкогольні, токсичні, наркотичні речовини і за власним бажанням ніколи не погодяться на влаштування їх до дитячого державного закладу, лікування.

Українські діти потребують захисту, на який, відповідно до Конституції, вони мають право. Україна повинна також звітувати перед світовою спільнотою про те, як вона забезпечує права своїх громадян: наша держава підписала Конвенцію ООН про права дитини. Цей документ містить всеосяжний комплекс міжнародних правових стандартів щодо захисту й забезпечення належних умов виховання дітей. Усі держави, які приєдналися до Конвенції, зобов'язані підготувати національний звіт про становище дітей у своїх країнах, використовуючи однакові індикатори. Крім того, відповідні дані надають недержавні організації національного та регіонального рівнів для того, щоб можна було об'єктивно оцінити виконання прав дитини в конкретній країні [7].

Слід зазначити, що соціальна робота та соціальне обслуговування повинні більш уваги приділяти втіленню програм, які спрямовані на дітей-вулиці та на тісну роботу з ними. Можна звернутися до попереднього досвіду, коли після громадянської і Другої світової воєн владі вдалося за короткий термін виявити й розмістити в притулках і інтернатах практично усіх бездомних дітей. А тому є імовірність того, що вони стануть на слизький шлях наркоманії, токсикоманії, крадіжок, а то й більш важких злочинів. Велика кількість таких дітей потерпають від сексуальних розпусників, котрі замість держави «опікуються» маленькими бродяжками.

За визнанням соціальних працівників, діти вулиць самі знаходять собі притулок. Роздача гарячої їжі - це не просто спосіб нормально нагодувати, це засіб увійти в довіру до дитини, показати, що людина ставиться до неї доброзичливо. Після цього можна спробувати переконати дитину кинути бродяжити і повернутися до сім'ї або піти до спеціальної установи. Подібні пересувні станції з минулого року працюють у Львові, Донецьку, Івано-Франківську, Тернополі. У Києві існує лише стаціонар, де діти отримують їжу, одяг, медичну допомогу, а також відвідують комп'ютерний клас, ігрові кімнати і заняття.

Ще одна програма, яку планують розпочати цього року, технічне навчання і працевлаштування дорослих дітей. З підприємствами будуть укладені угоди про навчання цих дітей, а потім вони ж візьмуть їх до себе на роботу.

Слід зазначити, що на сучасному етапі необхідно сформувати концепцію м'якого, поступового, заохочувального підходу до трансформації свідомості, ціннісних орієнтацій дітей вулиці шляхом витиснення окремих особистісних уявлень, що визначають їхню поведінку, дотримуючись принципу “зменшення шкоди”, а не знищення ідеї дитячої самоорганізації як такої. Для виконання цього завдання необхідно оперувати точною та вичерпною інформацією про явище самоорганізованості. Кожна дитина -- це маленька особистість, захист і турбота про яку -- найперший обов'язок держави. Слід удосконалити систему соціального обслуговування для допомоги дітям-вулиці, впроваджувати у життя програми по забіганню виходу дітей на вулицю та повернення дітей вулиці у родини.

Таким чином, у статті визначені основні причини, чому неповнолітні опиняються у середовищі вулиці та дається загальне уявлення про феномен явища дітей вулиці.

Література

дитячий безпритульність вулиця бездоглядність

1. Підлітки на вулиці: моніторинг сучасного стану проблеми, аналіз державного забезпечення прав самоорганізованої дитини [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://igfm.org.ua/projects/finish/teen// .29.05.2007р. Загол з екрану

2. Логгінова Л. Права дитини Звіт про дотримання прав самоорганізованих дітей в Україні [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.helsinki.org.ua// Українська Гельсінська спілка з прав людини. 10.06.2006р. Загол з екрану.

Соціальна робота: в 3-х ч. Ч.3. [Текст]: Робота з конкретними групами клієнтів / за ред. Т. Семигіна, І. Грига. К.: Вид. дім Києво-Могилянської академії , 2004.

3. Діти вулиці Інформаційний покажчик [Текст]/ Л. Пескіна К.: Інформаційний центр “Бібліотека ім. М.Костомарова”, 2005.

4. Матеріали дослідження, проведеного благодійним фондом «Підліток» за замовлення державного комітету України у справах сім'ї та молоді [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.teenager.iatp.org.ua , 2002 р. Загол з екрану.

5. Логгінова Л. Права дитини. Сьогодні всесвітній День боротьби з використанням дитячої праці [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.helsinki.org.ua// Українська Гельсінська спілка з прав людини. 12.06.2007р. Загол з екрану.

Робота з вуличними дітьми у м. Києві. Проект дослідження та розвитку, підтриманий Міністерством з міжнародного розвитку Великої Британії через програму “Партнерство у галузі охорони здоров'я та соціальної допомоги” [Текст].К.: “АВЕГА”, 2003.

Размещено на Allbest.ru